Справа №:755/182/24
Провадження №2-а/755/8/24
"12" січня 2024 р. Дніпровський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді - Катющенко В.П.,
при секретарі - Яхно П.А.
за участю: позивача - ОСОБА_1
представника позивача - ОСОБА_2
представника відповідача - Мельника М.М.
представника третьої особи - Свириденко А.Г.
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в приміщенні Дніпровського районного суду м. Києва, адміністративну справу за позовом громадянина Республіки Узбекистан ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у місті Києві та Київській області, третя особа: Адміністрації державної прикордонної служби України, про скасування рішення про примусове видворення, -
Позивач, громадянин Республіки Узбекистан ОСОБА_1 , звернувся до суду з позовом в якому просить суд: визнати протиправним та скасувати рішення ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області від 21.12.2023 про примусове видворення з України громадянина Республіки Узбекистан ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач посилається на те, що із зазначеним рішенням позивач не погоджується вважає його протиправним та таким, що підлягає скасуванню судом, виходячи з наступного. Підставою прийняття оскаржуваного рішення відповідач зазначає те, що 22.03.2023 працівниками ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області відносно позивача прийнято рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни та зобов'язано залишити територію України не пізніше 01.04.2023. При цьому, в той же день, у позивача відібрано розписку про отримання зазначеного вище рішення, в якій він зобов'язався залишити територію України не пізніше 01.04.2023. Крім того відповідач в оскаржуваному рішенні зазначає, що станом на 21.12.2023 відповідно до відомостей з інтегрованої міжвідомчої автоматизованої системи обміну інформацією з питань контролю осіб, транспортних засобів та вантажів, які перетинають державний кордон «Аркан» громадянин Республіки Узбекистан ОСОБА_1 , рішення про примусове повернення не виконав, територію України не покинув. Вищезазначені доводи відповідача зазначені в оскаржуваному рішенні спростовуються тим, що 31.03.2023 позивачем здійснено перетин державного кордону України, що підтверджується штампом №064 М.Подільський 050200 та штампом Республіка Молдова НОМЕР_3 у паспорті громадянина Узбекистану для виїзду за кордон НОМЕР_1 , виданого 05.10.2019 MIA22000. Також у рішенні Дніпровського районного суду м. Києва від 22.12.2023 у справі №755/19846/23 за позовом Державної міграційної служби України в м. Києві та Київській області до громадянина Республіки Узбекистан ОСОБА_1 про затримання з метою забезпечення примусового видворення, встановлено те, що 31.03.2023 ОСОБА_6 намагався добровільно залишити межі території України, але йому прикордонною службою Республіки Молдова було надано «Решение об отказе вьезда лица в Республику Молдова», також відповідач намагався залишити територію України 23.05.2023 за напрямком Київ - Варшава, але у відповідача не було відповідної візи на перетин кордону країн Євросоюзу. Позивач вважає, що він виконав рішення ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області про примусове повернення від 22.03.2023 та покинув територію України у термін до 01.04.2023, що підтверджується відповідними штампами в паспорті громадянина Узбекистану для виїзду за кордон, а його повернення в Україну у зв'язку з обставинами незалежними від нього не є підставою для прийняття рішення про примусове видворення. Позивач просить суд взяти до уваги те, що він проживає та зареєстрований з 12.03.2020 в АДРЕСА_1 , має дозвіл на працевлаштування в Україні, з 08.06.2022 працює за трудовим договором в ФОП ОСОБА_7 , характеризується з позитивної сторони. З 19.06.2023, після отриманої травми на виробництві потребує медичного обстеження та лікування, що підтверджується випискою №238750 з медичної карти стаціонарного хворого від 20.06.2023. Позивач звертає увагу суду на те, що він має намір добровільно покинути територію України після рішення по даній справі
Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 03.01.2024 відкрито провадження у даній справі, справа призначена до судового розгляду на 12.01.2024 та роз'яснено відповідачу та третій особі право подати письмовий відзив/пояснення на позовну заяву з докази, якими вони обґрунтовуються не пізніше дати розгляду справи.
Копія ухвали суду від 03.01.2024 надіслана на офіційні електронні адреси учасників справи.
11.01.2024 до суду надійшов відзив на позовну заяву з доказами на його обґрунтування.
Так, заперечуючи проти заявлених позовних вимог, відповідач посилається на те, що 21.12.2023 співробітниками Національної поліції України виявлено громадянина Республіки Узбекистан ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який порушив ЗУ «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», а саме: проживав без документів, які б надавали йому право законного перебування на території України на визначений строк та не виконав рішення про примусове повернення з України. Зі слів позивача встановлено, що він прибув до України 31.01.2020 з приватною метою перетнувши державний кордон через пункт пропуску «Нові Яриловичі». 27.02.2020 іноземця документовано посвідкою на тимчасове проживання в Україні № НОМЕР_2 , яку було скасовано 18.06.2020. Для отримання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту в Україні до компетентних органів позивач не звертався. Будь-яких інших дій для легалізації факту свого перебування на території України не вживав. Вище викладене свідчить про те, що позивач порушив вимоги статті 4 ЗУ «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства». За порушення правил перебування іноземних громадян на території України, 22.03.2023 працівниками ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області стосовно позивача складено протокол про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 203 КУпАП та винесено постанову про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 5100 грн., який не було сплачено. Разом з цим, 22.03.2023 працівниками ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області відносно позивача прийнято рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни та зобов'язано залишити територію України не пізніше 01.04.2023. При цьому, в той же день, у позивача відібрано розписку про отримання зазначеного вище рішення, в якій він зобов'язався залишити територію України не пізніше 01.04.2023. Позивачем рішення про примусове повернення до суду не оскаржено, однак і не виконано без поважних на те причин. Після з'ясування всіх обставин перебування позивача на території України та наданих ним пояснень, працівниками міграційної служби правомірно винесено рішення про його примусове повернення. У випадках невиконання іноземцями та особами без громадянства прийнятого щодо них в установленому порядку рішення про примусове повернення, їх за рішенням компетентного може бути примусово видворено. Позивач досяг 18-річного віку, статус біженця йому не надано, в процедурі отримання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту в Україні не перебуває, тобто відсутні підстави, за яких примусове видворення не застосовується. 21.12.2023 ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області відносно позивача прийнято рішення про примусове видворення з України та відібрано розписку про ознайомлення зі змістом і отримання цього рішення. В той же день, 21.12.2023 працівниками ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області затримано позивача для з'ясування причин та обставин правопорушення і умов, що йому сприяли, у порядку ч. 2 ст. 263 КУпАП, строком на 72 години та поміщено до Волинського пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні. Отже, уповноважені особи ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області діяли на підставі, в межах повноважень та у спосіб передбачений Конституцією та законами України.
В судовому засіданні позивач та його представник позов підтримали, просили його задовольнити. Додатково представник позивача пояснив, що позивач двічі намагався покинути територію України, однак з причин які від нього не залежали не зміг цього зробити, у зв'язку з чим вважає, що позивач виконав рішення відповідача від 22.03.2023. Після червня 2023 року позивач не намагався добровільно покинути територію України оскілки отримав травму та лікувався, на даний час позивач повністю одужав та має намір добровільно покинути територію України. Також, позивач оскаржував рішення відповідача про скасування посвідки на тимчасове проживання в Україні від 18.06.2020, однак рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва у задоволенні позову було відмовлено. Позивач працевлаштований в Україні, однак родичів в Україні не має.
Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав з підстав викладених у відзиві.
Представник третьої особи в судовому засіданні позовні вимоги не визнала та просила відмовити у задоволенні позову. Щодо відсутності в базі даних АРКАН відомостей про перетин позивачем кордону пояснила, що штампи у паспорті позивача про перетин кордону України анульовані, у зв'язку з відмовою приймаючої сторони у перетині їх кордону та відповідно пропуску позивача на територію інших держав. У зв'язку з таким обставинами позивач повертається на територію України і вважається таким, що не покинув територію України та відповідно, відомості з бази АРКАН анулюються.
Таким чином, суд вислухавши пояснення учасників справи, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини на яких вони ґрунтуються, у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.
Судом установлено, що 18.02.2020 позивачу, громадянину Республіки Узбекистан ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , видана посвідка на тимчасове проживання № НОМЕР_2 .
Рішенням Державної міграційної служби України в м. Києві та Київській області від 18.06.2020 посвідка на тимчасове проживання № НОМЕР_2 , що була видана громадянину Республіки Узбекистан ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , скасована.
Після скасування посвідки на тимчасове проживання позивач для отримання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту в Україні до компетентних органів не звертався. Будь-яких інших дій для легалізації факту свого перебування на території України не вживав.
22.03.2023 заступником начальника відділу ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області Пясковською О.В. відносно громадянина Республіки Узбекистан ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 складено протокол про адміністративне правопорушення згідно якого 22.03.2023 о 16:10 за адресою: м. Київ вул. Цілинна, 5, виявлено громадянина Республіки Узбекистан ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , який порушив правила перебування іноземців в Україні, а саме: проживання без документів на право проживання в Україні.
Постановою заступника начальника ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області Петрова Д.В. від 22.03.2023, громадянина Республіки Узбекистан ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 203 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 5 100 грн.
22.03.2023 заступником начальника відділу адміністративної діяльності управління міграційного контролю, протидії нелегальній міграції та реадмісії ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області Пясковською О.В. винесено рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни громадянина Республіки Узбекистан ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Як убачається з паспорту громадянина Республіки Узбекистан ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , останній дійсно містить штампи про перетин Державного кордону України 31.03.2023 у напрямку Республіка Молдова та 23.05.2023 у напрямку Республіки Польща, які анульовані у зв'язку з відмовою приймаючої сторони у перетині позивачем їх кордону, що свідчить про те, що позивачем не виконане рішення ЦМУ ДМВС у м. Києві та Київській області від 22.03.2023 про примусове повернення до країни походження або третьої країни громадянина Республіки Узбекистан ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 .
У період часу з 19.06.2023 по 20.06.2023 позивач перебував на стаціонарному лікуванні у КНП «КМКЛ №3».
21.12.2023 співробітниками УПП ГУНП у м.Києві виявлено громадянина Республіки Узбекистан ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживав без документів, які б надавали йому право законного перебування на території України.
21.12.2023 року працівниками ЦМУ ДМС в м. Києві та Київській області було затримано громадянина Республіки Узбекистан ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , для з'ясування причин та обставин правопорушення і умов, що йому сприяли, у порядку ч. 2 ст. 263 КУпАП, строком на 72 години та поміщено до Волинського пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства ДМС України, які незаконно перебувають в Україні.
За порушення правил перебування іноземних громадян на території України, 22.03.2023 року, працівниками ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області стосовно позивача складено протокол про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 203 КУпАП правопорушення та винесено постанову про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 5 100 грн.
21.12.2023 головним спеціалістом сектору правового забезпечення та міграційного контролю управління організації запобігання нелегальній міграції ЦМУ ДМС у м. Києві Київській області Хоржевським Д.Е. відносно громадянина Республіки Узбекистан ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , прийнято рішення про примусове видворення з України іноземця або особи без громадянства.
Відповідно до частини першої статті 26 Конституції України іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.
Згідно з Протоколом №4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, хто законно перебуває на території будь-якої держави, має право вільно пересуватися і вільно вибирати місце проживання в межах цієї території. Кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною. На здійснення цих прав не можуть бути встановлені жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров'я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб (пункти 1-3 статті 2).
Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, та порядок їх в'їзду в Україну та виїзду з України, визначає Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22.09.2011 №3773-VI (далі Закон №3773-VI), у частині третій статті 3 якого закріплено, що іноземці та особи без громадянства зобов'язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави.
Статтею четвертою вказаного Закону визначені підстави для перебування іноземців та осіб без громадянства на території України та підстави для видачі посвідки на тимчасове проживання, які також визначаються відповідно до ст. 5 вказаного Закону.
В той же час, рішенням ЦМУ ДМС в м. Києві та Київській області від 18.06.2020 посвідка на тимчасове проживання № НОМЕР_2 , що була видана громадянину Республіки Узбекистан ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , скасована. Таким чином з моменту скасування посвідки на тимчасове проживання, правових підстав, визначених ст. 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», для перебування на території України, позивач не мав. Після скасування посвідки на тимчасове проживання позивач для отримання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту в Україні до компетентних органів не звертався. Будь-яких інших дій для легалізації факту свого перебування на території України не вживав.
Відповідно до ч.ч. 1, 2, 5 ст. 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство України з прикордонних питань про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення. Рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства, зазначених у частині першій цієї статті, може супроводжуватися забороною щодо подальшого в'їзду в Україну строком на три роки. Строк заборони щодо подальшого в'їзду в Україну обчислюється з дня винесення такого рішення. Порядок виконання рішення про заборону щодо подальшого в'їзду в Україну визначає Кабінет Міністрів України. Іноземець або особа без громадянства зобов'язані самостійно залишити територію України у строк, зазначений у рішенні про примусове повернення.
Як встановлено судом громадянин Республіки Узбекистан ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , дійсно намагався покинути територію України 31.03.2023 у напрямку Республіка Молдова та 23.05.2023 у напрямку Республіки Польща, однак останній повернутий на територію України у зв'язку з відмовою приймаючої сторони у перетині ним їх кордону, що свідчить про те, що позивачем не виконане рішення ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області від 22.03.2023 про примусове повернення до країни походження або третьої країни громадянина Республіки Узбекистан ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, його територіальні органи та територіальні підрозділи, органи охорони державного кордону або органи Служби безпеки України можуть приймати рішення про примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, якщо такі особи затримані за незаконне перетинання (спробу незаконного перетинання) державного кордону України або є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятиметься від виконання рішення про примусове повернення, або якщо така особа не виконала у встановлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення, а також в інших передбачених законом випадках. Рішення про примусове видворення іноземців та осіб без громадянства може бути оскаржено в порядку, передбаченому законом.
За вимог частини восьмої цієї ж статті, положення цієї статті не застосовуються до іноземців та осіб без громадянства, на яких поширюється дія Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».
Відповідно до ст. 31 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземець або особа без громадянства не можуть бути примусово повернуті чи примусово видворені або видані чи передані до країн: де їх життю або свободі загрожуватиме небезпека за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань; де їм загрожує смертна кара або страта, катування, жорстоке, нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження чи покарання; де їх життю або здоров'ю, безпеці або свободі загрожує небезпека внаслідок загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини, або природного чи техногенного лиха, або відсутності медичного лікування чи догляду, який забезпечує життя; де їм загрожує видворення або примусове повернення до країн, де можуть виникнути зазначені випадки.
Судом встановлено, що позивач, громадянин Республіки Узбекистан ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , досяг 18-річного віку, статус біженця йому не надано, в процедурі отримання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту в Україні не перебуває, тобто відсутні підстави, за яких примусове видворення не може бути застосоване.
Наведені вище обставини у їх сукупності свідчать про те, що відповідач ухвалюючи 21.12.2023 рішення про примусове видворення з України до країни походження або третьої країни громадянина Республіки Узбекистан ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , діяв у межах наданих повноважень та у спосіб передбачений законами.
Суд вважає, що право на обмеження доступу до території держави та проживання на її території для осіб, які не є громадянами цієї держави, є суверенним правом Держави Україна, і обґрунтовуючи застосування такого права, відповідач діяв в межах наданих повноважень.
Згідно правової позиції ЄСПЛ, що неодноразово відображалася у рішеннях ЄСПЛ, зокрема, у справі ABUHMAID v. UKRAINE (заява №31183/13) від 12.01.17р., необхідно наголосити, що держави користуються певною свободою розсуду, коли йде мова про встановлення умов потрапляння іноземців на її територію та їх проживання там (див. Osman v. Denmark, no. 38058/09, § 54, 14 червня 2011), і відсутні підстави для висновку про те, що відповідні умови в Україні очевидно необґрунтовані або свавільні. З цього приводу Суд зазначає, що Конвенція не гарантує право іноземців потрапити або мешкати у конкретній країні. Також нею не гарантуються право отримати певний вид дозволу на проживання (див. Aristimuno Mendizabal v. France, no 51431/99, §§ 65-66, 17 січня 2006), п. 121, http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-170285).
Україна як держава зобов'язана забезпечити взяті на себе зобов'язання щодо запровадження обмежень на в'їзд іноземців на її територію виключно з тих підстав і в тому порядку, які передбачені законодавством України.
Судом встановлено, що оскаржене рішення оформлено та прийнято у відповідності до Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
В силу положень ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Відповідно до ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до ч. 4 ст. 90 КАС України, суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Отже, за результатом дослідження наявних у справі матеріалів, а також аналізу повідомлених сторонами обставин, судом встановлено відсутність належних та достовірних доказів на спростування зазначених у оскаржуваному рішенні обставин, які свідчать про існування достатніх підстав для примусового видворення з України громадянина Республіки Узбекистан ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Між тим, в контексті спірних правовідносин доцільно зазначити, що вирішуючи будь-які питання, наслідком яких може стати втручання у права людини або обмеження існуючого права, держава повинна дотримуватись балансу інтересів, який у вигляді сформованого принципу відображений у практиці Європейського суду з прав людини.
У рішенні по справі «Тетяна Жданок проти Латвії» (case of Zdanoka v. Latvia) встановлено, що «для того, щоб гарантувати стабільність та ефективність демократичної системи, від держави може вимагатись вжиття специфічних заходів. У той же час, демократія є поняттям, заснованим на компромісі, що вимагає різних поступок з боку окремих осіб, які повинні інколи бути готові обмежити деякі із своїх свобод так, щоб забезпечити більшу стабільність держави у цілому. Однак, щоразу, коли держава має намір послатись на принцип «демократії, здатної себе захистити» для виправдання свого втручання у права людини, вона повинна уважно оцінити обсяг і наслідки такого заходу, а також те, чи дотриманий баланс між вимогами захисту демократичного суспільства, з одного боку, та захисту прав людини - з іншого» (рішення Великої палати, 2006 р.).
Аналізуючи усі вищевикладені доводи в їх сукупності, суд приходить до висновку, що оскаржуване рішення прийнято уповноваженою особою за наявності підстав визначених Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», відповідно до норм згадуваного Закону, що вказує на відсутність підстав для задоволення позову та відповідно відсутність підстав для скасування рішення від 21.12.2023.
У відповідності до ст. 94 КАС України, у зв'язку з відомою у задоволенні позову, відсутні підстави для стягнення на користь позивача судових витрат.
Керуючись ст. 19 Конституції України, ст.ст. 1, 4, 13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», ст.ст. 2, 5, 6-11, 13-15, 72-79, 90, 139 241-246, 268-271, 288 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
У задоволенні позову громадянина Республіки Узбекистан ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 ) до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у місті Києві та Київській області (код ЄДРПОУ: 42552598, вул. Березняківська, 4-А, м. Київ), третя особа: Адміністрації державної прикордонної служби України код ЄДРПОУ: 00034039, вул. Володимирська, 26, м. Київ), про скасування рішення про примусове видворення - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а в разі його оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.
Суддя: