65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"09" січня 2024 р.м. Одеса Справа № 916/1788/22
За позовом: Фізичної особи-підприємця Коби Ольги Іванівни ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП - НОМЕР_1 , електронна пошта: urproekt2005gmail.com)
До відповідача: Фізичної особи-підприємця Фоміної Марії Олександрівни ( АДРЕСА_2 , РНОКПП - НОМЕР_2 , електронна пошта: ІНФОРМАЦІЯ_1 )
про стягнення
Суддя Рога Н.В.
Секретар с/з Білинська І.І.
Представники сторін:
Від позивача: Кобилецький В.В.- на підставі ордера серії АА №1223245 від 25.07.2022р.;
Від відповідача: Стригунов О.М. - на підставі ордера серії АІ №1259417 від 01.08.2022р.
Суть спору: Рішенням Господарського суду Одеської області від 01.11.2022р. у справі №916/1788/22 (суддя Малярчук І.А.) відмовлено повністю у задоволенні позову Фізичної особи - підприємця Коби Ольги Іванівни до Фізичної особи - підприємця Фоміної Марії Олександрівни про стягнення 155 079 грн 44 коп.
Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 27.02.2023р. апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця Коби Ольги Іванівни на рішення Господарського суду Одеської області від 01.11.2022р. по справі №916/1788/22 залишено без задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 01.11.2022р. по справі №916/1788/22 - без змін.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 02.08.2023р. касаційну скаргу Фізичної особи - підприємця Коби Ольги Іванівни задоволено частково, скасовано рішення Господарського суду Одеської області від 01.11.2022р. та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 27.02.2023р. у справі № 916/1788/22 в частині позовних вимог про стягнення заборгованості з орендної плати, справу в цій частині передано на новий розгляд до Господарського суду Одеської області. В іншій частині рішення Господарського суду Одеської області від 01.11.2022р. та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 27.02.2023р. у справі № 916/1788/22 залишено без змін.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.08.2023р. справу №916/1788/22 передано на новий розгляд судді Рога Н.В.
Ухвалою суду від 23.08.2023р. прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, справу вирішено розглядати в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Судове засідання призначено на 19.09.2023р.
Ухвалою суду від 19.09.2023р. відкладено розгляд справи на 05.10.2023р. Протокольною ухвалою від 05.10.2023р. відкладено розгляд справи на 19.10.2023р. Протокольною ухвалою від 19.10.2023р. відкладено розгляд справи на 13.11.2023р. Протокольною ухвалою суду від 13.11.2023р. відкладено розгляд справи на 01.12.2023р.
Судове засідання, призначене судом на 01.12.2023р. не відбулося у зв'язку із хакерською атакою на інформаційні (автоматизовані), електронні комунікаційні мережі і ресурси Господарського суду Одеської області. Наказом голови Господарського суду Одеської області «Про введення особливого режиму роботи Господарського суду Одеської області» №46 від 07.12.2023р. відновлено роботу в КП «ДСС» та електронній комп'ютерній мережі суду з 08.12.2023р., відновлено розгляд справ у судових засіданнях з 15.12.2023р.
Враховуюче зазначене, ухвалою суду від 11.12.2023р. призначено судове засідання у справі №916/1788/22 на 09.01.2024р.
Представник позивача позовні вимоги підтримує, наполягає на задоволенні позову з підстав, викладених у позовній заяві, відповіді на відзив, що надійшла до суду 21.09.2022р., поясненнях, що надійшли до суду 04.09.2023р.
Відповідач проти позову заперечує з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, що надійшов до суду 20.09.2022р., запереченнях на відповідь на відзив, що надійшли до суду 26.10.2022р., поясненнях, що надійшли до суду 19.10.2023р.
Суд вважає за необхідне також зауважити, що ч. 4 ст.11 ГПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Закон України Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Згідно пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово у своїх рішеннях указував на необхідність дотримання судами держав - учасниць Конвенції принципу розгляду справи судами впродовж розумного строку. Практика ЄСПЛ із цього питання є різноманітною й залежною від багатьох критеріїв, серед яких складність прави, поведінка заявника, судових та інших державних органів, важливість предмета розгляду та ступінь ризику терміну розгляду для заявника тощо (пункт 124 рішення у справі «Kudla v. Poland» заява № 30210/96, пункт 30 рішення у справі «Vernillo v. France» заява №11889/85, пункт 45 рішення у справі «Frydlender v. France» заява №30979/96, пункт 43 рішення у справі «Wierciszewska v. Poland» заява №41431/98, пункт 23 рішення в справі «Capuano v. Italy» заява №9381/81 та ін.).
Зокрема, у пункті 45 рішення у справі Frydlender v. France (заява № 30979/96) ЄСПЛ зробив висновок, згідно з яким «Договірні держави повинні організувати свої правові системи таким чином, щоб їх суди могли гарантувати кожному право на остаточне рішення протягом розумного строку при визначенні його цивільних прав та обов'язків.
У ГПК України своєчасність розгляду справи означає дотримання встановлених процесуальним законом строків або дотримання «розумного строку», під яким розуміється встановлений судом строк, який передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.
Таким чином, у процесуальному законодавстві поняття «розумний строк» та «своєчасний розгляд» застосовуються у тотожному значенні, зокрема, у розумінні найкоротшого із строків, протягом якого можливо розглянути справу, повно та всебічно дослідити подані сторонами докази, прийняти законне та обґрунтоване рішення. Поняття «розумний строк» вживається не лише у відношенні до дій, що здійснюються судом (розгляд справи, врегулювання спору за участю судді), але й також для учасників справи.
При цьому, вимогу стосовно розумності строку розгляду справи не можна ототожнити з вимогою швидкості розгляду справи, адже поспішний розгляд справи призведе до його поверховості, що не відповідатиме меті запровадження поняття «розумний строк».
Враховуючи все викладене вище, суд вважає, що у даному випадку справу було розглянуто у розумні строки.
Позивачка у справі - ФОП Коба О.І., в обгрунтування позовних вимог щодо стягнення з ФОП Фоміної М.О. заборгованості з орендної плати у розмірі 146 270 грн. зазначає, що 15.11.2021р. між нею, як орендодавцем, та ФОП Фоміною Марією Олександрівною, як орендарем було укладено Договір оренди нежитлового приміщення, за умовами якого орендодавець зобов'язується передати орендареві у строкове платне користування приміщення, а орендар зобов'язується прийняти у строкове платне користування, приміщення, що визначене у цьому договорі, та зобов'язується сплачувати орендодавцеві орендну плату (пункт 1.1 Договору).
Згідно із п.п. 1.2, 1.3 Договору приміщення, що орендується, розташоване за адресою: Україна, м. Київ, вул. М. Максимовича, буд 28Д, нежиле приміщення 035 (перший поверх). Загальна площа приміщення, що орендується: 36,9 кв. м.
Приміщення було передане у користування Орендарю 15.11.2021р. на підставі акту приймання-передачі.
Пунктом 5.1 Договору передбачено, що розмір місячної орендної плати складає: еквівалент 1,0 тис. дол. США на 01 число кожного місяця за міжбанківським курсом.
Згідно п.5.3 Договору орендна плата сплачується Орендарем протягом 2 банківських днів з дня отримання рахунку.
При цьому, станом на дату передачі приміщення в оренду Орендар сплатив Орендодавцеві за прибутковим касовим ордером №2 від 15.11.2021р. 26 400 грн у якості оплати за оренду за період з 16.12.2021р. по 15.01.2022р.
26 січня 2022р. та 28.01.2022р. орендар сплатив на рахунок Орендодавця 1000 грн та 10 000 грн відповідно без вказівки у призначенні платежу на договір оренди або сплату орендної плати. Також, 03.02.2022р. Орендар різними платежами сплатив за послуги 45 768 грн без вказівки у призначенні платежу на договір оренди або сплату орендної плати.
За таких обставин, позивач платежі від 26.01.2022р., 28.01.2022р. та 03.02.2022р. не вважає орендними платежами за Договором оренди від 15.11.2021р., оскільки вони не містять відповідних посилань у призначенні платежу, та вважає, що єдиним платежем щодо сплати орендної плати за Договором оренди від 15.11.2021р. є платіж від 15.11.2021р. на суму 26 400 грн.
При цьому, у зв'язку із відсутність між сторонами у справі інших правовідносин, позивачка зарахувала всі здійснені ФОП Фоміною М.О. платежі в рахунок сплати орендної плати та зазначає, що за січень - лютий 2022р. Орендар сплатив Орендодавцеві 56 768 грн 12 коп.
Але, як зазначає позивачка, за березень - липень 2022р. орендна плата не сплачувалася, у зв'язку із чим, за розрахунком ФОП Коба О.І. за відповідачкою утворилася заборгованість зі сплати орендної плати у розмірі 146 270 грн, яку вона просить стягнути з ФОП Фоміної М.О., адже вважає, що остання не виконує належним чином свої зобов'язання за Договором.
З метою досудового врегулювання спору позивачка 08.07.2022р. направила на адресу відповідачки претензію щодо сплати заборгованості з орендної плати та комунальних платежів, яку було залишено без реагування. Одночасно із претензією надіслано рахунок - фактуру №СФ від 08.07.2022 про оплату оренди приміщення за березень - липень 2022 на суму 180 505 грн, рахунок №000610120622 на оплату житлово-комунальних послуг по об'єкту оренди за червень 2022р. на суму 8 809 грн 44 коп.
За таких обставин, з метою захисту свого порушеного права та охоронюваного інтересу, позивачка звернулася до суду з даним позовом та просить суд стягнути з ФОП Фоміної М.О. заборгованість з орендної плати у розмірі 146 270 грн.
Залогову суму у розмірі 26 400 грн, яку було сплачено ФОП Фоміною М.О. згідно касового ордеру №1 від 15.11.2021р., позивачка не вважає орендною платою, у зв'язку із чим використала її у якості оплати комунальних платежів та на відновлення об'єкту оренди у сумі 19 317 грн, що підтверджується договором на виконання робіт по поточному ремонту від 01.02.2023р., актом приймання виконаних робіт від 06.02.2022р. та квитанціями до прибуткового касового ордеру №1 від 01.02.2022р. та №2 від 06.02.20222р.
В якості нормативного обґрунтування позивачка посилається на положення ст.509, 525, 526, 626, 759,761 Цивільного кодексу України та ст.193 Господарського кодексу України.
Щодо наявності форс-мажорних обставин, на які посилається відповідачка в обґрунтування відсутності підстав для сплати орендної плати, позивачка зауважила, що за положеннями ч.1 ст.617 Цивільного кодексу України особа звільняється від відповідальності за невиконання зобов'язання, а не від виконання самого зобов'язання. При цьому, у будь-якому випадку особа повинна довести, що саме ці конкретні обставини мали непереборний характер саме для цієї конкретної особи. І кожний такий випадок має оцінюватись судом незалежно від наявності засвідчених компетентним органом обставин непереборної сили.
Таким чином, позивачка вважає, що форс-мажор не є автоматичною підставою для звільнення від виконання зобов'язань і стороною договору має бути підтверджено не факт настання таких обставин, а саме їх здатність впливати на реальну можливість виконання зобов'язання.
Щодо посилання відповідачки на розірвання Договору в односторонньому порядку на підставі заяви ФОП Коба О.І. від 17.02.2022р., позивачка зазначає, що за умовами п.10.5 Договору він може бути розірваний на вимогу однієї із сторін договору, а також у разі невиконання іншою стороною обов'язків, передбачених цим Договором.
При цьому, керуючись положеннями ч.ч.1,2 ст.651 Цивільного кодексу України, позивачка вважає, що Договір оренди нежитлового приміщення від 15.11.2021р. не передбачає права на одностороннє розірвання договору, а отже, таке розірвання можливе за згодою сторін або за рішенням суду.
За таких обставин, позивачка вважає, що Договір оренди нежитлового приміщення від 15.11.2021р. був чинним до закінчення строку його дії.
Крім того, представник позивачки зазначив, що дійсно, ФОП Коба О.І. укладала договір оренди з іншим орендарем у серпня 2022р., але приміщення в оренду за актом приймання-передачі не передавалося.
Відповідачка - ФОП Фоміна М.О., проти позову заперечує, посилаючись на належне виконання своїх зобов'язань за Договором до дня виникнення форс-мажорних обставин через військове вторгнення Російської Федерації в Україну, що стало для ФОП Фоміної М.О. непереборною перешкодою продовження роботи у орендованому приміщенні. На підтвердження наявності форс-мажорних обставин відповідачка послалася на лист Торгово-промислової палати України №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022р.
Також відповідачка зазначила, що ще 23.02.2022р. вона вилетіла авіарейсом «Одеса-Дубай» та до цього часу в Україну не поверталася через вищевикладені обставини та стан вагітності, з метою збереження свого життя та безпеки своєї майбутньої дитини, оскільки орендоване приміщення розташоване неподалік вулиці Кільцева автодорога, за якою відбувалися активні бойові дії.
Згідно ж з положеннями ст.762 Цивільного кодексу України наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.
Відповідно до ч.1 ст.617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
Крім того, за розрахунком відповідачки, з урахуванням сплати нею заставної суми у розмірі 1 000 дол. США, починаючи з 24.02.2022р. існує переплата по орендних платежах у розмірі 20 298 грн.
ФОП Фоміна М.О. також зауважила, що 17.02.2022р. позивачка скерувала на адресу відповідачки повідомлення про одностороннє розірвання з 17.03.2022р. Договору оренди, у зв'язку із чим остання взагалі втратила можливість користування об'єктом оренди. Крім того, ФОП Коба О.І. обмежила можливість доступу ФОП Фоміної М.О. до орендованого приміщення та наявних у ньому матеріальних цінностей відповідачки шляхом заміни замків у приміщенні.
Розглянув матеріали справи, заслухав пояснення представників сторін, судом встановлено, що Коба Ольга Іванівна є власником нежитлового приміщення загальною площею 39,6 кв.м, розташованого за адресою: АДРЕСА_3 , що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 27.07.2021р. за №267662252 (реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна 2418097980000).
15 листопада 2021р. між ФОП Коба О.І. (Орендодавець) та ФОП Фоміною Марією Олександрівною (Орендар) було укладено Договір оренди нежитлового приміщення, за умовами якого орендодавець зобов'язується передати орендареві у строкове платне користування приміщення, а орендар зобов'язується прийняти у строкове платне користування, приміщення, що визначене у цьому договорі, та зобов'язується сплачувати орендодавцеві орендну плату (пункт 1.1 Договору).
Згідно із п.п. 1.2, 1.3 Договору приміщення, що орендується, розташоване за адресою: Україна, м. Київ, вул. М. Максимовича, буд 28Д, нежиле приміщення 035 (перший поверх). Загальна площа приміщення, що орендується: 36,9 кв. м.
Приміщення було передане у користування Орендарю 15.11.2021р. на підставі акту приймання-передачі.
Відповідно до ч.1 ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
За приписами ч.1 ст.283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.
Отже, виходячи з зазначених положень законодавства, правовідносини, що виникли між сторонами за Договором, є орендними.
Відповідно до ч.1 ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст.11 цього Кодексу (ч.2 ст.509 Цивільного кодексу України ).
Частиною 2 ст.11 Цивільного кодексу України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст.629 Цивільного кодексу України.
Згідно з ч.1 ст.526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною 1 ст.530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно з ч.1 ст.762 Цивільного кодексу України за найм (оренду) майна з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України ).
За умовами п.4.1 Договору оренди від 15.11.2021р. строк оренди приміщення, що орендується, складає 12 місяців з моменту прийняття приміщення, що орендується за актом прийому передачі.
Отже, враховуючи, що акт прийому-передачі складено сторонами 15.11.2021р., термін дії Договору - до 15.11.2022р.
Сторони домовилися, що розмір місячної орендної плати складає еквівалент 1,0 тис.дол.США на 01 число кожного місяця за міжбанківським курсом.
Відповідно до п. 5.2 Договору оренди від 15.11.2021р. плата за комунальні послуги не включається до орендної плати та сплачується орендарем самостійно. Копія платіжки про сплату комунальних послуг надається орендодавцю через електронний зв'язок.
Згідно із п. 5.3 Договору орендна плата сплачується орендарем протягом 2 банківських днів з дня отримання рахунку методом перерахування коштів на розрахунковий рахунок орендодавця.
За умовами п.5.4 Договору розмір орендної плати збільшується кожні 12 місяців на 10 відсотків.
Пунктом 5.5 Договору передбачено, що на момент підписання цього договору, орендар вносить залогову суму, в розмірі місячної орендної плати.
За п. 5.6 Договору усі витрати за користування комунальними послугами, телефонами, послугами інтернет оплачуються орендарем самостійно.
Відповідно до п. 5.7 Договору у разі припинення (розірвання) договору оренди орендар сплачує орендну плату до дня повернення приміщення та майна за актом прийому-передачі включно. Закінчення строку дії договору оренди не звільняє орендаря від обов'язку сплатити заборгованість за орендною платою та комунальними послугами, якщо така виникла, у повному обсязі, враховуючи санкції (якщо такі передбачені цим договором).
При цьому, у розділі 7 Договору «Права та обов'язки орендаря», сторони домовилися, що Орендар зобов'язаний своєчасно та у повному обсязі сплачувати орендну плату; у разі припинення або розірвання договору повернути Орендодавцеві орендоване приміщення та майно у належному стані, не гіршому, ніж на момент передачі його в оренду, з урахуванням нормального фізичного зносу, та відшкодувати Орендодавцеві збитки в разі погіршення стану орендованого майна ( п.7.1 Договору).
Згідно ст.627 Цивільного кодексу України відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ч.1 ст.762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.
За приписами ст.286 Господарського кодексу України орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Орендна плата встановлюється у грошовій формі. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.
Отже, прийнявши на себе зобов'язання щодо своєчасної та у повному обсязі сплати орендної плати у встановленому Договором розмірі та у встановлені Договором строки відповідач мав виконувати прийняті на себе зобов'язання.
Відповідно до ч.1 ст.629 цього Кодексу договір є обов'язковим для виконання сторонами.
За приписами ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язання є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Згідно ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається. Статтею 526 Цивільного кодексу України, передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, що відповідачем виконано не було.
Судом встановлено, Орендарем на виконання умов Договору було сплачено на користь позивача: - 26 400 грн заставної суми відповідно до прибуткового касового ордеру №1 від 15.11.2021р.; - 26 400 грн орендної плати за період з 16.12.2021р. по 15.01.2022р. відповідно до прибуткового касового ордеру №2 від 15.11.2021р.; - 56 768 грн орендної плати, що підтверджується банківськими виписками АТ «Правекс Банк» за 03.02.2022р. - 04.02.2022р., 20.01.2022р. - 31.01.2022р.
При цьому, грошові кошти, сплачені ФОП Фоміною М.О. у сумі 56 768 грн 12 коп. було враховано в рахунок орендної плати за січень-лютий 2022р.
Але, як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами у справі, за період з березня 2022р. по липень 2022р. ФОП Фоміна М.О. не сплачувала орендну плату на користь ФОП Коба О.І. у розмірі та у строки, що встановлені умовами Договору оренди від 15.11.2021р., у зв'язку із чим за ФОП Фоміною М.О. утворилася заборгованість з орендної плати у розмірі 146 270 грн.
За матеріалами справи, 08.07.2022р. позивачкою була надіслана відповідачці претензія з вимогою оплатити комунальні послуги та орендні платежі, повернути підписаними бухгалтерські документи щодо виконання умов Договору, відновити орендоване приміщення, тобто привести до стану, в якому воно було передано в оренду шляхом сплати вартості відновлення останнього згідно з кошторисом, після погашення заборгованості звільнити приміщення від своїх речей.
Одночасно із претензією надіслано рахунок - фактуру №СФ від 08.07.2022р. про оплату оренди приміщення за березень - липень 2022 р.на суму 180 505 грн, рахунок на оплату житлово-комунальних послуг по об'єкту оренди за червень 2022 №000610120622 на суму 8809 грн 44 коп..
Але, заборгованість з орендної плати у повному обсязі погашено не було.
Щодо посилання відповідачки у якості підстави відмови у задоволенні позову на наявність форс-мажорних обставин у вигляді вторгнення Російської Федерації на територію України, що унеможливило подальше користування ФОП Фоміною М.О. об'єктом оренди, суд зазначає наступне.
Згідно із ч. 4 ст. 14 Цивільного кодексу України особа може бути звільнена від цивільного обов'язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 6 ст. 762 Цивільного кодексу України наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.
Велика Палата Верховного Суду в пунктах 6.8-6.10 постанови від 08.05.2018р. у справі № 910/7495/16 зазначила, що ч.6 ст.762 Цивільного кодексу України визначає в якості підстави звільнення від зобов'язання сплатити орендну плату об'єктивну безпосередню неможливість використовувати передане у найм майно (бути допущеним до приміщення, знаходитись у ньому, зберігати у приміщенні речі тощо) через обставини, за які орендар не відповідає;
- обставини, зазначені у ч.6 ст.762 Цивільного кодексу України, повністю не охоплюються поняттям форс-мажорних обставин, адже на відміну від останніх, ознаками яких є їх об'єктивна та абсолютна дія, а також непередбачуваність, перші можуть бути спричинені, зокрема, й безпосередньо вольовою дією орендодавця, тобто обставини згідно з ч.6 ст.762 Цивільного кодексу України можуть включати обставини непереборної сили та випадку, втім не обмежуються ними;
- відсутність у ч.6 ст.762 Цивільного кодексу України вичерпного переліку обставин, які унеможливлюють використання орендарем майна, підстав виникнення таких обставин, засобів їх підтвердження свідчить про те, що підставою для застосування цієї норми є встановлення факту неможливості використання орендарем майна з незалежних від нього причин на загальних підставах, визначених процесуальним законодавством.
Верховний Суд в постанові від 20.10.2021р. у справі № 911/3067/20 виклав наступні висновки щодо застосування ч.6 ст.762 Цивільного кодексу України:
- підставою звільнення від зобов'язання сплачувати орендну плату ця норма визначає об'єктивну неможливість використовувати передане в оренду майно (бути допущеним до приміщення, знаходитись у ньому, зберігати у приміщенні речі тощо) через обставини, за які орендар не відповідає;
- при оцінці таких обставин презюмується незмінність умов господарювання (користування майном) чи стану об'єкта оренди, а орендар повинен подати докази наявності тих обставин, на які він посилається в обґрунтування своїх вимог, а також довести, що ці обставини виникли з незалежних від нього причин, зокрема, внаслідок зміни кон'юнктури на ринку товарів, робіт, послуг, з вини орендодавця, через дію непереборної сили тощо. Якщо орендар з незалежних від нього обставин протягом певного часу був повністю позбавлений можливості користуватися орендованим майном, то на підставі цієї норми він вправі порушувати питання про повне звільнення його від внесення орендної плати;
- при цьому звільнення від сплати орендної плати є істотним втручанням у правовідносини сторін договору, а тому може застосовуватись за виключних обставин, наприклад, відсутності доступу до найманого приміщення, неможливості орендаря перебування в ньому та зберігання речей тощо.
Згідно із ч. 1 ст. 14-1 Закону України "Про Торгово-промислові палати в Україні" Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб'єктів малого підприємництва видається безкоштовно.
Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо (ч.2 ст. 14-1 Закону України "Про Торгово-промислові палати в Україні").
Згідно із ч. 3 ст. 14 Закону України "Про Торгово-промислові палати в Україні" Торгово-промислова палата України, зокрема, засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), а також торговельні та портові звичаї, прийняті в Україні, за зверненнями суб'єктів господарської діяльності та фізичних осіб.
Верховний Суд в постанові від 25.01.2022р. у справі № 904/3886/21 виклав наступні висновки щодо застосування ст. 14-1 Закону України "Про Торгово-промислові палати в Україні":
- ознаками форс-мажорних обставин є наступні елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов'язань за даних умов здійснення господарської діяльності
- форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона яка посилається на конкретні обставини повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність. Те, що форс-мажорні обставини необхідно довести, не виключає того, що наявність форс-мажорних обставин може бути засвідчено відповідним компетентним органом;
- наявність форс-мажорних обставин засвідчується Торгово-промисловою палатою України та уповноваженими нею регіональними торгово-промисловими палатами відповідно до ст.ст.14, ст. 14-1 Закону України "Про Торгово-промислові палати в Україні" шляхом видачі сертифіката.
У постанові Верховного Суду від 15.06.2023р. у справі №910/8580/22 викладено наступні висновки:
- лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022р. є загальним офіційним документом та не містить ідентифікуючих ознак конкретного договору, виконання якого стало неможливим через наявність зазначених обставин;
- форс-мажор, або ж обставини непереборної сили, - це надзвичайні та невідворотні обставини, настання яких призвело до об'єктивної неможливості виконати зобов'язання. Водночас сама по собі, зокрема, збройна агресія проти України, девальвація гривні, воєнний стан, не може автоматично означати звільнення від виконання будь-ким в Україні будь-яких зобов'язань, незалежно від того, існує реальна можливість їх виконати чи ні. Воєнний стан, девальвація гривні, як обставини непереборної сили, звільняє від відповідальності лише у разі, якщо саме внаслідок пов'язаних із нею обставин компанія/фізична особа не може виконати ті чи інші зобов'язання;
- наявність сертифікату Торгово-промислової палати України про форс-мажор суд має оцінювати у сукупності з іншими доказами, тобто дані обставини не мають преюдиційного характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов'язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку.
У постанові Верховного Суду від 07.06.2023р. у справі № 912/750/22 викладено висновок про те, що лист Торгово-промислової палати України №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022р. не можна вважати сертифікатом у розумінні ст. 14-1 Закону України "Про Торгово-промислові палати в Україні", а також такий лист не є документом, який був виданий за зверненням відповідного суб'єкта (відповідача), для якого могли настати певні форс-мажорні обставини.
У постанові Верховного Суду від 07.06.2023р. у справі № 906/540/22 викладено наступні висновки:
- Торгово-промислова палата України листом від 28.02.2022р. №2024/02.0-7.1 засвідчила, що військова агресія російської федерації проти України стала підставою для введення воєнного стану та є форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили);
- вказаний лист Торгово-промислової палати України адресований "Всім, кого це стосується", тобто необмеженому колу суб'єктів, його зміст носить загальний інформаційний характер та констатує абстрактний факт наявності форс-мажорних обставин без доведення причинно-наслідкового зв'язку у конкретному зобов'язанні;
- лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022р. №2024/02.0-7.1 не є безумовною підставою вважати, що форс-мажорні обставини настали для всіх без виключення суб'єктів. Кожен суб'єкт, який в силу певних обставин не може виконати свої зобов'язання за окремо визначеним договором, має доводити наявність в нього форс-мажорних обставин.
У постанові Верховного Суду від 29.06.2023р. у справі № 922/999/22 викладено наступні висновки:
- лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022р., на який посилався скаржник у судах попередніх інстанцій, та яким визнано форс-мажорною обставиною військову агресію російської федерації проти України, є загальним офіційним документом та не містить ідентифікуючих ознак конкретного договору, зобов'язання, виконання якого стало неможливим через наявність зазначених обставин. Отже лист Торгово-промислової палати України не можна вважати сертифікатом у розумінні ст. 14-1 Закону України "Про Торгово-промислові палати в Україні";
- наявність сертифікату Торгово-промислової палати України про форс-мажор суд має оцінювати у сукупності з іншими доказами, тобто дані обставини не мають преюдиційного характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов'язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку;
- сторона, яка посилається на форс-мажор, має довести причинно-наслідковий зв'язок між форс-можором та неможливістю виконати конкретне зобов'язання;
- той факт, що Торгово-промислова палата України засвідчила форс-мажорні обставини - військову агресію російської федерації проти України, сам по собі не є підставою для звільнення або зменшення відповідальності за невиконання/неналежне виконання договірних зобов'язань.
Враховуючи наведені висновки Верховного Суду щодо застосування ч.6 ст.762 Цивільного кодексу України та ст. 14-1 Закону України "Про Торгово-промислові палати в Україні", суд вважає недоведеними відповідачкою наявність конкретних форс-мажорних обставин, які унеможливили використання ФОП Фоміною М.О. об'єкту оренди, адже надані відповідачкою до матеріалів справи роздруківки статей з Інтернет видань не є належними та допустимими доказами, які стосуються конкретного об'єкту оренди або конкретних правовідносин сторін.
В свою чергу, підставою звільнення від зобов'язання сплачувати орендну плату ч. 6 ст.762 Цивільного кодексу України визначає об'єктивну неможливість використовувати передане в оренду майно (бути допущеним до приміщення, знаходитись у ньому, зберігати у приміщенні речі тощо) через обставини, за які орендар не відповідає.
Однак, із заперечень відповідача у справі не вбачається, що у спірний період існували обставини, які підтверджують об'єктивну неможливість відповідачки використовувати передане в оренду майно.
Суд звертає увагу на те, що відповідачкою у справі не доведено відсутність найманих працівників, які могли здійснювати господарську діяльність у випадку виїзду ФОП Фоміної М.О. за кордон. При цьому, суд звертає увагу, що відповідачка виїхала за межі України ще до 24.02.2022р. і доказів припинення нею здійснення господарської діяльності в об'єкті оренди у зв'язку із цим до матеріалів справи не надано.
Посилання відповідачки на виїзд за кордон з метою збереження майбутньої дитини суд вважає безпідставним, адже, відповідно до наданої до матеріалів справи копії свідоцтва про народження від 02.02.2023р. ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_2 , отже, станом на 24.02.2022р. Фоміна М.О. ще не була вагітною. Крім того, згідно даного свідоцтва матірю ОСОБА_3 є ОСОБА_4 , але відповідачкою не надано доказів зміни прізвища.
Щодо використання позивачкою суми застави («залог» згідно тексту Договору оренди) суд зазначає наступне.
Як вже зазначалося вище, відповідно до п. 5.5 Договору на момент підписання цього договору, орендар вносить залогову суму, в розмірі місячної орендної плати.
При цьому, будь-яких конкретних умов щодо використання зазначеної застави Договір оренди від 15.11.2021р. не містить.
Відповідно до ст.572 Цивільного кодексу України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, а також в інших випадках, встановлених законом, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).
Згідно ст.573 зазначеного Кодексу заставою може бути забезпечена вимога, яка може виникнути в майбутньому.
За приписами ст.589 Цивільного кодексу України у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, а також в інших випадках, встановлених законом, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв'язку із пред'явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.
За матеріалами справи, ФОП Фоміною М.О. сплачено 26 400 грн заставної суми відповідно до прибуткового касового ордеру №1 від 15.11.2021р.
Отже, за рахунок зазначеної суми позивачка могла задовольнити свої вимоги як по відшкодуванню своїх витрат на оплату комунальних послуг, так і зарахувати частину цих коштів в рахунок погашення заборгованості з орендної плати.
Щодо зарахування частини застави в рахунок витрат на проведення поточного ремонту об'єкту оренди - нежитлового приміщення загальною площею 39,6 кв.м, розташованого за адресою: АДРЕСА_3 , суд зазначає наступне.
З матеріалів справи вбачається, що 01.02.2023р. між ФОП Барсегян А.А. (виконавець) та ФОП Коба О.І. (замовник) був укладений договір на виконання робіт по поточному ремонту приміщення площею 38,3 кв.м, по вул. Максимовича Михайла, 28-Д.
Але, 28.08.2022р. між ФОП Коба О.І. (орендодавець) та ФОП Чупейда О.О. (орендар) був укладений договір оренди (найму) нерухомого майна, а саме нежитлового приміщення загальною площею 39,6 кв.м, розташованого за адресою: м. Київ, вул. Максимовича Михайла, буд.28-Б, приміщення 035.
Відповідно до п.2.1 зазначеного договору власником об'єкту оренди є ФОП Коба Ольга Іванівна згідно права власності на таке майно, про що є запис в Реєстрі 22.07.2021р. за №2418097980000.
Згідно наявного у матеріалах справи Витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 27.07.2021р. за №267662252 Коба Ольга Іванівна є власником нежитлового приміщення загальною площею 39,6 кв.м, розташованого за адресою: м. Київ, вул. Максимовича Михайла, буд.28-Д, приміщення 035, реєстраційний номер нерухомого майна 2418097980000.
Отже, в оренду ФОП Чупейда О.О. було надано те саме приміщення, що й ФОП Фоміної М.О. на строк до 05.09.2023р. ( п.8.2 договору від 28.08.2022р.).
Посилання представника позивачки на те, що фактично приміщення не було передане в оренду ФОП Чупейда О.О. до уваги судом не приймається, адже, позивачкою не надано належних та допустимих доказів того, що у період з серпня 2022р. приміщення не використовувалося.
За таких обставин, безпідставним є посилання позивачки на необхідність зарахування частини сплачених ФОП Фоміною М.О. коштів к розмірі 19 317 грн на проведення поточного ремонту у приміщенні загальною площею 39,6 кв.м, розташованого за адресою: м. Київ, вул. Максимовича Михайла, буд.28-Д, приміщення 035, згідно договору на виконання робіт від 01.02.2023р., що був укладений між ФОП Коба О.І. як замовником та ФОП Барсегян А.А. як виконавцем, адже, як вже зазначалося судом вище, у період з 28.08.2022р. по 05.09.2023р. це приміщення мало орендуватися ФОП Чупейда О.О.
Крім того, позивачкою до матеріалів справи не надано належних та допустимих доказів того, що після того, як ФОП Фоміна М.О. перестала використовувати об'єкт оренди, це приміщення знаходилося у стані, що потребував поточного ремонту.
За таких обставин, позивачка безпідставно врахувала суму 19 317 грн із суми застави в рахунок витрат на проведення поточного ремонту об'єкту оренди, і ця сума має бути врахована в рахунок орендної плати.
З урахування всього зазначеного вище, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог ФОП Коба О.І. та стягнення на її користь заборгованості з орендної плати за період березень-серпень 2022р. у розмірі 126 953 грн. (146 270 - 19 317 грн).
Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
У ч.3 ст.2 ГПК України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у ст. 13 цього Кодексу.
Відповідно до ч.ч.3-4 ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
За приписами ч.1 ст.73 цього Кодексу доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
При цьому, відповідно до ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Згідно ч.4 зазначеної статті Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.
Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це й принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.
Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018р. у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019р. у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019р. у справі № 902/761/18, від 04.12.2019р. у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020р. у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Реалізація принципу змагальності сторін в процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у ст. 129 Конституції України.
Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.
Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.
До того ж, 17.10.2019р. набув чинності Закон України від 20.09.2019р. № 132-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні», яким було, зокрема внесено зміни до ГПК України та змінено назву ст. 79 ГПК України з «Достатність доказів» на нову - «Вірогідність доказів» та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування «вірогідність доказів».
Стандарт доказування «вірогідність доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.
Відповідно до ст.79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016р. у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») ЄСПЛ наголошує, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010р. у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У справі «Трофимчук проти України» (№ 4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Враховуючи часткове задоволення позовних вимог, витрати по сплаті судового збору слід покласти на відповідача з урахуванням мінімального розміру судового збору за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру у відповідності до положень ст.129 ГПК України.
На підставі зазначеного, керуючись ст.ст. 123, 129, 232, 238, 240, 241 ГПК України, суд
1. Позовну заяву Фізичної особи - підприємця Коба Ольги Іванівни до Фізичної особи - підприємця Фоміної Марії Олександрівни про стягнення заборгованості з орендної плати у розмірі 146 270 грн - задовольнити частково.
2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Фоміної Марії Олександрівни ( АДРЕСА_2 , РНОКПП - НОМЕР_2 ) на користь Фізичної особи-підприємця Коби Ольги Іванівни ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП - НОМЕР_1 ) заборгованість з орендної плати у розмірі 126 953 грн та витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 481 грн.
3. У задоволенні решти позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Південно-західного апеляційного господарського суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 20 днів з дня його проголошення (підписання).
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Повне текст рішення складено 15 січня 2024 р.
Суддя Н.В. Рога