СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА
ун. № 759/17294/23
пр. № 2/759/1542/24
15 січня 2024 року м. Київ
Святошинський районний суд м. Києва, у складі головуючої судді Горбенко Н.О., за участю секретаря судового засідання Сініцина В.А., за відсутності сторін, розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Києві в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ІЗІ КРЕДИТ», треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Дорошкевич Віра Леонідівна; приватний нотаріус Житомирського міського нотаріального округу Горай Олег Станіславович про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, -
У вересні 2023 року ОСОБА_1 через свого представника - адвоката Лазорка Р.Й. звернулась до суду із позовною заявою до ТОВ ««ІЗІ КРЕДИТ», про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, в якій просила:
- визнати виконавчий напис № 52206 від 26.09.2020 року, вчинений приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Горай О.С., про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ ««ІЗІ КРЕДИТ» заборгованості в сумі 15 919,00 грн., у виконавчому провадженні № НОМЕР_2;
- стягнути з ТОВ ««ІЗІ КРЕДИТ» на користь ОСОБА_1 в порядку повернення стягнутого за виконавчим написом, грошові кошти в сумі 1 948,75 грн.;
- стягнути з ТОВ ««ІЗІ КРЕДИТ» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 4 000,00 грн.;
- стягнути з ТОВ ««ІЗІ КРЕДИТ» на користь ОСОБА_1 судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору за подачу позовної заяви в розмірі 1 073,60 грн. та за подання заяви про забезпечення позову в розмірі 536,80 грн.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено головуючу суддю Горбенко Н.О.
Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 19.09.2023 року відкрито провадження у справі у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (а.с. 33-34)
Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 19.09.2023 року зупинено стягнення на підставі виконавчого напису нотаріуса № 52206, вчиненого 26.09.2020 року приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Горай О.С. у виконавчому провадженні № НОМЕР_2, відкритому приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Дорошкевич В.Л. про стягнення ОСОБА_1 на користь ТОВ «ІЗІ КРЕДИТ» кошти в розмірі 15 919,00 грн.(а.с. 35-36).
09.10.2023 року до суду від відповідача ТОВ ««ІЗІ КРЕДИТ» надійшов відзив на позовну заяву, в якій останній проти позову заперечив, посилаючись на те, що у ТОВ «ІЗІ КРЕДИТ» було достатньо підстав для примусового з відповідача заборгованості за кредитом. Згідно з вимогами законодавства товариством було подано до нотаріуса відповідні документи, які підтверджують заборгованість позивача та безспірність вимог до неї. На підставі зазначених документів був вчинений виконавчий напис. Питання про правомірність вчинення виконавчого напису стоїть безпосередньо перед особою, яка його вчинила - нотаріусом, який визначав достатність та обґрунтованість, відповідність до закону наданих йому документів.
Отримавши виконавчий напис ТОВ «ІЗІ КРЕДИТ» як стягувач має усі законні права на примусове стягнення заборгованості за кредитним договором шляхом направлення його до державного чи приватного виконавця, в компетенцію яких входить виконання зазначеного документа. Питання щодо відкриття виконавчого провадження та стягнення з відповідача в примусовому порядку заборгованості за кредитним договором також не виходить за межі законодавства.
Окремо зазначив, що правовою підставою для стягнення коштів з боржника за кредитом є не виконавчий напис, а кредитний договір. Виконавчий напис є лише способом отримання належного виконання, а не правовою підставою отримання кредитодавцем коштів.
Таким чином, вчинення виконавчого напису нотаріуса та відкриття виконавчого провадження на підставі такого виконавчого напису нотаріуса стало результатом протиправної поведінки саме позивача.
Також, не погодився із заявленим представником позивача розміром судових витрат (а.с. 46-53).
16.10.2023 року від представника позивача до суду надійшла відповідь на відзив, в якій останній не погодився з доводами відповідача за їх безпідставністю та необґрунтованістю, просив позов задовольнити (а.с. 59-67).
Третім особам у справі ухвала про відкриття провадження у справі та копія позовної заяви з додатками направлялась на їх адреси, вказані в позовній заяві.
Правом на подання пояснень щодо позову у встановлений судом строк треті особи не скористались.
Зважаючи на вищезазначене, суд прийшов до висновку про можливість вирішення питання про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню.
Відповідно до ч. 8 ст. 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Станом на дату розгляду справи на адресу суду клопотання про розгляд справи у загальному позовному провадженні чи про розгляд справи за участю сторін учасниками справи не подавалися.
Відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
З урахуванням ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється у зв'язку із розглядом справи без повідомлення (виклику) сторін.
Суд, дослідивши матеріали справи, прийшов до наступного висновку.
Згідно з ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до вимог ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Вимогами ст. 10 ЦПК України передбачено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до вимог ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
У відповідності до вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Вибір громадянами способу захисту своїх прав і свобод від порушень та протиправних посягань гарантовано ч. 4 ст. 55, ст. 124 Конституції України, відповідно до якої кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань та закріплено статтями 7, 12 Загальної декларації про права людини, ст. 13 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, що згідно зі ст. 9 Конституції України є складовою національного законодавства.
Судом встановлено, що 17.05.2018 року між ТОВ «ІЗІ КРЕДИТ» та ОСОБА_1 укладено Кредитний договір № 200674, за умовами якого позивачу надано грошові кошти у сумі 17 000,00 грн., строком на 20 тижнів, зі сплатою реальної (ефективної) річної процентної ставки за кредитом у розмірі 1150,76% (а.с. 15-17).
Згідно виконавчого напису приватного нотаріуса Житомирського міського нотаріального округу Горай О.С., вчиненого 26.09.2020 року, запропоновано звернути стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ІЗІ КРЕДИТ» заборгованість за Кредитним договором № 200674 від 17.05.2018 року у розмірі 15 919,00 грн., за період з 31.01.2019 року по 11.03.2020 року (а.с. 14).
Постановою приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Дорошкевич В.Л. від 06.10.2020 року у ВП № НОМЕР_2 відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого напису № 52206, виданого 26.09.2020 року (а.с. 18).
Згідно виписки по платіжній картці SB329584 від 05.09.2023 року 14.08.2023 року з картки ОСОБА_1 проведено списання: стягнення за ВП № НОМЕР_2 з виконання виконавчого напису № 52206, виданого 26.09.2020 року, у розмірі 1 948,75 грн. (а.с. 19).
Між сторонами виник спір стосовно дотримання вимог діючого законодавства при вчиненні 26.09.2020 року приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Горай О.С. виконавчого напису на підставі заяви ТОВ «ІЗІ КРЕДИТ».
Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом України «Про нотаріат» та іншими актами законодавства України (ч. 1 ст. 39 Закону України «Про нотаріат»). Таким актом є, зокрема Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 року № 296/5 (далі - Порядок вчинення нотаріальних дій).
Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія (п. 19 ст. 34 Закону України «Про нотаріат»). Правовому регулюванню процедури вчинення нотаріусами виконавчих написів присвячена Глава 14 Закону України «Про нотаріат» та Глава 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій.
Згідно зі ст. 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Статтею 88 Закону України «Про нотаріат» визначено умови вчинення виконавчих написів. Відповідно до приписів цієї статті Закону нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.
Порядок вчинення нотаріальних дій містить такі самі правила та умови вчинення виконавчого напису (п. п. 1, 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій).
Згідно з підп. 2.1 п. 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій для вчинення виконавчого напису стягувачем або його уповноваженим представником нотаріусу подається заява, у якій, зокрема, мають бути зазначені: відомості про найменування і місце проживання або місцезнаходження стягувача та боржника; дата і місце народження боржника - фізичної особи, місце його роботи; номери рахунків у банках, кредитних установах, код за ЄДРПОУ для юридичної особи; строк, за який має провадитися стягнення; інформація щодо суми, яка підлягає стягненню, або предметів, що підлягатимуть витребуванню, включаючи пеню, штрафи, проценти тощо. Заява може містити також іншу інформацію, необхідну для вчинення виконавчого напису.
У разі якщо нотаріусу необхідно отримати іншу інформацію чи документи, які мають відношення до вчинення виконавчого напису, нотаріус вправі витребувати їх у стягувача (підп. 2.2 п. 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій). Вчинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов'язання та (або) умов іпотечного договору здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту надісланих іпотекодержателем повідомлень - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця. Повідомлення вважається надісланим, якщо є відмітка іпотекодавця на письмовому повідомленні про його отримання або відмітка поштового відділення зв'язку про відправлення повідомлення на вказану в іпотечному договорі адресу (підп. 2.3 п. 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій).
Крім того, підп. 3.2, 3.5 п. 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій визначено, що безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 року № 1172 «Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» (далі - Перелік документів). При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у вказаному Переліку документів. При цьому Перелік документів не передбачає інших умов вчинення виконавчих написів нотаріусами ніж ті, які зазначені в Законі України «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій.
Нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти (ст. 50 Закону України «Про нотаріат»).
Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов'язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов'язання боржником.
Отже, відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, крім того, також бути безспірною, заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем.
Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника - це обов'язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (ст. 88 Закону України «Про нотаріат»). Однак характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.
Таким чином, вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно з відповідним Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого.
З урахуванням приписів ст. ст. 15, 16, 18 ЦК України, ст. ст. 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат» захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури його вчинення, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами у повному обсязі чи в їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису.
Такий правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 23.06.2020 року у справі № 645/1979/15-ц (провадження № 14-706цс19), який відповідно до вимог ч. 4 ст. 263 ЦПК України суд застосовує до спірних правовідносин.
При вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, окрім перевірки додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів, суд повинен перевірити доводи боржника й установити та зазначити в рішенні чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.
Законодавством не визначений виключний перелік обставин, які свідчать про наявність спору щодо заборгованості. Ці обставини встановлюються судом відповідно до загальних правил цивільного процесу за наслідками перевірки доводів боржника та оцінки наданих ним доказів.
Такі правові висновки викладено у постанові Верховного Суду України від 05.07.2017 року у справі № 6-887цс17 (№ 754/9711/14-ц).
Отже, в основі вчинення вказаної нотаріальної дії лежить факт безспірності певної заборгованості.
У постанові від 13.10.2021 у справі № 554/6777/17 Верховний Суд зазначив, що чинне законодавство не зобов'язує нотаріуса викликати позичальника і з'ясовувати наявність чи відсутність його заперечень проти вимог позикодавця. Проте, право позичальника на захист його інтересів забезпечується шляхом направлення йому повідомлення про заборгованість та необхідність її погашення. Однак, ураховуючи те, що нотаріальне провадження є безспірним, для забезпечення такої безспірності нотаріусові бажано з'ясувати у позичальника наявність заперечень щодо вчинення виконавчого напису або сплати ним боргу.
Таке повідомлення (заява, претензія, лист-вимога тощо) передається у порядку, визначеному ст.84 Закону України «Про нотаріат».
Матеріали справи не містять такого повідомлення позивача, тому, суд надходить до висновку про те, що позивач не отримала письмову вимогу та не була повідомлена про існуванні заборгованості за кредитним договором.
Крім того, відповідно до п. 2 Переліку для одержання виконавчого напису за кредитними договорами, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов'язаннями, подаються: а) оригінал кредитного договору; б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості.
Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно вказаної норми Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.
Відповідно до п. 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 18.06.2003 року № 254, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
Аналогічна за змістом норма закріплена у п. 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04.07.2018 року № 75.
Аналіз зазначених норм дає підстави дійти висновку, що виписки за картковими рахунками (по кредитному договору) можуть бути належними доказами щодо заборгованості по тілу кредиту за кредитним договором.
Зазначений правовий висновок викладений у постановах Верховний Суд від 30.01.2018 року у справі № 161/16891/15-ц, від 16.09.2020 року у справі № 200/5647/18, від 28.10.2020 року у справі № 760/7792/14-ц та від 17.12.2020 року у справі № 278/2177/15-ц.
Разом з тим, відповідачем на заперечення доводів позивача не надано, та з матеріалів справи не вбачається, що при зверненні із заявою про вчинення виконавчого напису приватному нотаріусу ним було надано виписку з рахунка боржника, з якої можливо було б встановити та перевірити факт перерахування кредитних коштів на відповідний рахунок, рух коштів по рахунку та користування ними, нарахування заборгованості, здійснення позичальником платежів на погашення заборгованості по кредиту, відсоткам та комісії та відповідний залишок заборгованості за кредитом, що є обов'язковою умовою для одержання виконавчого напису за кредитним договором, саме після обов'язкової перевірки яких нотаріус міг зробити висновок про безспірність боргу у боржника.
Таким чином, у суду відсутні підстави вважати, що нотаріус при вчиненні спірного напису переконався належним чином у наявності підстав для звернення до нього відповідачем та безспірності розміру сум, що підлягають стягненню за написом. Тому суд вважає слушними доводи позивача щодо порушення нотаріусом порядку вчинення виконавчого напису.
Враховуючи, що позивач не була у встановленому законом порядку проінформована про наявність у неї заборгованості за кредитним договором та розмір вказаної заборгованості, строк у який належить погасити існуючу заборгованість, а також наслідки її непогашення, суд приходить до висновку про те, що у даному випадку заборгованість, визначена в оспорюваному виконавчому написі, не є безспірною.
Вищезазначені обставини свідчать про те, що вимоги не є безспірними, а тому суд дійшов висновку про те, що у приватного нотаріуса не було правових підстав для вчинення оскаржуваного позивачем виконавчого напису.
Крім того, відповідно до п. п. 1 та 2 постанови Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 року № 1172 «Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріуса», а також постанови Кабінету Міністрів України від 26.11.2014 року № 622, якою Перелік доповнено розділом «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних правовідносин» та включені кредитні договори, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов'язаннями, для одержання виконавчого напису щодо стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин додаються: а) оригінал кредитного договору; б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості.
Водночас, постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 року у справі № 826/20084/14 визнано незаконною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України від 26.11.2014 року № 662 «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, в тому числі в частині доповнення Переліку новим розділом «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин».
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01.11.2017 року у справі № 826/20084/14 постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 року залишено без змін.
Таким чином, перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 1172 від 29.06.1999 року у редакції станом на час вчинення оспорюваного виконавчого напису приватного нотаріуса, стосувався лише нотаріально посвідчених договорів.
Матеріали справи не містять доказів того, що кредитний договір № 002-09934-280208 від 28.02.2008 року був нотаріально посвідчений, отже, наданий приватному нотаріусу кредитний договір не є тим документом, за яким стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса. Таким чином, нотаріус не мав права вчиняти виконавчий напис про стягнення заборгованості за таким кредитним договором.
Частиною 3 ст. 12 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України).
Як передбачено ст. ст. 79, 80 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Отже, встановлені судом обставини свідчать про те, що нотаріусом порушено процедуру вчинення виконавчого напису. Оспорюваний виконавчий напис вчинено за договором, за яким стягнення заборгованості не може провадитись у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, а відтак вимоги позову про визнання його таким, що не підлягає виконанню, є обґрунтованими та доведеними.
Аналізуючи зібрані у справі докази у їх сукупності, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання виконавчого напису № 52206, вчиненого 26.09.2020 року приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Гора О.С. про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ІЗІ КРЕДИТ» заборгованість за кредитним договором № 200674 від 17.05.2018 року.
Щодо позовних вимог про стягнення з ТОВ «ІЗІ КРЕДИТ» на користь ОСОБА_1 в порядку повернення стягнутого за виконавчим написом нотаріуса грошових коштів у сумі 1 948,75 грн., стягнених на підставі оспорюваного виконавчого напису нотаріуса, суд зазначає про таке.
Постановою приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Дорошкевич В.Л. від 06.10.2020 року у ВП № НОМЕР_2 відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого напису № 52206, виданого 26.09.2020 року (а.с. 18).
Згідно виписки по платіжній картці SB329584 від 05.09.2023 року 14.08.2023 року з картки ОСОБА_1 проведено списання: стягнення за ВП № НОМЕР_2 з виконання виконавчого напису № 52206, виданого 26.09.2020 року, у розмірі 1 948,75 грн. (а.с. 19).
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
За правовою природою конструкція зобов'язання, що виникає з безпідставного набуття майна (безпідставного збагачення), є формою реалізації охоронного правовідношення та виконує компенсаторну функцію. Зобов'язання, що виникають внаслідок безпідставного збагачення є протилежністю до зобов'язання з правочинів (договорів). Правочин, зокрема договір, як належна правова підстава встановлює зобов'язання передання речі, виконання робіт (надання послуги), сплати коштів. Відповідно, за відсутності (або у подальшому відпадіння) правової підстави в особи виникає зобов'язання повернути те, що було отримано безпідставно (кондикція). Отримання майна, набутого без підстави, призводить до реституційного ефекту, прямо протилежного тому, що передбачено договором. Загальною ознакою кондикції є відсутність (або відпадіння у подальшому) правової підстави для утримання майна, набутого особою, до якої потерпілий звертається з кондикційним позовом.
Зі змісту ст. 1212 ЦК України можна зробити висновок, що особа, яка внаслідок правомірних або неправомірних дій або подій безпідставно збагатилася в результаті невигідних наслідків для іншої особи, зобов'язана повернути безпідставно набуте майно цій особі. Будь-яке збагачення визнається безпідставним, якщо особа, що збагатилася, не мала права на збагачення за рахунок потерпілого, або в разі, коли потерпілий не погоджувався на настання не вигідних для себе наслідків. Не має права на збагачення особа, що отримала його за недійсним актом, судовим рішенням або недіючою нормою права. Збагачення є безпідставним, і якщо потерпілий сам надав його для мети, що не була досягнена, або з очікуванням, яке не справдилося.
Про виникнення зобов'язання, що виникають внаслідок безпідставного збагачення або збереження майна можна говорити у тому разі, коли дії особи або події призводять до протиправного результату, що юридично не обумовлений виникненням майнових вигод на стороні однієї особи за рахунок іншої. Саме цей протиправний результат у вигляді юридично безпідставних майнових вигод, що перейшли до набувача, є фактичною підставою для виникнення зобов'язань з повернення безпідставного збагачення.
Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
З системного аналізу положень ст. 1212 ЦК України вбачається, що фактичний склад, що породжує зобов'язання, які виникають внаслідок набуття або збереження майна без достатніх правових підстав, складається з таких елементів: 1) одна особа набуває або зберігає майно за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали (майно набувається або зберігається без передбачених законом, іншими правовими актами або правочином підстав).
Набуття майна однією особою за рахунок іншої полягає у збільшенні обсягу майна в однієї особи з одночасним зменшенням його обсягу в іншої особи. Набуття передбачає кількісний приріст майна, збільшення його вартості без понесення відповідних витрат набувачем. Безпідставне збереження майна полягає у тому, що особа мала витратити власні кошти, але не витратила їх через понесені втрати іншою особою або в результаті невиплати винагороди, що належить іншій особі.
Для виникнення зобов'язань із повернення безпідставного набутого майна необхідно, щоб майно було набуте або збережене безпідставно. Безпідставним є набуття або збереження, що не ґрунтується на законі, іншому правовому акті або правочині.
Набуття (збереження) майна визнається безпідставним, якщо його правова підстава відпала згодом. Відпадіння правової підстави полягає у зникнення обставин, на яких засновувалась юридична обґрунтованість набуття (збереження) майна.
Одним із випадків відпадіння підстави набуття (збереження) може бути скасування вищою інстанцією рішення суду, що набуло чинності, або визнання судом таким, що не підлягає виконанню, виконавчого напису нотаріуса, на підставі якого було здійснено стягнення майна (коштів).
Конструкція ст. 1212 ЦК України, як і загалом норм глави 83 цього Кодексу, вимагає установлення абсолютної безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору. Ознаки, характерні для кондиції, свідчать про те, що пред'явлення кондиційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, в тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов'язаний договірними правовідносинами щодо речі.
Особа, яка внаслідок правомірних або неправомірних дій або подій безпідставно набула майно в результаті невигідних наслідків для іншої особи, зобов'язана повернути таке майно цій особі на підставі ст. 1212 ЦК України. Будь-яке набуття (збереження) майна визнається безпідставним, якщо особа, що збагатилася, не мала права на отримання майна за рахунок потерпілого, або у разі, коли потерпілий не погоджувався на настання не вигідних для себе наслідків. Не має права на збагачення особа, що отримала його за недійсним актом, судовим рішенням або недіючою нормою права. Збагачення є безпідставним, якщо потерпілий сам надав його для мети, що не була досягнена, або з очікуванням, яке не справдилося.
Судовий акт про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, який набрав законної сили і за яким відбулося повне або часткове виконання, є правовою підставою для виникнення зобов'язання з повернення майна, що набуто без достатньої правової підстави, оскільки з моменту ухвалення такого судового акта правова підстава вважається такою, що відпала. Відповідно до ст. 1212 ЦК України у такому разі набувач такого майна з моменту набрання судовим актом законної сили, зобов'язаний повернути потерпілому все отримане майно.
Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 08.09.2021 року у справі № 201/6498/20.
Таким чином, на підставі викладеного вище, враховуючи, що рішення суду у даній справі в частині визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, на підставі якого приватним виконавцем стягнуто з позивача на користь відповідача кошти в сумі 1 948,75 грн., станом на час вирішення питання щодо повернення таких коштів, не набрало законної сили, та у відповідача не виникло такого обов'язку щодо їх повернення, звернення позивача з такою позовною вимогою є передчасним, а тому у задоволенні позову в цій частині належить відмовити.
При цьому, суд зауважує, що в рамках ВП № НОМЕР_2 відбулося списання з рахунку позивача 1 948,75 грн., проте, згідно наданої відповідачем платіжної інструкції № 52153 від 14.08.2023 року приватним виконавцем на користь відповідача перераховано 862,50 грн. (а.с. 49).
Також суд звертає увагу, що обставини наявності або відсутності заборгованості позивача перед відповідачем за Кредитний договір № 200674 від 17.05.2018 року, можуть бути предметом окремого судового розгляду.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з наступного.
Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Як передбачено ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів.
При зверненні до суду з даним позовом позивачем сплачено судовий збір в сумі 1 073,60 грн. та судовий збір за подання заяви про забезпечення позову у розмірі 536,80 грн., що разом становить 1 610,40 грн., які підлягають стягненню на його користь з відповідача на підставі ст. 141 ЦПК України.
Відповідно до ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до положення ст. 137 ЦПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомогу.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/WestAllianceLimited» проти України», заява № 19336/04).
Вищевказане відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній в додатковій постанові від 24.01.2019 року у справі № 922/15944/17, яка на підставі положення ч. 4 ст. 263 ЦПК України має ураховуватися судом при застосуванні відповідних норм.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат враховується розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» № 5076-VI від 05.07.2012 року гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. ч. 2-4 ст. 137 ЦПК України).
На підтвердження понесених позивачем витрат на правову допомогу представником позивача надано Договір № 50 про надання правової допомоги від 04.09.2023 року, п. 2.1. якого визначено вартість послуг у розмірі 4 000,00 грн., детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом Лазорко Р.Й., свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю Лазорко Р.Й., ордер № 1033992 від 06.09.2023 року (а.с. 6, 21-24).
Верховний Суд дотримується позиції (постанови КГС ВС від 07.08.2018 року у справі № 916/1283/17, від 30.07.2019 року у справі № 902/519/18), що у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, однак, повинен ґрунтуватися на більш чітких критеріях, визначених вимогами процесуального законодавства. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка зазначає про неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності цим критеріям заявлених витрат.
Верховний Суд у своїх рішеннях зазначив, що для визначення суми відшкодування необхідно керуватися критеріями реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та необхідності) та розумності їхнього розміру, зважаючи на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін (постанови КГС ВС від 10.10.2018 року у справі № 910/21570/17, від 14.11.2018 року у справі № 921/2/18, додаткова постанова КГС ВС від 11.12.2018 року у справі № 910/2170/18, від 10.10.2019 року у справі № 909/116/19, від 18.03.2021 року у справі № 910/15621/19, постанова ВП ВС від 19.02.2020 року у справі № 755/9215/15-ц).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 року у справі № 755/9215/15-ц та в постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 року у справі № 922/445/19 міститься правовий висновок про те, що розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги у разі надання відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
Аналогічні висновки наведено також в постановах Верховного Суду від 12.02.2020 року у справі № 648/1102/19 та 11.11.2020 року у справі № 673/1123/15-ц.
Разом з тим, при визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02.07.2020 року в справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19).
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та її адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони, тощо.
Наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.
Схожі висновки викладено в постановах Верховного Суду від 02.07.2020 року у справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19), від 31.07.2020 року у справі № 301/2534/16-ц (провадження № 61-7446св19), від 30.09.2020 року у справі № 201/14495/16-ц (провадження № 61-22962св19), від 20.09.2023 року у справі № 753/7936/22 (провадження № 61-1519св23).
Витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 ст. 137 ЦПК України).
Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 03.10.2019 року у справі № 922/445/19, Верховним Судом у постановах від 02.12.2020 року у справі № 317/1209/19 (провадження № 61-21442св19), від 01.09.2021 року у справі № 178/1522/18 (провадження № 61-3157св21).
Указана судова практика є незмінною.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.11.2022 року у справі № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22) зазначила, що розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини.
Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.
Велика Палата Верховного Суду зауважила, що враховуючи принципи рівності і справедливості, правової визначеності, ясності і недвозначності правової норми як складові принципу верховенства права, визначення необхідного і достатнього ступеня деталізації опису робіт у цьому випадку є виключною прерогативою учасника справи, що подає такий опис.
Учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права.
Отже, у випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 1 ст. 81 ЦПК України).
Відповідач, заперечуючи у відзиві на позовну заяву проти заявленого розміру витрат на правничу допомогу, вказав про сумнівність та ефективність більшості дій представника позивача та про те, що останній своїми діями та бездіяльністю лише створює перешкоди для швидкого розгляду справи, тому визнав витрати на правничу допомогу в розмірі 500,00 грн., що на його думку, є співмірним зі складністю справи та ефективністю роботи представника позивача у ситуації, що є предметом розгляду у даній справі.
Разом з тим, суд вважає, що обсяг наданих адвокатом послуг позивачу, які зазначені в детальному описі робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом Лазорко Р.Й., підтверджується матеріалами справи, в якій містяться всі підготовлені указаним представником процесуальні документи.
Сума витрат в розмірі 4 000,00 грн. відповідає умовам № 50 про надання правової допомоги від 04.09.2023 року, та ураховуючи кількість заявлених позовних вимог є співмірною з часом витраченим адвокатом на узгодження позиції з клієнтом, підготовку позовної заяви та іншими наданими послугами, які були неминучими (надання консультацій, вивчення документів та визначення правової позиції та судових перспектив вирішення питання клієнта).
Належність цієї справи до категорії малозначних не свідчить про те, що обсяг послуг адвоката та час, що він витрачає у таких категоріях справ, не повинен належно оцінюватись на оплачуватись.
Зазначена сума, на переконання суду, є розумною та такою, що відображає реальність адвокатських витрат (їх дійсність та необхідність), з урахуванням складності справи, необхідних процесуальних дій сторони, часу, витраченого адвокатом на надання правової допомоги.
Посилання відповідача на зменшення вартості адвокатських послуг, який самостійно обчислено відповідачем з власних міркувань, суд не бере до уваги, оскільки такий критерій визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат не передбачено ЦПК України.
За таких обставин, враховуючи, що судом понесені позивачем у цій справі витрати на правничу допомогу адвоката покладаються на відповідача в сумі 4 000,00 грн.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 13, 14, 82, 223, 259, 263-265, 268, 352, 354 ЦПК України, суд,-
Позовну заяву ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ІЗІ КРЕДИТ», треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Дорошкевич Віра Леонідівна; приватний нотаріус Житомирського міського нотаріального округу Горай Олег Станіславович про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, - задовольнити частково.
Визнати виконавчий напис № 52206 від 26.09.2020 року, вчинений приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Гораєм Олегом Станіславовичем, про стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ІЗІ КРЕДИТ» заборгованості в сумі 15 919,00 грн., у виконавчому провадженні № НОМЕР_2, таким, що не підлягає виконанню.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ІЗІ КРЕДИТ» (ЄДРПОУ 36183990, адреса: вул. Оболонська Набережна, буд. 15, корп. 4, м. Київ, 04210) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) судовий збір в сумі 1 073,60 грн. (одна тисяча сімдесят три гривні 60 копійок) та судовий збір за подання заяви про забезпечення позову у розмірі 536,80 грн. (п'ятсот тридцять шість гривень 80 копійок), що разом становить 1 610,40 грн. (одна тисяча шістсот десять гривень 40 копійок).
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ІЗІ КРЕДИТ» (ЄДРПОУ 36183990, адреса: вул. Оболонська Набережна, буд. 15, корп. 4, м. Київ, 04210) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) витрати на правничу допомогу в розмірі 4 000,00 грн. (чотири тисячі гривень 00 копійок ).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення.
Суддя Н.О. Горбенко