Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
11 січня 2024 року № 520/31299/23
Харківський окружний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Заічко О.В., розглянувши у порядку спрощеного провадження в приміщенні суду в м. Харкові адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління національної поліції в Харківській області (вул. Жон Мироносиць, буд. 13, м. Харків, 61002, код ЄДРПОУ 40108599) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання здійснити певні дії, -
Позивач звернувся до суду із зазначеним адміністративним позовом, у якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління національної поліції в Харківській області щодо не нарахування та невиплати при звільнені компенсації за невикористані 102 доби оплачуваних відпусток за 2016-2023 роки додаткової винагороди за липень 2023р. у сумі 87096,77грн. відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» та не проведення остаточного розрахунку у день звільнення;
- стягнути з Головного управління національної поліції в Харківській області компенсацію за невикористані 102 доби оплачуваних відпусток за 2016-2023 роки у сумі 284 745,24 грн, додаткової винагороди за липень 2023р. у сумі 87096,77грн. відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» та середнє грошове забезпечення за час затримки остаточного розрахунку станом на 01.11.2023у сумі 239 777,92 гривень.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він був звільнений зі служби у Головному управлінні національної поліції в Харківській області з 11.03.2022. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 08.11.2022 у справі № 520/6548/22 визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління національної поліції в Харківській області від 10.03.2022 № 185 «Про застосування дисциплінарного стягнення до поліцейського ГУНП в Харківській області», відповідно до якого до поліцейського сектору реагування патрульної поліції відділу поліції № 3 Харківського районного управління поліції № 3 ГУНП в Харківській області старшого сержанта поліції ОСОБА_1 застосоване дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення зі служби. З 11.03.2022 його поновлено на посаді поліцейського сектору реагування патрульної поліції відділу поліції №3 Харківського районного управління поліції №3 ГУНП в Харківській області. Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 26.07.2023 у справі №520/6548/22 задоволено апеляційну скаргу Головного управління національної поліції в Харківській області та скасовано рішення Харківського окружного адміністративного суду від 08.11.2022 у справі №520/6548/22. Відповідачем на виконання постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 26.07.2023 у справі №520/6548/22 видано наказ від 02.08.2023 за №340о/с, яким скасовано пункт наказу ГУНП в Харківській області від 14.11.2022 №533 о/с в частині поновлення старшого сержанта поліції ОСОБА_1 на посаді поліцейського сектору реагування патрульної поліції відділу поліції №3 Харківського районного управління поліції №3 ГУНП в Харківській області, з 11.03.2022 з виплатою грошового забезпечення у межах стягнення за один місяць, вважати його звільненим з 11.03.2022. У зазначеному наказі № 340о/с взагалі не вказано про необхідність нарахувати та виплатити компенсацію за невикористану основну відпустку за період служби в органах поліції з 01.01.2023 по 02.08.2023, тобто за 7 календарних місяців, що складає 18 діб компенсаці
По справі було відкрито спрощене провадження в порядку, передбаченому ст. 263 КАС України та запропоновано відповідачеві надати відзив на позов.
Копія ухвали про відкриття спрощеного провадження була надіслана відповідачу та отримана ним.
Відповідач надав відзив на позов у якому просить в задоволені позовних вимог відмовити, посилаючись на їх безпідставність. Посилається на те, що обов'язковою передумовою для виплати поліцейським компенсації за невикористану відпустку є визначення кількості днів невикористаної відпустки в наказі при звільненні. В наказі про звільнення позивача не вказано, що позивач має право на отримання компенсації за невикористану відпустку за минулі роки. У встановленому порядку наказ про звільнення, який є актом індивідуальної дії та на підставі якого фінансованим підрозділом проводиться виплата коштів, позивачем оскаржено не було, доказів протилежного суду не надано. Отже, без внесення відповідних змін до наказу про звільнення, вимога про стягнення х відповідача грошової компенсації за невикористані відпустки за минули роки є передвчасною та такою, що суперечить законодавчо закріпленій процедурі проведення таких виплат, що узгоджується з положенням Порядку № 260. Таки висновки наведені у постанові Верховного Суду від 31.03.2020 у справі № 808/2122/18. Щодо виплати, додаткової винагороди за липень 2023 року у сумі 87096,77 грн відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» та середнє грошове забезпечення за час затримки остаточного розрахунку станом на 01.11.2023 у сумі 239 777,92 грн, відповідач зазначив, що оскільки у липні 2023 року позивач не брав безпосередню участь у бойових діях, не забезпечував здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі та стримування збройної агресії, накази відносно позивача про виплату йому додаткової винагороди у липні 2023 року не видавалися правомірно.
Позивач надав відповідь на відзив, у якої підтримав свої позовні вимоги та зазначив, що на підтвердження права на отримання грошової винагороди згідно постанови КМУ від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», є графік несення служби х 01.07.2023 по 31.07.2023, рапорт начальника ВРПП Куп'янського РВП ГУНП в Харківській області майора поліції А. Гуркаленка, якими підтверджується факт безпосередньої участі в заходах у районах проведення воєнних (бойових) дій.
Відповідно до ст. 263 КАС України, суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) , зокрема, щодо: оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат.
Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється згідно вимог ст. 229 КАС України.
Дослідивши матеріали справи, суд виходить з наступного.
Позивач з 07.11.2015року проходив службу у Головному управлінні Національної поліції в Харківській області та був звільнений зі служби з 11.03.2022року наказом від 11.03.2022р. №141 о/с за п.6ч.1 ст.77 Закону України «Про національну поліцію» у зв'язку з реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 08.11.2022 у справі №520/6548/22 визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління національної поліції в Харківській області від 10.03.2022 №185 «Про застосування дисциплінарного стягнення до поліцейського ГУНП в Харківській області», відповідно до якого до поліцейського сектору реагування патрульної поліції відділу поліції №3 Харківського районного управління поліції №3 ГУНП в Харківській області старшого сержанта поліції ОСОБА_1 застосоване дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення зі служби. З 11.03.2022 позивача поновлено на посаді поліцейського сектору реагування патрульної поліції відділу поліції № 3 Харківського районного управління поліції № 3 ГУНП в Харківській області.
Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 26.07.2023 у справі №520/6548/22 задоволено апеляційну скаргу Головного управління національної поліції в Харківській області скасовано рішення Харківського окружного адміністративного суду від 08.11.2022 у справі №520/6548/22. Відповідачем на виконання постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 26.07.2023. у справі № 520/6548/22 видано наказ від 02.08.2023 за №340о/с, яким скасовано пункт наказу ГУНП в Харківській області від 14.11.2022 №533 о/с в частині поновлення старшого сержанта поліції ОСОБА_1 на посаді поліцейського сектору реагування патрульної поліції відділу поліції №3 Харківського районного управління поліції №3 ГУНП в Харківській області, з 11.03.2022 з виплатою грошового забезпечення у межах стягнення за один місяць, вважати його звільненим з 11.03.2022. У зазначеному наказі № 340о/с взагалі не вказано про необхідність нарахувати та виплатити компенсацію за невикористану основну відпустку за період служби в органах поліції з 01.01.2023 по 02.08.2023, тобто за 7 календарних місяців, що складає 18 діб компенсації за невикористану основну відпустку та 8 діб компенсації за додаткову відпустку (січень-лютий 2023 роки).
На звернення представника позивача, відповідач листом від 06.10.2023 №148/аз/119/05/29-2023 повідомив, що під час проходження служби в ГУНП в Харківській області з 07.11.2015 по 11.03.2022 щорічну чергову оплачувану основну та додаткову відпустки за 2016рік використав частково, невикористана частина додаткової відпустки - 02 доби; щорічну чергову оплачувану основну та додаткову відпустки за 2017рік використав частково, невикористана частина додаткової відпустки - 02 доби; щорічну чергову оплачувану основну та додаткову відпустки за 2018рік використав частково, невикористана частина додаткової відпустки - 02 доби; щорічну чергову оплачувану основну та додаткової відпустки за 2019рік використав частково, невикористана частина основної відпустки 16 діб, додаткової відпустки - 11 діб; щорічну чергову оплачувану основну та додаткову відпустки за 2020рік використав частково, невикористана частина додаткової відпустки - 05 діб; щорічну чергову оплачувану основну та додаткову відпустки за 2021рік використав частково, невикористана частина основної відпустки - 15 діб, додаткової відпустки - 13 діб; щорічну чергову оплачувану основну та додаткову відпустки за 2022рік не використав - 30 діб основної та 14 діб додаткової відпустки - 02 доби. У відповіді зазначено, що відповідно до вимог Закону «Про національну поліцію» та наказу МВС №260-2016, які є спеціальним законодавством, грошова компенсація за невикористану відпустку за попередні роки не передбачена. У відповіді зазначено, що за період з 01.08.2023р. по 02.08.2023р. дані про встановлення йому додаткової грошової винагороди, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» не надходили, а тому не було підстав для нарахування .
З наданого копії рапорту начальника ВРПП Куп'янського РВП ГУНП в Харківській області майора поліції А.Гуркаленка, підтверджується безпосередня участь в заходах у районах проведення воєнних (бойових) дій, Дворічанської селищної територіальної громади та Петропавлівської сільської територіальної громади, що піддавалися вогневому ураженню противника, зазначений серед інших старший сержант поліції Рабцун Д.В..
Вважаючи свої права порушеними звернувся до суду.
Надаючи оцінку заявленим позовним вимогам та запереченням проти них, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Відповідно до статті 45 Конституції України, кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час. Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом.
Закон України «Про відпустки» установлює державні гарантії права на відпустки, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров'я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи.
Згідно зі статтею 4 Закону України «Про відпустки», установлюються такі види відпусток: 1) щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством; 2) додаткові відпустки у зв'язку з навчанням (статті 13, 14 і 15 цього Закону); 3) творча відпустка (стаття 16 цього Закону); 3-1) відпустка для підготовки та участі в змаганнях (стаття 16-1 цього Закону); 4) соціальні відпустки: відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами (стаття 17 цього Закону); відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (стаття 18 цього Закону); відпустка у зв'язку з усиновленням дитини (стаття 18-1 цього Закону); додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (стаття 19 цього Закону); 5) відпустки без збереження заробітної плати (статті 25, 26 цього Закону). Законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть установлюватись інші види відпусток.
У разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (частина перша статті 24 Закону України «Про відпустки»).
Аналогічні положення містяться в частині першій статті 83 КЗпП України.
Закон України «Про Національну поліцію» визначає правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України.
Відповідно до частин першої та третьої статті 59 Закону України «Про Національну поліцію», служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. Рішення з питань проходження служби оформлюються письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік і форма яких установлюються Міністерством внутрішніх справ України.
Проходження служби в поліції регулюється цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (стаття 60 Закону України «Про Національну поліцію»).
Згідно з частинами першою та другою статті 92 Закону України «Про Національну поліцію», поліцейським надаються щорічні чергові оплачувані відпустки в порядку та тривалістю, визначених цим Законом. Поліцейському надаються також додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.
Частинами першою, другою, третьою і четвертою статті 93 Закону України «Про Національну поліцію» передбачено, що тривалість відпусток поліцейського обчислюється подобово. Святкові та неробочі дні до тривалості відпусток не включаються. Тривалість щорічної основної оплачуваної відпустки поліцейського становить тридцять календарних днів, якщо законом не визначено більшої тривалості відпустки. За кожний повний календарний рік служби в поліції після досягнення п'ятирічного стажу служби поліцейському надається один календарний день додаткової оплачуваної відпустки, але не більш як п'ятнадцять календарних днів. Тривалість чергової відпустки у році вступу на службу в поліції обчислюється пропорційно з дня вступу до кінця року з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожен повний місяць служби.
Відповідно до частин восьмої, дев'ятої, десятої та одинадцятої статті 93 Закону України «Про Національну поліцію», поліцейським, які захворіли під час чергової відпустки, після одужання відпустка продовжується на кількість невикористаних днів. Продовження відпустки здійснюється керівником, який надав її, на підставі відповідного документа, засвідченого у визначеному законом чи іншим нормативно-правовим актом порядку. Поліцейським у рік звільнення за власним бажанням, за віком, через хворобу чи скорочення штату в році звільнення, за їх бажанням, надається чергова відпустка, тривалість якої обчислюється пропорційно з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожний повний місяць служби в році звільнення. При звільненні поліцейського проводиться відрахування з грошового забезпечення надмірно нарахованої частини чергової відпустки за час невідпрацьованої частини календарного року. За невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону. Відкликання поліцейського із чергової відпустки, як правило, забороняється. У разі крайньої необхідності відкликання з чергової відпустки може бути дозволено керівнику територіального органу поліції. За бажанням поліцейського невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік.
Частинами першою та другою статті 94 Закону України «Про Національну поліцію» обумовлено, що поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання. Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.
Положення Порядку № 260 визначають критерії виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських (далі - ВНЗ МВС із специфічними умовами навчання).
Пунктом 3 розділу І Порядку № 260 передбачено, що грошове забезпечення поліцейських визначається залежно від посади, спеціального звання, стажу служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наукового ступеня або вченого звання. До складу грошового забезпечення входять: 1) посадовий оклад; 2) оклад за спеціальним званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер); 4) премії; 5) одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Згідно з абзацами сьомим і восьмим пункту 8 розділу ІІІ Порядку № 260, за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до чинного законодавства. Виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства на день звільнення із служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення.
Право працюючої особи на відпочинок у формі відпустки закріплено Конституцією України. Особу не може бути позбавлено такого права. Види відпусток, які можуть надаватися поліцейським, визначені у статті 92 Закону України «Про Національну поліцію». Її аналіз дозволяє зробити висновок, що поліцейським можуть бути надані такі відпустки: щорічні чергові оплачувані відпустки, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.
Правило про надання відпустки до кінця календарного року не є виключним, про що свідчать положення частин восьмої, одинадцятої статті 93 Закону України «Про Національну поліцію». Зокрема, поліцейським, які захворіли під час чергової відпустки, після одужання відпустка продовжується на кількість невикористаних днів. Відкликання поліцейського з чергової відпустки, як правило, забороняється. У разі крайньої необхідності відкликання з чергової відпустки може бути дозволено керівнику територіального органу поліції. За бажанням поліцейського невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік.
Аналізуючи наведені норми законодавства, суд дійшов висновку, що законом не виключаються випадки, коли поліцейським відпустка не буде використана протягом календарного року.
Не передбачено позбавлення поліцейського права на відпустку, яке він уже отримав в попередньому календарному році.
Водночас надано право працівнику використати право на відпустку за попередній рік одночасно з черговою відпусткою наступного року.
Отже, у наступному календарному році, в тому числі і за умови, що він є роком звільнення, поліцейський має гарантоване право на чергову відпустку за поточний календарний рік та на відпустки (основні і додаткові), що не були використані в попередніх роках, що виражається в праві на отримання грошової компенсації за весь час невикористаної оплачуваної відпустки, незалежно від часу набуття права на таку відпустку, оскільки відпустки за попередні роки також є невикористаними в році звільнення та не можуть бути залишені без розрахунку з поліцейським, адже це суперечить суті та гарантіям як трудового, так і спеціального законодавства в частині реалізації права на відпочинок.
Рішенням Конституційного Суду України від 07.05.2002 №8-рп/2002 у справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення положень частин другої, третьої статті 124 Конституції України (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми, у яких визначені основні трудові права працівників - КЗпП України.
З огляду на відсутність правового врегулювання цього питання положеннями Закону України «Про Національну поліцію» і Порядку № 260 питання компенсації невикористаної частини відпустки поліцейському за минулі роки, суд зазначає, що при вирішенні вказаного спору підлягають застосуванню приписи КЗпП України і Закону України «Про відпустки».
Зокрема, відповідно до частини першої статті 24 Закону України «Про відпустки» і частини першої статті 83 КЗпП України, у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
Отже, у випадку звільнення поліцейських з органів Національної поліції України їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні, як основної, так і додаткової відпустки.
Аналогічні висновки висловлені Верховним Судом у постановах від 19.01.2021 у справі № 160/10875/19, від 04.02.2021 у справі №160/5393/19, від 31.03.2021 у справі №320/3843/20, від 26.05.2021 у справі №360/1362/20, від 24.06.2021 у справі № 520/8054/2020.
З наявного в матеріалах справи листа Головного управління національної поліції в Харківській області від 06.10.2023р. №148/аз/119/05/29-2023 судом встановлено, що позивач при проходженні служби в ГУНП в Харківській області з 07.11.2015р. по 11.03.2022р. щорічну чергову оплачувану основну та додаткову відпустки за 2016рік використав частково, невикористана частина додаткової відпустки - 02 доби; щорічну чергову оплачувану основну та додаткову відпустки за 2017рік використав частково, невикористана частина додаткової відпустки - 02 доби; щорічну чергову оплачувану основну та додаткову відпустки за 2018рік використав частково, невикористана частина додаткової відпустки - 02 доби; щорічну чергову оплачувану основну та додаткової відпустки за 2019рік використав частково, невикористана частина основної відпустки 16 діб, додаткової відпустки - 11 діб; щорічну чергову оплачувану основну та додаткову відпустки за 2020рік використав частково, невикористана частина додаткової відпустки - 05 діб; щорічну чергову оплачувану основну та додаткову відпустки за 2021рік використав частково, невикористана частина основної відпустки - 15 діб, додаткової відпустки - 13 діб; щорічну чергову оплачувану основну та додаткову відпустки за 2022рік не використав - 30 діб основної та 14 діб додаткової відпустки - 02 доби. Таким чином , відповідач не нарахував та не виплатив позивачу у день звільнення компенсацію за невикористані дні відпустки у кількості 102 доби.
Крім того, у зазначеному листі зазначено, що наказом ГУНП в Харківській області від 11.03.2022 за № 141 о/с ОСОБА_1 звільнено з поліції з виплатою компенсації за невикористану щорічну оплачувану відпустку за період з 01.01.2022 по 11.03.2022 у кількості 7 діб, у сумі 2593,31 грн (згідно наказу №578 о/с від 30.11.2022.
За цих обставин суд резюмує, що позивач має право на отримання грошової компенсації за невикористані ним частини означених відпусток , проте відповідач протиправно під час звільнення останнього її не виплатив.
Вказане свідчить про наявність підстав для визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо невнесення до наказу від 30.11.2022 № 578 о/с відомостей щодо нарахування та виплати позивачу грошової компенсації за невикористані 102 доби відпустки.
Відповідно до ч.2 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Суд вважає за необхідне, відповідно до частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, вийти за межі позовних вимог та зобов'язати відповідача внести відомості до наказу Головного управління національної поліції в Харківській області від 30.11.2022 № 578 о/с щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані 102 доби щорічної основної і додаткової відпустки, за період з 2016 по 2023 роки.
Оскільки здійснення розрахунку суми компенсації за невикористані 102 доби оплачуваних відпусток за 2016 по 2023роки належить до компетенції відповідача як роботодавця, а завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішення, вчинення дій (бездіяльності), тому належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача у даному випадку, з урахуванням приписів частини 2 статті 9, пункту 4 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, суд зобов'язує відповідача нарахувати та виплатити компенсацію за невикористані 102 доби оплачуваних відпусток за 2016-2023 роки, а відтак позовні вимоги про стягнення з відповідача компенсацію за невикористані 102 доби саме в розмірі 284 745,24 грн задоволенню не підлягають.
Щодо позовної вимоги про стягнення середнього грошового забезпечення за час затримки остаточного розрахунку станом на 01.11.2023 у сумі 239 777,92 грн, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.1 ст.117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Згідно з ч.2 ст.117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Таким чином, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.
За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Отже, після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.
Таким чином, до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи КЗпП України.
Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 13 лютого 2020 року по справі №813/356/16.
Отже, позивач має право на виплату йому середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні згідно статті 117 КЗпП України.
Відповідно до пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008, особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням.
День звільнення є останнім робочим днем, який відповідним чином обліковується та оплачується на рівні звичайного робочого дня (вказана правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 24 жовтня 2019 року по справі № 821/1226/16).
Саме в цей день (день звільнення, або день виключення зі списків частини для військовослужбовців) на підставі ст.116 КЗпП України роботодавець повинен був виплатити звільненому працівнику всі суми, що належать йому від підприємства.
При цьому суд враховує правові висновки Верховного Суду (зокрема, які викладені у постанові від 06.08.2020 у справі № 813/851/16), відповідно до яких суд, що приймає рішення про стягнення на користь особи суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, має вказати не лише період, а і конкретну суму, яка підлягає стягненню.
Таким чином, для повного і належного захисту порушених прав та інтересів позивача суд вважає, що вимога позивача про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є передчасно заявленою, оскільки відповідачем не здійснено повного розрахунку з позивачем на час розгляду даної справи, а відтак позивач та суд позбавлені можливості обрахувати суму середнього заробітку, що підлягає стягненню на користь позивача.
А відтак, у задоволенні позовної вимоги про стягнення на користь особи суми середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні належить відмовити у зв'язку із передчасністю такої.
Щодо виплати додаткової винагороди за липень 2023 року у сумі 87096,77 грн відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», суд виходить з наступного.
Відповідно до абзаців першого та другого п. 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» (далі Постанова № 168), у редакції Постанови КМУ № 350 від 22.03.2022, установлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським, а також особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби, що розташовані в межах адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надається допомога в рамках Програми є Підтримка, виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000 гривень щомісячно, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.
Відповідно до абзацу першого п. 1 Постанови № 168, у редакції Постанови КМУ № 754 від 01.07.2022, установлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським, а також особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби в межах територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні), виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000 гривень щомісячно (крім осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, яким така винагорода виплачується пропорційно часу проходження служби в розрахунку на місяць), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.
Отже, виплата спірної додаткової винагороди в розмірі до 100000,00 грн залежить від певних умов: безпосередня участь військовослужбовця в бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії під час безпосереднього перебування в районах проведення воєнних (бойових) дій у період здійснення зазначених заходів, а її розмір залежить від часу участі в таких діях та заходах.
Підставою для виплати відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №168, як вже зазначалось судом вище, є саме наказ командира, якому передує документальне підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, у період здійснення зазначених дій або заходів, яким є один з таких документів:
- бойовий наказ (бойове розпорядження);
- журнал бойових дій (вахтового журналу) або журнал ведення оперативної обстановки або бойового донесення (підсумкове, термінове, позатермінове) або постових відомостей (під час охорони об'єкту, на який було здійснено збройний напад, або артилерійський ракетний обстріл);
- рапорт (донесення) начальника (командира) підрозділу (тимчасово створеної групи військовослужбовців, зведеного загону, КрМО, КаМО, екіпажу літака, вертольоту тощо) про участь кожного військовослужбовця (у тому числі з доданих або оперативно підпорядкованих підрозділів) у бойових діях, у виконанні бойових (спеціальних) завдань, із зазначенням, військових звань, прізвищ, імен та по-батькові, а також кількості днів участі військовослужбовців у таких діях та заходах.
Тобто, для виплати винагороди до 100000 грн. має бути підтверджена документально участь військовослужбовця у бойових діях.
На підтвердження безпосередньої участі позивача в заходах у районах проведення воєнних (бойових) дій позивачем надано графік несення служби з 01.07.2023 по 31.07.2023 та рапорт начальника ВРПП Куп'янського РВП ГУНП в Харківській області майора поліції Гуркаленка А., у якому підтверджується факт безпосередньої участі в заходах у районах проведення воєнних (бойових) дій, Дворічанської селищної територіальної громади та Петропавлівської сільської територіальної громади, які піддавалися вогневому ураженню противника, зазначений серед інших старший сержант поліції ОСОБА_1 та у рапорті зазначені відпрацьовані дні а саме: зі 2-15, з 17-20, з 22-25,з 27-31.
Постановою Кабінету Міністрів України від 07.07.2022 № 793 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168» Постанову № 168 доповнено пунктом 2-1 такого змісту: «Установити, що порядок і умови виплати додаткової винагороди, а також одноразової грошової допомоги, передбачених цією постановою, визначаються керівниками відповідних міністерств та державних органів.». Суд зауважує, що сам по собі факт відрядження військовослужбовця у певні райони, не є підставою для нарахування додаткової грошової винагороди. Відповідно до п.1постанови Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022, такою підставою є саме накази командирів (начальників).
Так, суд зазначає, що питання видання відповідних наказів є дискреційним повноваженням та виключною компетенцією уповноваженого органу.
Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених проектом нормативно-правового акту.
Отже, дискреційне право органу виконавчої влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування обумовлене певною свободою (тобто вільним, або адміністративним, розсудом) в оцінюванні та діях, у виборі одного з варіантів рішень та правових наслідків.Наділивши державні органи та осіб, уповноважених на виконання функцій держави дискреційними повноваженнями, законодавець надав відповідному органу держави та особам уповноважених на виконання функцій держави певну свободу розсуду при прийнятті управлінського рішення.
Згідно з Рекомендаціями Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Аналіз норм Кодексу адміністративного судочинства України свідчить про те, що завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень, оскільки ключовим його завданням є здійснення правосуддя.
Оскільки, виплата вказаної винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників), видання яких є дискреційними повноваженнями визначаються керівниками відповідних міністерств та державних органів., суд робить висновок про відсутність підстав для задоволення вказаної позовної вимоги.
Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (ст. 90 КАС України).
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що з наведених у позовній заяві мотивів і підстав, позовній вимоги підлягають задоволенню частково.
Розподіл судових витрат відповідно до ст.ст. 139, 143 КАС України та Закону України «Про судовий збір» не здійснюється, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору.
Керуючись ст.ст. 263, 255, 295, 297 КАС України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління національної поліції в Харківській області (вул. Жон Мироносиць, буд. 13, м. Харків, 61002, код ЄДРПОУ 40108599) про визнання бездіяльності протиправною та зобовязання здійснити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління національної поліції в Харківській області, щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 при звільнені компенсації за невикористані 102 доби оплачуваних відпусток за 2016-2023 роки та не проведення остаточного розрахунку у день звільнення.
Зобов'язати Головне управління національної поліції в Харківській області (вул. Жон Мироносиць, буд. 13, м. Харків, 61002, код ЄДРПОУ 40108599) внести відомості до наказу Головного управління національної поліції в Харківській області від 30.11.2022 № 578 о/с щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) грошової компенсації за невикористані 102 доби щорічної основної і додаткової відпустки, за період з 2016 року по 2023 рік.
Зобов'язати Головне управління національної поліції в Харківській області (вул. Жон Мироносиць, буд. 13, м. Харків, 61002, код ЄДРПОУ 40108599) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) компенсацію за невикористані 102 доби щорічних чергових оплачуваних основних та додаткових відпусток за час проходження служби в Головному управлінні національній поліції в Харківській області з 2016 року по 2023 рік.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено протягом тридцяти днів з дня його складання у повному обсязі шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Другого апеляційного адміністративного суду.
Суддя Заічко О.В.