10 січня 2024 року м. ТернопільСправа № 921/712/23
Господарський суд Тернопільської області у складі судді Руденка О.В.
за участі секретаря судового засідання: Касюдик О.О.
розглянув справу
за позовом Публічного акціонерного товариства "Транснаціональна фінансово - промислова нафтова компанія "Укртатнафта"
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Енерджі Сток"
про стягнення заборгованості в розмірі 21 032 165 грн.
за участі представника позивача: Сухорук А.М., адвокат (в режимі відеоконференції)
Суть справи:
До Господарського суду Тернопільської області через систему "Електронний суд" надійшла позовна заява Публічного акціонерного товариства "Транснаціональна фінансово - промислова нафтова компанія "Укртатнафта" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Енерджі Сток" про стягнення заборгованості.
Судом відкрито провадження у даній справі за правилами загального позовного провадження.
В обґрунтування заявлених вимог, позивач посилається на неналежне виконання його контрагентом умов договору №738/2/2118 поставки нафтопродуктів від 01.10.2021 в частині оплати поставленого товару, що зумовило виникнення заборгованості, сума якої заявлена до стягнення у судовому порядку.
В свою чергу, 05.12.2023 до матеріалів справи через систему "Електронний суд" надійшов відзив на позовну заяву №б/н (вх.№9827) від 05.12.2023, у якому ТОВ "Енерджі Сток" проти позову заперечує. В обґрунтування своїх заперечень зазначає, що згідно п.4.2 договору підставою для перерахування оплати за товар є рахунок Постачальника. Позивачем було направлено відповідачу супровідним листом №38/10-771 від 04.04.2023 рахунки, датовані 31.12.2021. З огляду на це, Товариство вважає, що рахунок повинен виписуватися датою його складення, а не минулим числом. Також відсутність у рахунку підпису відповідальної за здійснення господарської операції особи викликає сумнів у його достовірності. Також відповідач зазначає, що п.6.1 укладеного між сторонами договору передбачено, що жодна із сторін не буде нести відповідальності за повне чи часткове невиконання зобов'язань за цим договором, якщо таке невиконання викликане обставинами форс-мажору. При цьому посилається на те, що війна є форс-мажорною обставиною, що підтверджено повідомленням Торгово-промислової палати України №2024/02.0-7.1. від 28.02.2022.
В той же час, представник відповідача у жодне судове засідання не з'являвся, хоча належним чином повідомлявся про дату, час та місце розгляду справи, шляхом надіслання ухвал на адресу, яка зазначена у позовній заяві.
З даного приводу суд звертає увагу сторін на приписи частини 1 статті 202 ГПК України, якими передбачено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Відтак, за положеннями ч. ч. 8, 9 ст. 165, ч. 1 ст.251 ГПК України суд вирішує справу за наявними у ній матеріалами.
Розгляд спору здійснювався в режимі відеоконференції із технічною фіксацією судового процесу в порядку ст.ст. 197, 222 ГПК України.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, судом встановлено наступне.
Між Публічним акціонерним товариством "Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія "Укртатнафта" (Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Енерджі Сток" (Покупець) було укладено договір поставки нафтопродуктів №738/2/2118 (далі-Договір) , згідно п.1.1 якого Постачальник зобов'язується поставити Покупцю нафтопродукти (далі - Товар), а Покупець зобов'язується їх прийняти і оплатити в асортименті, кількості та за ціною, узгодженими Сторонами в Додатках (Специфікаціях) до даного Договору. Одиниця виміру товару тонна (п.1.2. Договору).
Поставка товару здійснюється партіями на підставі актів приймання-передачі нафтопродуктів, підписаних Сторонами. Зобов'язання Постачальника по поставці товару вважаються виконаними, право власності на товар та ризики по його втраті (псуванню) переходять від Постачальника до Покупця з моменту підписання акту приймання - передачі нафтопродуктів (п.3.2 Договору).
Згідно п.3.3 укладеного правочину строк поставки товару: жовтень 2021 р. - грудень 2022 р.
Ціна товару за одну метричну тонну вказується Сторонами у відповідних Додатках (Специфікаціях) до даного Договору (п.4.1 угоди).
Відповідно до п.4.2 Договору оплата товару може бути здійснена Покупцем як на умовах попередньої оплати, так і після поставки товару. В останньому випадку оплата повинна бути здійснена Покупцем у строк, вказаний у листі-вимозі Постачальника про оплату, а у випадку відсутності такої вимоги - не пізніше 60 (шістдесяти) календарних днів від дати поставки товару згідно з актом приймання-передачі нафтопродуктів. Оплата товару може здійснюватись частинами. Підставою для перерахування оплати за товар є рахунок Постачальника. В рахунку Постачальник вказує вартість товару, виходячи з ціни товару, зазначеної у відповідному Додатку до даного Договору. Датою оплати вважається дата зарахування грошових коштів на поточний рахунок Постачальника, який вказаний в рахунку. Оплата товару, що постачається, здійснюється Покупцем шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Постачальника із зазначенням в платіжному документі номера і дати цього Договору, номера і дати виписки рахунку на оплату, найменування Покупця, його коду ЄДРПОУ та найменування товару, що підлягає оплаті.
Строк дії Договору: з моменту підписання Сторонами по 31.12.2022, а в частині розрахунків - до повного їх здійснення (п. 7.1 угоди).
Специфікаціями на поставку товару від 01.10.2021 та 01.12.2021, що є додатками до Договору, сторони погодили найменування, кількість, ціну та загальну вартість Товару.
На виконання своїх договірних зобов'язань позивач поставив Покупцю матеріальні цінності на загальну суму 30 542 165 грн, що підтверджується Актами приймання - передачі нафтопродуктів №1/10 від 31.10.2021 на суму 5 480 250 грн та №1/12 від 31.12.2021 на суму 25 061 915 грн. Зазначені первинні документи бухгалтерського обігу підписані представниками сторін без будь-яких зауважень і заперечень та скріплені відтисками печаток обох суб'єктів господарювання. Як наслідок, суд вважає належним чином підтвердженим факт поставки відповідачу матеріальних цінностей на загальну суму 30 542 165 грн.
Як стверджує позивач, для проведення оплати ним були виставлені рахунки-фактури №90854743 від 31.12.2021 на суму 7 316 592,94 грн, №90854733 від 31.12.2021 на суму 8 353 953,80грн, №90854737 від 31.12.2021 на суму 7 389 631,73 грн, №90854740 від 31.12.2021 на суму 2 001 725,53 грн.
Однак, його контрагентом було здійснено лише часткову оплату товару, на загальну суму 9 510 000 грн, що підтверджується платіжними дорученнями №719 від 09.03.2022 на суму 1 720 000 грн, №1296 від 24.05.2022 на суму 1 350 000 грн та №1355 від 03.06.2022 на суму 6 440 000 грн.
Відтак, 07.04.2023 та 04.07.2023 позивачем повторно направлялись ТОВ "Енерджі Сток" рахунки-фактури, які залишений останнім без реагування.
Таким чином, за твердженням Компанії, станом на час вирішення цього спору судом, неоплачена основна заборгованість Товариства за поставлений товар становить 21 032 165 грн, що є предметом судового розгляду у даній справі.
Дослідивши подані докази та наведені обґрунтування суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі з наступних підстав.
У відповідності до ч.1 ст.173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Аналогічні за змістом норми містяться і в ст.ст.509,526 Цивільного кодексу України.
До вимог господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з врахуванням особливостей, передбачених ГК України.
За приписами ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Між учасниками цього спору виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання глави 54 Цивільного кодексу України (поставка, купівля-продаж).
В силу ст. 712 ЦК України, ч. 1 ст.265 ГК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно зі статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Відповідно до частини 1 статті 691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі.
Частинами 1, 2 статті 692 ЦК України на покупця покладається обов'язок оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару; при цьому, покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Частиною 1 статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію.
Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи (ч.1 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні").
Частина 2 статті 9 вищевказаного Закону зазначає, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Отримання продукції за договором поставки нафтопродуктів підтверджується вищезгаданими первинними документами: копіями актів приймання-передачі нафтопродуктів, що містяться в матеріалах справи.
Частиною 1 статті 530 ЦК України обумовлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
При цьому, приписи ч. 7 ст. 193 ГК України та ст. 525 ЦК України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов'язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст. 629 ЦК України щодо обов'язковості договору для виконання сторонами.
Згідно із ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Судом з'ясовано, що в порушення умов договору поставки відповідач здійснив лише часткову оплату вартості отриманої продукції і станом на день розгляду спору за ним рахується заборгованість в сумі 21 032 165 грн, з огляду на що її слід стягнути в судовому порядку, задовольнивши позовні вимоги в цій частині.
Відповідач, заперечуючи проти позову, зазначає, що заборгованість по спірному договору виникла через форс - мажорні обставини, існування яких підтверджується листом Торгово-промислової палати від 28.02.2022 №2024/2.0-7.1.
З даного приводу суд зазначає наступне.
У розділі 6 договору сторони погодили питання форс - мажорних обставин. Так, за досягнутими домовленостями, жодна із Сторін не буде нести відповідальність за повне або часткове невиконання зобов'язань за цим Договором, якщо таке невиконання викликане обставинами форс-мажору, включаючи, але не обмежуючись такими: повінню, пожежею, землетрусом, війною або військовими діями або іншими, що не залежать від Сторін обставинами, що виникли після укладення Договору і перешкоджають належному виконанню зобов'язань Сторін. Якщо будь-яка з таких обставин безпосередньо спричинила невиконання зобов'язань в строки, встановлені цим Договором то ці строки пропорційно подовжуються на час дії відповідних обставин.
Якщо ці обставини триватимуть більше одного місяця, то кожна зі Сторін буде мати право відмовитися від подальшого виконання зобов'язань за Договором та/або розірвати Договір в односторонньому порядку, і, в цьому випадку, жодна зі Сторін не матиме право на відшкодування іншою Стороною можливих збитків. Однак, виникнення зазначених обставин не є підставою для відмови Покупця оплатити фактично поставлений Постачальником Товар.
Сторона, яка не виконала зобов'язання за цим Договором, повинна негайно сповістити іншу Сторону. Доказом настання та/або припинення дії обставин форс-мажору є документ, виданий регіональною Торгово-промисловою палатою (її відділенням) або уповноваженим державним органом.
Положення цього розділу не застосовуються, якщо обставини форс-мажору наступили протягом строку прострочення виконання зобов'язань Стороною, яка на них посилається.
Торгово-промислова палата України (далі - ТПП України) на своєму сайті в мережі Інтернет розмістила лист №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022, що адресований всім кого це стосується, яким, на підставі ст.ст.14, 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні", статуту ТПП України, засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні". Враховуючи це, ТПП України підтверджує, що зазначені обставини з 24.02.2022 до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об'єктивними обставинами для суб'єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов'язанням/обов'язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).
У відповідності до ч. 3 ст. 14 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні", ТПП України, зокрема, засвідчує форс-мажорні обставини , за зверненнями суб'єктів господарської діяльності та фізичних осіб та видає сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності. Цей сертифікат (в певних договорах, законодавчих і нормативних актах згадується також як висновок, довідка, підтвердження) є документом встановленої форми, який засвідчує настання форс-мажорних обставин.
З наведеного суд зазначає, що належним доказом настання форс-мажорних обставин є виданий певному суб'єкту господарювання сертифікат ТПП України. При цьому для посилання на відповідні обставини відповідач мав повідомити іншу сторону про початок та кінець дії таких обставин, надавши відповідний доказ - сертифікат (довідку) ТПП.
В даному випадку відповідачем не подано суду доказів на підтвердження направлення відповідачем на адресу позивача повідомлення про виникнення форс - мажорних обставин, як передбачено у договорі.
Водночас, суд враховує, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов'язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов'язання.
До того ж суд зазначає, що за досягнутими обома контрагентами домовленостями у спірному Договорі, за наявності належним чином підтвердженого форс-мажору, є можливим звільнення від відповідальності за невиконання, а не від виконання в цілому. Даний висновок суду ґрунтується на положеннях пункту 6.2 Договору, за якими виникнення форс-мажорних обставин не є підставою для відмови Покупця оплатити фактично поставлений Постачальником Товар.
В будь-якому разі сторона зобов'язання, яка його не виконує, повинна довести, що в кожному окремому випадку саме ці конкретні обставини мали непереборний характер саме для цієї конкретної особи. І кожен такий випадок має оцінюватись судом незалежно від наявності засвідчених компетентним органом обставин непереборної сили.
Верховний Суд в постанові від 25 січня 2022 року № 904/3886/21 зазначив, що форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер, а зацікавленій стороні необхідно довести (1) факт їх виникнення; (2) те, що обставини є форс-мажорними (3) для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд й у постанові від 16 липня 2019 року у справі №917/1053/18, зазначивши, що лише посилання сторони у справі на наявність обставин непереборної сили та надання підтверджуючих доказів не може вважатися безумовним доведенням відповідних обставин, яке не потребує оцінки суду. Саме суд повинен на підставі наявних у матеріалах доказів встановити, чи дійсно такі обставини, на які посилається сторона, є надзвичайними і невідворотними, що об'єктивно унеможливили належне виконання стороною свого обов'язку.
Доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов'язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.
Тобто, в даному випадку сторона повинна довести, що саме введення воєнного стану призвело до унеможливлення виконання конкретних зобов'язань за договором.
Аналогічна правова позиція наведена в постанові Верховного Суду від 30.05.2022 у справі №922/2475/21.
Всупереч цього, ТОВ "Енерджі Сток" не надано суду належних та допустимих доказів, у розумінні статей 76, 77 ГПК України, існування форс-мажорних обставин у взаємовідносинах із позивачем по договору, як і не надано обґрунтованих причинно-наслідкових зв'язків між введенням 24.02.2022 в Україні воєнного стану та неможливістю виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором.
До того ж, суд вважає за необхідне зазначити, що, відповідач здійснив часткову оплату 09.03.2022, 24.05.2022 та 03.06.2022, тобто після оголошення воєнного стану. Тому суд, за відсутності доказів протилежного, констатує, що термін виконання зобов'язання щодо оплати поставленого товару та дата введення воєнного стану жодним чином не пов'язані між собою.
За змістом статей 42, 44 Господарського кодексу України, підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Підприємництво здійснюється на основі, зокрема, комерційного розрахунку та власного комерційного ризику.
Відповідно до цих правових норм, у разі здійснення підприємницької діяльності особа має усвідомлювати, що така господарська діяльність здійснюється нею на власний ризик, особа має здійснювати власний комерційний розрахунок щодо наслідків здійснення відповідних дій, самостійно розраховувати ризики настання несприятливих наслідків в результаті тих чи інших її дій та самостійно приймати рішення про вчинення (чи утримання від) таких дій.
Вищевказана правова позиція відображена у постанові Верховного Суду від 06.03.2019 по справі № 905/1851/17.
Щодо заперечень відповідача, які стосуються рахунків - фактур суд зазначає, що відповідно до сталої практики Верховного Суду, за своєю правовою природою рахунок на оплату товару не є первинним документом, а є документом, який містить тільки платіжні реквізити на які потрібно перераховувати грошові кошти, як оплату за надані послуги, тобто носить інформаційний характер. Ненадання рахунку не є відкладальною умовою у розумінні приписів статті 212 ЦК України та не є простроченням кредитора у розумінні статті 613 ЦК України, а тому не звільняє відповідача від обов'язку оплатити товар (постанова Верховного Суду у справі від 29.04.2020 № 920/1343/21, від 26.02.2020 у справі №915/400/18 та інші).
До того ж суд зазначає, що відповідні рахунки своєму контрагенту позивач направляв неодноразово. Останні містили, як платіжні реквізити на які потрібно перераховувати грошові кошти так і дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у оформленні цих документів. Також той факт, що платіжні реквізити на які слід перерахувати кошти Покупцю були відомі, засвідчується і проведеними останнім на користь свого Постачальника платежами, в рахунок часткового погашення договірних зобов'язань.
При цьому суд звертає увагу учасників даного спору на те, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Вона полягає в тому, що сторони у процесуальній формі доводять перед судом свою правоту, за допомогою доказів переконують суд у правильності власної правової позиції. Спір повинен вирішуватись на користь тієї сторони, яка за допомогою відповідних процесуальних засобів переконала суд в обґрунтованості своїх вимог чи заперечень. Відповідно до принципу змагальності сторони, інші особи, які беруть участь у справі, якщо вони бажають досягти бажаного для себе, або осіб, на захист прав яких подано позов, найбільш сприятливого рішення, зобов'язані повідомити суду усі юридичні факти, що мають значення для справи, вказати або надати докази, які підтверджують чи спростовують ці факти, а також вчинити інші передбачені законом дії, спрямовані на те, аби переконати суд у своїй правоті.
Згідно зі ст.ст. 76-77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
При цьому суд констатує, що Акціонерне товариство заявлені у справі та задоволені судом позовні вимоги підтвердило належним чином. Натомість, ТОВ "Енерджі Сток" поданими доказами їх не спростувало.
Судовий збір в силу ст.129 ГПК України, покладається на відповідача.
Керуючись статями 20, 42, 46, 73, 74, 76 79, 91, 123, 129, 183, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Енерджі Сток" (вул. Чумацька, будинок 1, офіс 408а, м. Тернопіль, 46009, ідент. код 43949412) на користь Публічного акціонерного товариства "Транснаціональна фінансово - промислова нафтова компанія "Укртатнафта" (вул. Свіштовська, 3, м. Кременчук, Полтавська область, 39610, ідент. код 00152307) - заборгованість в розмірі 21 032 165 (двадцять один мільйон тридцять дві тисячі сто шістдесят п'ять) грн та 252 385 (двісті п'ятдесят дві тисячі триста вісімдесят п'ять) грн 98 коп. в повернення сплаченого судового збору.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, в порядку та строки встановлені ст.ст. 256-257 ГПК України. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повний текст рішення складено - 15.01.2024.
Учасники справи можуть отримати інформацію по справі на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб - адресою: https://te.court.gov.ua/sud5022.
Суддя О.В. Руденко