Рішення від 11.01.2024 по справі 922/2523/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" січня 2024 р.м. ХарківСправа № 922/2523/22 (638/315/23)

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Міньковського С.В.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом ОСОБА_1

до Приватне акціонерне товариство "Харківський підшипниковий завод"

про стягнення коштів

без виклику учасників справи

ВСТАНОВИВ:

КОРОТКИЙ ЗМІСТ СПРАВИ ТА ДОВОДИ УЧАСНИКІВ.

До господарського суду надійшла справа №638/315/23 за підсудністю з Дзержинського районного суду м. Харкова (суддя Смирнова В.А.) за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства "Харківський підшипниковий завод" про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 144591,36 грн, а також витрати на професійну правничу допомогу.

В обґрунтування вимог позивач посилається на те, що в період з 19.10.2007 по 30.06.2020 перебував у трудових правовідносинах з відповідачем, 30.06.2020 він звільнився на підставі ст. 38 КЗУпП. Однак, в порушення ст. 116 КЗпП України, ПрАТ "Харківський підшипниковий завод" не виплатило при звільненні всі належні йому суми.

Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 19.01.2023 року відкрито провадження.

Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 05.09.2023 цивільну справу №638/315/23 за вказаним вище позовом передано за підсудністю до Господарського суду Харківської області.

Ухвалою від 27.10.2023 господарський суд прийняв матеріали позовної заяви до розгляду; відкрив провадження у справі № №922/2523/22 (638/315/23); ухвалив розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи; встановив відповідачу згідно зі ст.ст. 250, 251 ГПК України строк 15 календарних днів з дня вручення цієї ухвали для подання відзиву та заяви із запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження з доказами їхнього надсилання (надання) позивачу; зобов'язав відповідача надати суду:

- довідку про розмір середньоденної заробітної плати ОСОБА_1 на день звільнення.

Цією ж ухвалою суд встановив позивачу згідно зі ст. 251 ГПК України строк 5 календарних днів з дня отримання відзиву для подання до суду відповіді на відзив з доказами її надсилання (надання) відповідачу та заяви із запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження. Крім того, суд зобов'язав позивача надати суду розрахунок витрат на професійну правничу допомогу, які суду необхідно розподілити при прийнятті рішення.

На виконання вимог ухвали суду відповідач 13.12.2023 надав суду відзив, в якому просить суд, посилаючись на практику Верховного Суду, врахувати важкий фінансовий стан підприємства та те, що відповідач перебуває в процедурі банкрутства і просить суд зменшити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні до 20 000,00 грн.

Позивач (представник позивача) вимог ухвали суду не виконав, відповідь на відзив не надав, розрахунок витрат на професійну правничу допомогу також суду не надав.

ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ ТА ВИСНОВОК СУДУ.

Розглянувши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно перевіривши матеріали справи та надані докази, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 в період з 19.10.2007 по 30.06.2020 перебував у трудових правовідносинах з відповідачем, 30.06.2020 він звільнився на підставі ст. 38 КЗУпП. Однак, в порушення ст. 116 КЗпП України, ПрАТ "Харківський підшипниковий завод" не виплатило при звільненні всі належні йому суми. Остаточний розрахунок при звільнені позивача відповідачем був проведений із затримкою, лише 14.01.2022, тому просить суд стягнути з відповідача середній заробіток за весь час затримки остаточного розрахунку за період з 01.07.2020 по 14.01.2022 в розмірі 144591,36 грн.

Як встановлено судом, позивач ОСОБА_1 звертався до суду з позовними вимогами про стягнення з ПрАТ "ХАРП" заборгованості по заробітній платі. Дана позовна вимога розглядалась Дзержинським районним судом міста Харкова у справі №638/9910/21.

В подальшому, між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем, ПрАТ "ХАРП" в справі №638/9910/21 була укладена мирова угода, яка не була затверджена ухвалою суду, однак виконана відповідачем в повному обсязі.

За умовами мирової угоди, відповідач зобов'язався погасити заборгованість із заробітної плати в загальному розмірі 25150 грн 51 коп. згідно графіку в період з листопада 2021 по грудень 2021.

Судом встановлено, що відповідач виконав умови мирової угоди у визначений період.

Станом на дату звернення до суду з цим позовом у позивача відсутня була заборгованість по заробітній платі та інших виплатам, які необхідно виплатити при звільненні.

Щодо зменшення суми відшкодування, визначеного, виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд дійшов висновку про наступне.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Однак, встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.

Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.

Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини 1 статті 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України.

Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Зокрема, такими правилами є правила про неустойку (статті 549 - 552 ЦК України). Аби неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини 3 статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (частина 1 статті 624 ЦК України), то вона також не є каральною санкцією, а носить саме компенсаційний характер. По-перше, вона стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. По-друге, для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві.

Аналогічно, звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві суд доходить висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, за певних умов суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

Матеріалами справи підтверджується, що в день звільнення (30.06.2020) заробітна плата не була виплачена, а відтак відповідач зобов'язаний виплатити працівникові його середній заробіток за час затримки по день фактичного розрахунку.

Середній заробіток працівника, відповідно до статті 27 Закону України від 24.03.1995 № 108/95-ВР "Про оплату праці", визначається за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі - Порядок № 100).

Позивачем самостійно розраховано суму середнього заробітку в розмірі 144591,36 грн, з чим відповідач не погоджується та в зв'язку з тяжким фінансовим станом і перебуванням в процедурі банкрутства просив її зменшити до 20000,00 грн з врахуванням справедливого та розумного балансу між інтересами працівника та роботодавця.

Відповідно до статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Відповідно до ч.2 ст.237 ГПК України, при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.

Судом здійснено розрахунок середнього заробітку за період з 01.07.2020 по 14.01.2021 з урахуванням суми середньоденної заробітної плати в розмірі 511,52 грн (відповідно до довідки наданої відповідачем від 20.11.2023 за № 20/11/23-6), який становить 70973,40 грн.

Однак, з огляду на неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості на день звільнення (45509,03), характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача (виплатив заборгованість в повному обсязі) суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у сумі 22 755,00 грн (що складає 50% від суми простроченої заборгованості). Зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було би передбачити з урахуванням статистичних усереднених показників.

З урахуванням вищенаведеного, господарський суд, дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 N475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV (3477-15) «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

З приводу висвітлення всіх доводів позову, суд враховує практику Європейського суду з прав людини, який у рішенні в справі «Серявін та інші проти України» вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У рішенні Суду у справі «Трофимчук проти України» № 4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін.

Відповідно до частини 1, 3 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно частини 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості, що позивачем зроблено не було.

Щодо розподілу судових витрат.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог. Судовий збір від сплати якого позивач звільнений у встановленому законом порядку стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.

Зважаючи на часткове задоволення позовних вимог, враховуючи приписи ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 227,59 грн судового збору.

Питання щодо розподлу витрат на професійну правничу допомогу судом не розглядається, в зв'язку з неподанням позивачем нобхідних розрахунків, витребуваних ухвалою суду.

За таких обставин, керуючись ст.ст. 14, 74, 76-80, 129, 232, 233, 236, 238, 240, 241, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Харківський підшипниковий завод" (61089, м. Харків, пр. Індустріальний, 3, код ЄДРПОУ 05808853) на користь ОСОБА_1 ( адреса: АДРЕСА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) 22755,00 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та 227,59 грн судового збору. Всього 22982,59 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

3. В решті вимог позову відмовити.

4. Рішення направити позивачу, відповідачу.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення відповідно до статей 256, 257 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням п.п. 17.5 п.17 Перехідних положень Кодексу.

Повне рішення складено "11" січня 2024 р. в перший робочий день після виходу судді з відпустки.

Суддя С.В. Міньковський