10 січня 2024 р. Справа № 520/19526/23
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Калиновського В.А.,
Суддів: Мінаєвої О.М. , Кононенко З.О. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 21.09.2023, головуючий суддя І інстанції: Зінченко А.В., м. Харків, по справі № 520/19526/23
за позовом ОСОБА_1
до Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до суду з позовом, в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України, щодо ненарахування та невиплати йому середнього заробітку за час затримки розрахунку при. звільненні за період з 24.10.2022 по 18.07.2023.
- зобов'язати Східне регіональне управління Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити йому середнє грошове забезпечення за 183 дні за час затримки розрахунку при звільненні, виходячи з середньоденного розміру грошового забезпечення за останні два місяці, служби, які передували Дню звільнення, визначеного відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати від 08.02.1995 №100, з урахуванням рішення Харківського окружного адміністративного суду від 21.03.2023 по справі №520/875/23.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 21.09.2023 задоволено позов.
Визнано протиправною бездіяльність Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України, щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при. звільненні за період з 24.10.2022 по 18.07.2023 року.
Зобов'язано Східне регіональне управління Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за 183 дні за час затримки розрахунку при звільненні, виходячи з середньоденного розміру грошового забезпечення за останні два місяці, служби, які передували Дню звільнення, визначеного відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати від 08.02.1995 №100, з урахуванням рішення Харківського окружного адміністративного суду від 21.03.2023 по справі №520/875/23.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 18.10.2023 виправлено технічну помилку в рішенні Харківського окружного адміністративного суду від 21.09.2023, а саме: виключено з мотивувальної частини рішення суду абзаци 55-85 щодо ОСОБА_2 .
Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного, на його думку, вирішення спору судом першої інстанції.
Так в апеляційній скарзі скаржник посилається на те, що встановлений ст. 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (постанова Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц)
Також зазначає, що суд першої інстанції не надав належної оцінки обставинам справи, розміру можливих стягнень з відповідача та щодо причин тривалості періоду затримки розрахунку, натомість досліджував виплати в іншій справі, щодо іншого військовослужбовця.
Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому він, наполягаючи на законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції, просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.
На підставі положень п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Колегія суддів, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, оскаржуване рішення суду першої інстанції, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що підполковник юстиції ОСОБА_1 проходив військову службу у Східному регіональному управлінні Держаної прикордонної служби України.
У відповідності до наказу відповідача від 24 жовтня 2022 року №421-ос «По особовому складу» у зв'язку зі звільненням з військової служби, позивач був виключений із списків особового складу та всіх видів Східного регіонального управління. Остаточною датою проходження військової служби позивача у відповідності до вказаного вище наказу, було визначено 24.10.2022 року.
Згідно з ст. 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини.
Рішенням Другого апеляційного адміністративного суду від 07.07.2023 роду по справі №520/875/23 (додається) залишено в силі рішення Харківського окружного адміністративного суду від 21.03.2023, яким зобов'язано відповідача здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення (розмірів посадового окладу, окладу за військовим званням, інших додаткових видів грошового забезпечення) шляхом застосування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, згідно постанови Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 № 704, з урахуванням раніше виплачених сум.
На виконання вказаного рішення відповідачем 18.07.2023, 11.08.2023 було здійснено перерахунок та виплату грошового забезпечення (розмірів посадового окладу, окладу за військовим званням, інших додаткових видів грошового забезпечення) шляхом застосування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, згідно постанови Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 № 704, з урахуванням раніше виплачених сум, що підтверджується довідкою від 03.01.2024 №09/7.
Таким чином, рішенням Другого апеляційного адміністративного суду від 07.07.2023 по справі №520/875/23, яким залишено в силі рішення Харківського окружного адміністративного суду від 21.03.2023, доводиться факт не здійснення відповідачем повного розрахунку з позивачем станом на день звільнення останнього.
Згідно з листа відповідача від 19.07.2023 та від 15.08.2023 стало відомо, що відповідач виконав рішення суду у справі №520/875/23 здійснивши відповідні виплати, про що надана Довідки №111 від 17.07.2023, № 116 від 10.08.2023. Однак, згідно даних довідок встановлено, що виплати відповідної компенсації середнього заробітку за період затримки розрахунку відповідачем здійснено не було.
Поряд з цим, оскільки належні суми грошового забезпечення, компенсацій не виплачено в день виключення позивача із списків частини, вказане свідчить про те, що при звільненні відповідач не провів повного розрахунку та відповідно до статті 117 КЗпП України позивач має право на виплату середнього заробітку за період затримки такого розрахунку, що стало підставою звернення до суду.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з їх обґрунтованості.
Колегія суддів частково не погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних підстав.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 43 Конституції України встановлено: кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.
За приписами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Відповідно до ч. 1 статті 117 КЗпП України (у редакції, чинній на момент проведення виплати позивачу індексації 21.12.2022) встановлено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
З аналізу зазначених законодавчих норм вбачається, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
За приписами частини другої статті 6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).
Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоби виключити ризик свавілля.
ЄСПЛ трактує поняття "якість закону" таким чином, а саме - національне законодавство повинно бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (рішення ЄСПЛ у справах "C.G. та інші проти Болгарії" ("C. G. and Others v. Bulgaria", заява №1365/07, 24 April 2008, § 39), "Олександр Волков проти України" ("Oleksandr Volkov v. Ukraine", заява № 21722/11, § 170).
ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі, тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. А роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоби позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення ЄСПЛ у справах "Кантоні проти Франції" від 11 листопада 1996 року "Cantoni v. France", заява № 17862/91, § 31-32, "Вєренцов проти України" від 11 квітня 2013 року "Vyerentsov v. Ukraine", заява № 20372/11, § 65).
Суд зазначає, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року по справі № 821/1083/17 сформулювала такі висновки:
- умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку;
- під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо);
- аналізуючи застосування судами статей 116 та 117 КЗпП України, ЄСПЛ у рішенні вказав, що обґрунтуванню, наведеному судами, не вистачає чіткості і ясності, оскільки суди детально не розглянули двояку дію статті 117 КЗпП України, однак воно не свідчить про жодні прояви несправедливості чи свавілля, і процесуальні обмеження доступу заявниці до суду не застосовувались непропорційно;
- оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
Відповідно до статті 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать.
Невиконання цього обов'язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку настає відповідальність, передбачена статтею 117 КЗпП України.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Із системного тлумачення положень частин першої та другої статті 117 КЗпП України можна дійти висновку, що частина перша цієї статті стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору умисно або з необережності не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником, а частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем і колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
Відповідна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 травня 2020 року № 810/451/17.
Отже, за встановлених обставин справи, до спірних правовідносин застосуванню підлягають положення частини другої статті 117 КЗпП України, оскільки на момент звільнення позивачу не було виплачено всіх належних йому сум, що є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При цьому, суд враховує правові позиції Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 26 лютого 2020 року в справі № 821/1083/17 та від 13 травня 2020 року №810/451/17.
Суд звертає увагу на те, що ст.117 КЗпП України не встановлює залежність між виплатою середнього заробітку та своєчасної виплати заробітку. Норма встановлює обов'язок роботодавця здійснити виплату належних звільненому працівникові сум, що включає не лише складові грошового забезпечення, а й інші суми, виплата яких пов'язана із фактом звільнення особи.
Згідно з ч.1 ст.27 Закону України "Про оплату праці" порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що відповідачем допущено порушення строку розрахунку з позивачем при звільненні, що є підставою для виплати позивачеві середнього заробітку за весь час затримки, але не більше ніж за шість місяців.
Проте, колегія суддів не погоджується з судом першої інстанції, щодо непроведення розрахунку суми компенсації за час затримки розрахунку при звільненні, виходячи з наступного.
Відповідно до п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі по тексту - Порядок № 100), обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.
Отже, працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку.
У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
У відповідності до п. 4 Порядку № 100 працівникам, які були звільнені в запас з військової служби та повторно призвані (прийняті) на військову службу під час дії особливого періоду, обчислення середньої заробітної плати проводиться з урахуванням положень цього Порядку. Якщо розрахована в установленому порядку середня заробітна плата є нижчою від середньої заробітної плати, яка зберігалася за працівником протягом попереднього періоду військової служби, для розрахунку застосовується середня заробітна плата, яка зберігалася за працівником протягом попереднього періоду військової служби.
Відповідно до п. 5 Порядку № 100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Згідно з п. 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Зважаючи на приписи Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого Наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року №26, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за №745/32197, при обчисленні середньої заробітної плати військовослужбовцям слід враховувати число календарних днів.
Згідно з довідкою Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України №09/5 від 03.01.2021 про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 встановлено, що позивачу нараховано грошове забезпечення за серпень 2022 року у сумі 27 268, 10 грн., за вересень 2022 року у сумі 27 268, 10 грн., всього 54 536, 20 грн. Таким чином, середньоденна заробітна плата складає 894, 04 грн. (54 536, 20 грн. / 61 день).
З огляду на вимоги статті 117 КЗпП України, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за 6 місяців становить163 609, 32 грн. (894, 04 грн. х 183 дні).
Водночас, колегія суддів враховує правову позицію Великої Палати Верховного Суду, яка викладена у постановах від 26 червня 2019 року, справа №761/9584/15-ц та від 26 лютого 2020 року, справа №821/1083/17, згідно якої суд, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.
Велика Палата Верховного Суду у наведених справах дійшла висновку, що зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
Колегією суддів встановлено, що відповідач здійснив розрахунок при звільненні позивача у розмірі 163 640, 95 грн., що підтверджується Довідкою № 09/6 від 03.01.2024 про розмір виплаченого грошового забезпечення ОСОБА_1 здійсненого при звільненні.
18.07.2023 та 11.08.2023 ОСОБА_1 зараховано суму коштів у розмірі 249 581, 43 грн. від Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України на виконання судового рішення по справі №520/875/23.
Враховуючи зазначене, суд приходить до висновку, що загальний розмір належних позивачу виплат на момент звільнення складав 413 222,38 грн.:
- 163 640, 95 грн. (39, 6 %) (грошове забезпечення у разі звільнення з військової служби);
- 249 581, 43 грн. (60, 4 %) (виплата на виконання судового рішення по справі №520/875/23).
Виходячи з принципу пропорційності, суд вважає належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача здійснити обчислення середнього заробітку за час затримки розрахунку наступним чином: 183 (кількість днів, що не перевищує 6 місяців) х 894, 04 грн. (середньоденна заробітна плата) = 163 609, 32 грн. х 60, 4 %, що становить 98 820,03 грн. Зазначений розмір відповідає принципу справедливості та співмірності та є належним та ефективним способом захисту порушених прав.
Аналізуючи наведені нормативно - правові акти, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції зобов'язуючи Східне регіональне управління Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за 183 дні за час затримки розрахунку при звільненні, виходячи з середньоденного розміру грошового забезпечення за останні два місяці, служби, які передували Дню звільнення, визначеного відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати від 08.02.1995 №100, з урахуванням рішення Харківського окружного адміністративного суду від 21.03.2023 по справі №520/875/23, без розрахунку конкретної суми компенсації середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, зробив помилкові висновки.
У відповідності до ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Таким чином, з огляду на викладене вище, колегія суддів приходить до висновку, що рішення Харківського окружного адміністративного суду від 21.09.2023 по справі № 520/19526/23, в частині зобов'язання Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за 183 дні за час затримки розрахунку при звільненні, виходячи з середньоденного розміру грошового забезпечення за останні два місяці, служби, які передували Дню звільнення, визначеного відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати від 08.02.1995 №100, з урахуванням рішення Харківського окружного адміністративного суду від 21.03.2023 по справі №520/875/23 з ухваленням в цій частині постанови про зобов'язання Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 24.10.2022 по 18.07.2023 в сумі 98 820, 03 грн. (дев'яносто вісім тисяч вісімсот двадцять гривень три копійки).
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 Кодексу адміністративного судочинства України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Відповідно до п. 4 ч. 1, ч. 2 ст. 317 КАС України, підстави для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 317, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України - задовольнити частково.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 21.09.2023 по справі № 520/19526/23 - скасувати в частині зобов'язання Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за 183 дні за час затримки розрахунку при звільненні, виходячи з середньоденного розміру грошового забезпечення за останні два місяці, служби, які передували Дню звільнення, визначеного відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати від 08.02.1995 №100, з урахуванням рішення Харківського окружного адміністративного суду від 21.03.2023 по справі №520/875/23.
Прийняти в цій частині постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.
Зобов'язати Східне регіональне управління Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 24.10.2022 по 18.07.2023 в сумі 98 820, 03 грн. (дев'яносто вісім тисяч вісімсот двадцять гривень три копійки).
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя В.А. Калиновський
Судді О.М. Мінаєва З.О. Кононенко