Справа № 953/9728/23 Головуючий 1-ї інстанції: ОСОБА_1
Провадження №11-сс/818/27/24 Доповідач: ОСОБА_2
10 січня 2024 року м. Харків
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі:
- головуючого судді ОСОБА_2 ,
- суддів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ,
- секретаря ОСОБА_5 ,
- прокурора ОСОБА_6 ,
- представників власників майна ОСОБА_7 , ОСОБА_8
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові кримінальне провадження за апеляційними скаргами представника ОСОБА_9 - адвоката ОСОБА_7 , представника ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 - адвоката ОСОБА_8 на ухвалу слідчого судді Київського районного суду м. Харкова від 03.11.2023,-
Цією ухвалою слідчого судді задоволено клопотання прокурора - начальника відділу Харківської обласної прокуратури ОСОБА_13 про арешт майна.
Накладено арешт на майно шляхом заборони його користування, розпорядження та відчуження, що вилучене 31.10.2023 в ході обшуку за адресою: АДРЕСА_1 , за місцем проживання ОСОБА_9 , власником якого є ОСОБА_9 .
Накладено арешт на майно шляхом заборони його користування, розпорядження та відчуження, вилучене 31.10.2023 в ході обшуку за місцем проживання ОСОБА_10 , за адресою: АДРЕСА_2 , власником якого є ОСОБА_10 .
Накладено арешт на майно шляхом заборони його користування, розпорядження та відчуження, вилучене в ході обшуку за місцем мешкання ОСОБА_12 , за адресою: АДРЕСА_3 , власником якого є ОСОБА_12 :
Накладено арешт на майно шляхом заборони його користування, розпорядження та відчуження, вилучене 31.10.2023 в ході обшуку за місцем мешкання ОСОБА_11 за адресою: АДРЕСА_4 , власником якого є ОСОБА_11 .
Накладено арешт на майно шляхом заборони його користування, розпорядження та відчуження, вилучене 31.10.2023 в ході обшуку за адресою: АДРЕСА_5 за місцем проживання ОСОБА_14 , шляхом заборони користування, відчуження та розпорядження, власником якого є ОСОБА_14 .
Накладено арешт на майно шляхом заборони його користування, розпорядження та відчуження, вилучене 31.10.2023 в ході обшуку за адресою: АДРЕСА_6 , за місцем проживання ОСОБА_15 , власником якого є ОСОБА_15 .
Накладено арешт на майно шляхом заборони його користування, розпорядження та відчуження, вилучене 31.10.2023, в ході обшуку в приміщенні Міжрайонної Шевченківської МСЕК КЗОЗ «ОЦМСЕ» за адресою: м. Харків, вул. Новгородська, буд. 4, власником якого є Міжрайонна Шевченківська МСЕК КЗОЗ «ОЦМСЕ».
Накладено арешт на майно шляхом заборони його користування, розпорядження та відчуження, вилучене 31.10.2023 в ході обшуку в приміщенні Міжрайонної Слобідської МСЕК КЗОЗ «ОЦМСЕ», за адресою: м. Харків, проспект Героїв Харкова, буд. 195, власником якого є Міжрайонна Слобідська МСЕК КЗОЗ «ОЦМСЕ».
Накладено арешт на майно шляхом заборони його користування, розпорядження та відчуження, вилучене 31.10.2023 в ході обшуку в приміщенні Міжрайонної Слобідської МСЕК КЗОЗ «ОЦМСЕ» за адресою: м. Харків, проспект Героїв Харкова, буд. 195, власником якого є ОСОБА_16 .
Місцем зберігання арештованого майна визначено за органом досудового розслідування - СУ ГУНП в Харківскій області.
Зобов'язано прокурора після зняття інформації з мобільних телефонів та проведення судових експертиз зазначеного майна передати це майно на відповідальне зберігання власникам.
Попереджено власників про кримінальну відповідальність за ст. 388 КК України про необхідність збереження арештованого майна.
Як зазначено в ухвалі слідчого судді, 02.11.2023 прокурор - начальник відділу Харківської обласної прокуратури ОСОБА_13 звернувся до суду з клопотанням про арешт майна.
В обґрунтування клопотання зазначив, що в СУ ГУНП в Харківській області перебуває кримінальне провадження за №12023220000000867 від 28.07.2023 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України.
Задовольняючи клопотання про арешт майна, слідчий суддя послався на те, що вилучене майно повністю відповідає критеріям, визначеним ст. 98 КПК України, та необхідно накласти арешт на майно з метою запобігання можливості приховування зазначеного майна, його пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі та відчуження.
Не погодившись з ухвалою слідчого судді, представник ОСОБА_9 - адвокат ОСОБА_7 та представник ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 - адвокат ОСОБА_8 подали апеляційні скарги в якій просить скасувати ухвалу слідчого судді Київського районного суду м. Харкова від 03.11.2023та постановити нову, якою представник ОСОБА_9 - адвокат ОСОБА_7 просить відмовити в задоволенні клопотання про арешт майна ОСОБА_9 , вилученого в ході обшуку 31.10.2023 за адресою: АДРЕСА_1 , а представник ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 - адвокат ОСОБА_8 просить відмовити в задоволенні клопотання про арешт майна ОСОБА_10 , вилученого в ході обшуку 31.10.2023 за адресою: АДРЕСА_2 , ОСОБА_12 , вилученого в ході обшуку 31.10.2023 за адресою: АДРЕСА_3 , ОСОБА_11 , вилученого в ході обшуку 31.10.2032 за адресою: АДРЕСА_4 .
Апеляційні скарги обґрунтовують тим, що ухвала слідчого судді не відповідає фактичним обставинам справи та вимогам КПК України як і клопотання про арешт майна.
Крім того представник ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 - адвокат ОСОБА_8 просить поновити строк апеляційного оскарження ухвали слідчого судді, посилаючись на те, що в судовому засіданні власникик майна та їх представник присутні не були, а копію ухвалою отримано 08.11.2023.
Твердження апелянта, щодо поважності причин пропуску строку апеляційного оскарження матеріалами судового провадження не спростовуються; причини пропуску процесуального строку, на які посилається у клопотанні заявник є поважними, а тому строк апеляційного оскарження ухвали слідчого судді Київського районного суду м. Харкова від 03.11.2023.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, представників власників майна - адвокатів ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , які просили задовольнити апеляційні скарги, думку прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційних скарг, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
З матеріалів судового провадження вбачається, що проводиться досудове слідство по кримінальному провадженню №12023220000000867 від 28.07.2023 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України.
Також з клопотання прокурора про арешт майна вбачається, що арештоване майно відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 КПК України і може мати доказове значення у кримінальному провадженні.
Відповідно до ст. 98 КПК України матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюється під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом є речовими доказами по справі. Якщо документи містять зазначені вище ознаки, вони теж є речовими доказами.
Згідно до ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення збереження речових доказів.
Так, ч. 2 ст. 170 КПК України передбачає, що арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Згідно до ч. 2 ст. 173 КПК України при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3-1) можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу); 4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; 6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.
Задовольнивши клопотання слідчий суддя прийшов до висновку, що прокурор довів достатність підстав вважати, що вилучене майно є речовим доказом, має доказове значення для забезпечення кримінального провадження та відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 КПК України.
Як вбачається з ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
В ч. 5 ст. 170 КПК України зазначено, що у випадку, передбаченому пунктом 3 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України, може призначити покарання у виді конфіскації майна або застосувати до юридичної особи захід кримінально-правового характеру у виді конфіскації майна.
Відповідно до вимог ст. ст. 214, 223 КПК України після внесення повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань, слідчий або прокурор розпочинають досудове розслідування, виконують слідчі (розшукові) дії спрямовані на отримання (збирання) доказів.
З матеріалів вбачається, що є достатні підстави вважати, що майно вказане в клопотанні відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 КПК України.
Судова колегія зазначає, що в даному випадку арешт на майно, яке вилучене (мобільні телефони), накладено саме як на носій інформації в електронному вигляді.
Апеляційний суд враховує, що слідчий та прокурор не є експертами в даній галузі.
Крім того, слідчий суддя зобов'язав повернути вказане майно на відповідальне зберігання власнику після проведення відповідних експертних досліджень.
Проте, електронний документ не має жорсткої прив'язки до певного матеріального носія, а тому один і той же документ (файл) може існувати у ідентичному вигляді на різних носіях. При цьому, всі ідентичні за своїм змістом примірники електронного документа можуть розглядатися як оригінали та відрізнятися один від одного тільки часом та датою створення (аналогічна позиція міститься у постановах ККС ВС у справі № 490/10025/17 від 19.05.2020 та у справі № 677/2040/16-к від 22.10.2020).
Тобто, електронні документи є самостійними джерелами доказів, а тому, у випадку їх копіювання на інший матеріальний носій і за умови належного фіксування результатів такої дії, немає необхідності у збереженні матеріальних носіїв інформації, на яких такі електронні документи початково містились (за виключенням передбачених законом випадків).
А тому володільці матеріальних носіїв інформації не позбавлені права звернення після проведення необхідних експертних досліджень та процесуальних дій до уповноважених осіб у порядку ст. 174 КПК України.
Стосовно майна, яке було зазначено в ухвалі слідчого судді про дозвіл на обшук, для виявлення якого і проводиться обшук, судовий контроль обмеження права власності на це майно здійснюється під час розгляду клопотання слідчого або прокурора на дачу дозволу на проведення обшуку.
Колегія суддів бере до уваги те, що на розгляді апеляційного суду перебуває кримінальне провадження, №12023220000000867 від 28.07.2023 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України, яке виділене в окреме з основного №42022220000000473 від 18.11.2022, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 369-2 КК України.
Крім того, грошові кошти були зазначені в ухвалах про надання дозволів на обшуки, а кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 369-2 КК України, має корупційні ризики.
Таким чином вилучене майно законно утримується слідчим в якості речових доказів з метою проведення певних слідчих дій, що відповідає висновку Верховного Суду, викладеному у постанові від 23.01.2020 року у справі №457/1485/13-к, провадження №51-4881км19.
Окрім того, арешт майна є заходом забезпечення кримінального провадження.
Проте, колегія суддів звертає увагу процесуального прокурора на своєчасність проведення слідчим необхідних слідчих дій щодо арештованого майна, оскільки з дня проведення обшуків та вилучення майна пройшов значний час, однак експертизи не призначені, підозри нікому не пред'явлено.
Згідно зі ст. 173 КПК України, при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати, окрім іншого, правову підставу для арешту майна та можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні у разі арешту майна з підстав, передбачених п. 1 ч .2 ст. 170 КПК України.
При розгляді клопотання про арешт майна, слідчим суддею дотримані вимоги ч. ч. 2, 4 ст. 173 КПК України та ст. 172 КПК України, зміст ухвали слідчого судді в цілому відповідає вимогам ч. 5 ст. 173 КПК України.
Мотиви прийнятого рішення слідчим суддею викладені в мотивувальній частині ухвали, з чим погоджується і апеляційний суд.
Задовольнивши клопотання слідчого з посиланням на зміст ст. 170 КПК України слідчий суддя врахував, що в ньому йдеться не про арешт майна підозрюваного, а арешт майна, передбачений ч. 2 ст. 170 КПК України, що здійснюється для забезпечення доказової бази в кримінальному провадженні.
Відповідно до порядку, передбаченого ст. 174 КПК України арешт майна може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.
Європейський суд з прав людини, неодноразово підкреслював, що в разі, коли держави вважають за потрібне вдаватися до таких заходів, як обшуки з метою отримання доказів вчинення протиправних діянь, вилучення майна або арешт майна, Суд оцінюватиме, чи були підстави, наведені для виправдання таких заходів, відповідними та достатніми, і чи було дотримано принцип пропорційності, а також, зокрема, чи були у справі також інші докази на той час вчинення протиправних діянь та на рішення ЄСПЛ у справі «Новоселецький проти України» (Заява №47148/99, рішення від 22.02.2005, остаточне рішення від 22.05.2005) Європейський суд з прав людини вказує, що у кожній справі, в якій йде мова про порушення вищезгаданого права (володіння своїм майном), суд повинен перевірити дії чи бездіяльність держави з огляду на дотримання балансу між потребами загальної суспільної потреби та потребами збереження фундаментальних прав особи, особливо враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та непомірний тягар.
Відповідно до пунктів 69, 73 рішення Європейського суду з прав людини від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції» (Sporrong and Lonnroth v. Sweden) будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар.
Всі інші питання - фактичні обставини кримінального провадження, питання винності чи не винності в скоєнні кримінальних правопорушень, вірності кваліфікації, а також питання належності, допустимості, достовірності доказів вирішуються під час іншої стадії кримінального процесу - судовому провадженні під час розгляду справи по суті в суді першої інстанції.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає ухвалу слідчого судді обґрунтованою та належним чином мотивованою і підстав для її скасування, за доводами апеляційних скарг не вбачає.
Керуючись ст.ст.392, 404, 405, 407, 418, 419, 423 КПК України, колегія суддів, -
Поновити представнику ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 - адвокату ОСОБА_8 строк на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді Київського районного суду м. Харкова від 03.11.2023.
Апеляційні скарги представника ОСОБА_9 - адвоката ОСОБА_7 , представника ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 - адвоката ОСОБА_8 залишити без задоволення.
Ухвалу слідчого судді Київського районного суду м. Харкова від 03.11.2023щодо накладення арешту на майно по кримінальному провадженню №12023220000000867 залишити без змін.
Звернути увагу прокурора на своєчасність проведення слідчим необхідних слідчих дій щодо арештованого майна.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.
Головуючий
Судді