10 січня 2024 року м. Львівсправа № 380/14926/23
Львівський окружний адміністративний суд, суддя Клименко О.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , 11 комендатури охорони та обслуговування про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_1 (Позивач) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із позовом до військової частини НОМЕР_1 (Відповідач-1), 11 комендатури охорони та обслуговування (Відповідач-2), в якому просить:
1. Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування ОСОБА_1 , передбаченої Законом України від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, нарахованої за період з 01 квітня 2013 року по 11 січня 2018 року, по день її фактичної виплати.
2. Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, за періоди з 01 квітня 2013 року по 11 січня 2018 року по день її фактичної виплати відповідно до Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44.
3. Звільнити ОСОБА_1 від сплати судового збору на підставі пункту першого частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір».
Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що з порушенням вимог Закону України від 19 жовтня 2000 року № 2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон № 2050) та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 (далі - Порядок № 159), відповідачі при несвоєчасній виплаті сум індексації грошового забезпечення за період з 01 квітня 2013 року по 11 січня 2018 року не нарахували та не виплатили йому компенсацію втрати частини доходів у зв'язку із порушенням строків їх виплати на суми індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати по день фактичної виплати, а відтак допустили протиправну бездіяльність. Крім того, позивач стверджує, що відповідачі повинні здійснити виплату на його користь компенсації сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44 (далі - Порядок № 44).
З огляду на викладене з метою захисту свого порушеного права позивач звернувся з цим позовом до суду, який просить задовольнити повністю.
У встановлений судом строк відповідачі відзиву на позовну заяву не подали.
Частиною шостою статті 162 КАС України передбачено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
З огляду на наведене суд відповідно до вимог частини шостої статті 162 КАС України вирішує цю справу за наявними матеріалами.
Відповідно до пункту третього частини третьої статті 246 КАС України суд зазначає, що ухвалою судді від 05 липня 2023 року позовну заяву залишено без руху.
Ухвалою судді від 11 липня 2023 року відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі без повідомлення (виклику) сторін.
Ухвалою суду від 14 вересня 2023 року залучено 11 комендатуру охорони та обслуговування до участі у справі як другого відповідача.
Суд встановив наступні фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини:
Згідно з Витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 11 січня 2018 року № 9 ОСОБА_1 , офіцера відділу захисту інформації та криптології, звільненого наказом начальника Генерального штабу - Головнокомандувача Збройних Сил України від 22 грудня 2017 року № 622 у запас за пунктом «а» частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», виключено із списків особового складу та знято зі всіх видів забезпечення 11 січня 2018 року.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 27 квітня 2020 року у справі № 380/1730/20 визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення 01 квітня 2013 року по 11 січня 2018 року та зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 квітня 2013 року по 11 січня 2018 року.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 24 листопада 2020 року рішення Львівського окружного адміністративного суду від 27 квітня 2020 року у справі № 380/1730/20 змінено. Доповнено частину третю резолютивної частини рішення суду наступним реченням: «Нарахування індексації проводити включно із застосуванням базового місяця (як місяця, з якого починається обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення) січень 2008 року». В решті рішення суду залишено без змін.
Згідно з наданим 11 комендатурою охорони та обслуговування Розрахунком індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01 квітня 2013 року по 11 січня 2018 року з врахуванням базового місяця січень 2008 року та раніше нарахованих і виплачених сум від 23 березня 2021 року № 350/173/171/82, позивачу за вказаний період належить до виплати сума індексації грошового забезпечення у розмірі 76618,90 грн.
У відповідь на запит представника позивача - адвоката Трофімова Руслана Валерійовича від 04 серпня 2021 року військова частина НОМЕР_1 листом від 16 серпня 2021 року за № 350/173/226 повідомила про те, що при нарахуванні індексації грошового забезпечення згідно з рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 27 квітня 2020 року у справі № 380/1730/20 компенсація втрат частини доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення не виплачувалася; у військовій частині наразі відсутні керівні документи Міністерства оборони України щодо порядку добровільного відшкодування компенсації втрат частини доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати індексації.
Зі змісту листа 11 комендатури охорони та обслуговування від 11 серпня 2023 року за № 350/173/171/16 та листа військової частини НОМЕР_1 від 12 серпня 2023 року за № 350/173/333 суд встановив, що військова частина НОМЕР_1 відповідно до розпорядження Командувача Повітряних Сил Збройних Сил України від 26 лютого 2020 року № 1653/пз зарахована на фінансове забезпечення до 11 комендатури охорони та обслуговування.
Зі свого боку 11 комендатура охорони та обслуговування у відповідь на запит представника позивача - адвоката Трофімова Руслана Валерійовича від 18 липня 2023 року листом від 11 серпня 2023 року за № 350/173/171/16 повідомила про те, що 24 березня 2021 року на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 27 квітня 2020 року у справі № 380/1730/20, постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 24 листопада 2020 року у справі № 380/1730/20 11 комендатура охорони та обслуговування провела з ОСОБА_1 розрахунок у повному обсязі. Причиною затримки виплат стало неправильне тлумачення норм щодо проведення індексації грошового забезпечення військовослужбовців. Оскільки ОСОБА_1 особисто погодився на звільнення з військової служби до проведення з ним усіх розрахунків, то правові підстави для компенсації втрати частини доходів у зв'язку з несвоєчасним нарахуванням та виплатою індексації грошового забезпечення за час затримки відсутні.
Позивач, уважаючи бездіяльність відповідачів щодо нарахування та виплати компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суми індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати по день фактичної виплати протиправною, звернувся з цим позовом до суду.
Предметом розгляду у цій справі є оцінка наявності підстав для зобов'язання відповідача-2 нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати сум індексації грошового забезпечення за період з 01 квітня 2013 року по 11 січня 2018 року по день фактичної виплати відповідно до Закону № 2050 та Порядку № 159 із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку № 44.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Тобто, суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати».
Відповідно до статті 1 Закону № 2050 підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Згідно з частинами першою, другою статті 2 Закону № 2050 компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема, сума індексації грошових доходів громадян.
Статтею 3 Закону № 2050 передбачено, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Відповідно до статті 6 Закону № 2050 компенсацію виплачують за рахунок:
власних коштів - підприємства, установи і організації, які не фінансуються і не дотуються з бюджету, а також об'єднання громадян;
коштів відповідного бюджету - підприємства, установи і організації, що фінансуються чи дотуються з бюджету;
коштів Пенсійного фонду України, Фонду соціального страхування України, Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, інших цільових соціальних фондів, а також коштів, що спрямовуються на їх виплату з бюджету.
З метою реалізації Закону № 2050 Кабінет Міністрів України постановою від 21 лютого 2001 року № 159 затвердив Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати.
Відповідно до пункту 3 Порядку № 159 компенсації підлягають такі грошові доходи, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, в тому числі, сума індексації грошових доходів громадян.
Аналіз наведених положень дає підстави вважати, що основною умовою для виплати громадянину, передбаченої статтею 2 Закону № 2050 та Порядком № 159, компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі індексації грошових доходів). При цьому компенсація за порушення строків виплати такого доходу не відповідає ознакам платежу, що має разовий характер, оскільки зумовлена порушенням строків сплати відповідачем індексації грошового забезпечення, що носило триваючий характер. У зв'язку з цим виплата компенсації проводиться незалежно від порядку і підстав нарахування грошового доходу: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема у постанові від 14 квітня 2021 року у справі № 465/322/17.
Крім того, у постанові від 05 березня 2020 року у справі № 140/1547/19 Верховний Суд зазначив, що «згідно з положеннями статті 4 Закону № 2050-III виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць. Відповідно до статті 6 Закону № 2050-III компенсацію виплачують за рахунок коштів Пенсійного фонду України, а також коштів, що спрямовуються на їх виплату з бюджету. З системного аналізу правових норм вбачається, що основними умовами для виплати суми компенсації є: 1) порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії) та 2) виплата нарахованих доходів. При цьому виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу».
Також варто звернути увагу на те, що Верховний Суд, розглядаючи справу № 240/11882/19, зазначив, що, враховуючи наявність факту невиплати позивачу сум індексації грошового забезпечення з 01 січня 2016 року по 12 січня 2018, позивач має право на компенсацію втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення з 01 січня 2016 року по 12 січня 2018 року. Так, у випадку бездіяльності власника або уповноваженого ним органу щодо нарахування та виплати громадянину індексації заробітної плати, така особа має право на компенсацію втрати доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати за умови зобов'язання власника або уповноваженого ним органу здійснити донарахування належних громадянину сум доходів.
Аналогічна правова позиція уже висловлювалася Верховним Судом у постанові від 04 квітня 2018 року у справі № 822/1110/16, від 20 грудня 2019 року у справі № 822/1731/16, від 13 березня 2020 року у справі № 803/1565/17.
Суд встановив, що індексацію грошового забезпечення за період з 01 квітня 2013 року по 11 січня 2018 року відповідач-2 виплатив позивачу на виконання судового рішення у справі № 380/1730/20 24 березня 2021 року, що підтверджується листом 11 комендатури охорони та обслуговування від 11 серпня 2023 року за № 350/173/171/16.
Суд звертає увагу відповідачів на те, що нарахування та виплата індексації грошового забезпечення мала бути здійснена відповідачами саме з моменту набуття позивачем права на її отримання відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078.
Ураховуючи періоди, за які індексація грошового забезпечення мала бути виплачена позивачу, та час її фактичної виплати, суд доходить висновку про те, що відповідачі порушили строки виплати позивачу індексації грошового забезпечення.
Оскільки індексація грошового забезпечення належить до доходу, який позивач одержує на території України і який не має разового характеру, та враховуючи те, що відповідачі здійснили виплату індексації грошового забезпечення з порушенням строків виплати, суд доходить висновку про наявність у позивача права на отримання компенсації втрат частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період з 01 квітня 2013 року по день фактичної виплати 24 березня 2021 року.
Суд також звертає увагу на те, що Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України відокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06 липня 1999 року № 8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20 березня 2002 року № 5- рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).
У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.
Зважаючи на викладене у сукупності, суд дійшов висновку про протиправність бездіяльності відповідачів щодо нарахування та виплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суми індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати з 01 квітня 2013 року по день фактичної виплати 24 березня 2021 року.
При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, а також із принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
Суд також ураховує, що згідно з листами 11 комендатури охорони та обслуговування від 11 серпня 2023 року за № 350/173/171/16 та військової частини НОМЕР_1 від 12 серпня 2023 року за № 350/173/333 військова частина НОМЕР_1 відповідно до розпорядження Командувача Повітряних Сил Збройних Сил України від 26 лютого 2020 року № 1653/пз зарахована на фінансове забезпечення до 11 комендатури охорони та обслуговування.
У зв'язку з цим та з метою повного й ефективного захисту порушеного права позивача належить зобов'язати 11 комендатуру охорони та обслуговування, на фінансове забезпечення якої зарахована військова частина НОМЕР_1 (у якій позивач проходив військову службу) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суми індексації грошового забезпечення за весь час затримки з 01 квітня 2013 року по день фактичної виплати 24 березня 2021 року.
Щодо нарахування та виплати компенсації втрати частини доходів із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку № 44 суд зазначає, що обов'язок зазначеної виплати у відповідачів виник не у зв'язку із виконанням позивачем обов'язків служби, як це передбачено пунктом 1 Порядку № 44, а саме через протиправну поведінку відповідачів, що пов'язана з несвоєчасною виплатою сум індексації грошового забезпечення.
З урахуванням викладеного суд критично оцінює позицію, яка викладена позивачем у змісті позовних вимог, щодо нарахування та виплати компенсації втрати частини доходів із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку № 44, оскільки така вимога позивача суперечить пункту 1 Порядку № 44. Тому в задоволенні цієї вимоги суд відмовляє.
За змістом частини першої статті 245 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.
Згідно із вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та, враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про задоволення позову частково.
Відповідно до пункту п'ятого частини першої статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує як розподілити між сторонами судові витрати.
Згідно із частиною першою статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту першого частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», при зверненні з цим позовом до суду його не сплачував, а відтак розподіл судового збору на підставі статті 139 КАС України не здійснюється.
Докази понесення сторонами витрат, пов'язаних з розглядом справи, у матеріалах справи відсутні, тому їх розподіл також не здійснюється.
Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень КАС України, суд,-
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ), 11 комендатури охорони та обслуговування (вул. Лисенка, 12, м. Львів, 79000) про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 та 11 комендатури охорони та обслуговування щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суми індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати з 01 квітня 2013 року по день фактичної виплати 24 березня 2021 року.
Зобов'язати 11 комендатуру охорони та обслуговування нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суми індексації грошового забезпечення за весь час затримки з 01 квітня 2013 року по день фактичної виплати 24 березня 2021 року.
В решті позовних вимог - відмовити.
Розподіл судових витрат не здійснюється.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення може бути оскаржене за правилами, встановленими ст.ст. 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно, з урахуванням положень підп.15.5 п.15 розд. VII «Перехідні положення» цього Кодексу.
Повний текст рішення складено 10 січня 2024 року.
СуддяКлименко Оксана Миколаївна