10 січня 2024 року Справа № 915/1587/23
м. Миколаїв
Господарський суд Миколаївської області,
головуючий суддя Давченко Т.М.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження
без виклику сторін справу № 915/1169/23
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика»",
бульвар Лесі Українки, 26, оф. 411, м. Київ, 01133;
a.pekarchuk@bizpozyka.com;
до Баргамона Сергія Олександровича ,
АДРЕСА_1 ,
про стягнення грошових коштів у загальній сумі 182515,17 грн.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» (далі - ТОВ «Бізнес Позика») звернулося до Господарського суду Миколаїської області з позовом про стягнення з Баргамона Сергія Олександровича (далі - Баргамона С.О. ) заборгованості за договором № 194750-ОД1-002 про надання кредиту від 27.01.2021 у загальній сумі 182515,17 грн., яка складається з: суми прострочених платежів по тілу кредиту - 80000,00 грн., суми прострочених платежів по процентах - 98515,17 грн., суми прострочених платежів за комісією - 4000,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що 27.01.2021 між ТОВ «Бізнес Позика» та ФОП Баргамоном С.О. укладено договір № 194750-ОД1-002 про надання кредиту, відповідно до умов якого кредитодавець надає позичальнику грошові кошти у розмірі 80000,00 грн. на засадах строковості, поворотності, платності, а позичальник зобов'язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом. Сторонами погоджено, що процентна ставка складає 1,08074266% в день та є фіксованою. Договір укладено з використанням інформаційно - телекомікаційних систем, дистанційно, в електронній формі у порядку, визначеному Законом України «Про електронну комерцію».
Позивач зазначає, що свої зобов'язання за договором про надання кредиту виконав в повному обсязі та надав позичальнику грошові кошти в розмірі 80000,00 грн. шляхом перерахування їх на банківську картку відповідача № НОМЕР_1 , яка була вказана відповідачем при заповненні анкетних даних в особистому кабінеті. Проте, відповідач взяті на себе зобов'язання належним чином не виконав, у зв'язку з чим станом на 06.07.2023 утворилась заборгованість в розмірі 182515,17 грн., яка складається з: суми прострочених платежів по тілу кредиту - 80000,00 грн., суми прострочених платежів по процентах - 98515,17 грн., суми прострочених платежів за комісією - 4000,00 грн. Вказані обставини стали підставою для звернення до суду з даним позовом
ТОВ «Бізнес Позика» також просить суд про стягнення з відповідача грошових коштів на відшкодування витрат з оплати позовної заяви судовим збором.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.10.2023 позовну заяву передано на розгляд судді Давченко Т.М.
Ухвалою від 16.10.2023 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 915/1587/23 та встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позов, оформленого згідно вимог ст. 165 ГПК України, - п?ятнадцять днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Суд вирішив розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами.
Крім того, вказаною ухвалою задоволено клопотання позивача про витребування доказів та витребувано у АТ КБ "ПРИВАТБАНК" інформацію, що містить банківську таємницю, а саме: чи випускалася банківська картка № НОМЕР_1 на ім'я Баргамона Сергія Олександровича (РНОКПП - НОМЕР_2 ); інформацію про рух коштів (виписку) по банківській картці № НОМЕР_1 за період з 27.01.2021 року по 06.07.2023 року включно.
На виконання вимог суду, викладених в ухвалі від 16.10.2023, 17.11.2023 до суду від АТ КБ "ПРИВАТБАНК" надійшла витребувана інформація щодо випуску карти № НОМЕР_1 та руху коштів на цій картці (вих. № 20.1.0.0.0/7-231102/52792 від 08.11.2023).
Поштове відправлення з ухвалою суду від 16.10.2023, направлене на адресу реєстрації відповідача в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, повернуте до суду поштовим відділенням з відміткою від 28.11.2023 з відміткою: "за закінченим терміном зберігання".
Згідно з пунктом 4 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України, днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому відділенні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.
Відповідно до частин 3, 7 статті 120 ГПК України, виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Отже, у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.
Сам лише факт не отримання адресатом кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася в суд у зв'язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною не виконання ухвали суду, оскільки зумовлено не об'єктивними причинами, а суб'єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу.
У постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.12.2020 у справі № 902/1025/19 Верховний Суд звернув увагу на те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (аналогічний висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б).
З огляду на наведене, судом вжито необхідних заходів щодо належного повідомлення відповідача про час та місце розгляду справи (Аналогічна правова позиція викладена ВС в постанові від 25.06.2018р. у справі №904/9904/17).
Судом також враховано, що за приписами ч. 1 ст. 9 ГПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений в праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").
Тому відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з процесуальними документами у справі № 915/1587/23 в Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
Частиною 9 ст. 165 ГПК України передбачено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Ураховуючи викладені обставини, а також те, що відповідач не скористався своїм правом подання відзиву на позовну заяву або інших документів по суті справи, суд вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній матеріалами, у відповідності до ч. 9 ст. 165, ч. 2 ст. 178 ГПК України.
ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ СТОРІН, ВИСНОВКИ СУДУ
Щодо правовідносин сторін
Відповідно до частини 1 статті 1054 Цивільного кодексу України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
З огляду на наявний в матеріалах справи договір, та обставини справи, між позивачем та відповідачем виникли правовідносини за кредитним договором.
Щодо юрисдикції спору
Відповідно до статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Критеріями розмежування судової юрисдикції є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
Відповідно до положень ст. 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.
Предметна та суб'єкта юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена ст. 20 Господарського процесуального кодексу України. Так, за частиною першою цієї статті господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.
Відповідно до положень ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Згідно зі ст. 45 Господарського процесуального кодексу України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені в статті 4 цього Кодексу, тобто, і фізичні особи, які не є підприємцями, а винятки, коли спори, стороною яких є фізична особа, що не є підприємцем, не підлягають розгляду у господарських судах, чітко визначені положеннями ст. 20 цього Кодексу (наприклад, пункти 5, 10, 14 цієї статті).
Наведене свідчить про те, що з дати набрання чинності Господарським процесуальним кодексом України в редакції Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03.10.2017 № 2147-VIII, одним із критеріїв віднесення справ до господарської юрисдикції визначено наявність між сторонами саме господарських правовідносин, а також впроваджено підхід щодо розмежування юрисдикції залежно від предмета правовідносин, а не лише від суб'єктного складу сторін.
Отже, ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, є: наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.
З огляду на положення ч. 1 ст. 20 Господарського процесуального кодексу України, а також статей 4, 45 цього Кодексу для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду конкретної справи має значення суб'єктний склад саме сторін правочину та наявність спору, що виник у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності.
Як зазначено вище, звертаючись до суду з даним позовом, позивач просить суд стягнути з відповідача фізичної особи, заборгованість за кредитним договором від 27.01.2021, який укладено між ТОВ «Бізнес Позика» та Фізичною особою - підприємцем Баргамоном Сергієм Олександровичем, який станом на дату звернення позивача до суду припинив підприємницьку діяльність як фізична особа підприємець, про що до ЄДРЮОФОП 15.12.2021 внесено запис № 2005250060001007680.
Аналіз змісту та підстав позову свідчить про те, що даний спір виник між сторонами на підставі господарського договору, та між сторонами існують господарські зобов'язання.
Відповідно до ст. 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями.
Згідно з ч. 1 ст. 128 Господарського кодексу України громадянин визнається суб'єктом господарювання в разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, у силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або відмовитися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку, є господарським зобов'язанням.
Згідно з ст. 51 Цивільного кодексу України до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.
Відповідно до ст. 52 Цивільного кодексу України фізична особа - підприємець відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.
За змістом ст. 51, 52, 598-609 Цивільного кодексу України, статей 202-208 Господарського кодексу України, ч. 8 ст.4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» від 15.05.2003 № 755-IV у випадку припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця (із внесенням до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію такого припинення) її обов'язок виконання укладених нею договорів не припиняється, а продовжує існувати, оскільки вона як фізична особа не перестає існувати та відповідає за своїми зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном.
Таким чином, у разі припинення підприємницької діяльності фізичною особою її обов'язок щодо виконання укладених нею як фізичною особою підприємцем договорів не припиняється, а залишається за нею як за фізичною особою.
Відтак, з 15.12.2017 господарські суди мають юрисдикцію щодо розгляду за п. 1 ч. 1 ст. 20 Господарського процесуального кодексу України у вказаній редакції спорів, у яких стороною є фізична особа, яка на дату подання позову втратила статус суб'єкта підприємницької діяльності, якщо ці спори пов'язані, зокрема, з підприємницькою діяльністю, що раніше здійснювалася зазначеною фізичною особою, зареєстрованою підприємцем.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного суду від 25.06.2019 у справі № 904/1083/18.
За таких обставин позивач правомірно звернувся до Господарського суду Миколаївської області з позовом до фізичної особи, яка на дату подання позову втратила статус суб'єкта підприємницької діяльності, щодо стягнення заборгованості за кредитним договором, укладеним нею як фізичною особою підприємцем.
Фактичні обставини справи.
На підтвердження наявності між сторонами договірних відносин позивачем надано суду копію Договору про надання кредиту № 194750-ОД1-002 від 27.01.2021 (далі Договір), який за твердженнями позивача укладено з використанням інформаційно - телекомікаційних систем, дистанційно, в електронній формі у порядку, визначеному Законом України «Про електронну комерцію»
Разом з копією Договору на підтвердження його укладення позивачем надано копію пропозиції (оферти) ТОВ «Бізнес Позика» ФОП Баргамону С.О. укласти договір № 194750-ОД1-002 та копію прийняття (акцепту) пропозиції (оферту) щодо укладення договору № 194750-ОД1-002 про надання кредиту, на умовах визначених офертою
Згідно з п. 1 Договору ТОВ «Бізнес Позика» (далі - кредитодавець) надає ФОП Баргамону С.О. (позичальнику) грошові кошти в розмірі 80000,00 грн на засадах строковості, поворотності, платності (надалі - кредит), а позичальник зобов'язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом у порядку та на умовах, визначених цим договором про надання кредиту, та Правилами про надання грошових коштів у кредит фізичним особам-підприємцям.
Сторонами відповідно до умов Договору погоджено, що Кредит надається строком на 24 тижнів, процентна ставка в день 0,72865625, фіксована, комісія за надання кредиту - 4000,00 грн., загальний розмір наданого кредиту - 80000,00 грн., термін дії договору до 14.07.2021., орієнтовна загальна вартість кредиту - 149640,00 грн.
Протягом строку кредитування процентна ставка за Кредитом (надалі - Проценти за користування Кредитом), нараховуються на залишок заборгованості по Кредиту, наявну на початок календарного дня, за період фактичного користування Кредитом, із урахуванням дня видачі Кредиту та дня повернення Кредиту згідно Графіку платежів (п. 2 договору).
У п.3 договору визначено графік платежів.
У разі прострочення Позичальником дати сплати чергового платежу визначеного Графіком платежів, Кредитодавець має право нараховувати штраф за кожен випадок такого порушення Позичальником у розмірі 10 процентів від загальної суми простроченої заборгованості в порядку визначеному Розділом 5 Правил про надання грошових коштів у кредит фізичним особам-підприємцям (надалі - Правила)(п.4 договору).
За п.5 Договору Позичальник підтверджує, що він ознайомлений з Договором про надання кредиту та Правилами, текст яких розміщено на сайті Кредитодавця https://bizpozyka.com/, повністю розуміє всі умови, їх зміст, суть, об'єм зобов'язань та погоджується неухильно дотримуватись їх, та, відповідно, укладає Договір.
Пунктом 6 Договору сторони узгодили, що Позичальник надав дозвіл Кредитодавцю на збір, обробку, зберігання та поширення його персональних даних з метою оцінки його кредитоспроможності, забезпечення виконання зобов'язань за цим Договором, інформування про кредитоспроможність та добросовісність, а також на передачу в будь-який момент будь-яких персональних даних Позичальника та інформації про укладення і виконання цього Договору в будь-якій формі будь-яким третім особам з метою захисту прав та інтересів Кредитодавця та повного виконання зобов'язань за цим Договором, а також Позичальник надав дозвіл на відступлення права вимоги за Договором, при цьому без особистого повідомлення Позичальника про таку обробку, передачу чи відступлення.
Позичальник надав Кредитодавцю (його довіреним особам та/або третім особам) дозвіл телефонувати та/або направляти йому інформаційні повідомлення, вимоги про сплату, та використовувати для цього будь-які доступні канали зв'язку з Позичальником, включаючи телефон, акаунти, електронну пошту, і т.п. (п.7 Договору)
Підписанням цього Договору Позичальник підтверджує, що до укладання Договору отримав від Кредитодавця інформацію, надання якої передбачені законодавством України, зокрема передбачену частиною другою ст. 12 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" (п.8 Договору).
Інші умови цього правочину регулюються Правилами, які є невід'ємною частиною Договору. Усі неврегульовані Договором правовідносини Сторін регулюються законодавством України (п.9 Договору).
Місцем виконанням цього Договору є місцезнаходження Кредитодавця. Претензії приймаються за адресою Кредитодавця (п.10 Договору).
Позивач зазначає, що ТОВ «Бізнес Позика» було направлено ФОП Баргамону С.О. через телекомунікаційну систему одноразовий ідентифікатор G-8091, на номер телефону НОМЕР_3 , який був зазначений позичальником у своїй анкеті в особистому кабінеті.
Указане на думку позивача свідчить про укладення між ТОВ «Бізнес Позика» (далі - кредитодавець) та Баргамоном С.О. (далі - позичальник) Договору № 194750-ОД1-002 від 27.01.2021 про надання кредиту, оскільки його підписано одноразовим ідентифікатором у порядку, визначеному статтею 12 Законом України «Про електронну комерцію».
За твердженням позивача ТОВ «Бізнес Позика» свої зобов'язання за Договором кредиту виконало, та надало Позичальнику грошові кошти в розмірі 80000,00 грн. шляхом перерахування на банківську картку Позичальника № НОМЕР_1 , що підтверджується платіжним дорученням (а.с. 23).
Всупереч умовам договору позичальником не виконано зобов'язань із погашення боргу та зі сплати обов'язкових платежів, що підтверджується розрахунком позивача.
За розрахунком позивача, у боржника утворилась заборгованість за договором № 194750-ОД1-002 про надання кредиту в загальній сумі 182515,17 грн., яка складається з: суми прострочених платежів по тілу кредиту - 80000,00 грн., суми прострочених платежів по процентах - 98515,17 грн., суми прострочених платежів за комісією - 4000,00 грн.
Повно, всебічно і об'єктивно дослідивши матеріали та обставини справи, оцінивши докази, судом береться до уваги таке.
Згідно з ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України) суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Статтею 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку (ч. 1 ст.173 ГК України).
Згідно зі ст. 11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (зобов'язань) є, зокрема, договір.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).
Відповідно до ч. 2 ст. 205 ЦК України правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Частиною 1 ст. 639 ЦК України визначено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.
За загальним правилом правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі (ст. 208 ЦК України).
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами) (ст. 207 ЦК України).
Договір, відповідно до ст. 638 ЦК України, є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Згідно зі ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.
Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії (ч. 2 ст. 640 ЦК України).
Статтею 641 ЦК України передбачено, що пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття. Реклама або інші пропозиції, адресовані невизначеному колу осіб, є запрошенням робити пропозиції укласти договір, якщо інше не вказано у рекламі або інших пропозиціях.
Відповідно до ст. 642 ЦК України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.
Порядок вчинення електронних правочинів визначено розділом ІІІ Закону України "Про електронну комерцію".
Згідно приписів ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Згідно із частиною 3 статті 11 Закону України "Про електронну комерцію" електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.
Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч. 7 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею (стаття 11 Закону України "Про електронну комерцію").
Важливо, щоб електронний договір містив усі істотні умови для відповідного виду договору, необхідно розуміти, в якому конкретному випадку потрібно створювати електронний договір у вигляді окремого електронного документа, а коли досить висловити свою волю за допомогою засобів електронної комунікації.
Метою підписання договору є необхідність ідентифікації підписанта, підтвердження згоди підписанта з умовами договору, а також підтвердження цілісності даних в електронній формі. Якщо є електронна форма договору, то і підписувати його потрібно електронним підписом.
Відповідно до частини першої статті 12 Закону України "Про електронну комерцію" моментом підписання електронної правової угоди є використання:
- електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди;
- електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом;
- аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі "логін-пароль", або смскоду, надісланого на телефон, або іншим способом.
При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення.
Правильно застосувавши норми матеріального права, слід дійти обґрунтованого висновку про те, що Кредитний договір підписаний Боржником за допомогою одноразового пароля-ідентифікатора, тобто належними та допустимими доказами підтверджено укладання між сторонами спірного правочину. Без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між Заявником/Кредитором та Боржником/Позичальником не був би укладений.
З аналізу указаних приписів законодавства вбачається, що саме з підписанням договору у такий спосіб вважається, що сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов правочину.
Аналогічної позиції притримується Верховний Суд у постанові від 12.01.2021 у справі № 524/5556/19 (провадження № 61-16243 св 20), у постанові Верховного Суду у справі №127/33824/19 від 07.10.2020.
Однак, з матеріалів справи вбачається, що договір про надання кредиту № 194750-ОД1-002 від 27.01.2021 не містить відмітки про підписання його одноразовим ідентифікатором, про який йдеться у заяві, як не містить і підпису, вчиненого у інший спосіб.
Відсутність кваліфікованого електронного підпису не зумовлює недостовірність певних даних в електронній формі, й відповідно, недостовірність електронного доказу. Вирішення питання достовірності такого доказу має відбуватися на загальних засадах, визначених ГПК, і відповідно до стандарту доказування "баланс ймовірностей", передбаченого ст.79 ГПК України.
У Керівництві "Електронні докази в цивільному та адміністративному процесі", ухваленому Комітетом міністрів Ради Європи 30.01.2019 (далі - Керівництво) зазначено, що електронні (цифрові) докази можуть бути у формі тексту, відео, фотографій чи аудіозаписів. Дані можуть бути отримані за допомогою різних способів та з різних джерел, наприклад мобільних телефонів, веб-сторінок, бортових комп'ютерів або СРЄ-реєстраторів (у тому числі відомості, що перебувають поза контролем сторони). Електронні повідомлення (електронна пошта) є типовим прикладом електронних доказів, оскільки вони походять з електронного пристрою (комп'ютера або пристрою, схожого на комп'ютер) і містять відповідні метадані.
Важливим є дотримання принципу недискримінації при дослідженні електронних доказів, що означає, що суди не повинні відмовляти в прийнятті електронних доказів і не повинні заперечувати їх юридичну силу лише тому, що вони зібрані та / або подані в електронній формі. Суди не повинні заперечувати юридичну силу електронних доказів лише через відсутність вдосконаленого, кваліфікованого або подібного захищеного електронного підпису. Сторонам має бути дозволено подавати електронні докази в оригінальному електронному форматі без необхідності надання роздруківок (пункти 6, 7, 9 Керівництва).
Невикористання електронного підпису особами, які створили електронний доказ (лист, повідомлення, файл, аудіозапис, інші дані), не є підставою для визнання такого доказу недопустимим, якщо інше не встановлено законом.
Такі саме висновки містяться в Постановах Верховного Суду від 15.07.2022 у справі № 914/1003/21, від 13.10.2021 по справі № 923/1379/20, від 03.08.2022 по справі № 910/5408/21. До того ж, у відповідності до пункту 66 Постанови Верховного Суду від 03.08.2022 по справі № 910/5408/21 суди при розгляді справ мають дотримуватись презумпції цілісності (достовірності) електронних доказів, що означає, що доказ вважається цілісним (достовірним), поки інша сторона цього не спростує.
Щодо поданих позивачем доказів до позовної заяви суд зазначає наступне.
Електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов'язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною (ст.5 Закону "Про електронні документи та електронний документообіг").
Відповідно до ст.1 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" обов'язковий реквізит електронного документа - обов'язкові дані в електронному документі, без яких він не може бути підставою для його обліку і не матиме юридичної сили.
Для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа. Відносини, пов'язані з використанням удосконалених та кваліфікованих електронних підписів, регулюються Законом України "Про електронні довірчі послуги" (далі - Закон про електронні послуги).
Використання інших видів електронних підписів в електронному документообігу здійснюється суб'єктами електронного документообігу на договірних засадах (стаття 6 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг").
Згідно з нормами статті 7 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" у разі надсилання електронного документа кільком адресатам або його зберігання на кількох електронних носіях інформації кожний з електронних примірників вважається оригіналом електронного документа. Якщо автором створюються ідентичні за документарною інформацією та реквізитами електронний документ та документ на папері, кожен з документів є оригіналом і має однакову юридичну силу. Оригінал електронного документа повинен давати змогу довести його цілісність та справжність у порядку, визначеному законодавством; у визначених законодавством.
Статтями 9-12 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" встановлено, що електронний документообіг (обіг електронних документів) - сукупність процесів створення, оброблення, відправлення, передавання, одержання, зберігання, використання та знищення електронних документів, які виконуються із застосуванням перевірки цілісності та у разі необхідності з підтвердженням факту одержання таких документів. Відправлення та передавання електронних документів здійснюються автором або посередником в електронній формі за допомогою засобів інформаційних, електронних комунікаційних, інформаційно-комунікаційних систем або шляхом відправлення електронних носіїв, на яких записано цей документ. Електронний документ вважається одержаним адресатом з часу надходження авторові повідомлення в електронній формі від адресата про одержання цього електронного документа автора. У разі ненадходження до автора підтвердження про факт одержання цього електронного документа вважається, що електронний документ не одержано адресатом. Перевірка цілісності електронного документа проводиться шляхом перевірки електронного цифрового підпису.
Згідно з п.12 ч.1 ст.1 Закону "Про електронні довірчі послуги" електронний підпис - електронні дані, які додаються підписувачем до інших електронних даних або логічно з ними пов'язуються і використовуються ним як підпис. Кваліфікованим електронним підписом є удосконалений електронний підпис, який створюється з використанням засобу кваліфікованого електронного підпису і базується на кваліфікованому сертифікаті відкритого ключа (п.23 ч.1 ст.1 зазначеного Закону).
Водночас, відповідно до ч. 1 ст. 96 ГПК України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, яка містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних й інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема на портативних пристроях (картах пам'яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет).
На відміну від електронного документа, електронний доказ - це будь-яка інформація в цифровій формі, що має значення для справи.
В частині другій та третій статті 96 ГПК України передбачено, що електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону про електронні послуги. Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених в порядку, передбаченому законом; паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом.
Проте паперова копія електронного доказу, хоч і не вважається письмовим доказом, однак є однією з форм, в якій учасник справи має право подати електронний доказ, який, в свою чергу, є засобом встановлення даних, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (пункт 1 частини другої статті 73 ГПК України).
Отже подання електронного доказу в паперовій копії саме по собі не робить такий доказ недопустимим. Суд може не взяти до уваги копію (паперову копію) електронного доказу лише у тому випадку, коли оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу (такий правовий висновок викладений у Постановах Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 922/51/20, від 14.12.2021 у справі № 910/17662/19). Учасник справи, який подає копію електронного доказу, повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу електронного доказу. Якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу (частина п'ята статті 96 ГПК України).
На підтвердження укладення електронного Кредитного договору разом із позовною заявою та в якості додатку до неї позивач надавав до суду та відповідачу Візуальну форму послідовності дій Клієнта ФОП Баргамона С.О. з чіткою хронологією укладення електронного договору про надання кредиту № 194750-ОД1-002 від 27.01.2021, з якого вбачається, що 27.01.2021 об 11:58:05 відповідач використовуючи номер телефону ідентифікувався в інформаційно-телекомунікаційній системі та ввійшов в особистий кабінет, о 12:01:03 ознайомився з офертою Товариства та прийняв її умови, о 12:01:31 клієнт акцептував умови оферти шляхом підписання Договору одноразовим ідентифікатором G8091 (а.с. 20). Указана Візуальна форма сформована підписана директором ТОВ «Бізнес Позика».
Отож окрім наданого позивачем до суду цілісного Кредитного договору, зазначена Візуальна форма також є належним та допустимим доказом в розумінні вищезазначених положень чинного законодавства України. При цьому, в преамбулі Візуальної форми, наданої до суду, зазначаються, в т.ч. і наступні відомості: - РНОКПП Відповідача; - номер телефону відповідача. Відтак, позивачем надані до суду належні та допустимі докази в розумінні норм ГПК України, що підтверджують факт укладення Кредитного договору у відповідності до норм чинного законодавства України.
Будь-яких доказів на спростування вищезазначеного відповідачем, а рівно як і доказів того, що Кредитний договір укладався не відповідачем суду наведено не було, хоча саме відповідач в такому випадку повинен довести факт неукладення Кредитного договору і саме на нього у відповідності до норм ГПК України покладено тягар доказування відсутності укладення Кредитного договору, що відповідає правовій позиції Верховного Суду, висловленого ним у постанові від 14.06.2022 по справі № 757/40395/20. У відповідності до положень статті 204 Цивільного Кодексу України правочин є правомірним (тобто і укладеним), якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Крім цього, в пункті 76 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 зазначено, що не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами. Якщо дії сторін свідчать про те, що договір фактично був укладений, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності цього договору вимогам закону та залежно від встановлених обставин вирішити питання щодо наслідків його часткового чи повного виконання сторонами. У такому разі визнання вказаного договору укладеним не буде належним способом захисту.
Відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені. Згідно з указаними положенням закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.
Відповідно до пункту 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04.07.2018 № 75, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
При цьому відповідно до пункту 61 вказаного Положення форма особових рахунків затверджується банком самостійно залежно від можливостей програмного забезпечення. Особові рахунки та виписки з них мають містити такі обов'язкові реквізити: 1) номер особового рахунку; 2) дату здійснення останньої (попередньої) операції; 3) дату здійснення поточної операції; 4) код банку, у якому відкрито рахунок; 5) код валюти; 6) суму вхідного залишку за рахунком; 7) код банку-кореспондента; 8) номер рахунку кореспондента; 9) номер документа; 10) суму операції (відповідно за дебетом або кредитом); 11) суму оборотів за дебетом та кредитом рахунку; 12) суму вихідного залишку.
Аналіз зазначених норм дає підстави дійти висновку, що виписки за картковими рахунками по кредитному договору можуть бути належними доказами щодо заборгованості по тілу кредиту за кредитним договором, які повинні досліджуватися в сукупності з іншими доказами.
До аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд, зокрема, у постановах від 16 вересня 2020 року у справі №200/5647/18 та від 28 жовтня 2020 року у справі №760/7792/14-ц, від 01 грудня 2021 року у справі №569/7648/15-ц, від 17 грудня 2020 року у справі №278/2177/15-ц.
Відтак, належним та достатнім доказом на підтвердження видачі позивачем відповідачу кредиту в межах поточного ліміту є виписка з карткового рахунку відповідача № НОМЕР_1 .
Викладені позивачем обставини що свідчать про перерахування коштів на рахунок ФОП Баргамона С.О. підтверджуються наявними у матеріалах справи доказами: анкетою клієнта (а.с. 22), платіжним дорученням № 24030 від 27.01.2021 про перерахування коштів у сумі 80000,00 грн. на рахунок № НОМЕР_1 , належний Баргамону С.О.(а.с. 23, 43), випискою про рух коштів на картці № НОМЕР_1 за період з 27.01.2021 року (дата видачі кредиту) по 06.07.2023 року, де міститься запис про зарахування на рахунок 80000,00 грн. «переказ коштів BIZPOZYKA TOV Perekaz koshtiv Barhamon S.O. zh. do kredytnoho doh. № 194750-ОД1-002 vid 27.01.2021 (а.с.44).
Таким чином, як було встановлено судом, позивач надав відповідачу кредитні кошти (у тому числі додаткові кредитні кошти), які було отримано відповідачем та використано на власний розсуд.
За твердженнями позивача, не спростованими відповідачем, на даний час за кредитні кошти у сумі 80000,00 грн. не повернуто, через що за відповідачем обліковується заборгованість за Договором в указаній сумі.
Згідно ч. 1 ст. 173 ГК України, господарським визнається зобов?язання, що виникає між суб?єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб?єкт (зобов?язана сторона, у тому числі боржник) зобов?язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб?єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб?єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов?язку.
У відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 174 ГК України, господарські зобов?язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Договір є обов?язковим для виконання сторонами (ст. 629 Цивільного кодексу України).
Згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов?язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов?язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до ч. 2 ст. 1054 ЦК України, до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Згідно з ч. 1 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов?язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред?явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред?явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.
Як встановлено судом вище, позивач виконав умови договору та перерахував відповідачу грошові кошти.
Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов??язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов?язання (неналежне виконання).
Частиною 1 ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов?язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 526 ЦК України, зобов?язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов?язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов?язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Пунктом 3 договору, визначений Графік платежів для погашення заборгованості позичальника, відповідно до якого встановлені періоди користування кредитом, розмір плати за користування кредитом, розмір часткового платежу основної суми та загальний платіж.
Так, згідно з вищевказаним Графіком, сторони домовились про те, що повернення кредиту, сплата процентів та комісії відбувається шляхом сплати відповідачем кожні 14 днів, з кінцевою датою повернення - 14.07.2021.
Згідно з ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов?язків.
Частиною 1 ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов?язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Суб?єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов?язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов?язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України).
Згідно з ч. 1 ст. 202 Господарського кодексу України, господарське зобов?язання припиняється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином.
Відповідач не подав суду заперечень щодо суми стягнення.
Ураховуючи викладене, а також те, що матеріали справи не містять доказів належного виконання відповідачем умов договору та сплати заборгованості по тілу кредиту в установлений строк, суд визнає вимогу ТОВ «Бізнес Позика» про стягнення з підприємця Баргамонова заборгованості по кредиту в сумі 80000,00 грн. обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.
Суд також визнає обґрунтованою вимогу позивача про стягнення з відповідача процентів за користування кредитом.
Відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов?язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Частиною 1 статті 1048 ЦК України встановлено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Як зазначалося вище, в даному випадку сторонами у п.п. 1-2 договору погоджено, що проценти за користування кредитом за цим договором є фіксованими та становлять 0,72865625 % за кожен день користування кредитом; протягом строку кредитування процентна ставка за Кредитом (надалі - Проценти за користування Кредитом), нараховуються на залишок заборгованості по Кредиту, наявну на початок календарного дня, за період фактичного користування Кредитом, із урахуванням дня видачі Кредиту та дня повернення Кредиту згідно Графіку платежів.
Частинами 1-2 статті 1056-1 ЦК України встановлено, що процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
Судом встановлено, що заборгованість відповідача зі сплати процентів за користування кредитними коштами за період 27.01.2021-14.07.2021 (з дня видачі кредиту по день остаточного погашення кредиту згідно графіку, складає суму 65640,00 грн., разом з тим, у зв'язку із невиконанням боржником зобов'язань за указаним кредитним договором, позивачем розраховано проценти за користування кредитом за весь період дії Договору.
Згідно розрахунку (а.с. 11-17) заборгованість зі сплати процентів за користування кредитом становить 98515,17 грн. Указана сума розрахована відповідно до умов Договору.
За такого вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості зі сплати процентів за користування кредитом у сумі 98515,17 грн. є обґрунтованою та підлягає задоволенню.
Суд також визнає обґрунтованою та підлягаючою задоволенню вимогу позивача про стягнення з підприємця Баргамона заборгованості за комісією в сумі 4000,00 грн., оскільки сторонами Договору погоджено її розмір при підписанні цього Договору.
Отже, позов ТОВ «Бізнес Позика» належить задовольнити повністю.
Відповідно до ст.3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства є зокрема справедливість, добросовісність та розумність.
Згідно ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Одночасно, надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що згідно ч.4 ст.11 Господарського процесуального України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Положення означеної статті повністю узгоджуються з приписами ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».
Згідно ст.6 Конвенції з прав людини та основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N303-A, п.29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п.30, від 27 вересня 2001 року).
За таких обставин, приймаючи до уваги вищенаведене, а також оцінюючи надані документальні докази в їх сукупності, позовні вимоги ТОВ «Бізнес Позика» підлягають задоволенню.
Стосовно розподілу судових витрат.
Відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 238 ГПК України, у резолютивній частині рішення зазначаються, зокрема відомості про розподіл судових витрат.
Частиною 1 статті 123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
За правилами п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
При зверненні до суду з позовом, позивач сплатив судовий збір у розмірі 2147,20 грн., згідно платіжного доручення № 3719 від 09.10.2023 (1932,48 грн.) та № 2497 від 14.07.2023 (214,72 грн.).
Відтак, судові витрати по сплаті судового збору належить покласти на відповідача.
Керуючись ст.ст. 232, 233, 236-238 ГПК України, суд
1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» задовольнити повністю.
2. Стягнути з Баргамона Сергія Олександровича (РНОКПП НОМЕР_2 ; АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» (ЄДРПОУ: 41084239; 01133, м. Київ, бул. Лесі Українки, 26, офіс 411) заборгованість за Договором про надання кредиту № 194750-ОД1-002 від 27.01.2021, що становить 182515,17 грн., із яких: 80000,00 грн. - заборгованість з повернення кредитних коштів; 98515,17 грн. - заборгованість зі сплати відсотків за користування кредитом; 4000,00 грн. - заборгованість за комісією, а також грошові кошти на відшкодування судових витрат у справі з оплати позовної заяви судовим збором у сумі 2147,20 грн.
Рішення може бути оскаржене в порядку та у строки, визначені статтею 256 і підпунктом 17.5 пункту 17 Розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Т.М.Давченко