ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
15.01.2024Справа № 910/18766/23
Господарський суд міста Києва в складі головуючого судді Привалова А.І., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без виклику учасників
справу № 910/18766/23
за позовом Приватного акціонерного товариства «СТРАХОВА ГРУПА «ТАС»
до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ЕТАЛОН"
про стягнення 25 166,24 грн.
Приватне акціонерне товариство «СТРАХОВА ГРУПА «ТАС» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ЕТАЛОН" про стягнення 25 166,24 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані виплатою позивачем потерпілій особі страхового відшкодування згідно Договору добровільного комплексного страхування транспортних ризиків № FA-00256198 від 10.01.2023, внаслідок чого до позивача перейшло право вимоги до особи, відповідальної за завдані збитки. Оскільки цивільна відповідальність власника транспортного засобу, водій якого є винним у скоєнні ДТП, застрахована відповідачем, позивач просить суд стягнути з відповідача суму страхового відшкодування в розмірі 22 228,99 грн, а також нараховані за порушення виконання зобов'язання інфляційні втрати в розмірі 289,87 грн, 3% річних - 191,84 грн та пеню в сумі 2455,54 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.12.2023 відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику представників сторін. При цьому, суд зобов'язав відповідача подати відзив на позовну заяву з доданням доказів, що підтверджують викладені в ньому обставини протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали.
Відповідно до частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Як встановлено судом, позивач і відповідач мають зареєстровані електронні кабінети у Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі відповідно ухвала суду від 07.12.2023 про відкриття провадження у справі в електронному вигляді була доставлена до електронних кабінетів сторін, що підтверджується повідомленнями про доставку електронного листа, залученими до матеріалів справи.
Відповідно до п. 2 ч. 6 ст. 242 ГПК України день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи вважається днем вручення судового рішення. Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.
З огляду на приписи ч. 6 ст. 242 ГПК України вважається, що відповідач отримав 12.12.2023 ухвалу про відкриття провадження у справі від 11.12.2023.
При цьому судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час та місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення та підписання.
Судові рішення, внесені до Єдиного державного реєстру судових рішень, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (частина 1 статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
У рішенні від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України" Європейський суд з прав людини зробив, зокрема, висновок про те, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
Враховуючи наведе, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись, зокрема, з ухвалою суду про відкриття провадження у справі № 910/18766/23 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
З огляду на вищевикладене суд констатує, що ним вчинено всі необхідні та можливі заходи з метою встановлення місцезнаходження відповідача та повідомлення його про розгляд справи судом.
Суд зазначає, що з урахуванням строків, встановлених статтями 165, частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, а саме протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, які також визначені судом в ухвалі від 11.12.2023, відповідач мав подати відзив на позовну заяву.
Як свідчать матеріали справи, відповідач не скористався наданим йому процесуальним правом, передбаченим частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України.
Заяв та клопотань процесуального характеру від відповідача на час розгляду справи до суду також не надходило.
Відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
У свою чергу, суд наголошує, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Наразі, від відповідача станом на час винесення рішення до суду не надходило жодних заяв про неможливість подання відзиву та/або про намір вчинення відповідних дій у відповідності до статті 165 Господарського процесуального кодексу України та/або продовження відповідних процесуальних строків та заперечень щодо розгляду справи по суті.
За приписами ч. 2, 3 ст. 252 ГПК України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.
З огляду на вищевикладене, оскільки відповідач не скористався наданими йому процесуальними правами, зокрема, відповідачем не надано відзиву на позовну заяву, будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті у строки, визначені ст. 178, 252 ГПК України, суд, на підставі частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України, дійшов висновку про можливість розгляду даної справи виключно за наявними матеріалами.
Інших доказів на підтвердження своїх вимог, окрім наявних в матеріалах справи, позивачем суду не надано.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані позивачем документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
Між Приватним акціонерним товариством «СТРАХОВА ГРУПА «ТАС» та ОСОБА_1 (далі - страхувальник) було укладено Договір добровільного комплексного страхування транспортних ризиків № FA-00256198 від 10.01.2023, предметом якого є майнові інтереси страхувальника, що не суперечать закону, пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням застрахованим транспортним засобом Chevrolet Lacetti, д.н.з. НОМЕР_1 .
За приписами статті 979 Цивільного кодексу України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Статтею 980 ЦК України визначено, що предметом договору страхування можуть бути зокрема майнові інтереси, які не суперечать закону і пов'язані з володінням, користуванням і розпоряджанням майном (майнове страхування).
Як встановлено в ст. 8 Закону України "Про страхування" страховий випадок - подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.
ОСОБА_2 22.03.2023 приблизно о 08 год. 50 хв. у м. Києві, по проспекту Соборності, керуючи транспортним засобом Volkswagen Golf, д.н.з. НОМЕР_2 , під час руху не вибрав безпечної швидкості та не дотримався безпечної дистанції, внаслідок чого здійснив зіткнення з транспортним засобом Chevrolet Lacetti, д.н.з. НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_1 , який зупинилася попереду, чим порушив вимоги п. 12.1., 13.1. Правил дорожнього руху, що спричинило технічні пошкодження транспортних засобів.
У результаті вказаної ДТП було пошкоджено застрахований у Приватному акціонерному товариству СТРАХОВА ГРУПА «ТАС», транспортний засіб Chevrolet Lacetti, д.н.з. НОМЕР_1 , який належить страхувальнику на праві приватної власності.
Постановою Дніпровського районного суду міста Києва від 04.05.2023 у справі №755/4390/23 ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП, цивільно-правова відповідальність якого за шкоду майну перед третіми особами застрахована в ПрАТ "Страхова компанія "ЕТАЛОН" згідно полісу № АР003355170.
Згідно ремонтної калькуляції № 05233_58 від 24.03.2023, складеної за допомоги системи AUDATEX, вартість відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу Chevrolet Lacetti, д.н.з. НОМЕР_1 , з урахуванням фізичного зносу транспортного засобу, склала 22 228,99 грн.
За страховим випадком позивачем складено страховий акт № 06127/58/923 від 29.03.2023 та було визначено суму страхового відшкодування на підставі розрахунку страхового відшкодування в розмірі 22 228,99 грн., виплата страхового відшкодування підтверджується платіжною інструкцією № 327618 від 30.03.2023.
Таким чином Приватне акціонерне товариство «СТРАХОВА ГРУПА «ТАС» виконало свої зобов'язання перед страхувальником згідно умов Договору. Згідно до ст. 993 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та ст. 27 Закону України «Про страхування» до страхової компанії, яка здійснила виплату страхового відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник мав до особи, відповідальної за заподіяні збитки.
Таким чином, скільки цивільна відповідальність власника транспортного засобу, водій якого є винним у скоєнні ДТП, застрахована відповідачем, позивач звернувся до суду з даним позовом, в якому просить стягнути з відповідача суму страхового відшкодування в розмірі 22 228,99 грн, визначеної з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу транспортного засобу.
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.
За змістом положень ч. 1 ст. 355 Господарського кодексу України об'єкти страхування, види обов'язкового страхування, а також загальні умови здійснення страхування, вимоги до договорів страхування та порядок здійснення державного нагляду за страховою діяльністю визначаються Цивільним кодексом України, цим Кодексом, законом про страхування, іншими законодавчими актами.
Згідно зі ст. 512, 514 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою у випадках, встановлених законом.
Таким законом, зокрема, є норми ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України "Про страхування", відповідно до яких до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Тобто у таких правовідносинах відбувається передача (перехід) права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика. Нового зобов'язання з відшкодування збитків при цьому не виникає, оскільки відбувається заміна кредитора: потерпілий (страхувальник) передає страховику своє право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди. Отже, страховик виступає замість потерпілого у деліктному зобов'язанні.
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Новий кредитор набуває прав та обов'язків свого попередника.
Відповідно, заміною кредитора деліктне зобов'язання не припиняється, оскільки відповідальна за спричинену шкоду особа свій обов'язок із відшкодування шкоди не виконала.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі №3-303гс15.
З урахуванням наведеного, позивач, виплативши страхове відшкодування страхувальнику за договором майнового страхування, отримав від останнього права кредитора до особи, відповідальної за завдану шкоду.
З матеріалів справи вбачається, що транспортний засіб Volkswagen Golf, д.н.з. НОМЕР_2 , яким спричинено ДТП, знаходився під керуванням ОСОБА_2 .
Згідно зі ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Частинами першою та другою статті 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Відповідно до пунктів 1, 3 частини 1 статті 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.
Таким чином, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.
Вина водія ОСОБА_2 встановлена у судовому порядку, що підтверджується постановою Дніпровського районного суду міста Києва від 04.05.2023 у справі №755/4390/23, заподіяна внаслідок експлуатації автомобіля Volkswagen Golf, д.н.з. НОМЕР_2 , відшкодовується ним як володільцем цього транспортного засобу на момент скоєння ДТП.
З матеріалів справи вбачається, що цивільно-правова відповідальність осіб внаслідок експлуатації автомобіля марки Volkswagen Golf, д.н.з. НОМЕР_2 , на момент скоєння вищезазначеної ДТП була застрахована у Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ЕТАЛОН" згідно з Полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АР003355170.
За приписами п.п. 1.1, 1.4 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страхувальниками є юридичні особи та дієздатні громадяни, що уклали із страховиками договори обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю, майну третіх осіб під час експлуатації наземного транспортного засобу, а особи, відповідальність яких застрахована, - страхувальник та інші особи, які правомірно володіють забезпеченим транспортним засобом. Володіння забезпеченим транспортним засобом вважається правомірним, якщо інше не встановлено законом або рішенням суду.
Отже, оскільки ОСОБА_2 експлуатував автомобіль марки Volkswagen Golf, д.н.з. НОМЕР_2 на законних підставах, що встановлено вище, то відповідальність за шкоду, заподіяну майну внаслідок експлуатації цього автомобіля, несе відповідач, як особа, що застрахувала цивільно-правову відповідальність.
Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Спеціальні норми Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" обмежують розмір шкоди (збитків), яка підлягає відшкодуванню страховиком особи, яка завдала цю шкоду, і яка застрахувала свою цивільну відповідальність, зокрема: межами ліміту відповідальності (пункт 22.1 статті 22); вартістю відновлювального ремонту транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством (стаття 29); згідно з пунктом 12.1 статті 12 страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.
Статтею 29 вказаного Закону передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.
Отже, виконання обов'язку з відшкодування шкоди особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" покладено на страховика (винної особи), у межах, встановлених цим Законом, та договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.
Разом з тим, виплата страхового відшкодування за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності (порядок, умови, розмір, тощо) регулюється положеннями Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" та умовами договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності - полісом.
Отже, відносини щодо виплати страхового відшкодування за договором обов'язкового страхування (полісом) між страховиком (позивачем), який виплатив страхове відшкодування за договором добровільного страхування та у зв'язку з цим набув прав кредитора за договором обов'язкового страхування (відбулась заміна кредитора у зобов'язанні), та страховиком за договором обов'язкового страхування (відповідачем) так само регулюються положеннями Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" та умовами договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності - полісом.
Заміна кредитора у зобов'язанні жодним чином не може впливати на зміст зобов'язання - права і обов'язки сторін, які виникають у правовідносинах з виплати страхового відшкодування за полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, в тому числі на порядок та умови здійснення страховиком цивільно-правової відповідальності страхового відшкодування.
При цьому, суд зазначає, що до нового кредитора перейшли права первісного кредитора в зобов'язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав (відповідно до ст. 514 Цивільного кодексу України).
Тобто, позивач отримав право вимагати від відповідача виплати страхового відшкодування за полісом № АР003355170 на умовах, в порядку та у спосіб, що передбачені положеннями Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".
Згідно ст. 12.1 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від ліміту відповідальності страховика, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих.
Абзацом другим пункту 12.1 статті 12 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього пункту.
Відповідно до ст. 9 Закону України "Про страхування", франшиза це частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування.
Як встановлено судом, умовами полісу № АР003355170 розмір франшизи встановлено в сумі 0,00 грн. Водночас, ліміт відповідальності страховика, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих вказаним полісом встановлений у розмірі 160 000,00 грн.
Водночас, відновлювальний ремонт (або ремонт) - комплекс операцій щодо відновлення справності або роботоздатності КТЗ чи його складника(ів) та відновлення їхніх ресурсів. Ремонт здійснюється методами відновлення чи заміни складових частин (п. 1.6 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24.11.2003 №142/5/2092).
Відповідно до вимог пункту 8.2 цієї Методики вартість відновлювального ремонту з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу транспортного засобу розраховується за формулою:
Сврз = С р + С м + С с Х (1- Е З), де:
С р - вартість ремонтно-відновлювальних робіт, грн;
С м - вартість необхідних для ремонту матеріалів, грн;
С с - вартість нових складників, що підлягають заміні під час ремонту, грн;
Е З - коефіцієнт фізичного зносу.
Отже, якщо для відновлення пошкодженого у ДТП транспортного засобу ремонт здійснюється методом заміни складових частин, що були пошкоджені, на нові, страховик за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності (відповідач) відшкодовує не повну вартість цих складових частин, а з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу складників аварійно пошкодженого транспортного засобу, у разі наявності підстав для його вирахування.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 22.03.2017 у справі №910/3650/16 та у постановах Верховного Суду від 01.02.2018 у справі №910/22886/16, від 06.02.2018 у справі № 910/3867/16, від 14.05.2018 №910/5092/17.
Відповідно до Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, збільшення від нуля до одиниці коефіцієнту зносу деталей автомобіля впливає на зменшення вартості його відновлювального ремонту, та при наявності коефіцієнту зносу деталей автомобіля при встановлення вартості його відновлювального ремонту застосування такого коефіцієнту є обов'язковим.
Згідно із п.7.38, п.7.39 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, значення Ез приймається таким, що дорівнює нулю для нових складників та для складників КТЗ, строк експлуатації яких не перевищує: 5 років - для легкових КТЗ виробництва країн СНД; 7 років - для інших легкових КТЗ; 3 роки - для вантажних КТЗ, причепів, напівпричепів та автобусів виробництва країн СНД; 4 роки - для інших вантажних КТЗ, причепів, напівпричепів та автобусів; 5 років - для мототехніки. 4 роки - для інших вантажних КТЗ, причепів, напівпричепів та автобусів; 5 років - для мототехніки. Винятком стосовно використання зазначених вимог є: а) якщо КТЗ експлуатуються в інтенсивному режимі (фактичний пробіг щонайменше вдвічі більший за нормативний); б) якщо складові частини кузова, кабіни, рами відновлювали ремонтом або вони мають корозійні руйнування чи пошкодження у вигляді деформації; в) якщо КТЗ експлуатувалося в умовах, визначених у пункті 4 таблиці 4.1 додатка 4 цієї Методики.
Зі свідоцтва про реєстрацію пошкодженого автомобіля марки Volkswagen Golf, д.н.з. НОМЕР_2 (копія якого міститься у матеріалах справи), вбачається, що рік випуску автомобіля - 2012 рік, а дата першої його реєстрації - 09.04.2013. Отже, на момент ДТП - 22.03.2023 строк його експлуатації перевищував сім років, у зв'язку із чим, при визначені вартості відновлювального ремонту підлягає застосуванню коефіцієнт фізичного зносу згідно з п.7.38 Методики.
У пункті 7.39 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, наведені винятки стосовно використання зазначених у пункті 7.38 Методики вимог, однак доказів щодо існування вказаних обставин матеріали справи не містять.
З урахуванням наведеного, позивач здійснив розрахунок страхового відшкодування з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу.
Таким чином, оскільки відповідач є відповідальною особою за завдані збитки власнику автомобіля, застрахованого у позивача, відповідно до положень Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" в межах, передбачених полісом № АР003355170, до позивача як страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором страхування, перейшло право вимоги, яке потерпіла особа мала до відповідача, як особи, відповідальної за завдані збитки, оскільки матеріалами справи підтверджуються фактичні витрати, позовні вимоги про стягнення з відповідача суми страхового відшкодування в розмірі 22 228,99 грн підлягають задоволенню.
Також, позивачем заявлено до стягнення з відповідача пеню у розмірі 2455,54 грн за період з 18.08.2023 по 30.11.2023.
Відповідно до ст. 992 Цивільного кодексу України, у разі несплати страховиком страхувальникові або іншій особі страхової виплати страховик зобов'язаний сплатити неустойку в розмірі, встановленому договором або законом.
Відповідно до п. 36.5 ст. 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування (регламентної виплати) з вини страховика (МТСБУ) особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня.
Як вбачається з матеріалів справи, надіслана позивачем рекомендованою поштою заява про виплату страхового відшкодування за полісом №АР003355170 була отримана відповідачем 19.05.2023.
У п. 36.2. ст. 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" зазначено, що страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний:
у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його. Якщо відшкодування витрат на проведення відновлювального ремонту пошкодженого майна (транспортного засобу) з урахуванням зносу здійснюється безпосередньо на рахунок потерпілої особи (її представника), сума, що відповідає розміру оціненої шкоди, зменшується на суму визначеного відповідно до законодавства податку на додану вартість. При цьому доплата в розмірі, що не перевищує суми податку, здійснюється за умови отримання страховиком (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) документального підтвердження факту оплати проведеного ремонту. Якщо у зв'язку з відсутністю документів, що підтверджують розмір заявленої шкоди, страховик (МТСБУ) не може оцінити її загальний розмір, виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється у розмірі шкоди, оціненої страховиком (МТСБУ). Страховик має право здійснювати виплати без проведення експертизи (у тому числі шляхом перерахування коштів особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна), якщо за результатами проведеного ним огляду пошкодженого майна страховик і потерпілий досягли згоди про розмір та спосіб здійснення страхового відшкодування і не наполягають на проведенні оцінки, експертизи пошкодженого майна;
у разі невизнання майнових вимог заявника або з підстав, визначених статтями 32 та/або 37 цього Закону, - прийняти вмотивоване рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати).
Якщо дорожньо-транспортна пригода розглядається в цивільній, господарській або кримінальній справі, перебіг цього строку припиняється до дати, коли страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) стало відомо про набрання рішенням у такій справі законної сили.
У разі якщо заява про здійснення страхового відшкодування чи інші документи, необхідні для прийняття рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати), подані з порушенням строку, встановленого цим Законом, строк прийняття рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та його виплату збільшується на кількість днів такого прострочення.
Відповідачем не надано суду доказів існування обставин, які були б підставами для збільшення відповідачем строку для прийняття рішення щодо виплати страхового відшкодування за полісом №АР003355170. Таким чином, суд дійшов висновку, що відповідач повинен був виплатити страхове відшкодування у строк до 17.08.2023 включно.
Оскільки відповідачем не було виплачено страхове відшкодування, обґрунтованими є вимоги позивача про стягнення з відповідача пені, нарахованої на підставі Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".
Перевіривши розрахунок пені, суд дійшов висновку про його обґрунтованість, у зв'язку з чим позовні вимоги в частині стягнення пені підлягають задоволенню у повному обсязі.
Також, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 191,84 грн за період з 18.08.2023 до 30.1.2023 та інфляційні втрати у розмірі 289,87 грн за період з вересень-жовтень 2023 року.
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Як вбачається з аналізу статей 612, 625 Цивільного кодексу України право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних, які не є штрафними санкціями, є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.
Зазначені інфляційні нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
При цьому розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Аналогічна правова позиція щодо застосування частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/190/18, постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18 та постанові Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 905/587/18.
Згідно правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 917/1421/18, оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць із моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.
Дії відповідача є порушенням обов'язку зі сплати страхового відшкодування, що є підставою для захисту майнових прав та інтересів позивача відповідно до норм статті 625 Цивільного кодексу України та Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".
Перевіривши розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, суд дійшов висновку про його обґрунтованість, у зв'язку з чим позовні вимоги в частині стягнення 3% річних та інфляційних втрат підлягають задоволенню у повному обсязі.
Суд зазначає, що відповідач не заперечив обставини, викладені у позовній заяві, та не надав суду жодних доказів, які б спростовували його обов'язок здійснити виплати страхового відшкодування.
Отже, враховуючи визначені полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АР003355170 розміри лімітів відповідальності та франшизи, суд приходить до висновку, що відповідач зобов'язаний відшкодувати позивачу витрати заявлені ним у позовній заяві.
Відповідно до частини четвертої статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача.
Керуючись статтями 129, 232, 236-241, 252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
1. Позовні вимоги задовольнити повністю.
2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ЕТАЛОН" (вул. Дегтярівська, 33-Б, 2 під'їзд, м. Київ, 01014; код ЄДРПОУ 20080515) на користь Приватного акціонерного товариства «СТРАХОВА ГРУПА «ТАС» (пр-т Берестейський, 65, м. Київ, 03117; код ЄДРПОУ 30115243) страхове відшкодування у розмірі 22 228 грн 99 коп., інфляційні втрати - 289 грн 87 коп., 3% річних - 191 грн 84 коп., пеню - 2 455 грн 54 коп. та витрати по сплаті судового збору в сумі 2 684,00 грн.
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд.
Повний текст рішення складено та підписано: 15.01.2024.
Суддя А.І. Привалов