вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36000, тел. (0532) 61 04 21
E-mail: inbox@pl.arbitr.gov.ua, https://pl.arbitr.gov.ua/sud5018/
Код ЄДРПОУ 03500004
11.01.2024 Справа № 917/1880/23
за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Юнімед Лабораторіз", вул. Старо-Київська, 10 - И , офіс 101, м. Київ, 04116,
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Медичний центр "Сімейний", вул. Європейська, 108, м. Полтава, 36021
про стягнення 898 474, 66 грн заборгованості
Суддя Тимощенко О.М.
Секретар судового засідання Михатило А.В.
Представники учасників справи:
від позивача: Сільченко Т.І.
від відповідача: Кучеров І.А.
Обставини справи: 16.10.2023 року до Господарського суду Полтавської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Юнімед Лабораторіз" до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Медичний центр " Сімейний" про стягнення 898 474,66 грн. заборгованості за договором №2/62п про надання медичних послуг від 03.06.2020 року, з яких: 658 440,00 грн - сума основного боргу, 159 148,60 грн - інфляційні втрати, 32 724,62 грн - 3 % річних, 48 161,44 грн - пеня (2010/23).
Ухвалою від 17.10.2023 року суд залишив позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Юнімед Лабораторіз" без руху та надав позивачу строк 3 дні з дня вручення даної ухвали для усунення вказаних у ній недоліків позовної заяви.
26.10.2023 року до суду від представника позивача надійшла заява на усунення недоліків до позовної заяви (вх. № 13687)
Відповідно до даної заяви, позивач усунув недоліки, перелічені в ухвалі суду від 17.10.2023 року.
Ухвалою від 09.11.2023 року суд прийняв позовну заяву до розгляду і відкрив провадження у справі у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання).
27.11.2023 року на електронну адресу суду та через систему "Електронний суд" від відповідача надійшло два ідентичні відзиви на позовну заяву з додатками (вх. № 15167, 15175), відповідно до яких він просив частково відмовити у задоволенні позовних вимог; провести розгляд справи №917/1888/23 в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін; у разі задоволення клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін, надати можливість представнику Кучерову І. А. прийняти участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду; судові витрати покласти на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
28.11.2023 року до суду через систему "Електронний суд" від представника відповідача надійшло клопотання про приєднання адвоката Кучерова І. А. до системи "Електронний суд" (вх. № 15303).
29.11.2023 року до суду через систему "Електронний суд" від представника відповідача надійшло клопотання про долучення доказів направлення позивачу відзиву (вх. № 15338), де зазначено, що відповідачем 24.11.2023 року було направлено відзив на адресу Господарського суду Полтавської області та позивача засобами електронної пошти, потім даний відзив було направлено відповідачем до суду через систему "Електронний суд". Оскільки протягом 28.11.2023 року інформація в електронному кабінеті представника відповідача про приєднання до справи №917/1880/23 в системі "Електронний суд" не оновилась, це змусило продублювати надіслання відзиву на адресу позивача в паперовому вигляді. У зв'язку із зазначеним відповідач просив долучити до матеріалів справи №917/1880/23 скановані копії опису вкладення до поштового відправлення 0105495155311, фіскального чеку від 28.11.2023 року та накладної № 0105495155311 на підтвердження надсилання відзиву на адресу позивача.
Ухвалою від 30.11.2023 року суд ухвалив клопотання відповідача про проведення розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження у судовому засіданні з повідомленням сторін (вх. № 1567 від 27.11.2023) задовольнити. Проводити розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін. Повідомити сторін про призначене судове засідання на 11.01.2024 року на 09:00 год. Засідання відбудеться в приміщенні Господарського суду Полтавської області за адресою: м. Полтава, вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, зал судових засідань № 6 . Також суд задовольнив клопотання відповідача про участь його представника Кучерова І. А. в судовому засіданні у справі №917/1880/23 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.
11.12.2023 року до суду від представника позивача - Сільченко Т. І. надійшло клопотання про її участь в судовому засіданні 11.01.2024 року по справі № 917/1880/23 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду (вх. №15878).
Ухвалою від 12.12.2023 року суд задовольнив клопотання представника позивача - Сільченко Т. І. про її участь в судовому засіданні Господарського суду Полтавської області 11.01.2024 року по справі № 917/1880/23 у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
В судовому засіданні 11.01.2024 року суд заслухав пояснення учасників справи, дослідив усі подані до матеріалів справи докази.
Представник позивача підтримав позовні вимоги з підстав, викладених у позові.
Представник відповідача в судовому засіданні проти позову частково заперечував, з підстав, викладених відзиві.
В судовому засіданні 11.01.2024 року після виходу з нарадчої кімнати суд оголосив вступну та резолютивну частини рішення, роз'яснив порядок, строки оскарження рішення та набранням ним чинності.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд встановив наступне.
Між Товариством з обмеженою відповідальністю «Юнімед Лабораторіз» ( Позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Медичний Центр «Сімейний» ( Відповідач) 03 червня 2020 року укладений Договір № 2/62п про надання медичних послуг ( Договір, арк. справи 20-23).
Відповідно до умов Договору Позивач прийняв на себе зобов'язання за завданням Відповідача надати медичні послуги з проведення спеціалізованих лабораторно-діагностичних досліджень (послуги), а Відповідач зобов'язався своєчасно та у повній мірі оплатити ці послуги.
Також сторони уклали додаткові угоди № 1 від 17.11.2020 року та від 28.06.2021 року до Договору №2/62п ( арк. справи 24-25).
Відповідно до частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
В частині 1 статті 627 Цивільного кодексу України зазначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з ч.1 ст.901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Ч.2 вказаної статті встановлює, що положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
Ч.1 ст.903 ЦК України щодо оплати за договором про надання послуг зазначає, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Правовий аналіз наведених положень ЦК України дозволяє дійти висновку про те, що договір надання послуг є двостороннім правочином, за яким обов'язку виконавця з надання певної послуги кореспондує обов'язок замовника з її оплати.
Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Статтею 525 Цивільного кодексу України унормовано, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказував, що протягом дії цього Договору Позивач своєчасно та в повному обсязі надавав послуги за замовленнями Відповідача, а Відповідач сплачував за надані послуги на підставі Актів здачі- приймання робіт (надання послуг), які затверджувались уповноваженими представниками обох сторін Договору та на підставі рахунків. Але на час звернення Позивача із цим позовом до Суду, Відповідач не повністю сплатив за надані протягом січня, лютого, березня, травня, червня та серпня 2021 року та повністю не оплатив послуги, які були надані у листопаді 2021 року та у січні-лютому 2022 року. Таким чином, Відповідач допустив порушення договірного зобов'язання, яке полягає у простроченні оплати за отримані послуги тобто у Відповідача утворилась заборгованість перед Позивачем. Наразі неоплаченими повністю залишаються послуги, надання яких оформлене Актами здачі-приймання робіт (надання послуг) № 766 від 10.02.2022 року на суму 193 175,0 грн. та №5423 від 31.12.2021 року на суму 146 165,0 грн. Частково є заборгованість за послуги, які оформлені Актами здачі-приймання робіт (надання послуг) № 2775 від 31.07.2021 року - борг у сумі 199 100,0 грн, № 2227 від 30.06.2021 року-борг у сумі 105 000,0 грн, № 1387 від 30.04.2021 року - борг у сумі 10 000,0 грн, № 534 від 28.02.2021 року - борг у сумі 5 000,0 грн. Загалом несплаченою наразі є сума 658 440,0 грн.
Крім суми основного боргу у розмірі 658 440,0 грн. позивач нарахував та заявив до стягнення з відповідача - інфляційні - 159 148,60 грн:; 3% річних - 32 724,62 грн.; пеня - 48 161,44 грн. (пеня нарахована тільки за Актом 766 від 10.02.2022). Всього заявлено до стягнення 898 474,66 грн.
Як докази обґрунтованості позовних вимог позивач подав до суду завірені копії: Договору № 2/62п про надання медичних послуг від 03 червня 2020 року з додатковими угодами до нього (стосовно вартості послуг), Актів здачі-приймання робіт (надання послуг) № 766 від 10.02.2022 року (односторонньо підписаний) з доказами поштового направлення та отримання; № 5423 від 31.12.2021 року (роздруківка) з доказами відправки Новою поштою та роздруківкою трекінгу отримання; № 2775 від 31.07.2021 року; № 2227 від 30.06.2021 року; № 1387 від 30.04.2021 року; № 534 від 28.02.2021 року; банківські виписки щодо оплат ТОВ «Медичний центр «Сімейний» Т.ОВ «Юнімед Лабораторіз»; Претензії про стягнення заборгованості за надані послуги від 21.07.2023 року та роздруківка трекінгу поштового відправлення; Відповіді на претензію від 07.08.2023 року № 07/08/23-1; Лист ТОВ «Юнімед Лабораторіз» від 21.08.2023 року з доказами поштового відправлення на адресу ТОВ «Медичний центр «Сімейний»; Відповідь ТОВ «Медичний центр «Сімейний» на лист від 21.08.2023 року від 05.09.2023 року.
Відповідач у відзиві на позов частково визнав позовні вимоги. Обставини, які визнає відповідач є часткова заборгованість за актами приймання-передавання послуг № 534 від 28.02.2021 року, № 1387 від 30.04.2021 року, № 2227 від 30.06.2021 року та № 2775 від 31.07.2021 року на загальну суму 319 100,00грн. (Триста дев'ятнадцять тисяч сто грн. 00 коп.). Крім того, ТОВ «МЦ «Сімейний» визнає розмір трьох процентів річних та інфляційних нарахувань, зазначений у контр розрахунку (пункт 3.1.5 відзиву) до рахунків-фактур № 48 від 28.02.2021 року, № 159 від 30.04.2021 року, № 223 від 30.06.2021 року та № 259 від 31.07.2021 року.
ТОВ «МЦ «Сімейний» у відзиві не визнає заборгованість в сумі 146 165,00грн. (акт № 5423 від 31.12.2021) та в сумі 193 175,00грн. (акт № 766 від 10.02.2022). Оскільки нарахування пені, трьох процентів річних та інфляційних нарахувань є похідними вимогами від основної суми заборгованості, то відповідач не погоджується з наступними вимогами позивача: за актом № 5423 - 43 506,42 грн. (інфляційні нарахування) та 7 424,38 грн. (3 процента річних); за актом № 766 - 48 161,44 (пеня), 6 210,72 грн.(інфляційні нарахування) та 4 667,95 грн. (3 процента річних).
Правом на подачу доказів по суті спору разом із відзивом відповідач не скористався.
Судом досліджено всі докази, наявні у матеріалах справи.
Згідно з ч. 2-3 ст. 13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
У справі, що розглядається предметом доказування, з огляду на природу та характер правовідносин, зміст заявлених вимог та доводів сторін, є питання встановлення наявності чи відсутності факту надання позивачем послуг відповідачу за Договором про надання медичних послуг № 2/62п від 03 червня 2020 року, належного/неналежного виконання відповідачем обов'язку оплатити отримані послуги, наявності підстав для стягнення річних, інфляційних та пені за прострочення оплати наданих послуг.
Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв'язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників ( ч. 1 ст. 75 ГПК України).
Учасниками справи визнається та підтверджується матеріалами справи, зокрема Актами здачі-приймання робіт (надання послуг) № 2775 від 31.07.2021 року, № 2227 від 30.06.2021 року, № 1387 від 30.04.2021 року, № 534 від 28.02.2021 року, банківськими виписками факт надання позивачем відповідачу послуг та їх часткова оплата відповідачем, залишок боргу по вказаним Актам становить 319 100 грн. ( арк. справи 35-42).
Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
За приписами ч. 1 ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч. 1-2 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Стаття 611 Цивільного Кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Статтею 612 Цивільного Кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання, якщо він не почав його виконувати або не виконав його у строк, встановлений договором.
Згідно 4.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми..
На підставі ст. 625 ЦК України позивач нарахував та заявив до стягнення 3% річних та інфляційних:
- По Акту здачі-приймання робіт (надання послуг) № 2775 від 31.07.2021 року нараховано 67 887,23 грн. інфляційних та 12 616,94 грн. річних за період з 06.08.2021 року по 15.09.2023 року;
- По Акту № 2227 від 30.06.2021 року нараховано 35 942,71 грн. інфляційних та 6921,37 грн. річних за період з 06.07.2021 року по 15.09.2023 року;
- По Акту № 1387 від 30.04.2021 року нараховано 3 624,81 грн. інфляційних та 714,25 грн. річних за період 30.04.2021 року по 06.05.2021 року (допущено описку в кінцевій даті нарахування, фактично нараховано по 15.09.2023 року за 869 днів, як вказано у розрахунку)
- По Акту № 534 від 28.02.2021 року нараховано 1 976,71 грн. інфляційних та 379 грн. річних за період з 06.03.2021 року по 15.09.2023 року;
Всього по Актам здачі-приймання робіт (надання послуг) № 2775 від 31.07.2021 року, № 2227 від 30.06.2021 року, № 1387 від 30.04.2021 року, № 534 від 28.02.2021 року нараховано 109 431,46 грн. інфляційних нарахувань, 20 632,29 грн. 3% річних.
Відповідач визнав у відзиві на позов 100 568,91 грн. інфляційних та 17 407,37 грн. річних.
Судом перевірено розрахунки учасників справи.
Суд визнає арифметично вірним розрахунок річних та інфляційних, зроблений позивачем, при цьому позивачем розрахунок зроблено з дотримання п.п. 5.2, 5.3 Договору № 2/62п (враховано 5 днів).
У п.5.3 Договору зазначено, що оплата вартості послуг здійснюється замовником протягом 5 банківських днів з дати отримання документів, вказаних у п. 5.2 Договору.
У п. 5.2 Договору вказано, що сплата здійснюється на підставі рахунків до Актів виконаних робіт один раз на місяць до 10 числа наступного місяця.
Заперечення відповідача в судовому засіданні в цій частині, що Акти фактично підписані в інші дати доказами не підтверджені. Відповідач не був позбавлений права і можливості вказати іншу дату підписання ним Актів чи вказати про неотримання ним разом із актами необхідних документів. При цьому Акти підписані без зауважень.
Щодо виставлення рахунків, то суд враховує, що за своєю правовою природою рахунок на оплату товару не є первинним документом, а є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перераховувати грошові кошти в якості оплати за надані послуги, тобто, носить інформаційний характер. Ненадання рахунку не є відкладальною умовою у розумінні приписів статті 212 ЦК України та не є простроченням кредитора у розумінні статті 613 ЦК України, а тому не звільняє Відповідача від обов'язку оплатити товар. Така правова позиція є сталою в судовій практиці і викладена в постановах Верховного Суду від 28.03.2018 у справі №910/32579/15, від 22.05.2018 у справі №923/712/17, від 21.01.2019 у справі №925/2028/15, від 02.07.2019 у справі №918/537/18, від 29.08.2019 у справі №905/2245/17, від 26.02.2020 у справі №915/400/18 та ін.
Спір у даній справі між сторонами полягає у факті надання послуг позивачем, які останнім оформлені Актами № 766 від 10.02.2022 року ( арк. справи 26) та № 5423 від 31.12.2021 року ( арк. справи 30).
Вказані Акти не підписані та не визнаються відповідачем, а Акт № 5423 від 31.12.2021 року не містить і підпису та печатки і самого позивача.
В Акті № 766 від 10.02.2022 року вказано, що позивачем надано відповідачу послугу «медичні дослідження» у кількості 1 на суму 193 175 грн., а в Акті № 5423 вказано, що позивачем надано відповідачу послугу «медичні дослідження» у кількості 1 на суму 146 165 грн.
При цьому в Актах № 766 та №5423 не розшифровано, на відміну від інших підписаних учасниками справи, які саме дослідження у кількості 1 виконано позивачем.
Суд звертає увагу на умови Додаткової угоди від 28.05.2021, в якій наведено вичерпний перелік послуг та встановлено їх вартість.
Відсутність в Актах № 766 та № 5423 точного найменування наданих послуг, їх кількості та вартості унеможливлює визначення суми наданих послуг за цими актами.
У той же час, згідно з принципом змагальності саме позивач має довести факт надання ним послуг відповідачу за Актами № 766 та 5423.
Усталеним як в цивілістичній доктрині, так і судовій практиці під принципами виконання зобов'язань розуміються загальні засади згідно з якими здійснюється виконання зобов'язання. Як правило виокремлюється декілька принципів виконання зобов'язань, серед яких: належне виконання зобов'язання; реальне виконання зобов'язання; справедливість, добросовісність та розумність (частина 3 статті 509 Цивільного кодексу України).
Принцип належного виконання полягає в тому, що виконання має бути проведене: належними сторонами; щодо належного предмету; у належний спосіб; у належний строк (термін); у належному місці.
Жодних належних та допустимих доказів надання відповідачу послуг за Актами 766 та 5423 позивач суду не надав.
Відповідач у відповіді на претензію позивача ( арк. справи 55) просив позивача надати підтвердження надання послуг по Акту № 766 від 10.02.2022 року, оскільки у 2022 році договірні відносини між сторонами не здійснювались, просив надати обґрунтований перелік послуг, пацієнтів, щодо яких такі послуги було виконано, а також супровідну документацію щодо замовлення таких послуг, на підставі чого було сформовано вказаний Акт.
Позивачем до позову подано супровідний лист від 21.08.2023 року ( арк. справи 56), в якому вказано про направлення як додатків, в т.ч. Акт № 5423 від 31.12.2021 року та додані відомості про надання послуг із переліком осіб ( з даними про них), виду дослідження, номеру замовлення та його вартості на 8 двосторонніх аркушах; Акт № 766 від 10.02.2022 року та додані відомості про надання послуг із переліком осіб ( з даними про них), виду дослідження, номеру замовлення та його вартості на 10 двосторонніх аркушах.
При цьому позивачем подано суду тільки копію вказаного супровідного без зазначених в ньому додатків.
Умовами Договору (п.3.2, 4.2, 4.2) передбачають прийняття аналізів для дослідження та оформлення їх результатів складанням певної документації.
Позивач на підтвердження факту надання послуг за Актами №766 та №5423 не надав суду такої документації на підтвердження позову в цій частині, зокрема відомості про надання послуг із переліком осіб ( з даними про них), виду дослідження, номеру замовлення та його вартості.
Причин, з яких вказані докази не можуть бути подані суду не зазначив.
Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. (ч.ч.2,4 ст. 80 ГПК України).
Згідно із ч.2-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ст. 73 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно з ч. 1, 3 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.
Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.
Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17, від 25.06.2020 у справі №924/233/18). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц.
Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції).
Так, зокрема, у рішенні у справі "Дж. К. та інші проти Швеції" Суд наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Таким чином, принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доводити таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.
Водночас сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу сама концепція змагальності втрачає сенс.
Подібну правову позицію викладено в постановах Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18.
На особу, яка хоче довести факт надання послуг, покладається обов'язок довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог, а саме - надання послуг замовнику на виконання умов договору, чого не було зроблено позивачем в частині позовних вимог про стягнення заборгованості за Актами № 766 та № 5423 на суму 193175 грн. та 146 165 грн. відповідно, всього на суму 339 340 грн.
Отже в частині стягнення суми основного боргу в сумі 339 340 грн. за Актами №766 та 5423 не підтверджені належними та допустимими доказами, а тому задоволенню не підлягають. З огляду на наведене відсутні підстави і для стягнення річних, інфляційних та пені, нараховані за прострочення по вказаним Актам.
Враховуючи наведене суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 319 100 грн. основного боргу, 109 431,46 грн. інфляційних нарахувань, 20 632,29 грн. 3% річних обґрунтовані, правомірні, відповідачем не спростовані і частково визнаються, а тому підлягають задоволенню судом.
При розподілі судових витрат на сплату судового збору суд враховує ст. 129 ГПК України - у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
У разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову (ч. 1 ст. 130 ГПК України).
З урахуванням наведених норм з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 3459,38 грн. витрат по сплаті судового збору (пропорційно задоволеним позовним вимогам), 3278,07 грн. судового збору підлягає поверненню позивачу з державного бюджету ( за часткове визнання позову відповідачем).
Керуючись статтями 129,232-233,237-238,240 ГПК України, суд,-
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Медичний центр "Сімейний" ( вул. Європейська, 108, м. Полтава, 36021, ідентифікаційний код 43037400) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Юнімед Лабораторіз" (вул. Старо-Київська, 10 - И , офіс 101, м. Київ, 04116, ідентифікаційний код 41771751) 319 100 грн. основного боргу, 109 431,46 грн. інфляційних нарахувань, 20 632,29 грн. 3% річних, 3459,38 грн. витрат по сплаті судового збору.
Видати наказ із набранням цим рішенням законної сили.
3. В іншій частині позову відмовити.
4. Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю "Юнімед Лабораторіз" (вул. Старо-Київська, 10 - И , офіс 101, м. Київ, 04116, ідентифікаційний код 41771751) з Державного бюджету України 3278,07 грн. судового збору, сплаченого за платіжною інструкцією № 6945 від 03.10.2023 року (оригінал платіжної інструкції № 6945 від 03.10.2023 року знаходиться в матеріалах справи № 917/1880/23).
Рішення підписано 15.01.2024 року
Рішення набирає законної сили в порядку ст.241 ГПК України. Апеляційна скарга на рішення суду подається в порядку та строки, встановлені ст.ст.256 - 257 ГПК України.
Суддя Тимощенко О.М.