ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
09.01.2024Справа № 910/8457/23
Суддя Господарського суду міста Києва Приходько І.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін матеріали
позовної заяви Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго"
до Державної міграційної служби України
про стягнення 818 945,61 грн.,
Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Державної міграційної служби України про стягнення 818 945,61 грн., з яких: 639 055,79 грн. - заборгованість за спожиту теплову енергію, 152 734,33 грн. - інфляційних втрат та 27 155,49 грн. - 3% річних.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за Договором №340509 на постачання теплової енергії у гарячій воді від 30.03.2021 в частині здійснення повної та своєчасної оплати за спожиту теплову енергію.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.06.2023 суд прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі № 910/8457/23 та постановив здійснювати розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання).
Про розгляд Господарським судом міста Києва справи № 910/8457/23 сторони повідомлялися належним чином, що підтверджується повернутим на адресу суду повідомлення про вручення поштових відправлень з відмітками про їх вручення.
04.07.2023 до Господарського суду міста Києва від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву та заява про залишення позовної заяви без розгляду.
13.07.2023 до Господарського суду міста Києва від представника позивача надійшли заперечення на заяву відповідача про залишення позовної заяви без розгляду.
03.08.2023 до Господарського суду міста Києва від представника позивача надійшла відповідь на відзив.
17.08.2023 до Господарського суду міста Києва від представника відповідача надійшли заперечення.
Станом на дату розгляду справи інших заяв та/або доказів від сторін на підтвердження своїх вимог та заперечень, в тому числі клопотань процесуального характеру, відзиву відповідача на позов до Господарського суду міста Києва не надходило.
Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Згідно з частиною 1, 2 статті 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
Судові рішення, внесені до реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (частини 1 статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").
Враховуючи наведені положення, господарський суд зазначає, що сторони не були позбавлені права та можливості самостійно ознайомитись з ухвалою суду, в якій зазначено відомості щодо його провадження, яке є у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
Враховуючи належне повідомлення сторін про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику їх уповноважених представників, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за наявними матеріалами.
Згідно із частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
Згідно розпорядження №1693 від 27.12.2017 Київської міської державної адміністрації Про деякі питання припинення Угоди щодо реалізації проекту управління та реформування енергетичного комплексу м. Києва від 27 вересня 2001 року, укладеної між Київською міською державною адміністрацією та акціонерною енергопостачальною компанією "Київенерго" Комунальне підприємство "Київтеплоенерго" визначено підприємством, за яким закріплено на праві господарського відання майна комунальної власності територіальної громади міста Києва, що повернуто з володіння та користування ПАТ "Київенерго". За розпорядженням №591 від 10.04.2018 Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Комунальному підприємству "Київтеплоенерго" надано ліцензію на право здійснення господарської діяльності з виробництва та постачання теплової енергії.
За інформацією позивача, відповідно до довідки №249542526 від 24.03.2021 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна 20.06.2019 було зареєстровано право власності Державної міграційної служби України на нежитлову громадську будівлю, корпус лабораторно-виробничий, об'єкт нежитлової нерухомості загальною площею 4 072,4 кв.м: приміщення підвалу будівлі - 495,0 кв.м, приміщення 1-го поверху - 504,4 кв.м. приміщення 2-го поверху - 512,8 кв.м, приміщення 3-го поверху - 913,7 кв.м, приміщення 4-го поверху - 212,0 кв.м, приміщення 5-го поверху - 510,8 кв. м., приміщення 6-го поверху - 511 кв.м., приміщення 7-го поверху - 512,7 кв.м. за адресою: місто Київ, вулиця Павлівська, будинок 29.
30.03.2021 Комунальним підприємством виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" (далі - Позивач/Постачальник) на адресу Державної міграційної служби України (далі - Відповідач/Споживач) було направлено Договір № НОМЕР_1 на постачання теплової енергії у гарячій воді (далі - Договір), за умовами якого постачальник зобов'язується поставити теплову енергію у гарячій воді споживачу для потреб опалення, вентиляції та гарячого водопостачання, а споживач зобов'язується отримати її та оплатити відповідно до умов, викладених в цьому договорі.
Вказана угода була підписана представником позивача, інформації щодо підпису представника відповідача у розпорядженні суду відсутня.
За твердженням позивача, у лютому 2021 року в ході цільової перевірки адміністративної будівлі за адресою м. Київ, вул. Павлівська, буд. 29, виявлено, що Відповідач здійснює самовільне споживання теплової енергії на потреби централізованого опалення, про що складено Акт про порушення споживачем Правил користування тепловою енергією та/або умов договору №21/4031 від 11.02.2021.
Відповідно до Акту №21/4031 від 11.02.2021, під час обстеження нежитлового приміщення Відповідача за адресою м. Київ, вул. Павлівська, буд. 29 встановлено, що «Відповідачем здійснюється самовільне без дозволу енергопостачальної організації бездоговірне споживання теплової енергії, що призвело до порушення п. 11, 12, 13, 22, 26, 40, 45, 46 Правил користування тепловою енергією, затверджених постановою КМУ від 03.10.2007 № 1198. Опалювальна площа будівлі становить 4 072,40 кв.м. Вузол комерційного обліку теплової енергії в будівлі відсутній. Об'єкт теплоспоживання підключений до системи подачі теплової енергії. Порушення Відповідачем правил користування тепловою енергією не ліквідовано». Як стверджує позивач, акт №21/4031 від 11.02.2021 складено за участю представника споживача, але від підписання даного акту представник відповідача відмовився.
За довідкою про стан розрахунків за прожиту від КП «КИІВТЕПЛОЕНЕРГО» теплоенергію здійснено нарахувань за спожиту теплову енергію для потреб централізованого опалення адміністративної будівлі Відповідача за адресою м. Київ, вул. Павлівська, буд. 29, за березня 2021 року в обсязі 433,745382 Гкал. на загальну суму 639 055,79 грн., що підтверджується обліковою карткою за березень 2021 року підписаною представником Позивача.
Облік споживання теплової енергії здійснюється за особовим рахунком № НОМЕР_1.
На підтвердження факту постачання теплової енергії та підтвердження обсягу відпущеної Відповідачу теплової енергії та її вартості, Позивач надає копію Акту про порушення споживачем Правил користування тепловою енергією та/або умов договору №21/4031 від 11.02.2021; копії корінців нарядів на включення та відключення об'єкту тепло споживання, складені КП «КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО»; копію розрахунку нарахування (добору) за спожиту теплову енергію без дозволу КП «КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО»; Довідку про нарахування за теплову енергію ДМС УКРАЇНИ за особовим рахунком № НОМЕР_1 ; Акт приймання-передавання товарної продукції за особовим рахунком № НОМЕР_1 ; Облікову картка за особовим рахунком № НОМЕР_1; Довідка про стан розрахунків за спожиту теплову енергію за особовим рахунком № НОМЕР_1 .
20.12.2021 Комунальним підприємством виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" було скеровано на адресу Державної міграційної служби України лист-повідомлення № 30/5/5/19410б-НОМЕР_1 про повне припинення постачання теплової енергії та наявність заборгованості за особовим рахунком № НОМЕР_1 в загальному розмірі 639 055,79 грн.
Проте, як вказує позивач, відповідач вимогу щодо погашення заборгованості у розмірі 639 055,79 грн. не здійснив, що і стало підставою для нарахування інфляційних втрат та 3% річних та звернення до суду з відповідним позовом.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Згідно з частиною 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Частиною 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України визначено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.
Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Верховним Судом у постанові від 19.01.2022 по справі № 924/316/21 вказано, що наведена норма визначає об'єктом захисту саме порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.
Відповідно до абзацу 2 частини 1 статті 175 Господарського кодексу України майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
З положень статті 509 Цивільного кодексу України та статті 173 Господарського кодексу України вбачається, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини, інші юридичні факти.
Частиною 1 статі 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 714 Цивільного кодексу України унормовано, що за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.
До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частинами 1-3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у частині 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України.
Частиною 3 статті 162 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позовна заява повинна містити виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову.
За таких обставин, приймаючи до уваги положення Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, позивачем при зверненні до суду з вимогами про стягнення вартості спожитої теплової енергії, позивачем повинно бути доведено насамперед обставини споживання відповідачем такої теплової енергії, виникнення у останнього обов'язку з її оплати, строк виконання якого настав.
Наразі, суд зазначає, що принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (пункт 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Руїс-Матеос проти Іспанії" від 23.06.1993).
Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.
Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов'язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.
До того ж, суд зазначає, що однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до статті 2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом
Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні "справедливого балансу" між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (пункт 33 Рішення від 27.10.1993 Європейського суду з прав людини у справі "Домбо Бегеер Б.В. проти Нідерландів").
У пункті 26 рішення від 15.05.2008 Європейського суду з прав людини у справі "Надточій проти України" суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.
В контексті наведених засад господарського судочинства суд звертає увагу учасників судового процесу на приписи статті 79 Господарського процесуального кодексу України, згідно яких наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Суд зауважує, що стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (відповідні висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).
Наразі, обґрунтовуючи позовні вимоги позивачем вказано, що оскільки відповідач є власником нежитлової громадської будівлі, корпус лабораторно-виробничий, об'єкт нежитлової нерухомості загальною площею 4 072,4 кв.м: приміщення підвалу будівлі - 495,0 кв.м, приміщення 1-го поверху - 504,4 кв.м. приміщення 2-го поверху - 512,8 кв.м, приміщення 3-го поверху - 913,7 кв.м, приміщення 4-го поверху - 212,0 кв.м, приміщення 5-го поверху - 510,8 кв. м., приміщення 6-го поверху - 511 кв.м., приміщення 7-го поверху - 512,7 кв.м. за адресою: місто Київ, вулиця Павлівська, будинок 29, облік споживання теплової енергії за період з 16.10.2020 по 11.02.2021 здійснювався за даними будинкового засобу обліку пропорційно опалювальній площі за особовим рахунком № НОМЕР_1.
На підтвердження позовних вимог заявником долучено до матеріалів справи облікові картки, складені енергопостачальною організацією, акти приймання-передавання товарної продукції, корінці наряду на підключення (відключення) будинку на початку та наприкінці опалювального сезону, акти прийняття та готовності теплового вузла обліку.
Заперечуючи проти задоволення позову відповідачем вказано, що приміщення, яке належить на праві власності Державній міграційній службі України не забезпечується теплопостачанням з центральної мережі, нагрівальні елементи у приміщенні відсутні.
Крім того, відповідач надав суду відповідь на лист позивача від 20.12.2021, з якого вбачається, що ним теплопостачальній організації була надіслана Додаткова угоду № 2 про розірвання Договору від 29.03.2018 № НОМЕР_1, а також додатково в листі зазначив, що відповідно до Акту прийому-передачі площадки під будівництво Реконструкції нежитлової громадської будівлі (корпусу лабораторно-виробничого) від 18.02.2019, що розташована по вул. Павлівській, 29, будівля передана підряднику ТОВ «Тензасоюзбуд».Крім того, звернув увагу позивача на те, що обладнання внутрішньої мережі опалення у вказаній нежитловій громадській будівлі, в тому числі і тепловий пункт, в 2018 році демонтовано, станом на сьогодні нове обладнання не встановлено, що унеможливлює споживання теплової енергії.
Наразі, суд зазначає, що позивачем не надано суду доказів облаштування за період з 2020-2021 рр. нагрівальними елементами та підключення/відключення приміщення відповідача до системи опалення.
Тобто, позивачем належними та допустимими доказами не доведено суду обставин постачання відповідачу у спірний період теплової енергії.
Надані заявником облікові картки - складені енергопостачальною організацією; акти приймання-передавання товарної продукції, також підписані лише з боку теплопостачальної організації. Корінці наряду на підключення (відключення) будинку на початку та на наприкінці опалювального сезону, акти прийняття та готовності теплового вузла обліку, суд оцінює критично як такі, що не є більш вирогідними, ніж докази, які надано на спростування позовних вимог відповідачем.
Щодо наявності Акту № 21/4031 про порушення споживачем Правил користування тепловою енергією від 11.02.2021, суд вказаний доказ сприймає критично, оскільки в матеріалах справи наявний Акт прийому-передачі площадки від 18.02.2019 про передачу вказаної будівлі під реконструкцію підрядній організації ТОВ «Тензасоюзбуд». Крім того, Акт про прошення був складений за відсутності належного представника відповідача.
У даному випадку, суд звертає увагу, що посилання позивача на відсутність у відповідача технічної документації на від'єднання від загальнобудкової системи опалення у визначеному чинним законодавством порядку, ніяким не спростовують висновків суду щодо доказової необґрунтованості тверджень позивача про отримання відповідачем у період з 16.10.2020 по 11.02.2021 теплової енергії на заявлену до стягнення суму.
За таких обставин, з огляду на вищенаведене у сукупності, суд дійшов висновку щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" до Державної міграційної служби України про стягнення заборгованості в розмірі 639 055,79 грн.
Вимоги про стягнення 152 734,33 грн. - інфляційних втрат та 27 155,49 грн. - 3% річних підлягають залишенню без задоволення як похідні.
Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (частина 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до пункту 5 частини 4 статті 238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" (SERYAVIN OTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994, серія A, № 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), № 49684/99, п. 30, від 27.09.2001).
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах №910/13407/17, №915/370/16 та №916/3545/15.
З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу, залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду щодо відмови в задоволенні позовних вимог.
Судовий збір за розгляд справи відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на позивача.
Радою Суддів України затверджено Рішення № 23 від 05.08.2022 "Про затвердження рекомендацій щодо роботи судів в умовах воєнного стану" відповідно до якого, у керівників організацій, установ, підприємств та інших роботодавців має бути відпрацьований чіткий та зрозумілий алгоритм дій на випадок повітряної тривоги або інших сповіщень про небезпеку, які надходять від органів управління цивільного захисту, а у разі відсутності поблизу відповідних захисних споруд чи неможливості забезпечити надійний захист працівників у робочих приміщеннях, приймати рішення стосовно переведення працівників на дистанційну форму роботи.
З урахуванням Рішення Ради Суддів України № 23 від 05.08.2022, інтенсивністю повітряних тривог у місті Києві протягом червня - грудня 2023 року та загрозою ракетних ударів, судді та працівники суду змушені припиняти робочий процес та слідкувати у найближче укриття, яке розташоване за адресою: бульвар Тараса Шевченка, станція метро «Університет».
Враховуючи викладене, це значним чином вносить корективи у роботу суду та вищевказане впливає на дотримання строків під час розгляду справ у Господарському суді міста Києва.
Отже, беручи до уваги особливості режиму роботи суду, зважаючи на вищезазначені обставини, термін перебування судді Приходько І.В. на лікарняному, повний текст судового рішення по справі № 910/8457/23 виготовлено 09.01.2024.
На підставі викладеного та керуючись статтями 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238, 240-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. У задоволенні позову Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" до Державної міграційної служби України про стягнення 818 945,61 грн. - відмовити.
2. Витрати по сплаті судового збору покласти на позивача.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 254, 256-259 ГПК України з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI "Перехідні положення" ГПК України.
Повний текст рішення складено та підписано 09.01.2024.
Суддя І.В. Приходько