15.01.2024 Справа № 756/1711/22
Унікальний №756/1711/22
Провадження №2/756/226/24
09 січня 2024 року Оболонський районний суд міста Києва в складі:
головуючого судді - Шевчука А.В.,
секретаря - Міщенка О.В,
за участі: представника позивача - ОСОБА_1 ,
представника відповідача - ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за договором позики,
У лютому 2022 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за договором позики від 01.02.2016 року у розмірі 100 000,00 доларів США, 3% річних за період з 02.02.2019 року по день ухвалення рішення суду, також просив стягнути понесені судові витрати.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 01.02.2016 року уклали договір позики. Факт передачі коштів оформлено розпискою відповідача. Зі змісту розписки вбачається, що відповідач взяв у позивача у борг 100 000 доларів США. Вказану суму зобов'язується повернути не пізніше 01.02.2019 року.
Позивач зазначає, що відповідач свої зобов'язання у встановлені строки та до даного часу за договором позики не виконав та кошти не повернув. Тобто, відповідач протиправно користується коштами позивача, чим порушує його майнові права, тому позивач ставить питання про стягнення відповідних коштів у судовому порядку.
Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав з підстав зазначених у позовній заяві та просив задовольнити їх у повному обсязі.
Представник відповідача у судовому засіданні заперечував проти задоволення вимог, просив застосувати строки позовної давності та відмовити у позові, окрім іншого зазначав, що його довіритель не пам'ятає чи складав розписку, при цьому не заперечував факт отримання коштів.
Перевіривши матеріали справи та дослідивши надані докази, заслухавши представників сторін, судом встановлено наступне.
01.02.2016 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 уклали договір позики. Факт передачі коштів оформлено власноруч написаною та підписаною ОСОБА_4 розпискою. Зі змісту розписки вбачається, що відповідач взяв у позивача у борг 100 000 доларів США. Вказану суму зобов'язується повернути не пізніше 01.02.2019 року.
Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво-чи багатосторонніми (договори).
Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Таким чином, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У ч.1 ст. 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Статтею 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (стаття 1047 ЦК України).
Частиною першою статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом.
Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов'язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.
Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.
У відповідності до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.
За ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
При дослідженні розписки написаної і підписаної від імені ОСОБА_4 судом встановлено, що вона містить усі необхідні умови договору позики, зокрема, дату її складання, сторін правочину, отримання грошових коштів у конкретно визначеному розмірі та зобов'язання щодо їх повернення, строк повернення.
Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
При цьому, доводи представника відповідача про те, що його довіритель не пам'ятає чи складав розписку, не спростовують факту отримання коштів від позивача, про що також не заперечувалось представником відповідача у судовому засіданні.
З огляду на викладене, зміст поданої позивачем розписки, підтверджує факт отримання відповідачем грошових коштів від позивача, їх суму із зобов'язанням повернення у встановлений термін, що становить основний зміст та істотні обставини позичкового зобов'язання, передбаченого частиною першою статті 1046 ЦК України і є належним доказом укладення між сторонами позики вищевказаної грошової суми.
Згідно ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу тощо), або утриматися від виконання певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання зобов'язання.
З огляду на ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем).
Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Ст. 611 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
За правилами статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частина четверта статті 267 ЦК України).
З штампу вхідної кореспонденції вбачається, що позовна заява про стягнення заборгованості подана до суду 01.02.2022 року.
Зі змісту складеної відповідачем розписки вбачається, що відповідач взяв у позивача у борг 100 000 доларів США, вказану суму зобов'язується повернути не пізніше 01.02.2019 року.
Таким чином, останнім днем звернення до суду із позовною заявою у межах трирічного строку позовної давності є 01.02.2022 року.
Тому суд проходить до висновку, що позивач, подавши позовну заяву 01.02.2022 року до канцелярії суду, не порушив визначений ст. 257 ЦК України строк позовної давності для пред'явлення позову.
Враховуючи вищенаведене, суд вважає за можливе задовольнити вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості за договором позики від 01.02.2016 року у розмірі 100 000,00 доларів США.
Згідно зі статтею 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу та 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом.
Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
У контексті статей 524, 533-535, 625 ЦК України можна зробити висновок, що грошовим є зобов'язання, яке виражається в грошових одиницях України (грошовому еквіваленті в іноземній валюті чи в іноземній валюті), таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Оскільки стаття 625 ЦК України розміщена в розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України, то вона поширює свою дію на всі зобов'язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов'язань.
Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування 3 % річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації від боржника. Такі висновки містяться, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 06 червня 2012 року №6-49цс12, і Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для відступу від такої позиції.
У частині другій статті 625 ЦК України прямо зазначено, що 3 % річних визначаються від простроченої суми за весь час прострочення.
Тому при обрахунку 3 % річних за основу має братися прострочена сума, визначена у договорі чи судовому рішенні, а не її еквівалент у національній валюті України.
Враховуючи наведене, беручи до уваги те, що заборгованість відповідача встановлена у доларовому еквіваленті, вказане передбачає і нарахування 3 % річних саме з 100 000,00 доларів США.
Цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов'язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 ЦК України).
Принцип належного виконання полягає в тому, що виконання має бути проведене: належними сторонами; щодо належного предмета; у належний спосіб; у належний строк (термін); у належному місці.
Отже, 3 % річних розраховуються з урахуванням боргу у розмірі 100 000,00 доларів США, помноженого на кількість днів прострочення, які вираховуються з дня, наступного за днем, передбаченим у договорі для його виконання.
Оскільки на день ухвалення судового рішення боргове зобов'язання не виконане, суд здійснив розрахунок 3 % річних з урахуванням належного тлумачення частини другої статті 625 ЦК України, що становить 14 810,76 доларів США, які і підлягають стягненню з відповідача.
У відповідності до ст. 141 ЦПК України суд присуджує з відповідача на користь позивача судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 12 405,00 грн.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 207, 253, 256, 626, 627, 509, 526, 530, 536, 1046, 1048, 1049 ЦК України, ст.ст. 12, 13, 76, 77, 78, 81, 259, 261, 265, 273, 352, 354 ЦПК України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за договором позики - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_2 ) заборгованість за договором позики від 01.02.2016 року у розмірі 100 000 (сто тисяч) доларів США та 3% річних з 02.02.2019 року по 09.01.2024 року у сумі 14 810 (чотирнадцять тисяч вісімсот десять) доларів США 76 центів.
Стягнути з ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_2 ) витрати зі сплати судового збору у розмірі 12 405 (дванадцять тисяч чотириста п'ять) гривень 00 копійок.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідком апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Повний текст рішення виготовлений 15.01.2024 року.
Суддя А.В. Шевчук