Справа №577/3526/21 Головуючий у суді у 1 інстанції - ОСОБА_1
Номер провадження 11-кп/816/671/24 Суддя-доповідач - ОСОБА_2
Категорія - Умисне тяжке тілесне ушкодження
Іменем України
03 січня 2024 року колегія суддів Сумського апеляційного суду в складі:
судді-доповідача - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю секретаря судового засідання - ОСОБА_5 ,
розглянула у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в залі суду в м. Суми кримінальне провадження № 577/3526/21 за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_6 на ухвалу Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 08.11.2023 про продовження обвинуваченому ОСОБА_7 запобіжного заходу у виді тримання під вартою,
учасників судового провадження:
прокурора - ОСОБА_8 ,
захисника - адвоката ОСОБА_9 ,
установила:
В поданій апеляційній скарзі захисник ОСОБА_6 просить скасувати ухвалу суду та постановити нову ухвалу, якою застосувати до її підзахисного запобіжний захід у виді цілодобового домашнього арешту або особистого зобов'язання, оскільки докази здобуті незаконним шляхом, працівники поліції застосовували до обвинуваченого фізичне насильство під час досудового розслідування, тому в провадженні ТУ ДБР у м. Полтава на розгляді перебуває скарга на дії працівників поліції, внаслідок чого у суду були законні підстави для застосування до обвинуваченого менш суворого запобіжного заходу ніж тримання під вартою.
У Конотопському міськрайонному суді Сумської області знаходиться кримінальне провадження відносно ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 121 КК, судовий розгляд якого не завершений до спливу строку тримання під вартою, установленого попередньою ухвалою суду, тому прокурором було подане клопотання про продовження обвинуваченому строку тримання під вартою, яке обгрунтоване тим, що ризики, які існували під час обрання запобіжного заходу, передбачені у п. 1, 5 ч. 1 ст. 177 КПК продовжують існувати і не зменшились, а більш м'які запобіжні заходи не забезпечать належної процесуальної поведінки обвинуваченого.
Ухвалою Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 08.11.2023 обвинуваченому ОСОБА_7 продовжений запобіжний захід у виді тримання під вартою. Своє рішення суд першої інстанції умотивував тим, що судовий розгляд не завершений, ризики, які існували під час обрання запобіжного заходу не зменшились, а більш м'які запобіжні заходи, враховуючи встановлені судом обставини, передбачені ст. 178 КПК не забезпечать їх запобіганню.
Вислухавши суддю-доповідача про зміст оскарженого судового рішення, доводи захисника ОСОБА_9 , яка просила скасувати ухвалу суду, обравши обвинуваченому запобіжний захід у виді цілодобового домашнього арешту, доводи прокурора ОСОБА_8 про залишення рішення суду без змін, а апеляційної скарги без задоволення, колегія суддів вважає, що вказана вище апеляційна скарга захисника задоволенню не підлягає з таких підстав.
Зокрема, завданнями кримінального провадження, крім іншого, є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура (ст. 2 КПК). При цьому обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою, однак в кожному випадку суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів; забезпечення таких стандартів вимагає від національного суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.
Так, під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого і вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 КПК; за наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування; за результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців (ч. 1-3 ст. 331 КПК). При цьому згідно ч. 4-5 ст. 199 (глава 18) КПК суд зобов'язаний розглянути клопотання про продовження строку тримання під вартою до закінчення строку дії попередньої ухвали згідно з правилами, передбаченими для розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу; суд зобов'язаний відмовити у продовженні строку тримання під вартою, якщо прокурор не доведе, що обставини, зазначені у ч. 3 цієї статті, виправдовують подальше тримання обвинуваченого під вартою.
Відповідно ч. 3 ст. 176 (глава 18) КПК, суд відмовляє у застосуванні запобіжного заходу, якщо прокурор не доведе, що встановлені під час розгляду клопотання про застосування запобіжних заходів обставини, є достатніми для переконання, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів, передбачених ч. 1 цієї статті, не може запобігти доведеним під час розгляду ризику або ризикам (тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК, крім випадків, передбачених ч. 6 і 7 ст. 176 цього Кодексу - ч. 1 ст. 183 КПК), а згідно ч. 4 цієї статті запобіжні заходи застосовуються: під час судового провадження - судом за клопотанням прокурора.
Метою застосування запобіжного заходу, крім іншого, є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від суду; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується. При цьому підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити дії, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК. Прокурор не має права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених КПК (ч. 1-2 ст. 177 КПК).
При вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у ст. 177 КПК, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі: 1) вагомість наявних доказів про вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він обвинувачується; 3) вік та стан здоров'я обвинуваченого; 4) міцність соціальних зв'язків обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців; 5) наявність у обвинуваченого постійного місця роботи або навчання; 6) репутацію обвинуваченого; 7) майновий стан обвинуваченого; 8) наявність судимостей у обвинуваченого; 9) дотримання обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше; 10) наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення; 11) розмір майнової шкоди, у завданні якої обвинувачується особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення обвинувачується особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини; 12) ризик продовження чи повторення протиправної поведінки, зокрема ризик летальності, що його створює обвинувачений, у тому числі у зв'язку з його доступом до зброї.
Відповідно ч. 1 ст. 194 КПК, під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених ст. 177 цього Кодексу, і на які вказує прокурор; 3) недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Ухваливши рішення щодо продовження строку тримання під вартою ОСОБА_7 , суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про продовження обвинуваченому саме такого запобіжного заходу як тримання під вартою, а не застосування будь-якого іншого запобіжного заходу (чи зміни), не пов'язаного з позбавленням волі, оскільки при вирішенні зазначеного питання у повній мірі дотримався вимог ст. 176, 177, 183, 194, 197 і 331 КПК, а саме з'ясував і дослідив всі ті обставини, з якими кримінальний процесуальний закон пов'язує можливість продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою, зокрема те, що ОСОБА_7 обвинувачуються у вчиненні тяжкого злочину.
ОСОБА_7 за своїм процесуальним статусом є обвинуваченим у кримінальному провадженні і обґрунтованість пред'явленого йому обвинувачення може бути вирішена виключно при ухваленні судом першої інстанції вироку чи іншого судового рішення, яким закінчується кримінальне провадження, а тому колегія суддів не уповноважена надавати на цій стадії кримінального процесу оцінку доказам як сторони захисту, так і сторони обвинувачення, не має права вирішувати наперед питання про доведеність чи недоведеність обвинувачення, достовірність або недостовірність наявних у справі доказів, переваги одних доказів над іншими, застосування стороною обвинувачення того чи іншого закону України про кримінальну відповідальність, і може вирішувати тільки питання щодо наявності передбачених п. 1, 5 ч. 1 ст. 177 КПК ризиків та необхідності (доцільності) тримання під вартою обвинуваченого для їх запобігання до закінчення судового розгляду справи по суті.
Відповідно усталеної судової практики ЄСПЛ висновки про ступінь ризиків та неможливості запобігання їм більш м'якими запобіжними заходами, мають бути зроблені за результатами сукупного аналізу обставин кримінального правопорушення та обвинуваченої особи (його характеру, моральних якостей, способу життя, сімейних зв'язків, постійного місця роботи, утриманців тощо), її поведінки під час розслідування кримінального правопорушення (наявність або відсутність спроб ухилятися від органів влади), під час попередніх розслідувань (способу життя взагалі, способу самозабезпечення, системності злочинної діяльності, наявності злочинних зв'язків тощо).
Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створить загрозу суспільству. При цьому КПК не вимагає доказів того, що обвинувачений обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.
Врахування тяжкості кримінального правопорушення також має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за вчинений злочин підвищує ризик того, що обвинувачений може ухилитися від суду та іншим чином перешкоджати встановленню істини у кримінальному провадженні, що узгоджується з правовою позицією ЄСПЛ, згідно якої «небезпека ризику переховування від суду може вимірюватися суворістю можливого покарання в сукупності з інформацією про матеріальний, соціальний стан особи та ін.».
Колегія суддів вважає, що обвинувачений ОСОБА_7 може переховуватися від суду і цей ризик не зменшився, зважаючи на тяжкість майбутнього покарання, яке загрожує останньому у разі визнання його винуватими у вчиненні інкримінованого правопорушення, характер і ступінь суспільної небезпечності цього кримінального правопорушення, конкретні обставини провадження та дані про особу обвинуваченого.
Зокрема, ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування (рішення ЄСПЛ у справі «Бекчиєв проти Молдови», §58). Серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти (рішення у справах «Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини»).
Тяжкість обвинувачення дійсно не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» (заява № 33977/96 від 26.07.2001) ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Беручи до уваги наведене, колегія суддів вважає, що ризик переховування від суду з метою уникнення кримінальної відповідальності, не зменшився і є актуальним на теперішній час.
Також існує та не зменшився ризик, передбачений п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК, враховуючи, що обвинувачений раніше судимий, не працює та не має постійного джерела доходів, за місцем проживання характеризується негативно, як особа, яка зловживає спиртними напоями та веде антигромадський спосіб життя, перебуває на обліку у наркологічному кабінеті із діагнозом «Побутове пияцтво».
З урахуванням конкретних обставин вчинення злочину, який інкримінується обвинуваченому, наслідків вчинених дій, колегія суддів вважає, що у цьому кримінальному провадженні наявний суспільний інтерес, який полягає у необхідності захисту високих стандартів охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілих, а тому приходить до переконання, що більш м'який запобіжний захід ніж тримання під вартою не забезпечить запобігання встановленим судом першої інстанції ризикам, що є виправданим та необхідним елементом з огляду на інші обставини і визначає потребу в триманні обвинуваченого під вартою.
Колегія суддів, вирішуючи питання про обґрунтованість продовження строку ув'язнення ОСОБА_7 враховує і наявність об'єктивної потреби у цьому, зважуючи на всі обставини, що свідчать «за» і «проти» наявності справжнього публічного інтересу, який з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи. При цьому згідно положень ст. 5 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, а також судової практики ЄСПЛ, обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою. В кожному випадку, як підкреслює ЄСПЛ, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Забезпечення таких стандартів вимагає від національного суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства; право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.
Колегією суддів не встановлено істотних порушень положень КПК при розгляді судом питання про продовження запобіжного заходу відносно ОСОБА_7 у виді тримання під вартою, які б були безумовною підставою для скасування оскаржуваної ухвали (п. 3 ч. 1 ст. 409 і ч. 2 ст. 412 КПК).
Доводи апеляційної скарги захисника ОСОБА_9 на недоведеність вини ОСОБА_7 , незаконні методи досудового розслідування не можуть бути перевірені під час апеляційного перегляду ухвали суду про продовження дії запобіжного заходу, оскільки ці питання повинні бути вирішені судом при прийнятті судового рішення по суті обвинувачення.
Зважаючи на наявність ризиків, передбачених п. 1, 5 ч. 1 ст. 177 КПК, обсяг і характер пред'явленого обвинувачення, необхідність забезпечення швидкого, повного та неупередженого судового розгляду з тим, щоб до кожного учасника судового провадження була застосована належна правова процедура, колегія суддів вважає, що ухвала суду є законною, обґрунтованою та належним чином вмотивованою, внаслідок чого вона підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.
Керуючись ст. 404, 405, 407, 418, 419, 422-1 КПК України,
постановила:
Ухвалу Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 08.11.2023 відносно ОСОБА_10 залишити без змін, а апеляційну скаргу його захисника ОСОБА_6 на цю ухвалу - без задоволення.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4