10.01.2024м. СумиСправа № 920/1253/23
Господарський суд Сумської області у складі судді Заєць С.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін матеріали справи № 920/1253/23
за позовом: Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія
"Нафтогаз України" (вул. Б. Хмельницького, 6, м. Київ, 01601,
код ЄДРПОУ 20077720)
до відповідача Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Герасима
Кондратьєва, 127/2" (вул. Герасима Кондратьєва, буд. 127/2,
м. Суми, 40021, код ЄДРПОУ 42099424)
про стягнення 159 942 грн 79 коп.
Стислий виклад позицій сторін по справі, заяви та клопотання сторін. Процесуальні дії, які вчинялись судом.
Позивач звернувся до суду з позовною заявою, відповідно до якої просить суд стягнути з відповідача на свою користь 159942 грн 79 коп, з яких: 105016 грн 73 коп основний борг, 7940 грн 60 коп. пені, 7997 грн 24 коп 3% річних, 38988 грн 22 коп інфляційні втрати за неналежне виконання зобов'язань за Договором про постачання природного газу від 25.09.2020 № 20/21-2431-ТЕ -29; а також просить стягнути судовий збір.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.11.2023 справу № 920/1253/23 розподілено судді Заєць С.В.
Ухвалою суду від 06.11.2023 відкрито провадження у справі, сторонам встановлено строки для подання процесуальних документів.
27.11.2023 відповідачем надано до суду Відзив на позовну заяву, відповідно до змісту якого відповідач посилаючись на положення Постанови Кабінету Мінстрів України від 05.03.2022 № 206, просить відмовити у задоволені позову в частині стягнення пені в сумі 7940, 60 грн, 3% річних у сумі 5006,28 грн та інфляційних втрат у сумі 29753,78 грн.
07.12.2023 позивачем надано відповідь на відзив, відповідно до змісту якого просить задовольнити позов у повному обсязі.
15.12.2023 відповідачем подано до суду Заперечення на відповідь на відзив.
Згідно із статтею 252 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими Господарським процесуальним кодексом України для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.
За приписами статті 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
За змістом статті 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. На розширення цього положення Основного Закону в статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Відповідно до частини четвертої статті 11 Господарського процесуального кодексу України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
В силу вимог частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).
З огляду на зазначені вище обставини, для визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, а також виконання завдання розгляду справи по суті, враховуючи принцип незмінності складу суду, передбачений ст.32 ГПК України, розгляд справи здійснено за межами строків, встановлених Господарським процесуальним кодексом України, проте в розумні строки.
Матеріали справи свідчать про те, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій та надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень. Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.
Судовий процес на виконання ч. 3 ст. 222 ГПК України не фіксувався за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Відповідно до статті 233 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.
Згідно з ч. 4 ст. 240 ГПК України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд встановив наступне.
Між акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (Позивач) та ОБ'ЄДНАННЯМ СПІВВЛАСНИКІВ БАГАТОКВАРТИРНОГО БУДИНКУ «ГЕРАСИМА КОНДРАТЬСВА 127/2» (Відповідач) укладено договір від 25.09.2020 №20/21-2431-ТЕ-29 постачання природного газу.
До договору було укладено додаткові угоди №1 від 26.10.2020, №2 від 23.11.2020, №3 від 30.11.2020, №4 від 22.12.2020, №5 від 30.12.2020, №6 від 29.01.2021, №7 від 25.02.2020, №8 від 26.02.2021, №10 від 28.04.2021, якими змінювалися ціна газу, розмір пені, тощо.
Додаткова угода № 9 не була укладена.
Відповідно до п. 1.1 Договору позивач (постачальник) зобов'язується поставити відповідачу (споживач) природний газ, а відповідач зобов'язується прийняти його та оплатити на умовах цього договору.
Природний газ, що постачається за цим Договором, використовується відповідачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню.
Обґрунтовуючи позов, позивач зазначає, що на виконання умов Договору, Позивач передав у власність Відповідача у жовтні - грудні 2020, січні-квітні 2021 природний газ, що підтверджується актами приймання - передачі природного газу (а.с. 37-43).
Відповідно до пункту 5.1 Договору, оплата за газ здійснюється Відповідачем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки природного газу.
Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що договірні зобов'язання були виконанні в повному обсязі, проте відповідачем вартість отриманого природного газу не була оплачена у повному обсязі та в обумовлені у договорі строки, через, що станом на 26.09.2023 сума боргу відповідача перед позивачем за використаний газ становить 105 016,73 грн., що і стало підставою для звернення до суду з позовом.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, суд виходить з наступного.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договір, який в силу вимог ч. 1 ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Статтею 174 ГК України визначено, що підставою виникнення господарських зобов'язань зокрема є господарські договори та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачених законом, але такі, які йому не суперечать.
Згідно ч. 1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до статті 712 ЦК України За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно вимог ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частиною 1 ст. 655 ЦК України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Згідно норм цивільного та господарського законодавства договір купівлі-продажу є оплатним, тобто при набуванні речі у власність, покупець сплачує продавцеві вартість (ціну) речі, яка обумовлена договором, а у продавця виникає зобов'язання передати покупцю річ та право вимоги оплати і зобов'язання покупця сплати вартість отриманої речі та право її вимоги.
Даний договір є консенсуальним, оскільки права та обов'язки виникають вже в момент досягнення ними угоди за всіма істотними умовами. Отже, змістом договору є ті умови, з приводу яких сторони досягли згоди.
Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Приписами ст. 530 ЦК України передбачено, що, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до вимог ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав зобов'язання у строк, встановлений договором.
З матеріалів справи вбачається, що оплату за переданий газ Відповідач не виконав у строк визначений Договором, чим порушив умови господарського зобов'язання, доказів оплати заборгованості Відповідач також не надав.
Приймаючи до уваги вищезазначене, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення з відповідача заборгованості з оплати за отриманий природній газ у загальній сумі 105 016 грн 73 коп.
Позивачем також заявлено до стягнення 7940 грн 60 коп пені , 7997 грн 24 коп 3% річних та 38988 грн 22 коп інфляційних втрат.
Згідно з вимогами ч. 2 ст. 193 ГК України, порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
У відповідності до ч. 1 ст. 218 ГК України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Статтею 216 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Пунктами 1, 2 ст. 230 ГК України визначено, що санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у ст. 2 цього Кодексу.
Пунктом 6 ст. 231 ГК України передбачено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Відповідно до вимог ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно з приписами ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Пунктом 7.2 Договору визначено, що у разі прострочення Відповідачем оплати згідно п. 5.1, 5.6 Договору, Відповідач зобов'язується сплатити Позивачу пеню у розмірі 14,2%, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.
Пунктом 9.3 Договору сторони погодили, що строк, у межах якого Сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у т. ч. щодо стягнення основної заборгованості, штрафів, пені, відсотків річних, інфляційних втрат встановлюється тривалістю у 5 років.
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до поданого розрахунку позивачем нараховано відповідачу пеню в загальному розмірі 7940 грн 60 коп за загальний період з 26.11.2020 по 25.11.2021, 3 % річних у розмірі 7997 грн 24 коп за загальний період з 26.11.2020 по 26.09.2023 та інфляційні втрати у розмірі 38988 грн 22 коп за загальний період 26.11.2020 по 31.08.2023.
Згідно ст. 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" виконавець комунальної послуги - суб'єкт господарювання, що надає комунальну послугу споживачу відповідно до умов договору; житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.
Згідно ст. 2 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" предметом регулювання цього Закону є відносини, що виникають у процесі надання споживачам послуг з управління багатоквартирним будинком, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення та поводження з побутовими відходами, а також відносини, що виникають у процесі надання послуг з постачання та розподілу електричної енергії і природного газу споживачам у житлових, садибних, садових, дачних будинках.
Відповідно до пункту 3 Прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" на період дії карантину або обмежувальних заходів, пов'язаних із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19) та протягом 30 днів з дня його відміни забороняється нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені) за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги.
Відповідно до Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 №64/2022 введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року. Строк дії воєнного стану в Україні продовжено та він діє до тепер.
Постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2022 №206 "Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану" визначено, що в умовах воєнного стану, введеногоУказом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64 "Про введення воєнного стану в Україні", до припинення чи скасування воєнного стану в Україні забороняється: нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення населенням плати за житлово-комунальні послуги; припинення/зупинення надання житлово-комунальних послуг населенню у разі їхне оплати або оплати не в повному обсязі.
Згідно ст. 4 Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку" об'єднання створюється для забезпечення і захисту прав співвласників та дотримання їхніх обов'язків, належного утримання та використання спільного майна, забезпечення своєчасного надходження коштів для сплати всіх платежів, передбачених законодавством та статутними документами. Об'єднання створюється як непідприємницьке товариство для здійснення функцій, визначених законом. Основна діяльність об'єднання полягає у здійсненні функцій, що забезпечують реалізацію прав співвласників на володіння та користування спільним майном співвласників, належне утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території, сприяння співвласникам в отриманні житлово-комунальних та інших послуг належної якості за обґрунтованими цінами та виконання ними своїх зобов'язань, пов'язаних з діяльністю об'єднання. Господарче забезпечення діяльності об'єднання може здійснюватися власними силами об'єднання (шляхом самозабезпечення) або шляхом залучення на договірних засадах суб'єктів господарювання. Об'єднання є юридичною особою, що створюється відповідно до закону. Об'єднання є неприбутковою організацією і не має на меті одержання прибутку для його розподілу між співвласниками. Об'єднання відповідає за своїми зобов'язаннями коштами і майном об'єднання, від свого імені набуває майнові і немайнові права та обов'язки, виступає позивачем та відповідачем у суді. Об'єднання не несе відповідальності за зобов'язаннями співвласників.
Як свідчать матеріали справи, громадяни, мешканці будинку багатоквартирного будинку АДРЕСА_1 , створили неприбуткову організацію "Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку « АДРЕСА_1 », з метою належного утримання будинку, забезпечення мешканців будинку комунальними та іншими послугами.
З матеріалів справи також вбачається, що позивачем відповідачу направлялись акти приймання-передачі природного газу за договором про постачання природного газу від 25.09.2020 № 20/21-ТЕ-29, в яких найменування послуги визначено як: «виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню»".
Доказів того, що споживання за спірним договором відбувалося не лише мешканцями будинку, а і суб'єктами господарювання матеріали справи не містять.
Отже, відповідач у справі виступає у спірних відносинах з позивачем саме як колективний побутовий споживач (від імені всіх фізичних осіб співвласників) та договір укладений для забезпечення та сприяння співвласникам будинку в отриманні житлово-комунальних послуг належної якості та у встановлений строк.
Враховуючи вищезазначене, суд приходить до висновку, що відповідно до поданого розрахунку період нарахування пені, 3% річних та інфляційних втрат припадає на період дії карантину, а також на час надходження позовної заяви до Господарського суду Сумської області 01.11.2023 на всій території України діяв і продовжує діяти по даний час воєнний стан.
Крім того, суд зазначає, що положення постанови Кабінету Міністрів України від 05.03.2022 №206 прямо не забороняють нарахування ОСББ, які є юридичними особами, 3% річних та інфляційних втрат, не зважаючи на ті обставини, що ці неприбуткові організації створені мешканцями будинку (населенням) для забезпечення таких мешканців комунальними послугами та оплата таких комунальних платежів здійснюється за рахунок мешканців та за тарифами для населення. Проте, зазначене не відповідає засадам справедливості, оскільки безпідставно ставить об'єднання мешканців, які уклали колективний договір на отримання комунальної послуги, у гірше становище порівняно з мешканцями, які мають відповідні індивідуальні договори.
Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. За змістом ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України). Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Підсумовуючи викладене, враховуючи фактичні обставини справи та наведені норми законодавства, те, що на час надходження позовної заяви до Господарського суду Сумської області та на час прийняття рішення у справіна всій території України діє воєнний стан, приписи постанови Кабінету Міністрів України від 05.03.2022 №206 "Деяки питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану", суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача пені, інфляційних нарахувань та процентів річних.
Щодо інших аргументів сторін, суд зазначає, що вони були досліджені у судовому засіданні та не наводяться в рішенні суду, позаяк не покладаються судом в основу цього судового рішення, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, рішення від 10.02.2010).
Розподіл судових витрат між сторонам.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи задоволення позовних вимог в частині, на відповідача покладаються витрати по сплаті судового збору у розмірі 1762 грн 31 коп.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст.123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 247-252 ГПК України, суд
1. Позов Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Герасима Кондратьєва, 127/2" про стягнення 159 942 грн 79коп. - задовольнити частково.
2. Стягнути з Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Герасима Кондратьєва, 127/2" (вул. Герасима Кондратьєва, буд. 127/2, м. Суми, 40021, код ЄДРПОУ 42099424) на користь Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (вул. Б. Хмельницького, 6, м. Київ, 01601, код ЄДРПОУ 20077720) 105016 (сто п'ять тисяч шістнадцять) гривень 73 коп. заборгованості, 1762 (одну тисячу сімсот шістдесят дві) гривні 31 коп. витрат по сплаті судового збору.
3. В іншій частині позовних вимог - відмовити.
4. Видати Акціонерному товариству "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"наказ після набрання рішенням законної сили.
Відповідно до ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Згідно з ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повні реквізити сторін зазначені у п. 2 резолютивної частини даного рішення.
Повне судове рішення складено 12.01.2024.
Суддя С.В. Заєць