майдан Путятинський, 3/65, м. Житомир, 10002, тел. (0412) 48 16 20,
e-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, web: https://zt.arbitr.gov.ua,
код ЄДРПОУ 03499916
"09" січня 2024 р. м. Житомир Справа № 906/1062/23
Господарський суд Житомирської області у складі:
судді Шніт А.В.
секретар судового засідання Малярчук Р.А.
за участю представників сторін:
від позивача: Цімура Я.В. - ордер серія ВС №1220482 від 07.08.2023 (в режимі відеоконференції);
від відповідача: не з'явився;
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу
за позовом Фізичної особи - підприємця Мухи Павла Орестовича
до Десятника Артема Миколайовича
про стягнення 166 054,02грн
Фізична особа - підприємець Муха Павло Орестович звернувся до Господарського суду Житомирської області з позовом про стягнення з Фізичної особи-підприємця Десятника Артема Миколайовича заборгованості у розмірі 166 054,02грн, яка виникла на підставі договорів-заявок №12/05/2023 від 12.05.2023 та №15/05/2023 від 15.05.2023 про надання транспортно-експедиційних послуг.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем зобов'язань в частині оплати послуг з перевезення вантажу.
Суд, в ухвалі від 09.08.2023, встановивши факт припинення підприємницької діяльності суб'єкта господарювання ФОП Десятника Артема Миколайовича 24.07.2023 за його власним рішенням, постановив Фізичній особі - підприємцю Мусі Павлу Орестовичу протягом 10 днів з дня вручення ухвали суду усунути недоліки позовної заяви шляхом подання заяви про усунення недоліків з доказами надіслання її копії відповідачу листом з описом вкладення.
17.08.2023 через систему "Електронний суд" від представника ФОП Мухи П.О. надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви, в якій відповідачем зазначено фізичну особу Десятника Артема Миколайовича з вказівкою на його ідентифікаційний номер, до якої додано копію квитанції про сплату судового збору в розмірі 78,40грн.
Відповідно до розпорядження керівника апарату Господарського суду Житомирської області №72/2023 від 17.08.2023, у зв'язку з тим, що суддя Соловей Л.А. згідно табеля обліку робочого часу з 14.08.2023 по 08.09.2023 перебуває у відпустці, здійснено повторний автоматизований розподіл справи №906/1062/23.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.08.2023, справу №906/1062/23 розподілено судді Шніт А.В.
З метою отримання інформації про зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) фізичної особи Десятника А.М., судом здійснено запит до Єдиного державного демографічного реєстру, у результаті чого отримано відповідь №191562 від 21.08.2023, згідно якої адресою реєстрації останнього є: АДРЕСА_1 .
Ухвалою суду від 21.08.2023 постановлено, зокрема, прийняти матеріали позовної заяви Фізичної особи - підприємця Мухи Павла Орестовича про стягнення з Десятника Артема Миколайовича заборгованості у розмірі 166 054,02грн до розгляду; позовну заяву залишити без руху; позивачу протягом 10 днів з дня вручення ухвали усунути недоліки позовної заяви.
23.08.2023 через систему "Електронний суд" від представника Фізичної особи - підприємця Мухи Павла Орестовича надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви разом з доказами направлення копій позовних матеріалів на адресу відповідача.
Ухвалою суду від 24.08.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін з призначенням для розгляду справи по суті.
Ухвалою суду від 12.12.2023 постановлено продовжити строк розгляду справи по суті; відкласти розгляд справи по суті на 09.01.2024 о 14:15.
Представник позивача в судовому засіданні 09.01.2024 (у режимі відеоконференції) позовні вимоги підтримав у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві.
Представник відповідача в судове засідання 09.01.2024 не з'явився, про причину неявки суд не повідомив, хоча з датою, часом та місцем розгляду справи був ознайомлений вчасно і належним чином засобами електронного зв'язку, про що свідчить довідка суду про доставку електронного листа.
Крім того, відповідно до ч.2 ст.2 Закону України "Про доступ до судових рішень" судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Згідно ч.1, 2 ст.3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному вебпорталі судової влади України (ч.1 ст.4 Закону України "Про доступ до судових рішень").
Враховуючи вищевикладене, суд зазначає, що відповідач мав доступ до судових рішень та мав можливість ознайомитись з ухвалами суду у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
Отже, відповідача належним чином повідомлено про дату, час та місце засідання суду в справі №906/1062/23.
Згідно з п.1 ч.3 ст.202 Господарського процесуального кодексу України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи, зокрема, у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
Враховуючи вищевикладене, а також те, що явка представників позивача та відповідача в судове засідання не визнана обов'язковою, а надання останнім письмового відзиву є його правом, а не його обов'язком, суд вважає, що відсутність представника відповідача не перешкоджатиме розгляду справи за наявними в ній матеріалами.
Заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд
Фактичні обставини справи.
12.05.2023 між Фізичною особою-підприємцем Десятником Артемом Миколайовичем (замовник, відповідач) та Фізичною особою-підприємцем Мухою Павлом Орестовичем (виконавець, позивач) укладено договір-заявку про надання транспортно-експедиційних послуг №12/05/2023 (а.с. 5).
15.05.2023 між Фізичною особою-підприємцем Десятником Артемом Миколайовичем (замовник) та Фізичною особою-підприємцем Мухою Павлом Орестовичем (виконавець) укладено договір-заявку про надання транспортно-експедиційних послуг №15/05/2023 (а.с. 6).
За змістом даних договорів замовник доручає, а виконавець бере на себе обов'язок здійснити перевезення вантажу на автомобілях виконавця з м. Гданськ до м. Києва; вартість перевезення: 2 700 євро по безготівковому розрахунку за курсом НБУ на день розвантаження; умови оплати: безготівковий розрахунок 10 днів по оригіналах.
Як вбачається із міжнародної товарно-транспортної накладної (CMR) від 15.05.2023 і №1605-01 від 16.05.2023, які містяться в матеріалах справи, позивачем здійснено перевезення відповідно до вказаних вище договорів-заявок про надання транспортно-експедиційних послуг (а.с. 81-87). Вантаж у місцях розвантаження прийнято без зауважень.
Позивачем оформлено акти надання послуг №37 від 19.05.2023 і №38 від 22.05.2023, а також сформовано рахунки на оплату №35 від 19.05.2023 (на суму 106 777,17грн) та №36 від 22.05.2023 (на суму 59 276,85грн) на ім'я відповідача на загальну суму 166 054,02грн (а.с. 7-8, 13-14). Судом встановлено, що зазначені акт надання послуг підписані й пропечатані уповноваженим представником лише зі сторони позивача (перевізника).
31.05.2023 позивач направив відповідачу досудову претензію від 29.05.2023 про оплату вартості наданих послуг у строк, визначений договорами, разом з доданими документами, зокрема - актами надання послуг №37 від 19.05.2023, №38 від 22.05.2023 та рахунками на оплату №35 від 19.05.2023, №36 від 22.05.2023 (а.с. 21-23).
Проте, відповідач надані позивачем послуги з перевезення вантажів своєчасно не оплатив, відтак за ним утворилася заборгованість перед позивачем на загальну суму 166 054,02грн.
Варто зауважити, що 24.07.2023 відповідачем була припинена господарська діяльність, про що був внесений відповідний запис до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с. 39).
Однак, враховуючи положення ст.51, 52, 598-609 Цивільного кодексу України, однією із особливостей підстав припинення зобов'язань для фізичної особи-підприємця є те, що у випадку припинення суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи (виключення з реєстру суб'єктів підприємницької діяльності) її зобов'язання за укладеними договорами не припиняються, а залишаються за нею як фізичною особою, оскільки фізична особа не перестає існувати. Фізична особа - підприємець відповідає за своїми зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.
Відтак, оскільки спірні правовідносини виникли з господарських договорів, укладених з фізичною особою - підприємцем, вказаний спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства і після втрати особою статусу підприємця.
З огляду на вищевикладене, позивач звернуся до суду з даним позовом про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 166 054,02грн за надані послуги з перевезення вантажу.
Норми права, застосовані судом, оцінка доказів, аргументів, наведених учасниками справи, та висновки щодо порушення, не визнання або оспорення прав чи інтересів, за захистом яких мало місце звернення до суду.
Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ст.509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України)).
Господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку (ч.1 ст.173 Господарського кодексу України (далі - ГК України)). Сторони можуть за взаємною згодою конкретизувати або розширити зміст господарського зобов'язання в процесі його виконання, якщо законом не встановлено інше (ч.3 ст.173 ГК України).
Майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (ч.1 ст.175 ГК України).
Статтею 11 ЦК України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Судом встановлено, що спірні правовідносини між сторонами виникли на підставі договорів-заявок про надання транспортно-експедиційних послуг №12/05/2023 від 12.05.2023 та №15/05/2023 від 15.05.2023, які за своєю правовою природою є договорами перевезення вантажу, які підпадають під правове регулювання норм глави 64 Цивільного кодексу України та глави 32 Господарського кодексу України.
Згідно зі статтею 908 Цивільного кодексу України, яка кореспондується зі статтею 306 Господарського кодексу України, перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.
Відповідно до приписів ч. 5 ст. 307 Господарського кодексу України умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями встановлюються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.
За змістом ст. 909 Цивільного кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довіреній їй другою особою (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Аналогічна норма міститься в ст. 307 Господарського кодексу України.
Згідно ст. 2 Закону України "Про автомобільний транспорт" законодавство про автомобільний транспорт складається із цього Закону, законів України "Про транспорт", "Про дорожній рух", чинних міжнародних договорів та інших нормативно-правових актів у сфері автомобільних перевезень.
Відповідно до ст. 50 Закону України "Про автомобільний транспорт" договір про перевезення вантажу автомобільним транспортом укладається відповідно до цивільного законодавства між замовником та виконавцем у письмовій формі (договір, накладна, квитанція тощо). Істотними умовами договору є: найменування та місцезнаходження сторін; найменування та кількість вантажу, його пакування; умови та термін перевезення; місце та час навантаження і розвантаження; вартість перевезення; інші умови, узгоджені сторонами.
Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами) (ч.3 ст. 909 Цивільного кодексу України).
Крім того, укладені між сторонами договори-заявки про надання транспортно-експедиційних послуг №12/05/2023 від 12.05.2023 та №15/05/2023 від 15.05.2023 мають ознаки договору транспортного експедирування, а відповідно до ст.929 Цивільного кодексу України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.
Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов'язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов'язання, пов'язані з перевезенням.
Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо).
Згідно зі статтею 929 Цивільного кодексу України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.
Суд зазначає, що перелік документів, що підтверджують приймання вантажу до транспортування визначено ст.9 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність".
Так, відповідно до ч. 11, 12 ст. 9 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" перевезення вантажів супроводжується товарно-транспортними документами, складеними мовою міжнародного спілкування залежно від обраного виду транспорту або державною мовою, якщо вантажі перевозяться в Україні. Таким документом, у тому числі, може бути міжнародна автомобільна накладна (CMR). Факт надання послуги при перевезенні підтверджується єдиним транспортним документом або комплектом документів (залізничних, автомобільних, авіаційних накладних, коносаментів тощо), які відображають шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення.
Відповідно до ст.6 Закону України "Про транзит вантажів", який визначає засади організації та здійснення транзиту вантажів авіаційним, автомобільним, залізничним, морським і річковим транспортом через територію України, транзит вантажів супроводжується товарно-транспортною накладною, складеною мовою міжнародного спілкування.
Окрім цього суд зазначає, що відповідно до ст. 1 Закону України "Про автомобільний транспорт" міжнародним перевезенням визнається перевезення вантажів автомобільним транспортом з перетином державного кордону. Організацію міжнародних перевезень вантажів здійснюють перевізники відповідно до міжнародних договорів України з питань міжнародних автомобільних перевезень (стаття 53 Закону вказаного Закону).
Одним із основних міжнародних документів, який регулює відносини сторін при виконанні міжнародних перевезень вантажів автотранспортом, є Конвенція про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, підписана в Женеві 19.05.1956 (далі - Конвенція).
За приписами статті 9 Конституції України та статті 19 Закону України "Про міжнародні договори України" чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.
Законом України "Про приєднання України до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів" закріплено, що Україна приєдналася до зазначеної Конвенції, а згідно листа Міністерства закордонних справ України від 16.05.2007 №72/14-612/1-1559 "Щодо набуття чинності міжнародними договорами" ця Конвенція набрала чинності для України 17.05.2007.
Суд зазначає, що згідно статті 1 Конвенція застосовується до будь-якого договору автомобільного перевезення вантажів транспортними засобами за винагороду, коли зазначені в договорі місце прийняття вантажу для перевезення і місце, передбачене для доставки, знаходяться у двох різних країнах, з яких принаймні одна є договірною, незважаючи на місце проживання і громадянство сторін.
Тлумачення цього положення дає підстави зробити висновок, що якщо договір перевезення передбачає, що місце завантаження і місце доставки знаходяться на території різних країн, Конвенція застосовуватиметься до відносин сторін за договором, тому, враховуючи, що обставини даного спору виникли з факту міжнародного перевезення вантажу автомобільним транспортом, в якому відповідач виступав у якості замовника у відносинах з перевізником, яким фактично здійснювалась організація перевезення вантажу, то на спірні правовідносини сторін поширюються положення Конвенції про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів від 19.05.1956.
З врахуванням статті 9 Конституції України та статті 19 Закону України "Про міжнародні договори України", статті 4 Господарського процесуального кодексу України до спірних правовідносин застосовуються положення Конвенції про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів, які мають пріоритет над правилами, передбаченими законодавством України.
Стаття 4 Конвенції передбачає, що договір перевезення підтверджується складанням вантажної накладної, зокрема, наданою сторонами CMR, якою підтверджується прийняття вантажу до перевезення. Відсутність, неправильність чи утрата вантажної накладної не впливають на існування та чинність договору перевезення, до якого й у цьому випадку застосовуються положення цієї Конвенції.
Статтею 9 Конвенції встановлено, що вантажна накладна є первинним доказом укладання договору перевезення, умов цього договору і прийняття вантажу перевізником.
За висновками суду товарно-транспортна накладна є документом, що засвідчує факт перевезення. Товарно-транспортна накладна - це єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи. Крім того, первинна транспортна документація належить до первинних документів, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік власниками автомобільного транспорту - перевізниками та вантажовідправниками і вантажоодержувачами - замовниками.
Отже, товарно-транспортна накладна належить до первинної транспортної документації, ведення форм якої для всіх суб'єктів господарської діяльності незалежно від форм власності є обов'язковим.
Враховуючи зазначені приписи чинного законодавства, надані позивачем міжнародні товарно-транспортні накладні (СМR) від 15.05.2023 та від 16.05.2023 є належними та допустимими доказами надання перевізником послуг міжнародного перевезення вантажу та укладення договорів між сторонами, зміст яких, зокрема, відмітки про доставку вантажу та отримання його вантажоотримувачем на вказаних CMR, дає суду підстави стверджувати про виконання перевізником (ФОП Мухою П.О.) обов'язків з прийняття вантажу до перевезення та належної передачі вантажу вантажоотримувачу в обумовлених місцях вивантаження.
Таким чином, суд приходить до висновку, що позивачем виконано прийняті на себе зобов'язання з надання послуг міжнародного перевезення вантажу, які були обумовлені договорами-заявками про надання транспортних послуг №12/05/2023 від 12.05.2023 та №15/05/2023 від 15.05.2023, у зазначених у них обсягах та із належною якістю. При цьому, вантажоодержувачем та вантажовідправником, у свою чергу, прийнято виконання цих послуг без будь-яких зауважень.
Водночас, суд зазначає, що матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів на підтвердження сплати відповідачем грошових коштів позивачу в розмірі 166 054,02грн за надані транспортно-експедиційні послуги.
За вказаних обставин, суд вважає законною та обґрунтованою вимогу позивача про стягнення з відповідача грошових коштів у вказаному розмірі в примусовому порядку.
При цьому, варто зауважити, що за приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.
Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Таким чином обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
Частинами 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
У пункті 30 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи "Щодо якості судових рішень" міститься положення, згідно з яким дотримання принципів змагальності та рівності сторін є необхідними передумовами сприйняття судового рішення як належного сторонами, а також громадськістю.
Принцип змагальності необхідно розглядати як основоположний компонент концепції "справедливого судового розгляду" у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції, що також включає споріднені принципи рівності сторін у процесі та принцип ефективної участі.
Пункт 4 статті 129 Конституції України змагальність сторін прямо пов'язує зі свободою в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Наразі сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за таким підходом сама концепція змагальності втрачає сенс.
Так, згідно висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18 принцип змагальності передбачає покладання тягаря доказування на сторони та одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Разом з тим, на позивача покладений обов'язок обґрунтувати суду свої вимоги поданими до суду доказами, тобто, довести, що права та інтереси позивача дійсно порушуються, оспорюються чи не визнаються, а тому потребують захисту.
Алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим та залежить, насамперед, від позиції сторін спору, а також доводів і заперечень, якими вони обґрунтовують свою позицію. Всі юридично значущі факти, які складають предмет доказування, що формується, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права. Підстави вимог і заперечення осіб, які беруть участь у справі, конкретизують предмет доказування у справі, який може змінюватися в процесі її розгляду (аналогічна правова позиція викладена у постанові об'єднаної палати Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №910/4994/18).
При цьому, суд зазначає, що на підтвердження заперечень відповідача щодо відсутності договірних відносин між сторонами у справі, його представником лише подано в матеріали справи копії заяви (повідомлення) про кримінальне правопорушення, передбачене ч.3 ст.190 КК України від 17.10.2023, рішення заступника начальника Звягельського районного відділу поліції №28676/220/03-2023 від 13.11.2023 про відмову у внесенні відомостей до ЄРДР за заявою Десятника А.М. про кримінальне правопорушення, апеляційної скарги на ухвали слідчого судді Новоград-Волинського міськрайонного суду від 28.11.2023 (а.с. 107-11).
Отже, відповідачем не надано доказів на спростування обставин обізнаності щодо фактичного виконання позивачем міжнародного перевезення вантажу на виконання договорів-заявок про надання транспортно-експедиційних послуг №12/05/2023 від 12.05.2023 та №15/05/2023 від 15.05.2023 згідно (СМR) від 15.05.2023 та від 16.05.2023.
Суд зазначає, що переконливість кожного доказу доводиться у змагальній процедурі перед тим судом, який розглядає справу та надає цьому доказу юридично значущу оцінку.
Вирішуючи питання про вірогідність доказів, що були надані сторонами у даній справі для встановлення обставин виникнення між позивачем та відповідачем договірних відносин за наслідками виконаного останнім міжнародного автомобільного перевезення за маршрутом Гданськ-Київ, суд відповідно до свого внутрішнього переконання, приймаючи до уваги факт наявності в матеріалах справи договорів-заявок про надання транспортно-експедиційних послуг №12/05/2023 від 12.05.2023 та №15/05/2023 від 15.05.2023, а також (СМR) від 15.05.2023 та від 16.05.2023, у сукупності з іншими наданими позивачем доказами, а також враховуючи те, що відповідач обґрунтовує свої заперечення виключно поданням матеріалів звернення до відповідних органів щодо відкриття кримінального провадження за фактом вчинення стосовно нього кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.190 КК України, без надання належних та допустимих доказів, вважає надані позивачем докази на підтвердження своїх вимог більш вірогідними, ніж докази, надані відповідачем на їх спростування.
Суд також зауважує, що відповідно до ч. 1 ст. 320 ГПК України рішення, постанови та ухвали господарського суду, Вищого суду з питань інтелектуальної власності, якими закінчено розгляд справи, а також ухвали у справах про банкрутство (неплатоспроможність), які підлягають оскарженню у випадках, передбачених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", що набрали законної сили, можуть бути переглянуті за н о в о в и я в л е н и м и або виключними обставинами.
Отже, враховуючи докази, які містяться у матеріалах справи, а також норми чинного законодавства, яке регулює спірні правовідносини, суд прийшов до висновку про задоволення позову в повному обсязі.
Розподіл судових витрат.
Відповідно до ч.1 ст.123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Пунктом 2 частини 1 статті 129 ГПК України передбачено, що судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Зважаючи на задоволення позовних вимог, суд приходить до висновку, що судовий збір необхідно покласти на відповідача.
Керуючись статтями 123, 129, 233, 236 - 238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з Десятника Артема Миколайовича ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , дата народження ІНФОРМАЦІЯ_1 ) на користь Фізичної особи - підприємця Мухи Павла Орестовича ( АДРЕСА_3 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 )
- 166 054,02грн заборгованості;
- 2 147,20грн судового збору.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено: 12.01.24
Суддя Шніт А.В.
Віддрукувати:
1- у справу
2- представнику позивача на електронну пошту (через електронний кабінет)
3 - відповідачу (рек.) та на електронну пошту: ІНФОРМАЦІЯ_2