12 січня 2024 року ЛуцькСправа № 140/1490/23
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Дмитрука В.В.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Служби судової охорони у Волинській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) звернувся з адміністративним позовом до Територіального управління Служби судової охорони у Волинській області (далі - ТУ ССО у Волинській області, відповідач) в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність начальника ТУ ССО у Волинській області щодо не видання наказів про нарахування та виплату в період з 24.02.2022 додаткової винагороди відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» від 28 лютого 2022 року №168;
- зобов'язати начальника ТУ ССО у Волинській області видати накази про нарахування та виплату додаткової винагороди відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» від 28 лютого 2022 року №168 в розмірі 30 000 грн щомісячно, починаючи з 24.02.2022 до 18.07.2022, з 18.07.2022 по 20.01.2023, пропорційно часу проходження служби в розрахунку на місяць, з індексацією всієї суми та здійснити зазначені виплати.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач з 13.03.2020 перебуває на службі судової охорони.
07.11.2022 ОСОБА_1 звернувся із рапортом до начальника ТУ ССО у Волинській області з проханням вжити всіх необхідних заходів щодо нарахування та виплати додаткової винагороди у відповідності до Постанови №168 з 24.02.2022 в розмірах визначених постановою. Однак, листом від 18.11.2022 вих. №34.06-208 отримав відмову відповідача у зв'язку з відсутністю видатків на виплату додаткової винагороди, визначеної постановою Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» від 28.02.2022 №168.
Вважає, що відповідач допустив протиправну бездіяльність щодо не проведення нарахування та виплати йому вказаної винагороди, а відсутність кошторисних призначень та затвердженого порядку і умов виплати додаткової винагороди не може бути причиною невиконання державою взятих на себе зобов'язань. Просить задовольнити позовні вимоги.
Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 08.02.2023 відкрито спрощене позовне провадження у справі без проведення судового засідання та виклику сторін.
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 08.02.2023 провадження у даній адміністративній справі було зупинене до набрання чинності рішенням Верховного Суду у зразковій справі №260/3564/22.
Представник відповідача у відзиві на позовну заяву просив відмовити у задоволенні позову. Вказує, що для виплати співробітникам Служби судової охорони додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України №168, необхідна наявність у затвердженому кошторисі Служби судової охорони та ТУ ССО у Волинській області відповідних коштів на її виплату. Оскільки бюджетні асигнування на виплату вказаної додаткової винагороди відповідачу як розпоряднику бюджетних коштів нижчого рівня не виділені, то управління позбавлене можливості й повноважень щодо здійснення таких виплат.
Також зазначив, що додаткова винагорода, передбачена постановою Кабінету Міністрів України №168 є одноразовою допомогою і за своєю правовою природою не має постійного характеру, а тому і не підлягає індексації.
Разом з тим, представник відповідача заперечує проти стягнення витрат на професійну правничу допомогу.
На адресу суду надійшла заява позивача про збільшення позовних вимог, а саме: визнати протиправною бездіяльність начальника ТУ ССО у Волинській області щодо не видання наказів про нарахування та виплату ОСОБА_1 у період, починаючи з 24.02.2022 додаткової винагороди, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім?ям під час дії воєнного стану» №168 від 28.02.2022; зобов'язання начальника ТУ ССО у Волинській області видати накази про нарахування та виплату ОСОБА_1 додаткової винагороди відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» в розмірі 30000,00 грн щомісячно, починаючи з 24.02.2022 по 20.01.2023 (включно), із індексацією всієї суми та здійснити зазначені виплати.
Крім того, позивач просив поновити провадження у справі в зв'язку з набранням чинності постанови Великої Палати Верховного Суду у зразковій справі №260/3564/22.
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 14.12.2023 провадження в даній адміністративній справі поновлено.
Дослідивши наявні у матеріалах справи письмові докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення частково з наступних мотивів та підстав.
Судом встановлено, що позивач з 13.03.2020 прийнятий на службу до Служби судової охорони та призначений на посаду контролера 1 категорії (помічника оперативного чергового) відділу оперативно-чергової служби територіального управління Служби судової охорони у Волинській області, що підтверджується копією витягу з наказу від 13.03.2020 №17к.
07.11.2022 ОСОБА_1 звернувся із рапортом до начальника ТУ ССО у Волинській області з проханням вжити всіх необхідних заходів щодо нарахування та виплати додаткової винагороди у відповідності до Постанови №168 з 24.02.2022 в розмірах визначених постановою.
Листом «Про виплату додаткової винагороди» від 18.11.2022 вих. №34.06-208, за результатами розгляду вказаного рапорту, позивача повідомлено про відсутність кошторисних призначень для виплати додаткової винагороди відповідно до Постанови №168, що унеможливлює виплату такої винагороди.
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати щомісячної додаткової винагороди в розмірі 30000,00 грн, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України №168, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що склалися між сторонами, суд зазначає наступне.
За змістом частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 161 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Служба судової охорони є державним органом у системі правосуддя для забезпечення охорони та підтримання громадського порядку в судах (частина перша); Служба судової охорони підзвітна Вищій раді правосуддя та підконтрольна Державній судовій адміністрації України (частина друга); Служба судової охорони складається з центрального органу управління та територіальних підрозділів Служби (частина четверта); територіальні підрозділи Служби судової охорони утворюються як юридичні особи (частина шоста); фінансування Служби судової охорони здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України (частина сьома).
Згідно з частиною першою статті 165 Закону №1402-VIII грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), премії та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
У силу частини другої цієї статті грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України на рівні не нижчому, ніж установлений для поліцейських, і повинно стимулювати до комплектування Служби судової охорони кваліфікованими співробітниками.
Постановою Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони» від 03 квітня 2019 року №289 затверджені схеми посадових окладів, тарифних розрядів і коефіцієнтів за основними посадами і спеціальними званнями співробітників Служби судової охорони та встановлено, що порядок виплати грошового забезпечення співробітникам Служби судової охорони затверджується Державною судовою адміністрацією.
Наказом від 26.08.2020 №384 Державна судова адміністрація України затвердила Порядок виплати грошового забезпечення співробітникам Служби судової охорони (далі - Порядок №384).
За змістом пунктів 4-7 Порядку №384 грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони включає: 1) щомісячні основні види грошового забезпечення (посадовий оклад, оклад за спеціальним званням, надбавка за стаж служби); 2) щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, премія); 3) одноразові додаткові види грошового забезпечення (винагороди; допомоги).
28.02.2022 Кабінет Міністрів України прийняв постанову «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» №168 (далі - Постанова №168), в пункті 1 якої установив, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000 гривень щомісячно (крім військовослужбовців строкової служби), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).
Пунктом 5 Постанови №168 передбачено, що ця постанова набирає чинності з дня її опублікування та застосовується з 24 лютого 2022 року.
До додаткових видів грошового забезпечення Порядок №384 відносить, зокрема, винагороди. Тому, встановлена Постановою №168 додаткова винагорода є складовою грошового забезпечення співробітників Служби судової охорони.
Отже, з 24.02.2022 позивач, як співробітник Служби судової охорони, набув право на тримання додаткової винагороди в розмірі 30 000,00 грн щомісячно, яка є складовою його грошового забезпечення.
Однак, виплату зазначених коштів відповідач з 24.02.2022 не здійснював.
Постановою від 07 липня 2022 року №793 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168», яка набрала законної сили з 19 липня 2022 року, Кабінет Міністрів України вніс зміни до Постанови №168, зокрема, в абзаці пункту 1 Постанови №168 слова і цифри «додаткова винагорода в розмірі 30000 гривень щомісячно» замінив словами і цифрами «додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць», та доповнив пункт 1 Постанови №168 новим абзацом такого змісту: «Нарахування та сплата податків, зборів, внесків до відповідних бюджетів здійснюється у порядку, визначеному законодавством як для грошового забезпечення». Постановою від 07 липня 2022 року №793 Кабінет Міністрів України також доповнив Постанову №168 пунктом 2-1, відповідно до якого порядок і умови виплати додаткової винагороди, а також одноразової грошової допомоги, передбачених цією постановою, визначаються керівниками відповідних міністерств та державних органів.
Наказом від 31.10.2022 №396 ДСА України затвердила Порядок і умови виплати співробітникам Служби судової охорони додаткової винагороди на період дії воєнного стану (далі - Порядок №396), встановивши, що цей Порядок застосовується з 24.02.2022.
Згідно з пунктом 3 Порядку №396 додаткова винагорода виплачується співробітникам в період дії воєнного стану, за час проходження ними служби, зокрема тим, які виконують службові обов'язки за штатними посадами або на яких у встановленому порядку покладено тимчасове виконання обов'язків за іншими посадами згідно з умовами, передбаченими цим Порядком.
За змістом пункту 4 Порядку №396 виплата додаткової винагороди здійснюється центральним органом управління та територіальними управліннями Служби судової охорони за місцем проходження служби співробітника, де він призначений на штатну посаду. Підставою для виплати додаткової винагороди співробітникам є наказ Служби або територіального управління Служби.
Відповідач не заперечив право позивача на отримання додаткової винагороди, встановленої Постановою №168 з 24.02.2022.
Підставою для невиплати позивачу додаткової винагороди одночасно з виплатою щомісячного грошового забезпечення як 24 лютого 2022 року так і після 7 липня 2022 (дата прийняття Постанови №793) відповідач вказує відсутність у кошторисі установи відповідних коштів. Посилається на статтю 51 Бюджетного кодексу України, відповідно до якої керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, поліцейських, співробітників Служби судової охорони та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах бюджетних асигнувань на заробітну плату (грошове забезпечення), затверджених для бюджетних установ у кошторисах.
Разом з тим, право на виплату додаткової винагороди співробітникам Служби судової охорони, передбачене Постановою №168, підпадає під сферу дії статті 1 Першого протоколу до Конвенції, та не може бути обмежене через відсутність відповідних коштів, доки її виплата передбачена законодавством. Органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань (рішення ЄСПЛ від 08 листопада 2005 року у справі «Кечко проти України»).
Конституційний Суд України у рішеннях від 20 березня 2002 року №5-рп/2002, від 17 березня 2004 року №7-рп/2004, від 01 грудня 2004 року №20-рп/2004, від 09 липня 2007 року №6-рп/2007 неодноразово вказував, на необхідність виконання державою зобов'язань щодо виплати встановлених законодавством заробітної плати та пенсій та інших виплат, що фінансуються з державного бюджету.
Верховний Суд України у своїх рішеннях також неодноразово вказував на те, що відсутність чи скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення будь-яких виплат (постанови Верховного Суду України від 22 червня 2010 року у справі №21-399во10, від 07 грудня 2012 року у справі №21-977во10, від 03 грудня 2010 року у справі №21-44а10).
Тому, відсутність у затвердженому кошторисі видатків на виплату додаткової винагороди, визначеної Постановою №168, не може бути підставою для невиплати позивачу додаткової винагороди, встановленої Постановою №168, яка є складовою грошового забезпечення позивача.
В обґрунтування правомірності невиплати позивачу додаткової винагороди, встановленої Постановою №168, після 31 жовтня 2022 року відповідач також посилається на зміну порядку нарахування та виплати цієї допомоги у зв'язку з затвердженням Порядку №396.
За змістом пункту 7 Порядку №396 додаткова винагорода виплачується в таких розмірах: 30000 гривень - співробітникам, які проходять службу в районах ведення бойових дій, пропорційно в розрахунку на місяць; 10000 гривень - іншим співробітникам пропорційно в розрахунку на місяць; 100000 гривень - співробітникам, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів у розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.
Отже, пункт 7 Порядку №396 в частині умов виплати додаткової винагороди у розмірі 30000 гривень - проходження служби в районах ведення бойових дій, за своїм змістом не відповідає положенням пункту 1 Постанови №168 в редакції Постанови №793.
Положеннями частини другої статті 165 Закону № 1402-VIII передбачено, що розмір грошового забезпечення співробітників Служби судової охорони встановлюється Кабінетом Міністрів України.
За змістом статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи. Згідно з правовою позицією Верховного Суду такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12 березня 2019 року у справі № 913/204/18, від 10 березня 2020 року у справі № 160/1088/19).
З огляду на визначені в частині третій статті 7 КАС України загальні засади пріоритетності законів над підзаконними актами, до спірних відносин слід застосовувати норми постанов Кабінету Міністрів України, а не Порядку №396, прийнятого на виконання Постанови №168 (у редакції Постанови №793), проте суперечить їй у відповідній частині.
Відповідно до правового висновку, сформованого Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 21 вересня 2023 року у справі №260/3564/22, системний аналіз пункту 2-1 Постанови №168 (у редакції Постанови №793) свідчить, що наявність у ДСА України права встановлювати порядок і умови виплати додаткової винагороди, а також одноразової грошової допомоги не є тотожним праву встановлювати розміри додаткових винагород.
Разом з тим, зміст внесених Постановою №793 та Порядком №396 змін в частині визначення розміру додаткової винагороди «до 30 000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць» замість «30 000 гривень щомісячно» не свідчить про те, що такі зміни вплинули на розмір додаткової винагороди, адже за загальним правилом заробітна плата (грошове забезпечення) виплачується щомісячно за фактично відпрацьований час, тому визначена урядом пропорційність із прив'язкою до місячного періоду фактично передбачає виплату додаткової винагороди в розмірі 30 000 гривень на місяць за умови відпрацювання норми робочого часу відповідного місяця.
Аналогічного висновку дійшов Верховний суд у рішенні від 06 квітня 2023 року у зразковій справі №260/3564/22, залишеному без змін постановою Великої палати Верховного суду від 21 вересня 2023 року.
Відповідно до частини 3 статті 291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Суд також враховує, що пунктом 15 Порядку №384 передбачено, що грошове забезпечення, що належить до виплати співробітнику і своєчасно не виплачене або виплачене в меншому, ніж належало, розмірі, виплачується за весь період, протягом якого співробітник мав на нього право, але не більше ніж за три роки, що передували зверненню за одержанням грошового забезпечення
Таким чином, позивач має право на виплату додаткової винагороди, встановленої Постановою №168, починаючи з 24.02.2022.
Вирішуючи позовні вимоги щодо періоду виплати позивачу додаткової винагороди суд враховує таке.
Постановою від 20 січня 2023 року №43 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168», яка набрала законної сили 21 січня 2023 року, Кабінет Міністрів України вніс зміни до Постанови №168 в частині переліку осіб, які на період дії воєнного стану мають право на додаткову винагороду в розмірі до 30000 гривень. Зокрема, з переліку, зазначеному у першому реченні абзацу першого Постанови №168 виключені співробітники Служби судової охорони.
Конституційний Суд України у рішенні від 09 лютого 1999 року у справі № 1-7/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Тому, Постанова №43 не поширюється на правовідносини, що діяли до набрання нею законної сили.
Таким чином, з 21 січня 2023 року співробітникам Служби судової охорони припинено виплату додаткової винагороди у розмірі 30000,00 грн., передбаченої Постановою №168.
Згідно з частинами 1 та 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
В процесі судового розгляду відповідач не довів правомірність бездіяльності щодо нарахування та виплати позивачу додаткової винагороди, встановленої Постановою №168, за період з 24 лютого 2022 року по 20 січня 2023 року.
Щодо позовної вимоги про нарахування індексації, то суд вважає, що зазначена позовна вимога є передчасною, оскільки спір між сторонами виник щодо нарахування та виплати додаткової винагороди, а не відмови в проведенні позивачу індексації, а тому в задоволенні зазначеної позовної вимоги слід відмовити.
Відтак, позов слід задовольнити частково.
Щодо стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача витрат на правничу допомогу суд зазначає наступне.
Статтею 134 КАС України врегульовані питання щодо відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
Зокрема, відповідно до частин третьої, четвертої цієї статті КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до частини п'ятої статті 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Представником позивача на підтвердження обумовленої суми гонорару на правову допомогу адвоката надано наступні докази: договір про надання правової допомоги від 28.09.2022 №28/09, копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії ТР №000055 від 18.03.2015, акт про прийняття -передачі наданих послуг правової допомоги від 30.01.2022, копію квитанції від 03.10.2022.
Приписами частини першої статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (частини друга, третя статті 30 вищевказаного Закону).
Аналіз вищевикладених норм дає підстави вважати, що при визначенні суми відшкодування судових витрат суд має виходити з критерію обґрунтованих дій позивача, а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та запровадження певних запобіжників від можливих зловживань з боку учасників судового процесу та осіб, які надають правничу допомогу, зокрема, неможливості стягнення необґрунтовано завищених витрат на правничу допомогу.
Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Але, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява №19336/04). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Отже, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо, однак вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права, однак відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Так, згідно акту про прийняття -передачі наданих послуг правової допомоги від 30.01.2022, розмір витрат позивача на професійну правову допомогу складається з наступних виконаних адвокатом Вічинюк А.А. робіт (наданих послуг): вивчення наданих документів - 300 грн; надання консультації та роз'яснення законодавства - 300,00 грн; зібрання (витребування, отримання) доказів для подальшого представлення суду - 300,00 грн; складання процесуальний документів (адвокатських запитів, заяв, рапортів, тощо) - 500,00 грн; складання позовної заяви - 3 000,00 грн; формування додатків до позовної заяви та подання позовної заяви з додатками до суду - 100,00 грн. Фіксована вартість наданих послуг відповідно до договору становить 4 000,00 грн.
Таким чином, згідно наявних у матеріалах справи доказів позивачем за послуги правової допомоги сплачено 4 000,00 грн.
Розгляд даної справи здійснювався в порядку спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику сторін, жодних відвідань суду для з'ясування обставин та стану справи, ознайомлень з матеріалами справи адвокатом не здійснювалося, як і не було подано клопотань та інших процесуальних документів, окрім позовної заяви. Відтак витрати в цій частині не є дійсними, а тому не відповідають критерію реальності адвокатських витрат.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що заявлений представником позивача розмір судових витрат не є співмірним з виконаними адвокатом роботами (наданими послугами) в грошовому еквіваленті 4 000,00 грн.
Враховуючи викладене, надані представником позивача докази на підтвердження здійснення відповідних витрат за укладеним договором про надання правової допомоги та складність справи, суд вважає, що наявні підстави для стягнення на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрати на правничу допомогу в розмірі 2 000,00 грн.
Керуючись статтями 2, 9, 72-77, 244-246, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Служби судової охорони у Волинській області щодо не видання наказів про нарахування та виплату ОСОБА_1 у період, починаючи з 24.02.2022 додаткової винагороди, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім?ям під час дії воєнного стану» №168 від 28.02.2022.
Зобов'язати Територіальне управління Служби судової охорони у Волинській області видати накази про нарахування та виплату ОСОБА_1 додаткової винагороди відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» в розмірі 30000,00 грн щомісячно, починаючи з 24.02.2022 по 20.01.2023 (включно).
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Територіального управління Служби судової охорони у Волинській області (43000, Волинська область, місто Луцьк, вулиця Шевченка, 39, код ЄДРПОУ 43258822) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) витрат на правничу допомогу у розмірі 2 000 (дві тисячі) гривень 00 копійок.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 295 КАС України. У разі подання апеляційної скарги рішення якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Суддя В.В. Дмитрук