11 січня 2024 року м.Чернігів Справа № 620/15514/23
Чернігівський окружний адміністративний суд у складі судді Падій В.В., розглянувши, за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи, справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернулась до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області, в якому просить:
-визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області від 14 вересня 2023 року №254150022750 щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статі 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області та Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області зарахувати ОСОБА_1 , для обчислення стажу для призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку до загального стажу наступні періоди роботи, а саме: з 01 лютого 2017 року по 31 травня 2017 рік на посаді маляра-штукатура в Філії «Смолинський торфозавод» Державного підприємства «Чернігівторф»; з 01 вересня 2019 року по 08 червня 2020 рік на посаді апаратника 5-го розряду в Філії «Смолинський торфозавод» Державного підприємства «Чернігівторф»; -з 09 червня 2020 року по 07 вересня 2023 року на посаді прибиральника виробничих приміщень в Філії «Смолинський торфозавод» Державного підприємства «Чернігівторф»;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області або Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області призначити, нарахувати та виплачувати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» починаючи з 07 вересня 2023 року.
Обґрунтовуючи вимоги, позивач вказує на порушення відповідачем у спірних правовідносинах чинного законодавства України на момент їх виникнення, що стало підставою для його звернення до суду.Ухвалою судді Чернігівського окружного адміністративного суду Падій В.В. від 13.11.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
Від Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області надійшов відзив на позов, в якому представник відповідача просить відмовити у задоволенні позову, оскільки у позивачки недостатньо загального страхового стажу для призначення пенсії із зменшенням пенсійного віку (25 років), а у заявниці страховий стаж становить лише 22 роки 02 місяці 14 днів.
Також від Головного управління Пенсійного фонду України Чернігівській області надійшов відзив на позов, в якому останній заперечив щодо задоволення позову; зазначив, що позивачка звернулася до територіального управління Пенсійного фонду України з заявою про призначення пенсії, із зниженням пенсійного віку, відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», однак оскаржуваним рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області позивачці було відмовлено в призначенні пенсії за віком у зв'язку з відсутністю у позивачки 25 років загального страхового стажу для призначення пенсії із зменшенням пенсійного віку, передбаченого законом.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зважає на таке.
Позивачка є потерпілою від Чорнобильської катастрофи (категорія 4), про що їй видано посвідчення серії НОМЕР_2 .
07.09.2023, по досягненню 55 років, позивачка звернулась до ГУ ПФУ в Чернігівській області із заявою про призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Вказана заява розглянута ГУ ПФУ в Закарпатській області за екстериторіальним принципом, яке 14.09.2023 прийняло рішення №254150022750 про відмову у призначенні пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку, у зв'язку з відсутністю необхідного загального трудового стажу - 25 років. В рішенні зазначено, що загальний страховий стаж позивачки становить 22 роки 2 місяці 14 днів. До загального страхового стажу не зараховано окремі періоди роботи, що міститься в системі персоніфікованого обліку: 2017, рік, 2019 рік, 2023 рік, оскільки відсутня сплата страхових внесків.
Листом від 18.09.2023 ГУ ПФУ в Чернігівській області повідомило позивачку про відмову у призначенні пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Вважаючи вказане рішення протиправним, позивачка звернулась до суду з відповідним адміністративним позовом за захистом своїх прав та інтересів.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд враховує таке.
Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Аналіз даної норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади та місцевого самоврядування здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, який побудовано на основі принципу «заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом». Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб'єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.
Вчинення ж державним органом чи органом місцевого самоврядування, їх посадовою особою дій у межах компетенції, але не передбаченим способом, у не передбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними.
Обсяг судового контролю в адміністративних справах визначено частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, в якій зазначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Зазначені критерії є вимогами для суб'єкта владних повноважень, який приймає відповідне рішення, вчиняє дії чи допускається бездіяльності.
Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За приписами пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг, врегульовано Законом України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058; в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до статті 9 Закону №1058-IV в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Статтею 10 Закону №1058-IV встановлено, що особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, визначає Закон України від 28.02.1991 №796-ХІІ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон №796-ХІІ, у редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до статті 9 Закону №796-ХІІ особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, є, зокрема потерпілі від Чорнобильської катастрофи - громадяни, включаючи дітей, які зазнали впливу радіоактивного опромінення внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Перелік категорій осіб, які належать до потерпілих від Чорнобильської катастрофи, визначений статтею 11 Закону №796-ХІІ, серед яких особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років.
Відповідно до частини 3 статті 15 Закону №796-ХІІ підставою для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях, є довідка про період проживання, роботи на цих територіях.
Документами, які підтверджують статус громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користування пільгами, встановленими Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" є посвідчення "Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС" та "Потерпілий від Чорнобильської катастрофи" (частина 3 статті 65 Закону №796-XII).
Умови призначення пенсії за віком встановлено статтею 26 Закону 1058-IV.
Зокрема частиною першою статті 26 Закону №1058-IV визначено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років.
Відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу, зокрема, особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні посиленого радіологічного контролю за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 4 років - 2 роки та додатково 1 рік за 3 роки проживання, роботи, але не більше 5 років. Початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
Призначення та виплата пенсій названим категоріям провадиться відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" і цього Закону.
Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що умовою зменшення пенсійного віку є наявність факту проживання та (або) праці такої особи у зоні посиленого радіологічного контролю протягом чотирьох років до 01.01.1993.
У оскаржуваному рішенні встановлено, що станом на дату звернення до територіального органу із заявою про призначення пенсії вік заявниці становить 55 років 9 місяців, страховий стаж - 22 роки 02 місяці 14 днів; станом на 01.01.1993 заявниця прожила у зоні посиленого радіологічного контролю 5 років 01 місяців 20 днів; необхідний страховий стаж згідно закону - 25 років, пенсійний вік визначений законом - 55 років.
Отже суд враховує, що відповідачі погоджуються з тим, що позивачка відпрацювала у зоні посиленого радіологічного контролю станом на 01.01.1993 п'ять років один місяць двадцять днів, що є достатнім для визначення права на пенсію із зниженням пенсійного віку на п'ять років, відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», однак в оскаржуваному рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області вказано про відсутність у позивачки 25 років загального страхового стажу для призначення пенсії із зменшенням пенсійного віку, передбаченого законом, оскільки до загального страхового стажу не зараховано окремі періоди роботи, що містяться в системі персоніфікованого обліку: 2017, рік, 2019 рік 2023 рік, оскільки відсутня сплата страхових внесків.
Отже спір між позивачем та відповідачем у цій справі фактично виник щодо не зарахування відповідачем деякого періоду роботи позивачки до загального страхового стажу за відсутності сплати страхових внесків та, відповідно, права на зменшення пенсійного віку при призначенні пенсії за віком, встановленим Законом №796-ХІІ.
Вирішуючи питання про наявність у позивача необхідного страхового стажу, суд зазначає наступне.
Статтею 1 Закону №1058-IV визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.
Згідно з частиною 2 статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Відповідно до частини 4 статті 24 Закону №1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Таким чином до 01.01.2004 стаж підтверджується документально, в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності Законом №1058-IV.
Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. Такий порядок затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 (далі -Порядок №637).
Відповідно до пунктів 1, 2 Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Таким чином основним документом, який підтверджує наявний стаж роботи є трудова книжка, а інші документи приймаються до уваги виключно у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.
Суд зауважує, що надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки, як такої або необхідних записів у ній, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення.
Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постановах від 20.02.2018 у справі №234/13910/17 та від 07.03.2018 у справі №233/2084/17.
Згідно з пунктом 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Наказом Міністерства праці України від 29.07.1993 № 58 затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників (далі Інструкція).
Згідно з пунктом 1.1. цієї Інструкції трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
До трудової книжки вносяться відомості про працівника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди (підпункт 2.2 Інструкції).
Записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону (підпункт 2.3 Інструкції).
Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення (підпункт 2.4. Інструкції).
Записи трудової книжки позивачки виконані чітко, зрозуміло, містять інформацію про періоди роботи та займані посади, реквізити наказів, на підставі яких вони внесені, підписи уповноважених осіб та печатки підприємства.
Крім того матеріали справи містять довідки про нарахування заробітної плати позивачці за спірний період, видані Філією «Смолинський торфозавод» Державного підприємства «Чернігівторф».
Отже за наявними документами позивачка має більше 25 років страхового стажу, а тому має право на призначення пенсії із зменшенням пенсійного віку відповідно до Закону №796-ХІІ.
Щодо не зарахування відповідачем до страхового стажу спірний період з підстав відсутності інформації про сплату страхових внесків, суд зазначає таке.
Згідно із частиною першою статті 15 Закону №1058-IV платниками страхових внесків до солідарної системи є страхувальники, зазначені в статті 14 цього Закону, і застраховані особи, зазначені в частині першій статті 12 цього Закону.
Відповідно до частини 2 статті 20 Закону №1058-IV обчислення страхових внесків застрахованих осіб, зазначених у пунктах 1, 2, 5 - 7, 9, 10, 12, 15, 17 і 18 статті 11 цього Закону, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.
Як передбачено частинами 4-6, 9, 10 статті 20 Закону №1058-IV сплата страхових внесків здійснюється виключно в грошовій формі шляхом внесення відповідних сум страхових внесків до солідарної системи на банківські рахунки виконавчих органів Пенсійного фонду, а сум страхових внесків до накопичувальної системи пенсійного страхування - на банківський рахунок Накопичувального фонду або на банківський рахунок обраного застрахованою особою недержавного пенсійного фонду - суб'єкта другого рівня системи пенсійного забезпечення. Страхові внески сплачуються страхувальниками шляхом перерахування безготівкових сум з їх банківських рахунків. Страхувальники зобов'язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду. Базовим звітним періодом є: для страхувальників, зазначених у пунктах 1, 2, 4 статті 14 цього Закону, - календарний місяць. Днем сплати страхових внесків вважається: у разі перерахування сум страхових внесків у безготівковій формі з банківського рахунку страхувальника на банківський рахунок органу Пенсійного фонду - день списання установою банку, органом, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, суми платежу з банківського (спеціального реєстраційного) рахунку страхувальника незалежно від часу її зарахування на банківський рахунок органу Пенсійного фонду. Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
Системний аналіз вказаних вище правових норм дає підстави дійти висновку про те, що до страхового стажу зараховується період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески.
При цьому на думку суду, виходячи із змісту наведених вище правових норм, порушення страхувальником вимог законодавства щодо порядку та строків сплати страхових внесків тягне негативні наслідки лише щодо самого страхувальника (зокрема, у вигляді сплати недоїмки, штрафних санкцій та пені) та не може мати негативних наслідків для застрахованої особи у вигляді не зарахування до страхового стажу періоду роботи, протягом якого такій особі нараховувалася заробітна плата, на яку у свою чергу нараховувалися страхові внески, проте не з вини застрахованої особи страхові внески не були зараховані на відповідні рахунки.
Суд зауважує, що страхові внески є складовою умовою існування солідарної системи і підлягають обов'язковій сплаті, перерахунок пенсії провадиться з урахуванням часу, коли особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, та за який підприємством, де працює людина, (страхувальником) сплачені щомісячні страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
При цьому, обов'язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника.
Суд зазначає, що, фактично, внаслідок невиконання роботодавцем позивача обов'язку по сплаті внесків до Пенсійного фонду України позивач позбавлений соціальної захищеності та пенсійного стажу за час роботи, що є неприпустимим та таким, що суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту.
Отже відсутність в інформаційній базі системи персоніфікованого обліку даних про сплату страхових внесків за спірні періоди не є підставою для позбавлення позивача права на зарахування спірного періоду до страхового стажу, а тому позивачка не повинна відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов'язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, наявність заборгованості підприємств по страховим внескам не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу періоду роботи позивачки.
Правова позиція щодо застосування норм права у подібних правовідносинах викладена Верховним Судом у постановах від 27.03.2018 у справі №208/6680/16-а, від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а, від 20.03.2019 у справі №688/947/17, від 30.09.2019 у справі №414/736/17 та від 30.07.2019 у справі №373/2265/16-а, від 23.03.2020 у справі №535/1031/16-а.
Отже вказані обставини в сукупності підтверджують наявність умов для призначення позивачці пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку, з урахуванням положень статті 55 Закону №796-ХІІ.
Щодо моменту, з якого необхідно призначити пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку, суд зазначає таке.
Згідно з вимогами частини першої статті 45 Закону №1058-ІV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку. Пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Позивачка із заявою про призначення пенсії за віком із зниженням пенсійного віку звернулася 07.09.2023.
За наведених обставин суд вважає, що пенсія за віком із зниженням пенсійного віку позивачці повинна бути призначена з дня звернення за її призначенням, тобто з 07.09.2023.
У зазначеному випадку, задоволення позовних вимог щодо зобов'язання призначити позивачеві пенсію за віком відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ є дотриманням судом гарантій на те, що спір між сторонами буде остаточно вирішений.
Разом з тим визначаючись щодо органу, який має приймати рішення про призначення пенсії, суд зазначає, що Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 (далі Порядок №22-1, у редакції постанов правління Пенсійного фонду України від 07.07.2014 №13-1 та від 16.12.2020 №25-1), передбачає можливість застосування екстериторіального призначення та перерахунку пенсій.
Так згідно із пунктом 4.2 Порядку №22-1 після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Відповідно до пункту 4.3 Порядку №22-1 створення та обробка документів здійснюється із накладенням кваліфікованого електронного підпису працівників, відповідальних за здійснення операцій.
Рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов'язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи.
Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.
Пунктом 4.10 Порядку №22-1 передбачено, що після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.
Відповідно до матеріалів справи заява позивачки про призначення пенсії за віком із зниженням пенсійного віку від 07.09.2023 була розглянута за екстериторіальним принципом ГУ ПФУ в Закарпатській області і спірне рішення про відмову в призначенні пенсії прийнято саме вказаним територіальним органом Пенсійного фонду України.
З огляду на зазначене та положення Порядку №22-1, суд дійшов висновку про необхідність зобов'язання саме ГУ ПФУ в Закарпатській області, а не ГУ ПФУ у Чернігівській області призначити позивачці пенсію за віком із зниженням пенсійного віку з 07.09.2023.
Позовна вимога про зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду в Чернігівській області нарахувати та виплачувати позивачці пенсію за віком із зниженням пенсійного віку не підлягає задоволенню, оскільки пенсія останній ще не призначена.
Відповідно до частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи вищевикладене, з'ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України, суд вважає, що наявні правові підстави для часткового задоволення адміністративного позову.
Щодо позовних вимог про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 4800,00 грн, на підтвердження яких позивачем були надані відповідні документи , суд зазначає таке.
За змістом статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, у тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною чи третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, установлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (послуг), виконаних (наданих) адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути сумірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, у тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до частини 7 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, установлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, суди досліджують на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 17.09.2019 у справі №810/3806/18.
Враховуючи вищенаведене суд вважає, що визначена адвокатом сума понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу, за результатами розгляду справи є належним чином обґрунтованою у контексті дослідження обсягу фактично наданих ним послуг із урахуванням складності справи, кількості витраченого на ці послуги часу, та, відповідно, співмірності обсягу цих послуг та витраченого адвокатом часу із розміром заявленої суми витрат на професійну правничу допомогу.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, у відповідності до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України та враховуючи задоволення позову частково, суд вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних призначень ГУ ПФУ в Закарпатській області на користь позивачки судовий збір у сумі 1073,60 грн та витрати на правничу допомогу у сумі 2400,00 грн.
Керуючись статтями 227, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області від 14 вересня 2023 року №254150022750 щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком із зниженням пенсійного віку відповідно до статі 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області зарахувати ОСОБА_1 до загального страхового стажу періоди роботи, а саме: з 01 лютого 2017 року по 31 травня 2017 рік на посаді маляра-штукатура у Філії «Смолинський торфозавод» Державного підприємства «Чернігівторф»; з 01 вересня 2019 року по 08 червня 2020 рік на посаді апаратника 5-го розряду у Філії «Смолинський торфозавод» Державного підприємства «Чернігівторф»; з 09 червня 2020 року по 07 вересня 2023 року на посаді прибиральника виробничих приміщень у Філії «Смолинський торфозавод» Державного підприємства «Чернігівторф».
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області призначити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , пенсію за віком із зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», починаючи з 07 вересня 2023 року.
Стягнути за рахунок бюджетних призначень Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 1073 (одна тисяча сімдесят три) грн 00 коп. та на витрати на правничу допомогу у сумі 2400 (дві тисячі чотириста) грн 00 коп.
Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду за правилами, встановленими статтями 293, 295 - 297 та підпунктом 15.5 пункту 15 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_3 ).
Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (вул. П'ятницька, буд. 83-а, м. Чернігів, 14005, код ЄДРПОУ - 21390940). Відповідач Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (площа Народна, буд. 4, м. Ужгород, Закарпатська область, 88000, код ЄДРПОУ - 20453063).
Суддя В.В. Падій