справа № 753/505/24
провадження № 2-з/753/13/24
"11" січня 2024 р. Дарницький районний суду м. Києва в складі:
головуючого судді Коренюк А.М.
при серкретарі Лузовій І.В.
розглянувши у відкритому судововму засіданні в залі суду в м.Києві заяву ОСОБА_2 про забезпечення позову до його пред"явлення, суд -
Позивач до пред'явлення позовузвернувся до суду із заявою про забезпечення позову шляхом зупинення реалізації (продажу) автомобіля марки «Рено», д.н.з. НОМЕР_1 , який йому належить, й був наданий у заставу у межах забезпечення виконання договору позики грошових коштів з ОСОБА_3 , у системі електронних торгів Державного підприємства «Сетам» з виконання виконавчого напису, вичненого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Євтушок Іриною Олександрівною 15.12.2023 року за № 1116 (реєстраційний номер лоту 543257.
Обґрунтовуючи заяву тим, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду у справі за його позовом до ОСОБА_3 про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, посилаючись на потенційний ризик (припущення) без надання відповідного обґрунтування та належних й допустимих доказів.
15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» № 2147-VIIІ від 03 жовтня 2017 року, яким зокрема Цивільний процесуальний кодекс викладений в новій редакції.
Відповідно до п. 9 розділу ХІІ Перехідних положень ЦПК України справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
В судове засідання сторони не з"явились. Їх неявка не перешкоджає розгляду даного процесуального питання.
Заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи (учасників третейського (арбітражного) розгляду).
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду (ч.ч.1, 2 ст. 149 ЦПК України).
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтрересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку сторін з тим, щоб забезпечити реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб"єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов"язаних з ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволення вимог позивача (заявника).
Достатньо обгрутнованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов"язується застосування певного виду забезпечення позову.
Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов"язання після паред"явлення вимоги чи подання позову до суду, наприклад, реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без надання відповідного обгрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Суд, з урахуванням вимог ст.ст. 149, 150 ЦПК України, постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22.12.2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», вивчивши заяву про забезпечення позову, її обґрунтування, дослідивши матеріали заяви у їх сукупності, всебічно та повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають істотне значення для її розгляду і вирішення по суті, з урахуванням предмету майбутнього спору та обраного виду забезпечення позову, відсутності наведених підстав ризиків невжиття заходів забезпечення позову та їх доказів, що може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду, вид пропонованого забезпечення позову, вважає за необхідне відмовити у задоволенні даної заяви.
Суд зазначає, що не може приймати до уваги як належні та допустими докази, надані заявником у мажах цієї заяви, як роздруківки із Інтернет-сайту про призначену дату проведення електронних торгів, які не мають ознак офіційного документу.
Обов"язок доказування покладається на сторін.
При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року.
При цьому, Європейськи суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейськи суд з прав людини зазнчив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобіганню порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Н. проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать конституції, або настала подія, наслідки якої будуть незвортніми».
При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17 липня 2008 року) Європейськи суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежений є підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доспупності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, у тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
При вирішення цієї заяви суд також враховує положення п.4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22.12.2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову».
Так, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Вирішуючи питання про можливість забезпечення позову, суд має встановити факт реальної загрози невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову та брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів, проте саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без надання відповідного обгрунтування, не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
За таких підстав, відсутності обгрунтування заяви про забезпечення позову, судом встановлена відсутність реальної загрози невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову.
Відтак, така заява не може бути задоволеною.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
На підставі вищевикладеного, п. 9 розділу ХІІ Перехідних положень ЦПК України, з урахуванням Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22.12.2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», та керуючись п. 9 розділу ХІІ Перехідних положень ЦПК України, ст.ст. 149, 153 ЦПК України, суд -
У задоволенні заяви ОСОБА_2 про забезпечення позову до його пред"явлення, - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду протягом п'ятнадцять днів з дня його (її) проголошення.
Відповідно до ст.355 ЦПК України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Однак відповідно до пп. 15.5 п. 15 розділу «Перехідні положення» ЦПК України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.
Єдина судова інформаційно-телекомунікаційна система починає функціонувати через 90 днів з дня опублікування Державною судовою адміністрацією України у газеті «Голос України» та на веб-порталі судової влади оголошення про створення та забезпечення функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи.
Згідно ч.1 ст.354 ЦПК України України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.
Отже, строки оскарження судових рішень в апеляційному порядку складають 30 календарних днів - для рішень і 15 календарних днів - для ухвал, однак апеляційна скарга подається за старими правилами - через суд першої інстанції.