Окрема думка
11.01.24
Cудді Першого апеляційного адміністративного суду Гаврищук Т. Г.стосовно рішення по справі № 200/4210/23
Постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 11 січня 2024 року у справі №200/4210/23 апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишено без задоволення.
Апеляційну скаргу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську - задоволено.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2023 року у справі №200/4210/23 - скасовано в частині задоволених позовних вимог та прийнято нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську, про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі за період з 3 червня 2023 року по 20 липня 2023 року - відмовлено. В решті рішення Донецького окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2023 року у справі № 200/4210/23 - залишено без змін.
З постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 11 січня 2024 року у справі №200/4210/23 не погоджуюся в частині задоволення апеляційної скарги Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську, і керуючись частиною третьою статті 34 Кодексу адміністративного судочинства України вважаю за необхідне висловити окрему думку.
Частина перша статті 129-1 Конституції України визначає, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання.
Принцип обов'язковості судових рішень в адміністративному судочинстві було закріплено у статті 14 КАС України, відповідно до частин другої, третьої якої судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом (зокрема, статтею 236 КЗпП України).
Указана норма кореспондує з положеннями статті 370 КАС України згідно з якою судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
За правилами частин першої та сьомої статті 235 КЗпП України (у редакції чинній на час постановлення судового рішення про поновлення на роботі) у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.
Аналогічне правило щодо негайного виконання рішення суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби закріплене у пункті 3 частини першої статті 371 КАС України.
Статтею 236 КЗпП України передбачено, що у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.
З аналізу вищевказаних положень КАС України та КЗпП України вбачається, що звільнений без законної підстави працівник підлягає поновленню на попередній роботі. Роботодавець зобов'язаний виконати рішення суду про поновлення працівника на роботі добровільно і негайно шляхом видання про це наказу. Негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно набуває властивості обов'язковості та підлягає виконанню не з моменту набрання ним законної сили, а негайно - з дати його ухвалення, чим забезпечується швидкий і реальний захист прав працівника, гарантованих Конституцією України.
Верховний суд у постанові від 05 жовтня 2023 року по справі № 340/693/22 дійшов наступного правового висновку: « п.31 Аналіз положень статті 236 КЗпП України свідчить про те, що цією нормою закону установлено фінансову санкцію у вигляді виплати середнього заробітку за невиконання рішення про поновлення на роботі через винну бездіяльність роботодавця. При цьому законодавець, з огляду на імперативний припис щодо негайного виконання судового рішення, установлений статтею 235 КЗпП України і одночасно закріплений у статті 371 КАС України, виходив з того, що будь-яка протиправна/винна бездіяльність з боку роботодавця є підставою для здійснення таких виплат незаконно звільненому працівнику, незалежно від причин невиконання роботодавцем рішення про поновлення на роботі.
П.33 Крім того, самостійне працевлаштування позивачки у період невиконання відповідачем обов'язку щодо виконання рішення суду про поновлення її на попередній роботі не може бути трансльоване на користь відповідача задля уникнення чи зменшення встановленої законом відповідальності».
Відповідно до частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Разом з тим, у разі наявності рішень Верховного Суду, у яких викладена різна правова позиція, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Верховного Суду (постанова Верховного Суду від 30 січня 2019 року по справі № 755/10947/17).
Відтак, вважаю, що судом першої інстанції при вирішенні справи правомірно було враховано останню правову позицію, викладену Верховним судом у постанові від 05 жовтня 2023 року по справі № 340/693/22.
Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 13 вересня 2021 року у справі № 200/3471/21 (залишеним в силі постановою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 23 березня 2023 року) позивача поновлено на посаді з 1 березня 2021 року, стягнуто з Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Краматорську на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 1 березня 2021 року по 13 вересня 2021 року в сумі 463 910,65 грн..
Проте, рішення суду про поновлення позивача на посаді було виконано тільки наказом Територіального управління ДБР, розташованого у місті Краматорську, від 21 липня 2023 року №39-ОС.
За таких обставин, вважаю, що судом першої інстанції правомірно задоволено позовні вимоги позивача в частині визнання протиправною бездіяльність Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську, що полягає у не нарахуванні та не виплаті на користь позивача середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі, з урахуванням сум обов'язкових до сплати податків та внесків, з 3 червня 2023 року по 20 липня 2023 року включно та зобов'язано Територіальне управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську здійснити розрахунок та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі, з урахуванням сум обов'язкових до сплати податків та внесків, з 3 червня 2023 року по 20 липня 2023 року включно.
Зміни, внесені Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин", зокрема, до частини 3 статті 119 Кодексу законів про працю України, на мою думку, не звільняють відповідача від відповідальності за затримку виконання рішення суду про поновлення на роботі незаконно звільненого позивача, яка встановлена статтею 236 Кодексу законів про працю України.
Тому, у цій справі, на мою думку, апеляційну скаргу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську, слід було залишити без задоволення.
Суддя Т. Г. Гаврищук