Провадження № 2-а/760/192/24
Справа № 754/9940/21
11 січня 2024 року м. Київ
Солом'янський районний суд міста Києва в складі головуючого судді - Зуєвич Л.Л., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (участі) учасників справи (в письмовому провадженні) справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 /далі - ОСОБА_1 / (РНОКПП: НОМЕР_1 ; адреса листування: АДРЕСА_1 ; адреса реєстрації: АДРЕСА_2 ) до поліцейського роти № 2 батальйону № 3 Управління патрульної поліції міста Києва Данилюк Олег Олеговича /далі - інспектор поліції Данилюк О.О./ (адреса: 03151, м. Київ, вул. Народного Ополчення, 9), Департаменту патрульної поліції /далі - Департамент/ (код ЄДРПОУ: 40108646; адреса: 03048, м. Київ, вул. Федора Ернста, 3) про скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення,
Рух справи
30.06.2021 вказаний адміністративний позов, за підписом позивача, надійшов до Деснянського районного суду міста Києва.
В позові позивач просить:
- визнати протиправними дії Інспектора патрульної поліції, лейтенанта Голівецького Максима Вікторовича при винесенні постанови серія ЕАН № 4410981 від 28.06.2021 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 126 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП);
- скасувати постанову Інспектора поліції Данилюка О.О. серії ЕАН № 4410981 від 28.06.2021 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 126 КУпАП.
Ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 30.06.2021 справу передано за підсудністю до Солом'янського районного суду міста Києва, з огляду на те, що відповідач у справі знаходиться на території Солом'янського району міста Києва.
26.08.2021 справа надійшла до Солом'янського районного суду міста Києва із супровідним листом Деснянського районного суду міста Києва від 18.08.2021.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.08.2021 для розгляду зазначеної позовної заяви визначено суддю Зуєвич Л.Л.
Ухвалою Солом'янського районного суду міста Києва від 02.09.2021 вказаний позов було залишено без руху та надано час для виправлення недоліків.
Як вбачається з рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, відповідна ухвала суду була отримана позивачем 15.05.2023.
19.05.2023 до суду надійшла заява позивача до якої долучено докази сплати судового збору.
Ухвалою Солом'янського районного суду міста Києва 22.05.2023 відповідний позов прийнято до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (письмового провадження).
Оскільки розгляд справи відбувався в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, судове засідання в справі не проводилось та особи, які беруть участь у справі не викликались.
На підставі викладеного, судовий розгляд справи здійснювався за правилами спрощеного позовного провадження на підставі наявних у суду матеріалів, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу (ч. 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України /далі - КАС України/).
Обґрунтування позову
В позові, зокрема, вказується, що 28.06.2021 інспектором поліції Данилюком О.О., було винесено постанову серії ЕАН № 4410981 про притягнення позивача, ОСОБА_1 , до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 126 КУпАП, та накладено стягнення у вигляді штрафу 425,00 грн.
Зазначається, що відповідно до вказаної постанови, позивач о 00 годин 41 хвилині, рухаючись за кермом автомобіля у м. Києві по вул. Радунська, здійснив розворот ліворуч в зоні дії знаку 4.4 «Рух прямо або праворуч», чим порушив вимоги п. 2.1.а ПДР - Керування транспортним засобом особою, позбавленою права керування транспортними засобами.
Дії інспектора позивач вважає протиправними, а постанову незаконною, та такою, що винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню.
Так, позивач наголошує, що оскаржена постанова винесена за при відсутності жодних доказів його провини, інспектор не розглянув об'єктивно в сукупності докази, взагалі упереджено поставився до нього при винесенні постанови про притягнення його до адміністративної в відповідальності без необхідного розгляду справи, вивчення доказів.
Позивач акцентує, що в постанові відсутні будь-які додатки, в тому числі і обов'язкове зазначення технічного засобу, якими здійснено фото або відеозапис. Таким чином у справі відсутні та не розглядались будь які докази, які б могли підтвердити правопорушення.
Щодо правової позиції відповідачів
20.09.2023 до суду надійшов відзив на позовну заяву, датований 18.09.2023, за підписом представника Департаменту - Кубрак О.І. (діє на підставі довіреності), в якому відповідач просить у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.
Управління вважає, що викладені в позовній заяві твердження позивача є хибними, а позовні вимоги - безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню судом.
Так, у відзиві вказується, що відповідно до оскаржуваної постанови, 28.06.2021 о 00 год. 41 хв. у м. Києві по вул. Радунська, 17, позивач керував транспортним засобом (далі - ТЗ) CADILLAC XTS номерний знак НОМЕР_2 здійснив розворот ліворуч в зоні дії знаку 4.4 рух прямо та направо та не пред'явив посвідчення водія, чим порушив п.п. 2.1 Правил дорожнього руку України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306 (далі - ПДР України), чим скоїв адміністративне правопорушення передбачене ч. 1 ст. 126 КУпАП, що призвело до застосування до позивача адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 425,00 грн.
У відзиві, зокрема, звертається увага на те, що
-Відповідно до п. 2.1. ПДР водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі зокрема: а) посвідчення на право керування транспортним засобом відповідної категорії;
-Відповідно до п. 2.4 ПДР на вимогу поліцейського водій повинен зупинитися з дотриманням вимог цих правил, а також: а) пред'явити для перевірки документи зазначені в п. 2.1.
З урахуванням викладеного, відповідач вважає, що відсутність зазначеного документа у водія виключає його право на керування транспортним засобом та з цього слідує, що посвідчення водія може бути предметом перевірки при встановленні права особи на керуванням транспортним засобом, а також на вимогу Інспектора водій зобов'язаний пред'явити зазначений документ.
Також, у відзиві зауважується, що інспектор в ході розгляду справи не перешкоджав реалізації права на отримання правової допомоги на місці розгляду справи чи в телефонному режимі, інспектором було забезпечено позивачу можливість реалізації прав, визначених статтею 268 КУпАП при розгляді справи.
За таких обставин, на думку відповідача, відсутні підстави для скасування оскарженої постанови з мотивів, наведених в позовній заяві.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Дослідивши матеріали справи, повно і всебічно з'ясувавши обставини справи, оцінивши докази на підтвердження таких обставин в їх сукупності, суд встановив наступне.
28.06.2021 інспектор поліції Данилюк О.О. склав постанову серії ЕАН № 4410981 про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі (а.с. 7), за змістом якої 28.06.2021 о 00:41, у м. Київ, вул. Радунська, 17, водій ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , керуючи транспортним засобом CADILLAC XTS, номерний знак НОМЕР_2 , здійснив розворот ліворуч в зоні дії знаку 4.4 рух прямо та направо та не пред'явив посвідчення водія, чим порушив п.п. 2.1а ПДР України, та скоїв адміністративне правопорушення передбачене ч. 1 ст. 126 КУпАП.
У зв'язку з зазначеним на ОСОБА_1 накладено штраф у розмірі 425,00 грн.
Пункт 7 вказаної постанови - «до постанови додаються» - не заповнений.
Позивач не погоджується із інкримінованим йому правопорушенням, вважає оскаржувану постанову незаконною, акцентує на відсутності доказів вчинення ним правопорушення.
Відповідач доказів на підтвердження вчинення позивачем зазначеного правопорушення до матеріалів справи не долучив, про їх наявність суд не повідомив.
Мотиви, з яких виходить суд при розгляді цієї справи та застосовані ним норми права
Згідно з ст. 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Частиною 2 цієї статті визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Отже законодавчо встановлено презумпцію вини суб'єкта владних повноважень, рішення, дії чи бездіяльність якого оскаржується.
Це означає, що повідомлені позивачем обставини справи про рішення, дії чи бездіяльність відповідача - суб'єкта владних повноважень відповідають дійсності, доки відповідач не спростує їх.
Суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч. 1 ст. 6 КАС України).
Верховенство права є найважливішим принципом правової держави. Змістом цього принципу є пріоритет (тобто верховенство) людини, її прав та свобод, які визнаються найвищою соціальною цінністю в Україні. Цей принцип закріплено у ст. 3 Конституції України.
Стаття 62 Конституції України встановлює, що вина особи, яка притягується до відповідальності, має бути доведена належним чином, а не ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до п. 43 рішення Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) від 14.02.2008 у справі «Кобець проти України» (з відсиланням на первісне визначення цього принципу у справі «Авшар проти Туреччини» (Avsar v. Turkey), п. 282), доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість обвинуваченого доведено поза розумним сумнівом. Розумним є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та здоровому глузді, випливає зі справедливого та зваженого розгляду всіх належних та допустимих відомостей, визнаних доказами, або з відсутності таких відомостей і є таким, який змусив би особу втриматися від прийняття рішення у питаннях, що мають для неї найбільш важливе значення.
Висновок про наявність чи відсутність в діях особи складу адміністративного правопорушення повинен бути обґрунтований, тобто зроблений на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження всіх обставин та доказів, які підтверджують факт вчинення адміністративного правопорушення.
Притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за умови наявності юридичного складу адміністративного правопорушення, в тому числі, встановлення вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними та допустимими доказами.
Визначення доказів в справі про адміністративне правопорушення та їх перелік регламентований ст. 251 КУпАП, а саме: доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Стаття 69 КАС України передбачає, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
В постанові Верховного Суду від 27.06.2019 у справі № 560/751/17, яка відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України є обов'язковою для врахування судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, звертається увага на те, що обов'язок доказування правомірності накладення адміністративного стягнення на позивача в даній категорій справ, відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України покладений на відповідача, - суб'єкта владних повноважень.
Даючи оцінку правомірності оскаржуваної постанови суд виходить з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону України «Про Національну поліцію» поліція діє виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
Згідно з п. 8 ч. 1 ст. 23 вказаного Закону поліція відповідно до покладених на неї завдань у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Згідно з Законом України "Про дорожній рух" єдиний порядок дорожнього руху на всій території України встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306 (далі - ПДР України).
Згідно з п. 1.3 ПДР України учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.
Пунктом 1.9. ПДР України передбачено, що особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
За приписами ст. 14 та ч. 2 ст. 16 Закону України «Про дорожній рух» учасники дорожнього руху зобов'язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху. Водій зобов'язаний мати при собі та на вимогу поліцейського пред'явити для перевірки посвідчення водія, реєстраційний документ на транспортний засіб, а у випадках, передбачених законодавством, - страховий поліс (сертифікат) про укладення договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Пунктом 2.1 ПДР встановлено, що водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі: посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії; реєстраційний документ на транспортний засіб; поліс (сертифікат) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Відповідно до п. 2.4. ПДР на вимогу працівника поліції водій повинен зупинитися з дотриманням вимог цих Правил, а також пред'явити для перевірки документи, зазначені в пункті 2.1.
Згідно з ч. 2 ст. 30 Закону України «Про дорожній рух» поліція для охорони прав і свобод людини, запобігання загрозам публічній безпеці і порядку або припинення їх порушення також застосовує в межах своєї компетенції поліцейські превентивні заходи та заходи примусу, визначені цим Законом.
Статтею 31 вказаного Закону визначено, що поліція може застосовувати такі превентивні заходи, як, зокрема, перевірка документів особи та зупинення транспортного засобу.
На думку позивача ( ОСОБА_1 ), він мав право не пред'являти посвідчення водія та реєстраційний документ на транспортний засіб на вимогу поліцейського для перевірки, доки останній не доведе, що зупинка його транспортного засобу була законною.
Такі доводи позивача не ґрунтуються на вимогах законодавчих актів та не мають відношення до обов'язку водія транспортного засобу мати при собі та пред'явити на вимогу поліцейського для перевірки зазначені документи (див. постанову Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 25.09.2019 у справі №127/19283/17, адміністративне провадження № К/9901/17925/18).
Проте, право органів Національної поліції перевіряти наявність посвідчення водія, реєстраційний документ на транспортний засіб, а також полісу (договору) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страхового сертифіката «Зелена картка») кореспондується із обов'язком водія мати при собі та на вимогу працівника поліції пред'явити такі документи.
Відповідно до ч. 1 ст. 126 КУпАП керування транспортним засобом особою, яка не має при собі або не пред'явила для перевірки посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційного документа на транспортний засіб, а також поліса (договору) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страхового сертифіката "Зелена картка"), тягне за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Вказана норма є імперативною та встановлює відповідальність за відсутність при собі або не пред'явлення для перевірки відповідних документів, а відтак, є самостійним складом адміністративного правопорушення.
Отже, керування транспортним засобом можливе лише за наявності посвідчення водія, реєстраційного документа на транспортний засіб, а також поліса (договору) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страхового сертифіката "Зелена картка"), і такі документи можуть бути предметом перевірки при встановленні права особи на керування транспортним засобом та самостійною підставою для притягнення особи до адміністративної відповідальності.
При цьому, відповідно до правової позиції, викладеної, зокрема, у постанові Верховного Суду від 25.09.2019 по справі № 127/19283/17, притягнення позивача до відповідальності та накладення стягнення за ч. 1 ст. 126 КУпАП є обґрунтованим, навіть коли факт невиконання вимог ПДР не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи.
Разом з тим, суд звертає увагу на те, що як зазначено у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 08.07.2020 у справі № 177/525/17(2-а/177/23/17) /адміністративне провадження № К/9901/34580/18/ сам факт визнання особою вини у порушенні ПДР України не може бути достатнім доказом правомірності рішення суб'єкта владних повноважень за відсутності інших належних доказів і не звільняє відповідача від доведення правомірності свого рішення.
Відповідно до ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Особливості розгляду справ про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі, безпеки на автомобільному транспорті та про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксоване в режимі фотозйомки (відеозапису), встановлюються статтями 279-1-279-8 цього Кодексу.
Як вбачається зі змісту оскаржуваної постанови, в ній не наведено докази вчинення позивачем адміністративного правопорушення.
Судом встановлено, що матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів вчинення позивачем адміністративного правопорушення.
Оцінюючи оскаржувану постанову на предмет її обґрунтованості (п. 3 ч. 2 ст. 2 КАС України), суд має констатувати, що працівником поліції факт вчинення правопорушення, в якому звинувачено позивача, жодним чином не зафіксовано та не підтверджено жодним допустимим й належним доказом.
Так, оскаржена постанова не містить відміток про наявність на момент її винесення доказів на підтвердження вчинення відповідного правопорушення.
Не подано належних, достовірних та достатніх доказів на підтвердження вчинення правопорушення до суду також і в порядку надання відзиву.
Не може бути доказом вчинення адміністративного правопорушення оскаржувана постанова про притягнення позивача до адміністративної відповідальності, оскільки така постанова за своєю природою є результатом розгляду справи про адміністративне правопорушення після збору та дослідження доказів вчинення такого правопорушення.
При цьому, рапорт працівника поліції не може слугувати однозначним доказом винуватості особи у вчиненні адміністративних правопорушень (див. постанову Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №524/4668/17, адміністративне провадження № К/9901/33802/18).
Разом з тим, суд бере до уваги, що Верховний Суд у постанові від 26.04.2018 у справі № 338/1/17 зазначив, що візуальне спостереження за дотриманням правил дорожнього руху працівниками органу Національної поліції може бути доказом у справі лише у тому випадку, коли воно зафіксовано у встановленому законом порядку. Посилання на оскаржувану постанову про притягнення позивача до адміністративної відповідальності як на беззаперечний доказ вчинення ним правопорушення є помилковим, оскільки саме по собі описання адміністративного правопорушення не може бути належним доказом вчинення особою такого порушення. Така постанова по своїй правовій природі є рішенням суб'єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, якому передує фіксування цього правопорушення.
Отже, працівник поліції у своїй діяльності порушив принципи всебічного, повного і об'єктивного з'ясування обставин, оскільки при розгляді справи було застосовано спрощений підхід, а саме: обґрунтування вини сформовано лише на одних даних сприйняття співробітників поліції, з яких неможливо визначити наявність або відсутність правопорушення, тобто без застосування будь-яких інших фактів, які б підтверджували наявність або відсутність вини певної особи (показання свідків, відеофіксація тощо).
Стаття 7 КУпАП передбачає, що ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.
При цьому провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законів.
У силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь, недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи (відповідна правова позиція викладена у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 08.07.2020 у справі № 463/1352/16-а).
Отже, в силу принципу презумпції невинуватості, діючого в адміністративному праві, всі сумніви у винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості.
З іншого боку, рішення суб'єкта владних повноважень повинно бути законним і обґрунтованим і не може базуватись на припущеннях та неперевірених фактах.
Враховуючи викладене, відсутність доказів правомірності дій з боку інспектора патрульної поліції, встановлені судом обставини, не спростовані відповідачем, суд приходить висновку про обґрунтованість позовних вимог позивача щодо скасування оскаржуваної постанови.
При цьому суд зазначає, що належним відповідачем в даній категорії справ є саме Департамент патрульної поліції.
Так, як зазначено у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у справі № 742/2298/17 від 17.09.2020 належним відповідачем у справах про скасування постанов про накладення адміністративного стягнення є орган який таке стягнення застосував, а не конкретна посадова особа вказаного органу.
На підставі наведеного позовні вимоги в частині скасування оскарженої постанови підлягають задоволенню в частині належного відповідача.
Разом з тим, зважаючи на те, що положеннями ч.3 ст.286 КАС України передбачений вичерпний перелік рішень місцевого загального суду як адміністративного суду за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності, який не підлягає розширеному тлумаченню, позов в частині визнання протиправними дій інспектора патрульної поліції при винесенні оскаржуваної постанови, - задоволенню не підлягає.
Щодо судових витрат
За змістом п. 10 ч. 3 ст. 2 КАС України однією з основних засад (принципів) адміністративного судочинства є відшкодування судових витрат фізичних та юридичних осіб, на користь яких ухвалене судове рішення.
Частиною першою статті 132 КАС України передбачено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Отже, з урахуванням задоволення позову на користь позивача підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції судовий збір у розмірі 454,00 грн (а.с. 30), сплачений позивачем за подання позову у даній справі.
Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 2, 6, 9, 72-78, 90, 139, 241-247, 255, 257, 269, 286 КАС України, ст.ст. 7, 9, 18, 251, 256, 268, 276, 286-289, 293 КУпАП, ст. 62 Конституції України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 до поліцейського роти № 2 батальйону № 3 Управління патрульної поліції міста Києва Данилюк Олег Олеговича, Департаменту патрульної поліції про скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення, - задовольнити в частині належного відповідача - Департаменту патрульної поліції.
Скасувати постанову серії ЕАН № 4410981 від 28.06.2021 про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, складену інспектором Управління патрульної поліції в місті Києві Данилюк Олегом Олеговичем відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про притягнення до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 126 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції (код ЄДРПОУ: 40108646; адреса: 03048, м. Київ, вул. Федора Ернста, 3) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ; адреса листування: АДРЕСА_1 ; адреса реєстрації: АДРЕСА_2 ) 454,00 грн (чотириста п'ятдесят чотири гривні) судового збору.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його складення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя Л. Л. Зуєвич