Дата документу 10.01.2024 Справа № 332/2379/23
Єдиний унікальний № 332/2379/23 Головуючий у 1-й інстанції: Яцун О.С.
Провадження №22-ц/807/256/24 Суддя-доповідач: Подліянова Г.С.
10 січня 2024 року м. Запоріжжя
Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого,судді-доповідача суддів: за участю секретаря Подліянової Г.С., Гончар М.С., Маловічко С.В., Остащенко О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , представника, адвоката Чоп'як Володимира Михайловича на рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 06 листопада 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників, -
У травні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників.
В обґрунтування позову зазначила, що вона є власником 5/8 часток двокімнатної квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Право власності на цю частку вона набула на підставі свідоцтва про право на спадщину від 29 липня 2021 року. Інші співвласники квартири в порядку спадкування після померлого сина попереднього власника ОСОБА_5 , також набули права власності на частку квартири. Належність 3/8 часток квартири відповідачам підтверджується рішенням Заводського районного суду м. Запоріжжя по справі № 332/2850/17 від 23 березня 2018 року.
ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 та протягом 17-ти років, що пройшли з часу його смерті, відповідачі хоча і зареєстровані у спірній квартирі, однак в ній не проживають та не піклуються про утримання належного їм майна, у зв'язку з чим позивач вимушена одноособово нести тягар утримання всієї квартири. На даний час позивач має інше місце проживання та має намір здавати квартиру в оренду, однак позбавлена можливості це зробити. У будь-який інший спосіб розпорядитись належним майном вона також не має можливості, оскільки такі рішення повинні прийматись всіма співвласниками, які на зв'язок не виходять.
Квартира має незадовільний технічний стан. Для подальшого користування нею необхідно проводити ремонт, який коштує значних капіталовкладень, однак відповідачі на зв'язок не виходять, а тому саме через безвідповідальні дії відповідачів подальша експлуатація спірної квартири є неможливою.
З технічного паспорту на квартиру вбачається, що вона є двокімнатною, її загальна площа складає 45,22 м2, а житлова площа складає лише 27,64 м2, таким чином частка кожного з відповідачів складає 5,5275 м2 загальної площі, до якої входить 3,45 м2 житлової площі, а тому ці частки квартири навіть неможливо виділити в натурі. Більш того, площа житла, яка припадає на кожного із відповідачів, є майже вдвічі меншою за мінімальні встановлені норми, які закріплені в Постанові Кабінету Міністрів України N 219 від 19 березня 2008 року.
На підставі викладеного, ОСОБА_1 просила суд:
- припинити право власності ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 на 1/8 частку квартири за адресою: АДРЕСА_1 , внесені на депозитний рахунок кошти як заставу частки майна в розмірі 65 758,75 грн передати ОСОБА_2 ;
- припинити право власності ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 на 1/8 частку квартири за адресою: АДРЕСА_1 , внесені на депозитний рахунок кошти як заставу частки майна в розмірі 65 758,75 грн передати ОСОБА_3 ;
- припинити право власності ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 на 1/8 частку квартири за адресою: АДРЕСА_1 , внесені на депозитний рахунок кошти як заставу частки майна в розмірі 65 758,75 грн передати ОСОБА_4 ;
- визнати за ОСОБА_1 (код ІПН: НОМЕР_1 ) право власності на 3/8 частки квартири за адресою: АДРЕСА_1 .
Рішенням Заводського районного суду м. Запоріжжя від 06 листопада 2023 року позовні вимоги ОСОБА_1 залишені без задоволення.
Зобов'язано Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області, після набрання цим рішенням суду законної сили, повернути ОСОБА_1 сплачені нею на депозитний рахунок кошти в розмірі 197 276,25 грн, згідно платіжної інструкції № 0.0.3042706853.1 від 12 червня 2023 року.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 , представник, адвокат Чоп'як Володимир Михайлович подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 06 листопада 2023 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким його позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції , вказуючи про те, що позбавлення відповідачів права власності на належну їм частку у спірній квартирі завдасть їм істотної шкоди грунтується на припущеннях, оскільки судом не зазначено, у чому саме полягає така шкода, а відповідачі не довели, що вони не мають іншого житла. Спірна квартира є неподільною річчю, оскільки неможливо виділити у натурі належні сторонам частки, що підтверджується належними доказами. Суд першої інстанції на зазначені обставини уваги не звернув. Позивач позбавлений можливості користуватися спірною квартирою, оскільки квартира має незадовільний технічний стан. Для подальшого користування нею необхідно проводити ремонт, який коштує значних капіталовкладень, однак відповідачі на зв'язок не виходять. Припинення права власності відповідачів на частку у спірному майні не завдасть істотної шкоди їх інтересам, оскільки вони отримають грошову компенсацію вартості цієї частки, яку внесено позивачем на рахунок суду, а у випадку й подальшого руйнування житла без здійснення ремонту вартість житла буде невпинно знижуватись, і відповідно вони зможуть отримати меншу вартість належної їм частки житла.
Відзиву на апеляційну скаргу в порядку ст. 360 ЦПК України, до суду не надходило. Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Судові повістки ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 були направлені на адресу: АДРЕСА_1 , де останні зареєстровані, про що свідчить довідка відділу департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської ради № 7803-04-47 від 11.05.2023, № 7805-04-47 від 11.05.2023, № 7821-04-047 від 11.05.2023 01- (а.с. 43-45), про те повернулись з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою» (а.с. 140 а.с. 145., а.с. 151)
Відповідно до п.3) ч. 8 ст. 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є: день постановлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітку про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.
З огляду на зазначене, колегія суддів вважає, що відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 були належним чином повідомленими про дату, час і місце розгляду справи, проте до апеляційного суду не з'явився, про причини неявки суд не повідомили, будь яких клопотань про відкладення розгляду справи не надали.
Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
При цьому, колегія суддів зауважує, що Європейський суд з прав людини у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" ("Alimentaria Sanders S.A. v. Spain", рішення від 7 липня 1989 року, заява №11681/85, п. 35) зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Апеляційний суд виходить з того, що якщо сторони та/або їх представники не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні сторін чи їх представників, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за відсутності представника сторони спору.
Оскільки відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 були належним чином повідомленні про дату, час та місце розгляду справи, та, зважаючи на межі розгляду справи в суді апеляційної інстанції (стаття 367 ЦПК України), апеляційний суд вважає за потрібне розглянути справу в даному судовому засіданні за відсутності відповідачів.
Заслухавши суддю - доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Згідно з ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно з ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до частини першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судове рішення зазначеним вимогам відповідає.
Судове рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що право власності співвласника на частку у спільному майні може бути припинено за наявності будь-якої з передбачених пунктами 1-3 частини першої статті 365 ЦК України підстав, які є самостійними, але за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї. Позивач не довів існування у відповідачів іншого житла. Відповідачі станом на день звернення позивача до суду 05 травня 2023 року зареєстровані у спірній квартирі. Отже, позивачем не надано доказів на підтвердження того, що припинення права власності кожного з відповідачів на 1/8 частку квартири не завдасть істотної шкоди їх інтересам, що в цілому буде суперечити ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. При цьому, суд відхилив акт № 102 від 02 листопада 2018 року, згідно якого було проведено обстеження спірної квартири та встановлено факт непроживання відповідачів за цією адресою з 2009 року, оскільки обстеження проводилось у 2018 році, а з позовом ОСОБА_1 звернулася до суду майже через 5 років, тобто зі змісту цього акту не можливо встановити, що відбувалось за ці роки у спірній квартирі, хто в ній проживав, відповідно чи має право позивач позбавляти інших співвласників права власності на спірне майно. Виходячи з положень ст. 365 ЦК України, встановлених обставин справи та досліджених доказів, а також, враховуючи справедливий баланс інтересів обох сторін щодо належного їм на праві спільної часткової власності майна, суд прийшов до висновку про недостатність правових підстав для задоволення позову.
З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погоджується, виходячи з наступного.
Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.
Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа, має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом № 2526, виданого 19 липня 2021 року приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Коноваленко О.В., належать 5/8 часток двокімнатної квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.5).
Відповідачі у справі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 є спадкоємцями першої черги за законом після померлого попереднього власника спірної квартири ОСОБА_5 , в установлений законом строк вони прийняли спадщину, тому їм належить 3/8 часток спірної квартири, що встановлено та підтверджується рішенням Заводського районного суду м. Запоріжжя від 23 березня 2018 року по справі № 332/2850/17, яке набрало законної сили. (а.с.10-11).
Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Згідно відповідей з Управління державної реєстрації фізичних осіб Департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської ради № 7803_04-47, 7805_04-47, 7821_04-47 від 11 травня 2023 року, ОСОБА_7 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 (кожна окремо) з 05 березня 2005 року по теперішній час, з 06 вересня 2005 року по теперішній час та з 25 жовтня 2005 року по теперішній час (а.с.43-45).
Відповідно до Акту №102, складений 02 листопада 2018 року представниками Комунального підприємства «Запоріжремсервіс» в присутності мешканців квартир АДРЕСА_2 , АДРЕСА_3 , згідно якого було проведено обстеження кв. АДРЕСА_4 та встановлено, що відповідачі по справі фактично не проживають в даній квартирі з 2009 року по теперішній час (а.с.6).
З технічного паспорту на квартиру вбачається, що вона є двокімнатною, її загальна площа складає 45,22 м2, а житлова площа складає лише 27,64 м2, таким чином частка кожного з відповідачів складає 5,5275 м2 загальної площі, до якої входить 3,45 м2 житлової площі (а.с.7-8).
Відповідно до копії Звіту про оцінку ринкової вартості, об'єкта житлової нерухомості, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , складеного СОД ТОВ «Власні землі» 14 квітня 2023 року, найбільш ймовірна ринкова вартість об'єкта оцінки вказаної квартир з заокругленням до цілих, становить 526 070 грн (а.с.12-33).
Відповідно до копії паспорту громадянина України серії НОМЕР_2 , ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_5 з 14 червня 1982 року (а.с.34).
Відповідно до копії Відповіді № 64074 від 09 травня 2023 року з Єдиного державного демографічного реєстру, сформованого суддею Заводського районного суду м. Запоріжжя Яцун О.С., ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 з 05 березня 2005 року (а.с.40), що також підтверджується відповіддю на запит Департаменту реєстраційних послуг Управління державної реєстрації фізичних осіб ЗМР від 11 травня 2023 року за № 7803_04-47 (а.с.43).
Відповідно до копії Відповіді № 64092 від 09 травня 2023 року з Єдиного державного демографічного реєстру, сформованого суддею Заводського районного суду м. Запоріжжя Яцун О.С., за вказаними параметрами ( ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ) особу не знайдено (а.с.41).
Відповідно до копії Відповіді № 64106 від 09 травня 2023 року з Єдиного державного демографічного реєстру, сформованого суддею Заводського районного суду м. Запоріжжя Яцун О.С., за вказаними параметрами ( ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ) особу не знайдено (а.с.42).
Відповідно до відповіді на запит Департаменту реєстраційних послуг Управління державної реєстрації фізичних осіб ЗМР від 11 травня 2023 року за № 7805_04-47, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 з 06 вересня 2005 року по теперішній час (а.с.44).
Відповідно до відповіді на запит Департаменту реєстраційних послуг Управління державної реєстрації фізичних осіб ЗМР від 11 травня 2023 року за № 7821_04-47, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 з 06 вересня 2005 року по теперішній час (а.с.45).
Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права.
Статтею 41 Конституції України встановлено, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
Відповідно до статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.
Згідно зі статтею 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.
Припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників передбачено у статті 365 ЦК України, якою визначено, що право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.
Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.
Тобто стаття 365 ЦК України передбачає реалізацію права співвласників на припинення права власності одного із співвласників на його частку в спільному майні за наявності будь-якої з передбачених пунктами 1-3 частини першої цієї статті підстав, які є самостійними, але можуть бути застосовані за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.
З огляду на викладене при вирішенні позову, пред'явленого на підставі статті 365 ЦК України, визначальним для прийняття судом рішення є встановлення обставини про те, що припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників не завдасть шкоди особі, право власності на частку якої припиняється, а визначення істотності шкоди, яка може бути завдана співвласнику, право якого припиняється, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи та технічних характеристик об'єкта, який є спільним майном.
Таке тлумачення відповідає сталій судовій практиці щодо застосування статті 365 ЦК України про примусове припинення частки у спільному майні.
Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2018 року у справі № 908/1754/17 (провадження № 12-180гс18), у постанові Верховного Суду від 14 квітня 2021 року у справі № 344/120/16-ц (провадження № 61-22129св19) та у постановах Верховного Суду України від 16 січня 2012 року у справі № 6-81цс11, від 02 липня 2014 року у справі № 6-68цс14, від 23 листопада 2016 року у справі № 6-1943цс16.Правомірність дій суду при встановленні вказаної вище обставини оцінюється з точки зору відповідності принципу об'єктивності і неупередженості, диспозитивності цивільного судочинства, завданням та основним засадам цивільного судочинства, а саме справедливому, неупередженому та своєчасному розгляду і вирішенню цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 травня 2018 року у справі № 760/8958/15-ц (провадження № 61-4860св18) зазначено, що: "висновок про істотність шкоди, яка може бути завдана співвласнику та членам його сім'ї, вирішується в кожному окремому випадку з урахуванням обставин справи та особливостей об'єкта, який є спільним майном".
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 жовтня 2019 року у справі № 750/11178/17 (провадження № 61-42000св18) зроблено висновок по застосуванню пункту 4 частини першої статті 365 ЦК України та вказано, що "припинення права на частку має відбуватися, якщо таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.
Тобто можливе порушення інтересів як самого співвласника, так і членів його сім'ї виступатиме перешкодою для задоволення позову про припинення права на частку. Висновок про істотність шкоди, яка може бути завдана співвласнику, робиться в кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи та особливостей об'єкта, який є спільним майном. Ця умова спрямована на запобігання порушення інтересів співвласника та членів його сім'ї. Оскільки мається на увазі недопущення, то суд при розгляді справи повинен перевіряти, чи не будуть порушені інтереси й заподіяна шкода (майнова або немайнова) внаслідок припинення права на частку".
Відповідно до частини першої та третьої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із частинами першою та шостою статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
У частинах першій та другій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд першої інстанції, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивач не надав належних доказів неможливості спільного користування майном та доказів того, що припинення права відповідачів на їх частку не завдасть істотної шкоди їх інтересам, як співвласникам майна.
Крім того, суд вірно зазначив, що належні відповідачам 3/8 частки спірної квартири не можна вважати незначною її часткою, оскільки така частка становить 10.35 кв. м житлової площі квартири та 16, 583 кв. м загальної площі. В матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що відповідачі не заперечували проти отримання компенсації вартості своєї частки, та не бажали особисто користуватись належними їм на праві власності майном. Відповідачі зареєстровані у спірній квартирі, а доказів про наявність у них іншого житла, матеріали справи не містять.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову, оскільки ОСОБА_1 належними доказами не підтвердила існування обставин, відповідно до яких було б можливим примусове припинення права співвласника на частку відповідно до положень статті 365 ЦК України, а також того, що таке втручання у право власності відповідачів є виправданим відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Зазначеним спростовуються доводи апеляційної скарги про те, що суд не вказав, у чому саме полягає істотна шкода для відповідачів, тобто порушенням права власності.
Доводи апеляційної скарги про те, що спірна квартира є неподільною річчю, оскільки неможливо виділити у натурі належні сторонам частки, що підтверджується належними доказами, не можуть бути правовою підставою для позбавлення відповідачів права власності на належне їм майно, хоча і меншу частку у спірній квартирі.
Доводи апеляційної скарги про те, що відповідачі не беруть участі у витратах на утримання квартири та проведення в ній ремонту, суд відхиляє, оскільки ці обставини не є підставою для припинення права ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на частку в спільному майні в розумінні статті 365 ЦК України. Позивачка не позбавлена права на звернення до суду з вимогою до відповідачів про компенсацію понесених нею витрат на утримання квартири.
Інші наведені у апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження у суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства.
Крім того, слід зауважити, що позивачка ОСОБА_1 у спірній квартирі не проживає, має інше житло, та має намір здавати спірну квартиру в оренду.
З урахуванням вищевикладеного, вагомих, достовірних та достатніх доводів, які б спростували висновки суду першої інстанції та впливали на законність і обгрунтованість оскаржуваного судового рішення, апеляційна скарга не містить.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскарженому рішенні, питання вичерпності висновків суду першої інстанції, апеляційний суд виходить із того, що у справі, що переглядається, оскаржуване судове рішення відповідають вимогам вмотивованості.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 06 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "РуїсТоріха проти Іспанії" (RuizTorijav. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Відповідно до частини першої статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення суду першої інстанції - без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
Згідно із частинами першою, сьомою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до положення підпункту в) пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України резолютивна частина постанови суду апеляційної інстанції складається, зокрема, із зазначенням розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 390 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , представника, адвоката Чоп'як Володимира Михайловича залишити без задоволення.
Рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 06 листопада 2023 року у цій справі залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повна постанова складена 11 січня 2024 року.
Головуючий, суддя СуддяСуддя
Подліянова Г.С.Гончар М.С.Маловічко С.В.