іменем України
10 січня 2024 року м. Чернігів
Унікальний номер справи № 750/16350/23
Головуючий у першій інстанції - Рахманкулова І. П.
Апеляційне провадження № 22-ц/4823/247/24
Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Мамонової О.Є.,
суддів: Висоцької Н.В., Шитченко Н.В.,
із секретарем: Герасименко Ю.О.
учасники справи:
заявник: ОСОБА_1 ,
заінтересовані особи: ОСОБА_2 , Департамент соціальної політики Чернігівської міської ради,-
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні з повідомленням учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Деснянського районного суду м. Чернігова від 09 листопада 2023 року у справі за заявою ОСОБА_1 про встановлення юридичного факту,-
У листопаді 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про встановлення факту того, що він здійснює постійний сторонній догляд за своєю тещею ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка за станом здоров'я, згідно довідки МСЕК серія МСЕ-ЧНВ № 011326 від 25.06.1999 є особою з інвалідністю першої групи загального захворювання та потребує постійного стороннього догляду.
Заяву обґрунтовував тим, що ОСОБА_2 не може самостійно обслуговуватися, пересувається з двома палицями і лише з допомогою у межах кімнати, виконувати елементарні дії стосовно своїх потреб сама не в змозі. Заявник повністю допомагає їй у побуті, готує їсти, слідкує за прийманням медикаментів, надає послуги особистої гігієни.
Зазначав, що згідно висновку Чернігівської міської лікарні №2 Чернігівської міської ради №2414 від 18.08.2023 ОСОБА_2 рекомендовано отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи. Донька ОСОБА_3 тривалий час проживає в Республіці Польща та не може повернутися до України. Донька ОСОБА_4 на даний час не може здійснювати постійний догляд оскільки сама страждає на змішаний тривожно-депресивний розлад.
Указував, що він звертався до Департаменту соціальної політики Чернігівської міської ради із заявою про призначення його помічником ОСОБА_2 , за якою Департаментом соціальної політики Чернігівської міської ради прийнято рішення від 21.09.2023, згідно якого заявник не має права на компенсацію фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі. Дане рішення стало причиною відмови у призначенні ОСОБА_1 помічником ОСОБА_2 .
Заявник наголошував, що встановлення факту здійснення постійного догляду за своєю тещею - ОСОБА_2 , має для нього юридичне значення, оскільки породжує виникнення прав та обов'язків щодо отримання соціальних пільг та виплат, виникнення прав та обов'язків, визначених Законом України «Про мобілізацію та мобілізаційну підготовку», Законом України «Про військовий обов'язок та військову службу».
Звертав увагу на те, що встановлення даного факту обумовлене необхідністю його звільнення від проходження служби в армії для здійснення догляду за особою, яка його потребує, а саме ОСОБА_2 .
Ухвалою Деснянського районного суду м. Чернігова від 09.11.2023 відмовлено у відкритті провадження у справі за заявою ОСОБА_1 про встановлення юридичного факту.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить ухвалу суду першої інстанції скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції, посилаючись на її незаконність.
Заявник уважає хибним твердження суду про те, що заявлені ним вимоги пов'язані з доведенням наявності підстав для визнання (підтвердження) за ОСОБА_1 певного соціально-правового статусу, що у подальшому призведе до можливості його звільнення від проходження військової служби, яке нібито не пов'язане з будь-якими цивільними правами та обов'язками, їх виникненням, існуванням та припиненням та такі вимоги пов'язані з публічно-правовими відносинами заявника з державною, та не підлягають вирішенню у порядку цивільного судочинства.
Указує, що при розгляді заяви суд не надав оцінки його доводам про те, що встановлення факту здійснення ним постійного догляду за ОСОБА_2 має юридичне значення, оскільки сприятиме захисту його та ОСОБА_2 законних прав та інтересів, а саме можливості надавати офіційно допомогу й представляти інтереси ОСОБА_2 в медичних закладах, органах місцевого самоврядування та органах державної влади, а період здійснення догляду може бути включений ОСОБА_1 до страхового стажу, що матиме значення для пенсійного забезпечення та для реалізації прав, визначених законодавством про соціальний захист населення, а також інших прав, які гарантовані законодавством особі, що здійснює постійний догляд та за якою здійснюється догляд.
Вислухавши суддю-доповідача, пояснення заявника ОСОБА_1 , який підтримав апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи, перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду першої інстанції - залишенню без змін.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Згідно зі ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відмовляючи у відкритті провадження за заявою ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що мета звернення заявника до суду з такою вимогою полягає у наданні йому певного правового статусу, який має значення виключно у публічно-правових відносинах, що виключає можливість вирішення такого питання судом у порядку цивільного судочинства.
З таким висновком районного суду погоджується апеляційний суд, оскільки він ґрунтується на матеріалах справи та відповідає вимогам чинного законодавства.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 звертаючись до суду із заявою просив встановити факт того, що він здійснює постійний сторонній догляд за своєю тещею ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка за станом здоров'я є особою з інвалідністю першої групи загального захворювання та потребує постійного стороннього догляду.
Обґрунтовуючи заяву ОСОБА_1 посилався на те, що встановлення факту постійного стороннього догляду за тещею - ОСОБА_2 , йому необхідне для звільнення від проходження служби в армії, отримання соціальних пільг та виплат, виникнення прав та обов'язків, визначених Законом України Про мобілізацію та мобілізаційну підготовку», Закон України «Про військовий обов'язок та військову службу». .
У статті 129 Конституції України однією із засад судочинства проголошено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов'язків суб'єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 12 ЦПК України).
Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина третя статті 13 ЦПК України).
Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.
Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Суд розглядає в порядку окремого провадження, зокрема, справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Статтею 315 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту:
1) родинних відносин між фізичними особами;
2) перебування фізичної особи на утриманні;
3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню;
4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення;
5) проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу;
6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім'ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті;
7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження;
8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті;
9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.
У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 у справі №320/948/18 зроблено висновок, що у порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов. А саме, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб'єктивних прав громадян.
Таким чином, справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:
- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету встановлення;
- встановлення факту не пов'язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов'язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;
- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред'явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);
- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.
Подібні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 19.06.2019 у справі № 752/20365/16-ц, від 05.12.2019 у справі № 750/9847/18, від 03.02.2021 у справі № 644/9753/19, від 16.06.2021 у справі № 643/6447/19/19, від 08.09.2021 у справі № 641/5187/20.
Згідно з частиною першою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) передбачено право кожної особи звернутися до адміністративного суду, якщо вона вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Відповідно до частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності (пункт 1 частини першої цієї статті).
Суб'єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).
Департамент соціальної політики Чернігівської міської ради як спеціально уповноважений суб'єкт, який входить до структури органів забезпечення функціонування системи надання соціальних послуг, ухвалює рішення за результатами розгляду заяв про потребу у наданні соціальних послуг відповідно до Закону України «Про соціальні послуги» та Порядку організації надання соціальних послуг, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01 червня 2020 року № 587, доведення здійснення яких стосовно ОСОБА_2 має на меті ОСОБА_1 .
За змістом правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2020 року в справі № 287/167/18-ц, вирішуючи питання про прийняття заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, суд, зокрема, зобов'язаний з'ясувати питання про підсудність та юрисдикційність, тобто суд повинен перевірити, чи може взагалі ця заява розглядатися в судовому порядку і чи не віднесено її розгляд до повноважень іншого органу. Якщо за законом заява не підлягає судовому розгляду, суд мотивованою ухвалою відмовляє у відкритті провадження, а коли справу вже відкрито, - закриває провадження у ній.
Визначаючи, чи пов'язується з встановлення зазначеного факту виникнення у заявника певних цивільних прав та обов'язків, суд застосовує положення статті 1 ЦК України. За змістом частини першої статті 1 ЦК України цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини, засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (цивільні відносини). Тобто цивільними є відносини, які відповідають наведеним критеріям.
Відповідно у порядку цивільного судочинства, за загальним правилом, не підлягають вирішенню спори (розгляду заяви), що виникають не з цивільних, земельних, трудових, сімейних або житлових правовідносин.
Усі інші спори, що виникають у публічно-правових відносинах за участю осіб, підлягають вирішенню у порядку цивільного судочинства виключно у тих випадках, коли безпосередньою нормою процесуального права визначено, що вирішення такого спору належить здійснювати саме в порядку цивільного судочинства.
Так, вимоги ОСОБА_1 , пов'язані з доведенням наявності підстав для визнання (підтвердження) за ним певного соціально-правового статусу, що в подальшому призведе до можливості його звільнення від проходження військової служби, не пов'язаного з будь-якими цивільними права та обов'язками, їх виникненням, існуванням та припиненням. Тож за своїм предметом та можливими правовими наслідками такі вимоги пов'язані з публічно-правовими відносинами заявника з державою, а отже, не підлягають вирішенню у порядку цивільного судочинства.
Колегія суддів враховує, що між ОСОБА_1 та Департаментом соціальної політики Чернігівської міської ради або іншим суб'єктом владних повноважень може існувати спір, пов'язаний з доведенням наявності підстав для підтвердження за ним певного соціально-правового статусу для його звільнення від проходження військової служби, не пов'язаного з будь-якими цивільними права та обов'язками заявника, їх виникненням, існуванням та припиненням. Отже, за предметом та можливими правовими наслідками цей спір існує у сфері публічно-правових відносин, а тому не підлягає вирішенню у порядку цивільного судочинства.
Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 23 травня 2022 року у справі № 539/4118/19 у спірних правовідносинах суд повинен врахувати правову мету звернення заявниці до суду, яка полягає у підтвердженні її певного соціального статусу. Такий статус має правове значення виключно у публічно-правових відносинах, оскільки впливає на підтвердження та можливість реалізації прав у сфері соціального забезпечення. Верховний Суд, врахувавши визначені законом завдання цивільного судочинства, визнає недопустимим ініціювання судового провадження у порядку цивільного судочинства з метою оцінки обставин, які становлять предмет доказування у провадженні у порядку адміністративного судочинства, чи з метою створення поза його межами передумов для визнання доказу, отриманого у такому провадженні, належним та допустимим
Так само і у цій справі правова мета звернення заявника до суду з такою вимогою полягає у наданні йому певного правового статусу, який має значення виключно у публічно-правових відносинах, що виключає можливість вирішення такого питання судом у порядку цивільного судочинства.
За наведених обставин колегія суддів уважає, що суд першої інстанції зробив правильний висновок про те, що вимоги ОСОБА_1 не підлягають вирішенню у порядку цивільного судочинства та правомірно відмовив у відкритті провадження за його заявою про встановлення юридичного факту.
Верховний Суд у постанові від 23.05.2022 у справі № 539/4118/19 в аналізі застосування частини шостої статті 294 ЦПК України зазначив, що залишити без розгляду заяву, подану в порядку окремого провадження, у зв'язку із встановленням існування спору про право можливо виключно у тому разі, якщо виявлений спір можливо вирішити саме в порядку цивільного судочинства.
Якщо ж такий спір вирішити в порядку цивільного судочинства неможливо, суд повинен закрити провадження у справі (або відмовити у відкритті провадження на стадії прийняття поданої заяви) із зазначенням правильного для вирішення такого правового питання виду судочинства.
Посилання заявника на те, що встановлення даного факту має юридичне значення для захисту законних прав та інтересів ОСОБА_2 , не є слушними, оскільки юридичні факти можуть бути встановлені для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, за умови, що вони не стосуються прав чи законних інтересів інших осіб.
Ураховуючи вищезазначене, доводи апеляційної скарги щодо порушення норм процесуального права судом першої інстанції не знайшли свого підтвердження, правильне застосування норм права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, що свідчить про необґрунтованість апеляційної скарги.
Таким чином, колегія суддів вважає, що оскаржувана ухвала постановлена районним судом з дотриманням норм процесуального права, доводи апеляційної скарги правильності висновків суду не спростовують, у зв'язку з чим, згідно ст. 375 ЦПК України, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а ухвалу Деснянського районного суду м. Чернігова від 09 листопада 2023 року - без змін.
Керуючись ст. 367, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Ухвалу Деснянського районного суду м. Чернігова від 09 листопада 2023 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 11 січня 2024 року.
Головуюча: О.Є. Мамонова
Судді: Н.В. Висоцька
Н.В. Шитченко