ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"11" січня 2024 р. справа № 300/5505/23
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Чуприни О.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Либовка Анна Володимирівна, до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним, скасування рішення за №092750005367 від 06.07.2023 та зобов'язання зарахувати до страхового стажу період проходження військової служби з 18.04.1985 по 07.08.1990, період роботи з 30.10.2013 по 28.06.2014, з 29.06.2014 по 23.04.2015, з 24.04.2015 по 14.04.2016 та призначити і виплачувати пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 з 27.06.2023, з урахуванням заробітної плати зазначеної у довідках за №253 від 09.02.2022 та за №644-С/03 від 17.01.2022, -
ОСОБА_1 (надалі по тексту також - позивач, ОСОБА_1 ), в інтересах якої діє адвокат Либовка Анна Володимирівна (надалі по тексту - представник позивача), звернувся в суд з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (надалі по тексту також - відповідач 1, Головне управління ПФУ в області, Управління, орган пенсійного забезпечення), Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (надалі по тексту також - відповідач 2) про визнання протиправним, скасування рішення за №092750005367 від 06.07.2023 та зобов'язання зарахувати до страхового стажу період проходження військової служби з 18.04.1985 по 07.08.1990, період роботи з 30.10.2013 по 28.06.2014, з 29.06.2014 по 23.04.2015, з 24.04.2015 по 14.04.2016 та призначити і виплачувати пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 з 27.06.2023, з урахуванням, заробітної плати зазначеної у довідках за №253 від 09.02.2022 та за №644-С/03 від 17.01.2022.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 стверджує, що відповідачем 2 протиправно, необґрунтовано, в порушення норм чинного законодавства, прийнято рішення від 06.07.2023 за №092750005367, яким відмовлено в призначенні пенсії на пільгових умовах з підстав відсутності у останнього, визначеного законом страхового стажу. Зокрема, до страхового стажу не враховано періоди проходження позивачем військової служби з 18.04.1985 по 07.08.1990 і до пільгового стажу по списку №2 не враховано період роботи ОСОБА_1 з 30.10.2013 по 28.06.2014, з 29.06.2014 по 23.04.2015, з 24.04.2015 по 14.04.2016 в ООО "Недра" на посаді водія в автомобільному цеху. Відповідач у оскаржуваному рішенні не роз'яснив, з яких підстав вище коментовані періоди проходження позивачем військової служби та періоди трудової діяльності останнього, не врахованого до стажу. Разом з тим, відмовляючи у призначенні пенсії позивачу на пільгових умовах, відповідач послався на вимоги статті 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Позивач стверджує, що у спірному випадку слід врахувати пункт 3 резолютивної частини рішення Конституційного Суду від 23.01.2020 за №1-р/2020, яким визначено необхідність застосування статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року №1788-XII (надалі по тексту також - Закон №1788-XII) в редакції до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року №213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах. А саме, на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, зокрема, чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах.
За доводами позивача, період проходження військової служби з 18.04.1985 по 07.08.1990 підтверджується записами у трудовій книжці, а також копією тимчасового посвідчення військовозобов'язаного за № НОМЕР_1 і копією обліково-послужної картки до військового квитка серії НОМЕР_2 , які долучені до заяви. Крім того, стаж роботи ОСОБА_1 з 30.10.2013 по 28.06.2014, з 29.06.2014 по 23.04.2015, з 24.04.2015 по 14.04.2016 в ООО "Недра" на посаді водія в автомобільному цеху, також підтверджується записами у трудовій книжці. Водночас, згідно відповіді Пенсійного фонду російської федерації від 15.12.2021 за №26065574/02-16, отриманої на запит Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, відповідно до даних індивідуального (персоніфікованого) обліку ОСОБА_1 , страховиком ООО "Недра" нараховані страхові внески з 01.04.2014 по 14.04.2016.
Позивач стверджує, що весь спірний стаж підтверджується відповідними записами у трудовій книжці з посиланням на дату та номер наказів про прийняття і звільнення. При цьому подання уточнюючих довідок необхідне тільки у разі відсутності трудової книжки або необхідних записів у ній, які визначають право на пенсійне забезпечення. З наведених підстав ОСОБА_1 просив позов задовольнити повністю та призначити пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 з 27.06.2023, з урахуванням заробітної плати зазначеної у довідках за №253 від 09.02.2022 та за №644-С/03 від 17.01.2022.
За наслідками виконання позивачем ухвали про залишення позовної заяви без руху від 21.08.2023 (а.с.62-63, 67-68 том І), Івано-Франківським окружним адміністративним судом ухвалою від 04.09.2023 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику сторін за наявними матеріалами (а.с.69-70 том І).
Відповідач 1 скористався правом на подання відзиву на позовну заяву від 15.09.2023 за №0900-0902-8/45447 та подав витребувані докази, реєстрацію яких у суді здійснено 19.09.2023 (а.с.76-79, 80-246 том І, а.с.1-13 том ІІ).
Відповідач 1 не погоджується з доводами ОСОБА_1 , викладеними у позовній заяві, та вказує на їх безпідставність і необґрунтованість з огляду на наступні обставини. Зокрема зазначено, що пенсійне забезпечення громадян, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком №1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком №2 здійснюється відповідно до статті 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 за №1058-IV (надалі по тексту також - Закон №1058). Частина 2 вказаної норми Закону №1058-IV передбачає право на пенсію за віком на пільгових умовах працівників, зайнятих повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах. Таким чином позивач набуде право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 після досягнення ним 55 років. Відповідач вважає безпідставним посилання позивача на пункт "б" частини 1 статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення", оскільки згідно абзаців 1 та 2 пункту 16 розділу XV Прикінцеві положення Закону №1058-IV до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом, закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не cупepeчить цьому Закону. Безпідставними й на думку відповідача є посилання позивача на рішення Конституційного Суду від 23.01.2020 за №1-р/2020 у справі №1-5/2018(746/15), оскільки коментованим рішення визнано неконституційними норми статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 за №213-VІІІ, і на даний час зміни до Закону№1058-IV не внесено та немає порядку виконання даного рішення. При цьому, стаття 114 Закону №1058-IV як станом на день прийняття оскаржуваного рішення так і час розгляду адміністративної справи є чинною та неконституційною не визнавалась.
За доводами відповідача 1 до страхового, в тому числі пільгового стажу позивача, не зараховано період проходження військової служби з 18.04.1985 по 07.08.1990, оскільки у тимчасовому посвідченні військовозобов'язаного за №002341 від 29.06.2022 відсутня дата з якої позивач призваний на службу і направлений в частину. При цьому копія військового квитка та інших документів до органу пенсійного забезпечення позивачем не подавалась. Крім того відповідач 1 вказав на відсутність правових підстав для врахування до страхового стажу період роботи ОСОБА_1 з 30.10.2013 по 28.06.2014, з 29.06.2014 по 23.04.2015, з 24.04.2015 по 14.04.2016 в ООО "Недра", оскільки відсутні будь-які документи на підтвердження сплати страхових внесків за вказаний період.
З врахування викладеного, орган пенсійного фонду вказує на відсутність підстав для призначення пенсії ОСОБА_1 за віком на пільгових умовах за списком №2, а тому в задоволенні позову просив відмовити.
Відповідач-2 також скористався правом на подання відзиву на позовну заяву, який надійшов на адресу суду 25.09.2023 (а.с.14-16 том ІІ). Орган пенсійного фонду заперечив доводи позивача, наведені у позовній заяві, відзначивши, що згідно з поданими позивачем документами для призначення пенсії за віком на пільгових умовах по списку №2, його загальний страховий стаж становить 21 рік 7 місяців 11 днів, а пільговий стаж - 17 років 7 місяців 5 днів. З урахуванням викладеного та беручи до уваги обставину документального не підтвердження трудового стажу роботи, відповідач 2 вказує на відсутність у спірному випадку підстав для призначення ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах за списком №2, що і слугувало підставою для прийняття рішення від 06.07.2023 за №092750005367 про відмову у призначенні пенсії. Просив відмовити в задоволенні позовних вимог.
24.10.2023 представником позивача долучено до матеріалів справи додаткові докази, необхідні для розгляду даної справи (а.с.25-28).
Розглянувши справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), вивчивши зміст позовної заяви і відзиву на позов, дослідивши в сукупності письмові докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги, проаналізувавши зміст норм матеріального права, які врегульовують спірні правовідносини, суд встановив наступні обставини.
Згідно запису №1 трудової книжки серії НОМЕР_3 від 20.12.1990 ОСОБА_1 у період з 18.04.1985 по 11.08.1990 проходив військову службу у Радянській Армії, що також підтверджується наявними в матеріалах справи обліково-послужною карткою до військового квитка серії НОМЕР_2 і довідкою №3/2852/1 від 25.08.2022, видана Івано-Франківським районним територіальним центром комплектування та соціальної підтримки (а.с.19, 36-37, 242 том І).
Згідно записів вкладиша до трудової книжки позивача серії НОМЕР_4 від 25.11.2011, наявного в матеріалах справи (а.с.27-33 том І), позивач працював на відповідних посадах, зокрема, в період з 30.10.2013 по 28.06.2014, з 29.06.2014 по 23.04.2015, з 24.04.2015 по 14.04.2016 на посаді водія в автомобільному цеху в ООО "Недра".
Позивач 27.06.2023 звернуся до Відділу обслуговування громадян №1 (сервісний центр) Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах (а.с.82 том І).
Із змісту розписки-повідомлення від 27.06.2023 слідує, що ОСОБА_1 на підтвердження наявності загального та пільгового стажу подав відповідні документи для призначення пенсії, зокрема, військовий квиток; копію трудової книжки; документи про стаж, що визначені Порядком №637; інший документ (а.с.83 том І).
Втім, рішенням органу пенсійного забезпечення №092750005367 від 06.07.2023 відмовлено ОСОБА_1 у призначенні пенсії на пільгових умовах за Списком №2 з підстав відсутності у позивача необхідного страхового стажу із посиланням на дію положень статті 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (а.с.53 том І).
Своїм рішенням відповідач 2 підтвердив наявність у позивача страхового стажу - 21 рік 7 місяців 11 днів та пільгового стажу - 17 років 7 місяців 5 днів.
До страхового стажу не враховано періоди проходження позивачем військової служби з 18.04.1985 по 07.08.1990 і до пільгового стажу по списку №2 не враховано період роботи ОСОБА_1 з 30.10.2013 по 28.06.2014, з 29.06.2014 по 23.04.2015, з 24.04.2015 по 14.04.2016 в ООО "Недра" на посаді водія в автомобільному цеху.
Листом від 11.07.2023 за №0900-0204-8/32297 Головне управління ПФУ в області повідомило позивача про прийняття відповідачем 2 рішення від 06.07.2023 за №092750005367 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії на пільгових умовах по Списку №2 (а.с.52).
Виходячи із змісту відзиву на позов відповідача 1, останній вказав про відсутність підстав для зарахування до страхового стажу період військової служби з 18.04.1985 по 07.08.1990, оскільки у тимчасовому посвідченні військовозобов'язаного за №002341 від 29.06.2022 відсутня дата, з якої позивач призваний на службу і направлений в частину, а також період роботи з 30.10.2013 по 28.06.2014, з 29.06.2014 по 23.04.2015, з 24.04.2015 по 14.04.2016, так як відсутні відомості про сплату страхових внесків.
В даному випадку, при встановлені обставин у справі, суд звертає увагу, що оскаржуване рішення не містить такої мотивації його прийняття.
Вважаючи протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №092750005367 від 06.07.2023 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії на пільгових умовах за Списком №2, останній звернувся до суду, з метою захисту свого порушеного права.
Надаючи правову оцінку публічно-правовим відносинам, суд виходить із таких підстав та мотивів.
У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 КАС України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин суд зазначає, що при вирішенні даної справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в тій редакції, яка чинна на момент виникнення чи дії конкретної події, обставини і врегулювання відповідних відносин.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV від 09.07.2003 (надалі по тексту також - Закон №1058-IV).
Згідно вимог частини 4 статті 24 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
За змістом статті 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" №1788-ХІІ від 05.11.1991 (надалі по тексту також - Закон №1788-ХІІ) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 за № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.
Пунктом 1 Порядку №637 передбачено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Відповідно до пункту 3 цього Порядку за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Виходячи з наведеної норми вказаного Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, застосовуються, в тому числі, у разі відсутності в трудовій книжці необхідних відомостей про роботу.
У тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу за правилами пункту 20 Порядку №637 приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.
З 29.07.1993 діє Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників, затверджена спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 за №58 (надалі по тексту також - Інструкція №58).
Трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника (пункт 1.1 Інструкції №58).
Як встановлено судом, у позивача є в наявності трудова книжка серії НОМЕР_3 від 20.12.1990 та вкладиш до трудової книжки серії НОМЕР_4 від 25.11.2011, які надані останнім відповідачу при зверненні із заявою про призначення пенсії на пільгових умовах (а.с.18-26 том І).
Вказана трудова книжка серії НОМЕР_3 містить записи про період проходження позивачем військової служби у Радянській Армії з 18.04.1985 по 07.08.1990, а вкладиш до трудової книжки серії НОМЕР_4 від 25.11.2011 - про період роботи ОСОБА_1 в ООО "Недра" на посаді водія в автомобільному цеху з 30.10.2013 по 28.06.2014, з 29.06.2014 по 23.04.2015, з 24.04.2015 по 14.04.2016.
Запис №1 про період проходження позивачем військової служби з 18.04.1985 по 07.08.1990 вчинений на підставі військового квитка НОМЕР_5 (а.с.19 том І).
Як свідчить зміст обліково-послужної картки до військового квитка серії НОМЕР_2 , виданої ІНФОРМАЦІЯ_2, остання видана взамін військового квитка НОМЕР_5 від 10.04.1985 (а.с.36 том І).
Коментовані записи є чіткими і зрозумілими та засвідчені відтиском відповідної печатки, не містить ні виправлень/підтирань, ні інших застережень, які б давали підстави сумніватись у їх правдивості і достовірності.
Оскаржуване рішення вказує на єдину підставу для відмови позивачу у призначенні пенсії на пільгових умовах, зокрема, відсутність у ОСОБА_1 документально підтвердженого страхового стажу роботи із посиланням на дію положень статті 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Будь якої іншої мотивації оскаржуване рішення не містить.
Водночас, виходячи із змісту такого рішення, відповідач 2 підтвердив наявність у ОСОБА_1 страхового стажу 21 рік 3 місяці 11 днів, в тому числі пільгового стажу - 17 років 7 місяці 5 днів (а.с.53 том І).
В контексті аргументів відповідача 1, наведених у відзиві на позов, якими аргументовано відсутність підстав для врахування до загального страхового і пільгового стажу позивача по списку №2 коментованого періоду, що, поряд з іншим, слугувало причиною для прийняття органом пенсійного фонду рішення №092750005367 від 06.07.2023, суд зважає на наступні мотиви.
На думку відповідача 1 відсутні підстави для зарахування до страхового стажу позивача період проходження ним військової служби з 18.04.1985 по 07.08.1990, оскільки у тимчасовому посвідченні військовозобов'язаного за № НОМЕР_1 від 29.06.2022 не занесено дати, з якої позивач призваний на службу і направлений в частину. Водночас період роботи ОСОБА_1 з 30.10.2013 по 28.06.2014, з 29.06.2014 по 23.04.2015, з 24.04.2015 по 14.04.2016 в ООО "Недра" також не підлягає врахуванню до страхового і пільгового стажу, оскільки відсутні будь-які документи на підтвердження сплати страхових внесків за вказаний період.
Насамперед, суд вважає безпідставним неврахування органом пенсійного фонду до загального страхового стажу ОСОБА_1 періоду проходження ним військової служби з 18.04.1985 по 07.08.1990, з вище наведених підстав, з огляду на слідуюче.
У відповідності до пункту 3-1 Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" до страхового стажу для визначення права на призначення пенсії згідно із статтею 26 цього Закону включаються періоди проходження військової служби по 31 грудня 2017 року включно.
До стажу роботи зараховується також військова служба та перебування в партизанських загонах і з'єднаннях, служба в органах державної безпеки, внутрішніх справ та Національної поліції, незалежно від місця проходження служби (пункт "в" частини 3 статті 56 Закону України "Про пенсійне забезпечення").
Згідно відомостей, зазначених в обліково-послужній картці позивача до військового квитка серії НОМЕР_2 , виданої ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_1 призваний на військову службу 18.04.1985, а звільнений з військової служби 11.08.1990 на підставі наказу від 07.08.1990 (а.с.37 том І). Остання видана взамін військового квитка НОМЕР_5 від 10.04.1985 (а.с.36 том І).
Як свідчить зміст тимчасового посвідчення військовозобов'язаного за № НОМЕР_1 , ОСОБА_1 призовною комісією ІНФОРМАЦІЯ_2 зарахований в запас 18.04.1985 (а.с.105 том І).
Водночас, згідно довідки №3/2852/1 від 25.08.2022 і №54 від 12.10.2023, виданих Івано-Франківським районним територіальним центром комплектування та соціальної підтримки ОСОБА_1 проходив військову службу у Збройних Силах в період з 18.04.1985 по 11.08.1990 (а.с.242 том І; а.с.27 том ІІ).
Такі документи були наявні у відповідача 2 при розгляді заяви позивача про призначення пенсії на пільгових умовах.
Суд звертає увагу на те, що у трудовій книжці позивача містяться записи про проходження ним служби в Радянській армії в період з 18.04.1985 по 07.08.1990.
Дата призову на військову службу (18.04.1985) відповідає записам обліково-послужної картки позивача, тимчасового посвідчення військовозобов'язаного, а також довідки №3/2852/1 від 25.08.2022.
При цьому, дата звільнення позивача з військової служби в обліково-послужній картці позивача і довідці №3/2852/1 від 25.08.2022 значиться 11.08.1990, що не відповідає записам трудової книжки.
Разом з тим, у досліджуваному випадку позивач просить зарахувати період з 18.04.1985 по 07.08.1990 відповідно до записів трудової книжки, а не з 18.04.1985 по 11.08.1990, тобто, ОСОБА_1 наполягає на періоді військової служби, який є меншим в календарному обчисленні, ніж той, який зазначений у обліково-послужній картці і довідці.
Коментовані письмові документи є достатніми письмовими доказами для врахування спірного періоду військової служби до загального стажу з метою визначення права на пенсію.
Відповідачі не довели існування належних і допустимих доказів, які спростовують правомірність внесення до обліково-послужної картки позивача, тимчасового посвідчення військовозобов'язаного, довідки №3/2852/1 від 25.08.2022, а також трудової книжки останнього в частині відомостей про період проходження військової служби.
Попри вказане, певні недоліки документів, з врахуванням вищевказаних обставин, не робить документи, неправдивими.
Підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки чи, наприклад обліково-послужної картки.
Таким чином, суд дійшов висновку про наявність достатніх підстав для врахування до загального стажу ОСОБА_1 періоду проходження ним військової служби у Радянській армії з 18.04.1985 по 07.08.1990.
В контексті аргументів відповідача 1 щодо відсутності підстав для врахування до загального страхового і пільгового стажу позивача по списку №2 періоду роботи з 30.10.2013 по 28.06.2014, з 29.06.2014 по 23.04.2015, з 24.04.2015 по 14.04.2016, що, поряд з іншим, слугувало причиною для прийняття органом пенсійного фонду рішення №092750005367 від 06.07.2023, суд зважає на наступні мотиви.
Так, відповідно до пункту 2 частини 2 статті 114 Закону №1058-IV, на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
За відсутності страхового стажу, встановленого абзацом першим цього пункту, у період до 1 квітня 2024 року пенсія за віком на пільгових умовах призначається за наявності на дату досягнення віку, встановленого абзацами першим і третім - тринадцятим цього пункту, страхового стажу: з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців у чоловіків і не менше 23 років 6 місяців у жінок.
В той же час, відповідно до пункту "б" частини 1 статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, зокрема, працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Згідно абзацу 3 пункту "б" частини 1 статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" за відсутності стажу роботи, встановленого абзацом першим цього пункту, у період до 1 квітня 2024 року пенсія за віком на пільгових умовах призначається за наявності стажу роботи: з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців у чоловіків і не менше 23 років 6 місяців у жінок.
Таким чином, в силу приписів пункту "б" частини 1 статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" і пункту 2 частини 2 статті 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", пенсія на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи призначається працівникам за наявності трьох обов'язкових умов у сукупності:
- зайняття повний робочий день на відповідних роботах із шкідливими і важкими умовами праці - за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України;
- атестація робочих місць;
- досягнення 55 років для чоловіків і при стажі роботи у період звернення з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року не менше 28 років 6 місяців у чоловіків і не менше 23 років 6 місяців у жінок.
Однак, рішенням Конституційного Суду №1-р/2020 від 23.01.2020 статтю 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" (в коментованій вище редакції) визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною). Порядок застосування статті 13 визначає пункт 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду №1-р/2020 від 23.01.2020.
У спірних правовідносинах слід враховувати, що закони та інші правові акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність (стаття 152 Конституції України).
Так, відповідно до пункту 1 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду №1-р/2020 від 23.01.2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину 2 статті 14, пункти "б"-"г" статті 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 за №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 за №213-VIII.
Згідно з пунктом 2 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду №1-р/2020 від 23.01.2020 стаття 13, частина 2 статті 14, пункти "б"-"г" статті 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 за №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 за №213-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Пунктом 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду №1-р/2020 від 23.01.2020 встановлено, що застосуванню підлягають стаття 13, частина 2 статті 14, пункти "б"-"г" статті 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 за №1788-XII в редакції до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 за №213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме:
"На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: … б) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:
чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах;
жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи - жінкам...".
При цьому, Конституційний Суд в пункті 4.1 Рішення №1-р/2020 від 23.01.2020 зазначив, що статтею 13 Закону №1788-XII до внесення змін Законом №213-VIII було передбачено зменшення пенсійного віку для чоловіків і жінок стосовно загального пенсійного віку (60 років для чоловіків і 55 років для жінок) з урахуванням різниці між пенсійним віком у чоловіків і жінок на 10 років для працівників, зайнятих повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, та на 5 років для працівників, зайнятих повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці; зменшення пенсійного віку та стажу для чоловіків і жінок стосовно загального пенсійного віку з урахуванням різниці між пенсійним віком у чоловіків і жінок на 5 років.
Отже, у статті 13 Закону №1788-XII до внесення змін Законом №213-VIII було встановлено такий пенсійний вік: у пункті "а" для чоловіків - 50 років, для жінок - 45 років; у пунктах "б"-"з" для чоловіків - 55 років, для жінок - 50 років.
У Законі №1788-XII зі змінами, внесеними Законом №213-VIII, збережено вказану пропорцію щодо зменшення пенсійного віку для чоловіків і жінок стосовно загального пенсійного віку без урахування різниці між пенсійним віком для чоловіків і жінок. У частині першій статті 13 Закону №1788-XII зі змінами, внесеними Законом №213-VIII, встановлено однаковий пенсійний вік для чоловіків та жінок, а саме: у пункті "а" - 50 років (на 10 років менше, ніж загальний пенсійний вік), у пунктах "б"-"з" - 55 років (на 5 років менше, ніж загальний пенсійний вік).
Відтак, статтею 13 Закону №1788-XII зі змінами, внесеними Законом №213-VIII, передбачено поетапне збільшення пенсійного віку та стажу для працівників, зайнятих на роботах, визначених у цих нормах.
За висновками пункту 4.4 Рішення Конституційного Суду №1-р/2020 від 23.01.2020, перевіряючи статтю 13, частину 2 статті 14, пункти "б"-"г" статті 54 Закону №1788-XII зі змінами, внесеними Законом №213-VIII, на відповідність Конституції України, Конституційний Суд України виходив з такого.
Вказаними положеннями Закону №1788-XII зі змінами, внесеними Законом №213-VIII, передбачено поетапне підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років.
Згідно зі статтею 13, частиною 2 статті 14, пунктами "б"-"г" статті 54 Закону №1788-XII у редакції до внесення змін Законом №213-VIII у осіб, які належать до категорій працівників, вказаних у цих нормах, виникли легітимні очікування щодо реалізації права виходу на пенсію. Однак оспорюваними положеннями Закону №213-VIII змінено нормативне регулювання призначення пенсій таким особам.
Конституційний Суд України дослідивши правовідносини, пов'язані зі змінами підстав реалізації права на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років зазначає, що ці зміни вплинули на очікування осіб стосовно настання юридичних наслідків, пов'язаних із реалізацією права виходу на пенсію.
Отже особи, що належать до певної категорії працівників, були учасниками правовідносин, у яких вони об'єктивно передбачали настання відповідних наслідків, а саме призначення пенсій, тобто їх легітимні очікування були пов'язані саме з положеннями Закону №1788-XII у редакції до внесення змін Законом №213-VIII. Отже, зміна умов призначення пенсій особам, які належать до певної категорії працівників, з урахуванням наявності відповідного стажу роботи, призвела до такого нормативного регулювання призначення пенсій, яке суттєво вплинуло на очікування вказаних осіб, погіршило їх юридичне становище стосовно права на призначення пенсій, що має реалізовуватися при зміні нормативного регулювання лише у разі справедливого поліпшення умов праці та впевненості у настанні відповідних юридичних наслідків, пов'язаних із реалізацією права виходу на пенсію.
З урахуванням вказаного, стаття 13, частина 2 статті 14, пункт "б"-"г" статті 54 Закону №1788-XII зі змінами, внесеними Законом №213-VIII, якими передбачено поетапне підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років для працівників, визначених у вказаних нормах, порушують легітимні очікування таких осіб, а отже, суперечать частині 1 статті 8 Конституції України, тобто порушують принцип верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.
Окрім цього, суд звертає увагу на те, що у справах "Щокін проти України" (заяви №23759/03 та 37943/06, рішення від 14.10.2010) та "Серков проти України" (заява №39766/05, рішення від 07.07.2011) Європейський суд з прав людини дійшов висновку що:
- по перше, національне законодавство не було чітким та узгодженим та не відповідало вимозі "якості" закону і не забезпечувало адекватного захисту осіб від свавільного втручання у права заявника;
- по друге, національними органами не було дотримано вимоги законодавства щодо застосування підходу, який був би найбільш сприятливим для заявника, коли в його справі національне законодавство припускало неоднозначне трактування;
- по третє, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості і точності порушує вимогу "якості закону". В разі коли національне законодавство припустило неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов'язків осіб, національні органи зобов'язані застосувати найбільш сприятливий для осіб підхід.
Тобто вирішення колізій у законодавстві завжди тлумачиться на користь особи.
За вказаних обставин, така обов'язкова умова для призначення пенсії на пільгових умовах: необхідний вік та стаж роботи, має застосовуватися в порядку, визначеному пунктом 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду №1-р/2020 від 23.01.2020, та виходячи з принципу правої визначеності як складового елементу верховенства права, гарантованого статтею 8 Конституції України. Таке застосування судом вищевказаних норм права усуває колізію в їх застосуванні, у спосіб застосування тієї норми, яка створює більш сприятливі умови для реалізації права особи на пенсійне забезпечення, та забезпечує у спірних правовідносинах правову визначеність.
Вирішуючи даний спір, суд враховує правові висновки, сформовані у рішенні Верховного Суду від 21.04.2021 у справі №360/3611/20 (зразкова справа), з урахуванням постанови Великої Палати Верховного Суду від 03.11.2021.
Отже на пільгових умовах чоловіки мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років і 6 місяців на зазначених роботах.
У розглядуваному випадку суд відзначає, що позивачем не надано відповідачу, в тому числі до матеріалів справи жодних доказів на підтвердження зайнятості ОСОБА_1 у період з 30.10.2013 по 28.06.2014, з 29.06.2014 по 23.04.2015, з 24.04.2015 по 14.04.2016 на роботах із шкідливими та важкими умовами праці повний робочий день, а також проведення атестації робочих місць, що є одними із умов для зарахування такого періоду роботи до пільгового стажу по списку №2.
Відповідно такий спірний період роботи не може бути врахований до пільгового стажу позивача по списку №2, оскільки в матеріалах справи відсутні будь-які докази підтвердження такого стажу як пільгового, окрім записів у трудовій книжці позивача.
В силу правого регулювання абзаців 4 і 5 пункту 2.14 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту України від 29.07.1993 за №58 (надалі по тексту також - Інструкція №58), якщо працівник має право на пенсію за віком на пільгових умовах, запис у трудовій книжці робиться на підставі наказу, виданого за результатами атестації робочих місць, і має відповідати найменуванню Списків виробництв, робіт, професій, посад і показників, що дають право на пільгове пенсійне забезпечення.
Показники, зазначені у цих Списках обов'язково повинні бути підтверджені у карті оцінки умов праці робочого місця за результатами атестації і можуть записуватись у дужках.
Як уже зазначалось судом вище по тексту рішення, згідно пункту 20 Порядку №637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.
Видача уточнюючої довідки передбачена чинним законодавством України і має на меті забезпечення права особи на отримання пенсії, оскільки відомості, які в ній зазначаються, стосуються конкретної особи щодо періоду її роботи і умов праці, у зв'язку з чим при її видачі юридичні особи, установи, організації керуються виключно тими відомостями, які містяться в первинних документах. Тобто, уточнююча довідка є офіційним документом, форма якої затверджена постановою Кабінету Міністрів України №637, і роботодавець за правильність відомостей зазначених у ній несе відповідальність, у зв'язку з чим підприємство не може на власний розсуд відкликати або скасовувати видану довідку.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 14.02.2019 (справа №362/7962/15).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 5 статті 242 КАС України).
Таким чином, у спірному випадку, наявність тільки запису у трудовій книжці позивача про період роботи в ООО "Недра" на посаді водія в автомобільному цеху без відповідного змісту, вчиненого у відповідності до абзаців 4 і 5 пункту 2.14 Інструкції №58, та належного підтвердження іншими документами про характер і умови праці на вказаному підприємстві, передбачених пунктом 20 Порядку №637, не може бути достатньою підставою для врахування такого періоду до пільгового стажу по списку №2.
Попри вказане, як свідчать доводи органу пенсійного забезпечення, підставою для відмови у зарахування до страхового стажу роботи позивача вище коментованого періоду слугувала обставина не підтвердження компетентними органами Російської Федерації сплати страхових внесків.
Так, приписи статті 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року врегулюють правовідносини, за змістом яких пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць даної угоди та членів їх сімей проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають.
Статтею 6 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення встановлено, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.
Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.
Згідно абзацу 2, 3 статті 6 Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації "Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн" від 14 січня 1993 року, трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв'язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.
Отже, наведені положення вказаних Угод передбачають, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права на пенсію і її обчисленні. При цьому, обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають.
Право громадян на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг регламентовано положеннями статті 8 Закону №1058-ІV.
Як визначено статтею 1 Закону №1058-ІV страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, яке діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.
Страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок (пункт 1 частини 1 статті 24 Закону №1058-ІV).
Згідно абзацу 9 частини 3 статті 24 Закону №1058-ІV страховий стаж враховується в одинарному розмірі, крім випадків, передбачених цим Законом.
За змістом частин 1, 10, 12 статті 20 Закону №1058-ІV, страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.
Обчислення страхових внесків із сум, виражених в іноземній валюті, здійснюється шляхом перерахування зазначених сум у національну валюту України за курсом валют, установленим Національним банком України на день обчислення страхових внесків.
Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.
Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
Відповідно до частини 16 статті 106 Закону №1058-ІV виконавчі органи Пенсійного фонду накладають на посадових осіб, які вчинили правопорушення, адміністративні стягнення у разі, зокрема, несплати або несвоєчасної сплати страхових внесків, у тому числі авансових платежів; ухилення від взяття на облік або несвоєчасне подання заяви про взяття на облік страхувальника як платника страхових внесків.
Отже, обов'язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несплату, несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків, законом покладено на страхувальника, який зобов'язаний здійснювати нарахування цього внеску та утримання його із заробітної плати позивача.
Такі вимоги визначені і в національному законодавстві російської федерації.
В контексті законодавства нашої держави, то за змістом статті 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" №1788-ХІІ від 05.11.1991 (надалі по тексту також - Закон №1788-ХІІ) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Як встановлено судом, у позивача є в наявності вкладиш до трудової книжки серії НОМЕР_4 від 25.11.2011, який наданий останнім відповідачу для розгляду питання про зарахування спірного періоду до страхового стажу позивача (а.с.27-33 том І).
Вказана трудова книжка містить записи про роботу позивача з 30.10.2013 по 28.06.2014, з 29.06.2014 по 23.04.2015, з 24.04.2015 по 14.04.2016 в ООО "Недра" на посаді водія в автомобільному цеху.
Такі записи засвідчені чітким відтиском печатки вказаного підприємства та не містить ні виправлень/підтирань, ні інших застережень, які б давали підстави сумніватись у їх правдивості і достовірності.
Водночас, згідно наявної в матеріалах справи відповіді Пенсійного фонду російської федерації від 15.12.2021 за №26065574/02-16, отриманої на запит Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, відповідно до даних індивідуального (персоніфікованого) обліку ОСОБА_1 , страховиком ООО "Недра" нараховані страхові внески з 01.04.2014 по 14.04.2016 (а.с.38-39 том І).
Таким чином, суд відхиляє доводи відповідачів про відсутність доказів сплати страхових внесків за спірний період, як на підставу його не врахування до страхового стажу позивача, оскільки чинними міжнародними угодами визначено взаємне зарахування стажу роботи, набутого у країні учасниці угоди відповідно до законодавства країни-роботодавця. Сам факт офіційного працевлаштування позивача підтверджується записами в трудовій книжці. Будь-яких доказів, які б підтверджували несплату страхових внесків до пенсійних органів російської федерації, в тому числі з вини позивача в суду немає.
Так, Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 29.11.2022 за №1328 "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення", якою прийнято рішення про вихід з цієї Угоди, вчиненої 13.03.1992 у м. Москві.
Слід відзначити, що цією ж постановою Міністерству закордонних справ України в установленому порядку доручено повідомити депозитарію про вихід з цієї Угоди.
Листом Міністерства закордонних справ України від 29.12.2022 за №72/14-612-108210 повідомлено Міністерство юстиції України, що після письмового повідомлення Виконавчого комітету Співдружності Незалежних Держав про рішення української сторони вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 року в м. Москва, зазначений міжнародний договір України припинить свою дію для України 19 червня 2023 року.
Вказане свідчить, що, на момент виникнення спірних правовідносин, розгляду заяви позивача від 27.06.2023 і вирішення даного спору Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 року, втратила чинність.
Разом з цим, спірна трудова діяльності позивача на території російської федерації з 30.10.2013 по 28.06.2014, з 29.06.2014 по 23.04.2015, з 24.04.2015 по 14.04.2016 мала місце в період чинності правових положень Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 року
Більше того, як передбачено частиною 1 статі 13 коментованої Угоди, пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.
Таким чином, суд дійшов висновку про наявність достатніх підстав для врахування до загального страхового стажу ОСОБА_1 періоду роботи в ООО "Недра" з 30.10.2013 по 28.06.2014, з 29.06.2014 по 23.04.2015, з 24.04.2015 по 14.04.2016.
Надаючи оцінку вимозі позивача про зобов'язання відповідача призначити і виплачувати пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2, з урахуванням заробітної плати зазначеної у довідках за №253 від 09.02.2022 та за №644-С/03 від 17.01.2022, суд зазначає, що така є передчасною та до задоволення не підлягає. У випадку, який досліджується судом орган пенсійного фонду ще не вчинив жодних дій/не прийняв будь-якого рішення щодо довідок, про необхідність врахування яких вказує відповідач, тобто такі правовідносини не стали спірними.
Згідно наявної в матеріалах справи копії паспорта громадянина України ОСОБА_1 серії НОМЕР_6 , виданого 26.04.2006, останній народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , а отже, на момент звернення із заявою від 27.06.2023 про призначення пенсії на пільгових умовах за списком №2, досягнув 57 (а.с.14 том І).
Зважаючи на досягнення позивачем 55 років, наявності у нього загального страхового стаж понад 25 років, в тому числі стажу роботи за списком №2 понад 12 років і 6 місяців (з урахуванням висновку суду щодо зарахування до загального страхового стажу спірного періоду військової служби з 18.04.1985 по 07.08.1990 і періоду роботи з 30.10.2013 по 28.06.2014, з 29.06.2014 по 23.04.2015, з 24.04.2015 по 14.04.2016), ОСОБА_1 має право на призначення пенсії на пільгових умовах по списку №2.
Так як позивачем подані відповідачу разом із заявою від 27.06.2023 належні документи в необхідному обсязі, з огляду наявності всіх, встановлених пунктом "б" частини 1 статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення", чинників для призначення ОСОБА_1 пенсії на пільгових умовах, суд дійшов до висновку про те, що позивач не може бути позбавлений гарантованого Державою Україна пенсійного забезпечення.
На переконання суду, за наявності формально сформульованої підстави для відмови позивачу в призначенні пенсії, відповідач не довів існування законної мети такої відмови, яка б обґрунтовувала неможливість призначення пенсії ОСОБА_1 як особі, що не має на це законного права.
В той же час позбавлення позивача права на призначення пенсії за віком на пільгових умовах по списку №2, за встановлених судом вище обставин, буде не пропорційним втручанням в його право на отримання відповідних пенсійних виплат, гарантоване статтею 1 протоколу 1 Європейської конвенції з прав людини та основоположних свобод.
В адміністративному позові ОСОБА_1 , обираючи відповідача, який повинен відновити його право на пенсію, просить зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області здійснити зарахування спірного страхового стажу та призначити пенсію.
В даному випадку, визначаючи належний спосіб захисту і відновлення права, позивач не врахувала наступного.
Так, відповідно до пунктів 4.1, 4.2, абзацу 3 пункту 4.3 і пункту 4.10 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25.11.2005 (надалі по тексту також - Порядок №22-1), заяви, що подаються особами відповідно до цього Порядку, реєструються в електронному журналі звернень органу, що призначає пенсію.
Після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів.
Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.
Після призначення пенсії електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.
Із вказаного слідує, що після реєстрації 27.06.2023 заяви ОСОБА_1 , органом пенсійного забезпечення, який її розглядав і вирішував за принципом екстериторіальності питання про наявність чи відсутність права на пенсію, в розумінні Порядок №22-1 є Головне управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.
Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (частина 2 статті 9 КАС України).
Суд, керуючись статтею 9 КАС України, вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та зобов'язати відповідача 2 вчинити відповідний обсяг дій та прийняти рішення, враховуючи те, що ОСОБА_1 хоча і подана заяву до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області як органу пенсійного забезпечення за місцем проживання/реєстрації позивача, втім рішення по суті порушеного питання приймалося саме Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.
Як визначено пунктом 4.10 Порядку №22-1 після призначення, перерахунку пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший вид електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем фактичного проживання особи, за місцезнаходженням установи виконання покарань, де відбуває покарання засуджений до позбавлення (обмеження) волі, для здійснення виплати пенсії.
В такому випадку, зважаючи на задоволення позову щодо зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області вирішити питання по суті про призначення пенсії, надходження від останнього до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області такого (ймовірного) рішення про призначення позивачу пенсії є безумовною підставою для здійснення органом пенсійного забезпечення за місцем фактичного проживання особи, виплати пенсії.
Отож, надаючи об'єктивну оцінку факту порушеного права ОСОБА_1 враховуючи відсутність будь-яких ефективних засобів правового захисту порушеного права позивача, окрім судового, суд дійшов висновку, що для належного захисту у цій справі слід:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 06.07.2023 за№092750005367 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах за списком №2;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області врахувати до загального страхового стажу ОСОБА_1 період проходження військової служби у Радянській Армії з 18.04.1985 по 07.08.1990;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області врахувати до загального страхового стажу ОСОБА_1 період роботи в ООО "Недра" з 30.10.2013 по 28.06.2014, з 29.06.2014 по 23.04.2015, з 24.04.2015 по 14.04.2016;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити позивачу пенсію за віком на пільгових умовах за списком №2 з 27.06.2023.
В Рішенні Конституційного Суду України від 09.07.2007 у справі №1-29/2007 зазначено, що утверджуючи і забезпечуючи права і свободи громадян, держава окремими законами України встановила певні соціальні пільги, компенсації і гарантії, які є складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права, а тому відповідно до частини 2 статті 6, частини 2 статті 19, частини 1 статті 68 Конституції України вони є загальнообов'язковими, однаковою мірою мають додержуватися органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими особами. Невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави. Принципи соціальної держави втілено також у ратифікованих Україною міжнародних актах: Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права 1966 року, Європейської соціальної хартії (переглянутій) 1996 року, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та рішеннях Європейського суду з прав людини.
Згідно зі статтею 12 Європейської соціальної хартії (переглянутої) 1996 року держава зобов'язана підтримувати функціонування системи соціального забезпечення, її задовільний рівень, докладати зусиль для її поступового посилення.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення (частини 1, 2 статті 77 КАС України).
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Суд за правилами статті 90 КАС України оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні .
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що у спірному випадку відповідачі не діяли на підставі закону, із урахуванням усіх обставин, які мають значення для вірного вирішення порушеного позивачем питання, у зв'язку із чим позовні вимоги підлягають до часткового задоволення.
Розподіляючи між сторонами судові витрати суд відзначає, що відповідно до частини 1 статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (частина 3 статті 139 КАС України).
Позивачем сплачено судовий збір за подання до суду адміністративного позову немайнового характеру в розмірі 2 147,20 гривень, підтвердженням чого є наявна в матеріалах справи квитанція 7936-1983-9956-0225 від 25.08.2023 (а.с.68 том І).
Враховуючи те, що спірні правовідносини виникли з вини виключно Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, яке прийняло рішення про відмову у призначенні пенсії, підлягають стягненню з відповідача 2 за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача понесені ним судові витрати по оплаті судового збору в розмірі 1 503,04 гривень, що пропорційно становить 70% (відсотків) від задоволених вимог.
Також і адміністративному позові позивач вказав на орієнтовний розмір витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 8 000,00 гривень, які просив стягнути на його користь із відповідачів.
Враховуючи не подання сторонами до суду будь-яких доказів про понесення ними інших витрат, пов'язаних з розглядом справи, відтак у суду відсутні підстави для вирішення питання щодо їх розподілу.
На підставі статті 1291 Конституції України, керуючись статтями 134, 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 06.07.2023 за№092750005367 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області врахувати до загального страхового стажу ОСОБА_1 період проходження військової служби у Радянській Армії з 18.04.1985 по 07.08.1990.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області врахувати до загального страхового стажу ОСОБА_1 період роботи в ООО "Недра" з 30.10.2013 по 28.06.2014, з 29.06.2014 по 23.04.2015, з 24.04.2015 по 14.04.2016.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 з 27.06.2023.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (ідентифікаційний код юридичної особи 21910427) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_7 ) сплачений судовий збір в розмірі 1 503,04 гривень (одна тисяча п'ятсот три гривні чотири копійки).
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_7 ), АДРЕСА_1 ;
представник позивача - Либовка Анна Володимирівна (свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії ІФ №001681, ордер на надання правової допомоги серії АТ №1048154), вул. Незалежності, 4, офіс 402, м. Івано-Франківськ, 76018, адреса для листування: а/с 226, ВПЗ №18, м. Івано-Франківськ, 76018;
відповідач 1 - Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (ідентифікаційний код юридичної особи 20551088), вул. Січових Стрільців, 15, м. Івано-Франківськ, 76018;
відповідач 2 - Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (ідентифікаційний код юридичної особи 21910427), вул. Набережна Перемоги, 26, м. Дніпро, Дніпропетровська область, 49094.
Суддя Чуприна О.В.