Справа № 755/19507/23
"04" січня 2024 р. Дніпровський районний суд м. Києва (далі - Суд)
у складі головуючої судді ОСОБА_1 одноособово,
за участю
секретаря судових засідань ОСОБА_2 ,
сторін кримінального провадження:
прокурора ОСОБА_3 ,
обвинуваченого ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Києві кримінальне провадження внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 24 листопада 2023 року за № 12023100040003963 за обвинуваченням
ОСОБА_4 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Києві, громадянин України, з середньою спеціальною освітою, не працює, не одружений, зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимий,
у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 4 ст. 185 Кримінального кодексу (далі КК) України в редакції Закону України № 2117-IX від 03 березня 2022 року «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо посилення відповідальності за мародерство», у с т а н о в и в :
Суть питання, що вирішується судом
З обвинувального акта, складеного 13 грудня 2023 року слідчим СВ Дніпровського УП ГУ НП в місті Києві ОСОБА_5 та затвердженого того ж дня прокурором Дніпровської окружної прокуратури міста Києва ОСОБА_3 , слідує, що ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні 22 листопада 2023 року крадіжки майна в умовах воєнного стану.
Відповідно до ст. 91 Кримінального процесуального кодексу (далі КПК) України у кримінальному провадженні підлягають доказуванню в т.ч. 1) подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення); 2) винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення .
Особливості наведених правовідносин свідчать, що у провадженні необхідно надати відповідь на такі ключові питання: (1) чи вчиняли обвинувачені діяння, яке охоплюються складом кримінального правопорушення, передбаченого КК ?; (2) чи доведено стороною обвинувачення винуватість обвинувачених у вчиненні кримінального правопорушення ?; (3) як слід кваліфікувати діяння обвинувачених, у випадку доведення їх винуватості ?
Суд надає ствердні відповіді на 1 та 2 питання, у зв'язку з чим кваліфікує дії обвинуваченого за ч. 4 ст. 185 КК, з огляду на наступне.
Формулювання обвинувачення із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушенн
Судом визнано доведеним, що ОСОБА_4 22 листопада 2023 року, приблизно о 20 год.09 хв., знаходився за адресою: м. Київ, вул. Будівельників, 29, у приміщенні магазину «Фора». Перебуваючи біля касової зони магазину «Фора», ОСОБА_4 помітив на столі для пакування продуктів мобільний телефон марки «Xiomi Redmi 12S» у силіконовому чохлі темного кольору, поруч з яким ніхто не знаходився.
В цей час у нього виник злочинний умисел, направлений викрадення вказаного телефону з корисливих мотивів.
Так, підійшовши до столу для покування продуктів, ОСОБА_4 правою рукою потягнувся до вищевказаного мобільного телефону «Xiomi Redmi 12S», вартістю 8999 гривень, в силіконовому чохлі для смартфону вартістю 285 гривень, що належить потерпілому ОСОБА_6 .. Після чого взяв його зі столу та поклав собі до правої нагрудної кишені куртки, та з викраденим мобільним телефоном, який перебував у нього в кишені куртки, вийшов з магазину «Фора», покинувши місце вчинення кримінального правопорушення.
В подальшому ОСОБА_4 викраденим майном розпорядився на власний розсуд, чим завдав потерпілому ОСОБА_6 матеріального збитку на суму 9284 гривні.
Стаття (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений
Згідно ст. 185 КК йдеться про
[… 1. Таємне викрадення чужого майна (крадіжка) […]
4. […], в умовах воєнного […] стану […] …].
Відповідно до п. 3-4 постанови Пленуму ВСУ від 06 листопада 2009 року № 10 «Про судову практику у справах про злочини проти власності», які віднайшли своє відображення у позиції Верховного Суду викладеній у постанові від 11 вересня 2019 року в справі № 725/2266/18, слідує, що крадіжка (таємне викрадення чужого майна) - це викрадення, здійснюючи яке, винна особа вважає, що робить це непомітно для потерпілого чи інших осіб.
Мотиви суду
Суд провівши судовий розгляд лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акту за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюючи кожний доказ, що наявний у провадженні, з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку, виходить з наступного у своїх висновках.
Докази на підтвердження встановлених судом обставин та процедура розгляду
Згідно положень ст. 84 КПК доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.
Тобто, докази - це єдність фактичних даних (даних про факти) та їх процесуальних джерел. Фактичні дані - це не факти об'єктивної дійсності, а відомості про них, що утворюють зміст доказів, за допомогою яких встановлюються факти і обставини, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні (див. постанову ВС від 28 березня 2019 року в справі № 154/3213/16).
В цьому випадку, будучи допитаним, у порядку ст. 351 КПК, обвинувачений ОСОБА_4 свою вину у вчиненні зазначеного діяння 22 листопада 2023 року визнав повністю, надав покази, в яких підтвердив обставини вчинення кримінального правопорушення, викладені в установочній частині вироку, зокрема в частині часу, місця та способу, щиро розкаявся у вчиненому.
Вказав, що дійсно за наведеного у вироку алгоритму дій вчинив крадіжку.
Останній також виразив готовність понести покарання за вчинене у межах своєї вини. Крім повного визнання своєї вини у вчиненні кримінального правопорушення, обвинувачений просив визнати недоцільним дослідження доказів в частині обставин вчинення, оскільки повністю погоджується з встановленими обставинами.
Згідно з ч. 3 ст. 349 КПК Суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. При цьому суд з'ясовує, чи правильно розуміють зазначені особи зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності їх позиції, а також роз'яснює їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.
В цьому випадку, повне визнання вини, не заперечення обвинуваченим фактичних обставин кримінального провадження та кваліфікації своїх дій, правильне розуміння та усвідомлення змісту обставин діяння, в якому він обвинувачується, правових наслідків розгляду за спрощеною процедурою, а також відсутність сумнівів у добровільності позиції щодо усвідомлення останнім цих обставин є передумовами для здійснення розгляду провадження в порядку ч. 3 ст. 349 КПК України.
Відповідно, Суд, у порядку ч. 3 ст. 349 КПК України, визнав недоцільним дослідження доказів щодо обставин, які ніким не оспорюються, обмежившись допитом обвинуваченого, дослідженням, зібраних досудовим слідством матеріалів, що характеризують його особу, а також інших доказів, в яких викладені та посвідчені відомості, що мають значення для встановлення фактів і обставин кримінального провадження та інших з метою правильної кваліфікації дій обвинуваченого, у відповідності до положень Кримінального Кодексу України, приходить до висновку про повну доведеність вини обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України, за обставин встановлених судом.
Щодо кваліфікації дій
Згідно ст. 2, 11 КК підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад кримінального правопорушення, передбаченого цим Кодексом, вчинене суб'єктом кримінального правопорушення.
Верховний Суд у постанові від 05 квітня 2018 року в справі № 658/1658/16-к зазначає, що кваліфікація злочину - кримінально-правова оцінка поведінки (діяння) особи шляхом встановлення кримінально-правових (юридично значущих) ознак, визначення кримінально-правової норми, що підлягає застосуванню, і встановлення відповідності ознак вчиненого діяння конкретному складу злочину, передбаченому Кримінальним кодексом, за відсутності фактів, що виключають злочинність діяння.
За своєю суттю і змістом кваліфікація злочинів завжди пов'язана з необхідністю обов'язкового встановлення і доказування кримінально-процесуальними і криміналістичними засобами двох надзвичайно важливих обставин: 1) факту вчинення особою (суб'єктом злочину) суспільно небезпечного діяння, тобто конкретного акту її поведінки (вчинку) у формі дії чи бездіяльності; 2) точної відповідності ознак цього діяння ознакам складу злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК.
Частиною 4 статті 185 КК із змінами, внесеними згідно із Законом № 2117-IX від 03 березня 2022 року «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо посилення відповідальності за мародерство», котра дії з 07 березня 2022 року, визначено відповідальність за таємне викрадення чужого майна (крадіжка) вчинене у т.ч. в умовах воєнного стану.
Згідно ст. 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» ВС забезпечує однакове застосування норм права судами різних спеціалізацій у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.
Реалізація цього завдання відбувається, зокрема, шляхом здійснення правосуддя, під час якого Верховний Суд у своїх рішеннях висловлює правову позицію щодо правозастосування, орієнтуючи в такий спосіб судову практику на однакове застосування норм права (див. п. 28 постанови ВС від 25 травня 2023 року в справі № 457/885/22).
Відповідно до ч. 6 ст. 13 зазначеного Закону висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права. В ухвалі ВП ВС від 25 травня 2023 року в справі № 722/594/22 Велика Палата наголосила, що висновок щодо застосування норми права - це не завжди чітко сформульований висновок у судовому рішенні Касаційного кримінального суду у формі постанови, у тому числі із заголовком «Висновок», це також правове обґрунтування одного чи кількох доводів касаційної скарги сторони кримінального провадження, викладене в судовому рішенні як у формі постанови, так і ухвали, за змістом якого цілком зрозумілою є правова позиція щодо застосування конкретної норми матеріального чи процесуального права.
Питання кримінально правової оцінки крадіжки, вчиненої в умовах воєнного стану, вже вирішувалося ККС ВС та, для прикладу, в ухвалі від 17 січня 2023 року в справі № 404/3367/22 ККС погодився із висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що крадіжка була вчинена в умовах воєнного стану, тобто в період дії воєнного стану на території України і підстав для перекваліфікації дій на ч. 1 ст. 185 КК України немає, оскільки вчинення злочину в умовах воєнного стану, як кваліфікуюча ознака, не є тотожним поняттям обставин вчинення злочину з використанням умов воєнного стану.
Додатково ККС в цій справі наголосив, що оскільки кваліфікуючі ознаки - вчинення кримінального правопорушення в умовах воєнного стану та з використанням умов воєнного стану - є різними ознаками, однак норма закону України про кримінальну відповідальність (ч. 4 ст. 185 КК України) передбачає саме ознаку «вчинення кримінального правопорушення в умовах воєнного стану», то кваліфікація дій як особливо кваліфікованого складу крадіжки є правильною.
Окрім того, як видно з даних Єдиного державного реєстру судових рішень, така ж позиція висловлювалася ККС у низці інших справ, оскільки переглядаючи судові рішення щодо осіб, засуджених за злочини, передбачені статтями 185-187, 189, 191 КК з кваліфікуючою ознакою «вчинення злочину в умовах воєнного стану», Суд не ставив під сумнів правильність кваліфікації дій винних осіб за цією кваліфікуючою ознакою (див. ухвали від 23 листопада 2022 року у справі № 466/1973/22; від 05 грудня 2022 року у справі № 175/965/22, від 31 липня 2023 року у справі № 369/9491/22, від 18 серпня 2023 року у справі 759/1736/23; постанови від 02 березня 2023 року у справі № 477/378/22, від 30 серпня 2023 року у справі № 629/1724/22, 01 вересня 2023 року у справі № 643/2261/23, від 08 вересня 2023 року у справі № 725/585/23).
Отже, якщо крадіжка вчинена в умовах воєнного стану і цей стан введений на всій території держави, то вочевидь особі треба інкримінувати цю ознаку, оскільки законодавець врахував вчинення крадіжки в умовах воєнного стану як чинник, який суттєво підвищує суспільну небезпеку.
Законодавець враховував фактор «воєнного стану» загалом на всій території, на якій цей стан введено, адже він безпосередньо відображається на діяльності як правоохоронної системи, так і на житті пересічних громадян.
В тексті пояснювальної записки до законопроєкту «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо посилення відповідальності за мародерство», тобто того, яким було внесено відповідні зміни до КК прямо вказано, що законодавець вважає, що доповнення деяких статей про кримінальні правопорушення проти власності цією кваліфікуючою ознакою (в т.ч. крадіжки) зумовлене тим, що «… суспільна небезпечність таких дій істотно підвищується в умовах воєнного або надзвичайного стану …».
Тим самим, відсутні ґрунтовні підстави, на противагу наведеним, уважати, що Закон № 2117-IX від 03 березня 2022 року звужує чинність норми ч. 4 ст. 185 КК в його редакції територією активних бойових дій та/або окупованих територій, а не виходить з факту уведення воєнного стану та території, де мало місце діяння на дату вчинення.
З огляду на наведене, та у світлі формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, Суд кваліфікує дії ОСОБА_4 за ч. 4 ст. 185 КК, оскільки він вчинив таємне викрадення чужого майна (крадіжку) в умовах воєнного стану.
Підстав для виходу за межі висунутого обвинувачення, чи його зміни, Суд, у відповідності до ч. 3 ст. 337 КПК України, не вбачає, оскільки в ході судового розгляду обставин, які б перешкоджали ухваленню справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод не встановлено.
Мотиви призначення покарання
Вирішуючи питання про обрання міри покарання обвинуваченому Суд, відповідно до ст. 65 КК України, враховує
(1) ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання;
(2) те, що згідно ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами;
(3) юридична відповідальність особи, за ч. 2 ст. 61 Конституції України, має індивідуальний характер.
Конституційний Суд України в Рішенні від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004, досліджуючи принцип індивідуалізації юридичної відповідальності, зазначив таке: […] призначене судом покарання повинно відповідати ступеню суспільної небезпеки злочину, обставинам його вчинення та враховувати особу винного, тобто бути справедливим.
Згідно з принципом індивідуалізації юридичної відповідальності при призначенні покарання суд має враховувати обставини справи (як ті, що обтяжують, так і ті, що пом'якшують покарання) щодо всіх осіб незалежно від ступеня тяжкості вчиненого злочину […] (абзаци сьомий, восьмий підпункту 4.2 пункту 4 мотивувальної частини) .
В рішенні від 15 червня 2022 № 4-р(II)/2022 року Конституційний Суд України зазначає, що принцип індивідуалізації юридичної відповідальності […] має виявлятись не лише в притягненні до відповідальності особи, винної у вчиненні правопорушення, а й у призначенні їй виду та розміру покарання з обов'язковим урахуванням характеру вчиненого протиправного діяння, форми вини, характеристики цієї особи, можливості відшкодування заподіяної шкоди, […].
Отже, принцип домірності зобов'язує суд у кожному конкретному випадку домірно застосовувати види покарання та (або) інші заходи кримінально-правового характеру з огляду на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та низку інших фактів і обставин (п. 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 червня 2022 року № 1-р/2022)
Відповідно покарання, як захід державного реагування на осіб, котрі вчинили кримінальне правопорушення, є головною і найбільш поширеною формою реалізації кримінальної відповідальності, роль і значення якого багато в чому залежать від обґрунтованості його призначення і реалізації, адже застосування покарання є одним із завершальних етапів кримінальної відповідальності, на якому суд вирішує питання, визначені ч. 1 ст. 368 КПК, та яке виступає правовим критерієм, показником негативної оцінки як самого правопорушення, так і особи, котра його вчинила.
Покарання завжди має особистий, індивідуалізований характер, а його призначення і виконання можливе тільки щодо особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення. При цьому призначення необхідного і достатнього покарання певною мірою забезпечує відчуття справедливості як у потерпілого, так і суспільства (див. постанову Верховного Суду від 10 червня 2020 року в справі № 161/7253/18).
В цій ситуації, обставинами, що пом'якшують покарання є
? щире каяття, яке полягає у визнанні у суді обставин регламентованих п. 1 ч. 2 ст. 91 КПК щодо події кримінального правопорушення, у т.ч. час, місце, спосіб учинення.
Адже, щире розкаяння характеризує суб'єктивне ставлення винної особи до вчиненого злочину, яке виявляється в тому, що вона визнає свою провину, висловлює жаль з приводу вчиненого та бажання виправити ситуацію, що склалася (див. п. 3 ПП ВСУ від 23 грудня 2005 року № 12 «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності»).
Розкаяння передбачає, окрім визнання особою факту вчинення злочину, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому певному злочині, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися в намаганні особи відшкодувати завдані злочином збитки, бажанні виправити наслідки вчиненого (див. постанову ВС від 22 березня 2018 року у справі № 759/7784/15-к).
Обвинувачений висловив щирий жаль з приводу учинених дій та осуд своєї поведінки;
? активне сприяння розкриттю злочину, що виразилось у активному сприянні у встановленні обставин регламентованих ст. 91 КПК України та розгляду провадження у порядку ч. 3 ст. 349 КПК;
? усунення заподіяної шкоди, оскільки шкода потерпілому ОСОБА_6 , відшкодована.
Обставин, що обтяжують покарання, відповідно до ст. 67 КК, не установлено.
Також, Суд враховує, що обвинувачений на обліку у лікаря-психіатра та лікаря-нарколога не перебуває; має місце проживання, стан здоров'я, спосіб життя (див. дані установочної частині цього рішення), що свідчить про те, що оточуюча його обстановка у сім'ї та побуті, виражає прийнятні соціальні зв'язки; позицію сторони обвинувачення щодо необхідної міри покарання та слушності застосування положень ст. 75 КК; відношення обвинуваченого до вчиненого, ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, а саме: класифікацію за ст. 12 КК, особливості й обставини вчинення: форму вини, мотив і мету, спосіб, стадію вчинення, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали; поведінку під час та після вчинення злочинних дій та вважає за необхідне призначити покарання у межах санкції статті 185 КК у виді позбавлення волі зі звільнення від відбування покарання з випробуванням, у відповідності до вимог ст. 75 того ж Кодексу та покладенням обов'язків з числа визначених його ст. 76 КК.
Підставою для звільнення особи від відбування покарання з випробуванням в цій справі є переконання суду про можливість її виправлення без відбування покарання. Цей висновок суду ґрунтується на тих відомостях, які він оцінював на час ухвалення вироку, зокрема, відомостях про вчинений особою злочин, зміст мети й мотивів протиправної поведінки, тривалість та інтенсивність протиправної діяльності, відомості щодо судимості. Також, важливе значення для вирішення питання про звільнення від відбування покарання з випробуванням мали відомості, що характеризують: особистісні прояви винуватого в головних сферах життєдіяльності; його соціально-демографічні властивості; спосіб життя; соціальні зв'язки; посткримінальна поведінка; наявність джерел правомірного отримання доходів для забезпечення власних потреб та осіб, які знаходяться на його утриманні; наскільки його ціннісні орієнтири співпадають з загальнопоширеними в суспільстві нормами моралі; соціально-психологічна характеристика та інші.
Проаналізувавши саме такі обставини, Суд дійшов висновку про наявність підстав для звільнення особи від відбування покарання з випробуванням, позаяк Суд переконаний, що відповідно до вимог ч. 2 ст. 65 КК, дана міра покарання є достатньою для виправлення обвинуваченого та попередження нових кримінальних правопорушень.
Визнаючи тривалість іспитового строку та вид обов'язків визначених ст. 76 КК Суд ураховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставин, що пом'якшують або обтяжують покарання, тобто визначає їх у обсязі необхідному і достатньому для виправлення терміном на 1 рік, в силу ч. 4 ст. 75 КК.
Дане покарання на переконання суду, відповідатиме його меті, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності через призму того, що втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав особи, - воно має бути законним (несвавільним), пропорційним (не становити надмірного тягаря для особи).
Тобто, як наслідок, формальні моменти не можуть бути вирішальними, головною є можливість у кожній конкретній справі оцінити основному мету застосування певного заходу та характер впливу на особу, які можуть істотно відрізнятися, навіть, за зовнішньої подібності відповідних примусових заходів, бо Суд стоїть на тій позиції, що незалежно від того, що вчинили злочинці, визнання їх людської гідності передбачає надання їм можливості ресоціалізувати себе за час відбування покарання з перспективою колись стати відповідальним членом вільного суспільства, що, у цій ситуації, при застосуванні саме такого покарання, є можливим.
Таке покарання перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винної адже справедливість розглядається як властивість права, виражена, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому порушенню, в той час, як покарання завжди призначається як відповідний захід примусу держави за вчинений злочин, виконує виправну функцію і водночас запобігає вчиненню нових злочинів як самим засудженим, так і іншими особами, зокрема, індивідуалізація покарання ґрунтується на прогностичній діяльності суду, з урахуванням того, що оптимальним орієнтиром такої діяльності є визначення покарання в тому обсязі, який був би достатнім для досягнення найближчої мети покарання - виправлення засудженого (див. постанову ВС від 10 червня 2020 року в справі № 161/7253/18), що власне і має місце, в цій ситуації, при застосуванні наведеного судом покарання щодо особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення при застосуванні в т.ч. норм ст. 75, 76 КК.
У той час, як призначення будь-якого іншого виду покарання без звільнення від його відбування, в цій ситуації, в ключі характеристик особи, вчинюваного злочину, поведінки після, Суд сприймає, як діяння, яке б указувало на те, що саме у цій ситуації, та обставинах при яких було вчинено злочин, воно сприймалося б, як грубо непропорційне (діяння та покарання), як наслідок, сприймалося б як жорстоке поводження.
Мотиви ухвалення інших рішень щодо питань, які вирішуються судом
Питання щодо речових доказів суд вирішує у відповідності до ст. 100 КПК України.
На підставі викладеного та керуючись ст. 368-371, 373-374, 376 КПК України, Суд, у х в а л и в :
ОСОБА_4 визнати винуватим у пред'явленому обвинуваченні за ч. 4 ст. 185 Кримінального кодексу України та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п'ять) років.
В силу ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_4 від відбування покарання з іспитовим строком на 1 (один) рік.
Згідно ст. 76 КК України покласти на ОСОБА_4 обов'язки: не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи чи навчання; періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації.
Арешт накладений ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 29 листопада 2023 року на мобільний телефон марки «Xiaomi Redmi 12S», IMEI1: НОМЕР_1 , IMEI2: НОМЕР_2 , без сім-картки, який був вилучений під час проведення огляду місця в приміщенні службового кабінету №312 СВ Дніпровського УП ГУНП у м. Києві, за адресою: м.Київ, вул. Вінстона Черчилля, із забороною відчуження та користування, - скасувати.
Речові докази: мобільний телефон марки «Xiaomi Redmi 12S», IMEI1: НОМЕР_1 , IMEI2: НОМЕР_2 , без сім-картки, який було вилучено та упаковано до спеціального сейф-пакету №ЕХР124379, - повернути власнику; СD-R диск - залишити в матеріалах провадження.
Вирок може бути оскаржено протягом 30 днів з дня проголошення до Київського апеляційного суду через Дніпровський районний суд м. Києва.
Копію судового рішення негайно після його проголошення вручити обвинуваченому, прокурору, іншим учасникам судового провадження та не пізніше наступного дня після ухвалення надіслати учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні.
С у д д я ОСОБА_1