нп 2/490/206/2024 Справа № 490/1183/22
Центральний районний суд м. Миколаєва
11 січня 2024 року м. Миколаїв
Центральний районний суд м. Миколаєва у складі: головуючого судді Гуденко О.А., при секретарі Позднякову Є.В., без участі сторін,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про зобов'язання вчинити певні дії, -
У лютому 2022 року позивачі звернулися до суду за позовом до відповідача , в якому просили зобов'язати ОСОБА_3 , за свій рахунок привести частину домовлодіння АДРЕСА_1 в попередній стан шляхом закладення віконного пройомув приміщенні літер Г, яке виходить у двір позивачів ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , та демонтувати відмостку до огорожі.
В обгрунтування позову посилалася на те, що сторони є співвласниками вказаного домоволодіння , частка відповідача є повністю відокремлена та має окремий вхід та ворота. в приміщенні, що перебуває у користуванні відповідача під літерою Г , останній без довзволу співвласників зробив вікно, яке виходить у двір позивачів.Через це вікно він залазить на їх частину двору , якою користуються позивачі на даний час , захопивши частину території , збудував без дозволу відмостку зі сторони двру позивачів. Такими діями ОСОБА_3 , порушує їх право власності та створює їм перешкоди у корситуванні власністю.
Посилаючись на положення ст.ст. 177, 179 ЖК україни, ст. 270 ,275 (захист немайнових прав) ЦК України, просили про заджволення позову.
Відзиву на позов від відповідача не надходило.
Ухвалою суду від 07.02.2022 прийнято до провадження та призначено підготовче судове засідання суддею Гуденко О.А
Ухвалою суду від 12.06.2023 року закрито підготовче провадження за позовом та призначено справу до судового розгляду по суті.
Позивачі в судове судове засідання не з'явилися, їх представник багаторазово надавала суду заяви про відкладення судового засідання , оскільки адвокат позивачів перебуває за межами міста Миколаєва . При цьому жодних доказів такого суду не надала. В останнє суджове засідання надала суду заяву про розгляд справи за їх відсутності, позовні вимоги підтримує.
Відповідач в судове судове засідання внадав заяву про розгляд справи за його відсутності, просив в позові відмовити за необгрунтованістю, зазначив, що не використовує вікно для порушення особистих немайнових прав позивачів.
Відповідно до ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання технічними засобами не здійснювалося.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши фактичні обставини справи наданими сторонами письмовими доказами, суд дійшов до наступного.
Відповідно до ст. 270-271 ЦК України, на яку як на підставу позову посилаються позивачі, відповідно до Конституції України фізична особа має право на життя, право на охорону здоров'я, право на безпечне для життя і здоров'я довкілля, право на свободу та особисту недоторканність, право на недоторканність особистого і сімейного життя, право на повагу до гідності та честі, право на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції, право на недоторканність житла, право на вільний вибір місця проживання та на свободу пересування, право на свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості.
Зміст особистого немайнового права становить можливість фізичної особи вільно, на власний розсуд визначати свою поведінку у сфері свого приватного життя.
За статтями 272,273, 275 цього кодексу, фізична особа має право вимагати від посадових і службових осіб вчинення відповідних дій, спрямованих на забезпечення здійснення нею особистих немайнових прав. Юридичні особи, їх працівники, окремі фізичні особи, професійні обов'язки яких стосуються особистих немайнових прав фізичної особи, зобов'язані утримуватися від дій, якими ці права можуть бути порушені. Діяльність фізичних та юридичних осіб не може порушувати особисті немайнові права.
Фізична особа має право на захист свого особистого немайнового права від протиправних посягань інших осіб. Захист особистого немайнового права здійснюється способами, встановленими главою 3 цього Кодексу. Захист особистого немайнового права може здійснюватися також іншим способом відповідно до змісту цього права, способу його порушення та наслідків, що їх спричинило це порушення.
Орган державної влади, орган влади Автономної Республіки Крим, орган місцевого самоврядування, фізична особа або юридична особа, рішеннями, діями або бездіяльністю яких порушено особисте немайнове право фізичної особи, зобов'язані вчинити необхідні дії для його негайного поновлення.
Позивачі зазначають, що облаштуваннявідповідачем вікна, яке виходить до їх двору, є втручанням у їх особисте життя та приватну власність, та порушують умови проживання в будинку.
Матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_2 , є власником 21/100 часток домоволодіння АДРЕСА_1 ; ОСОБА_1 є власником 1/5 часток домоволодіння АДРЕСА_1 ; ОСОБА_3 є власником 31/100 часток домоволодіння АДРЕСА_1 .
Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, приміщення літер Г - сарай, не є самочинним будівництвом.
Згідно наданого позивачами Акту від 04.12.2020 року, вказане приміщення перебуває у корситуванні відповідача, про що позивачі не заперечували.
Щодо облаштування відмостки до приміщення літер Г( за матеріалами справи це є сарай) - то позивачами взагалі не обгрунтовано та не зазначено, яким чином вона порушує їх майнові чи немайнові права.
Також суду враховує, що порядку користування земельною ділянкою між співвласниками домоволодіння наразі не встановлено, отже доказів на підтвердження того, що в користуванні позивачів перебуває певна частина двору(земельної ділянки) , на яку виходить вікно відповідача, суду не надано.
Твердження позивачів про порушення їх особистих немайнових прав у вигляді втручання у їх приватне життя шляхом влаштування вікна в стіні приміщення літер Г - не підтверджено жодними доказами, і є виключно їх особистою думкою.
Статтею 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
У статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17 липня 1997року №475/97-ВР, зазначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Згідно з положеннями статей 386, 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Згідно статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до ч.1 ст.15, ч.1 ст.16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
У ч.1 ст.81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з ч.2 ст.386 ЦК України власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.
За змістом ст.391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. Відповідно до ч.8 ст.83 ЦПК України докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
Згідно з ч.ч.1 і 2 ст.321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
У розумінні ч.1 ст.376 ЦК України самочинним будівництвом є не тільки новостворений об'єкт, а і об'єкт нерухомості, який виник в результаті реконструкції, капітального ремонту, перебудови, надбудови уже існуючого об'єкта, здійснених без одержаного дозволу місцевих органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, розробленої та затвердженої в установленому порядку проектної документації, дозволу на виконання будівельних робіт, наданого органами архітектурно-будівельного контролю, оскільки в результаті таких дій об'єкт втрачає тотожність з тим, на який власником (власниками) отримано право власності.
У відповідності до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Водночас позивачі не доводять жодними письмовими доказами, про це не ззаначено і в тексті позовної заяви, що відповідачем чиняться їм перешкоди у користуванні належними їм частками домоволодіння, крім цього позивачі не зазначають взагалі, що спірне вікно та відмостка збудовані з порушенням правил ДБН, зокрема 360-93 «Містобудування, планування і забудова міських і сільських поселень» тощо.
Відповідно до вимог ч.1, п. д ч.2 ст. 92 Земельного кодексу України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають співвласники багатоквартирного будинку для обслуговування такого будинку та забезпечення задоволення житлових, соціальних і побутових потреб власників (співвласників) та наймачів (орендарів) квартир та нежитлових приміщень, розташованих у багатоквартирному будинку.
Стаття 103 ЗК України передбачає, що власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення,при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянокз авдається найменше незручностей . Власники та землекористувачі земельних ділянок зобов'язані не використовувати земельні ділянки способами, які не дозволяють власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок використовувати їх за цільовим призначенням (неприпустимий вплив) Власники та землекористувачі земельних ділянок зобов'язані співпрацювати при вчиненні дій, спрямованих на забезпечення прав на землю кожного з них та використання цих ділянок тощо.
Згідно ч.2, 4 ст. 120 ЗК України якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.
У разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди.
Відповідно до ч. 2 ст. 13 ЦК України, при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині.
Відповідно до ч.2, 3 ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.
Земельна ділянка розташована по АДРЕСА_2 є неприватизованою та перебуває в комунальній власності, сторони по справі є користувачами земельної ділянки. Суд також зауважує, що порядок користування закріпленою земельною ділянкою між співвласниками домовлодіння на час вирішення справи не визначено. Відтак, позивачем суду не надано жодного документа щодо порушення його права у використанні/користуванні прибудинковою територією вказаного домоволодіння, оскільки межі користування такої території між співвласниками не встановлені, а тому відсутні підстави вважати, що спірні вікно та відмостка становять перешкоду для позивачів в користуванні земельною ділянкою та домоволодінням за вказаною адресою з будь-якою метою.
Позивачі заявляють вимоги про демонтування відмостку до огорожі (якої огорожі- взагалі не зазначають) .
Згідно усталеної позиції Верхїовного Суду, позивач зобов'язаний був довести не тільки факт самочинності будівництва, але насамперед порушення його прав як користувача спільної земельної ділянки та обґрунтованості захисту його прав лише у такий спосіб як знесення. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Проте доказів того, що здійснене відповідачем влаштування віконного отвору та відмостки не відповідає вимогам будівельних норм та правил, у зв'язку з чим порушує права позивачів, суду не надано взагалі.
Ураховуючи наведене про відсутність доказів стосовно встановлених обставин і визначених відповідно до них правовідносин, недоведеність позивачем необхідності саме такого способу усунення йому перешкод в користуванні власністю шляхом приведення частини домоволодіння в попередній стан шляхом закладення віконного отвору та демонтування відмостку до огорожі - приводять суд до висновку про необхідність відмови у позові .
Згідно вимог ст. 141 ЦПК України враховуючи, що в задоволенні позовних вимог відмовлено, з відповідача на користь позивача судові витрати стягненню не підлягають.
Керуючись ст.ст. 4,5,12,13,79-81,141, 259-265,273 ЦПК України, суд -
У задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги до Миколаївського апеляційного суду протягом 30 днів зо дня його проголошення особами, що брали участь у судовому засіданні, а особами, які не брали участь у судовому засіданні - протягом 30 днів зо дня отримання ними копії повного тексту судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили протягом 30 днів зо дня його проголошення, або протягом 30 днів зо дня отримання його копії учасниками процесу, які не брали участь у судовому засіданні, якщо не буде оскаржено у встановленому порядку.
Суддя Гуденко О.А