15 січня 2024 рокуСправа №160/23157/23
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Сидоренко Д.В.
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 44118658, 49005, ДНІПРОПЕТРОВСЬКА область, місто ДНІПРО, вулиця СІМФЕРОПОЛЬСЬКА, будинок 17-А) про визнання протиправною та скасування вимоги,-
Обставини справи: Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов позов 11.09.2023 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, в якому позивач просить суд визнати протиправною та скасувати вимогу ГУ ДПС у Дніпропетровській області від 06.02.2021 року про сплату з ОСОБА_1 боргу з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в сумі 39056,69 грн.
На виконання вимог ухвали суду від 21.09.2022 року, від позивача надійшла заява про усунення недоліків разом з уточненою позовною заявою.
Позивач вважає вимогу протиправною, з огляду на те, що з серпня 2014 року не здійснювала підприємницьку діяльність, доходів не мала. Також зазначає, що про існування спірної вимоги їй стало відомо в травні 2023 року з отриманого повідомлення в додатку Приватбанку щодо запиту від виконавчої служби на надання списку рахунків та залишку за ними.
Ухвалою суду від 30.10.2023 року, після усунення недоліків позовної заяви, було відкрито провадження у адміністративній справі та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) сторін, за наявними у справі матеріалами. Також суд зобов'язав ГУ ДПС у Дніпропетровській області надати докази направлення позивачу та отримання останнім оскаржуваної вимоги.
13.11.2023 року до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву. У відзиві на позовну заяву відповідач просить відмовити у задоволенні позову повністю, зазначаючи, що згідно з даними інформаційних систем ДПС України позивач з 13.06.2012 по 17.05.2021 перебувала на обліку в Придніпровській ДПІ (Індустріальний район м.Дніпро). Здійснювала діяльність в період з 01.07.2012 по 30.06.2014 на спрощеній системі оподаткування (2 група), з 01.07.2014 на загальній системі оподаткування та відповідно до п.4 ч.1 ст.4 Закону №2464 була платником єдиного внеску.
Спірна вимога включає наступні нарахування в загальному розмірі 39056,69 грн. (2014 - 1267,95 грн., 2017 - 8448,00 грн., 2018 - 9828,72 грн., 2019 - 11016,72 грн., 2020 - 8495,30 грн.).
Також відповідач додатково повідомив, що в ході проведеної 14.09.2018 камеральної перевірки ФОП ОСОБА_1 , складено акт від 14.09.2018 №52539/04-36-13/2292719986 щодо порушень податкового законодавства в частині неподання платником звітів про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за 2014-2017 роки та Рішеннями контролюючого органу від 14.09.2018 №0437351319, 0437361319, №0437391319, №0437411319 до ФОП ОСОБА_1 застосовані штрафні санкції на загальну суму 680 грн. Також 17.08.2018р. до ФОП ОСОБА_1 застосовані штрафні санкції та пеня за несвоєчасну сплату єдиного внеску за період з 22.01.2013 по 18.12.2014 (рішення №0364611319) на загальну суму 4943,33 грн. в т.ч. штрафна санкція 821,53 грн., пеня 4121,80 грн.
Станом на 15.01.2024р. інших заяв по суті справи на адресу суду не надходило.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -
06.02.2021р. ГУ ДПС у Дніпропетровській області сформувало та скерувало позивачу вимогу про сплату боргу (недоїмки) за №Ф-520-25/64 у якій повідомило про наявність у позивача станом на 31.01.2021р. заборгованості зі сплати єдиного внеску в сумі 44680,02 грн., у тому числі: недоїмка 39056,69 грн., штрафи 1501,53 грн. та пеня 4121,80 грн., яку вимагало сплатити протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання цієї вимоги.
Не погоджуючись із зазначеною вимогою позивач звернулася з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що склалися між сторонами, суд зазначає наступне.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статтею 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Статтею 92 Конституції України передбачено, що виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення і виключно законами України встановлюються, зокрема, система оподаткування, податки і збори.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначаються Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон №2464-VI).
Пунктом 2 частини першої статті 1 Закону №2464-VІ визначено, ний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 4 Закону №2464-VІ платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Відповідно до частини 2 статті 6 Закону № 2464-VI платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Так, відповідно до абзаців першого та другого пункту 2 частини першої статті 7 Закону №2464-VІ для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному періоді або окремому місяці звітного періоду, такий платник має право самостійно визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску
Згідно з частиною 4 статті 4 Закону №2464-VІ особи, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або за вислугу років, або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до листа Відділ обслуговування військовослужбовців та деяких інших громадян (сервісний центр) Управління обслуговування громадян ГУ ПФУ в Дніпропетровській області від 31.07.2023р. №0400-0100283-8/115288 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , станом на 31.07.2023 року перебуває на обліку з 21.10.2016 в Головному управлінні ПФУ в Дніпропетровській області, як отримувач пенсії по втраті годувальника відповідно до Закону України від 09.04.1992 №2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Статтею 1 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» визначено, що члени сімей військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які загинули чи померли або пропали безвісти, мають право на пенсію в разі втрати годувальника.
Відповідно до статті 30 вказаного Закону право на пенсію в разі втрати годувальника мають непрацездатні члени сімей загиблих, померлих або таких, що пропали безвісти військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які перебували на їх утриманні (стаття 31).
Незалежно від перебування на утриманні годувальника пенсія призначається: непрацездатним дітям; непрацездатним батькам і дружині (чоловікові), якщо вони після смерті годувальника втратили джерело засобів до існування, а також непрацездатним батькам і дружині (чоловікові) військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які загинули чи померли або пропали безвісти в період проходження служби або пізніше внаслідок поранення, контузії, каліцтва чи захворювання, що мали місце під час служби.
Батьки військовослужбовців, інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які загинули (померли) у період проходження військової служби (виконання службових обов'язків) чи після звільнення зі служби, але внаслідок поранення, контузії, каліцтва, отриманих при виконанні обов'язків військової служби (службових обов'язків), захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті, ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи чи виконанням інтернаціонального обов'язку, безпосередньою участю в антитерористичній операції або забезпеченням її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах її проведення, безпосередньою участю у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченням здійснення зазначених заходів, перебуваючи безпосередньо в районах та у період їх здійснення, безпосередньою участю у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, мають право на призначення дострокової пенсії за віком, після досягнення чоловіками 55 років, жінками - 50 років, за наявності страхового стажу не менше 25 років - для чоловіків і не менше 20 років - для жінок.
Таким чином, держава надає можливість окремим категоріям громадян отримати достроково пенсію за віком або пенсію в разі втрати годувальника - до настання віку, що дає право на пенсію за віком. При цьому держава, надаючи право на пенсію до настання пенсійного віку, надає і пільги, що передбачені при одержанні пенсії за віком.
Згідно з абзацом 24 статті 1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закону №1058-IV) пенсіонером визнається особа, яка відповідно до цього Закону отримує пенсію, довічну пенсію, або члени її сім'ї, які отримують пенсію в разі смерті цієї особи у випадках, передбачених цим Законом.
Пенсією є щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом №1058-IV пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом (абзац 22 статті 1).
Абзац 17 ст.1 Закону №1058-IV непрацездатними громадянами визнає осіб, які досягли встановленого статтею 26 цього Закону пенсійного віку, або осіб з інвалідністю, у тому числі дітей з інвалідністю, а також осіб, які мають право на пенсію у зв'язку із втратою годувальника відповідно до закону.
Розглядаючи у системному взаємозв'язку вказані норми №1058-IV та положення ч.4 ст.4 Закону №2464-VI, досягнення пенсійного віку (визначеного ст.26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування") є загальним страховим ризиком, який поруч із інвалідністю, вказує на втрату особою працездатності та передбачає право на отримання відповідного соціального забезпечення за рахунок системи загальнообов'язкового державного соціального страхування у порядку та на умовах, визначених чинним законодавством.
Відповідно, застрахована особа у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування замість обов'язку подальшої сплати внесків набуває право на отримання відповідних страхових виплат у вигляді пенсій (за наявності необхідного страхового стажу), що логічно виключає можливість покладення на неї обов'язку одночасної сплати єдиного внеску та є нормативно визначеною підставою для звільнення такої особи від його подальшої сплати.
Вищенаведене узгоджується із правовою позицією Великої Палати Верховного Суду висловленою у постанові від 10.04.2019 по справі № 814/779/17, відповідно до якої Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що якщо фізична особа - підприємець мала право на пенсію за віком, але вибрала пенсію у зв'язку з втратою годувальника, то така фізична особа - підприємець має право на звільнення від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, оскільки вибір виду пенсії не позбавляє набутого права, що пов'язане з певним віком. Отже, частина четверта статті 4 Закону № 2464-VI встановлює пільги для всіх суб'єктів, які є пенсіонерами за віком, незалежно від того, на підставі якого закону особа набула статусу пенсіонера за віком, будь-то на пільгових умовах, чи набула вона певного віку відповідно до статті 26 Закону № 1058-IV. Цією нормою не визначено обмежень щодо виду пенсії, яку повинна отримувати особа, яка звільняється від сплати єдиного внеску.
Як зазначалося вище ОСОБА_1 перебуває на обліку з 21.10.2016 в Головному управлінні ПФУ в Дніпропетровській області, як отримувач пенсії по втраті годувальника відповідно до Закону України від 09.04.1992 №2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Відтак, враховуючи статус позивача, вона може бути платником єдиного внеску виключно за умови її добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
При цьому, судом не здобуто, а відповідачем не подано до суду доказів на підтвердження того, що ОСОБА_1 укладала договір про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Отже, враховуючи обставини у справі та законодавчі положення, що регулюють спірні правовідносини, з огляду на факт звільнення позивача від сплати єдиного внеску та відсутність підстав для його нарахування, суд приходить до висновку про невідповідність оскаржуваного рішення, критеріям правомірності в контексті вимог ч.2 ст.2 КАС України.
Виходячи з меж заявлених позовних вимог, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що оскаржувана вимога частині сплати недоїмки в розмірі 39056,69 грн. підлягає скасуванню, як протиправна, а позов підлягає задоволенню повністю.
Щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду з даним позовом, суд зазначає наступне.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
У позовній заяві позивач стверджує, що в березні 2023 року їй було заблоковано картковий рахунок, що обліковується в Ощадбанку та звернувшись до виконавчої служби, їй стало відомо про те, що в Індустріальному відділі ВДВС у м.Дніпрі на примусовому виконанні перебуває виконавче провадження про стягнення з ФОП ОСОБА_1 коштів на користь ГУ ДПС у Дніпропетровській області боргу 31463,30 грн.
При вирішенні питання про відкриття провадження у справі у відповідній ухвалі суду від 30.10.2023 було витребувано у відповідача докази направлення позивачу та отримання останнім оскаржуваної вимоги.
З наданих відповідачем до матеріалів справи письмових доказів судом встановлено, що оскаржувана вимога про сплату боргу (недоїмки) направлялась на адресу ( АДРЕСА_2 ) , яка не відповідає зареєстрованій адресі місця проживання позивача ( АДРЕСА_3 ), та нею не отримувалась, а також з наданих копій довідки поштової установи про причини повернення / досилання неможливо встановити дату такого повернення.
З огляду на вказане, суд дійшов висновку, що строк звернення до суду з даним позовом не пропущений.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить із того, що згідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору за подання адміністративного позову до суду в розмірі 1073,60 грн., що документально підтверджується квитанцією до платіжної інструкції на переказ готівки №73 від 08.09.2023р.
Отже, судовий збір у сумі 1073,60 грн. підлягає поверненню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.
Відповідно до частини 5 статті 250 КАС України, датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 9,73-78, 90, 139, 241 - 246, 250, 291 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов задовольнити повністю.
Визнати протиправною та скасувати Вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-520-25/64 від 06.02.2021р. в частині сплати недоїмки в розмірі 39056,69 грн.
Стягнути з Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 44118658, 49005, ДНІПРОПЕТРОВСЬКА область, місто ДНІПРО, вулиця СІМФЕРОПОЛЬСЬКА, будинок 17-А) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) судові витрати за сплату судового збору в розмірі 1073,60 грн.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Д.В. Сидоренко