Дата документу 12.01.2024 Справа № 336/6269/20
Єдиний унікальний № 336/6269/20 Головуючий у 1 інстанції: Галущенко Ю.А.
Провадження № 22-ц/807/136/24 Суддя-доповідач: Дашковська А.В.
«12» січня 2024 року м. Запоріжжя
Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого: Дашковської А.В.,
суддів: Бєлки В.Ю.,
Кочеткової І.В.,
розглянувши в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу з апеляційною скаргою ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 29 січня 2021 року у справі за позовом Концерну «Міські теплові мережі» до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за поставлену теплову енергію,
В жовтні 2020 року Концерн «Міські теплові мережі» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за поставлену теплову енергію.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що відповідачі є споживачами послуг за адресою: АДРЕСА_1 .
Внаслідок того, що відповідачі не виконують свої обов'язки по сплаті послуг з централізованого опалення та гарячого водопостачання, утворилась заборгованість за період з 01 листопада 2012 року по 10 липня 2018 року у розмірі 36041,84 грн.
На підставі зазначеного просив стягнути солідарно з відповідачів на користь Концерну «Міські теплові мережі» суму заборгованість за надані послуги з централізованого опалення та гарячого водопостачання в сумі 36041,84 грн. та судовий збір в розмірі 2102 грн.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 29 січня 2021 року позов задоволено.
Стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на користь Концерну «Міські теплові мережі» заборгованість за надані послуги з централізованого опалення за період з 01 листопада 2012 року по 10 липня 2018 року у розмірі 36041 грн. 84 коп.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Концерну «Міські теплові мережі» судові витрати у розмірі 700 грн. 66 коп.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь Концерну «Міські теплові мережі» судові витрати у розмірі 700 грн. 66 коп.
Стягнуто з ОСОБА_4 на користь Концерну «Міські теплові мережі» судові витрати у розмірі 700 грн. 66 коп.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповідомлення про розгляд справи, пропуск позивачем строку позовної давності, просила скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про часткове задоволення позову, яким стягнути з відповідачів на користь позивача в солідарному порядку заборгованість за період з 01 берензя 2017 року по 10 липня 2018 року в розмірі 9746,13 грн.
Факт надання Концерном «Міські теплові мережі» комунальних послуг з централізованого опалення та гарячого водопостачання за адресою: АДРЕСА_1 , та невиконання обов'язку зі своєчасної сплати за надані послуги не заперечує.
Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 14 листопада 2023 року апеляційне провадження за вищезазначеною апеляційною скаргою відкрито, та ухвалою Запорізького апеляційного суду від 14 листопада 2023 року справу призначено до апеляційного розгляду без повідомлення учасників справи в порядку ч. 2 ст. 369 ЦПК України.
Відповідно до частин першої, третьої статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.
Згідно з частиною першою статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Зважаючи на те, що ціна позову у справі становить менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, справа є малозначною, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без виклику сторін.
Згідно з частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.
За приписами пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (частини перша, друга, п'ята статті 263 ЦПК України).
Рішення суду першої інстанції вказаним вимогам не відповідає.
Нормами пункту 3 частини третьої статті 376 ЦПК України визначено, що порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов'язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.
Відповідно до частин третьої, п'ятої статті 128 ЦПК України судові виклики здійснюються судовими повістками про виклик.
Судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п'ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно.
Частиною першою статті 130 ЦПК України визначено, що судові повістки, адресовані фізичним особам, вручаються їм під розписку, а юридичним особам - відповідній службовій особі, яка розписується про одержання повістки.
З матеріалів справи вбачається, що оскаржуване рішення судом першої інстанції було ухвалене 29 січня 2021 року за відсутності відомостей щодо належного повідомлення відповідача ОСОБА_1 про дату, час і місце судового розгляду відповідно до вимог статті 128 ЦПК України.
На вказані обставини відповідач ОСОБА_1 посилається в апеляційній скарзі.
За вказаних обставин рішення суду, ухвалене 29 січня 2021 року, підлягає скасуванню відповідно до вимог пункту 3 частини третьої статті 376 ЦПК України.
Матеріалами справи підтверджено, що позивачем надавались послуги з централізованого опалення, централізованого постачання гарячої води за адресою: АДРЕСА_1 , особовий рахунок НОМЕР_1 .
Вказана квартира до 11 липня 2018 року знаходилась у власності ОСОБА_1 , що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна № 225752755 від 28 вересня 2020 року (а.с. 11).
Згідно з довідкою щодо заборгованості за надані послуги з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води Концерну «Міські теплові мережі» за період з 01 листопада 2012 року по 10 липня 2018 року за адресою: АДРЕСА_1 , надавались послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води на суму 36622,24 грн., оплачено 580,40 грн., заборгованість 36041,84 грн. (а.с.4).
Відповідно до розрахунку Концерну «Міські теплові мережі», який виконаний за період з 01 листопада 2012 року по 10 липня 2020 року, надавались послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води на суму 8048436622,24 грн., оплачено 580,40 грн., заборгованість 36041,84 грн. (а.с.5-10).
Згідно з пунктом 1 Правил про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630, з наступними змінами та доповненнями (надалі - Правила), ці Правила регулюють відносини між суб'єктом господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальних послуг (виконавець) і фізичною та юридичною особою (споживач), яка отримує або має намір отримувати послуги з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення.
Послуги з централізованого опалення та гарячого водопостачання відносяться до комунальних послуг.
Пунктом 18 Правил встановлено, що розрахунковим періодом для оплати послуг є календарний місяць. Плата за послуги вноситься не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим, якщо договором не встановлено інший строк.
Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається крім випадків, передбачених законом (частина перша статті 525 ЦК України).
Частиною першою статті 530 ЦК України визначено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно з статтею 322 ЦК України власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.
За приписами пункту 1 частини першої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року № 1875-IV (чинного на час виникнення спірних правовідносин) передбачено право споживача одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг. При цьому такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частиною третьою статті 20 цього Закону обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Обов'язок щодо оплати власниками квартир та споживачами житлово-комунальних послуг, крім вищенаведених положень законодавства, закріплений також у статті 162 Житлового кодексу України.
Отже, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Відсутність договору про надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.
Зазначене узгоджується з висновком, викладеним у постановах Верховного Суду України від 30 жовтня 2013 року у справі № 6-59цс13 та від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що Концерн «Міські теплові мережі» надавав за вказаною адресою послуги з централізованого опалення та водопостачання, такі послуги були прийняті, від їх отримання відповідачі не відмовлялись.
Факт надання Концерном «Міські теплові мережі» комунальних послуг з централізованого опалення та гарячого водопостачання за адресою: АДРЕСА_1 , та невиконання обов'язку зі своєчасної сплати за надані послуги ОСОБА_1 не заперечує, про що зазначила в апеляційній скарзі.
Стосовно доводів апеляційної скарги щодо пропуску позивачем строку позовної давності, колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частина четверта статті 267 ЦК України).
Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (частина третя статті 267 ЦК України).
Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Створення рівних можливостей учасникам процесу у доступі до суду та до реалізації і захисту їх прав є частиною гарантій справедливого правосуддя, зокрема принципів рівності та змагальності сторін.
Відповідач, який не був належним чином (згідно з вимогами процесуального закону) повідомлений про час і місце розгляду справи у суді першої інстанції, не має рівних з позивачем можливостей подання доказів, їх дослідження та доведення перед цим судом їх переконливості, а також не може нарівні з позивачем довести у суді першої інстанції ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх заперечень.
Якщо суд першої інстанції, не повідомивши належно відповідача про час і місце розгляду справи, ухвалить у ній заочне рішення, відповідач вправі заявити про застосування позовної давності у заяві про перегляд такого рішення. У разі відмови суду першої інстанції у задоволенні цієї заяви, відповідач може заявити про застосування позовної давності в апеляційній скарзі на заочне рішення суду першої інстанції.
Той факт, що відповідач, який не був належно повідомлений судом першої інстанції про час і місце розгляду справи, не брав участі у такому розгляді, є підставою для вирішення апеляційним судом заяви цього відповідача про застосування позовної давності, навіть якщо така заява не подавалася ним у суді першої інстанції.
Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 17 квітня 2018 року у справі 200/11343/14-ц.
Оскільки з матеріалів справи не вбачається належне повідомлення ОСОБА_1 про розгляд справи, що унеможливило її звернення із заявою про застосування позовної давності до суду першої інстанції, в апеляційній скарзі ОСОБА_1 зазначалось про пропуск позивачем строку позовної давності, колегія суддів дійшла висновку про те, що таке клопотання підлягає розгляду апеляційним судом.
Період заборгованості визначено позивачем в розрахунку заборгованості з 01 листопада 2012 року по 10 липня 2020 року, з позовом щодо стягнення цієї заборгованості Концерн «Міські теплові мережі» звернувся 23 жовтня 2020 року (а.с.2).
Як вбачається з наданого позивачем розрахунку (а.с.5-10), відповідачами здійснювалось часткове погашення щомісячних платежів.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (стаття 267 ЦК України).
У статті 264 ЦК України визначено порядок переривання перебігу позовної давності. Так, згідно із цією статтею перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Позовна давність переривається у разі пред'явлення позову особою до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.
Аналіз зазначеної норми статті 264 ЦК України дає підстави для висновку, що йдеться про дві підстави для переривання перебігу позовної давності: а) вчинення особою дії, що свідчать про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку; б) пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.
Слід зауважити, що правила переривання перебігу позовної давності застосовуються судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо у них є докази на підтвердження факту такого переривання.
У дослідженні обставин, пов'язаних із вчиненням зобов'язаною особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку (частина 1 статті 264 ЦК України), суду необхідно врахувати, що до дій, які свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати: визнання пред'явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає наявність боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. При цьому якщо виконання зобов'язання передбачалося частинами або у виді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу.
Таких висновків дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постановах від 05 червня 2019 року у справі № 905/1562/18, від 12 лютого 2020 року у справі № 917/1421/18, від 26 лютого 2020 року у справі № 910/4391/19.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (з наступними змінами і доповненнями) установлено з 12 березня 2020 року по 22 травня 2020 року на всій території України карантин.
Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено, зокрема, пунктом 12 такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.» Зазначений закон набрав чинності 02 квітня 2020 року.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 карантин було встановлено на всій території України з 12 березня 2020 року до 30 квітня 2021 року.
Таким чином, строки позовної давності по заборгованості, що виникла станом на 02 квітня 2020 року призупинились.
За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п'ята статті 261 ЦК України). В даному випадку перебіг позовної давності обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу.
Отже, станом на 02 квітня 2020 року спливла позовна давність за вимогами за період з 01 листопада 2012 року по 28 лютого 2017 року, а за вимогами з 01 березня 2017 року її строк продовжується на строк дії карантину, і до вимог Концерну «Міські теплові мережі», строк позовної давності до яких не сплив на час початку дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, тобто станом на березень 2020 року, не можуть бути застосовані наслідки пропуску строку позовної давності.
Згідно з розрахунком заборгованості були здійснені наступні платежі на її погашення: лютий 2015 року - 222,48 грн. за гаряче водопостачання (нараховано 98,88 грн.); жовтень 2016 року - 357,92 грн. за холодне водопостачання (нараховано 0 грн.), проте вказані платежі не свідчать про переривання позовної давності, оскільки вчинені за її межами.
Отже, з відповідачів на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за період з 01 березня 2017 року по 10 липня 2020 року включно, що згідно з розрахунком Концерну «Міські теплові мережі» складає 9746,13 грн.
Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Як передбачено статтями 76,77 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Відповідно до статей 79, 80 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно з частиною другою статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Як установлено статтею 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
За приписами статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчинення нею процесуальних дій.
Враховуючи викладене, рішення суду згідно з пунктами 2,4 частини третьої статті 376 ЦПК України підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про стягнення з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 в солідарному порядку на користь Концерну «Міські теплові мережі» заборгованості за поставлену теплову енергію в сумі 9746,13 грн. В іншій частині позов підлягає залишенню без задоволення.
За приписами частин першої, тринадцятої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
У відповідності до вимог статті 141 ЦПК України Концерн «Міські теплові мережі» має право на компенсацію відповідачами суми судового збору, сплаченого за подання позовної заяви, пропорційно до задоволених вимог в розмірі 568,41 грн. по 189,47 грн. з кожного відповідача.
ОСОБА_1 має право на компенсацію позивачем суми судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги, пропорційно до задоволених вимог в розмірі 2300 грн.
Таким чином, з Концерну «Міські теплові мережі» на користь ОСОБА_1 підлягає до стягнення компенсація судового збору в розмірі 2110,53 грн. (2300 грн. - 189,47 грн.).
Керуючись ст. ст. 279, 368, 369, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 задовольнити.
Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 29 січня 2021 року у цій справі скасувати та прийняти нову постанову наступного змісту.
Позов Концерну «Міські теплові мережі» до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за поставлену теплову енергію задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на користь Концерну «Міські теплові мережі» в солідарному порядку заборгованість за поставлену теплову енергію в сумі 9746 (дев'ять тисяч сімсот сорок шість) гривень 13 копійок.
В іншій частині позов залишити без задоволення.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь Концерну «Міські теплові мережі» судовий збір в розмірі 189 (сто вісімдесят дев'ять) гривень 47 копійки.
Стягнути з ОСОБА_4 на користь Концерну «Міські теплові мережі» судовий збір в розмірі 189 (сто вісімдесят дев'ять) гривень 47 копійки.
Стягнути з Концерну «Міські теплові мережі» на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 2110 (дві тисячі сто десять) гривень 53 копійки.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту цієї постанови, лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Повний текст постанови складений 12 січня 2024 року.
Головуючий А.В. Дашковська
Судді: В.Ю. Бєлка
І.В. Кочеткова