про залишення позовної заяви без руху
10 січня 2024 року м. Київ № 320/46583/23
Суддя Київського окружного адміністративного суду Жук Р.В., ознайомившись із матеріали адміністративної справи
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві
про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, в якому просить:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо відмови позивачу з 01.02.2023 доплати до пенсії відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 14.07.2021 №713 «Про додатковий соціальний захист окремих категорій осіб»;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві перерахувати та виплатити з 01.02.2023 позивачу щомісячну доплату у розмірі 2000,00 грн відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 14.07.2021 №713 «Про додатковий соціальний захист окремих категорій осіб», з урахуванням виплачених сум.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи, в тому числі, позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними).
Наданий адміністративний позов не відповідає вимогам статей 160, 161 Кодексу адміністративного судочинства України з огляду на таке.
Частиною шостої статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов'язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.
Згідно із частиною першою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Відповідно до частини першої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
У частині другій цієї статті зазначено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено іншого, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Частиною третя статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до частини першою статті 118 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.
У постанові від 31.03.2021 у справі №240/12017/19 Верховний Суд відступив від висновків, викладених, зокрема у постановах від 29.10.2020 у справі №816/197/18 (касаційне провадження №К/9901/50050/18), від 20.10.2020 у справі №640/14865/16-а (касаційне провадження №К/9901/36805/18), від 25.02.2021 у справі №822/1928/18 (касаційне провадження №К/9901/1313/18) щодо застосування строку звернення до суду у соціальних спорах, у яких, зокрема зазначено, що при застосуванні строків звернення до адміністративного суду у вказаній категорії справ слід виходити з того, що встановлені процесуальним законом строки та повернення позовної заяви без розгляду на підставі їх пропуску не можуть слугувати меті відмови у захисті порушеного права, легалізації триваючого правопорушення, в першу чергу, з боку держави (постанови Верховного Суду від 29.10.2020 у справі №816/197/18 (касаційне провадження №К/9901/50050/18), від 20.10.2020 у справі №640/14865/16-а (касаційне провадження №К/9901/36805/18), а також щодо того, що строк звернення позивача до суду у випадку спірних правовідносин розпочав перебіг після отримання позивачем листа-відповіді від органу Пенсійного фонду, а не після отримання пенсії за відповідний період (постанова Верховного Суду від 25.02.2021 у справі №822/1928/18) та дійшов такого висновку щодо застосування строку звернення до суду, передбаченого статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України у спорах цієї категорії:
1) для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання такою особою строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
2) пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує щомісячно. Відтак, отримання пенсіонером листа від територіального органу Пенсійного фонду України у відповідь на його заяву не змінює момент, з якого така особа повинна була дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли вона почала вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду у разі якщо така особа без зволікань та протягом розумного строку не вчиняла активних дій щодо отримання інформації про правильність/помилковість нарахування розміру пенсії, своєчасність/несвоєчасність її перерахунку, тощо.
Відтак, Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав погодилась з висновками судів попередніх інстанцій про те, що отримання позивачем листа відповідача у відповідь на його заяву не змінює момент, з якого позивач повинен був дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли позивач почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду в даному випадку.
До того ж Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав звернула увагу на те, що за умови відсутності часових обмежень для звернення до суду за минулі періоди Пенсійний фонд України як центральний орган виконавчої влади був би позбавлений можливості реалізовувати покладені на нього завдання, зокрема здійснювати ефективний розподіл фінансових ресурсів для пенсійного забезпечення; така ситуація не відповідала б принципу юридичної визначеності у правовідносинах щодо пенсійного забезпечення у солідарній системі.
Також Судова палата, з посиланням на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 24.12.2020 у справі №510/1286/16-а зазначила, що норми, зокрема, статі 87 Закону України від 05.11.1991 №1788-XII «Про пенсійне забезпечення» та статті 46 Закону України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (щодо необмеження будь-яким строком невиплаченої пенсіонерові суми пенсії), підлягають застосуванню у справах за позовами про оскарження бездіяльності, дій та/або рішень суб'єкта владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку пенсійних виплат виключно за наявності таких умов: 1) ці суми мають бути нараховані пенсійним органом; 2) ці суми мають бути не виплаченими саме з вини держави в особі пенсійного органу.
З урахуванням наведеного, Верховний Суд зазначив, що реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача. Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, не реалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою.
Зі змісту позову вбачається, що позивач просить зобов'язати відповідача перерахувати та виплатити щомісячну доплату до пенсії з 01.02.2023, проте до суду він звернувся згідно штампу канцелярії суду лише 12.12.2023, з пропуском шестимісячного строку звернення до суду з цим позовом.
Позивач разом із позовом подав заяву про поновлення строку звернення до суду. В обґрунтування вказаної заяви зазначено, що оскільки, процесуальний строк, який позивачем пропущено, припав на період дії воєнного стану на території України та у зв'язку з тим, Верховний Суд 02.03.2023 у справі №600/870/22-а підтвердив правову позицію щодо спірної щомісячної доплати, на думку позивача, причини пропуску строку звернення до суду є поважними.
Розглянувши вказане клопотання суд вважає за необхідне зазначити про те, що законодавче обмеження строку звернення до суду, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Установлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій.
Так, згідно з правовою позицією Верховного Суду, сформованою у постановах від 26.09.2022 у справі №560/403/22, від 16.02.2023 у справі №640/7964/21 та від 28.02.2023 у справа №400/6312/21, від 20.04.2023 у справі №560/12377/21, сам лише факт введення воєнного стану на території України не може слугувати безумовною та достатньою підставою для визнання поважними причин пропуску процесуального строку, за відсутності відповідних обґрунтувань та доказів того, як саме введення воєнного стану, вплинуло на права та обов'язки позивача.
В ухвалі Верховного суду від 10.03.2023 у справі №540/1285/22 колегія суддів зазначила, що питання поновлення строку на касаційне оскарження судових рішень у випадку його пропуску з причин, пов'язаних із запровадженням воєнного стану в Україні, вирішується в кожному конкретному випадку, виходячи з доводів, наведених у заяві про поновлення такого строку. Однак, сам лише факт запровадження воєнного стану не може бути підставою для поновлення строку на касаційне оскарження судових рішень у всіх абсолютно випадках.
Суд зазначає, що сторони в адміністративному судочинстві наділені рівним обсягом процесуальних прав та обов'язків, а тому відповідні обставини не можуть надавати певних переваг одній із сторін в контексті можливості звернення до суду понад строки, встановлені Законом, оскільки в даному випадку буде порушено принцип правової визначеності.
Суд не бере до уваги посилання позивача про те, що 02.03.2023 Верховний Суд у справі №600/870/22-а підтвердив правову позицію щодо спірної щомісячної доплати, оскільки правовідносини щодо спірної доплати вже були предметом розгляду у Верховному Суді (постанова від 08.11.2022 у справі №420/2473/22).
Разом з тим, суд звертає увагу, що навіть з 02.03.2023 позивачем пропущено шестимісячний строк звернення до суду з даним позовом.
У відповідності до вимог частини 1 статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання позовної заяви особою після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху.
Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Поняття особа повинна слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу ймовірність дізнатися, а не обов'язок особи дізнатися про порушення своїх прав.
Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо: особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.
Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання вчиняти дії з метою їх відновлення не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
Враховуючи наведені обставини, суд вважає, що позивачем пропущений встановлений законом строк звернення до суду та належних обґрунтувань обставин і доказів, на підтвердження поважності причин пропуску строку звернення до суду з цим позовом позивачем не наведено та не доведено.
Наведене свідчить про відсутність поважних причин для поновлення строку звернення до суду та про наявність підстав для залишення позовної заяви без руху відповідно до вимог статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України.
У зв'язку з цим, у порядку усунення недоліків позовної заяви позивачу необхідно надати суду заяву про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду із зазначенням підстав поважності пропуску цього строку та відповідних доказів.
Згідно з частинами 1, 2 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Керуючись статтями 160, 161, 169, 171, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Визнати не поважними причини пропуску строку звернення до суду та відмовити у задоволенні заяви про поновлення строку звернення до суду.
2. Залишити позовну заяву ОСОБА_1 без руху.
3. Протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху позивачу необхідно усунути недоліки позовної заяви, а саме:
- надати суду заяву про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду із зазначенням підстав поважності пропуску цього строку та відповідних доказів.
4. Попередити позивача про те, що у разі, якщо недоліки не буде усунуто у встановлений судом строк, позовну заяву буде повернуто відповідно до пункту першого частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України.
5. Копію ухвали надіслати позивачу, зокрема, шляхом направлення тексту ухвали електронною поштою, факсимільним повідомленням (факсом, телефаксом), телефонограмою.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та не підлягає оскарженню. Заперечення на ухвалу можуть бути включені до апеляційної скарги на рішення суду.
Суддя Жук Р.В.