"12" січня 2024 р.
м. Київ
Справа № 911/2579/23
Суддя Черногуз А.Ф. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи за наявними у справі матеріалами
позов Фізичної особи-підприємця Ткачук Анастасії Олександрівни ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )
до Фізичної особи-підприємця Липки Галини Сергіївни ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 )
про стягнення 55226,94 грн боргу за договором поставки продукції №20/09/2021 від 20.09.2021,
1 • історія розгляду справи
До Господарського суду Київської області надійшла позовна заява Фізичної особи-підприємця Ткачук Анастасії Олександрівни до Фізичної особи-підприємця Липки Галини Сергіївни про стягнення 55226,94 грн боргу за договором поставки продукції №20/90/2021 від 20.09.2021.
Позивач просив суд стягнути з відповідача 40351,50 грн основного боргу за договором поставки продукції №20/09/2021 від 20.09.2021, 11257,12 грн інфляційних, 1814,16 грн трьох відсотків річних від простроченої суми за користування чужими грошовими коштами та 1814,16 грн за прострочення виконання грошового зобов'язання.
Суд ухвалою від 23.08.2023 відкрив провадження у справі у порядку спрощеного позовного провадження. Судом встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву - протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали суду про відкриття провадження.
Суд констатує, що за час перебування матеріалів позовної заяви у провадженні суду відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву на позов у встановлений судом строк. Незважаючи на закінчення строку на подання відзиву, відповідач також не звертався до суду з заявами про поновлення чи продовження строку на подання відзиву, не подавав жодних інших письмових клопотань, що пов'язані з розглядом спору, не надавав до суду заперечень та доказів, які б мали на меті спростувати вимоги позивача. Відповідач не проявив бажання ані ознайомитися з матеріалами справи, ані подати заяви про визнання ним тих чи інших обставин спору. Таким чином вбачається, що відповідач не скористався можливістю доступу до правосуддя.
2 • обставини спірних правовідносин
З наданих позивачем доказів судом встановлено, що між ФОП Ткачук Анастасією Олександрівною та ФОП Липкою Галиною Сергіївною було укладено договір № 20/09/2021, що датований 20.09.2021. Відповідно до преамбули цього договору позивач виступав у ролі постачальника, а відповідач - замовника. Пунктом 1.1 договору узгоджено, що позивач зобов'язувався передати замовнику для подальшої реалізації третім особам - споживачам кондитерські вироби (продукцію), а замовник прийняти та оплатити її вартість.
Пунктом 1.3 договору визначено, що асортимент, кількість та ціна продукції зазначається у видаткових накладних на кожну партію продукції, що є невід'ємною частиною цього договору.
До справи позивачем долучено копію видаткової накладної № 1300 від 18.12.2023. У накладній зафіксовано: дату відвантаження - 18.12.2021 о 15:51; адресу доставки; перелік, кількість та ціну товару - 23 позиції загальною вартістю 40321,50 грн. Видаткова накладна підписана ФОП Ткачук А.О. та отримувачем з боку замовника.
Пунктом 3.2 визначено, що датою поставки є зазначена у товарно-супровідних документах дата отримання товару замовником.
Розділом 4 договору узгоджені права та обов'язки сторін. У пункті 4.1.3 вказано, що при замовленні продукції на суму більше 20000 грн (двадцяти тисяч грн) замовник зобов'язується розрахуватися за поставлену продукцію протягом 60 календарних днів з моменту виставлення постачальником рахунку.
Пунктом 4.1.5 на замовника покладено обов'язок вчасно перераховувати постачальнику кошти за поставлену продукцію, чому кореспондує право постачальника, закріплене у пункті 4.4.2, отримувати оплату вартості поставленої та прийнятої продукції.
Позивач надав до суду копію претензії у порядку статті 222 ГК України, якою вимагав невідкладно перерахувати на рахунок постачальника грошові кошти у розмірі 40351,50 грн.
У позові ФОП Ткачук Анастасія Олександрівна стверджувала, що станом на день подання до суду заяви ФОП Липка Галина Сергіївна не виконала взяті на себе зобов'язання щодо оплати продукції.
3 • основні норми, що застосовуються судом при розгляді справи
В силу статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Право на доступ до правосуддя закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка ратифікована Україною.
Як визначено статтею 5 ГПК України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Статтею 11 ЦК України закріплено - цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
У відповідності до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Нормами ст. 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Виконання зобов'язань, реалізація, зміна та припинення певних прав у договірному зобов'язанні можуть бути зумовлені вчиненням або утриманням від вчинення однією із сторін у зобов'язанні певних дій чи настанням інших обставин, передбачених договором, у тому числі обставин, які повністю залежать від волі однієї із сторін.
Відповідно до статті 525 ЦК України одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.
За змістом положень ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Однією з підстав виникнення господарського зобов'язання згідно ст. 174 ГК України є господарський договір.
Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
За статтею 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.
Приписами статті 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
У відповідності до статей 251, 252 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.
Статтею 265 ГК України визначено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
За приписами ст. 266 ГК України предметом поставки є визначені родовими ознаками продукція, вироби з найменуванням, зазначеним у документації до зразків (еталонів), прейскурантах чи товарознавчих довідниках. Предметом поставки можуть бути також продукція, вироби, визначені індивідуальними ознаками. Загальна кількість товарів, що підлягають поставці, їх часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура) за сортами, групами, підгрупами, видами, марками, типами, розмірами визначаються специфікацією за згодою сторін, якщо інше не передбачено законом.
Частиною 2 ст. 267 ГК України визначено, що строки поставки встановлюються сторонами в договорі з урахуванням необхідності ритмічного та безперебійного постачання товарів споживачам, якщо інше не передбачено законодавством.
Дана норма кореспондується зі ст. 712 ЦК України, відповідно до якої за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
4 • висновки господарського суду
Проаналізувавши наявні у справі докази в контексті наведених вище норм суд з'ясував, що позивач, як постачальник, за укладеним між ним та відповідачем договором, поставив відповідачу, як замовнику продукцію на загальну суму 40321,50 грн. Датою поставки, відповідно до положень пункту 3.2 договору є 18.12.2021, як вказано у видатковій накладній.
Суд акцентує увагу на тому, що відповідно до пункту 4.1.3 при замовленні продукції на суму більше 20000 грн (двадцяти тисяч грн) замовник зобов'язується розрахуватися за поставлену продукцію протягом 60 календарних днів з моменту виставлення постачальником рахунку.
Вбачається, що позивач поставив відповідачу продукцію на суму більше 20000,00 грн, а відтак строк оплати продукції визначається у відповідності до цього пункту договору. Разом з тим, суд вважає, що наявна у справі накладна формально і є рахунком на оплату, оскільки в ній зазначено розрахунковий рахунок постачальника та наявний запис з проханням проводити оплату з розрахункового рахунку на розрахунковий рахунок, при цьому зазначено, що оплати з карти ключ до рахунку та особистих карт не приймаються. Виставлення окремого рахунку договором не вимагається, а в самому договорі у розділі 13 також містяться реквізити постачальника, в тому числі розрахунковий рахунок у форматі IBAN.
За таких умов відповідач був зобов'язаний оплатити поставлену продукцію до 16.02.2022. Матеріали справи не містять доказів оплати отриманої відповідно до накладної продукції.
Слід зауважити, що статтею 14 ГПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Статтею 13 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відтак, судом сформовані вищевикладені висновки на підставі наданих до справи доказів. При цьому відповідач попри отримання судової кореспонденції не доводив перед судом факту оплати отриманої продукції, обставин, що могли б вплинути на звільнення його від узгоджених за договором обов'язків чи про хибність тверджень позивача, неповноти наданих до суду доказів. Тому суд вважає за можливе стягнути з відповідача 40321,50 грн заборгованості за отриману та неоплачену у визначений договором строк продукцію.
Крім суми основного боргу, позивач просив суд стягнути з відповідача інфляційні та відсотки річні.
Частиною другою статті 625 ЦК України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.
Суд відзначає, що у прохальній частині позовної заяви позивач просив стягнути з відповідача 11257,12 грн інфляційних, в той же час відповідно до наданих розрахунків розмір вирахуваних позивачем інфляційних втрат становить 11247,12 грн. Період розрахунку починається з 01.03.2022 по 31.07.2023, визначення якого є правом позивача, враховуючи те, що протягом цього періоду прострочення виконання грошового зобов'язання тривало та відповідачем не вчинялися дії щодо його повного чи часткового погашення. Судом здійснено власний розрахунок відповідно до якого інфляційне збільшення основного боргу становить 11247,12 грн, тож вимога про стягнення інфляційних підлягає задоволенню у визначеному судом розмірі.
Переходячи до розгляду вимог позивача, що у прохальній частині позову сформульовані, як "стягнути 3 (три) % річних від простроченої суми у розмірі 1814,16 грн та користування чужими грошовими коштами у розмірі - 1814,16 грн за прострочення виконання договірного зобов'язання за договором" суд зазначає наступне.
Слід вказати, що частиною 3 статті 692 ЦК України визначено, що у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.
Відповідно до частини 2 статті 536 ЦК України розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Укладеним між сторонами договором не передбачено розмір процентів.
Суд відзначає, що наведені вимоги позивача обгрунтовані ним виключно положеннями частини 2 статті 625 ЦК України, без посилань на частину 2 статті 692 ЦК України чи статтю 536 ЦК України. При цьому статтею 14 ГПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, в межах заявлених нею вимог. В розрахунку заборгованості, що наданий до позову також не міститься посилань на інші норми ЦК України окрім як стаття 625 ЦК України. Окрім того, у наданому розрахунку позивач виділяє два окремих заголовки "нараховано 11247,12 грн санкцій" в частині де йдеться про інфляційні нарахування та "нараховано 1814,16 грн санкцій" в частині де подано розрахунок трьох відсотків річних.
Водночас, суд вважає за необхідне розглядати позовні вимоги у редакції, що вказана у прохальній частині позову, незважаючи на її часткову невідповідність до окремо наданого розрахунку, а також попри відсутність окремого обгрунтування заявлення вимог у частинах процентів за користування чужими грошовими коштами та за прострочення виконання грошового зобов'язання.
Суд констатує, що відповідач прострочив виконання грошового зобов'язання за договором - не здійснив оплату поставленої продукції у строк, що визначений договором - до 16.02.2022. Позивач у "розрахунку штрафних санкцій" (додаток до позову) зазначає період нарахування процентів з 16.02.2022 по 16.08.2023. З огляду на вищевикладене, суд повідомляє про те, що 16.02.2022 є останнім днем строку виконання грошового зобов'язання, а відповідно нарахування за статтею 625 ЦК України, що здійснюються за прострочення виконання зобов'язання можливі лише з наступного календарного дня - 17.02.2022. З огляду на це розрахунок позивача підлягає коригуванню. Судом здійснено перерахунок процентів та встановлено, що їх розмір у межах заявленого позивачем періоду на суму заборгованості становить 1810,84 грн.
Суд акцентує увагу сторін на тому, що статтею 61 Конституції України закріплено, що ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.
Таким чином суд вважає за можливе застосувати частину 2 статті 625 ЦК України та стягнути з відповідача 1810,84 грн трьох відсотків річних за порушення грошового зобов'язання щодо оплати отриманої від позивача продукції. Повторне покладення на відповідача процентів формально доповнюючи прохальну частину різними формуваннями вважатиметься недотримання визначених Конституцією України гарантій, оскільки першопричина нарахування таких процентів є одна - порушення узгодженого договором грошового зобов'язання.
Пунктом 12 частини 3 статті 2 ГПК України закріплено, що основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема, відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Судові витрати відповідно до статті 123 ГПК України складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи на професійну правничу допомогу та інших витрат, що пов'язані з вчиненням сторонами необхідних процесуальних дій. За змістом статті 129 ГПК України судові витрати, пов'язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Суд відзначає, що позивач заявляв до стягнення загальну суму 55236,32 грн, в той час, як судом позов задоволено у розмірі 53379,46 грн, тобто на 96,63 % з урахуванням зауважень про які судом вказано вище. За таких умов суд вважає за можливе покласти на відповідача 2593,55 грн судового збору, що буде пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Також позивач просив суд покласти на відповідача 8000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Згідно з положеннями пункту 1 частини 2 ст. 126 ГПК України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Між тим, частинами 4, 5 ст. 126 ГПК України встановлено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно частини 8 статті 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Позивачем до справи долучено копії актів приймання передачі наданих послуг до договору № 84 про надання правової допомоги:
акт від 20.01.2023 за яким АО "Анкіл", як виконавцем за договором № 84 підготовлено проект претензії до фізичної особи-підприємця Липка Г.С., щодо виконання зобов'язань за договором поставки продукції № 20/09/2021 від 20.09.2021, який укладено між ФОП Ткачук А.О. та ФОП Липка Г.С.Вартість робіт за актом становить 3000,00 грн;
акт від 16.06.2023 за яким АО "Анкіл", як виконавцем за договором № 84 підготовлено проект позовної заяви на адресу Господарського суду Київської області щодо стягнення з фізичної особи-підприємця Липка Г.С. на користь ФОП Ткачук А.О. грошових коштів на загальну суму 54461,69 грн, у зв'язку з невиконанням ФОП Липка Г.С. умов Договору поставки продукції № 20/09/2021 від 20.09.2021, який укладено між ФОП Ткачук А.О. та ФОП Липка Г.С. Вартість робіт за актом становить 5000,00 грн.
Суд зазначає, що матеріали справи не містять доказів направлення претензії, копія якої наявна у матеріалах справи. У разі, якби така претензія дійсно направлялася відповідачу - вказана обставина могла б призвести до того, що потреба у зверненні до суду відпала. В іншому разі суд врахував би, що ігнорування відповідачем претензії, що складалася представником позивача, вважалася б ігноруванням відповідачем наміру позивача вирішити спір у позасудовому порядку. Наразі ж суд не може вважати роботи, що надані за актом від 20.01.2023, як такі, що вплинули на розгляд справи № 911/2579/23.
За таких умов, оцінивши витрати позивача на правову допомогу з урахуванням складності цієї справи, відповідність цієї суми критеріям реальності і розумності, суд дійшов до висновку про те, що заявлені витрати відповідають вимогам щодо співмірності, обґрунтованості та пропорційності до предмету спору лише у частині, що стосується складення позову, беручи до уваги бездіяльність відповідача щодо виконання своїх договірних обов'язків. Враховуючи необхідність пропорційного розподілу судових витрат, з урахуванням того, що позовні вимоги задоволені на 96,63%, суд вважає за можливе стягнути з відповідача на користь позивача 4831,50 грн витрат на правову допомогу.
Згідно з положеннями статті 236 ГПК України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права; обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Враховуючи вищенаведене, а також те, що положеннями п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України однією з засад судочинства визначено змагальність сторін та свободу в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, господарський суд вважає, що судом, в межах наданих повноважень, створені належні умови для реалізації сторонами своїх процесуальних прав щодо доказів та доводів
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Фізичної особи-підприємця Липки Галини Сергіївни ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Фізичної особи-підприємця Ткачук Анастасії Олександрівни ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) 40321,50 грн основної заборгованості за договором поставки, 11247,12 грн інфляційних нарахувань,1810,84 грн трьох відсотків річних, 2593,55 грн судового збору та 4831,50 грн витрат на правову допомогу.
В решті позовних вимог відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку ст. 241 ГПК України.
Рішення підлягає оскарженню в порядку та строки, визначені статтями 254-256 ГПК України.
Повний текст рішення складено та підписано 12.01.2024.
Суддя А.Ф. Черногуз