вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"28" листопада 2023 р. Справа№ 910/7718/22
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Гаврилюка О.М.
суддів: Ткаченка Б.О.
Суліма В.В.
за участю секретаря судового засідання: Ніконенко Є.С.
за участю представників сторін згідно із протоколом судового засідання
від позивача: Ларіонова О.О. (в залі суду);
від відповідача: Погорілець Р.В. (в залі суду);
розглянувши матеріали апеляційної скарги Приватного акціонерного товариства "Солді і Ко"
на рішення Господарського суду міста Києва від 02.08.2023, повний текст рішення складено 07.08.2023
у справі № 910/7718/22 (суддя Чебикіна С.О.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ДП Шкірсировинний завод"
до Приватного акціонерного товариства "Солді і Ко"
про стягнення 1 982 140,82 грн,-
За результатами розгляду апеляційної скарги Північний апеляційний господарський суд
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду
Позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до відповідача про стягнення 1 500 214,46 грн оплати за майно, 247 432,56 грн пені, 26 264,03 грн 3% річних та 208 229,77 грн інфляційних втрат за договором купівлі-продажу № 37984150.ОЗ.2 від 15.11.2021 року на підставі ст.ст. 525, 526, 612, 625, 629, 655, 692 ЦК України та ст.ст. 173, 174, 193, 230, 231, 263 ГК України.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.08.2023 у справі № 910/7718/22 позов задоволено повністю. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Солді і Ко" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ДП Шкірсировинний завод" 1 500 214 грн. 46 коп. основної заборгованості, 247 432 грн. 56 коп. пені, 26 264 грн. 3% річних, 208 229 грн. інфляційних втрат, 29 732,12 грн судового збору.
Рішення мотивоване тим, що позивачем доведено виконання свого договірного зобов'язання з передачі майна, а доказів оплати такого майна відповідачем не надано, суд приходить до висновку, що права позивача, за захистом яких він звернувся до суду, порушено відповідачем, а тому позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 1 500 214,46 грн оплати за майно обґрунтовані та підлягають задоволенню. Інші доводи відповідача досліджені судом, проте не спростовують вказаний висновок.
Узагальнені доводи апеляційної скарги
Не погоджуючись із рішенням Господарського суду міста Києва від 02.08.2023 у справі № 910/7718/22, Приватне акціонерне товариство "Солді і Ко" звернулось до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 02.08.2023 у справі № 910/7718/55 повністю та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
Підстави апеляційної скарги обґрунтовуються наступними доводами.
Скаржник вказує на те, що акт приймання-передачі від 28.12.2021, на який посилається позивач, підписаний позивачем одноособово, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні цієї операції зі сторони відповідача відсутні. Оскільки ні 28.12.2021, ні після вказаної дати, незважаючи на вимоги повідомити про місцезнаходження майна, його ідентифікацію та передачу, з боку позивача не було вчинено дій, направлених на виконання своїх зобов'язань за договором й передачі товару відповідачу, листом від 15.08.2022 № 0813 відповідач повідомив про розірвання договору купівлі-продажу від 15.11.2021 № 37984150.03.2 у зв'язку з втратою ПАТ "Солді і Ко" інтересу до отримання товару. Однак, вказані обставини не спростовані та не досліджені судом першої інстанції.
Скаржник зазначає про те, що на момент прийняття оспорюваного рішення, жодних доказів передачі товарів відповідно до договору купівлі-продажу позивачем не надано, оскільки позивач не передавав майно відповідно до спірного договору купівлі-продажу, то фактично виконання цього договору з боку сторін не відбулось, жодних обов'язків щодо оплати у відповідача не виникло, отже, суть спору - доведення факту поставки майна відповідно до договору купівлі-продажу від 15.11.2021 № 37984150.03.2 належними доказами у справі.
На думку скаржника, оскільки в матеріалах справи відсутні належні докази передачі спірного майна покупцеві шляхом його вручення, то вказані обставини були встановлені судом невірно, без всебічного з'ясування обставин справи, зокрема, обставин на які відповідач посилався, як на підставу своїх заперечень, також ці висновки суду не підтверджені доказами.
Скаржник звертає увагу на те, що позивач стверджував (в подальшому ця позиція позивачем була змінена), що придбані відповідачем 15.11.2021 у іншої юридичної особи у складі цілісного майнового комплексу електромережі 10 кВ належать позивачу на праві власності, а відповідач їх використовує з моменту складання позивачем акту 28.12.2021, однак, на момент прийняття рішення позивач висунув зовсім іншу позицію та зазначив, що дві кабельні лінії по 10 кВ не мають відношення до спірних правовідносин, а мова йде про кабельну лінію 0.4 кВ.
Скаржник вказує на те, що 01.04.2022 відповідач уклав з АТ "ДТЕК Одеські електромережі" договір про надання послуг з розподілу електричної енергії від 01.04.2022 № 038700-4, а додатком № 7 позначено схему електропостачання відповідача, інші лінії, що живлять електроустановки споживача на схемі відсутні.
Скаржник зауважує, що звернення на адресу ДТЕК "Одеські електромережі" від 20.01.2023 № 20/01-1, як доказ у справі, може підтверджувати лише факт звернення, крім того, відмова ДТЕК "Одеські електромережі", на яку посилається суд та позивач взагалі відсутня у матеріалах справи.
Щодо листа ГУ ДСНС в Одеській області від 10.04.2023 № 6001.5-2338/6019, скаржник звертає увагу, що в ньому йде мова про штучне пожежне водоймище, а не про залізобетонний резервуар.
Також скаржник зазначає про те, що 15.11.2021 відповідач придбав у власність цілісний майновий комплекс (нотаріальний договір купівлі-продажу від 15.11.2021) разом з правами на земельну ділянку, а також всіма інженерними комунікаціями та системою енергопостачання, тобто, в даному випадку інженерні комунікації та комунікації системи енергопостачання слід розуміти як приналежність головної речі - цілісного майнового комплексу, а також його складові частини, які не можуть бути відокремлені.
На думку скаржника, встановлення факту пов'язаності позивача з ПРАТ "Шкірсировинний завод" є важливим у цій справі, оскільки не володіючи належними доказами у справі, позивач за допомогою контрольованої юридичної особи самостійно створює докази, які мають підтвердити обставини справи.
Скаржник вказує на те, що судом першої інстанції залишено поза увагою той факт, що до листа від 01.03.2022 № 01/03-01 позивачем не долучено накладної, яка складається оператором поштового зв'язку при формуванні поштових відправлень з оголошеною цінністю, а за відсутності накладної неможливо встановити на яку адресу надсилалось поштове відправлення, також у долученому до листа описі вкладення зазначено, що до конвенту вкладено лише один аркуш, але зі змісту листа слідує, що таких аркушів повинно бути як мінімум два - сам лист та додаток, натомість зазначений лист відповідач не отримував, як не надано і фіскального чеку, який надається оператором поштового зв'язку після формування та оплати поштових відправлень.
Скаржник зауважує, що навіть надсилання на адресу відповідача акту приймання-передачі від 28.12.2021 не призводить до автоматичного його підписання відповідачем та передачу майна, ні умови договору купівлі-продажу від 15.11.2021, ні чинне законодавство не передбачає таких правил.
Скаржником у апеляційній скарзі надано попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які відповідач поніс і які очікує понести у зв'язку із апеляційним розглядом справи: витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 40 000,00 грн та зазначено, що докази фактичної оплати будуть надані додатково.
Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу
Заперечуючи проти доводів апеляційної скарги, позивач у відзиві на апеляційну скаргу вказав на те, що умовами договору передбачено попередню оплату, яку відповідач мав провести до 28.12.2021, а позивач мав до 28.12.2021, проте не раніше отримання на його рахунок оплати, передати майно за актом приймання-передачі. Ту обставину, що договором було визначено обов'язок відповідача здійснити попередню оплату за майно (обладнання) визнає і сам відповідач, і не дочекавшись надходження коштів від відповідача в обумовлений договором строк та враховуючи, що майно знаходиться на території заводу та фактично використовується відповідачем, з метою запобігти подальшому простроченню виконання договірних зобов'язань 28.12.2021 позивачем було підписано та передано на підпис відповідачу акт приймання-передачі від 28.12.2021, а оскільки зазначений акт не був повернутий з підписом покупця, 21.03.2022 позивач листом від 01.03.2022 повторно направив акт приймання-передачі від 28.12.2021 на підпис відповідачу, що підтверджується наданими у справу описом вкладення до поштового відправлення № 6508205320100 та фіскальним чеком з відповідним номером, а також листом від 24.03.2022 звернувся до відповідача з претензією про сплату пені за прострочення виконання грошового зобов'язання, що підтверджується наданими у справу описом вкладення до поштового відправлення № 6500143515596 та накладною, що містить інформацію про це відправлення.
Позивач зазначає, що в листі № 0813 відповідачем не зазначено, у зв'язку із невиконанням яких обов'язків позивача, відповідач втратив інтерес до отримання товару за договором і прострочення з його боку внесення попередньої оплати є відмовою від договору, крім того, позивач звертає увагу на те, що лист відповідача № 0813 про односторонню відмову від договору був отриманий позивачем вже після звернення з даним позовом, до цього відповідач не висував заперечень проти кількості чи якості товару, не вимагав від позивача передати товар або вчинити якісь дії щодо його ідентифікації, натомість відповідач ухилявся від підписання акту приймання-передачі майна.
Позивач наголошує на тому, що укладений між сторонами договір купівлі-продажу не містить умови щодо можливості одностороннього розірвання його покупцем, крім того, в п. 5.2 договору визначено, що в разі порушення строків оплати товару (п. 3.1.1) відповідач сплачує позивачу пеню за кожен день прострочення оплати. Сплата пені не звільняє відповідача від виконання зобов'язань з оплати товару та відшкодування позивачу збитків в повному обсязі. Тобто, сторони домовились, що прострочення оплати зі сторони відповідача не припиняє договірні відносини та не звільняє відповідача від обов'язку оплатити майно, а навпаки - тягне за собою його відповідальність у вигляді пені та відшкодування збитків.
Позивач на спростування доводів апеляційної скарги вказує на те, що ним і не могло бути допущено прострочення виконання договірних зобов'язань, оскільки за договором обов'язок позивача передати майно (обладнання) виникає лише після внесення відповідачем оплати на розрахунковий рахунок позивача.
Також позивач зазначає про те, що ним вчинено усі можливі з його боку дії для оформлення передання майна відповідачу шляхом підписання акту приймання-передачі.
Позивач наголошує на тому, що відповідач протягом всього часу, до звернення позивача з позовом, не повідомив останнього про відмову від договору або про неможливість оплати майна (обладнання), не виразив зауважень щодо якості/кількості майна, але фактично прийняв та користується цим майном (обладнанням), і вважає такі дії відповідача недобросовісними, натомість позивачем належним чином виконано свої зобов'язання відтак відповідач зобов'язаний оплатити товар, а також сплатити пеню та компенсувати позивачу усі завдані збитки.
На думку позивача, усі викладені в апеляційній скарзі доводи не мають значення для вирішення даного спору та не спростовують правильність рішення суду першої інстанції про стягнення з відповідача на користь позивача попередньої оплати, а також пені, 3% річних та інфляційних втрат.
Узагальнені доводи відповіді на відзив
У відповіді на відзив, поданій до суду 06.10.2023, відповідач вказав на те, що позивач стверджує, що 28.12.2021 передав майно, яке зазначене в додатку до договору і це підтверджується підписаним тільки з боку позивача актом приймання-передачі від 28.12.2021, проте вже у відзиві позивач вже стверджує лише про факт передачі 28.12.2021 на підпис відповідачу акту приймання-передачі від 28.12.2021, що не відповідає фактичним обставинам справи та не підтверджується жодними доказами у справі. Судом першої інстанції помилково визнано доведеним факт передачі товару у власність, а в матеріалах справи немає доказів, які підтверджують таку передачу товару у власність відповідача та перехід (набуття) відповідачем права власності на товар.
Фактично, відповідь на відзив містить доводи, викладені у апеляційній скарзі.
Узагальнені доводи додаткових пояснень
У додаткових поясненнях, поданих до суду 09.10.2023, позивач зазначив про те, що за договором купівлі-продажу № 1011/1 від 10.11.2021 ПРАТ "Шкірсировинний завод" продало позивачу кабельну підземну лінію, (спір щодо права власності на кабельну підземну лінію між попереднім власником ПРАТ "Шкірсировинний завод" та позивачем відсутній), і в подальшому, за договором купівлі-продажу № 37984150.ОЗ.2 від 15.11.2021 (який є предметом даного судового розгляду) позивачем було продано, а відповідачем придбано цю кабельну підземну електролінію, при цьому, у договорі зазначено, що ця кабельна підземна електролінія оглянута відповідачем, який стверджує, що володіє достатньою інформацією про майно, задоволений його технічним станом, будь-яких дефектів, які перешкоджають використанню його за призначенням не виявлено, претензії до якості відсутні, тобто, відповідач мав чіткий і очевидний намір придбати цю мережу і підтвердив, що жодних зауважень до позивача з приводу цієї мережі не має.
Дві інші електролінії - Кабельна лінія 10 кВ ПП Шкірсировина - 3 ТП4118, АСБ 10 (3*240), L-120 м та Кабельна лінія 10 кВ РП Строительний - ПП Шкірсировина - ААШв 10(3*185) L-700 м - не є предметом договору купівлі-продажу від 15.11.2021, тому не є предметом спірних правовідносин у даній справі.
У додаткових поясненнях, поданих до суду 26.10.2023, позивач наголошує на тому, що до звернення останнього в суд з даним позовом відповідач не висував взагалі ніяких претензій позивачу щодо товару, його якості, кількості тощо. Відповідач не звертався до позивача з пропозицією розірвати договір, не звертався до суду з позовом про розірвання договору, в тому числі з огляду на очікувану ним неможливість виконання продавцем свого зобов'язання з передачі товару в натурі (знищення, втрату товару) або очікувану ним істотну затримку у виконанні продавцем своїх обов'язків з передачі товару (очікуване істотне порушення) тощо.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу № 910/7718/22 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Гаврилюк О.М., судді: Ткаченко Б.О., Сулім В.В.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.09.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Солді і Ко" на Господарського суду міста Києва від 02.08.2023 у справі № 910/7718/22. Призначено до розгляду апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Солді і Ко" на Господарського суду міста Києва від 02.08.2023 у справі № 910/7718/22 в засіданні 10.10.2023.
Станом на 10.10.2023 матеріали справи № 910/7718/22 до Північного апеляційного господарського суду не надійшли.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.10.2023 відкладено розгляд справи № 910/7718/22 за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Солді і Ко" на Господарського суду міста Києва від 02.08.2023 до 26.10.2023.
У судовому засіданні 26.10.2023 оголошено перерву до 28.11.2023.
Враховуючи викладене, воєнний стан в Україні та обмеження, спричинені цим станом, з метою повного, всебічного та об'єктивного розгляду справи, з огляду на положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, справа № 910/7718/22 розглядалась протягом розумного строку.
Явка учасників справи та позиції учасників справи
Представник позивача у судовому засіданні 28.11.2023 заперечив проти доводів апеляційної скарги, просив рішення Господарського суду міста Києва від 02.08.2023 у справі № 910/7718/22 залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення.
Представник відповідача у судовому засіданні 28.11.2023 підтримав доводи апеляційної скарги, просив скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 02.08.2023 у справі № 910/7718/55 повністю та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
Як вбачається із матеріалів справи, 15.11.2021 між позивачем та відповідачем укладено договір купівлі-продажу № 37984150.ОЗ.2., відповідно до якого позивач передає у власність (повне господарське відання) відповідачу майно, найменування та загальна кількість якого зазначені в додатку до договору, а відповідач зобов'язується прийняти це майно та сплати за нього обумовлену суму.
Пунктом 3.4. договору визначено, що строк передачі майна за договором - до 28.12.2021.
В підписаному обома сторонами додатку до договору купівлі-продажу від 15.11.2021 вказаний повний перелік майна, яке передається відповідачу, а також його вартість, а саме: газопровід, електроконвектор, електромонтажний ящик, залізобетонний резервуар, зовнішнє електроосвітлення, кабельна підземна електролінія, кран балка, огорожа бетонна, позапроммайданчикові мережі каналізації, розподільний щиток, силові шафи, слабкострумові пристрої, фідерні мережі, шафа закрита, ячейки загальною вартістю 1 500 214,46 грн.
В пунктах 3.1. та 3.1.1. договору визначено, що продаж майна вчиняється за суму в розмірі 1 500 214 (один мільйон п'ятсот тисяч двісті чотирнадцять) грн. 46 коп., в тому числі ПДВ 20% - 250 035 грн., яку покупець зобов'язується сплатити до 28.12.2021 року.
Оплата проводиться шляхом безготівкового розрахунку у національній валюті України на розрахунковий рахунок продавця, який зазначений у договорі.
Пунктом 4.1. договору визначений обов'язок позивача передати відповідачу майно за Актом приймання-передачі при умові повного виконання відповідачем п. 3.1. договору щодо його оплати.
Відповідно до п. 4.2. договору позивач має право вимагати від відповідача сплати встановленої ціни за майно відповідно до умов цього договору.
Умовами п. 4.3. договору встановлений обов'язок відповідача прийняти майно у стані, що оговорений умовами цього договору; сплатити встановлену ціну за майно відповідно до умов цього договору.
У пункті 5.2. договору визначено, що в разі порушення строків оплати товару (п.3.1.1.) відповідач сплачує позивачу пеню за кожен день прострочення оплати. Сплата пені не звільняє відповідача від виконання зобов'язань з оплати товару та відшкодування позивачу збитків в повному обсязі.
Сторони домовились, що до нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання за цим договором не застосовується шестимісячний термін (п. 5.3. договору).
28.12.2021 ТОВ "ДП Шкірсировинний завод" підписано та передано на підпис відповідачу Акт приймання-передачі від 28.12.2021, однак, зазначений акт приймання-передачі не був повернутий з підписом покупця, 21.03.2022 позивач листом від 01.03.2022 повторно направив акт приймання-передачі від 28.12.2021 на підпис відповідачу, а також листом від 24.03.2022 звернувся до відповідача з претензією про сплату пені за прострочення виконання грошового зобов'язання, що підтверджується доказами надсилання, копії яких наявні у матеріалах справи.
Також, 04.04.2023 позивачем разом з супровідним листом направлено акт приймання-передачі від 28.12.2021 цінним листом та кур'єрською службою доставки КДС від 05.04.2023. Відповідачем 06.04.2023 отримано акт приймання-передачі надісланий через кур'єрську службу доставки, що також підтверджується доказами надсилання.
Однак, відповідач акт приймання-передачі не підписав та не виконав свої договірні зобов'язання щодо оплати майна, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з даним позовом, в якому він просив стягнути з відповідача на свою користь 1 500 214,46 грн оплати за майно, 247 432,56 грн пені, 26 264,03 грн 3% річних та 208 229,77 грн інфляційних втрат.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про наявність підстав для часткового задоволення позову, з огляду на наступне.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
Відповідно до вимог ч.ч. 1, 2, 4, 5 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні чи скасуванню, виходячи з наступних підстав.
Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
За загальним правилом, згідно із приписами ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Сторонами у договорі передбачений наступний порядок продажу майна: відповідач зобов'язується сплатити за майно до 28.12.2021, а позивач передати майно до 28.12.2021 за актом приймання-передачі при умові повного виконання відповідачем п. 3.1.дДоговору щодо його оплати, натомість доказів здійснення відповідачем виконання зобов'язань за договором щодо оплати майна до 28.12.2021 матеріали справи не містять.
За приписами ч. 1 ст. 693 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.
У разі невиконання покупцем обов'язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу.
Згідно ч. 4 ст. 538 ЦК України якщо зустрічне виконання обов'язку здійснено однією із сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов'язку, друга сторона повинна виконати свій обов'язок.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач виконав свої зобов'язання за договором купівлі-продажу № 37984150.ОЗ.2 від 15.11.2021.
Твердження відповідача про те, що позивач не передавав йому майно у відповідності до договору купівлі-продажу № 37984150.ОЗ.2 від 15.11.2021, оцінюється колегією суддів критично, оскільки як вбачається із листа № 20/01-1 від 20.01.2023 позивач звернувся до ДТЕК «Одеські електромережі» за демонтажем та знеструмленням електричного обладнання, однак, ДТЕК «Одеські електромережі» відмовило позивачу в цьому, з тих підстав що ПАТ "Солді і Ко" використовує дані електромережі, в той час, як із листа ПАТ «Шкірсировинний завод» № 13-03/1 від 13.03.2023, надісланого на адресу позивача, не вбачається наявності інших електромереж, які забезпечують діяльність підприємства відповідача.
Так, враховуючи те, що відповідач, отримавши акт приймання-передачі, підписаний акт не повернув, вмотивованої відмови від прийняття майна не надав, таким чином, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про те, що відповідач прийняв та використовує автономні інженерні комунікації, систему енергопостачання та інше обладнання/устаткування, які належали позивачу, і є предметом спірного договору.
Відповідно до додатку до договору купівлі-продажу № 37984150.ОЗ.2 від 15.11.2021, зазначене наступне майно: газопровід, електроконвектор, електромонтажний ящик, залізобетонний резервуар, зовнішнє електроосвітлення, кабельна підземна електролінія, кран балка, огорожа бетонна, позапроммайданчикові мережі каналізації, розподільний щиток, силові шафи, слабкострумові пристрої, фідерні мережі, шафа закрита, ячейки загальною вартістю 1 500 214,46 грн.
10.11.2021 зазначене вище майно/обладнання було продано ПАТ «Шкірсировинний завод» на користь ТОВ «ДП Шкірсировинний завод» за договором купівлі-продажу № 1011/1.
У той же час, відповідно до договору купівлі-продажу від 15.11.2021 року, який укладений між відповідачем та ПАТ «Шкірсировинний завод», копія якого наявна у матеріалах справи, відповідач придбав нерухоме майно: цілісний майновий комплекс, в цілому загальною площею 14498,1 кв.м, що знаходиться за адресою: Одеська область, місто Одеса, Старокиївської дороги 21км, 38, та складається з: виробничого корпусу під літ. А; приміщення охорони під літ. Б; будівлі дезінфекції під літ. Г; будівлі автовагової під літ. Д; навісу літ. д; будівлі котельні під літ. Е; блоку складів під літ. Ж; будівлі котельні під літ. 3; складу ПММ під літ. К; навісу під літ. М; трансформаторної підстанції під літ. Н; брукування -1; огорожі 1-4; будівлі санпропускника під літ. В; будівлі складу під літ. П., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 150586151227.
У статті 191 ЦК України визначено, що підприємство є єдиним майновим комплексом, що використовується для здійснення підприємницької діяльності.
До складу підприємства як єдиного майнового комплексу входять усі види майна, призначені для його діяльності, включаючи земельні ділянки, будівлі, споруди, устаткування, інвентар, сировину, продукцію, права вимоги, борги, а також право на торговельну марку або інше позначення та інші права, якщо інше не встановлено договором або законом.
Підприємство або його частина можуть бути об'єктом купівлі-продажу, застави, оренди та інших правочинів.
Так, відповідно до умов вказаного договору купівлі-продажу вбачається, що відповідачу передано саме нерухоме майно, а не підприємство, як єдиний майновий комплекс в розумінні ЦК України, у зв'язку із чим, твердження відповідача про те, що майно, яке є предметом договору купівлі-продажу № 37984150.ОЗ.2 від 15.11.2021, насправді входить до цілісного майнового комплексу раніше придбаного відповідачем у ПАТ «Шкірсировинний завод», є безпідставним, крім того, із зазначеного переліку переданого майна не вбачається, що передане майно відповідає визначенню цілісного майнового комплексу відповідно до ст. 191 ЦК України, оскільки в зазначений перелік не включені усі види майна, які призначені для його діяльності.
Статтею 530 Цивільного кодексу України визначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Згідно із ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Таким чином, з огляду на те, що позивачем доведено виконання свого договірного зобов'язання з передачі майна, а доказів оплати такого майна відповідачем не надано, колега суддів апеляційного господарського суду погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про те, що права позивача, за захистом яких він звернувся до суду, порушено відповідачем, а тому позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 1 500 214,46 грн оплати за майно обґрунтовані та підлягають задоволенню.
Також позивачем, у зв'язку із порушенням відповідачем взятих на себе зобов'язань з оплати майна, нараховано 247 432,56 грн пені, 26 264,03 грн 3% річних та 208 229,77 грн інфляційних втрат.
Відповідно до ч. 2 ст. 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу; порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Частиною 1 ст. 216 ГК України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
З урахуванням приписів статті 549, частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.
Як вже зазначалось, у пункті 5.2. договору визначено, що в разі порушення строків оплати товару (п.3.1.1.) відповідач сплачує позивачу пеню за кожен день прострочення оплати. Сплата пені не звільняє відповідача від виконання зобов'язань з оплати товару та відшкодування позивачу збитків в повному обсязі.
Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Здійснивши перерахунок, колегія суддів апеляційного господарського суду, враховуючи доведений факт прострочення відповідачем виконання зобов'язання за договором, погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про те, що правильними та такими, що підлягають стягненню з відповідача є суми пені, інфляційних втрат та 3% річних у розмірах 247 432,56 грн, 208 229,77 грн та 26 264,03 грн відповідно.
Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ст.ст. 76-79 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Враховуючи викладене, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, враховуючи предмет та визначені позивачем підстави позову, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про задоволення позовних вимог, у зв'язку із чим, підстави для зміни чи скасування рішення Господарського суду міста Києва від 02.08.2023 у справі № 910/7718/22, відсутні.
Враховуючи обставини справи, аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін, що були покладені в основу оскаржуваного судового рішення, колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає про те, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994; п. 29-30), однак, це право не може сприйматись, як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Проніна проти України" від 18.07.2006; п. 23; рішення у справі "Hirvisaari v. Finland" ("Хірвісаарі проти Фінляндії; п. 32).
Так, враховуючи встановлені обставини справи, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що наведене місцевим судом мотивування є достатнім для обґрунтування свого рішення за аргументами та доказами, які наявні у матеріалах справи. При цьому, рівень деталізації судом своїх доводів в будь-якому разі не призвів до неправильного вирішення справи, тому підстави для скасування рішення Господарського суду міста Києва від 02.08.2023 у справі № 910/7718/22, відсутні.
Колегія суддів апеляційного господарського суду не погоджується із доводами апеляційної скарги, враховуючи викладене та наступне.
Колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає про те, що відповідно до договору купівлі-продажу від 15.11.2021 відповідачу було передане конкретне нерухоме майно, а не підприємство, як єдиний майновий комплекс.
Колегія суддів апеляційного господарського суду доводи скаржника про те, що судом першої інстанції помилково визнано доведеним факт передачі товару у власність оцінює критично, оскільки умови договору зобов'язують відповідача виконати обов'язок по передоплаті товару, незалежно від того чи був такий товар фактично переданий покупцю, а суть передоплати і полягає у повній чи частковій оплаті товару до його фактичної передачі, тому доводи апеляційної скарги, які зводяться до оспорювання відповідачем факту передання йому позивачем майна (обладнання) не мають значення для вирішення даного спору.
Продавець, який не отримав попередню оплату за товар, який ще не перейшов у власність покупця, має право стягнути з покупця суму попередньої оплати відповідно з умовами договору.
Близька за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 22.08.2023 у справі № 920/845/22.
Доводи скаржника щодо пов'язаності позивача та ПРАТ "Шкірсировинний завод" не стосуються предмету позову та не впливають на вирішення даної справи.
Колегія суддів апеляційної інстанції, з огляду на викладене, зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
З приводу решти доводів скаржника, викладених в його скарзі, колегія суддів звертає увагу, що такі аргументи враховані апеляційним судом, при цьому оскаржуване рішення є вмотивованим, місцевим судом зазначено з достатньою ясністю підстави, на яких ґрунтуються його висновки, що відповідає практиці Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Хаджинастасиу проти Греції", "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації").
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Колегія суддів зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України).
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статті 76 Господарського процесуального кодексу України).
Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (частини 8 статті 80 Господарського процесуального кодексу України).
Таким чином, скаржником не надано до суду належних і допустимих доказів на підтвердження тих обставин, на які він посилається в апеляційній скарзі. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на припущеннях та зводяться до намагань здійснити переоцінку обставин справи, вірно встановлених судом першої інстанції.
Отже, підсумовуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення прийняте відповідно до вимог процесуального та матеріального права, підстав для його скасування або зміни не вбачається.
Таким чином, апеляційна скарга Приватного акціонерного товариства "Солді і Ко" на рішення Господарського суду міста Києва від 02.08.2023 у справі № 910/7718/22 задоволенню не підлягає. Рішення Господарського суду міста Києва від 02.08.2023 у справі № 910/7718/22 слід залишити без змін.
З урахуванням відмови в задоволенні апеляційної скарги, судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції покладається на скаржника, в порядку статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст.ст. 124, 129-1 Конституції України, ст.ст. 8, 11, 74, 129, 240, 267-270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Солді і Ко" на рішення Господарського суду міста Києва від 02.08.2023 у справі № 910/7718/22 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 02.08.2023 у справі № 910/7718/22 залишити без змін.
3. Судовий збір за розгляд апеляційної скарги покласти на скаржника.
4. Справу № 910/7718/22 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у випадках, передбачених ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України, з урахуванням приписів п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.
Текст постанови складено та підписано 15.01.2024, у зв'язку із тимчасовою непрацездатністю судді Ткаченка Б.О. з 19.12.2023, та перебуванням судді Ткаченко Б.О. у відпустці по 12.01.2024.
Головуючий суддя О.М. Гаврилюк
Судді Б.О. Ткаченко
В.В. Сулім