490/88/24 12.01.2024
нп 1-кс/490/295/2024
Центральний районний суд м. Миколаєва
Справа № 490/88/24
10 січня 2024 року м. Миколаїв
Слідчий суддя Центрального районного суду м. Миколаєва ОСОБА_1 , секретар судового засідання ОСОБА_2 , за участю прокурора ОСОБА_3 , захисника - адвоката ОСОБА_4 , розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання прокурора Каховської окружної прокуратури Херсонської області ОСОБА_3 , про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Харків, громадянина України, місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 ,
підозрюваного у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.6 ст.111-1, ч.1 ст.436-2 КК України,
Органом досудового розслідування ОСОБА_5 підозрюється у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.6 ст.111-1, ч.1 ст.436-2 КК України, за наступних обставин.
Так, 24 жовтня 1945 року набув чинності Статут Організації Об'єднаних Націй, підписаний 26 червня 1945 року, яким фактично створено Організацію Об'єднаних Націй (далі - ООН).
До складу ООН увійшли Українська Радянська Соціалістична Республіка (з 24 серпня 1991 року змінено назву на Україна), Союз Радянських Соціалістичних Республік (з 24 грудня 1991 року змінено назву на Російська Федерація) та ще 49 країн-засновниць, а в подальшому до вказаної міжнародної організації прийняті інші країни світу.
Відповідно до частини 4 статті 2 Статуту ООН, всі Члени ООН утримуються в їх міжнародних відносинах від погрози силою або її застосування як проти територіальної недоторканності або політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним із цілями Об'єднаних Націй.
Декларацією Генеральної Асамблеї ООН № 36/103 від 09 грудня 1981 року про недопустимість інтервенції та втручання у внутрішні справи держав та резолюціями: № 2131 (XX) від 21 грудня 1965 року, що містить Декларацію про неприпустимість втручання у внутрішні справи держав та про захист їх незалежності та суверенітету; № 2625 (XXV) від 24 жовтня 1970 року, що містить Декларацію про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин і співробітництва між державами відповідно до Статуту ООН; № 2734 (XXV) від 16 грудня 1970 року, що містить Декларацію про зміцнення міжнародної безпеки; № 3314 (XXIX) від 14 грудня 1974 року, що містить визначення агресії, установлено, що жодна з держав не має права здійснювати інтервенцію чи втручання у будь-якій формі або з будь-якої причини у внутрішні та зовнішні справи інших держав. Цими ж міжнародними документами закріплено обов'язок держав: утримуватися від озброєної інтервенції, підривної діяльності, військової окупації, здійснення сприяння, заохочення чи підтримки сепаратистської діяльності; не допускати на власній території навчання, фінансування та вербовки найманців чи засилання таких найманців на територію іншої держави.
Крім того, у статтях 1-5 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 14 грудня 1974 року № 3314 (XXIX), серед іншого визначено, що ознаками агресії є:
- застосування збройної сили державою проти суверенітету, територіальної недоторканності та політичної незалежності іншої держави;
- застосування збройної сили державою першою в порушення Статуту ООН.
Будь-яке з наступних діянь, незалежно від оголошення війни, кваліфікується як акт агресії:
- вторгнення або напад збройних сил держави на територію іншої держави або будь-яка військова окупація, який би тимчасовий характер вона не мала, яка є результатом такого вторгнення або нападу, або будь-яка анексія із застосуванням сили території іншої держави або частини її;
- бомбардування збройними силами держави території іншої держави або застосування будь-якої зброї державою проти території іншої держави;
- блокада портів або берегів держави збройними силами іншої держави;
- напад збройними силами держави на сухопутні, морські або повітряні сили, або морські та повітряні флоти іншої держави;
- застосування збройних сил однієї держави, що знаходяться на території іншої держави за угодою з приймаючою державою, у порушення умов, передбачених в угоді, або будь-яке продовження їх перебування на такій території після припинення дії угоди;
- дія держави, що дозволяє, щоб її територія, яку вона надала в розпорядження іншої держави, використовувалася цією іншою державою для здійснення акту агресії проти третьої держави;
- засилання державою або від імені держави збройних банд, груп, іррегулярних сил або найманців, які здійснюють акти застосування збройної сили проти іншої держави, які мають настільки серйозний характер, що це є рівносильним наведеним вище актам, або її значна участь у них.
Жодні міркування будь-якого характеру, чи то політичного, економічного, військового чи іншого характеру, не можуть слугувати виправданням агресії.
Крім того, принципи суверенної рівності, поваги прав, притаманних суверенітету, незастосування сили чи погрози силою, непорушності кордонів, територіальної цілісності держав, мирного врегулювання спорів та невтручання у внутрішні справи держав закріплені у Заключному акті Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 01 серпня 1975 року, який визнається Російською Федерацією (далі - Російська Федерація, РФ) та Україною.
Статтями 1 та 2 III Конвенції про відкриття воєнних дій (Гаага, 18 жовтня 1907 року), яка вступила в дію 26 січня 1910 року, яку 7 березня 1955 року визнано Союзом Радянських Соціалістичних Республік, правонаступником якого є РФ, передбачено, що військові дії між державами не повинні починатися без попереднього і недвозначного попередження, яке буде мати форму мотивованого оголошення війни або форму ультиматуму з умовним оголошенням війни. Стан війни повинен бути без уповільнення оповіщений нейтральним державам і буде мати для них дійсну силу лише після одержання оповіщення.
У преамбулі Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 року (далі - Декларація) вказано, що Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки проголошує державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республік в межах її територій та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах.
Відповідно до розділу V Декларації, територія України в існуючих кордонах є недоторканою і не може бути змінена та використана без її згоди.
24 серпня 1991 року Верховною Радою Української Радянської Соціалістичної Республіки схвалено Акт проголошення незалежності України, яким урочисто проголошено незалежність України та створення самостійної української держави - України. Згідно з указаним документом, територія України є неподільною та недоторканною.
Незалежність України визнали держави світу, серед яких і РФ.
Згідно з пунктами 1, 2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 5 грудня 1994 року РФ, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтвердили Україні своє зобов'язання згідно з принципами Заключного акта Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 1 серпня 1975 року поважати незалежність і суверенітет та існуючі кордони України, зобов'язалися утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони, або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом ООН.
Відповідно до пунктів 3, 8 Меморандуму про підтримку миру та стабільності в Співдружності Незалежних Держав від 10 лютого 1995 року, що укладений між державами СНД, серед яких є Україна та РФ, держави підтвердили непорушність існуючих кордонів один одного та зобов'язалися виступати проти будь-яких дій, що підривають їхню непорушність, а також вирішувати усі суперечки, що виникають з питань кордонів і територій, тільки мирними засобами. Держави також зобов'язалися не підтримувати на території інших держав-учасниць сепаратистські рухи, а також сепаратистські режими, якщо такі виникнуть; не встановлювати з ними політичних, економічних та інших зв'язків; не допускати використання ними територій і комунікацій держав-учасниць Співдружності; не надавати їм економічної, фінансової, військової та іншої допомоги.
Відповідно до опису і карти державного кордону, які є додатками до Договору між Україною та Російською Федерацією про українсько-російський державний кордон від 28 січня 2003 року (ратифікований РФ 22 квітня 2004 року), територія Автономної Республіки Крим, м. Севастополя, Донецької і Луганської областей відноситься до території України.
Статтями 1-3 Конституції України, яка прийнята Верховною Радою України 28.06.1996, визначено, що Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Згідно зі статтею 5 Конституції України, носієм суверенітету та єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами.
Відповідно до статті 68 Конституції України, кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
Статтею 73 Конституції України визначено, що виключно всеукраїнським референдумом вирішуються питання про зміну території України.
Відповідно до статей 132-134 Конституції України територіальний устрій України ґрунтується на засадах єдності та цілісності державної території, поєднання централізації і децентралізації у здійсненні державної влади, збалансованості і соціально-економічного розвитку регіонів, з урахуванням їх історичних, економічних, екологічних, географічних і демографічних особливостей, етнічних і культурних традицій. Систему адміністративно-територіального устрою України складають: Автономна Республіка Крим, області, райони, міста, райони в містах, селища і села. До складу України входять: Автономна Республіка Крим, Вінницька, Волинська, Дніпропетровська, Донецька, Житомирська, Закарпатська, Запорізька, Івано-Франківська, Київська, Кіровоградська, Луганська, Львівська, Миколаївська, Одеська, Полтавська, Рівненська, Сумська, Тернопільська, Харківська, Херсонська, Хмельницька, Черкаська, Чернівецька, Чернігівська області, міста Київ та Севастополь. Міста Київ та Севастополь мають спеціальний статус, який визначається законами України. Автономна Республіка Крим (далі - АР Крим) є невід'ємною складовою частиною України і в межах повноважень, визначених Конституцією України, вирішує питання, віднесені до її відання.
Всупереч вказаним нормам вище політичне та військове командування РФ, діючи всупереч вимогам п.п. 1, 2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 05.12.1994, принципам Заключного акту Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 01.08.1975 та вимогам ч. 4 ст. 2 Статуту ООН і Декларацій Генеральної Асамблеї Організації Об'єднаних Націй від 09.12.1981 № 36/103, від 16.12.1970 № 2734 (XXV), від 21.12.1965 № 2131 (XX), від 14.12.1974 № 3314 (XXIX), спланували, підготували і розв'язали агресивну війну та воєнний конфлікт проти України, а саме віддали наказ на вторгнення підрозділів Збройних Сил РФ (далі - ЗС РФ) на територію України.
Продовжуючи реалізацію злочинного плану, з метою створення приводів для ескалації конфлікту і спроби виправдання своєї агресії перед громадянами України та світової спільноти, 21 лютого 2022 року РФ визнано «Донецьку народну республіку» та «Луганську народну республіку» незалежними державами.
22 лютого 2022 року Президент РФ, реалізуючи злочинний план, направив до Ради Федерації звернення про використання ЗС РФ за межами РФ, яке було задоволено.
24 лютого 2022 року Президент РФ публічно оголосив про рішення розпочати повномасштабну військову агресію проти України.
У подальшому, на виконання вищевказаного наказу, 24.02.2022 військовослужбовці ЗС РФ, шляхом збройної агресії, із застосуванням зброї незаконно вторглися на територію України через державні кордони України в Харківській, Херсонській, Миколаївській, Сумській, Чернігівській, Запорізькій, Київській, Донецькій і Луганській областях та здійснили збройний напад на державні органи, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, військові частини, інші об'єкти, які мають важливе народногосподарське чи оборонне значення, житлові масиви та інші цивільні об'єкти та здійснили окупацію частини території України, чим вчинили дії з метою зміни меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, що продовжується по теперішній час та призводить до загибелі значної кількості людей та інших тяжких наслідків.
24.02.2022 Указом Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» через військову агресію РФ проти України, на підставі пропозицій Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Зазначений Указ затверджений прийнятим Верховною Радою України Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ.
У подальшому, воєнний стан неодноразово продовжувався, останній раз Указом Президента від 06.11.2023 № 734/2023 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», який затверджено Законом України від 08.11.2023 № 3429-ІХ, продовжено дію воєнного стану з 05 години 30 хвилин 16 листопада 2023 строком на 90 діб.
Таким чином, у період з 05 години 30 хвилин 24.02.2022 по цей час на всій території України введено та діє правовий режим воєнного стану, що пов'язано із розв'язанням РФ військової агресії проти України та веденням повномасштабних бойових дій на території України.
Законом України від 22.05.2022 № 2265-ІХ «Про заборону пропаганди російського нацистського тоталітарного режиму, збройної агресії російської федерації як держави-терориста проти України, символіки воєнного вторгнення російського нацистського тоталітарного режиму в Україну» російська федерація визнана державою - терористом (державою - агресором).
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», тимчасово окупована РФ територія України є невід'ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 1-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», окупаційна адміністрація Російської Федерації - сукупність державних органів і структур Російської Федерації, функціонально відповідальних за управління тимчасово окупованими територіями та підконтрольних Російській Федерації самопроголошених органів, які узурпували виконання владних повноважень на тимчасово окупованих територіях та які виконували чи виконують властиві органам державної влади чи органам місцевого самоврядування функції на тимчасово окупованій території України, в тому числі органи, організації, підприємства та установи, включаючи правоохоронні та судові органи, нотаріусів та суб'єктів адміністративних послуг.
Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 1-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» тимчасово окупована російською федерацією територія України (далі - тимчасово окупована територія) - це частини території України, в межах яких збройні формування російської федерації та окупаційна адміністрація російської федерації встановили та здійснюють фактичний контроль або в межах яких збройні формування російської федерації встановили та здійснюють загальний контроль з метою встановлення окупаційної адміністрації російської федерації.
Відповідно до ст. 42 Положення про закони і звичаї війни на суходолі IV Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі від 18 жовтня 1907 року, ратифікованої Україною 24.08.1991, територія визнається окупованою якщо вона фактично перебуває під владою армії супротивника. Окупація поширюється лише на ту територію, де така влада встановлена і здатна виконувати свої функції.
Проміжним рішенням Міжнародного суду Організації Об'єднаних Націй від 16 березня 2022 року, констатовано факт вторгнення РФ на територію України.
Крім того, преамбулою Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» встановлено, що збройна агресія Російської Федерації розпочалася з неоголошених і прихованих вторгнень на територію України підрозділів збройних сил та інших силових відомств Російської Федерації, а також шляхом організації та підтримки терористичної діяльності, а 24 лютого 2022 року переросла в повномасштабне збройне вторгнення на суверенну територію України. Російська Федерація чинить злочин агресії проти України та здійснює тимчасову окупацію частини її території за допомогою збройних формувань Російської Федерації, що складаються з регулярних з'єднань і підрозділів, підпорядкованих Міністерству оборони Російської Федерації, підрозділів та спеціальних формувань, підпорядкованих іншим силовим відомствам Російської Федерації, їхніх радників, інструкторів та іррегулярних незаконних збройних формувань, озброєних банд та груп найманців, створених, підпорядкованих, керованих та фінансованих Російською Федерацією, а також за допомогою окупаційної адміністрації Російської Федерації, яку складають її державні органи і структури, функціонально відповідальні за управління тимчасово окупованими територіями України, та підконтрольні Російській Федерації самопроголошені органи, які узурпували виконання владних функцій на тимчасово окупованих територіях України.
Внаслідок воєнних дій через військову агресію Російської Федерації, 24.02.2022 військовослужбовцями держави-агресора, у силовий спосіб за допомогою військової техніки шляхом вторгнення було захоплено й окуповано місто Нова Каховка Херсонської області. Для запровадження та утримання у незаконний спосіб місцевих мешканців м. Нова Каховка, військовослужбовці Російської Федерації, з метою повного контролю над захопленою територією, використовуючи силу та вогнепальну зброю на в'їздах та виїздах з території вказаного міста обладнали ворожі озброєнні блокпости, а також введено спеціальний режим переміщення місцевого населення окупованою територією.
Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України № 309 від 22.12.2022 «Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, Новокаховська міська територіальна громада Херсонської області за винятком смт. Козацьке та с. Веселе (дата завершення тимчасової окупації смт. Козацьке та с. Веселе - 12.11.2022) внесена до переліку тимчасово окупованих Російською Федерацією територій України.
Після окупації зазначеної території Херсонської області, представниками збройних формувань Російської Федерації фактично було узурповано всі владні повноваження на тимчасово окупованій ними території шляхом збройного захоплення адміністративних будівель органів державної влади та місцевого самоврядування, встановлення інституту військових комендатур, запровадження тотального контролю та жорсткого управління у всіх сферах життєдіяльності міста Нова Каховка, фактичної ліквідації приватної власності, свободи слова, пересування та волевиявлення, а також шляхом повсякденного залякування населення, застосування фізичного та психологічного впливу до окремих категорій суспільства та верств населення, в тому числі шляхом незаконного позбавлення волі діючих представників органів державної влади та місцевого самоврядування.
Достовірно знаючи про вищевказані обставини, які є загальновідомим фактом, ОСОБА_5 , являючись громадянином України, будучи достеменно проінформованим та розуміючи факт захоплення міста Нова Каховка Каховського району Херсонської області ЗС РФ, усвідомлюючи, що суверенітет України поширюється на всю її територію, Україна є унітарною державою, а її територія в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною, будучи обізнаним про те, що територія Каховського району Херсонської області є невід'ємною складовою частиною України, знаходячись на тимчасово окупованій території м. Нова Каховка Каховського району Херсонської області, діючи добровільно, здійснює інформаційну діяльність у співпраці з державою-агресором та його окупаційною адміністрацією, спрямовану на підтримку держави-агресора, її окупаційної адміністрації, за відсутності ознак державної зради.
Так, у ОСОБА_5 , з мотивів задоволення інформаційних потреб мешканців міста Нова Каховка Каховського району Херсонської області та іншого необмеженого кола осіб, з метою підтримки держави-агресора, її окупаційної адміністрації, виправдовування, визнання правомірною збройної агресії РФ проти України, визнання правомірною тимчасової окупації частини території України, у не встановлений досудовим розслідуванням час та місці (у липні 2022 року, більш точний час в ході досудового розслідування не встановлено), виник умисел на здійснення інформаційної діяльності у співпраці з державою-агресором та його окупаційною адміністрацією.
Відповідно до ч. 1 ст. 22 Закону України «Про інформацію», масова інформація - інформація, що поширюється з метою її доведення до необмеженого кола осіб. Аналогічне визначення поняття «масова інформація» міститься також в Законі Україні «Про медіа».
Відповідно до п. 54 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про електронні комунікації», мережа Інтернет (Інтернет) - глобальна електронна комунікаційна мережа, що призначена для передачі даних та складається з фізично та логічно взаємоз'єднаних окремих електронних комунікаційних мереж, взаємодія яких базується на використанні єдиного адресного простору та на використанні інтернет-протоколів, визначених міжнародними стандартами.
Отже, інформація, яка поширюється через мережу Інтернет, орієнтована на необмежене коло осіб і, відповідно, є масовою інформацією. Інтернет-видання (веб-сайт) є засобом, призначеним для публічного поширення друкованої або аудіовізуальної інформації, а відповідно, є засобом масової інформації. Вказана позиція висловлена у постанові Касаційного господарського суду від 21.11.2019 у справі №927/791/18.
Відповідно до ч. 1 ст. 28 Закону України «Про інформацію», інформація не може бути використана для закликів до повалення конституційного ладу, порушення територіальної цілісності України, пропаганди війни, насильства, жорстокості, розпалювання міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі, вчинення терористичних актів, посягання на права і свободи людини.
Разом з тим, ОСОБА_5 , у не встановлений досудовим розслідуванням час та місці (у липні 2022 року, більш точний час в ході досудового розслідування не встановлено) перебуваючи на тимчасово окупованій території м. Нова Каховка Каховського району Херсонської області, діючи добровільно, усвідомлюючи явну злочинність власних дій та реалізуючи свій злочинний умисел, у співпраці з державою-агресором та його окупаційною адміністрацією, надавав інтерв'ю представникам журналістської спільноти держави-агресора, призначенні для публікації їх у пресі, показу на телебаченні чи з використанням інших засобів масової інформації, розповсюдження в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку, у тому числі трансляції на каналах мобільних додатків (месенджерів), під час надання яких розповсюджував інформацію антиукраїнської спрямованості, направлену на дискредитацію чинної влади, Збройних Сил України та легітимних державних органів, а також на підтримку дій РФ, пов'язаних зі збройною агресією проти України. Зазначену інформаційну діяльність у співпраці з державою-агресором, ОСОБА_5 спрямовував на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній та інформаційній безпеці України.
Так, ОСОБА_5 , у не встановлений досудовим розслідуванням час та місці (у липні 2022 року, більш точний час в ході досудового розслідування не встановлено), перебуваючи на тимчасово окупованій території міста Нова Каховка, діючи добровільно, умисно, усвідомлюючи явну злочинність власних дій, надав інтерв'ю засобам масової інформації країни-агресора, телеканалу «ИЗВЕСТИЯ iz» та інформаційному агентству «РИА новости», щодо нібито руйнування Збройними Силами України інфраструктури шлюзу Каховської ГЕС, яку керівництво України терористичними та бандитськими методами намагається знищити, оскільки вже не сподівається повернути під свій контроль та нібито вчинення терористичних актів ЗСУ. Зазначене інтерв'ю з ОСОБА_5 , який представляється на ньому як « ОСОБА_6 заведующий сектором пресс-службы Каховской районной администрации» опубліковано ІНФОРМАЦІЯ_2 та ІНФОРМАЦІЯ_3 в мережі Інтернет на вебсайті iz.ru «Изветия iz» під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_4 » (режим доступу ІНФОРМАЦІЯ_5 та під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_6 ” показал последствия обстрела ВСУ ОСОБА_7 » (режим доступу ІНФОРМАЦІЯ_7 ). Крім того, аналогічне інтерв'ю з ОСОБА_5 , опубліковано 19.07.2022, в месенджері «Telegram» на телеграм каналі « ІНФОРМАЦІЯ_8 » під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_9 » (режим доступу ІНФОРМАЦІЯ_10
В подальшому, продовжуючи свою злочину діяльність, ОСОБА_5 , у не встановлений досудовим розслідуванням час та місці (не пізніше 14.07.2022, більш точний час в ході досудового розслідування не встановлено), перебуваючи на тимчасово окупованій території міста Нова Каховка, діючи добровільно, умисно, усвідомлюючи явну злочинність власних дій, надав інтерв'ю засобам масової інформації країни-агресора, телеканалу «Юнион», щодо здійснення ракетних обстрілів «українськими бойовиками» міста Нова Каховка та «гарної роботи» російського ІНФОРМАЦІЯ_11 , яка збила всі ракети над м. Нова Каховка, уламки яких упали на територію заводу «Сокіл» та мету вищого політичного керівництва України «залякати» мирне населення міста. Зазначене інтерв'ю з ОСОБА_5 , який підписаний на ньому як « ОСОБА_6 заведующий сектором пресс-службы ВГА Каховского района», опубліковано 14.07.2022, в месенджері «Telegram» на телеграм каналі « ІНФОРМАЦІЯ_12 » під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_13 » (режим доступу ІНФОРМАЦІЯ_14
Крім того, ОСОБА_5 у не встановлений досудовим розслідуванням час та місці (не пізніше ІНФОРМАЦІЯ_15 , більш точний час в ході досудового розслідування не встановлено), перебуваючи на тимчасово окупованій території міста Генічеськ, надав коментар засобам масової інформації країни-агресора, телеканалу « ОСОБА_8 » щодо необхідності забезпечення діяльності місцевих ЗМІ країни-агресора та потреб мешканців м. Нова Каховка знати новини, які відбуваються в місті та в їхній «новій батьківщині - Росії». Зазначений коментар ОСОБА_5 , який у відеосюжеті телеканалу « ОСОБА_8 », підписаний як « ОСОБА_6 заведующий сектором пресс-службы ВГА Новокаховского городского округа» опубліковано 13.01.2023 в месенджері «Telegram» на телеграм каналі « ІНФОРМАЦІЯ_16 » під назвою: « ІНФОРМАЦІЯ_17 » (режим доступу ІНФОРМАЦІЯ_18
Також встановлено, що в публікації, яка опублікована ІНФОРМАЦІЯ_19 в месенджері «Telegram» на телеграм каналі « ІНФОРМАЦІЯ_20 » під назвою: « ІНФОРМАЦІЯ_21 » (режим доступу ІНФОРМАЦІЯ_22 міститься відеозвернення ОСОБА_5 , який представляється на камеру на російській мові як « ОСОБА_9 директор музея Новой Каховки» та показує пошкодження приміщення музею історії м. Нова Каховка та його експозицій і розповідає про здійснення обстрілу нібито Україною центру м. Нова Каховка, заявляючи при цьому, що «в такій Україні йому жити більше не хочеться».
Окрім того в публікації, яка опублікована 24.09.2022 в месенджері «Telegram» на телеграм каналі « ІНФОРМАЦІЯ_23 » під назвою: « ІНФОРМАЦІЯ_24 » (режим доступу ІНФОРМАЦІЯ_25 міститься відеозвернення ОСОБА_5 , який представляється на камеру на російській мові як « ОСОБА_10 член районной территориальной избирательной комиссии» та на фоні звуку сирени повітряної тривоги говорить на камеру щодо проведення так званого «референдуму» за приєднання території Херсонської області до складу Росії, що людей повітряною тривогою не залякати, люди йдуть на виборчі дільниці голосувати, голосують біля своїх будинків, в квартирах, і що рішення референдуму буде однозначним - разом з Росією, ми повертаємось додому.
Вказані дії ОСОБА_5 органом досудового розслідування кваліфіковано за ч.6 ст.111-1 КК України, як здійснення інформаційної діяльності у співпраці з державою - агресором, його окупаційною адміністрацією, спрямованої на підтримку держави - агресора, її окупаційної адміністрації, за відсутності ознак державної зради.
Крім того, в ході досудового розслідування встановлено, що у висловлюваннях ОСОБА_5 , при наданні ним інтерв'ю інформаційному агентству « ІНФОРМАЦІЯ_8 », на якому він представляється як « ОСОБА_10 , заведующий сектором пресс-службы Каховской районной администрации», щодо нібито руйнування Збройними Силами України інфраструктури шлюзу ОСОБА_11 , яку керівництво України терористичними та бандитськими методами намагається знищити, оскільки вже не сподівається повернути під свій контроль та нібито вчинення терористичних актів ЗСУ, яке опубліковано 19.07.2022, в месенджері «Telegram» на телеграм каналі « ІНФОРМАЦІЯ_8 » під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_9 » (режим доступу ІНФОРМАЦІЯ_10 - містяться виправдовування, визнання правомірною збройної агресії Російської Федерації проти України та виправдовування, визнання правомірною тимчасової окупації частини території України.
Також встановлено, що у висловлюваннях ОСОБА_5 , який у відеозверненні представляється як « ОСОБА_10 , член районной территориальной избирательной комиссии» та на фоні звуку сирени повітряної тривоги говорить на камеру щодо проведення так званого «референдуму» за приєднання території Херсонської області до складу Росії, що людей повітряною тривогою не залякати, люди йдуть на виборчі дільниці голосувати, голосують біля своїх будинків, в квартирах, і що рішення референдуму буде однозначним - разом з Росією, ми повертаємось додому, яке опубліковано 24.09.2022 в месенджері «Telegram» на телеграм каналі « ІНФОРМАЦІЯ_23 » під назвою: « ІНФОРМАЦІЯ_24 » (режим доступу ІНФОРМАЦІЯ_25 - містяться виправдовування, визнання правомірною збройної агресії Російської Федерації проти України та виправдовування, визнання правомірною тимчасової окупації частини території України.
Вказані дії ОСОБА_5 органом досудового розслідування кваліфіковано за ч.1 ст.436-2 КК України, як виправдовування, визнання правомірною збройної агресії Російської Федерації проти України та виправдовування, визнання правомірною тимчасової окупації частини території України.
Посилаючись на те, що надзвичайно високий ступінь суспільної небезпеки вищевказаних кримінальних правопорушень, дають підстави вважати, що підозрюваний ОСОБА_5 , розуміючи невідворотність покарання, намагатиметься у будь-який спосіб уникнути відповідальності та з цією метою буде переховуватися від слідства та суду, що він на даний час і робить, перебуваючи на тимчасово окупованій частині території Херсонської області, крім того, безперешкодно перебуваючи на свободі на території, яка тимчасово перебуває під контролем збройних сил російської федерації, ОСОБА_5 продовжує співпрацю з державою-агресором та його окупаційною адміністрацією, здійснюючи інформаційну діяльність у співпраці з державою - агресором, його окупаційною адміністрацією, надає та може надавати в майбутньому інтерв'ю представникам журналістської спільноти держави-агресора щодо розповсюдження інформації антиукраїнської спрямованості, направлену на дискредитацію чинної влади, Збройних Сил України та легітимних державних органів, а також на підтримку дій рф, пов'язаних зі збройною агресією проти України, також, підозрюваний ОСОБА_5 , будучи особисто обізнаним щодо місця проживання свідків у кримінальному провадженні, перебуваючи на свободі зможе вчинити тиск на свідків шляхом знищення чи погроз знищення майна свідків, яке знаходиться на тимчасово окупованій території Херсонської області з метою схилити їх до відмови від дачі правдивих показань у кримінальному провадженні, крім того, підозрюваний ОСОБА_5 , перебуваючи на волі має можливість знищити, сховати або спотворити будь-яку з речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин вчинення інкримінованих йому кримінальних правопорушень, що свідчить про наявність ризиків, передбачених п.п. 1, 2, 3, 4, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, прокурор просить про застосування до підозрюваного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою без визначення розміру застави.
Прокурор у судовому засіданні клопотання підтримав, з підстав у ньому викладених, просив про його задоволення.
Захисник підозрюваного у судовому засіданні не заперечувала проти задоволення клопотання, пославшись на розсуд суду.
Вивчивши доводи клопотання, вислухавши доводи прокурора на його підтримку, думку захисника, дослідивши надані матеріали кримінального провадження, слідчий суддя приходить до наступного висновку.
05.12.2023 р. ОСОБА_5 повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 6 ст. 111-1, ч.1 ст.436-2 КК України, про що у загальнодержавному засобі масової інформації - газеті «Урядовий кур'єр» розміщено відповідне повідомлення в порядку ст. 135, ч. 1 ст. 278 КПК України.
Вказаний факт підтверджений прокурором у судовому засіданні.
Підозрюваний ОСОБА_5 , будучи викликаним до органу досудового розслідування шляхом публікацій в засобах масової інформації - газеті «Урядовий кур'єр» та на веб-сайті Офісу Генерального прокурора повісток про виклик на 09,11,12 грудня 2023 р. до слідчого не з'явився, не повідомивши про причини неявки, що в тому числі свідчить про переховування від органів досудового розслідування з метою ухилення від кримінальної відповідальності.
У зв'язку з неприбуттям підозрюваного ОСОБА_5 на неодноразові виклики до органу досудового розслідування, переховуванням з метою ухилення від кримінальної відповідальності, а також у зв'язку з не встановленням його точного місця перебування, постановою слідчого від 13.12.2023 р. ОСОБА_5 оголошено у розшук.
В ході проведення слідчих (розшукових) дій встановлено, що підозрюваний ОСОБА_5 на даний час перебуває на тимчасово окупованій території Херсонської області.
Досудове розслідування у кримінальному провадженні, внесеному в ЄРДР 20.07.2022 р. за № 42022232190000135 за підозрою ОСОБА_5 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 6 ст. 111-1, ч.1 ст.436-2 КК України, триває.
Згідно до ч. 7 ст. 42 КПК України, підозрюваний зобов'язаний в тому числі прибувати за викликом до слідчого, прокурора, слідчого судді, суду, а в разі неможливості прибути за викликом у призначений строк - заздалегідь повідомити про це зазначених осіб; виконувати обов'язки, покладені на нього рішенням про застосування заходів забезпечення кримінального провадження; підкорятися законним вимогам та розпорядженням слідчого, прокурора, слідчого судді, суду.
За правилами ст. 177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання ризикам, передбаченим пунктами 1-5 частини 1 цієї статті, а саме: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною 1 цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом.
Ч. 1 ст. 183 КПК України, визначено, що тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього кодексу, крім випадків, передбачених п.п.6,7ст. 176 КПК України.
Ст. 193 КПК України визначено, що слідчий суддя, суд розглядає клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та може обрати такий запобіжний захід за відсутності підозрюваного, обвинуваченого лише у разі доведення прокурором наявності підстав, передбачених ст. 177 цього Кодексу, а також наявності достатніх підстав вважати, що підозрюваний, обвинувачений виїхав та/або перебуває на тимчасово окупованій території України, території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором, та/або оголошений у міжнародний розшук. У такому разі після затримання особи і не пізніш як через сорок вісім годин з часу її доставки до місця кримінального провадження слідчий суддя, суд за участю підозрюваного, обвинуваченого розглядає питання про застосування обраного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або його зміну на більш м'який запобіжний захід, про що постановляє ухвалу.
Відповідно до ч. 1 ст. 42 КПК України, підозрюваним є особа, якій у порядку, передбаченому ст.ст. 276-279 цього Кодексу, повідомлено про підозру, особа, яка затримана за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, або особа, щодо якої складено повідомлення про підозру, однак його не вручено їй внаслідок не встановлення місцезнаходження особи, проте вжито заходів для вручення у спосіб, передбачений цим кодексом для вручення повідомлень.
Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 278 КПК України, письмове повідомлення про підозру вручається в день його складення слідчим або прокурором, а у випадку неможливості такого вручення - у спосіб, передбачений цим кодексом для вручення повідомлень. Письмове повідомлення про підозру затриманій особі вручається не пізніше двадцяти чотирьох годин з моменту її затримання.
В ч. 1 ст. 135 КПК України передбачено, що особа викликається до слідчого, прокурора, слідчого судді, суду шляхом вручення повістки про виклик, надіслання її поштою, електронною поштою чи факсимільним зв'язком, здійснення виклику по телефону або телеграмою.
Відповідно до ч. 2 ст. 135 КПК України у разі тимчасової відсутності особи за місцем проживання повістка для передачі їй вручається під розписку дорослому члену сім'ї особи чи іншій особі, яка з нею проживає, житлово-експлуатаційній організації за місцем проживання особи або адміністрації за місцем її роботи.
У судовому засіданні встановлено, що письмове повідомлення про підозру ОСОБА_5 особисто вручено не було, оскільки останній перебуває на даний час на непідконтрольній території України.
На виклики слідчого підозрюваний не з'явився, не повідомляючи про причини неявки, що свідчить про його ухилення від кримінальної відповідальності.
У судовому засіданні прокурором доведено, що ОСОБА_5 набув статусу підозрюваного у даному кримінальному провадженні, оскільки органом досудового розслідування вжито всіх можливих заходів для вручення йому повідомлення про підозру у спосіб, передбачений кримінальним процесуальним кодексом України для вручення повідомлень.
Обґрунтованість підозри ОСОБА_5 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.6 ст. 111-1, ч.1 ст.436-2 КК України, підтверджується даними: протоколу допиту свідка ОСОБА_12 від 23.07.2022 р.; протоколу допиту свідка ОСОБА_13 від 12.10.2022 р.; протоколу допиту свідка ОСОБА_14 від 28.09.2022 р.; протоколу допиту свідка ОСОБА_15 від 14.09.2022 р.; протоколу допиту свідка ОСОБА_16 від 22.12.2022 р.; протоколу допиту свідка ОСОБА_17 від 05.12.2022); висновку судової портретної експертизи № СЕ-19/116-22/16001-ФП від 13.10.2022; висновку судової портретної експертизи № СЕ-16/116-22/18327-ФП від 17.11.2022; висновку судової портретної експертизи № СЕ-19/116-23/843-ФП від 23.01.2023; висновку судової портретної експертизи № СЕ-19/116-22/20435-ФП від 05.01.2023; висновку судової портретної експертизи № СЕ-19/116-23/847-ФП від 23.01.2023; висновку судової портретної експертизи № СЕ-19/116-23/6634-ФП від 27.05.2023; висновку експертів за результатами проведення судової лінгвістичної семантико-текстуальної експертизи № 13713/13714/23-36 від 18.07.2023; протоколу огляду від 16.08.2022; протоколу огляду від 31.10.2022; протоколу огляду від 02.11.2022; протоколу огляду від 08.12.2022; протоколу огляду від 18.01.2023; протоколу огляду від 12.04.2023.
Так, нормами чинного КПК України не визначене поняття обґрунтованості пред'явленої підозри, в зв'язку з чим, при вирішенні такого питання слід звертатися до практики ЄСПЛ, оскільки кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини (ч. 5 ст. 9 КПК України).
Стандарт доказування «обґрунтована підозра» передбачає існування фактів чи інформації, які б переконали об'єктивного спостерігача, що відповідна особа могла вчинити кримінальне правопорушення (п. 32 рішення ЄСПЛ у справі Fox, Campbell and Hartley v. the United Kingdom, п. 175 рішення ЄСПЛ у справі Нечипорук і Йонкало проти України, п. 161 рішення ЄСПЛ у справі Selahattin Demirtaє v. Turkey, п. 88 рішення ЄСПЛ у справі Ilgar Mammadov v. Azerbaijan, п. 51 рішення ЄСПЛ у справі Erdagoz v. Turkey).
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини "розумна підозра" у вчиненні кримінального злочину, про яку йдеться у ст. 5 параграфу 1(с) Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини, передбачає "наявність обставин або відомостей, які переконали б неупередженого спостерігача, що ця особа, можливо, вчинила злочин" (рішення O'Hara v. United Kingdom of 16 October 2001, п. 34).
У п. 175 рішення Європейського суду з прав людини від 21 квітня 2011 року у справі «Нечипорук і Йонкало проти України» визначено, що термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення (рішення у справі «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30 серпня 1990 року, п. 32, Series А, № 182).
При цьому, обґрунтована підозра вимагає тільки наявності певних об'єктивних відомостей, які дають підстави для переконання в тому, що особа вірогідно вчинила злочин. За визначенням Європейського суду, «у п-п. «с» п. 1 ст. 5 йдеться про розумну підозру, а не про щиру або сумлінну (bona fide) підозру».
В справі «Мюррей проти Сполученого Королівства» (1994) суд визначив, що «факти, які є причиною виникнення підозри, не повинні бути такими ж переконливими, як ті, що є необхідними для обґрунтованого обвинувального вироку чи просто висунення обвинувачення, черга якого надходить на наступній стадії процесу кримінального розслідування».
Слідчий суддя на цьому етапі провадження не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд під час розгляду кримінального провадження по суті, зокрема, не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винною чи невинною у вчиненні кримінального правопорушення, а лише зобов'язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, що причетність особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї обмежувального заходу.
Достатність доказів для підозри особи у вчиненні кримінального правопорушення є оціночним поняттями.
Досліджені у судовому засіданні дані є достатньо вагомими у своїй сукупності для висновку про обґрунтованість підозри ОСОБА_5 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 6 ст.111-1, ч.1 ст.436-2 КК України.
Матеріали кримінального провадження також містять дані, які вказують на наявність достатніх підстав вважати, що існують ризики, передбачені п.п. 1, 2, 3, 4, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, виходячи з наступного.
Так, підозрюваний ОСОБА_18 , який обґрунтовано підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 6 ст. 111-1 КК України, що згідно ст. 12 КК України відноситься до категорії особливо тяжкого злочину, санкцією за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від десяти до дванадцяти років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк від десяти до п'ятнадцяти років та з конфіскацією майна або без такої, та у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.436-2 КК України, що згідно ст. 12 КК України відноситься до категорії нетяжкого злочину, санкцією за який передбачено покарання у виді виправних робіт на строк до двох років або арешту на строк до шести місяців, або позбавлення волі на строк до трьох років, розуміючи невідворотність покарання, намагатиметься у будь-який спосіб уникнути відповідальності та з цією метою буде переховуватися від слідства та суду, що він на даний час і робить, перебуваючи на тимчасово окупованій частині території Херсонської області, крім того, безперешкодно перебуваючи на свободі на території, яка тимчасово перебуває під контролем збройних сил російської федерації, ОСОБА_5 продовжує співпрацю з державою-агресором та його окупаційною адміністрацією, здійснюючи інформаційну діяльність у співпраці з державою - агресором, його окупаційною адміністрацією, надає та може надавати в майбутньому інтерв'ю представникам журналістської спільноти держави-агресора щодо розповсюдження інформації антиукраїнської спрямованості, направлену на дискредитацію чинної влади, Збройних Сил України та легітимних державних органів, а також на підтримку дій рф, пов'язаних зі збройною агресією проти України, також, підозрюваний ОСОБА_5 , будучи особисто обізнаним щодо місця проживання свідків у кримінальному провадженні, перебуваючи на свободі зможе вчинити тиск на свідків шляхом знищення чи погроз знищення майна свідків, яке знаходиться на тимчасово окупованій території Херсонської області з метою схилити їх до відмови від дачі правдивих показань у кримінальному провадженні, крім того, підозрюваний ОСОБА_5 , перебуваючи на волі має можливість знищити, сховати або спотворити будь-яку з речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин вчинення інкримінованих йому кримінальних правопорушень.
Підозрюваний ОСОБА_5 неодноразово не з'являвся за викликами до слідчого.
Вказане дає обґрунтовані підстави вважати, що існує ризик переховування підозрюваного від органів досудового розслідування та суду, знищити, сховати або спотворити будь-яку з речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин вчинення інкримінованих йому кримінальних правопорушень,незаконного впливу на свідків у кримінальному провадженні, які на даний час судом не допитані, вчинення інших кримінальних правопорушень, а також перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином.
З урахуванням наведеного, вагомості досліджених у судовому засіданні даних про вчинення підозрюваним кримінальних правопорушень, передбачених ч.6 ст.111-1, ч.1 ст.436-2 КК України, тяжкість покарання, що може бути призначене підозрюваному в разі притягнення до кримінальної відповідальності, особу підозрюваного, який обґрунтовано підозрюється у вчиненні найбільш суспільно небезпечного злочину, характеру та способу ймовірно вчиненого кримінального правопорушення проти держави Україна, слідчий суддя приходить до висновку, що прокурором доведено наявність ризиків, передбачених п.п. 1,2,3,4,5 ч. 1 ст. 177 КПК України, і саме така міра запобіжного заходу, як тримання під вартою, є обґрунтованою.
Застосування іншого, більш м'якого запобіжного заходу, на даній стадії досудового розслідування кримінального провадження не забезпечить виконання підозрюваним процесуальних обов'язків.
Також, відповідно до положень ст.ст. 183,193,194 КПК України, згідно з якими при обранні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно підозрюваного, обвинуваченого, який оголошений у міжнародний розшук, та/або який виїхав, та/або перебуває на тимчасово окупованій території України, території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором, розмір застави не визначається та у разі наявності достатніх підстав вважати, що підозрюваний виїхав та/або перебуває на тимчасово окупованій території України, території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором, питання про обрання підозрюваному запобіжного заходу вирішуватиметься остаточно вже після його затримання та доставки до суду, тому строк дії ухвали про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою підозрюваного, який виїхав та/або перебуває на тимчасово окупованій території України, території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором, триває до його затримання та доставки до суду і не обмежується строком, встановленим ч.1 ст. 197 КПК України, підозрюваному ОСОБА_5 , відносно якого необхідно обрати запобіжний захід саме у вигляді тримання під вартою без визначення строку дії такого запобіжного заходу, розмір застави слідчим суддею не визначається.
Обставини, визначені ч. 2 ст. 183 КПК України, які б унеможливлювали застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно підозрюваного ОСОБА_5 , відсутні.
З урахуванням наведеного, клопотання підлягає задоволенню.
Керуючись ст. ст. 176, 177, 178, 183, 186, 193, 196, 197, 376 КПК України, слідчий суддя, -
Клопотання - задовольнити.
Обрати підозрюваному у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.6 ст.111-1, ч.1 ст.436-2 КК України, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою без визначення строку дії такого запобіжного заходу та розміру застави.
Після затримання підозрюваного ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , і не пізніш як через 48 годин з часу його доставки до місця кримінального провадження, розглянути питання про застосування обраного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або його зміну на більш м'який запобіжний захід.
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Ухвала підлягає негайному виконанню після її оголошення.
Слідчий суддя ОСОБА_1