вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"19" грудня 2023 р. Справа№ 910/2379/22
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Остапенка О.М.
суддів: Копитової О.С.
Пантелієнка В.О.
за участю секретаря судового засідання Карпової М.О.
у присутності представників сторін:
скаржник Мельниченко С.М. особисто
від ОСОБА_1 - Глазков Є.С. згідно ордера
розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Господарського суду міста Києва від 02.10.2023 року
у справі №910/2379/22 (суддя Яковенко А.В.)
за заявою ОСОБА_2
про неплатоспроможність
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.10.2023 року закрито провадження у справі №910/2379/22 про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_2 ; припинено дію мораторію на задоволення вимог кредиторів; припинено повноваження керуючого реструктуризацією боргів фізичної особи ОСОБА_2 арбітражної керуючої Юрченко О.М.
Не погоджуючись із зазначеною ухвалою місцевого господарського суду, ОСОБА_2 звернувся до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 02.10.2023 року у справі №910/2379/22 та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.11.2023 вказану апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Остапенко О.М., судді: Копитова О.С., Пантелієнко В.О.
Ухвалою суду від 13.11.2023 вищевказаною колегією суддів відкладено вирішення питання про відкриття чи відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Господарського суду міста Києва від 02.10.2023 року у справі №910/2379/22, повернення даної апеляційної скарги або залишення її без руху до надходження матеріалів справи до Північного апеляційного господарського суду та витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/2379/22 про неплатоспроможність ОСОБА_2 .
27.11.2023 року супровідним листом Господарського суду міста Києва №910/2379/22/7153/2023 від 23.11.2023 витребувані матеріали даної справи надійшли до Північного апеляційного господарського суду.
Ухвалою суду від 27.11.2023 року поновлено скаржнику строк для подання апеляційної скарги, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Господарського суду міста Києва від 02.10.2023 року у справі №910/2379/22, встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу та призначено справу до розгляду на 19.12.2023 року за участю повноважних представників сторін.
У поданому через відділ документального забезпечення суду відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_3 просить залишити її без задоволення, а оскаржувану ухвалу суду першої інстанції - без змін.
Скаржник в судовому засіданні 19.12.2023 року вимоги апеляційної скарги підтримав, просив її задовольнити, скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 02.10.2023 року у справі №910/2379/22 та направити справу до місцевого господарського суду для продовження розгляду.
Представник кредитора ОСОБА_3 в судовому засіданні проти вимог скаржника, викладених в апеляційній скарзі, заперечував, просив залишити її без задоволення, а оскаржувану ухвалу суду першої інстанції - без змін.
Арбітражний керуючий Юрченко О.М. в судове засідання не з'явилась, причини неявки суду не повідомила. Про дату, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином. Клопотань про відкладення розгляду справи не направляла.
Згідно ч. 12 ст. 270 ГПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
19.12.2023 року оголошено вступну та резолютивну частини постанови Північного апеляційного господарського суду у даній справі.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства та заслухавши пояснення боржника та представника кредитора, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала Господарського суду міста Києва від 02.10.2023 у даній справі - скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду, виходячи з наступного.
Згідно зі статтею 270 ГПК України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.
У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до ч. 6 ст. 12 ГПК України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".
Разом з тим, 21.04.2019 року набрав чинності Кодекс України з процедур банкрутства від 18.10.2018 року №2597-VIII, який введено в дію 21.10.2019 року, відтак в даному випадку застосуванню підлягають положення Кодексу України з процедур банкрутства.
Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.10.2022 року, зокрема, відкрито провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_2 , введено процедуру реструктуризації боргів боржника. Керуючим реструктуризацією боргів ОСОБА_2 призначено арбітражну керуючу Юрченко О.М.
Ухвалою попереднього засідання господарського суду міста Києва від 11.01.2023 року визнано ОСОБА_3 кредитором боржника на суму 7 187 746,92 грн., з яких 4 962,00 грн. - витрати, які відшкодовуються до задоволення вимог кредиторів, 7 182 784,92 грн. - вимоги другої черги.
14.08.2023 ОСОБА_3 звернувся до Господарського суду міста Києва з клопотанням про закриття провадження у справі про неплатоспроможність, яке мотивовано прийняттям зборами кредиторів ОСОБА_2 рішення (протокол №2 від 06.02.2023) та ґрунтується на недобросовісній поведінці боржника у даній справі.
За наслідками розгляду заявлених вимог ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.10.2023 у справі №910/2379/22, серед іншого, закрито провадження у справі №910/2379/22 про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_2 .
Приймаючи дану ухвалу, місцевий господарський суд дійшов висновку, що дії боржника в частині ненадання повної та достовірної інформації про майновий стан зумовлюють наявність підстав кваліфікувати поведінку боржника як недобросовісну, задля складання формального виконання плану реструктуризації та вимушеного переходу до процедури погашення боргів.
Боржник з даною ухвалою суду не погоджується та в поданій апеляційній скарзі посилається на порушення норм матеріального та процесуального права.
Переглядаючи в апеляційному порядку законність винесення оскаржуваної ухвали суду першої інстанції, колегія суддів вбачає підстави для її скасування з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 123 Кодексу України з процедур банкрутства, основними завданнями зборів кредиторів у процедурі реструктуризації боргів боржника є:
1) розгляд звіту керуючого реструктуризацією про результати перевірки декларації про майновий стан боржника;
2) розгляд проекту плану реструктуризації боргів боржника;
3) прийняття рішення про схвалення плану реструктуризації боргів боржника або про звернення з клопотанням до господарського суду про перехід до процедури погашення боргів боржника або про закриття провадження у справі про неплатоспроможність.
Згідно ч. 7 наведеної статті суд приймає рішення про закриття провадження у справі за клопотанням зборів кредиторів, сторони у справі або з власної ініціативи, якщо:
1) боржником у декларації про майновий стан зазначена неповна та/або недостовірна інформація про майно, доходи та витрати боржника та членів його сім'ї, якщо боржник упродовж семи днів після отримання звіту керуючого реструктуризацією про результати перевірки такої декларації не надав суду виправлену декларацію про майновий стан з повною та достовірною інформацією щодо майна, доходів та витрат боржника та членів його сім'ї;
2) майно членів сім'ї боржника було придбано за кошти боржника та/або зареєстровано на іншого члена сім'ї з метою ухилення боржника від погашення боргу перед кредиторами;
3) судовим рішенням, що набрало законної сили та не було скасоване, боржник був притягнутий до адміністративної або кримінальної відповідальності за неправомірні дії, пов'язані з неплатоспроможністю.
Крім того, в силу положень ч. 11 статті 126 КУзПБ, якщо протягом трьох місяців з дня постановлення ухвали про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність і введення процедури реструктуризації боргів до господарського суду не поданий погоджений боржником і схвалений кредиторами план реструктуризації боргів боржника, господарський суд має право прийняти рішення про визнання боржника банкрутом і відкриття процедури погашення боргів боржника відповідно до цього Кодексу або про закриття провадження у справі про неплатоспроможність.
За змістом цієї норми:
- чітко визначений строк з якого вона може бути застосована судом - після спливу трьох місяців у процедурі реструктуризації боргів боржника;
- обов'язковою умовою її реалізації є неподання до господарського суду протягом визначеного строку погодженого боржником і схваленого кредиторами плану реструктуризації боргів боржника;
- коло ініціаторів її застосування не конкретизовано;
- господарський суд набуває право на альтернативне вирішення подальшого руху справи: ухвалити рішення про перехід до наступної судової процедури чи про закриття провадження у справі про неплатоспроможність фізичних осіб.
Порівняльний аналіз положень частини одинадцятої статті 126 КУзПБ з частиною сьомою статті 123КУзПБ свідчить, що хоча ці норми частково кореспондуються між собою, проте не є тотожними за ступенем імперативності, колом ініціаторів та передумовами їх застосування.
Такі відмінності дають підстави для висновку, що неподання погодженого боржником і схваленого кредиторами плану реструктуризації боргів боржника протягом трьох місяців з дня введення процедури реструктуризації боргів може бути самостійною підставою для закриття провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи відповідно до частини одинадцятої статті 126 КУзПБ.
Водночас, слід враховувати, що сам по собі факт недосягнення мети судової процедури реструктуризації боргів не є обов'язковою підставою для припинення реабілітації боржника у справі про відновлення платоспроможності фізичної особи, адже за змістом частини одинадцятої статті 126 КУзПБ у такому випадку закриття провадження у справі про неплатоспроможність є лише одним з варіантів вирішення господарським судом питання щодо подальшого руху такої справи, поряд з визнанням боржника банкрутом та переходом до процедури погашення його боргів.
За загальним правилом закриття провадження у справі є формою завершення судового розгляду без прийняття рішення по суті справи через виявлення після відкриття провадження таких обставин, з якими закон пов'язує неможливість її судового розгляду.
Окрім виконання плану реструктуризації боргів боржника, у інших випадках за Книгою четвертою КУзПБ закриття провадження у справі під час судової процедури реструктуризації боргів не може вважатися очікуваним процесуальним рішенням для боржника з огляду на "добровільність банкрутства" фізичної особи та основну мету цього провадження - соціальну реабілітацію добросовісного боржника за спеціальною судовою процедурою шляхом реструктуризації заборгованості та/або звільнення від боргів задля відновлення його платоспроможності.
Водночас очевидним є те, що неподання до господарського суду протягом трьох місяців з введення процедури реструктуризації боргів погодженого боржником і схваленого кредиторами плану реструктуризації боргів боржника може бути зумовлене як недобросовісною поведінкою боржника, так і неналежною реалізацією кредиторами власних правомочностей.
За таких обставин однією з процесуальних гарантій захисту інтересів сторін та ухвалення справедливого рішення за частиною одинадцятою статті 126 КУЗПБ є закріплена у цій нормі дискреція господарського суду - можливість обрати з двох варіантів рішення (про визнання боржника банкрутом і відкриття процедури погашення боргів боржника або про закриття провадження у справі про неплатоспроможність) такий, що є найбільш оптимальним у правових і фактичних умовах вирішення конкретної справи, з урахуванням принципів добросовісної поведінки боржника, неналежної реалізації кредиторами власних правомочностей та судового контролю у відносинах неплатоспроможності, а також відповідно до основної мети провадження у справі про неплатоспроможність фізичних осіб.
Щодо застосування ч. 11 ст. 126 КУзПБ Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у постанові від 22.09.2021 року у справі №910/6639/20 сформував висновок, за яким у випадку неподання до господарського суду протягом трьох місяців погодженого боржником і схваленого кредиторами плану реструктуризації боргів боржника, суд, через призму судового контролю, повинен за своїм внутрішнім переконанням оцінити за наявними у матеріалах справи доказами причини неподання погодженого боржником і схваленого кредиторами плану реструктуризації боргів, які можуть полягати за одних обставин у діях/бездіяльності кредиторів, за інших обставин - у діях/бездіяльності боржника, при цьому враховуючи добросовісність поведінки учасників провадження у справі про неплатоспроможність.
Судова колегія наголошує, що добросовісність боржника - фізичної особи є визначальним критерієм для оцінки обставин і підстав якими КУзПБ зумовлює вирішення судом питання щодо подальшого руху справи, зокрема закриття провадження про неплатоспроможність фізичної особи у випадках, передбачених статтями 123, 126, 128 КУзПБ. Тому, обставини, що свідчать про недобросовісну поведінку боржника у сукупності з іншими обставинами справи підлягають врахуванню господарським судом як підстави для ухвалення рішення про закриття провадження у справі, замість переходу до процедури погашення боргів боржника.
Такими обставинами можуть бути, серед іншого ненадання боржником обґрунтованих пояснень стосовно обставин неплатоспроможності (руху активів, витрачання отриманих від кредиторів коштів тощо); зазначення у декларації працездатного боржника відомостей про доходи, що значно менші за відповідний середній показник у регіоні та за відповідною спеціальністю; посилання у декларації про майновий стан на ненадання інформації членом сім'ї боржника за умови, що така інформація є необхідною для з'ясування суттєвих для справи обставин, або у інший спосіб ухилення боржника від конструктивної співпраці з кредиторами, керуючим реструктуризацією чи від відкритої взаємодії з судом, економічна необґрунтованість та/або очевидна невиконуваність плану реструктуризації, яка може призвести до явного порушення прав кредиторів щодо отримання боргу в розумні строки.
Апеляційний господарський суд акцентує, що за приписами КУзПБ судова процедура реструктуризації боргів боржника має строковий характер та вводиться одночасно з відкриттям провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи.
В ухвалі про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність боржника господарський суд зазначає, зокрема, строк підготовки та подання до господарського суду плану реструктуризації боргів боржника, який не може перевищувати трьох місяців з дня проведення підготовчого засідання суду (пункт 8 частини п'ятої статті 119 КУзПБ).
Попереднє засідання суду проводиться не пізніше 60 днів з дня відкриття провадження у справі про неплатоспроможність (ч. 2 ст. 122 КУзПБ).
Згідно з частиною четвертою статті 122 КУзПБ в ухвалі за результатами попереднього засідання суду, зокрема, зазначаються: 1) обов'язок керуючого реструктуризацією провести збори кредиторів, які мають відбутися не пізніше 14 днів з дня постановлення такої ухвали; 2) дата засідання господарського суду, яке має відбутися не пізніше 60 днів з дня постановлення такої ухвали, на якому буде розглянуто погоджений кредиторами план реструктуризації боргів або прийнято рішення про перехід до процедури погашення боргів чи про закриття провадження у справі.
Отже, на відміну від статті 44 КУзПБ, у справі про неплатоспроможність фізичної особи КУзПБ не встановлює граничного строку здійснення судової процедури реструктуризації боргів боржника, проте у наведених вище приписах визначає максимальні строки щодо кожної стадії цієї судової процедури, крім виконання плану реструктуризації боргів, що має індивідуальні особливості для кожного боржника.
Зазначене у сукупності дає підстави для висновку, що строк судової процедури реструктуризації боргів боржника від дня її введення та до затвердження судом погодженого кредиторами плану реструктуризації боргів або прийняття рішення про перехід до процедури погашення боргів чи про закриття провадження, зокрема у разі неподання чи незатвердження такого плану, не повинен перевищувати 120 днів.
Таке тлумачення кореспондується з приписами ч. 1 ст. 130 КУзПБ про перехід до процедури погашення боргів боржника у разі, якщо протягом 120 днів з дня відкриття провадження у справі про неплатоспроможність зборами кредиторів не схвалено плану реструктуризації боргів боржника, що розуміється як додатковий стимул для дієвої реалізації кредиторами своїх правомочностей та засіб захисту інтересів добросовісного боржника від зволікання кредиторів.
Відповідно до частини одинадцятої статті 126 КУзПБ якщо протягом трьох місяців з дня постановлення ухвали про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність і введення процедури реструктуризації боргів боржника до господарського суду не поданий погоджений боржником і схвалений кредиторами план реструктуризації боргів боржника, господарський суд має право прийняти рішення про визнання боржника банкрутом і відкриття процедури погашення боргів боржника відповідно до цього Кодексу або про закриття провадження у справі про неплатоспроможність.
Логічне та філологічне тлумачення цієї норми у взаємозв'язку з п. 2 ч. 4 статті 122 КУзПБ приводить до висновку, що за їх приписами на господарський суд покладено обов'язок розглянути та вирішити питання щодо подальшого руху справи після спливу тримісячного строку з дня введення процедури реструктуризації боргів боржника, зокрема у разі неподання на затвердження плану реструктуризації боргів боржника, а словосполучення "має право прийняти рішення" вказує на дискрецію господарського суду при вирішенні цього питання в межах диспозиції частини одинадцятої статті 126 КУзПБ.
Отже, до встановленого строку визнання боржника банкрутом за ч. 1 статті 130 КУзПБ господарський суд у судовому засіданні, призначеному згідно з пунктом 2 частини четвертої статті 122 КУзПБ зобов'язаний з'ясувати причини неподання на затвердження плану реструктуризації боргів і позиції сторін та за результатами ухвалити рішення про визнання боржника банкрутом і введення процедури погашення боргів боржника, або про закриття провадження у справі про неплатоспроможність в порядку частини одинадцятої статті 126 КУзПБ.
Таким чином, хоча КУзПБ докладно не регламентує закінчення процедури реструктуризації боргів боржника, проте за приписами пункту 8 частини п'ятої статті 119, частини одинадцятої статті 126 цього Кодексу визначено строк, три місяці з дня введення процедури реструктуризації боргів, протягом якого, але не пізніше строків установлених законом і судом, сторони мають здійснити свої права та обов'язки задля узгодження плану реструктуризації боргів боржника, у разі якщо господарський суд раніше не дійде висновку про наявність підстав для переходу до наступної судової процедури або закриття провадження у справі, зокрема відповідно до частини сьомої, пункту 2 частини восьмої статті 123 КУзПБ.
До спливу цього строку керуючий реструктуризацією зобов'язаний виконати в повному обсязі покладені на нього завдання, зокрема щодо перевірки майнового стану боржника та забезпечення розгляду зборами кредиторів плану реструктуризації боргів, а господарський суд повинен забезпечити дотримання процесуальних строків та гарантій реалізації прав і захисту інтересів сторін у судовій процедурі реструктуризації боргів боржника.
Колегія суддів наголошує на такому визначенні спеціальним законом строків у судовій процедурі реструктуризації боргів, адже презюмується, що добросовісний боржник, ініціюючи стосовно себе справу про неплатоспроможність, здатен без зволікань надати вичерпну інформацію щодо свого майнового стану та можливостей погасити борги, а динамічність цієї процедури попереджує ризик додаткових витрат боржника через вичерпання авансування винагороди арбітражного керуючого та відповідає принципу процесуальної економії господарського судочинства.
За змістом частини першої статті 130 КУзПБ господарський суд ухвалює постанову про визнання боржника банкрутом і введення процедури погашення боргів боржника у двох випадках, якщо:
- протягом 120 днів з дня відкриття провадження у справі про неплатоспроможність зборами кредиторів не прийнято рішення про схвалення плану реструктуризації боргів боржника;
- зборами кредиторів прийнято рішення про перехід до процедури погашення боргів боржника.
Ця норма хоча і регламентує початок судової процедури погашення боргів боржника, проте не визначає всіх випадків її введення та усієї сукупності підстав, що належить з'ясувати суду для переходу до наступної судової процедури у справі.
За змістом абзацу другого частини другої статті 6, частини перша статті 130 КУзПБ процедура погашення боргів боржника вводиться у справі про неплатоспроможність фізичної особи одночасно з визнанням банкрутом боржника, тобто у разі встановлення ознак неплатоспроможності боржника.
Таким чином, визнаючи боржника - фізичну особу банкрутом, господарський суд має встановити його неоплатність, тобто недостатність майна для задоволення вимог кредиторів, шляхом з'ясування та зіставлення активів і пасивів боржника.
Тому неплатоспроможність боржника є обов'язковою підставою для визнання боржника банкрутом та переходу до судової процедури погашення боргів, зокрема в порядку частини першої статті 130 КУзПБ, а відсутність ознак неплатоспроможності боржника матиме наслідком закриття провадження у справі на підставі пункту 8 частини першої статті 90 КУзПБ.
Отже, приписи частини першої статті 130 КУзПБ не повинні застосовуватися суто формально та зводитися до підрахунку строків чи встановлення відсутності/наявності рішення зборів кредиторів про схвалення плану реструктуризації боргів боржника без встановлення господарським судом обставин справи, перевірки дотримання процесуальних гарантій реалізації прав і захисту інтересів сторін, а також з'ясування підстав для закриття провадження у справі, зокрема за ч. 7 статті 123, ч. 11 статті 126 КУзПБ.
Враховуючи, що у частині одинадцятій статті 126 КУЗПБ конкретизовано лише момент з якого вона підлягає застосуванню господарським судом, реалізація цієї норми можлива після спливу трьох місяців з дня введення процедури реструктуризації боргів боржника та до звершення цієї судової процедури, зокрема безпосередньо перед вирішенням господарським судом питання про визнання боржника банкрутом та перехід до судової процедури погашення боргів в порядку частини першої статті 130 КУзПБ.
Враховуючи наведене, приписи ч. 11 ст. 126 та ч. 1 ст. 130 КУзПБ у їх системному зв'язку є послідовністю процесуальних засобів, де дискреція господарського суду у вирішенні питання про перехід до наступної судової процедури чи закриття провадження у справі за ч. 11 ст. 126 КУзПБ є основним процесуальним інструментом, що застосовується крізь призму судового контролю та відповідно до мети провадження про неплатоспроможність фізичної особи, а ч. 1 ст. 130 КУзПБ формалізує початок судової процедури погашення боргів боржника та є спеціальною процесуальною гарантією для добросовісного боржника у разі зволікання зборів кредиторів із прийняттям рішення щодо плану реструктуризації його боргів.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 26.05.2022 року у справі №903/806/20 та в подальшому знайшла своє відображення у постанові Верховного Суду від 20.09.2022 року у справі №920/27/21.
Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.10.2022 відкрито провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_2 .
Ухвалою попереднього засідання суду від 11.01.2023 року визнано ОСОБА_3 кредитором боржника та, серед іншого, зобов'язано керуючого реструктуризацією провести збори кредиторів, які мають відбутись 23.01.2023, подати до господарського суду план реструктуризації боргів у строк до 17.02.2023, а також визначено судом дату проведення судового засідання, на якому буде розглянуто погоджений кредиторами план реструктуризації боргів або прийнято рішення про перехід до процедури погашення боргів чи про закриття провадження у справі.
На засіданні зборів кредиторів боржника, проведених 23.01.2023 року, серед іншого, відкладено розгляд питання про затвердження плану реструктуризації боргів боржника на наступні збори (протокол №1).
На засіданні зборів кредиторів, проведених 06.02.2023 року, серед іншого, відмовлено у схваленні плану реструктуризації боргів боржника та прийнято рішення про звернення до суду з клопотанням про закриття провадження у справі (протокол №2).
14.08.2023 року ОСОБА_3 звернувся до суду з таким клопотанням.
Приймаючи оскаржувану ухвалу про закриття провадження у справі, місцевий господарський суд, погоджуючись з доводами кредитора, виходив з того, що провадження у цій справі, з урахування проведених зборів кредиторів, триває 364 дні, а тому, на думку суду, у боржника було достатньо часу для усунення усіх недоліків, а також описок у деклараціях про майновий стан боржника задля підготовки та подання для розгляду зборам кредиторів плану реструктуризації боргів ОСОБА_2 , складеного з урахуванням повної та достовірної інформації про майновий стан боржника та членів його сім'ї.
Крім того, судом також встановлено неповне та недостовірне декларування майна під час звернення до суду в процедурі банкрутства та зазначення неповної та недостовірної інформації щодо майна боржника та членів його сім'ї під час подачі виправленої декларації від 03.02.2023 року.
Так, судом першої інстанції в ухвалі зазначено, що боржнику належить земельна ділянка з кадастровим номером 3220883201:01:012:0077, яка розташована у Київській області, Бориспільському районі, у селі Гора, що підтверджується копією акту на право власності на земельну ділянку.
У свою чергу, у деклараціях про майновий стан за 2019 - 2021 роки інформація про вказану ділянку відсутня.
У виправлених деклараціях про майновий стан за 2019 - 2021 роки наявна інформація про земельну ділянку з кадастровим номером 322088323201:01:012:077. За вказаним кадастровим номером неможливо встановити наявність та належність певній особі земельної ділянки, оскільки він не відповідає установленому формату.
Крім того, в п. 18 декларації та виправленої декларації за 2021 рік боржником вказано, що йому належить 1/2 частина будинку за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно з долученим кредитором витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 04.11.2021 з вказаної дати зазначене нерухоме майно не належить боржнику.
Отже, за висновками суду першої інстанції, інформація про належність боржнику житлових будинків за підсумками 2021 року є недостовірною.
У п. 19 декларацій та виправлених декларацій за 2019 - 2020 роки вказано, що боржнику належить 1/4 квартири в АДРЕСА_2 . При цьому не зазначено номер квартири.
Таким чином, за висновками суду, інформація про належність боржнику квартир (п. 19 усіх декларацій за 2019 - 2020 роки) є неповною.
Також у поданих боржником деклараціях про майновий стан за 2019 - 2021 роки та виправлених деклараціях відсутня інформація про громадянство боржника (п. 1 декларацій).
Згідно з роздруківки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 11.08.2023 року щодо ОСОБА_2 з 05.08.2021 року боржник не має статусу фізичної особи-підприємця.
При цьому, у поданих спочатку та виправлених деклараціях про майновий стан за 2021 рік вказана інформація, що боржник є ФОП (п. 4 декларацій).
Крім того, матеріалами справи підтверджується, що боржником у поданих та виправлених деклараціях про майновий стан за 2019-2021 роки зазначено неповну та недостовірну інформацію про земельні ділянки, житловий будинок та доходи від їх відчуження у 2021 році, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта - матері боржника.
Однак, колегія суддів з даним висновком господарського суду міста Києва не погоджується з огляду на наступне.
Так, приписи КУзПБ не повинні застосовуватися суто формально та зводитися до підрахунку строків чи встановлення відсутності/наявності рішення зборів кредиторів про схвалення плану реструктуризації боргів боржника без встановлення господарським судом обставин справи, перевірки дотримання процесуальних гарантій реалізації прав і захисту інтересів сторін, а також з'ясування підстав для закриття провадження у справі, зокрема за ч. 7 ст. 123, ч.11 ст.126 КУзПБ.
У випадку неподання до господарського суду протягом трьох місяців погодженого боржником і схваленого кредиторами плану реструктуризації боргів боржника, суд, через призму судового контролю, повинен за своїм внутрішнім переконанням оцінити за наявними у матеріалах справи доказами причини неподання погодженого боржником і схваленого кредиторами плану реструктуризації боргів.
Як було зазначено вище, на розгляд зборів кредиторів боржника 23.01.2023 року та 06.02.2023 року було винесено питання схвалення плану реструктуризації боргів ОСОБА_2 , за наслідками якого кредитором прийнято рішення відмовити у схваленні плану реструктуризації боргів боржника та звернутись до суду з клопотанням про закриття провадження у справі.
Разом з тим, кредитором ані під час відхилення плану реструктуризації, ані у клопотанні про закриття провадження у справі не зазначено підстав для ухвалення рішення про закриття провадження у справі, замість переходу до процедури погашення боргів боржника, якими можуть бути зокрема: ненадання боржником обґрунтованих пояснень стосовно обставин неплатоспроможності (руху активів, витрачання отриманих від кредиторів коштів тощо); зазначення у декларації працездатного боржника відомостей про доходи, що значно менші за відповідний середній показник у регіоні та за відповідною спеціальністю; посилання у декларації про майновий стан на ненадання інформації членом сім'ї боржника за умови, що така інформація є необхідною для з'ясування суттєвих для справи обставин, або у інший спосіб ухилення боржника від конструктивної співпраці з кредиторами, керуючим реструктуризацією чи від відкритої взаємодії з судом, економічна необґрунтованість та/або очевидна невиконуваність плану реструктуризації, яка може призвести до явного порушення прав кредиторів щодо отримання боргу в розумні строки.
При цьому, згідно пояснень скаржника в судовому засіданні, останнім протягом всього періоду розгляду справи виражалась готовність до розгляду і коригуванню плану реструктуризації з урахуванням позиції кредитора та надавались пояснення щодо можливості перегляду такого плану у разі незгоди його схвалення кредитором.
Місцевий господарський суд, приймаючи оскаржувану ухвалу, наведених вище обставин справи також не врахував, не дослідив, не дав їм жодної правової оцінки та в оскаржуваній ухвалі не відобразив, дотримання учасниками справи своїх процесуальних обов'язків для досягнення мети процедури неплатоспроможності фізичної особи належним чином та у повному обсязі не перевірив, обмежившись лише висновком про недобросовісність боржника з огляду на певні недоліки поданих декларацій, чим допустився поверхневого підходу до вирішення даного питання, який полягає у формальному підрахунку строків та встановленні факту відсутності рішення зборів кредиторів про схвалення плану реструктуризації боргів боржника, що свідчить про неповноту з'ясування обставин, що мають значення для справи.
Крім того, судова колегія зазначає, що декларація про майновий стан боржника у справі про неплатоспроможність є документом, що заповнюється та подається боржником для мети розкриття перед судом та кредиторами свого реального майнового стану та дослідження питання можливості реструктуризації боргів. Декларація про майновий стан боржника у справі про неплатоспроможність повинна відповідати принципам повноти та достовірності.
Порушення цих принципів може свідчити про недобросовісність або необачність боржника.
При цьому, встановлюючи обов'язковість надання суду декларації про майновий стан боржника у справі про неплатоспроможність, законодавець передбачив можливість подання виправленої декларації.
Пунктом 1 частини 7 статті 123 КУзПБ встановлено, що суд приймає рішення про закриття провадження у справі за клопотанням зборів кредиторів, сторони у справі або з власної ініціативи, якщо боржником у декларації про майновий стан зазначена неповна та/або недостовірна інформація про майно, доходи та витрати боржника та членів його сім'ї, якщо боржник упродовж семи днів після отримання звіту керуючого реструктуризацією про результати перевірки такої декларації не надав суду виправлену декларацію про майновий стан з повною та достовірною інформацією щодо майна, доходів та витрат боржника та членів його сім'ї.
Аналіз пункту 11 частини третьої статті 116, пункту 1 частини сьомої статті 123 КУзПБ свідчить, що законодавець визначив певну послідовність дій учасників у справі про неплатоспроможність фізичної особи, а саме:
- боржник подає суду декларацію;
- керуючий реструктуризацією перевіряє надані боржником декларації та виявляє наявність у них неповної та/або недостовірної інформації, а у випадку підтвердження такого факту за результатом перевірки повідомляє боржника у формі відповідного звіту;
- отримавши звіт керуючого реструктуризацією про результати перевірки декларацій, боржник упродовж семи днів (з дати отримання звіту) має право подати суду виправлену декларацію про майновий стан з повною та достовірною інформацією щодо майна, доходів та витрат боржника та членів його сім'ї з урахуванням наданих керуючим реструктуризацією зауважень.
Отже, керуючий реструктуризацією здійснює перевірку декларації боржника, оформлює висновки за результатами проведеної перевірки та, у разі виявлення ним неповної та/або недостовірної інформації про майно, доходи та витрати боржника та членів його сім'ї, обов'язково її доводить до відома боржнику, у результаті чого в останнього виникає право виправити декларацію у строк встановлений законом.
При цьому, нормами КУзПБ не передбачено перевірку керуючим реструктуризацією виправленої декларації та подання уточненого звіту, а зазначена в декларації інформація підлягає оцінці судом та використанню при подальшому розгляді справи.
Разом з тим, колегія суддів звертає увагу на наявність процесуального права боржника подавати пояснення, заперечення та відповідні документи у підтвердження власної позиції, які мають бути оцінені судом під час провадження у справі в сукупності з іншими доказами.
Така правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 21.06.2022 у справі №903/264/21 та у справі №922/1510/21.
Як встановлено судом, на виконання приписів КУзПБ до заяви про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність ОСОБА_2 надано суду декларації про майновий стан за 2019 - 2021 роки.
Згідно звіту арбітражного керуючого Юрченко О.М. від 20.01.2023 року №02-39/15 про результати декларації боржника-фізичної особи, керуючим реструктуризацією будь-яких недоліків та невідповідності поданих декларацій виявлено не було.
Разом з тим, з метою виправлення певних неточностей боржником з власної ініціативи у лютому 2023 року подано суду виправлені декларації про майновий стан за 2019 - 2021 роки.
Таким чином, за наявності звіту арбітражного керуючого про відсутність недоліків декларацій, подання боржником виправлених декларацій не може свідчити про його недобросовісність, а навпаки, вказує на його добросовісну поведінку щодо надання всієї наявної у нього інформації та документів для мети розкриття перед судом та кредитором свого реального майнового стану та дослідження питання можливості реструктуризації його боргів.
Щодо висновків суду першої інстанції про неповне та недостовірне декларування майна під час звернення до суду в процедурі банкрутства та зазначення неповної та недостовірної інформації щодо майна боржника та членів його сім'ї під час подачі виправленої декларації від 03.02.2023 року, то судова колегія апеляційного господарського суду вважає, що зазначені у клопотанні кредитора та встановлені судом в ухвалі недоліки поданих та виправлених декларацій є технічними описками та не можуть беззаперечно свідчити про недобросовісність поведінки боржника в частині надання достовірної інформації про свій майновий стан.
Так, боржником надано ґрунтовні пояснення з приводу виявлених недоліків, а матеріали справи містять низку документів, які дають можливість суду встановити як наявність та належність боржнику майнових активів, а також їх повні та чіткі реквізити, так і інші обставини, що мають значення для правильного розгляду справи, зокрема, щодо інформації про номер квартири, земельні ділянки, житловий будинок, громадянство боржника і його статус фізичної особи-підприємства тощо.
Судова колегія наголошує, що згідно п. 1 ч. 7 ст. 123 КУзПБ суд приймає рішення про закриття провадження у справі за клопотанням зборів кредиторів, сторони у справі або з власної ініціативи, якщо встановить зокрема, що боржником у декларації про майновий стан зазначена неповна та/або недостовірна інформація про майно, доходи та витрати боржника та членів його сім'ї, якщо боржник упродовж семи днів після отримання звіту керуючого реструктуризацією про результати перевірки такої декларації не надав суду виправлену декларацію про майновий стан з повною та достовірною інформацією щодо майна, доходів та витрат боржника та членів його сім'ї.
Водночас, певні неточності в декларації про майновий стан не можуть слугувати підставою для відмови у відкритті провадження у справі про неплатоспроможність або закриття провадження у такій категорії справ, оскільки законодавцем наділено боржника можливістю усунути такі неточності шляхом надання суду виправленої декларації. Правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 22.09.2021 у справі №910/6639/20 та у подальшому знайшла своє відображення у постанові Верховного Суду від 15.06.2022 року у справі №922/3911/19.
Апеляційним судом також встановлено, що 07.09.2023 боржником разом із поясненнями на клопотання про закриття провадження у справі утретє подано декларації (повторно виправлені) про майновий стан за 2019 - 2021 роки, якими у повному обсязі усунуто недоліки та невідповідності, які стали підставою для подання кредитором клопотання про закриття справи про неплатоспроможність.
Місцевий господарський суд, хоча і зазначив про це в оскаржуваній ухвалі, однак належним чином їх не дослідив та не дав їм жодної правової оцінки, помилково зазначивши лише про те, що такі дії боржника в частині ненадання повної та достовірної інформації про майновий стан зумовлюють наявність підстав кваліфікувати поведінку боржника як недобросовісну задля складання формального виконання плану реструктуризації та вимушеного переходу до процедури погашення боргів.
Вказані обставини у сукупності, за висновками колегії суддів, свідчать про відсутність підстав для визнання ОСОБА_2 недобросовісним боржником та закриття з цих мотивів провадження у справі про його неплатоспроможність.
В силу положень процесуального законодавства та численної практики Верховного Суду судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Крім того, відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права. За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Хаджинастасиу проти Греції", національні суди повинні зазначати з достатньою ясністю підстави, на яких ґрунтується їхнє рішення, що, серед іншого дає стороні можливість ефективно скористатися наявним у неї правом на апеляцію; у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Кузнєцов та інші проти російської федерації" зазначено, що ще одним завданням вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Проніна проти України").
Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Трофимчук проти України" зазначив, що, хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Отже, судом апеляційної інстанції в повній мірі досліджено та надано оцінку наявним у справі доказам, обставинам справи і доводам скаржника та встановлено неповне дослідження місцевим судом обставин справи, а також порушення ним норм матеріального та процесуального права під час прийняття оскаржуваної ухвали, що в свою чергу призвело до ухвалення помилкового судового рішення про закриття провадження у справі №910/2379/22.
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Згідно ст. 280 ГПК України, підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є, зокрема, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
Відповідно до ч. 3 ст. 271 ГПК України, у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі або заяви про відкриття справи про банкрутство, про повернення позовної заяви або заяви про відкриття справи про банкрутство, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду або залишення заяви у провадженні справи про банкрутство без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції.
Враховуючи вищевикладене, під час перегляду справи в апеляційному порядку доводи скаржника знайшли своє підтвердження, а відтак наявні підстави для задоволення апеляційної скарги ОСОБА_2 , скасування оскаржуваної ухвала Господарського суду міста Києва від 02.10.2023 року у справі №910/2379/22 та направлення справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Керуючись статтями 255, 269, 270, 271, 273, 275, 277, 280-284 ГПК України та Кодексом України з процедур банкрутства, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Господарського суду міста Києва від 02.10.2023 року у справі №910/2379/22 задовольнити.
2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 02.10.2023 року у справі №910/2379/22 скасувати.
3. Справу №910/2379/22 направити до господарського суду міста Києва для продовження розгляду.
4. Копію постанови суду надіслати учасникам провадження у справі.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку, строки та випадках, передбачених ст.ст. 286-291 ГПК України та ст. 9 Кодексу України з процедур банкрутства.
Повний текст постанови підписано 15.01.2024 року після виходу суддів Остапенка О.М., Копитової О.С. та Пантелієнка В.О. з відпустки.
Головуючий суддя О.М. Остапенко
Судді О.С. Копитова
В.О. Пантелієнко