вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"12" січня 2024 р. м. Київ Справа № 911/3324/23
Господарський суд Київської області у складі судді Колесника Р.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) сторін, матеріали справи за позовом
Товариства з обмеженою відповідальністю «Олга-Логістик» (04053, місто Київ, вулиця Січових Стрільців, будинок 37-41, код: 36001805)
до
Товариства з обмеженою відповідальністю «Мобайл Енерджи» (08301, Київська обл., Бориспільський р-н, місто Бориспіль, вул. Котляревського, будинок 12, код: 44618924)
про стягнення 86147,87 гривень,
До Господарського суду Київської області 01.11.2023 надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Олга-Логістик» (надалі по тексту - позивач/ТОВ «Олга-Логістик» про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Мобайл Енерджи» (надалі по тексту - відповідач/ТОВ «Мобайл Енерджи») заборгованості за договором поставки від 27.12.2022 № 717 у загальному розмірі 86147,87 гривень, з яких: 79625,10 гривень основний борг, 6522,77 гривень пеня.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що стягувана сума утворилася внаслідок неналежного виконання відповідачем зобов'язань з оплати отриманого товару за договором поставки, що стало підставою для додаткового нарахування та вимог про стягнення пені.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 13.11.2023 позовну заяву ТОВ «Олга-Логістик» прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 911/3324/23. Ухвалено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та без проведення судового засідання. Цією ж ухвалою: встановлено відповідачу строк для подання клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням учасників справи та відзиву на позовну заяву із додержанням вимог ст. 165 Господарського процесуального кодексу України п'ятнадцять днів з дня вручення ухвали.
Представником відповідача в системі «Електронний суд» до суду 18.12.2023 сформовано відзив на позов, із запереченнями проти пред'явлених вимог.
Позивач процесуальним правом на подання відповіді на відзив не скористався.
Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
ТОВ «Олга-Логістик» (постачальник) та ТОВ «Мобайл Енерджи» (покупець) 27.12.2022 укладено договір поставки № 717 (далі - договір), відповідно до умов якого:
- постачальник зобов'язаний поставити та передати у власність покупцеві товари (надалі - товар) в асортименті, упаковці та по цінам зазначеним у специфікації та/або видатковій накладній, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар на умовах, визначених цим договором (пункт 1.1.);
- ціна на товар встановлюється в гривнях і узгоджується у підписаній обома сторонами специфікації (пункт 2.1.);
- загальна сума даного договору обумовлюється сумами, зазначеними у видаткових накладних на товар, що був поставлений за цим договором (пункт 2.3.);
- покупець зобов'язаний сплачувати постачальнику гроші за товар у строк, що не перевищує 21 (двадцять один) день. Строк оплати починає відраховуватися з дня підписання видаткової накладної покупцем, або відповідно умов п. 3.3., 3.3.3. договору. Сума, що підлягає оплаті визначається у видаткових накладних на отриманий покупцем товар (пункти 4.1., 4.3.).
Так, на виконання укладеного сторонами договору постачальником поставлено, а покупцем прийнято товар на загальну суму 81351,54 гривень, що підтверджується наявними у матеріалах справи копіями видаткових накладних, які підписані обома сторонами та скріплені печатками сторін, а саме:
- від 04.07.2023 № МРС-012851 на суму 2697,72 гривень;
- від 04.07.2023 № МРС-012852 на суму 2557,56 гривень;
- від 04.07.2023 № СРЦ-021248 на суму 3293,28 гривень;
- від 06.07.2023 № ДОК-024603 на суму 3027,84 гривень;
- від 06.07.2023 № ДОК-024604 на суму 1537,20 гривень;
- від 06.07.2023 № СРЦ-021543 на суму 1977,00 гривень;
- від 07.07.2023 № СРЦ-021672 на суму 6259,56 гривень;
- від 07.07.2023 № СРЦ-021677 на суму 3460,08 гривень;
- від 13.07.2023 № ДОК-026111 на суму 642,96 гривень;
- від 13.07.2023 № СРЦ-022681 на суму 3997,86 гривень;
- від 14.07.2023 № СРЦ-022795 на суму 2826,72 гривень;
- від 18.07.2023 № ДОК-026854 на суму 1684,20 гривень;
- від 18.07.2023 № ДОК-О26855 на суму 2335,68 гривень;
- від 18.07.2023 № ДОК-026900 на суму 1288,80 гривень;
- від 20.07.2023 № МРС-014212 на суму 3391,02 гривень;
- від 20.07.2023 № МРС-014213 на суму 1874,22 гривень;
- від 20.07.2023 № МРС-014214 на суму 2099,40 гривень;
- від 20.07.2023 № МРС-014215 на суму 4065,72 гривень;
- від 20.07.2023 № СРЦ-023772 на суму 2222,70 гривень;
- від 21.07.2023 № СРЦ-023794 на суму 1246,32 гривень;
- від 21.07.2023 № СРЦ-023795 на суму 3111,06 гривень;
- від 25.07.2023 № ДОК-028422 на суму 1514,88 гривень;
- від 25.07.2023 №ДОК-О28423 на суму 2769,06 гривень;
- від 25.07.2023 № СРЦ-024451 на суму 2280,96 гривень;
- від 28.07.2023 № СРЦ-024928 на суму 5074,56 гривень;
- від 01.08.2023 № МРС-014663 на суму 4969,38 гривень;
- від 01.08.2023 № МРС-014670 на суму 2640,60 гривень;
- № МРС-014671 від 01.08.2023 на суму 1554,60 гривень;
- № МРС-014672 від 01.08.2023 на суму 1665,60 гривень;
- № МРС-014674 від 01.08.2023 на суму 3285,00 гривень.
Згідно платіжних інструкцій від 19.07.2023 №№ 19/07/20232924, 19/07/20232923 відповідач на рахунок позивача перерахував грошові кошти у загальному розмірі 43051,74 гривень, із призначенням платежу: «...згідно договору № 717 від 27.12.2022..», з яких, як стверджує позивач, частина грошових коштів була зарахована в рахунок погашення облікованої за відповідачем заборгованості, яка утворилась на підставі договору за попередні періоди, а частина грошових коштів, а саме у сумі 1726,44 гривень була спрямована в рахунок погашення заборгованості за видатковою накладною від 04.07.2023 № МРС-012851.
З огляду на невиконання відповідачем покладених на нього умовами договору обов'язків по оплаті поставленого позивачем та прийнятого відповідачем товару в повному обсязі, позивач звернувся до суду із розглядуваним позовом із вимогою про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 79625,10 гривень, з урахуванням здійсненої відповідачем часткової оплати.
Відповідач у відзиві на позов проти наведених вище обставин не заперечив, при цьому проти пред'явлених вимог заперечував, з огляду на те, що відповідачем погашено суму основного боргу, що підтверджується долученою до відзиву копією платіжної інструкції від 14.12.2023 № 5026 на суму 79625,10 гривень. Крім того, як вказує відповідач, позивач не звертався до відповідача з вимогою щодо сплати заборгованості в порядку досудового врегулювання спору, а тому, на думку відповідача, звернення до суду є передчасним, що своєю чергою є підставою для відмови у задоволенні позову.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд дійшов наступних висновків.
За змістом ст.ст. 11, 509, 627 Цивільного кодексу України та ст. 179 Господарського кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, зокрема, з правочинів. Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Майново-господарські зобов'язання між суб'єктами господарювання виникають на підставі договорів. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору.
Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України, майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно положень ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки.
Згідно зі ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Частиною 1 ст. 692 цього ж Кодексу передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Матеріалами справи підтверджується та не спростовано відповідачем, факт належного виконання позивачем взятих на себе зобов'язань щодо поставки товару на користь відповідача на загальну суму 81351,54 гривень, що відповідачем в перебігу розгляду справи не заперечувалось.
Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України закріплено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Як встановлено судом пунктом 4.1. договору сторони передбачили, що покупець зобов'язаний сплачувати постачальнику гроші за товар у строк, що не перевищує 21 (двадцять один) день. Строк оплати починає відраховуватися з дня підписання видаткової накладної покупцем.
Статтею 253 Цивільного кодексу України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Таким чином, враховуючи умови пункту 4.1. договору та положення ст. 253 Цивільного кодексу України відповідач мав здійснити повну оплату:
- згідно видаткових накладних від 04.07.2023 №№ МРС-012851, МРС-012852, СРЦ-021248 на загальну суму 6822,12 гривень (з урахуванням частково здійсненої оплати) до 25.07.2023 включно, а прострочення настало з 26.07.2023;
- згідно видаткових накладних від 06.07.2023 №№ ДОК-024603, ДОК-024604, СРЦ-021543 на загальну суму 6542,04 гривень до 27.07.2023 включно, а прострочення настало з 28.07.2023;
- згідно видаткових накладних від 07.07.2023 №№ СРЦ-021672, СРЦ-021677 на загальну суму 9719,64 гривень до 28.07.2023 включно, а прострочення настало з 29.07.2023;
- згідно видаткових накладних від 13.07.2023 №№ ДОК-026111, СРЦ-022681 на загальну суму 4640,82 гривень до 03.08.2023 включно, а прострочення настало з 04.08.2023;
- згідно видаткової накладної від 14.07.2023 № СРЦ-022795 на суму 2826,72 гривень до 04.08.2023 включно, а прострочення настало з 05.08.2023;
- згідно видаткових накладних від 18.07.2023 №№ ДОК-026854, ДОК-026855, ДОК-026900 СРЦ на загальну суму 5308,68 гривень до 08.08.2023 включно, а прострочення настало з 09.08.2023;
- згідно видаткових накладних від 20.07.2023 №№ МРС-014212, МРС-014213, МРС-014214, МРС-014212, СРЦ-023772 на загальну суму 13653,06 гривень до 10.08.2023 включно, а прострочення настало з 11.08.2023;
- згідно видаткових накладних від 21.07.2023 №№ СРЦ-023794, СРЦ-023795 на загальну суму 4357,38 гривень до 11.08.2023 включно, а прострочення настало з 12.08.2023;
- згідно видаткових накладних від 25.07.2023 №№ ДОК-028422, ДОК-028423, СРЦ-024451 на загальну суму 6564,90 гривень до 15.08.2023 включно, а прострочення настало з 16.08.2023;
- згідно видаткової накладної від 28.07.2023 № СРЦ-024928 на суму 5074,56 гривень до 18.08.2023 включно, а прострочення настало з 19.08.2023;
- згідно видаткових накладних від 01.08.2023 №№ МРС-014663, МРС-014670, МРС-014671, МРС-014672, МРС-014674 на загальну суму 14115,18 гривень до 22.08.2023 включно, а прострочення настало з 23.08.2023.
Отже, як встановлено судом та не спростовано відповідачем, станом на день звернення до суду з позовом за останнім обліковувалась заборгованість за поставлений товар у сумі 79625,10 гривень.
Згідно зі статтею 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
В перебігу розгляду справи судом встановлено, що після звернення позивача до суду із розглядуваним позовом та відкриття провадження у цій справі, відповідач погасив обліковану за ним суму заборгованості у повному обсязі.
Вказана обставина підтверджується копією долученої відповідачем до матеріалів справи платіжної інструкції від 14.12.2023 № 5026 на суму 79625,10 гривень, з якої вбачається, що перерахування грошових коштів здійснювалось відповідачем із призначенням платежу: «...згідно договору від 27.12.2022 № 717..».
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Закриття провадження у справі на підставі зазначеної вище норми Господарського процесуального кодексу України можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до моменту звернення до суду з позовною заявою, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не закриття провадження у справі.
Сплата відповідачем на користь позивача суми основного боргу у розмірі 79625,10 гривень, зумовлює висновки суду про те, що між сторонами відсутній предмет спору та, оскільки, предмет спору припинив своє існування в процесі розгляду справи це є підставою для закриття провадження у справі в частині стягнення суми основного боргу в розмірі 79625,10 гривень.
При цьому суд вважає недоречними посилання відповідача на те, що позивач попередньо до звернення до суду не звертався із вимогами щодо досудового врегулювання спору, оскільки згідно з позицією Конституційного Суду України, викладеною у рішенні № 15-рп/2002 від 09.07.2002, обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов'язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує. Встановлення законом обов'язкового досудового врегулювання спору обмежує можливість реалізації права на судовий захист. Право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами.
Матеріли справи свідчать про те, що ТОВ «Олга-Логістик» не зверталось до ТОВ «Мобайл Енерджи» із вимогою про погашення заборгованості до звернення до суду із розглядуваним позовом. Натомість позивачем прийнято рішення захистити свої порушені права в судовому порядку, що є правом позивача, яке він використовує на власний розсуд.
В зв'язку із закриттям провадження у справі в частині стягнення суми основного боргу, суд розглядає вимоги позивача про стягнення з відповідача 6522,77 гривень пені, нарахування якої позивачем здійснено за загальний період з 25.07.2023 по 30.10.2023.
Статтями 610, 612 Цивільного кодексу України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до частини 2 статті 193, частини 1 статті 216 Господарського кодексу України порушення зобов'язання є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом, іншими законами або договором; учасники господарських правовідносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Згідно з п. 8.4. договору у випадку порушення строку оплати поставленого товару покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, діючої в період прострочення, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.
Вказаний пункт договору узгоджується з положеннями ст.ст. 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», за змістом яких платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений ст. 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Відповідно до вимог ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно з приписами ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки та відшкодування збитків.
Частиною 1 ст. 230 Господарського кодексу України визначено, що штрафними санкціями в цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання зобов'язання.
За змістом ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Відповідно до ст. 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. Тому період обчислення пені починається з наступного дня після дати, в якій зобов'язання з оплати мало бути виконано. При цьому, ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, якщо інше не встановлено законом або договором.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені на предмет правильності та обґрунтованості, судом встановлено, що такий є необґрунтованим, адже при нарахуванні пені за порушення відповідачем грошового зобов'язання, позивачем не взято до уваги, що початком для нарахування пені за прострочення виконання зобов'язання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано.
Тож, судом здійснено власний розрахунок пені з урахуванням вірно визначеного початку та кінцевого періоду нарахування, не виходячи за межі заявлених позивачем періодів, та встановлено, що вірно розрахований розмір належної до стягнення з відповідача пені становить 7474,70 гривень.
Водночас, статтею 14 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Нормативне визначення принципу диспозитивності надає право учаснику справи вільно розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд ч. 2 ст. 14 Господарського процесуального кодексу України.
Враховуючи, що в силу положень ч. 2 ст. 237 Господарського процесуального кодексу України при ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог пені у розмірі заявленому позивачем у прохальній частині позовної заяви, тобто у розмірі 6522,77 гривень.
Відповідач в перебігу розгляду справи контррозрахунок заявленої позивачем до стягнення пені не надав, доводи позивача в цій частині не спростував.
Щодо розподілу судових витрат позивач, суд зазначає наступне.
Позивачем до позовної заяви надано попередній розрахунок судових витрат, в якому позивач повідомив що ним понесено 5500 гривень витрат професійну правничу допомогу та 2684,00 гривень судового збору.
Частинами 1, 2 статті 123 Господарського процесуального кодексу України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Разом із тим розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України).
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України).
За змістом ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України).
З наведених вище норм вбачається, що розмір витрат на оплату послуг адвоката обмежений їх співмірністю зі: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.
Під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує, зокрема, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін (ч. 5 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України).
У постанові від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 Верховний Суд дійшов висновку, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04).
Судом встановлено, що на підтвердження понесених витрат на правову допомогу позивачем надано до суду договір про надання послуг адвоката від 17.05.2022, укладений між Адвокатом Семенюк Олег В'ячеславович та ТОВ «Олга-Логістик» (клієнт); акт про надання послуг правової допомоги від 30.10.2023 на загальну суму 5500 гривень; видатковий касовий ордер на суму 5500 гривень.
Також, судом встановлено, що представництво позивача здійснювалось Адвокатом Семенюком Олегом В'ячеславовичем, повноваження якого підтверджуються ордером від 20.09.2023 серії СЕ № 1069581 та який відповідно до свідоцтва від 28.09.2012 серії № 577 має право на заняття адвокатською діяльністю.
Отже, наявними у матеріалах справи доказами підтверджено, що загальний розмір фактично понесених позивачем витрат на професійну правову допомогу пов'язаних із розглядом цієї справи становить 5500 гривень.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 126 Кодексу).
Відповідачем в перебігу розгляду справи клопотання про зменшення судових витрат позивача на оплату правничої допомоги у зв'язку із розглядом цієї справи заявлено не було.
Проаналізувавши подані представником позивача докази понесення позивачем судових витрат на професійну правничу допомогу, та враховуючи відсутність клопотання відповідача щодо зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, суд дійшов висновку, що заявлений позивачем до стягнення з відповідача розмір витрат на оплату послуг адвоката є співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг, а відтак з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу у загальному розмірі 5500 гривень.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Статтею 73 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню.
А саме суд приймає рішення про закриття провадження у справі в частині стягнення суми основного боргу у розмірі 79625,10 гривень та про стягнення з ТОВ «Мобайл Енерджи» на користь ТОВ «Олга-Логістик» 6522,77 гривень пені.
Витрати позивача по сплаті судового збору та витрат на професійну правничу допомогу, у відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються судом на відповідача у повному обсязі, оскільки спір виник з вини відповідача.
Керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 73-80, 86, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Провадження у справі в частині стягнення основного боргу у розмірі 79625,10 гривень закрити.
2. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Олга-Логістик» задовольнити повністю.
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Мобайл Енерджи» (08301, Київська обл., Бориспільський р-н, місто Бориспіль, вул. Котляревського, будинок 12, код: 44618924) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Олга-Логістик» (04053, місто Київ, вулиця Січових Стрільців, будинок 37-41, код: 36001805) 6522,77 гривень пені, 2684,00 гривень судового збору та 5500,00 гривень витрат на професійну правничу допомогу.
4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту рішення у відповідності до ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст рішення складено та підписано 12.01.2024.
Суддя Р.М. Колесник