м. Вінниця
15 січня 2024 р. Справа № 120/15089/23
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Маслоід Олени Степанівни, розглянувши у письмовому порядку за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )
до: Вінницької обласної прокуратури (вул. Монастирська, 33, м. Вінниця, 21050)
про: визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії
До Вінницького окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовною заявою до Вінницької обласної прокуратури (далі - відповідач) про визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати вихідної допомоги при звільненні; стягнення з відповідача на користь позивача вихідної допомоги при звільненні у розмірі середньомісячного заробітку в сумі 6 624, 15 грн.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначає, що наказом відповідача від 24.08.2023 року №804к її звільнено з посади прокурора Жмеринської місцевої прокуратури Вінницької області та органів прокуратури на підставі пп. 2 п. 19 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» у зв'язку із рішенням кадрової комісії про неуспішне проходження атестації. Однак, як наголошує позивач, при звільненні з нею не проведено належного розрахунку, зокрема не виплачено вихідну допомогу при звільненні у розмірі середньомісячного заробітку. Вважаючи таку бездіяльність відповідача протиправною позивач звернулась до суду з даним позовом.
Ухвалою суду від 03.10.2023 року дану позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження, а також визначено, що вона буде розглядатись в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
20.10.2023 року за вх.№63757/23 до суду від відповідача надійшов відзив на позову заяву, в якому наведено заперечення проти заявлених позовних вимог. Аргументуючи свою позицію відповідач зазначає, що підстави, за яких позивача звільнено з посади та органів прокуратури, жодним чином не пов'язуються з підставами, за яких можлива виплата вихідної допомоги, передбаченої ст. 44 КЗпП України. Відтак, відповідач вважає заявлені позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Ч. 4 ст. 243 КАС України передбачено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
У відповідності до вимог ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Дослідивши усі обставини справи та надавши їм юридичну оцінку, суд встановив наступне.
15.12.2015 року позивач призначена на посаду прокурора Жмеринської місцевої прокуратури Вінницької області.
Наказом відповідача №804к від 24.08.2023 року позивача звільнено з 25.08.2023 року з посади прокурора Жмеринської місцевої прокуратури Вінницької області та органів прокуратури па підставі пп. 2 п. 19 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" у зв'язку із рішенням кадрової комісії про неуспішне проходження атестації.
При звільненні відповідачем не нараховано та не виплачено позивачу вихідну допомогу у розмірі середньомісячного заробітку.
Не погоджуючись з такою бездіяльністю відповідача позивач звернулась до суду з даним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд керується такими мотивами.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також система прокуратури України визначені Законом України від 14.10.2014 №1697-VII «Про прокуратуру».
П. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру» визначено, що прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.
Згідно з пп. 2 п. 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органі прокуратури» № 113-IX від 19.09.2019 року прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" за умови настання однієї із наступних підстав: рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури.
Відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» № 113-IX від 19.09.2019 року статтю 51 Закону України "Про прокуратуру" доповнено ч. 5, згідно з якою, на звільнення прокурорів з посади з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої цієї статті, не поширюються положення законодавства щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі, щодо переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження.
Згідно зі ст. 1 Кодексу законів про працю Україні цей Кодекс регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини.
Законодавство про працю встановлює високий рівень умов праці, всемірну охорону трудових прав працівників.
За приписами п. 1 ч. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках: змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Відповідно до ст. 44 Кодексу законів про працю України при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» №113-IX від 19.09.2019 року ст. 40 Кодексу законів про працю України доповнено ч. 5.
Так, відповідно до ч. 5 ст. 40 Кодексу законів про працю України, особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус.
Судом встановлено, що наказом відповідача №804к від 24.08.2023 року позивача звільнено з 25.08.2023 року з посади прокурора Жмеринської місцевої прокуратури Вінницької області та органів прокуратури па підставі пп. 2 п. 19 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" у зв'язку із рішенням кадрової комісії про неуспішне проходження атестації.
Водночас при звільненні з позивачеві не виплачено вихідну допомогу у розмірі середньомісячного заробітку.
В контексті наведеного суд зазначає наступне.
Законом України "Про прокуратуру" та Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органі прокуратури» № 113-IX від 19.09.2019 року не врегульовано питання виплати вихідної допомоги у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури, або в разі неуспішного проходження атестації.
Проте, Кодекс законів про працю України встановлює обов'язок роботодавця виплатити працівнику вихідну допомогу у розмірі не менше середнього місячного заробітку, якщо працівника звільнено у разі змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Закон України "Про прокуратуру" є спеціальним законом, що регулює правовідносини у зв'язку із звільненням прокурорів, проте Кодекс законів про працю регулює трудові правовідносини, що виникли між працівником і роботодавцем в тій частині, що не врегульовано спеціальним законом.
Таким чином, трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини.
Враховуючи те, що нормами спеціального законодавства не врегульовано питання виплати вихідної допомоги, до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми Кодексу законів про працю України.
Суд зазначає, що внесені зміни Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» №113-IX від 19.09.2019 в Закон України "Про прокуратуру" та Кодекс законів про працю України не встановлюють жодних обмежень щодо виплати вихідної допомоги при звільненні прокурора на підставі пп. 2 п. 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органі прокуратури» № 113-IX від 19.09.2019р.
Ч. 5 ст.51 Закону України "Про прокуратуру", який є спеціальним Законом, встановлює обмеження тільки щодо не поширення положення законодавства щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі, щодо переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження.
Відповідно до ч. 4 ст. 40 КЗпП України особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частини першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус.
При цьому, застереження щодо виплати прокурорам вихідної допомоги при звільненні ані Закон № 1697, ані КЗпП України не містять.
Внесені Законом № 113-ІХ зміни до КЗпП України не визначають особливостей регулювання трудових відносин прокурорів, а лише передбачають, що ці особливості встановлюються спеціальним законом.
Таким чином, суд доходить до висновку, що ч. 5 ст. 51 Закону № 1697-VII та ч. 4 ст. 40 КЗпП України передбачений виключний перелік випадків коли до правовідносин щодо звільнення прокурорів не застосовуються норми КЗпП України. Разом з тим, у такий виключний перелік не включено питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурора, а, отже, не заборонено застосування положень ст. 44 КЗпП України при вирішенні спірного питання.
Суд зауважує, що метою запровадження законодавцем такої виплати, як вихідна допомога, є захист працівника (службовця) у разі втрати ним роботи не за власним бажанням та не у зв'язку з неналежним її виконанням (дисциплінарним проступком). І, як зазначалося вище, однією з підстав надання такого захисту є невідповідність працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації.
Суд наголошує, що, вирішуючи питання правомірності звільнення з підстав, передбачених п. 19 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX, Верховний Суд у своїх рішеннях неодноразово констатував, що метою запровадження Законом №113-ІХ інституту атестації, було саме підтвердження здатності прокурорами виконувати повноваження на належному рівні за визначеними законом критеріями, шляхом здійснення оцінки їхньої професійної компетентності, професійної етики та доброчесності, що стосувалась, зокрема, усіх без винятку прокурорів, які мали бажання продовжувати працювати у органах прокуратури.
Аналіз наведених норм дозволяє зробити висновок, що п. 19 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX і п. 2 ч. 1 ст. 40 КЗпП України передбачають однакові за своїм змістом підстави звільнення - невідповідність займаній посаді, що свідчить про застосовність приписів ст. 44 КЗпП України до правовідносин щодо виплати вихідної допомоги прокурору звільненому у зв'язку із рішенням кадрової комісії про неуспішне проходження ним атестації.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у свої постановах від 22.08.2023 року у справі №420/25920/21, від 26.10.2023 року у справі №480/12359/21
Таким чином, оскільки позивача звільнено на підставі пп. 2 п. 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органі прокуратури» № 113-IX від 19.09.2019 року у зв'язку із прийняттям кадровою комісією рішення про неуспішне проходження атестації, то позивач набула право на виплату вихідної допомоги у розмірі не менше середнього місячного заробітку, відповідно до ст. 44 Кодексу законів про працю України.
Суд зазначає, що при звільненні з підстав, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, вихідна допомога виплачується в розмірі не менше середнього місячного заробітку.
За правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100, середній заробіток працівника визначається виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують звільненню.
Згідно з абз. 1, 2 п. 8 вказаного Порядку такий заробіток обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.
Відповідно до наявної у матеріалах справи довідки від 30.08.2023 року №21-Ф-281 розмір середньомісячної заробітної плати позивача складає 6 624, 15 грн., яка підлягає стягненню з відповідача.
Оскільки відповідач не виплатив позивачеві належну їй вихідну допомогу в розмірі, передбаченому ст. 44 КЗпП України, то суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог позивачки про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати вихідної допомоги при звільненні в розмірі середнього місячного заробітку.
Вирішуючи питання відновлення порушеного права, суд зазначає, що належним способом захисту є стягнення з відповідача суми вихідної допомоги, а саме - 6 624, 15 грн.
Відповідно до ст. 9, 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно зі ст. 90 цього Кодексу оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
При цьому в силу положень ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень та докази, надані позивачем, суд доходить висновку про задоволення позову.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат у справі, суд зазначає, що згідно ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивачем при зверненні до суду з даною позовної заявою сплачено судовий збір в сумі 1073 грн. 60 коп.
Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у сумі 1073 грн. 60 коп.
Керуючись ст. 2, 6, 9, 73-78, 90, 139, 242, 243, 245, 246, 255, 295 КАС України, суд
Позовну заяву ОСОБА_1 з позовною заявою до Вінницької обласної прокуратури про визнання визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Вінницької обласної прокуратури щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 вихідної допомоги при звільненні.
Стягнути з Вінницької обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу при звільненні в розмірі 6 624 грн. 15 коп.
Стягнути з Вінницької обласної прокуратури за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 1073 грн. 60 коп.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Інформація про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )
Відповідач: Вінницька обласна прокуратура (вул. Монастирська, 33, м. Вінниця, 21050, код ЄДРПОУ 029009909)
Повний текст рішення складено та підписано суддею 15.01.2024 року.
Суддя Маслоід Олена Степанівна