м. Вінниця
11 січня 2024 р. Справа № 120/5962/20-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді: Жданкіної Наталії Володимирівни,
за участю:
секретаря судового засідання: Галюк Аліни Леонідівни,
позивача: Натальчука О.С.,
представника відповідача: Сосницької І.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи за позовом ОСОБА_1 до Вінницької обласної прокуратури про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі,
В провадженні Вінницького окружного адміністративного суду перебуває адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 до Вінницької обласної прокуратури про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі.
10.01.2024 позивачем подано клопотання про зупинення провадження у даній справі № 120/5962/20-а до ухвалення Конституційним Судом України рішень у справах за конституційним поданням 50 народних депутатів України №42/04-03 від 04.03.2020 щодо відповідності Конституції України Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" від 19.09.2019 №113-ІХ (зі змінами) та в об'єднаній справі за конституційними скаргами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 щодо конституційності підпункту 2 пункту 19 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" від 19 вересня 2019 року № 113-IX у редакції до внесення змін Законом України "Про внесення змін до розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" щодо окремих аспектів дії перехідних положень" від 15 червня 2021 року № 1554-IX у системному зв'язку з пунктом 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII.
Обґрунтовуючи подане клопотання позивача, окрім іншого, зазначив, що відповідно до оспорюваних приписів Закону № 113 прокурори, які на день набрання чинності цим законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697 за умови «рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації» (підпункт 2 пункту 19 у редакції до внесення змін Законом № 1554).
Водночас згідно з пунктом 9 частини першої статті 51 Закону № 1697 прокурора звільняють із посади у разі «ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури».
На думку автора клопотання, зазначене законодавче регулювання призвело до порушення права на працю та конституційних гарантій захисту від незаконного звільнення.
Позивач в судовому засіданні 10.01.2024 підтримав вищезазначене клопотання та вказав, що проводити розгляд даної справи до ухвалення рішень Конституційним Судом України у зазначених вище справах неможливо, оскільки такі рішення будуть безпосередньо впливати на рішення у даній справі, адже в межах зазначених справ у конституційному провадженні вирішуватиметься питання відповідності Конституції України самого закону та законодавчого положення, на підставі яких прокурори звільнялися через неуспішне проходження атестації.
Відповідач з приводу клопотання про зупинення провадження поклався на розсуд суду.
Визначаючись щодо наявності підстав для зупинення провадження у справі суд враховує наступне.
Суд не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.
Зупинення провадження в адміністративній справі з підстав неможливості її розгляду до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, є доцільним у випадку, коли предметом розгляду органу конституційної юрисдикції є норми закону чи іншого акту, якими врегульовано питання щодо юридичної відповідальності фізичної особи.
В інших випадках визнання неконституційним закону чи іншого акту не матиме впливу на правове регулювання відносин, що виникли (відбулися) до ухвалення рішення Конституційним Судом України.
До аналогічного висновку дійшов і Верховний Суд у складі об'єднаної палати Касаційного адміністративного суду у справі № 826/25204/15 (постанова від 12.12.2019).
Частиною 2 ст. 152 Конституції України, ст. 91 Закону України «Про Конституційний Суд України» встановлено, що закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення. Рішенням Конституційного Суду України від 24.12.1997 № 8-зп у справі № 3/690-97 визначено, що ч. 2 ст. 152 Конституції України закріплює принцип, за яким закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. За цим принципом закони, інші правові акти мають юридичну силу до визнання їх неконституційними окремим рішенням органу конституційного контролю.
Також, у рішенні Конституційного Суду України від 30.09.2010 № 20-рп/2010 у справі № 1-45/2010 за конституційним поданням 252 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України «Про внесення змін до Конституції України» від 08.12.2004 № 2222-IV (справа про додержання процедури внесення змін до Конституції України) зазначено, що незалежно від того, наявні чи відсутні в рішеннях, висновках Конституційного Суду України приписи щодо порядку їх виконання, відповідні закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані за цими рішеннями неконституційними, не підлягають застосуванню як такі, що втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Таким чином, за змістом статті 152 Конституції України, рішення Конституційного Суду України не має ретроактивності та змінює законодавче регулювання лише для правовідносин, що матимуть місце з дати ухвалення рішення та не може застосовуватись до правовідносин, які виникли до прийняття такого рішення.
Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, висловленою у постановах від 23.01.2019 у справі № 820/2462/17, від 19.11.2018 у справах № 755/4893/18 та № 755/18431/15-а, від 15.05.2019 у справі № 640/20317/16а, від 23.12.2019 у справі № № 814/1274/17, від 17.03.2020 у справі № 826/7286/18.
Зупинення провадження в справі спрямоване також на те, щоб обставини, що об'єктивно перешкоджають здійсненню адміністративного судочинства у певній справі і мають об'єктивний характер, не були такими, що тягнуть за собою порушення строків розгляду справи, встановлених КАС України.
Спори щодо проходження/звільнення особи з публічної служби (трудові спори) пов'язані з можливістю поновлення особи на роботі. У такому випадку на користь особи підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу, який за рахунок надміру тривалого розгляду справи може сягнути величезних розмірів за відсутності у цьому вини органу прокуратури - відповідача.
При постановленні ухвали суд виходить також з наступного.
Згідно із п. 3 ч. 1 ст. 236 КАС України, суд зупиняє провадження у справі в разі об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.
За приписами частин першої та другої статті 152 Конституції України закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Згідно зі статтею 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. Ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення.
Отже, за чинного правового регулювання закони, інші правові акти або їхні окремі положення втрачають чинність у визначений Конституційним Судом України день, але не раніше дня ухвалення ним рішення. Виключенням із цього правила може бути надання нормі права ретроактивної дії у випадках пом'якшення або скасування юридичної відповідальності фізичної особи.
Під неможливістю розгляду справи до вирішення іншої справи слід розуміти те, що обставини, які розглядаються у такій іншій справі, не можуть бути встановлені адміністративним судом самостійно через обмеженість своєї юрисдикції щодо конкретної справи внаслідок непідвідомчості, обмеженості предметом позову, неможливості розгляду тотожної справи, певної черговості розгляду вимог тощо.
Доводи позивача про необхідність зупинити провадження в справі, обґрунтовані тим, що конституційність Закону № 113-ІХ та конституційність підпункт 2 пункту 19 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX у системному зв'язку з пунктом 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру», має безпосередній вплив на вирішення цієї адміністративної справи, а її розгляд до вирішення відповідних справ Конституційним Судом України є неможливим.
Вирішуючи питання щодо зупинення провадження в адміністративній справі з підстав визначених пунктом 3 частини першої статті 236 КАС України, суд повинен належним чином проаналізувати ймовірні наслідки ухвалення Конституційним Судом України рішення за результатом розгляду справи, їхній взаємозв'язок із спірними правовідносинами, що є предметом розгляду в адміністративній справі, підставами позову, і відобразити відповідні висновки у своїй ухвалі.
У спорах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, пов'язаних із реалізацією Закону № 113-IX, зупинення провадження в адміністративних справах до розгляду Конституційним Судом України питання щодо конституційності положень вказаного Закону може бути визнано необхідним за умов дійсної пов'язаності потенційного результату розгляду цього питання із фактичними обставинами адміністративної справи та належного обґрунтування судом необхідності такого зупинення.
Що стосується вищевказаних конституційних скарг, про які зазначає позивач, щодо відповідності Конституції України приписів підпункту 2 пункту 19 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX у редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» щодо окремих аспектів дії перехідних положень» від 15.06.2021 № 1554-IX у системному зв'язку з пунктом 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру», то такі надійшли до Конституційного Суду України у 2023 році і на даний час не розглянуті.
Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» (далі - Конвенція), кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях указував на необхідність дотримання судами держав-учасниць Конвенції принципу розгляду справи судами упродовж розумного строку.
Практика Європейського суду з прав людини з цього питання є різноманітною й залежною від багатьох критеріїв, серед яких: складність справи, поведінка заявника, судових та інших державних органів, важливість предмета розгляду та ступінь ризику терміну розгляду для заявника тощо.
Суд враховує те, що трудові спори за своєю природою вимагають оперативного вирішення, враховуючи значимість цього питання для зацікавленої особи, яка через звільнення втрачає засоби для існування.
Отже, тривале зволікання судами з розглядом трудових спорів, різновидом яких є спори щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, ставить під загрозу дотримання з боку України пункту 1 статті 6 Конвенції.
Аналогічний висновок викладено в постанові об'єднаної палати Касаційного адміністративного суду в складі Верховного Суду від 12.12.2019 у справі № 826/25204/15 та постановах Верховного Суду від 07.04.2021 у справі № 200/5251/20-а, від 19.05.2021 у справі № 200/5360/20-а, від 19.05.2021 у справі № 360/2163/20.
Таким чином, невиправдане зупинення провадження у справах цієї категорії є неприпустимим та не відповідає завданням адміністративного судочинства.
Вказана позиція суду повністю узгоджується із позицією ВС викладеною у постанові від 01.06.2023 у справі 160/6252/20.
За таких обставин клопотання позивача про зупинення провадження у справі не підлягає до задоволення.
Керуючись ст.ст. 236, 248, 256 КАС України, -
В задоволенні клопотання ОСОБА_1 про зупинення провадження у справі відмовити.
Ухвала оскарженню не підлягає та набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 256 КАС України.
Суддя Жданкіна Наталія Володимирівна