Справа № 366/798/22
Провадження № 3/366/5/23
15 лютого 2023 року суддя Іванківського районного суду Київської області Ткаченко Ю.В., розглянувши матеріали, які надійшли з Відділення поліції №1 Вишгородського РУП Головного управління Національної поліції в Київській області про притягнення до адміністративної відповідальності
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,
за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення,
08 липня 2022 року до Іванківського районного суду Київської області з відділення поліції №1 Вишгородського РУП Головного управління Національної поліції в Київській області надійшли матеріали адміністративної справи про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за вчинення ним адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ДПР18 № 180428 від 29.06.2022 року, ОСОБА_1 29.06.2022 року о 23 год. 05 хв. в смт. Іванків по вул. Розважівська керував автомобілем Volkswagen Transportet T4 д.н.з. НОМЕР_1 в стані алкогольного сп'яніння. На вимогу працівника поліції водій погодився пройти тест на визначення стану алкогольного сп'яніння в установленому законом порядку за допомогою приладу «Drager ARBL-0630», проба позитивна 2,86 промілле.
Своїми діями ОСОБА_1 порушив вимоги п. 2,9а Правил дорожнього руху, за що передбачена відповідальність ч. 1 ст. 130 КУпАП.
У судовому засіданні ОСОБА_1 пояснив суду, що 29.06.2022 року о 23 год. 05 хв. в смт. Іванків по вул. Розважівська він не керував автомобілем Volkswagen Transportet T4 д.н.з. НОМЕР_1 . Він з товаришем сидів в салоні автомобіля, до них підійшов невідомий чоловік і попросив від'їхати. Від'їхав близько 50 метрів, не заводячи мотор автомобіля. Його змусили працівники поліції відігнати автомобіль, при цьому зафіксували факт керування та запропонували пройти огляд на визначення стану алкогольного сп'яніння, при цьому нічого не пояснили. В подальшому було складено протокол про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Розгляд справи неодноразово відкладався з різних причин.
У судове засідання був викликаний працівник поліції Богуш Л.В., однак останній в судове засідання не з'явився, заяв та клопотань не надіслав.
ОСОБА_1 в судове засідання, призначене на 15 лютого 2023 року, не з'явився, про розгляд справи судом повідомлений вчасно. Заяв та клопотань не надіслав.
Стаття 268 КУпАП не містить імперативної заборони розглядати справи про адміністративні правопорушення за статтею 130 КУпАП без обов'язкової присутності особи, яка притягується до адміністративної відповідальності.
Крім того, враховуючи передбачені ст. 277 КУпАП скорочені строки розгляду справи про адміністративне правопорушення, належне повідомлення про час та місце розгляду справи, дотримуючись вимог ст.268 КУпАП, суддя вважає за можливе розглянути справу у відсутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.
Вказане узгоджується з рішенням Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі "Смірнов проти України", відповідно до якого в силу вимог ч.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи, є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції.
В своїх рішеннях Європейський суд також наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Враховуючи вищевказане, суд приходить до висновку про розгляд справи за відсутності особи, яка притягується до адміністративної відповідальності.
Вивчивши матеріали справи, суд приходить до наступних висновків.
Статтею 130 ч. 1 КУпАП передбачена адміністративна відповідальність за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп'яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
В силу положень п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово зазначав, що деякі справи про адміністративні правопорушення за своєю суттю мають кримінальний характер та повністю підпадають під гарантії ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (п.п. 21-22 рішення у справі "Надточій проти України", п. 33 рішення у справі "Гурепка проти України").
Так, Європейський суд з прав людини у рішенні від 5 лютого 2008 року у справі «Раманаускас проти Литви» зазначив, що підбурювання з боку міліції має місце тоді, коли відповідні працівники правоохоронних органів або особи, які діють за їхніми вказівками, не обмежуються пасивним переслідуванням, а з метою встановлення злочину, тобто отримання доказів і порушення кримінальної справи, впливають на суб'єкта, схиляючи його до вчинення злочину, який в іншому випадку не був би вчинений, для того, щоб можна було встановити факт злочину, тобто отримати докази і розпочати кримінальне переслідування.
При цьому, основні вимоги справедливості, зазначені в ст. 6 Конвенції відносяться до всіх видів злочинів, від самих незначних до особливо тяжких. Суспільний інтерес не може виправдовувати використання доказів, отриманих за допомогою провокації.
Згідно ст. 1 КУпАП завданням цього Кодексу є серед інших й запобігання правопорушенням, а не провокація громадян на їх вчинення.
Крім того, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про національну поліцію», поліція відповідно до покладених на неї завдань, здійснює превентивну та профілактичну діяльність, спрямовану на запобігання вчиненню правопорушень.
Під час розгляду справи, судом було досліджено відеозапис із нагрудної камери поліцейського від 29.06.2022 року, з якого слідує, що відео розпочинається з того, що чоловічий голос розповідає, що він спав в машині, підійшла людина і попросила від'їхати;
Далі відео продовжується, зокрема:
23:09:32 - 23:09:42 «Це Льоня, получив повідомлення. Нам треба, що вони від'їхали, щоб був рух, зафіксувати»;
23:08:41 чоловічий голос питає: «Що робить?» Відповідь: «Нехай поїдуть, тоді зупинено, бо так же нам шо, смисл…»
23:08:31 чоловічий голос «Там 130. Він стоїть, попросить, щоб від'їхав…»
23:09:30 чути голос «від'їдьте».
В подальшому відео продовжується тим, що чоловічий голос розповідає, що він п'яний спав в машині, підійшла людина і попросила від'їхати»
З наданого доказу слідує, що водія змусили від'їхати.
З пояснень, зазначеними в протоколі, ОСОБА_1 зазначив «попросили від'їхати».
Відповідно до сформованої позиції Європейського суду з прав людини наявність державного інтересу не можна використовувати в якості обґрунтування щодо використання доказів, отриманих в результаті поліцейської провокації, оскільки застосування таких доказів наражає обвинуваченого на ризик остаточно позбавитись справедливого судового розгляду із самого початку; внутрішньодержавне законодавство не повинно дозволяти використання доказів, отриманих в результаті підбурювання з боку державних агентів. В іншому випадку таке законодавство не відповідає принципу «справедливого судочинства». (Рішення ЄСПЛ у справах «Тейксейра де Кастро проти Португалії» від 9 червня 1998 року, «Худобін проти Російської Федерації» від 26 жовтня 2006 року, «Ваньян проти Російської Федерації» від 15 грудня 2005 року, «Раманаускас проти Литви» від 5 лютого 2008 року.)
Європейським судом вироблена концепція провокації, яка порушує пункт 1 статті 6 Конвенції, і є відмінною від застосування законних оперативних методів попереднього розслідування. Ним встановлено, що, тоді як застосування спеціальних методів розслідування, зокрема негласних, не може саме по собі порушувати право на справедливий судовий розгляд, небезпека поліцейської провокації в результаті таких заходів передбачає, що їх застосування повинно бути обмежене зрозумілими рамками (рішення ЄСПЛ від 5 лютого 2008 року у справі «Раманаускас проти Литви»).
Під провокацією (поліцейською) ЄСПЛ розуміє випадки, коли задіяні посадові особи, які є або співробітниками органів безпеки, або особами, що діють за їх дорученням, не обмежують свої дії лише розслідуванням кримінальної справи по суті неявним способом, а впливають на суб'єкт з метою спровокувати його на скоєння злочину, який в іншому випадку не було би скоєно, задля того щоб зробити можливим виявлення злочину, тобто отримати докази та порушити кримінальну справу (рішення ЄСПЛ у справі «Раманаускас проти Литви» від 5 лютого 2008 року).
Європейський суд з прав людини в своїх рішеннях, зокрема, у справах «Кобець проти України» від 14.02.2008, «Берктай проти Туреччини» від 08.02.2001, «Леванте проти Латвії» від 07.11.2002, неодноразово вказує, що оцінюючи докази, суд застосовує принцип доведення «за відсутності розумних підстав для сумніву», що може бути результатом цілої низки ознак або достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою неспростовних презумпцій.
Відповідно до ст. 62 Конституції України ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Відповідно до ст. 252 КУпАП України орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
За вказаних обставин судом установлено, що докази вини ОСОБА_1 у вчиненні ним правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП, не є переконливими і достатніми та не відповідають фактичним обставинам справи.
З цих підстав суд приходить до переконання про відсутність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП провадження у справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.
Частиною третьою ст. 62 Конституції України визначено, що усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Відповідно до ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше, як на підставах і в порядку, встановлених законом, провадження у справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що в діях ОСОБА_1 відсутній склад і подія адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, а тому, провадження у справі підлягає закриттю.
Керуючись ст.62 Конституції України, ст.ст.7, 38, 130, 247, 266,283-286, 247 КУпАП, п.2.9а Правил дорожнього руху України, Інструкцією про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства охорони здоров'я України від 09.11.2015 № 1452/735,
Провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.
Постанова судді у справах про адміністративне правопорушення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, за винятком постанов про застосування стягнення, передбаченого статтею 32 цього Кодексу, а також постанов, прийнятих за результатами розгляду справ про адміністративні правопорушення, передбачені статтею 185-3 цього Кодексу.
Постанова судді у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником протягом десяти днів з дня винесення постанови. Апеляційна скарга, подана після закінчення цього строку, повертається апеляційним судом особі, яка її подала, якщо вона не заявляє клопотання про поновлення цього строку, а також якщо у поновленні строку відмовлено.
Апеляційна скарга подається до Київського апеляційного суду через Іванківський районний суд Київської області.
Суддя Юрій ТКАЧЕНКО