справа№380/9446/23
10 січня 2024 року м.Львів
Львівський окружний адміністративний суд, суддя Гавдик З.В. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу № 380/9446/23 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії, -
Позивач - ОСОБА_1 звернулася до Львівського окружного адміністративного суду із вищевказаним адміністративним позовом, в якому з урахуванням заяви від 18.05.2023 просила:
- Визнати протиправними дії відповідача про відмову позивачці у призначенні пенсії за віком;
- Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Харківській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 15.12.2022 та виплатити одноразово заборговані суми пенсії.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач вважає безпідставними дії відповідача щодо не зарахування їй до страхового стажу спірних періодів трудової діяльності, що призвело до прийняття протиправного рішення від 10.02.2023 про відмову у призначенні пенсії за віком, у зв'язку із відсутністю необхідного стажу.
Відповідач 1 проти позову заперечив з підстав, що відповідно до доданих документів для призначення пенсії, до страхового стажу позивачки не зараховано періоди роботи за трудовою книжкою НОМЕР_1 від 26.02.1981, оскільки зміна прізвища внесена з порушенням Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої Міністерством соціального захисту населення України 29 липня 1993 року №58 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 року, а саме в зміні запису не зазначено номер та дату документа, на підставі якого виправляють дату народження. Отже, згідно наданих документів, страховий стаж позивачки становить 16 років 2 місяці 19 днів, замість необхідного стажу 29 років.
Відповідач 2 правом на подання відзиву не скористався, заяви про продовження процесуального строку для подання відзиву не подав.
Згідно п. 3 ч. 3 ст. 246 КАС України, суд зазначає, що ухвалою судді відкрито спрощене провадження в даній адміністративній справі. Ухвалою судді замінено відповідача: - Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області на належного відповідача - Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області (ЄДРПОУ 14099344, 61000, м. Харків, пл.. Свободи, 5, Держпром, 3) в частині позовної вимоги про визнання протиправними дій (рішення від 10.02.2023 № 134550020193) Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 .
Судом встановлені наступні обставини:
ОСОБА_1 15.12.2022 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області із заявою про призначення пенсії за віком.
За принципом екстериторіальності, був визначений структурний підрозділ ПФУ, який сформував атрибути сканованих документів та електронну пенсійну справу - Головне управління Пенсійного Фонду України в Харківській області.
За результатами розгляду заяви, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області від 10.02.2023 прийнято рішення №134550020193 про відмову у призначенні пенсії за віком позивачу.
Вказаним рішення ОСОБА_1 відмовлено в призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у зв'язку з відсутністю у неї необхідного страхового стажу 29 років. Страховий стаж становить 16 років 2 місяці 19 днів. Не зараховано до страхового стажу періоди роботи згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_1 від 26.02.1981, оскільки зміна прізвища внесена з порушенням Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої Міністерством соціального захисту населення України 29 липня 1993 року №58 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 року, а саме в зміні запису не зазначено номер та дату документа, на підставі якого виправляють дату народження.
Не погоджуючись з вказаним рішенням позивач звернулася з даним позовом до суду.
Згідно із ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення, створенням мережі державних, комунальних приватних закладів для догляду непрацездатними.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел передбачено Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003р. №1058-IV (далі Закон України №1058-IV).
За приписами статті 8 Закону №1058-IV, право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 24 Закону №1058-IV, страховий стаж період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Згідно з частиною 2 статті 24 Закону №1058-IV, страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (частина 4 статті 24 Закону №1058-IV).
Відповідно до статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу відсутності трудової книжки або відповідних записів в ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Так, відповідно до пунктів 1, 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Відповідно до пункту 3 вказаного Порядку за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Аналіз наведених норм права дає змогу дійти висновку, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, а необхідність підтвердження трудового стажу на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами виникає виключно у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній чи наявності неправильних чи неточних записів про періоди роботи.
Згідно із пунктом 1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України 29.07.93 №58 (далі Інструкція № 58), трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п'ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Пунктом 2.4 Інструкції № 58, визначено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Відповідно до пункту 2.6 Інструкції №58 у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис.
Як зазначено вище, підставою для відмови у врахуванні стажу позивача згідно поданої трудової книжки було те, що зміна прізвища внесена з порушенням Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої Міністерством соціального захисту населення України 29 липня 1993 року №58 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 року, а саме в зміні запису не зазначено номер та дату документа, на підставі якого виправляють дату народження.
Суд зазначає, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 за № 301 «Про трудові книжки працівників», відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.
За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Тому недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на його особисті права.
Відповідно до правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 06.02.2018 по справі № 677/277/17, недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для зазначеної у такій трудовій книжці особи.
Працівник не відповідає за правильність записів у трудовій книжці та не повинен контролювати роботодавця щодо її заповнення. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у трудовій книжці.
Трудовим законодавством України не передбачено обов'язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповнення роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому працівник не може нести негативних наслідків порушення порядку заповнення його трудової книжки.
Підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
Таким чином, вказані відповідачем підстави у спірному рішенні не можуть бути визначальними обставинами для не зарахування до стажу позивача періоди роботи вказані у трудовій книжці серії НОМЕР_1 .
Слід зазначити, що у разі виявлення будь-яких сумнівів щодо наявності у позивача страхового стажу чи розбіжностях у поданих документах, відповідач мав право отримати будь-які необхідні документи або інформацію безпосередньо від позивача, підприємства, а не відмовляти позивачу в призначенні пенсії.
У зв'язку із не врахуванням відповідачем 2 оскаржуваних періодів роботи до загального трудового стажу позивача для призначення пенсії за віком, останнім порушено право позивача на призначення пенсії, оскільки в розрізі даної справи та за умови підтвердження трудового стажу, позивач як громадянин України наділений правом на відповідний соціальний захист з боку держави, яка в особі своїх органів не може відмовляти у його наданні з формальних (надуманих) підстав.
На підставі вказаного суд приходить до висновку, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про відмову у призначенні пенсії за віком позивачу №134550020193 від 10.02.2023 є протиправним, а тому з метою захисту порушеного права позивача на пенсійне забезпечення слід зобов'язати відповідача зарахувати до страхового стажу період роботи зазначені у трудовій книжці позивача серії НОМЕР_1 від 26.02.1981 та повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії, з врахуванням висновків суду.
Крім того суд зазначає, що рішення про призначення пенсії за віком відносно позивача приймало Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області за принципом екстериторіальності, і саме воно досліджувало пенсійні документи позивача і вирішувало питання щодо призначення пенсії позивачу.
Відтак, за наслідками судового розгляду, обов'язок щодо зарахування періодів роботи до страхового стажу та повторний розгляд заяви позивача про призначення пенсії, має бути покладений на Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області.
Щодо позовної вимоги позивача про призначення пенсії за віком, то така задоволенню не підлягають з наступних підстав.
Вирішення питань що призначення пенсії відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення» відноситься виключно до компетенції органів Пенсійного фонду України.
У зв'язку з викладеним, суд приходить до висновку, що вимоги позивача про призначення позивачу пенсії за віком, не підлягають до задоволення оскільки в разі задоволення таких суд фактично перебере на себе повноваження відповідача щодо призначення пенсії, що відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення», що відноситься виключно до компетенції органів Пенсійного фонду України, що не відповідатиме завданню адміністративного судочинства.
Згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
У разі наявності у суб'єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов'язання судом суб'єкта прийняти рішення конкретного змісту є втручанням у дискреційні повноваження.
Європейський суд з прав людини неодноразово висловлював позицію з цього питання, згідно якої національні суди повинні проконтролювати, чи не є викладені у них висновки адміністративних органів щодо обставин у справі довільними та нераціональними, непідтвердженими доказами або ж такими, що є помилковими щодо фактів; у будь-якому разі суди повинні дослідити такі акти, якщо їх об'єктивність та обґрунтованість є ключовим питанням правового спору (пункт 157 рішення у справі «Сігма радіо телевіжн лтд. проти Кіпру» (Sigma Radio Television ltd. v. Cyprus № 32181/04); пункт 44 рішення у справі «Брайєн проти Об'єднаного Королівства» (Bryan v. the United Kingdom); пункти 156-157, 159 рішення у справі «Сігма радіо телевіжн лтд. проти Кіпру» (Sigma Radio Television ltd. v. Cyprus № 32181/04); пункти 47-56 рішення у справі «Путтер проти Болгарії» (Putter v. Bulgaria № 38780/02).
Слід також зазначити, що законодавець передбачив обов'язок суду зобов'язати суб'єкта владних повноважень до правомірної поведінки, а не вирішувати питання, які належать до функцій і виключної компетенції останнього, тому втручання у повноваження вказаного органу виходить за межі завдань адміністративного судочинства, виходячи з предмету даного позову.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у справі № 826/20369/14 (постанова від 13.11.2018).
Суд звертає увагу, що відповідно до абзацу 2 частини четвертої статті 245 КАС України, у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта і владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Згідно частин першої, другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
Згідно пункту 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України, доказів, наявних у матеріалах справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню частково.
Згідно ч. 3 ст. 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 262-263, 293, 295, підп. 15.5 п. 15 Перехідних положень КАС України, суд, -
Позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (ЄДРПОУ 13814885, 79016, м. Львів, вул. Митрополита Андрея, 10), Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (ЄДРПОУ 14099344, 61000, м. Харків, вул. Майдан Свободи, 5) про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії, - задоволити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного Фонду України в Харківській області від 10.02.2023 року №134550020193 про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного Фонду України в Харківській області зарахувати до страхового стажу період роботи зазначені у трудовій книжці ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 від 26.02.1981 та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії, з врахуванням висновків суду.
В іншій частині позову відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (ЄДРПОУ 14099344, 61000, м. Харків, вул. Майдан Свободи, 5) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) 1073,60 грн. сплаченого судового збору.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення може бути оскаржене за правилами, встановленими ст.ст. 295 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно, з урахуванням положень підп. 15.5. п. 15 розд. VII «Перехідні положення» цього Кодексу.
Рішення суду складено в повному обсязі 10.01.2024 року.
Суддя Гавдик З.В.