11 січня 2024 року м. Київ Справа №320/23104/23
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Войтовича І.І., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Служби безпеки України про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Служби безпеки України, у якому просить суд :
- визнати протиправною бездіяльність Служби безпеки України, яка полягає у не здійсненні ОСОБА_1 нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за період проходження військової служби з 01.01.2016 по 28.02.2018 із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року з урахуванням попередньо виплачених сум;
- зобов'язати Службу безпеки України нарахувати та виплати ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період проходження військової служби з 01.01.2016 по 28.02.2018 із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року.
В обґрунтування позову позивач вказав про те, що він проходив військову службу у Службі безпеки України, на даний час виключений зі списків особового складу, звільнений наказом Служби безпеки України від 09.08.2019 №1035-ос "По особовому складу", при цьому з 01.01.2016 по 28.02.2018 йому не була нарахована та не виплачена індексація грошового забезпечення, у зв'язку з чим звернувся до суду з даним позовом.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 24.07.2023 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання (у письмовому провадженні).
Службою безпеки України подано до суду відзив на позовну заяву та розрахунок індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року. Відповідач у своєму відзиві зазначив про безпідставність позовних вимог позивача, вказуючи на положення ч. 2 ст. 6 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення", пп. 2 п. 6 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, п. 9 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про державний бюджет України на 2015 рік", особливого порядку проведення індексації грошових доходів населення на 2015 рік КМУ не затверджено. Враховуючи положення ст. 18 Закону України "Про Службу безпеки України" та ч. 1, ч.2 ст. 53 Бюджетного кодексу України фінансування Служби безпеки України здійснюється за рахунок коштів з Державного бюджету України. Розпорядники бюджетних коштів за ч. 1 ст. 48 Бюджетного кодексу України беруть бюджетні зобов'язання та здійснюють платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами, враховуючи необхідність виконання бюджетних зобов'язань минулих років, довгострокових зобов'язань за енергосервісом, узятих на облік органами Казначейства України, середньострокових зобов'язань у сфері охорони здоров'я, середньострокових зобов'язань за договорами на будівництво, реконструкцію, ремонт і утримання автомобільних доріг, щодо завдань (проектів) Національної програми інформатизації. Згідно ст. 51 даного кодексу керівники бюджетних установ здійснюють фактичні видатки на грошове забезпечення лише в межах фонду грошового забезпечення. Оскільки на момент виникнення спору із позивачем питання індексації грошового забезпечення регулювались приписами наказу Голови Служби безпеки України від 23.01.2008 №35/дск, згідно з якими індексація грошового забезпечення військовослужбовців здійснюється в порядку та розмірі, встановленому чинним законодавством України та оскільки у період з 01.01.2016 по 28.02.2018 видатки на проведення такої індексації були відсутні, здійснення платежів за межами бюджетних призначень заборонено, відповідач, як розпорядник бюджетних коштів не мав правових підстав для нарахування та виплати спірної індексації грошового забезпечення позивачу. Також, згідно листа Міністерства соціальної політики України від 08.08.2017 №78/0/66-17 механізму нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за попередні періоди немає. Відповідач просить суд відмовити в задоволенні позову.
Розглянувши позовну заяву, відзив на позов, докази наявні в матеріалах справи та оцінивши їх у сукупності, суд встановив наступне.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу на підставі контракту укладеного зі Службою безпеки України.
Відповідно до наказу Служби безпеки України від 09.08.2019 №1035-ос підполковника ОСОБА_1 звільнено з військової служби з дня виключення зі списків особового складу за підпунктом "в" пункту 62, підпунктом "б" (за станом здоров'я непридатний до військової служби в мирний час, обмежено придатний) з урахуванням вимог частини 1 статті 2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" у відставку.
Відповідно позивача вказаним наказом виключено зі списків особового складу, з урахуванням часу на здавання посади, з 18.08.2019.
Позивач дізнався, що йому не була нарахована та не виплачена індексація грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018, у зв'язку з чим звернувся в суд із даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що склалися між сторонами, суд враховує наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із статтею 18 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" від 05.10.2000 №2017-III (далі Закон №2017-III) законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, зокрема, щодо індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.
Статтею 19 Закону №2017-III передбачено, що державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Спеціальним законом, який визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі є Закон України від 20.12.1991 №2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон №2011-XII).
Відповідно до статті 1 Закону №2011-XII соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Частиною першою статті 9 Закону №2011-XII передбачено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (частини друга і третя статті 9 Закону №2011-XII).
Закон України "Про індексацію грошових доходів населення" від 03.07.2001 №1282-ХІІ (далі - Закон №1282-ХІІ) визначає правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України.
Як визначено статтею 1 Закону №1282-XII, індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
За приписами статті 2 Закону №1282-XII індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).
Статтею 4 Закону №1282-XII встановлено підстави для проведення індексації, зокрема, індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 101 відсотка.
За Законом України від 24.12.2015 № 911-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" у частині першій статті 4 Закону № 1282-XII цифри " 101" замінено цифрами " 103".
Відповідно до вказаної статті 4 Закону №1282-XII обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.
Підвищення грошових доходів населення у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.
У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв'язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Приписами частини другої статті 5 Закону №1282-XII передбачено, що підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.
Відповідно до статті 6 Закону №1282-XII у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону, грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін. Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
Згідно із статтею 9 Закону №1282-XII індексація грошових доходів населення здійснюється за місцем їх отримання за рахунок відповідних коштів.
Таким чином, основною метою індексації грошових доходів населення є забезпечення достатнього життєвого рівня населення України за рахунок відшкодування подорожчання споживчих товарів і послуг.
Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення, що поширюються на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників, визначаються Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 (далі Порядок №1078).
Як встановлено пунктом 1-1 Порядку №1078, підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.
Відповідно до пункту 4 Порядку №1078 індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків.
Виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких проводяться відповідні грошові виплати населенню, а саме: підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету (пункт 6 Порядку №1078).
Отже, на підприємства, установи, організації, незалежно від форм власності, покладається обов'язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення) у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації.
Суд не погоджується з твердженням відповідача про те, що проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів виділених розпоряднику коштів з Державного бюджету, як на підтвердження правомірності своїх дій по не виплаті позивачу індексації грошового забезпечення, оскільки невиплата індексації є обмеженням права позивача на оплату праці та не може залежати від наявності або відсутності фінансових ресурсів бюджету.
Положеннями Закону №1282-XII та Порядку №1078 визначено джерело коштів на проведення індексації. Разом з тим, виплата індексації не ставиться, вищевказаними нормативно-правовими актами, у залежність від надходження коштів до власника підприємства, установи, організації.
Як вбачається із матеріалів справи, єдиною підставою для невиплати позивачу індексації грошового забезпечення стала відсутність коштів для виплати індексації грошового забезпечення. Однак відповідачем не надано суду жодних належних та допустимих доказів того, що у бюджеті відповідного рівня, з якого фінансується відповідач, кошти на індексацію грошового забезпечення за вказаний період були відсутні.
Отже, реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 12.12.2018 у справі №825/874/17.
Окрім того, відповідно до статті 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути, позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
При цьому суд при розгляді даної справи враховує практику Європейського суду з прав людини, яка відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" є джерелом права.
У справі "Кечко проти України" Європейський суд з прав людини встановив, що мало місце порушення статті 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними (пункт 23 Рішення).
Так, реалізація особою права, яке пов'язане з отриманням коштів і базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не залежить від бюджетних асигнувань, відсутність яких не може бути підставою для порушення прав громадян.
У зв'язку з цим, Європейський суд з прав людини не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Крім того, Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України відокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06.07.1999 №8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20.03.2002 №5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).
У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.
Як вбачається з матеріалів справи, а саме з відзиву відповідача та розрахунку нарахувань грошового забезпечення та індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018, позивачу індексація грошового забезпечення, всупереч вимогам наведених вище нормативно-правових актів, у період, зокрема з 01.01.2016 по лютий 2018 року (включно) відповідачем не нараховувалась та не виплачувалась.
Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
На переконання суду, відповідач не довів правомірність невиплати позивачу індексації грошового забезпечення у період з 01.01.2016 по лютий 2018 року (включно).
Суд не приймає до уваги твердження відповідача про відсутність коштів для виплати індексації, оскільки відсутність бюджетного фінансування для проведення індексації, не впливає на обов'язок відповідача її нараховувати та виплачувати.
Відтак позовні вимоги в частині визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період та зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за вказаний період є обґрунтованими та підлягають до задоволення.
З приводу застосування базового місяця при обчисленні індексації грошового забезпечення суд вказує наступне.
Як вже було зазначено вище, пунктом 2 Порядку №1078 встановлено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.
Згідно з пунктом 5 Порядку №1078 у разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.
Таким чином, місяць, в якому відбулося підвищення оплати праці (суми її постійних складових), є базовим при проведенні індексації.
Відповідно до пункту 6 Порядку №1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких проводяться відповідні грошові виплати населенню, а саме, підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.
У разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян проводиться їх компенсація відповідно до законодавства (абзац 8 пункту 4 Порядку №1078).
Враховуючи положення Порядку №1078, місяць, в якому підвищилося грошове забезпечення з урахуванням виплат, що входять до його складу (посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення), є базовим.
У разі підвищення військовослужбовцю грошового забезпечення, для визначення базового місяця при проведенні індексації здійснюється порівняння суми підвищення грошового забезпечення та суми індексації, що нараховується в місяці збільшення грошового доходу. При проведенні такого порівняння береться грошове забезпечення до підвищення у розрахунку за повний відпрацьований місяць та величина приросту індексу споживчих цін, на який нараховується індексація. Якщо відбувається підвищення грошового забезпечення на суму меншу, ніж сума індексації, має бути здійснено підвищення грошового забезпечення та додано суму індексації, визначену з урахуванням суми підвищення грошового забезпечення.
Відповідно до пункту 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 № 1294 "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" (далі - Постанова № 1294) грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Перелік одноразових додаткових видів грошового забезпечення військовослужбовців Служби безпеки України затверджено Додатком 25 до Постанови N 1294.
Згідно з абзацом 5 пункту 5 Порядку N 1078 у разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру.
Схема посадових окладів осіб офіцерського складу Служби безпеки України затверджена Постановою №1294, яка набрала чинності з 01.01.2008 (Додаток 4).
Відповідно, враховуючи вищезазначене, місяцем обчислення індексу споживчих цін ля проведення індексації грошового забезпечення військовослужбовця, є місяць, наступний за місяцем, в якому відбулось підвищення посадових окладів для військовослужбовців згідно з постановою Кабінету Міністрів України.
Відповідно, посадові оклади позивача мали обставини підвищення з січня 2008 року, та як наслідок базовим місяцем при проведенні індексації є січень 2008 року.
В подальшому після прийняття Постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", якою затверджено схему тарифних розрядів за основними типовими посадами осіб офіцерського складу Служби безпеки України, базовим місяцем для нарахування військовослужбовцям індексації став березень 2018 року (далі Постанова - №704).
Тобто, судом встановлено, що в період з 01.01.2016 по лютий 2018 року, базовим місяцем для нарахування індексації відповідно до Порядку №1078 є січень 2008 року.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження".
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 05.04.2005 у справі "Афанасьєв проти України" (заява № 38722/02) засіб захисту повинен бути "ефективним", як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.
Конституційний Суд України у рішенні від 30.01.2003 № 3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9).
З огляду на вказане, суд вважає, що вирішення питання щодо визначення базового місяця, який належить застосувати при обчисленні індексу споживчих цін для розрахунку грошового забезпечення позивача за спірний період, сприятиме досягненню мети правосуддя та цілей ефективного захисту судом порушеного права позивача.
Указаний висновок відповідає правовій позиції і підходу, які застосував Верховний Суд у постанові від 12.05.2022 у справі № 580/3335/21 з подібними правовідносинами (пункти 26-34) та у постанові Верховного Суду від 28.09.2022 у справі №560/3695/21.
Окрім цього, в постанові Верховного Суду від 05.04.2023 у справі №320/12971/21 Верховний Суд стосовно дискреційних повноважень вказав, що він неодноразово зазначав, що такими є повноваження суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом подібних повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може". У такому випадку дійсно суд не може зобов'язати суб'єкта владних повноважень обрати один із правомірних варіантів поведінки, оскільки який би варіант реалізації повноважень не обрав відповідач, кожен з них буде правомірним, а тому це не порушує будь-чиїх прав.
Водночас повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний і законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку (до прикладу, постанови Верховного Суду від 13 грудня 2018 року у справі №802/412/17-а, від 11 квітня 2018 року у справі №806/2208/17).
Отже, приймаючи до уваги наведене суд вважає, що відповідач, здійснюючи нарахування індексації, не має дискреційних повноважень щодо визначення базового місяця індексації, оскільки не вправі обирати його на власний розсуд, а має діяти у чітко визначених межах закону.
Суд зазначає, що частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі (абз. 2 ч. 2 ст. 77 КАС України).
Відповідач у даній справі скористався своїм правом щодо доведення правомірності своїх дій та відсутності бездіяльності за спірним предметом спору згідно положень ч. 2 ст. 77 КАС України, доведено правомірність дій щодо відмови нарахування та виплати індексації з березня по листопад 2018 року та не спростовано бездіяльність щодо не нарахування та не виплати індексації з 01.01.2016 по лютий 2018 рік.
Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (ч.1 ст.90 КАС України).
Відповідно до ч. ч. 1-4 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При цьому, суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29).
Таким чином, з метою належного способу захисту порушених прав позивача, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог шляхом прийняття рішення про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по лютий 2018 року, включно, зобов'язання нарахувати і виплатити індексацію та компенсацію за вказані періоди, з визначенням місяця, в якому відбулося підвищення посадових окладів військовослужбовців - січень 2008 року, та із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базових місяців) січень 2008 року, в решті вимог суд відмовляє за необґрунтованістю.
Відповідно до частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору відповідно статті 5 Закону України "Про судовий збір" і такий фактично не сплачувався, відсутні підстави для вирішення питання про відшкодування судового збору.
Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Служби безпеки України щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по лютий 2018 року включно, з застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базовий місяць) - січень 2008 року.
Зобов'язати Службу безпеки України (01601, вул. Володимирська, 33, м. Київ, код ЄДРПОУ 00034074) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по лютий 2018 року включно, із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базовий місяць) - січень 2008 року, відповідно до вимог Закону України "Про індексацію грошових доходів населення", Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Войтович І.І.