справа № 380/21316/23
11 січня 2024 рокумісто Львів
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Мричко Н.І., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 загону Державної прикордонної служби про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії, -
встановив:
до Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 (далі - позивач) до ІНФОРМАЦІЯ_1 загону Державної прикордонної служби код ЄДРПОУ 14321653, місцезнаходження: 79010, м. Львів, вул. Личаківська, 74 (далі - відповідач), в якій позивач просить:
- визнати протиправною відмову 7 прикордонного карпатського загону Державної прикордонної служби щодо звільнення ОСОБА_1 з військової служби на підставі поданого нею рапорту від 20 червня 2023 року;
- зобов'язати начальника НОМЕР_2 прикордонного карпатського загону Державної прикордонної служби прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 , сержанта, молодшого інспектора прикордонної служби 2 категорії - кухару групи логістики відділення інспекторів прикордонної служби “ ІНФОРМАЦІЯ_2 ” (тип “В”) відділу прикордонної служби “ ІНФОРМАЦІЯ_3 ”, за п. п. г п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону України № 2232-XII Про військовий обов'язок і військову службу у зв'язку з самостійним вихованням дитини віком до 18 років.
Ухвалою від 18.09.2023 відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними у справі матеріалами.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачем до рапорту долучені докази на підтвердження самостійного виховання дитини віком до 18 років, а саме свідоцтво про народження дитини. Позивач вважає достатнім цей доказ, у зв'язку з тим, що ніколи в шлюбі не перебувала і свідоцтва про одруження та рішень про розірвання шлюбу не має, і відповідно пред'явити не може. Відтак відмова відповідача щодо звільнення з військової служби на підставі поданого рапорту від 20.06.2023 є протиправною.
Представник відповідача подав відзив на позовну заяву, в якому проти позовних вимог заперечив. Відзив обґрунтований тим, що відсутні підстави до звільнення за підпунктом “г” абзацом 10 (через такі сімейні обставини або інші поважні причини (військовослужбовці, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років) пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу”, оскільки надані позивачем документи до звільнення не підтверджують факт самостійного виховання дитини віком до 18 років.
Частиною п'ятою статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
З клопотаннями про розгляд справи у судовому засіданні сторони у справі не звертались.
Дослідивши матеріали справи на підтвердження й спростування заявлених позовних вимог в їх сукупності, надавши їм юридичну оцінку, суд встановив наступне.
Позивач проходить військову службу за контрактом у 7 прикордонному Карпатському загоні Державної прикордонної служби на посаді молодшого інспектора прикордонної служби 2 категорії - кухаря групи логістики відділення інспекторів прикордонної служби “ ІНФОРМАЦІЯ_2 ” (тип “В”) відділу прикордонної служби “ ІНФОРМАЦІЯ_3 ”.
Позивач звернулась до відповідача із рапортом від 20.06.2023, в якому просила звільнити її з військової служби у запас відповідно до підпункту “г” пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу”, у зв'язку з самостійним вихованням дитини віком до 18 років. В рапорті позивач зазначила, що має неповнолітнього сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , якого виховує самостійно, а з батьком дитини однією сім'єю ніколи не проживала та в шлюбі не перебувала.
Листом від 18.07.2023 відповідач відмовив у задоволенні рапорту позивача та її звільненні з військової служби, обґрунтовуючи це тим, що з наданих документів неможливо підтвердити факт самостійного виховання дитини віком до 18 років.
Вважаючи таку відмову відповідача протиправною, позивач звернулася з цим позовом до суду.
При вирішенні спору по суті суд виходив з такого.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни здійснюється Законом України від 25.03.1992 № 2232-XII “Про військовий обов'язок і військову службу” (далі - Закон України № 2232-XII).
Відповідно до частини четвертої статті 2 Закону України № 2232-XII порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються вказаним та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Одним із видів військової служби, згідно з частиною шостою статті 2 Закону України № 2232-XII, є військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу.
Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 “Про введення воєнного стану в Україні”, затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IХ, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, постановлено:
- ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб;
- військовому командуванню (Генеральному штабу Збройних Сил України, Командуванню об'єднаних сил Збройних Сил України, командуванням видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, управлінням оперативних командувань, командирам військових з'єднань, частин Збройних Сил України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України “Про правовий режим воєнного стану” заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави;
- у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 - 34, 38, 39, 41 - 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України “Про правовий режим воєнного стану”.
У подальшому, воєнний стан неодноразово продовжувався та діяв на момент виникнення спірних правовідносин.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 69/2022, затвердженим Законом України від 03.03.2022 № 2105-IX, постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.
У подальшому, строк загальної мобілізації продовжувався і така тривала на момент виникнення спірних правовідносин.
Згідно з підпунктом “г” пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону України № 2232-XII контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби під час проведення мобілізації та дії воєнного стану через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), зокрема, військовослужбовці, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років.
З пункту 233 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008, слідує, що військовослужбовці, які бажазють звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Відповідно до Переліку сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.06.2013 № 413, військовослужбовці, крім військовослужбовців строкової військової служби, та особи рядового і начальницького складу на їх прохання можуть бути звільнені з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу через такі сімейні обставини та інші поважні причини: виховання матір'ю (батьком) - військовослужбовцем, особою рядового чи начальницького складу, яка (який) не перебуває у шлюбі, дитини або кількох дітей, що з нею (з ним) проживають, без батька (матері).
Аналізуючи описані нормативні положення, суд висновує, що військовослужбовець має право звільнитися з військової служби під час проведення мобілізації та дії воєнного стану у разі самостійного виховання дитини віком до 18 років шляхом подання відповідного рапорту з документами, які підтверджують цю підставу для звільнення.
Аргументи сторін свідчать про те, що спір у цій справі зводиться до вирішення питання (підтвердження) самостійного виховання позивачем дитини віком до 18 років, з приводу чого суд зазначає таке.
До позовної заяви долучено свідоцтво про народження серії НОМЕР_3 , видане 23.08.2017, згідно з яким ОСОБА_2 народився ІНФОРМАЦІЯ_5 , батько - ОСОБА_3 , мати - ОСОБА_1 .
Насамперед суд вказує на те, що заявляючи про не перебування в шлюбі з батьком ОСОБА_2 , позивач не підтвердження цієї обставини не долучила відповідних доказів, що суперечить вимогам процесуального закону, викладеним у частині першій статті 77 КАС України.
Про очевидну безпідставність таких обґрунтувань свідчить і норми сімейного законодавства, а саме положення статті 141 Сімейного кодексу України, згідно з якою мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.
Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 Сімейного кодексу України.
До наведеного суд вважає за доцільне застосувати релевантні положення частини першої статті 150 Сімейного кодексу України, за змістом якої батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини.
Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом (стаття 153 Сімейного кодексу України).
Відповідно до частини першої статті 157 Сімейного кодексу України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою цієї статті, в якій встановлено, що той із батьків, з яким за рішенням суду визначено або висновком органів опіки та піклування підтверджено місце проживання дитини, крім того з батьків, до якого застосовуються заходи примусового виконання рішення про встановлення побачення з дитиною та про усунення перешкод у побаченні з дитиною, самостійно вирішує питання тимчасового виїзду за межі України на строк, що не перевищує одного місяця, з метою лікування, навчання, участі дитини в дитячих змаганнях, фестивалях, наукових виставках, учнівських олімпіадах та конкурсах, екологічних, технічних, мистецьких, туристичних, дослідницьких, спортивних заходах, оздоровлення та відпочинку дитини за кордоном, у тому числі у складі організованої групи дітей, та у разі, якщо йому відомо місце проживання іншого з батьків, який не ухиляється та належно виконує батьківські обов'язки, інформує його шляхом надсилання рекомендованого листа про тимчасовий виїзд дитини за межі України, мету виїзду, державу прямування та відповідний часовий проміжок перебування у цій державі.
Системна інтерпретація наведених положень сімейного законодавства дає підстави для висновку про те, що розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не виключає обов'язку кожного з батьків брати участь у вихованні дитини, а відтак і не може свідчити про самостійне виховання дитини батьком/матір'ю, з ким проживає дитина. Протилежне тлумачення цих норм порушуватиме принцип рівності прав та обов'язків батьків щодо дитини.
Суд також звертає увагу позивача на те, що у матеріалах справи відсутні судові рішення про позбавлення батьківських прав батька ОСОБА_2 , а відтак в силу положень частини другої статті 157 Сімейного кодексу України, батько дитини зобов'язаний брати участь у її вихованні навіть у випадку проживання окремо від дитини.
Таким чином, зважаючи на відсутність доказів самостійного виховання позивачем дитини віком до 18 років, суд вважає обґрунтованою відмову відповідача у звільненні позивача з військової служби у запас на підставі підпункту “г” пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону України № 2232-XII, що вказує на безпідставність заявлених позовних вимог.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України та частини третьої статті 2 КАС України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що у задоволенні позову необхідно відмовити.
Відповідно до статті 139 КАС України судові витрати між сторонами не розподіляються.
Керуючись статтями 6, 9, 73-76, 242, 243, 244, 245 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 Карпатського загону Державної прикордонної служби про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії, - відмовити повністю.
Судові витрати між сторонами не розподіляються.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення суду.
Суддя Мричко Н. І.