Дата документу 12.01.2024 Справа № 336/5488/23
Єдиний унікальний №336/5488/23 Головуючий у 1 інстанції Дацюк О.І.
Провадження № 22-ц/807/171/24 Суддя-доповідач Онищенко Е.А.
12 січня 2024 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі:
головуючого Онищенка Е.А.
суддів: Бєлки В.Ю.,
Трофимової Д.А.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь» на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 19 жовтня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь», Акціонерного товариства «Запорізький завод феросплавів» про відшкодування моральної шкоди, -
У червні 2023 ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь» та Акціонерного товариства «Запорізький завод феросплавів» про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я.
В позові зазначав, що з 2007 року по 2017 рік він працював у шкідливих умовах на ПАТ «Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь», в АТ «Запорізький завод феросплавів» з 2018 року по 2022 рік.
12 вересня 2022 року йому встановлено професійні захворювання: радикуломієлопатія шийна С6, С7 та попереково-крижова L5, S1 з вираженими статико-динамічними порушеннями, стійким больовим і м'язово-тонічним синдромами, дистальною гіпотрофією м'язів та нейродистрофією у вигляді двобічного плечолопаткового періартрозу (ПФ другого ступеня), остеоартрозу у поєднанні з пері артрозом ліктьових і колінних суглобів (ПФ другого ступеня).
Актом розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання від 13.10.2022 р. визнано, що виявлені у нього професійні захворювання виникли внаслідок тривалого стажу роботи в умовах впливу шкідливих виробничих факторів на ПАТ «ЗМК «Запоріжсталь» та АТ «Запорізький завод феросплавів».
Відповідно до довідки огляду МСЕК серія 12 ААГ №155619 від 14.11.2022р. позивачу встановлено третю групу інвалідності за професійним захворюванням та встановлено ступень втрати професійної працездатності 30%. Вважає, що внаслідок професійного захворювання позивач не має змоги вести звичайне життя, тому що змушений постійно перебувати на обліку в ЛПЗ, приймати ліки, бо без них його стан погіршується. Окрім цього, позивач має постійні фізичні страждання, внаслідок вказаних вище професійних захворювань, що спричиняє йому душевні страждання, призводить до хвилювань, депресивного стану.
Завдану йому моральну шкоду оцінює у 100 000,00 грн. та вважає, що саме така сума, буде адекватною тій моральній шкоді, яка була спричинена в результаті професійного захворювання, а також достатньою і справедливою для хоча б часткового відновлення фізичного здоров'я і приведення його морального стану в норму.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 19 жовтня 2023 року позовні вимоги задоволено.
Стягнуто з ПАТ «ЗМК «Запоріжсталь» на користь ОСОБА_1 відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'яв сумі 70 000 гривень 00 копійок та 1 330 гривень відшкодування витрат на правничу допомогу.
Стягнуто з АТ «Запорізький завод феросплавів» на користь ОСОБА_1 відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'яв сумі 30 000 гривень 00 копійок та 570 гривень відшкодування витрат на правничу допомогу.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ПАТ «ЗМК «Запоріжсталь»подало апеляційну скаргу, в якій зазначено, що судом неповно з'ясовані всі обставини справи, та посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду в частині та прийняти нове, яким у задоволенні цивільного позову ОСОБА_1 до ПАТ «Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь» про відшкодування шкоди, завданої ушкодженням здоров'я відмовити повністю.
ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 07.12.2023 року було подано відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просив відмовити в задоволенні апеляційної скарги та залишити рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 20 вересня 2023 року у цій справі без змін.
Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, рішення суду - залишити без змін.
Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
За приписами ч.ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з доведеності спричинення позивачу моральної шкоди та обґрунтованості розміру відшкодування.
Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції.
Встановлено, що ОСОБА_1 з 2007 року по 2017 рік працював у шкідливих умовах на ПАТ «Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь», в АТ «Запорізький завод феросплавів» з 2018 року по 2022 рік.
12 вересня 2022 року йому встановлено професійні захворювання: радикуломієлопатія шийна С6, С7 та попереково-крижова L5, S1 з вираженими статико-динамічними порушеннями, стійким больовим і м'язово-тонічним синдромами, дистальною гіпотрофією мязів та нейродистрофією у вигляді двобічного плечолопаткового пері артрозу (ПФ другого ступеня), остеоартрозу у поєднанні з пері артрозом ліктьових і колінних суглобів (ПФ другого ступеня).
Актом розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання від 13.10.2022 р. визнано, що виявлені у нього професійні захворювання виникли внаслідок тривалого стажу роботи в умовах впливу шкідливих виробничих факторів на ПАТ «ЗМК «Запоріжсталь» та АТ «Запорізький завод феросплавів».
Відповідно до довідки огляду МСЕК серія 12 ААГ №155619 від 14.11.2022р. позивачу встановлено третю групу інвалідності за професійним захворюванням та встановлено ступень втрати професійної працездатності 30%.
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. При цьому, кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Положеннями статті 153 Кодексу Законів про працю України встановлено, що забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноваженого ним органу.
Відповідно до статті 4 Закону України "Про охорону праці" державна політика в галузі охорони праці базується, зокрема, на принципах пріоритету життя і здоров'я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці, соціального захисту працівників, повного відшкодування особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань.
Згідно з частинами першою та третьою статті 13 Закону України "Про охорону праці" роботодавець зобов'язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.
Відповідно до частин першої та другої статті 153 Кодексу законів про працю України на всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці. Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.
Згідно із статтею 173 Кодексу законів про працю України шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.
Відповідно до статті 237-1 Кодексу законів про працю України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.
У пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" роз'яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих
зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
Крім того, згідно з рішенням Конституційного Суду України від 27.01.2004 року № 1-рп/2004 моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я. Ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні та фізичні страждання.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що на час звернення позивача до суду Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» не передбачено обов'язку Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України відшкодовувати потерпілому та членам їх сімей моральну шкоду, то таку шкоду позивачу, законні права якого порушено, повинен відшкодовувати роботодавець згідно з правилами ст.ст. 1167, 1168 ЦК України.
Судом першої інстанції правильно встановлено, що внаслідок отриманого професійного захворювання позивач змушений тривалий час знаходитися на лікарняному, проходити чисельні медичні огляди та обстеження, медико-соціальні експертні комісії, відновлювальні процедури, не може вести активний спосіб життя, зміни у життєвих відносинах викликають у нього моральні страждання, він переносить фізичні страждання.
Отримане позивачем професійне захворювання призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків та вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Судом першої інстанції вірно встановлено, що ОСОБА_1 в період тривалого виконання роботи на ПАТ «ЗМК «Запоріжсталь» та АТ «Запорізький завод феросплавів», через перевищення впливу шкідливих виробничих факторів, отримав ряд професійних захворювань, в результаті чого йому 14.11.2022 року встановлена 3 група інвалідності з втратою професійної працездатності 30% строком до 09.11.2024 року.
Колегія суддів вважає встановленим та доведеним спричинення ОСОБА_1 моральної шкоди, яка полягає у фізичному болю та стражданнях, яких він зазнав у зв'язку з ушкодженням свого здоров'я під час виконання трудових обов'язків, відповідальність за що покладається на відповідачів ПАТ «ЗМК «Запоріжсталь» та АТ «Запорізький завод феросплавів».
Не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги про винуватість працівника в отриманні професійного захворювання, оскільки саме роботодавець повинен забезпечувати належний та ефективний захист здоров'я своїх працівників, задіяних при відповідній шкідливості умов праці. Обізнаність працівника із шкідливими умовами не нівелює обов'язки і відповідальність роботодавця.
Відповідачем факт встановлення професійних захворювань позивачу ОСОБА_1 внаслідок тривалої роботи в шкідливих умовах праці на їх підприємствах фактично не спростовано. Медичний висновок щодо встановлення професійних захворювань та Акт розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання підприємствами не оскаржувався.
Доводи скаржника про те, що позивач був обізнаний із шкідливими умовами праці, погодися на них добровільно, а також те, що під час роботи на стан здоров'я не скаржився, за результатами періодичних медичних оглядів визнавався придатним для роботи за професією, і фактично приховав погіршення стану свого здоров'я, чим сприяв настанню більш тяжких наслідків, суд відхиляє через те, що добровільність виконання позивачем робіт у шкідливих
умовах праці та його обов'язок дбати про своє здоров'я жодним чином не знімає з відповідачів обов'язку виконати вимоги ст. 153 КЗпП України та ст. 13 Закону України «Про охорону праці» щодо забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці та не звільняє від відповідальності за їх невиконання.
Судом вірно враховано, що причиною професійного захворювання позивача є не сама по собі робота в шкідливих умовах, а робота в умовах перевищення гранично допустимого рівня небезпечних та шкідливих факторів виробничого процесу.
Доводи про здійснення підприємствами компенсаційних заходів у вигляді безоплатного лікувально-профілактичного харчування, забезпечення спеціальним одягом, взуттям та іншими засобами індивідуального захисту, не спростовують факту впливу негативних факторів на позивача.
Також такі заходи не впливають на право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої у випадку ушкодження здоров'я під час виконання трудових обов'язків.
Визначення позивача придатним для роботи за професією за результатами періодичних медичних оглядів жодним чином не виключає наявність у нього хронічних професійних захворювань і відповідно відповідальність підприємства за шкоду, спричинену ушкодженням здоров'я.
Як встановлено судом та відображено у медичному висновку ДУ «Український науково-дослідний інститут промислової медицини» від 08.09.2022 року, позивачу встановлений діагноз професійних захворювань. Інвалідом третьої групи із встановленням 30% втрати працездатності позивач визнаний 14.11.2022 року. Саме з цього моменту у нього виникло право на відшкодування моральної шкоди у зв'язку з ушкодженням здоров'я.
Колегією суддів не встановлено нехтування ОСОБА_1 технікою безпеки під час виконання свої трудових обов'язків, що свідчить про неналежне забезпечення роботодавцем необхідного ступеня безпеки працівника.
Доводи апеляційної скарги про належне забезпечення відповідачами умов охорони праці спростовується самим фактом спричинення шкоди здоров'ю позивача.
Вирішуючи питання про розмір відшкодування позивачеві моральної шкоди, судом першої інстанції вірно враховано значимість здоров'я як невідчужуваного і нерушимого блага, що належить людині від її народження й охороняється державою, конкретні обставини справи, тяжкість ушкодження здоров'я, ступінь втрати професійної працездатності, пов'язані з цим фізичні і моральні страждання позивача, їх глибину, істотність вимушених змін у життєвих стосунках і наслідків, що настали, тому, виходячи з вищевказаних обставин, принципу розумності, виваженості і справедливості.
З огляду на зазначене, суд першої інстанції обґрунтовано з відповідачів на користь позивача моральну шкоду в загальному розмірі 100 000 гривень 00 копійок.
Такий розмір відшкодування заподіяної моральної шкоди є співмірним з моральними стражданнями, які заподіяні позивачу.
Доводи апеляційної скарги про недоведеність факту моральної шкоди не заслуговують на увагу, оскільки сам факт втрати працездатності, з точки зору погіршення здоров'я, втрати важливих особистих здібностей, зміни життєвого укладу, необхідності лікування, веде до висновків про наявність моральної шкоди. Зазначене також випливає з положень ст. 3 Конституції України, відповідно до якої людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Колегія суддів враховує висновки Конституційного Суду України, викладені в п.4.1 рішення від 27.01.2004р. справа №1-рп/2004, та встановлено, що вже сам по собі факт ушкодження здоров'я внаслідок виконання трудових обов'язків і встановлення стійкої втрати працездатності, незалежно від його ступеня, свідчить про заподіяння позивачу моральної шкоди.
Доводи апеляційної скарги про відсутність доказів спричинення позивачу моральної шкоди суд вважає безпідставними, оскільки вони об'єктивно спростовуються встановленими вище обставинами.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність у ОСОБА_1 права на відшкодування моральної шкоди, спричиненої внаслідок професійного захворювання.
При ухваленні рішення судом першої інстанції враховано приписи п..п. 164.2.14 п. 164.2 ст. 164 Податкового кодексу України та висновки викладені в ухвалі Верховного Суду від 04 серпня 2021 року по справі № 332/2120/20, провадження № 61-11843ск21, та зроблено висновок щодо стягнення суми моральної шкоду без урахування утримання податку з доходів і зборів.
Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).
У пункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" роз'яснено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Колегія суддів, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні в матеріалах справи докази та обставини справи, вважає, що висновки суду першої інстанції по суті вирішеного спору є правильними, законними та обґрунтованими, підтверджуються матеріалами справи.
Належних, достовірних та достатніх доказів, які б містили інформацію щодо предмета доказування і спростовували висновки суду першої інстанції та впливали на законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення, апеляційна скарга не містить.
Апеляційна скарга не містить нових фактів чи засобів доказування, які б спростовували висновки суду першої інстанції. Наведені в апеляційній скарзі доводи фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди позивача з висновками суду першої інстанції, а тому не дають підстав для висновку про неправильне застосування місцевим судом норм матеріального і процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Згідно зі ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року № 3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського Суду як джерело права.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення
та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (справа «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається, тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишенню без змін.
Згідно з ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 279, 368, 369, 374, 375, 381-384 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь» залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 19 жовтня 2023 року у цій справі залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.
Повний текст судового рішення складено 12 січня 2024 року.
Головуючий
Судді: