Справа № 569/10385/23
10 січня 2024 року м. Рівне
Рівненський міський суд Рівненської області в складі судді Левчука О. В.,
за участі секретаря судового засідання Янка М. В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження матеріали справи
за позовом Акціонерного товариства "Сенс Банк"
до ОСОБА_1 ,
ОСОБА_2 ,
ОСОБА_3 , від імені та в інтересах якої діє ОСОБА_1 ,
ОСОБА_4 ,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Служба у справах дітей виконавчого комітету Рівненської міської ради,
про визнання такими що втратили право користування майном
учасники справи в судове засідання не з'явились
Позивач звернувся в суд з позовом до Акціонерного товариства "Сенс Банк" до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , від імені та в інтересах якої діє ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Служба у справах дітей виконавчого комітету Рівненської міської ради, про визнання такими що втратили право користування майном.
Свої вимоги мотивує тим, що позивачем згідно ст. 37 Закону України «Про іпотеку» було оформлено право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , на підтвердження чого до позовної заяви долучено довідку з державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Вказана квартира належала на праві власності відповідачам. Правовою підставою для реєстрації права власності позивачем на дану квартиру є відповідне застереження в п.п.4.5.3 договору іпотеки від 03.09.2008 року, яке передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпеченого зобов'язання. У зв'язку із вказаним, позивач звертався до відповідачів з вимогою звільнити описану квартиру, однак вимога виконана не була.
Ухвалою суду від 27.06.2023 прийнято до розгляду та відкрито загальне позовне провадження у справі, призначено підготовче судове засідання.
17.11.2023 Службою у справах дітей виконавчого комітету Рівненської міської ради подано висновок від 17.11.2023 №01-16/465, згідно якого визнання неповнолітньої ОСОБА_3 такою, що втратила право користування квартирою призведе до порушення житлових прав дитини.
30.11.2023 від представника позивача надійшли додаткові пояснення у справі, згідно яких позовні вимоги підтримує, вважає їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Ухвалою суду від 05.12.2023 підготовче провадження у справі закрито, призначено справу до судового розгляду по суті на 10.01.2024.
Представник позивача у судове засідання не з'явився, подав клопотання про розгляд справи без їхньої участі позовні вимоги підтримують у повному обсязі.
Представник третьої особи у судове засідання не з'явився, її представником подано заяву про розгляд справи без їхньої участі, висновок служби підтримують у повному обсязі.
Відповідачі у судові засідання жодного разу не з'явилися, про день, час та місце судового засідання повідомлялися належним чином.
Відповідно до вимог ст.190 ЦПК України ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 272 цього Кодексу. Одночасно з копією ухвали про відкриття провадження у справі учасникам справи надсилається копія позовної заяви з копіями доданих до неї документів.
Ухвала суду від 27.06.2023 разом з копією позовної заяви та копіями доданих до неї документів, відповідно до вимог ст. 190 ЦПК України, були направлені на адресу відповідачів, за якою останні зареєстровані, повернулися до суду відміткою пошти про причини невручення: "за закінченням терміну зберігання". Крім того, виклик відповідачів в судові засідання здійснювався через розміщення оголошення на офіційному сайті Судової влади України (http://court.gov.ua/).
Відповідно до ч. 4 ст. 130 ЦПК України, у разі відсутності адресата (будь-кого з повнолітніх членів його сім'ї) особа, яка доставляє судову повістку, негайно повертає її до суду з поміткою про причини невручення.
Частиною 1 статті 131 ЦПК України передбачено, що учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться.
Також суд звертає увагу, що відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, яка відповідно до ст. 9 Конституції України є частиною правової системи України, кожна особа має право на справедливий розгляд справи. Це право включає в себе доступність до правосуддя. Між тим, як зазначає у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини , кожна сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у справі за його участю, добросовісно користуватись належними йому процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України»).
Відтак, суд вважає за можливе проводити розгляд справи у відсутності відповідачів на підставі документів та доказів, що є в матеріалах справи.
Суд, дослідивши матеріали справи та врахувавши обставини у справі, встановив таке.
03.09.2008 року між АКБ "Укрсоцбанк" та ОСОБА_4 було укладено кредитний договір №738/84-Д (далі - кредитний договір), за умовами якого банк зобов'язується надати позичальнику грошові кошти у вигляді кредиту у розмірі 15000 (тридцять тисяч) доларів США 00 центів на строк з жовтня 2008 року по вересень 2023 року.
За змістом п. 1.2. кредитного договору, кредит надається позичальнику на наступні цілі: на споживчі потреби.
В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором, від 03.09.2008 між АКБ "Укрсоцбанк" та ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_2 було укладено іпотечний договір №738/84-Д-2 (далі - іпотечний договір), за умовами якого іпотекодавці передали в іпотеку іпотекодержателю квартиру АДРЕСА_2 .
За змістом п. 1.1. іпотечного договору, право власності Іпотекодавців на предмет іпотеки підтверджується:
- на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого 09.07.1998 року Департаментом міського господарства Рівненської міської ради, згідно з наказом від 09.07.1998 року №269, зареєстрованого відповідно до реєстраційного запису на правовстановлюючому документі, вчиненого Комунальним підприємством "Рівненське міське бюро технічної інвентаризації" та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна, за реєстровим номером 24344410, записано в реєстраційну книгу за №121-256-33906.
Суд зазначає, що звернення стягнення за вибором іпотекодержателя здійснюється, зокрема, на підставі: рішення суду; або виконавчого напису нотаріуса, або шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань в порядку, передбаченому ст. 37 Закону України «Про іпотеку» (п 4.5. Договору іпотеки).
Відповідно до п.2, ч.1, ст.1 Закону України «Про іпотеку», іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні Іпотекодавця, згідно з яким Іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
У разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки (ч.1 ст. 33 Закону України «Про іпотеку»).
За змістом положень частини 1 та 3 ст. 36 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.
Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому ст. 37 цього Закону.
Іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання. (ч. 1 ст. 37 Закону України «Про іпотеку»).
Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 19.01.2022 №295318079, за АТ «Альфа Банк» було зареєстровано право власності на квартиру за адресою АДРЕСА_1 .
Водночас судом встановлено, що в квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровані відповідачі у цій справі.
23.01.2023 позивач направив відповідачам вимогу щодо про добровільне виселення.
Конституцією України передбачено як захист права власності, так і захист права на житло.
Статтею 41 Конституції України установлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Статтею 391 ЦК України визначено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Згідно з положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Як проголошено у статті 3 Конституції України, людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (стаття 5 ЦПК України).
Усталена практика Верховного Суду засвідчує, що вирішення питання про виселення особи з житла у зв'язку із зверненням стягнення на предмет іпотеки має відбуватись із дотриманням гарантій, передбачених положеннями статті 109 Житлового кодексу Української РСР.
Під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців при зверненні стягнення на жиле приміщення застосовуються як положення статті 40 Закону України «Про іпотеку», так і норма статті 109 ЖК УРСР (постанови Верховного Суду України від 22 червня 2016 року у справі № 6-197цс16, від 21 жовтня 2015 року у справі № 6-1484цс15). Такий правовий висновок підтриманий Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 05 червня 2019 року по справі № 643/18788/15-ц, провадження № 14-93цс19. У цій постанові, зокрема зазначено, що до спірних правовідносин між власником, який набув жиле приміщення за результатами звернення стягнення на предмет іпотеки, та особами, які мають право користування таким приміщенням, підлягають застосуванню вказані норми. Обмеження права власника, який набув жиле приміщення за результатами звернення стягнення на предмет іпотеки, на підставі статті 109 ЖК УРСР та статті 40 Закону України «Про іпотеку» є передбачуваними.
Частиною першою статті 40 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.
Законом України від 22 вересня 2011 року № 3795-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг» внесено зміни до статті 109 ЖК УРСР, згідно з якими виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку.
Громадянам, яких виселяють із жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.
Отже, за змістом статті 40 Закону України «Про іпотеку» та статті 109 ЖК УРСР особам, яких виселяють із жилого приміщення, що є предметом іпотеки, у зв'язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки, надається інше постійне житло, якщо іпотечне житло було придбане не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла.
У справі, що розглядається, кредитодавець, який набув право власності на предмет іпотеки шляхом звернення стягнення у позасудовому порядку, заявив про наявність перешкод у користуванні своєю власністю, оскільки в спірній квартирі зареєстровані відповідачі, які відмовляються виселятися з квартири.
Водночас, позивачем не надано суду доказів, що спірна квартира була придбана за рахунок кредитних коштів.
Матеріалами справи стверджується, що квартира за адресою: АДРЕСА_1 , була набута не за рахунок кредитних коштів, що узгоджується з п. 1.1. іпотечного договору.
Таким чином, виселення з такої квартири проводиться з наданням іншого постійного житла, яке за положенням частини другої статті 109 ЖК УРСР вказується у рішенні суду.
Зазначення іншого постійного жилого приміщення, яке відповідно до вимог закону має бути надане особам одночасно з їх виселенням, є обов'язком позивача.
Позивач, заявивши вимогу про виселення відповідачів із предмета іпотеки, не вказав у позовній заяві іншого постійного жилого приміщення, яке відповідно до вимог статті 109 ЖК УРСР повинно надаватися відповідачам одночасно з їх виселенням, що є підставою для відмови у задоволенні позову.
Подібні висновки висловлені Верховним Судом у постанові від 08 липня 2019 року у справі №727/10734 /16-ц, провадження №61-44536св18.
Крім того, при зверненні стягнення на предмет іпотеки шляхом переходу права власності на предмет іпотеки до іпотекодержателя банк був обізнаний про наявність обтяжень спірної квартири та, зокрема, про наявність відповідних речових прав відповідачів які зареєстровані і проживають у житловому приміщенні. Банк мав можливість виявити ризики, пов'язані з набуттям права власності на спірну нерухомість, у зв'язку із невиконанням боргових зобов'язань, забезпечених іпотекою, а також мав усвідомлювати, що права власника спірного будинку обмежуються у зв'язку із наявністю прав осіб, які мають право користування вказаним будинком.
Наявність права осіб, місце проживання яких зареєстровано у набутому позивачем на підставі іпотечного договору будинку, обмежує право останнього на користування майном. Частина друга статті 109 ЖК УРСР на час реалізації прав іпотекодержателя містила заборону виселення осіб без надання іншого житлового приміщення у випадку, якщо квартира придбана не за рахунок коштів, отриманих у позику.
Таким чином, іпотекодержатель, як потенційний (у разі невиконання боргових зобов'язань, забезпечених іпотекою) новий власник спірного житлового приміщення, мав об'єктивну можливість знати про наявність прав відповідачів на користування спірною квартирою і при набутті права власності мав усвідомлювати, що відповідачі мають зареєстроване місце проживання у квартирі й право користування житлом.
Вказані висновки узгоджуються із правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 31 жовтня 2018 року у справі № 753/12729/15-ц (провадження № 14-317цс18) та від 05 червня 2019 року у справі № 643/18788/15-ц (провадження № 14-93цс19).
Подібні висновки висловлені Верховним Судом у постанові від 06 травня 2020 року у справі № 640/15833/16-ц, провадження № 61-44536св18
Відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) та протоколи до неї, а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Згідно з рішенням ЄСПЛ від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції», заяви № 7151/75 та № 7152/75, будь-яке втручання у права особи передбачає необхідність сукупності таких умов: втручання повинне здійснюватися «згідно із законом», воно повинне мати «легітимну мету» та бути «необхідним у демократичному суспільстві». Якраз «необхідність у демократичному суспільстві» і містить у собі конкуруючий приватний інтерес; зумовлюється причинами, що виправдовують втручання, які у свою чергу мають бути «відповідними і достатніми»; для такого втручання має бути «нагальна суспільна потреба», а втручання - пропорційним законній меті.
У своїй діяльності ЄСПЛ керується принципом пропорційності, тобто дотримання «справедливого балансу» між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи, враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб'єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.
Правова позиція ЄСПЛ відповідно до п.1 ст.8 Конвенції гарантує кожній особі, крім інших прав, право на повагу до її житла. Воно охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла.
Відповідно до статті 6 Сімейного кодексу України правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття.
Жодна дитина не може бути об'єктом свавільного або незаконного втручання в здійснення її права на особисте і сімейне життя, недоторканність житла, таємницю кореспонденції або незаконного посягання на її честь і гідність. Дитина має право на захист закону від такого втручання або посягання (стаття 16 Конвенції ООН про права дитини).
Позбавлення малолітньої дитини права користування житловим приміщенням може відбуватися лише при наявності попереднього дозволу органу опіки та піклування. Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у справі за №206/402/18 від 16 грудня 2020 року.
Згідно із висновком Служби у справах дітей виконавчого комітету Рівненської міської ради від від 17.11.2023 №01-16/465,виходячи з інтересів дитини, третя особа вважає недоцільним виселення неповнолітньої ОСОБА_3 оскільки це призведе до порушення житлових прав дитини.
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
За змістом статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Враховуючи вимоги як міжнародних договорів, так і національного законодавства, зміст правовідносин сторін, позицію, неодноразово підтриману Великою Палатою Верховного Суду, дотримуючись балансу прав та інтересів сторін спірних правовідносин, суд, у повному обсязі встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог із урахуванням, зокрема, гарантій, передбачених частиною другою статті 109 ЖК Української РСР, за відсутності відомостей про інше постійне жиле приміщення, яке підлягає наданню відповідачам, у зв'язку із виселенням, а також висновку служби у справах дітей про порушення житлових прав дитини.
Оскільки у задоволенні позову відмовлено, тому в порядку частини першої статті 141 ЦПК України, судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 2 684 грн 00 коп. необхідно покласти на позивача.
Керуючись ст.ст. 12, 13, 76-89, 141, 258, 259, 263-265, 268, 273, 279, 354, 355 ЦПК України, суд
У задоволенні позову Акціонерного товариства "Сенс Банк" до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , від імені та в інтересах якої діє ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Служба у справах дітей виконавчого комітету Рівненської міської ради, про визнання такими що втратили право користування майном, відмовити.
Судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 2 684 грн 00 коп. покладаються на позивача Акціонерне товариство "Сенс Банк".
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Рівненського апеляційного суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне найменування учасників справи:
позивач: Акціонерне товариство "Сенс Банк" (вул.Велика Васильківська, 100, м. Київ, 03150, ІК 23494714);
відповідач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 );
відповідач: ОСОБА_2 ( АДРЕСА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 );
відповідач: ОСОБА_3 , від імені та в інтересах якої діє ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 );
відповідач: ОСОБА_4 ( АДРЕСА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 );
третя особа: Служба у справах дітей виконавчого комітету Рівненської міської ради (вул. Поштова, 2, м. Рівне, 33028, ІК 25675397).
Повне судове рішення складене та підписане 11.01.2024.
Суддя Левчук О. В.