Єдиний унікальний номер 725/8390/23
Номер провадження 2/725/989/23
09.01.2024 року. Першотравневий районний суд м.Чернівці
в складі:
головуючої судді Вольської-Тонієвич О.В.
при секретарі Урсуляк М.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія управління активами», треті особи на стороні відповідача, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Другий відділ державної виконавчої служби у м.Чернівці Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Остапенко Євген Михайлович про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню,-
Адвокат Матлах М.А. в інтересах ОСОБА_1 звернувся до Першотравневого районного суду м.Чернівці із вказаним вище позовом.
Посилався на те, що нещодавно його довірительці ОСОБА_1 стало відомо про те, що державним виконавцем Другого ВДВС у м.Чернівці Гушул К.А. відкрито виконавче провадження щодо виконання виконавчого напису, вчиненого 20.09.2019 приватним нотіріусом Харківського міського нотаріального округу Остапенко Є.М. про стягнення з неї на користь ТОВ «Фінансова компанія управліня активами» заборгованості в розмірі 8205грн. 64коп.
Вважає, що даний виконачий напис не підлягає виконанню, оскільки приватним нотарісом не перевірено безспірність вимог стягувача та вчинено його з грубим порушенням чинного законодавства.
Так, 23.10.2012 між ОСОБА_1 та ПАТ «Платинум Банк» було укладено кредитний договір зі стахування позичальника (рефінансування) №3202/2086LER1I, відповідно до якого його довірителька отримала позику в розмірі 7923грн. 23коп.
Однак ОСОБА_1 взагалі не отримувала жодних повідомлень про наявність заборгованості та про початок процедури позасудового стягнення за виконавчим написом нотаріуса.
Більше того, виконавчий напис, вчинений приватним нотаріусом на підставі кредитного договору, який не був нотаріально посвідчений, що є грубим порушенням та суперечить постанові КМУ "Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів" № 1172.
Просив визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис, вчинений -20.09.2019 приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Остапенко Є.М., реєстровий №6095. Стягнути з відповідача на користь позивача понесені судові витрати.
Представники позивача - адвокати Матлах М.А., Кирилюк Т.А. подали до суду заяви, в якій розгляд справи просили провести у їх відсутність та у відсутність їх довірительки. Позовні вимоги підтримали та просили їх задовольнити.
26.12.2023 представник ТОВ «Фінансова компанія управління активами» подав до суду заяву про визнання позовних вимог ОСОБА_1 . Разом з тим, просив зменшити розмір витрат на правничу допомогу до 3000грн., оскільки сума витрат, яку просить стягнути представник позивача є неспівмірною зі складністю справи, обсягом наданих послуг адвоката та не відповідає критерію розумності розміру витрат.
Треті особи: представник Другого ВДВС у м.Чернівці, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Остапенко Є.М. про причини своєї неявки суду не повідомили. Письмових заперечень на позов та будь-яких клопотань, заяв не подали.
У зв'язку із тим, що в судове засідання учасники справи не з'явилися, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось, що відповідає вимогам ч.2 ст.247 ЦПК України.
Суд, дослідивши письмові докази по справі, приходить до висновку, що позов обґрунтований та підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав:
Так, судом встановлено, що 23.10.2012 між ОСОБА_1 та ПАТ «Платинум Банк» було укладено кредитний договір зі стахування позичальника (рефінансування) №3202/2086LER1I. У відповідності до умов договору, погодженими сторонами, ОСОБА_1 отримала позику в розмірі 7923грн. 23коп., фіксована процентна ставка за користування кредитом 0,0001% річних; комісія за обслуговування кредиту - 107грн., строком на 24 платіжних періодів, тобто по 03.11.2014 (а.с.9-10).
20.09.2019 приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Остапенко Є.М. вчинено виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі за №6095, яким стягнуто з позивачки ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія управліня активами» заборгованість за кредитним договором №3202/2086LER1I за період з 27.10.2014 по 18.09.2019 у розмірі 8205грн. 64коп., з яких: 3479,23грн. - заборгованість за тілом кредиту; 4576,41грн. - заборгованість за нарахованою та несплаченою пенею; 150грн. плата за вчинення виконавчого напису (а.с.11).
08.02.2022 державним виконавцем ДругогоВДВС у м.Чернівці відкрито виконавче провадження №68565515 щодо примусового виконання вказаного виконавчого напису (а.с.12).
Відповідно до п.19 ст.34 Закону України «Про нотаріат» право вчинення виконавчого напису належить до компетенції нотаріусів.
Сатеттю 18 ЦК України передбачено, що нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.
У відповідності до вимог ст.87 Закону України «Про нотаріат» визначено, що для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Законодавець також визначив, що нотаріус - вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року (ч.1 ст.88 Закону України «Про нотаріат»).
Аналогічні положення містяться в п.3.1. Глави 16 «Вчинення виконавчих написів» Розділу II «Порядок вчинення окремих видів нотаріальних дій» Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 296/5 від 22 лютого 2012 року (далі за текстом - Порядок).
Згідно з пунктами 1.1., 1.2., 3.2., 3.5. Глави 16 «Вчинення виконавчих написів» Розділу II «Порядок вчинення окремих видів нотаріальних дій» Порядку, для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість, або на правочинах, що передбачають звернення стягнення на майно на підставі виконавчих написів. Безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 1172 від 29 червня 1999 року (далі за текстом - Перелік).
Під час вчинення виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у Переліку.
Пунктом 1 Переліку передбачено, що для одержання виконавчого напису за нотаріально посвідченими угодами, що передбачають сплату грошових сум, передачу або повернення майна, а також право звернення стягнення на заставлене майно, нотаріусу подаються а) оригінал нотаріально посвідченої угоди; б) документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов'язання.
Постановою Кабінету Міністрів України від 26 листопада 2014 року № 662 (надалі -Постанова №662) були внесені зміни до Переліку документів, відповідно до яких, серед іншого, Перелік було доповнено розділом «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин» та пунктом 2 такого змісту:
«Кредитні договори, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов'язаннями.
Для одержання виконавчого напису додаються: а) оригінал кредитного договору: б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашенім заборгованості».
Однак, постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі №826/20084/14, залишеною в силі ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01 листопада 2017 року, пункти 1 і 2 Постанови №662 були визнані незаконними і нечинними в наведеній частині з моменту прийняття.
Відомості про визнання судом незаконними та нечинними п.1 та п.2 постанови № 662 були оприлюднені в Офіційному вісник України 21 березня 2017 року.
Як було встановлено судом оскаржуваний виконавчий напис, вчинено приватним нотаріусом 20 вересня 2019 року, тобто після набрання законної сили постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі №826/20084/14.
Водночас, з тексту виконавчого напису вбачається, що приватний нотаріус при вчиненні нотаріальної дії керувався ст.87 Закону України «Про нотаріат» та пунктом 2 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою КМУ від 29 червня 1999 року за №1172.
Однак, перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затверджений постановою Кабінету Міністрів України №1172 від 29 червня 1999 року у редакції станом на час вчинення оспорюваного виконавчого напису приватного нотаріуса, стосувався лише нотаріально посвідчених договорів і не міг застосовуватись до кредитного договору укладеного між позивачем та відповідачем у простій письмовій формі.
Крім того, Верховний Суд у своїх постановах від 15 квітня 2020 року (справа № 158/2157/17) та від 21 вересня 2021 року (справа № 910/10374/17) зазначив, що «Оскаржений виконавчий напис вчинений нотаріусом після набрання законної сили постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі № 826/20084/14. Укладений між банком та позивачем кредитний договір, який був наданий нотаріусу для вчинення виконавчого напису, не був посвідчений нотаріально, тому наявні підстави для визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, у зв'язку з недотриманням умов вчинення виконавчого напису щодо подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника».
За таких обставин, вчинивши спірний виконавчий напис, приватний нотаріус Остапенко Є.М. не дотримав встановленої процедури, що потягло порушення законних прав позивача.
Також, безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника - це обов'язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (стаття 88 Закону України «Про нотаріат»). Однак характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.
Таким чином, вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно із відповідним Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого.
З урахуванням зазначеного та приписів статей 15, 16, 18 ЦК України, статей 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат» захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису.
Підставами оскарження виконавчих написів може бути як порушення нотаріусом процедури вчинення напису (наприклад, неповідомлення боржника про вимогу кредитора), так і необґрунтованість вимог боржника.
Тому суд при вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів. Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника в повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто, чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.
Разом із тим, законодавством не визначений виключний перелік обставин, які свідчать про наявність спору щодо заборгованості. Ці обставини встановлюються судом відповідно до загальних правил цивільного процесу за наслідками перевірки доводів боржника та оцінки наданих ним доказів.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі № 6-887цс17.
Згідно з підпунктом 2.1 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку, для вчинення виконавчого напису стягувачем або його уповноваженим представником нотаріусу подається заява, у якій, зокрема, мають бути зазначені: відомості про найменування і місце проживання або місцезнаходження стягувача та боржника; дата і місце народження боржника - фізичної особи, місце його роботи; номери рахунків у банках, кредитних установах, код за ЄДРПОУ для юридичної особи; строк, за який має провадитися стягнення; інформація щодо суми, яка підлягає стягненню, або предметів, що підлягатимуть витребуванню, включаючи пеню, штрафи, проценти тощо. Заява може містити також іншу інформацію, необхідну для вчинення виконавчого напису.
У разі якщо нотаріусу необхідно отримати іншу інформацію чи документи, які мають відношення до вчинення виконавчого напису, нотаріус вправі витребувати їх у стягувача (підпункт 2.2 пункту 2 Глави 16 Розділу ІІ Порядку).
Таким чином, законодавство України не зобов'язує нотаріуса викликати позичальника і з'ясовувати наявність чи відсутність його заперечень проти вимог позикодавця. Проте, право позичальника на захист його інтересів забезпечується шляхом направлення йому повідомлення про заборгованість та необхідність її погашення. Однак, враховуючи те, що нотаріальне провадження є безспірним, для забезпечення такої безспірності нотаріусові бажано з'ясувати у позичальника наявність заперечень щодо вчинення виконавчого напису або сплати ним боргу.
Таке повідомлення (заява, претензія, лист-вимога тощо) передається позикодавцем позичальнику у порядку, визначеному статтею 84 Закону України «Про нотаріат».
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного суду від час винесення 13.10.2021 своєї постанови (справа 554/6777/17-ц) зазначив, що апеляційний суд, врахувавши висновки й мотиви Верховного Суду, висловлені при попередньому касаційному перегляді справи, встановивши відсутність доказів направлення позичальником листа-вимоги про повернення боргу та отримання боржником такого листа, дійшов обґрунтованого висновку про те, що встановлена законом процедура стягнення боргу за нотаріально посвідченим договором позики на підставі виконавчого напису нотаріуса не була дотримана (виконана), а саме боржник не був повідомлений про вимогу повернути заборгованість, що є самостійною і достатньою підставою для визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню.
З метою з'ясування всіх фактичних обставин справи, судом було витребувано від приватного нотаріуса документи на підставі яких було вчинено виконавчий напис.
Втім жодних витребуваних матеріалів до суду не надійшло.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч.1 ст.81 ЦПК України).
Таким чином, суд, розглядаючи даний спір, не може встановити та дати оцінку документам, на підставі яких приватним нотаріусом було вчинено виконавчий напис та чи підтверджували вони безспірність заборгованості ОСОБА_1 .
Також відсутні і відомості про те, чи було надіслано боржниці повідомлення про відступлення прав вимоги, порушення основного зобов'язання із вимогою про добровільну сплату заборгованості та отримання нею таких листів.
За таких обставин, враховуючи вказані вимоги закону, наявні у справі докази, а також те, що відповідач позовні вимоги визнав, суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню.
Щодо стягнення судових витрат, суд вважає за необхідне зазначити наступне:
Так, ст.133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати:1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Частиною 2 ст.137 ЦПК України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
3.Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
4.Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (п.80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (п.п.34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (п. 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим.
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
При цьому, склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правничої допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Верховний Суд у своїй постанові від 03 травня 2018 року в справі №372/1010/16-ц дійшов висновку, що якщо стороною буде документально доведено, що нею понесені витрати на правову допомогу, а саме, надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат, стороні на користь якої ухвалено судове рішення.
Відшкодуванню підлягають витрати, незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено. Правова позиція Верховного суду від 21.01.2021 у справі №280/2635/20.
Так, адвокатом Матлах М.А. на підтвердження наданих послуг позивачу надано суду Договір №75/23 про надання юридичної (правової) допомоги від 06.06.2023, Витяг з договору №75/23, Додаткову угоду №1 до Договору №75/23, звіт до Договору від 13.10.2023 та свідоцтво на заняття адвокатською діяльністю, ордер.
Таким чином, з огляду на приписи ЦПК України вказані документи є належним документальним підтвердженням розміру понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу.
Як вбачається із звіту до Договору про надання правової допомоги, АО «Кирилюк і партнери» надано ОСОБА_2 правничу допомогу (аналіз матеріалів, підготовка адвокатського запиту, завірення додатків, написання (складання) позовної заяви). Вартість послуг становить 8700грн.
У разі недотримання вимог частини четвертої ст.137 суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч.ч.5,6 ст.137 ЦПК України).
Так, відповідач надав клопотання про зменшення витрат на правничу допомогу. Вважає, що адвокатом значно завищено розмір наданої позивачу правової допомоги, враховуючи те, що вказана справа є нескладною та малозначною, а також наявністю усталеної судової практики у справах даної категорії.
Проаналізувавши та оцінивши доводи представника відповідача щодо неспівмірності заявлених адвокатом витрат на правничу допомогу, суд, враховуючи складність справи, та виконаних адвокатом робіт, час, витрачений на виконання відповідних робіт, обсяг наданих послуг та виконаних робіт, реальність надання адвокатських послуг (їх дійсності та необхідності), а також те, що відповідач позов визнав, розгляду справи по суті не було, ураховуючи принцип співмірності, суд вважає за можливе зменшити їх розмір та стягнути з відповідача на користь позивача 5000грн.
Крім того, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати за сплату судового збору.
Частиною 1 ст.142 ЦПК України передбачено, що у разі визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті, суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
З урахуванням вказаних вимог закону, а також зважаючи на те, що відповідач позов визнав, суд вважає, що з нього на користь позивача підлягає стягненню 50% сплаченого ним судового збору за подання позовної заяви до суду, а інших 50% сплаченого ним судового збору слід повернути позивачу з державного бюджету.
На підставі вище викладеного та керуючись ЗУ «Про нотаріат», ст.ст. 15, 16, 18 ЦК України, ст.ст. 2, 4, 5, 7, 12, 76, 89, 141, 247, 258, 259, 263, 264, 265, 268, 273, 280-284, 289, 352, 354, 355 ЦПК України, суд, -
Позов задовольнити.
Визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис, вчинений 20 вересня 2019 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Остапенко Є.М., зареєстрований в реєстрі за №6095, щодо стягнення із ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія управління активами» у розмірі 8205грн. 64коп.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія управління активами» (Київська область м.Ірпінь вул.Стельмаха,9А, офіс 203, код ЄДРПОУ 35017877) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) судові витрати в розмірі 5536грн. 80коп., з яких 5000грн. - витрати на правничу допомогу та 536,80грн. - судовий збір за подання позовної заяви до суду.
Зобов'язати Управління Державної казначейської служби України у м.Чернівцях Чернівецької області (код ЄДРПОУ 37978173, м.Чернівці, вул.Кобилянської, 11) повернути ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) з Державного бюджету 50 відсотків сплаченого нею судового збору, що становить 536 (п'ятсот тридцять шість)грн. 80коп., який було сплачено відповідно до квитанції ID:6294-0127-3309-1640 від 29.09.2023.
Роз'яснити позивачу, що повернення судового збору проводиться фінансовим органом за особистою заявою про повернення судового збору із зазначенням реквізитів рахунку отримувача коштів, копії квитанції (платіжного доручення), що підтверджує сплату судового збору до бюджету.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом 30 днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя Першотравневого
районного суду м.Чернівці О. В. Вольська-Тонієвич