09 січня 2024 рокуЛьвівСправа № 438/1538/23 пров. № А/857/20953/23
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
головуючої судді - Судової-Хомюк Н.М.,
суддів - Онишкевича Т.В. Шинкар Т.І.
за участі секретаря судового засідання Хомин Ю.Є.,
представника позивача: не з'явився
представника відповідача: не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Бориславського міського суду Львівської області від 23 жовтня 2023 року у справі №438/1538/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Львівській області, третя особа яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Інспектор СРПП ВП №1 Дрогобицького РВП ГУНП у Львівській області Матлак Уляна Миронівна про скасування постанови,-
суддя в 1-й інстанції Ткачова С.М.
час ухвалення рішення не зазначено
місце ухвалення рішення м.Борислав
дата складання повного тексту рішення не зазначено,-
ОСОБА_1 (далі також ОСОБА_1 , позивач) звернувся в суд з позовом до Головного управління Національної у Львівській області (далі також ГУНП у Львівській області) та просив:
- скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованого не в автоматичному режимі, серії ЕАС №7368910 від 20.07.2023 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.2 ст.126 КУпАП.
- Справу про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ч. 2 ст.126 КУпАП - закрити.
В обґрунтування позивних вимог покликається на те, що 20.07.2023 інспектор СРППВП №1Дрогобицького РВПГУНП у Львівській області, лейтенант поліції Матлак У.М. винесла постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху,зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕАС №7368910 на ОСОБА_1 за керування 20.07.2023 о 20 год 58 хв по вулиці Коваліва, 45,в місті Бориславі Львівської області транспортним засобом марки VOLKSWAGEN TRANSPORTER, д.н.з. НОМЕР_1 , не маючи при собі посвідчення водія на право керування ТЗ відповідної категорії, та застосувала до останнього адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 3400грн.. Зазначає, що ч.2 ст.126 КУпАП передбачає адміністративну відповідальність за керування транспортним засобом особою, яка не має права керування таким транспортним засобом, або за передачу керування транспортним засобом особі, котра не має права керування таким транспортним засобом, а не за керування транспортним засобом особою, яка не має при собі посвідчення водія відповідної категорії. Натомість, інспектор СРППВП №1Дрогобицького РВПГУНП у Львівській області, лейтенант поліції Матлак У.М. на час винесення оскаржуваної постанови не встановила та не здобула будь-яких доказів, що позивач не має права керування транспортним засобом. В оскаржуваній постанові інспектор фактично встановила, що позивач не мав при собі посвідчення водія на право керування ТЗ відповідної категорії, а не той факт, що він керував транспортним засобом, не маючи такого права, що є різними правими поняттями. Крім того зазначає, що в матеріалах справи відсутні доказу, який би підтверджували факт порушення ОСОБА_1 правил дорожнього руху, що свідчить про недоведеність суб'єктом владних повноважень правомірність прийнятої ним постанови. Також зазначає, що інспектор Матлак У.М. при розгляді справи про адміністративне правопорушення відносно позивача не оголошувала йому, яка справа ним розглядається, не роз'яснила права та обов'язки, не заслухав пояснення особи не було заслухано.
Рішенням Бориславського міського суду Львівської області від 23 жовтня 2023 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись із ухваленим рішенням, його оскаржив позивач, який вважає, що оскаржуване рішення прийняте з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю.
Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за умови наявності юридичного складу адміністративного правопорушення, в т.ч. вини особи у його вчиненні, які підтверджена належними та допустимим доказами.
Апелянт вказує, що відповідачем не було надано будь-яких доказів моменту вчинення правопорушення водієм транспортного засобу, тобто керування транспортним засобом особою, яка не має права керування таким транспортним засобом, пояснень свідків чи очевидців тощо, матеріали справи не містять, посилання на них відсутні і в оскаржуваній постанові.
Зазначає, що покликання суду першої інстанції як на доказ, на відеозапис з нагрудної камери інспектора, є грубим порушенням норм ч.9 статті 79 КАС України, оскільки докази третьої особи суд в даному випадку не міг взяти до уваги.
Крім того, скаржник звертає увагу суду, що в оскаржуваній постанові відсутні докази, що при розгляді справи про адміністративне правопорушення, позивачу було роз'яснено його права, передбачені статтею 268 КУпАП, чим грубо порушено право позивача на захист, який йому гарантовано Конституцією України та КУпАП.
Відповідач правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
Відповідно до частини четвертої статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також - КАС України) відсутність відзиву не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Представник апелянта направив до суду апеляційної інстанції клопотання про розгляд справи без участі позивача.
Інші особи, які беруть участь у справі в судове засідання не прибули, хоча належним чином повідомлені про дату, час та місце судового розгляду, що відповідно до ч. 4 ст. 229, ч. 3 ст. 268, ч. 2 ст. 313 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши суддю доповідача, пояснення сторін, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд при розгляді цієї справи виходить з наступних міркувань.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 20.07.2023 інспектором СРПП ВП №1 Дрогобицького РВП ГУНП у Львівській області лейтенантом поліції Матлак У.М. винесено постанову серії ЕАС № 7368910, якою ОСОБА_1 визнано винним за ч. 2 ст. 126 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 3400 гривень.
Зі змісту вказаної постанови вбачається, що ОСОБА_1 , керуючи 20.07.2023 року о 20 год 58 хв по вулиці Коваліва, поблизу будинку №45, в місті Бориславі Львівської області транспортним засобом марки VOLKSWAGEN TRANSPORTER, д.р.н. НОМЕР_1 , не мав при собі посвідчення водія на право керування ТЗ відповідної категорії.
Не погоджуючись з постановою, позивач звернувся із позовом до суду.
Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що не визнання позивачем обставин, зазначених у постанові про притягнення до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст.126 КУпАП, а саме покликання представника позивача Крамара Ю.М., що обставини викладені в оскаржуваній постанові не відповідають дійсності та фактичним обставинам справи, а постанова є незаконною, необґрунтованою і такою, що винесена поліцейською ОСОБА_2 формально, з грубим порушенням норм права, розцінювались судом першої інстанції, як спосіб уникнути адміністративної відповідальності. Позивачем до суду першої інстанції не надано жодного допустимого та належного доказу, який би спростовував обставини викладені в постанові. Зокрема, не надано суду доказів, які б свідчили, що на момент зупинки його транспортного засобу у ОСОБА_1 було право керування транспортними засобами.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що поліцейська Матлак У.М. правильно визначила кваліфікацію дій ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 126 КУпАП, яке передбачає відповідальність за керування транспортним засобом особою, яка не має права керування таким транспортним засобом, та правильно застосувала санкцію, а саме штраф у розмірі 3400 грн..
Враховуючи зазначені висновки суду першої інстанції, колегія суддів погоджується з такими та зазначає наступне.
Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством.
Згідно із ст. 9 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі КУпАП) адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Статтею 7 КУпАП передбачено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.
Відповідно до ст.245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Згідно зі ст.280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до ч.5 ст. 14 Закону України «Про дорожній рух» передбачає, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам, виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.
За змістом п.1.3 та п.1.9 ПДР України учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Відповідно до п.2.1а ПДР України водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі посвідчення на право керування транспортним засобом відповідної категорії.
Згідно із ч.2 ст.126 КУпАП вбачається, що керування транспортним засобом особою, яка не має права керування таким транспортним засобом, або передача керування транспортним засобом особі, яка не має права керування таким транспортним засобом, -тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Ст.251 КУпАП передбачає, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Як вбачається зі змісту оскаржуваної постанови ОСОБА_1 , керуючи 20.07.2023 року о 20 год 58 хв по вулиці Коваліва, поблизу будинку №45, в місті Бориславі Львівської області транспортним засобом марки VOLKSWAGEN TRANSPORTER, д.р.н. НОМЕР_1 , не мав при собі посвідчення водія на право керування ТЗ відповідної категорії.
Ст.72 КАС України передбачає, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
За приписами ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Зазначене положення поширюється на доказування правомірності оскаржуваного рішення (дії чи бездіяльності). Окрім доказування правових підстав для рішення (тобто правомірності), суб'єкт владних повноважень повинен доказувати фактичну підставу, тобто наявність фактів, з якими закон пов'язує можливість прийняття рішення, вчинення дії чи утримання від неї.
Відповідно до ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Колегією суддів оглянуто та досліджено відеозаписи з камери нагрудного реєстратора поліцейського, що знаходяться на цифрових носіях інформації DVD-R та містяться у матеріалах справи, з яких вбачається, що на запитання інспектора поліції Матлак У.М. позивач відповідає, що він позбавлений права керування транспортним засобом та не має права керування транспортним засобом.
Також, колегія суддів звертає увагу на ту обставину, що ОСОБА_1 не заперечує факту вчинення ним адміністративного правопорушення.
На підставі наведеного, враховуючи відсутність доказів повернення позивачу права керування транспортними засобами, колегія суддів дійшла висновку, що відповідачем доведено факт вчинення позивачем правопорушення передбаченого ч.2 ст.126 КУпАП, тому підстави для скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕАС №7368910 від 20 липня 2023 року відсутні.
Щодо доводів апелянта, про невідповідність обставини викладені у оскаржуваній постанові колегія суддів зазначає, що вказані неточності не спростовують самого факту правопорушення та не звільняють позивача від адміністративної відповідальності.
Колегія суддів також не приймає до уваги доводи апелянта про те, що інспектором не було роз'яснено його права, оскільки зі змісту копії оскаржуваної постанови яка була долучена до відзиву на позовну заяву вбачається, що позивачу були роз'яснені права, передбачені статтею 268 КУпАП, що підтверджується його підписом у графі 8 вказаної постанови; при цьому, будь-яких заяв, зауважень чи клопотань (в тому числі, що транспортним засобом не керував) постанова не містить.
При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що з долучених до матеріалів справи відеозаписів не вбачається, що працівником поліції при розгляді справи про адміністративне правопорушення не були дотримані вимоги передбачені КУпАП, доказів протилежного позивачем не надано, що спростовує доводи апелянта в цій частині.
Колегія суддів також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Також згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги докази, наявні в матеріалах справи, доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи нових переконливих доводів, які б були безпідставно залишені без розгляду судом першої інстанції.
Порушень норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права поза межами вимог апелянта та доводів, викладених у апеляційній скарзі, у ході апеляційного розгляду справи встановлено не було.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.
Керуючись ч.4 ст. 229, ст.ст. 243, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Бориславського міського суду Львівської області від 23 жовтня 2023 року у справі № 438/1538/23 - без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя Н. М. Судова-Хомюк
судді Т. В. Онишкевич
Т. І. Шинкар
Повне судове рішення складено 09 січня 2024 року