Справа № 350/88/24
Номер провадження 2/350/139/2024
11 січня 2024 року селище Рожнятів
Суддя Рожнятівського районного суду Івано-Франівської області Сокирко Л.М., перевіривши матеріали позовної заяви Акціонерного товариства «Райффайзен Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів: ОСОБА_3 , приватний нотаріус Калуського районного нотаріального округу Івано-Франківської області Лесик Вікторія Богданівна про визнання недійсним договору дарування,
Позивач Акціонерне товариство «Райффайзен Банк» 10 січня 2024 року звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів: ОСОБА_3 , приватний нотаріус Калуського районного нотаріального округу Івано-Франківської області Лесик Вікторія Богданівна про визнання недійсним договору дарування, в якому просить: визнати недійсним договір дарування земельної ділянки, площею 0,0923 га, кадастровий номер 2624855800:02:004:0052 та магазину-кафе, загальною площею 612,4 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та посвідчений 17 листопада 2023 року приватним нотаріусом Калуського районного нотаріального округу Івано-Франківської області Лесик Вікторією Богданівною, зареєстровано в реєстрі за № 3689; скасувати рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Калуського районного нотаріального округу Івано-Франківської області Лесик Вікторії Богданівни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та запис про державну реєстрацію власності на земельну ділянку, площею 0,0923 га, кадастровий номер 2624855800:02:004:0052 та магазину-кафе, загальною площею 612,4 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно; стягнути з відповідачів витрати по сплаті судового збору в сумі 6056 грн у рівних частинах.
Позовні вимоги позивач обгрунтовує тим, що 12 лютого 2021 року між Акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль», правонаступником якого за всіма юридичними правами та обов'язками є Акціонерне товариство «Райффайзен Банк» (Банк) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 (позичальник) було укладено кредитний договір № 011/34219/00994461, за умовами якого Банк надав позичальнику кредитні кошти у формі невідновлювальної кредитної лінії з лімітом кредитування в сумі 1 000 000 грн, а позичальник зобов'язався використати кредит за цільовим призначенням, повернути банку суму кредиту, сплатити проценти за користування кредитом відповідно до графіку погашення заборгованості за кредитом та сплатити проценти та комісію.
12 лютого 2021 року в забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором № 011/34219/00994461, між Банком та ОСОБА_1 (поручитель) було укладено договір поруки № 011/34219/00994461-П, за умовами якого поручитель на добровільних засадах взяв на себе зобов'язання перед Банком відповідати по зобов'язанням позичальника ОСОБА_3 , що виникають з умов кредитного договору в повному обсязі цих зобов'язань.
У зв'язку з невиконанням відповідачем ОСОБА_3 умов кредитного договору Банк звернувся до Господарського суду Івано-Франківської області із позовною заявою до ОСОБА_3 та ОСОБА_1 про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором № 011/34219/00994461 від 12 лютого 2021 року.
Ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 7 вересня 2023 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 909/821/23.
Разом із позовною заявою до суду було направлено заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно ОСОБА_3 та ОСОБА_1 .
Ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 7 вересня 2023 року Банку було відмовлено у задоволенні заяви про забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно ОСОБА_3 та ОСОБА_1 .
Постановою Західного апеляційного господарського суду від 22 листопада 2023 року накладено арешт на нерухоме майно, право власності на яке зареєстроване за ОСОБА_3 в межах заявлених вимог про стягнення суми основної заборгованості у цій справі № 909/821/23 в розмірі 714 385 грн 94 коп.: нежитлову будівлю для станції технічного обслуговування, загальною площею 157,1 кв.м. за адресою: АДРЕСА_2 , номер запису про право власності: 35957597, зареєстровано від 16 березня 2020 року (реєстраційний номер 2055179674214). Накладено арешт на нерухоме майно, право власності на яке зареєстроване за ОСОБА_1 в межах заявлених вимог про стягнення суми основної заборгованості у цій справі № 909/821/23 в розмірі 714 385 грн 94 коп.: магазин-кафе, загальною площею 612,4 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 , номер запису про право власності: 9919770, зареєстровано від 4 червня 2015 року (реєстраційний номер 651388126248); земельну ділянку, площею 0,0923 га, кадастровий номер 2624855800:02:004:0052 за адресою: АДРЕСА_1 , номер запису про право власності: 5538863, зареєстровано від 3 травня 2014 року (реєстраційний номер 352098926248).
Отримавши постанову суду, Банком було з'ясовано, що фінансовий поручитель ОСОБА_1 з метою ухилення від виконання своїх зобов'язань за договором поруки та з метою ухилення від виконання вимог цієї постанови здійснила відчуження належного їй нерухомого майна (земельної ділянки та магазину-кафе) на підставі договору дарування від 17 листопада 2023 року на користь своєї доньки ОСОБА_2 .
Позивач вважає цей договір дарування фіктивним, таким, що укладений без реального наміру створення правових наслідків, з метою уникнення сплати боргу або виконання судового рішення про стягнення коштів, що набрало законної сили, а тому має бути визнаний судом недійсним.
Дослідивши матеріали позовної заяви, приходжу до наступних висновків.
Відповідно до статей 124, 125 Конституції України, правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. Судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
Частиною першою статті 18 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
З метою якісної та чіткої роботи судової системи законодавством передбачено принцип спеціалізації судів.
Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у пункті 24 рішення від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» зазначив, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін «судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
Відповідно до частини першої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, по-друге, спеціальний суб'єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа - учасник приватноправових відносин.
Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, в яких хоча б одна зі сторін, як правило, є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.
Тобто, в порядку цивільного судочинства розглядаються справи, що виникають із приватноправових відносин.
Відповідно до частини другої статті 4 Господарського процесуального кодексу України, юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Відповідно до пунктів 6, 13 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України, господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці; вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, визнання недійсними актів, що порушують права на майно (майнові права), якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав чи спору, що виник з корпоративних відносин, якщо цей спір підлягає розгляду в господарському суді і переданий на його розгляд разом з такими вимогами.
Згідно висновку Великої палати Верховного суду в постановах від 05 червня 2019 року у справі № 908/1568/18 та від 25 лютого 2020 року у справі № 916/385/19 ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, є: наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих Цивільним і Господарським кодексами України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції. При цьому має значення також і суб'єктний склад саме сторін правовідносин та наявність спору, що виник у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності.
Виходячи із суті права та інтересу, за захистом якого звернувся позивач, суті заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин справи, складу учасників, справу необхідно розглядати в порядку господарського судочинства.
Відповідно до частин третьої, шістнадцятої статті 30 Господарського процесуального кодексу України, спори, що виникають з приводу нерухомого майна, розглядаються господарським судом за місцезнаходженням майна або основної його частини. Вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо розгляд таких вимог віднесений до юрисдикції господарського суду, розглядаються господарським судом, визначеним за правилами підсудності щодо розгляду спору, похідними від якого є такі вимоги.
Якщо майновий спір виник між юридичними особами, а також фізичними особами - суб'єктами підприємницької діяльності, то такий спір вирішує місцевий господарський суд. За загальним правилом майнові спори між юридичними особами, фізичними особами-підприємцями розглядають місцеві господарські суди за місцезнаходженням відповідача (частина друга статті 15 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до пунктів 11, 14 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 24 жовтня 2011 року «Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам», господарським судам підвідомчі на загальних підставах
справи зі спорів пов'язані з визнанням права на майно, на яке накладено арешт. Якщо в законодавчому акті підвідомчість спорів визначена альтернативно: суду чи господарському суду, або зазначено, що спір вирішується в судовому порядку, господарському суду слід виходити з суб'єктного складу учасників спору та характеру спірних правовідносин.
Із матеріалів позовної заяви вбачається, що у провадженні Господарського суду Івано-Франківської області перебуває справа № 909/821/23 за позовом Акціонерного товариства «Райффайзен Банк» до фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 та ОСОБА_1 про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором в сумі 714 385 грн 94 коп.
В рамках цієї справи відповідно до постанови Західного апеляційного господарського суду від 22 листопада 2023 року накладено арешт на нерухоме майно, право власності на яке зареєстроване за ОСОБА_1 , а саме: земельну ділянку, площею 0,0923 га, кадастровий номер 2624855800:02:004:0052 та магазин-кафе, загальною площею 612,4 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 .
В подальшому, як посилається позивач, це майно було відчужено ОСОБА_1 за договором дарування на користь ОСОБА_2 .
Предметом позовних вимог у цій справі є визнання недійсними договору дарування нерухомого майна: магазину-кафе та земельної ділянки, на яке накладено арешт.
Відповідачі у справі ОСОБА_3 , ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є фізичними особами-підприємцями (статус осіб підтверджено відповідями № 403600, № 403593 та № 493596 від 11 січня 2024 року з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань), як суб'єктами господарювання, які наділені господарською діяльністю та дії яких спрямовані на здійснення господарської діяльності.
Таким чином, між сторонами юридичною особою та фізичними особами- підприємцями виник спір про арештоване майно в рамках господарської справи про стягнення заборгованості за кредитним договором, а тому з урахуванням викладеного, цей спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства Господарським судом Івано-Франківської області.
Відповідно до приписів пункту 1 частини першої статті 186 Цивільного процесуального кодексу України, суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
З огляду на викладене, у відкритті провадження у справі необхідно відмовити.
Відповідно до частини п'ятої статті 186 Цивільного процесуального кодексу України, відмовляючи у відкритті провадження з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз'яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи.
Керуючись статтями 19, 186, 260, 261 Цивільного процесуального кодексу України,
У відкритті провадження у справі за позовною заявою Акціонерного товариства «Райффайзен Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів: ОСОБА_3 , приватний нотаріус Калуського районного нотаріального округу Івано-Франківської області Лесик Вікторія Богданівна про визнання недійсним договору дарування - відмовити.
Роз'яснити Акціонерному товариству «Райффайзен Банк», що позов підлягає розгляду в порядку господарського судочинства Господарським судом Івано-Франківської області.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Івано-Франківського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання позивачем її копії.
У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Сокирко Л.М.