ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"11" січня 2024 р. справа № 300/8355/23
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Кафарського В.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання дій протиправними та зобов'язання до вчинення дії, -
Адвокат Шевченко Н.П. в інтересах ОСОБА_1 (надалі - ОСОБА_1 , позивач) звернулась до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (надалі - Головне управління ПФУ в Івано-Франківській області) про:
визнання протиправною відмови відповідача у нарахуванні та виплаті позивачу грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій, згідно із п. 7-1 розділу XV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»;
зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову допомогу, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій, згідно із п. 7-1 розділу XV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування із урахуванням періоду роботи з 01.01.1992 по 31.07.2023.
В обґрунтування позовних вимог вказує, що 21.08.2023 звернулась до відповідача за призначенням пенсії. Окрім того, оскільки ОСОБА_1 мала більше ніж 30 років педагогічного стажу, вважала що їй також має бути виплачена грошова допомога, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій згідно із п. 7.1 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Проте листом від 15.11.2023 №0900-0202-8/57834 ОСОБА_1 повідомлено про відсутність права на отримання коментованої грошової допомоги, у зв'язку із недостатнім обсягом педагогічного стажу, оскільки відповідачем не було враховано період роботи з 01.01.1992 по 31.07.2023 у Калуській музичній школі.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 07.12.2023 даний позов залишено без руху у зв'язку з невідповідністю вимогам статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України, а позивачу надано строк для усунення недоліків.
У подальшому представником позивача на виконання вимог ухвали про залишення позовної заяви без руху надано відомості про наявність у неї кабінету в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі та про відсутність у такого кабінету у позивача.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 12.12.2023 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Відповідач 28.12.2023 скерував на адресу суду відзив на позовну заяву із викладом заперечень щодо наведених позивачем обставин та правових підстав позову. Вказує, що підставою для призначення грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій згідно із п. 7.1 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» є відповідна заява, з якою ОСОБА_1 не зверталася. Водночас, наявного у позивача спеціального стажу недостатньо для призначення грошової допомоги, зокрема не зараховано період роботи у Калуській музичній школі з 01.01.1992 по 31.07.2023, так як дитяча музична школа відноситься до позашкільних навчальних закладів. Із урахуванням викладеного, просить відмовити у задоволенні позову.
Розглянувши матеріали адміністративної справи, дослідивши докази, суд встановив наступне.
Сторонами не заперечується, що ОСОБА_1 з 29.07.2023 призначено пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (а.с. 100).
Відповідно до довідки від 31.07.2023 №49, виданої Управлінням культури, національностей та релігії Калуської міської ради, позивач з 02.08.1982 по дату видачі довідки займала посаду викладача фортепіанного відділу Калуської дитячої музичної школи (а.с. 12).
Вважаючи, що даний стаж надає їй право на отримання грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій згідно із п. 7.1 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», позивач через свого представника звернулась до Головного управління ПФУ в Івано-Франківській області за отриманням відповідних роз'яснень (а.с. 97-98).
У відповідь на адвокатський запит відповідачем надано копію листа від 10.10.2023 №9611-9442/К-02/8-0900/23, яким ОСОБА_1 відмовлено у виплаті грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій згідно із п. 7.1 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у зв'язку із недостатнім обсягом спеціального стажу (а.с. 100-102).
Так, згідно із листом від 10.10.2023 №9611-9442/К-02/8-0900/23, до спеціального стажу позивача зараховано період роботи з 02.08.1982 по 31.12.1991 на посаді викладача музичної школи, відповідно до Переліку закладів, організацій і посад, робота в яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженого постановою ради міністрів срср від 17.12.1959 №1397, що становить 9 років 4 місяці 29 днів. Період з 01.01.1992 по 31.07.2023 не було зараховано до спеціального стажу ОСОБА_1 , оскільки Постановою КМУ від 04.11.1993 №909 «Про перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років», посада викладача у позашкільних закладах освіти не передбачена. Водночас, для виплати грошової допомоги необхідна наявність 30 років спеціального стажу.
Вважаючи протиправною відмову відповідача у нарахуванні та виплаті грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій, згідно із п. 7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», ОСОБА_1 звернулась до суду із даним позовом.
Вирішуючи даний спір, суд виходив з таких мотивів та норм права.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Стаття 55 Конституції України гарантує кожному право на захист своїх прав і свобод у суді, а також на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Законом, який регулює правовідносини у сфері пенсійного забезпечення громадян, які працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е» - «ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», є Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (надалі - Закон України №1058).
Пунктом 7-1 Прикінцевих положень Закону України №1058, передбачено, що особам, які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е» - «ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію, при призначенні пенсії за віком виплачується грошова допомога, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі їх десяти місячних пенсій станом на день її призначення.
З аналізу наведених норм законодавства можна зробити висновок, що право особи на отримання грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій пов'язується з наявністю у неї необхідного спеціального страхового стажу роботи на певних визначених законодавством посадах й вихід на пенсію саме з цих посад в закладах та установах державної та комунальної форми власності, а також неотримання такою особою до моменту виходу на пенсію за віком відповідно до Закону України №1058.
Аналогічна правова позиція, викладена, зокрема, в постановах Верховного Суду від 20.02.2019 у справі № 462/5636/16-а, від 19.03.2019 у справі № 466/5637/17.
Так, відповідно до копії паспорта серії НОМЕР_1 ОСОБА_1 набула 60-річного віку ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 9).
Сторонами не заперечується, що з 29.07.2023 позивачу призначено пенсію за віком відповідно до Закону України №1058 (а.с. 100).
Як встановлено судом зі змісту листа від 10.10.2023 №9611-9442/К-02/8-0900/23, відповідачем визнається спеціальний (педагогічний) стаж ОСОБА_1 в обсязі 9 років 4 місяці 29 днів за період роботи з 02.08.1982 по 31.12.1991 на посаді викладача музичної школи.
Наявного у позивача спеціального (педагогічного) стажу недостатньо для нарахування та виплати грошової допомоги. Водночас, на переконання позивача, до її спеціального (педагогічного) стажу також має бути зарахований період з 01.01.1992 по 31.07.2023.
Оцінюючи висловлені позивачем аргументи, суд виходить з наступного.
Відповідно до п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 - не менше 25 років та після цієї дати з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років.
Порядок підтвердження стажу регламентовано у ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», яка визначає, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Судом досліджено трудову книжку позивача від 06.09.1982 НОМЕР_2 та з'ясовано, що у спірний період позивач працювала на посаді викладача у Калуській дитячій музичній школі (а.с. 10, зворотній бік).
Зазначене також підтверджується відомостями з довідки від 31.07.2023 №49, виданої Управлінням культури, національностей та релігій Калуської міської ради (а.с. 11).
Разом із цим, за приписами ст. 28 Закону України від 23.05.1991 №1060-ХІІ «Про освіту» (надалі - Закон №1060-XII, чинний на момент здобуття спірного стажу) система освіти складається із навчальних закладів, наукових, науково-методичних і методичних установ, науково-виробничих підприємств, державних і місцевих органів управління освітою та самоврядування в галузі освіти.
Відповідно до ст. 29 Закону №1060-XII, структура освіти включає, у тому числі, дошкільну освіту; загальну середню освіту; позашкільну освіту.
До позашкільних навчальних закладів належать: палаци, будинки, центри, станції дитячої, юнацької творчості, учнівські та студентські клуби, дитячо-юнацькі спортивні школи, школи мистецтв, студії, початкові спеціалізовані мистецькі навчальні заклади, бібліотеки, оздоровчі та інші заклади (ч. 1 ст. 39 Закону №1060-XII).
Статтею 12 Закону України «Про позашкільну освіту» (у редакції, чинній на момент здобуття спірного стажу) та пункту 6 Переліку типів позашкільних навчальних закладів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.05.2011 №433 передбачено, що до позашкільних навчальних закладів відносяться початкові спеціалізовані мистецькі навчальні заклади (школи естетичного виховання: музичні, художні, хореографічні, театральні, хорові, мистецтв та інші).
Таким чином, дитяча музична школа належить до позашкільних навчальниї закладів.
Перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затверджено Постановою КМУ від 04.11.1993 №909.
До такого Переліку, у тому числі, у позашкільних навчальних закладах віднесено директорів, їх заступників з навчально-виховної, навчальної, виховної роботи, завідуючих відділами (лабораторіями, кабінетами), художніх керівників, керівників гуртків, секцій, студій та інших форм гурткової роботи.
Отже, посада «викладач» Переліком закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженим Постановою КМУ від 04.11.1993 №909, не передбачена.
Водночас, відповідно до ст. 21 Закону України «Про позашкільну освіту», право на пенсію за вислугою років мають педагогічні працівники позашкільних навчальних закладів за наявності педагогічного стажу роботи не менше ніж 25 років.
За змістом ч.ч. 1-4 ст. 21 Закону України «Про позашкільну освіту», педагогічним працівником позашкільного навчального закладу повинна бути особа з високими моральними якостями, яка має вищу педагогічну або іншу фахову освіту, належний рівень професійної підготовки, здійснює педагогічну діяльність, забезпечує результативність та якість своєї роботи, фізичний та психічний стан здоров'я якої дозволяє виконувати професійні обов'язки в позашкільних навчальних закладах. Педагогічним працівником позашкільного навчального закладу може бути також народний умілець з високими моральними якостями за умови забезпечення належної результативності навчально-виховного процесу.
Суд звертає увагу, що на спірні правовідносини розповсюджується також дія Переліку посад педагогічних та науково-педагогічних працівників, який затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.06.2000 №963, який відносить посаду «викладач» до педагогічних посад.
Відповідно до п. 3 розділу VIII «Прикінцеві положення» Закону України «Про позашкільну освіту», до приведення законів України, інших нормативно-правових актів у відповідність до цього Закону вони застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
Згідно із ст. 22 Конституції України, права і свободи людини та громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються й не можуть бути скасовані. Під час прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів не допускається звуження змісту й обсягу наявних прав і свобод.
За приписами ч. 1 ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом (ч. 3 ст. 46 Конституції України).
Конституційний Суд України у Рішенні від 18.06.2007 №4-рп/2007 зазначив, що неодноразово розглядав проблему, пов'язану з реалізацією права на соціальний захист, неприпустимістю обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий рівень, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція та закони України виокремлюють певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, яким пенсія призначається за спеціальними законами.
Також у рішеннях Конституційного Суду України від 06.07.1999 №8-рп/99, від 20.03.2002 №5-рп/2002, від 17.03.2004 №7-рп/2004 підкреслюється, що пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, тому звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів за ст. 22 Конституції України не допускається.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують під час розгляду справ Конвенцію і практику Європейського суду з прав людини (надалі - ЄСПЛ) як джерело права.
Так, ЄСПЛ у пунктах 52, 56 рішення від 14.10.2010 у справі «Щокін проти України» зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду.
На думку ЄСПЛ, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника. Таким чином, у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Водночас, положеннями ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
З огляду на проаналізовані норми законодавства й ураховуючи наявність у національному законодавстві правових «прогалин» щодо захисту прав людини та основних свобод, зокрема, у сфері пенсійного забезпечення викладачів у позашкільних закладах освіти, а також з метою реалізації положень ст. 46 Конституції України щодо недопущення обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий рівень громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави, суд вважає, що викладачі позашкільних навчальних закладів, які входять до структури освіти України, мають право отримання пенсії за вислугу років.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 07.10.2021 у справі №639/714/17, від 07.11.2019 у справі №676/5649/17, від 24.12.2019 у справа №462/2743/17, від 30.01.2019 у справі №876/5312/17 та від 13.02.2019 у справі №233/4308/17.
Виходячи з наведеного, викладач дитячої музичної школи є педагогічним працівником позашкільного навчального закладу, тобто працівником освіти, а тому стаж роботи ОСОБА_1 у період роботи на посаді викладача у Калуській дитячій музичній школі з 01.01.1992 по 31.07.2023 повинен зараховуватися до її спеціального стажу у розумінні п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» навіть попри те, що зазначена посада прямо не передбачена затвердженим Переліком №909.
Крім того, при розгляді даної справи суд також враховує, що протягом своєї педагогічної діяльності у відповідності до чинного законодавства ОСОБА_1 як педагогічний працівник проходила курси підвищення кваліфікації, атестації, про що свідчать одержані свідоцтва та атестаційні листи.
Враховуючи, що на день досягнення пенсійного віку ОСОБА_1 працювала на посаді, що дає право на призначення пенсії за вислугу років, позивач має право на отримання при призначенні пенсії за віком на грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій станом на день призначення такої пенсії.
Суд також критично ставиться до аргументів Головного управління ПФУ в Івано-Франківській області про необхідність звернення позивача із окремою заявою про призначення грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій, з огляду на наступне.
Так, відповідно до пп. 8 п. 2.1 розділу II Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління ПФУ від 25.11.2005 №22-1, до заяви про призначення пенсії за віком додаються такі документи: документи, що підтверджують право на виплату грошової допомоги відповідно до пункту 7-1 розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону.
Отже, чинним законодавством не передбачено окремого звернення особи за призначенням грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій, оскільки всі необхідні документи, що підтверджують право на виплату коментованої допомоги, мають бути додані до заяви про призначення пенсії.
При цьому, як вже зазначалось судом, трудова книжка позивача містить записи про спірний період роботи ОСОБА_1 . Доказів непред'явлення позивачем трудової книжки разом із заявою про призначення пенсії за віком Головним управлінням ПФУ в Івано-Франківській області не надано.
Окрім того, із змісту листа відповідача від 10.10.2023 №9611-9442/К-02/8-0900/23, вбачається, що у розпорядженні Головного управління ПФУ в Івано-Франківській області також знаходилася довідка від 31.07.2023 №49, видана Управлінням культури, національностей та релігій Калуської міської ради, якою також підтверджується наявність у позивача спеціального стажу.
Водночас, ані лист від 10.10.2023 №9611-9442/К-02/8-0900/23, ані лист від 15.11.2023 №0900-0202-8/57834 за своєю суттю не є відмовою у виплаті позивачу грошової допомоги, оскільки зазначені грошові кошти мали бути виплачені ОСОБА_1 ще при призначенні пенсії за віком. Так, на переконання суду, у вказаних листах міститься пояснення причин бездіяльності ГУ ПФУ в Івано-Франківській області.
Тому з огляду на викладене, а також з метою ефективного захисту порушеного права позивача заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню у такий належний спосіб:
визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області щодо незарахування до спеціального (педагогічного) стажу ОСОБА_1 періоду роботи з 01.01.1992 по 31.07.2023;
визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області щодо невиплати ОСОБА_1 грошової допомоги відповідно до п. 7-1 Розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області зарахувати до спеціального (педагогічного) стажу ОСОБА_1 період роботи з 01.01.1992 по 31.07.2023, у зв'язку із чим нарахувати та виплатити їй грошову допомогу відповідно до п. 7-1 Розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України (пункт 1); обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії) (пункт 3); безсторонньо (пункт 4); добросовісно (пункт 5); з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації (пункт 7); пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія) (пункт 8); своєчасно, тобто протягом розумного строку (пункт 10).
Закріплений у частині першій статті 9 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини другої статті 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
За змістом частини першої статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Беручи до уваги приписи зазначених норм, оцінюючи наявні в матеріалах докази в їх сукупності, суд вважає, що позов слід задовольнити.
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до частини 1 статті 132 цього Кодексу судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Таким чином, враховуючи, що заявлені позовні вимоги підлягають до задоволення, то в силу вимог частини 1 статті 132, частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області на користь позивача підлягає стягненню сплачений нею судовий збір у розмірі 1073,60 грн.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 20551088, вул. Січових Стрільців, 15, м. Івано-Франківськ, 76018) про визнання дій протиправними та зобов'язання до вчинення дії - задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області щодо незарахування до спеціального (педагогічного) стажу ОСОБА_1 періоду роботи з 01.01.1992 по 31.07.2023.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області щодо невиплати ОСОБА_1 грошової допомоги відповідно до п. 7-1 Розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області зарахувати до спеціального (педагогічного) стажу ОСОБА_1 період роботи з 01.01.1992 по 31.07.2023, у зв'язку із чим нарахувати та виплатити їй грошову допомогу відповідно до п. 7-1 Розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (вул. Січових Стрільців, 15, м. Івано-Франківськ, 76018, код ЄДРПОУ - 20551088) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ) сплачений нею судовий збір в розмірі 1 073 (одна тисяча сімдесят три) гривні 60 копійок.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статей 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.
Головному управлінню Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області та представнику позивача рішення надіслати через підсистему «Електронний суд».
Перебіг процесуальних строків, початок яких пов'язується з моментом вручення процесуального документа учаснику судового процесу в електронній формі, починається з наступного дня після доставлення документів до Електронного кабінету в розділ «Мої справи».
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Суддя /підпис/ Кафарський В.В.
Рішення складене в повному обсязі 11 січня 2024 р.