Справа № 753/12441/22 Головуючий у суді І інстанції Цимбал І.К.
Провадження № 22-ц/824/854/2024 Доповідач у суді ІІ інстанції Голуб С.А.
№ 22-з/824/77/2024
08 січня 2024 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Голуб С.А., суддів: Слюсар Т.А., Таргоній Д.О., розглянувши в приміщенні Київського апеляційного суду у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 12 грудня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа - публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта», про стягнення матеріальної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди,
У жовтні 2022 року ОСОБА_2 в особі представника - адвоката Лаврентьєва Д.О. звернувся до суду з вказаним вище позовом, в якому просив стягнути з ОСОБА_1 на його користьзавдану матеріальну шкоду у розмірі 31 714,29 грн та судові витрати, які складаються з витрат по сплаті судового збору у розмірі 992,40 грн та витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10 500 грн.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 07 листопада 2021 року в м. Бориспіль Київської області по вул. Горбатюка, 2 сталася дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП) за участю автомобіля «Citroen C3 Picasso», д.н.з. НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_2 , та автомобіля «Skoda Octavia», д.н.з. НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_1 , в результаті якої належний позивачу на праві власності транспортний засіб марки «Citroen C3 Picasso» отримав механічні пошкодження.
Винним у скоєнні вказаної ДТП визнано відповідача постановою суду від 22 листопада 2021 року у справі № 359/11360/21.
Цивільно-правова відповідальність відповідача, як водія транспортного засобу марки «Skoda Octavia», на момент ДТП була застрахована у ПАТ «НАСК «Оранта» згідно з полісом № 202891436 від 21 лютого 2021 року.
16 листопада 2021 року автомобіль «Citroen С3 Picasso»був наданий для огляду оцінювачу ПАТ «НАСК «Оранта» Кучеренко К.П. з метою встановлення суми спричиненої матеріальної шкоди та складено протокол (акт) огляду транспортного засобу, яким засвідчені наявні пошкодження транспортного засобу.
23 грудня 2021 року ПАТ «НАСК «Оранта» визначило суму страхового відшкодування у розмірі 16 658,21 грн та здійснило його виплату на користь позивача.
Однак, для проведення ремонтних робіт по відновленню автомобіля «Citroen СЗ Picasso» ОСОБА_2 звернувся до ТОВ «Ніко Мегаполіс», яке виконало рихтувально-малярні роботи на загальну суму 54 772,61 грн з ПДВ, що підтверджується нарядом-замовленням № ТМ002418 від 20 січня 2022 року, який є актом виконаних робіт.
25 листопада 2021 року позивачем здійснено платіж на користь ТОВ «Ніко Мегаполіс» за ремонтно-відновлювальні роботи транспортного засобу в сумі 20 000 грн, а 20 січня 2022 року здійснено доплату грошових коштів у розмірі 34 772,60 грн, що підтверджується квитанціями № ПП5367377 та № ПН5627391.
Оскільки зазначена сума перевищувала суму страхового відшкодування, ОСОБА_2 звернувся до страхової компанії з листом від 25 січня 2022 року, в якому просив здійснити перерахунок суми страхового відшкодування на підставі понесених фактичних витрат згідно акту виконаних робіт.
21 лютого 2022 року оцінювачем Куреченком К.П. складено звіт № 66559, відповідно до якого вартість матеріального збитку, завданого власникові КТЗ «Citroen СЗ Picasso», д.н.з. НОМЕР_1 , в результаті його пошкодження при ДТП склала 23 058,32 грн, а вартість відновлювального ремонту - 42 332,08 грн.
30 березня 2022 року ПАТ «НАСК «Оранта» визначило додаткову суму страхового відшкодування у розмірі 6 400,11 грн та здійснило відповідну доплату на користь позивача. Отже, за вказаним страховим випадком ОСОБА_2 отримав від страховка заподіювача шкоди страхове відшкодування у загальному розмірі 23 058,32 грн (з урахуванням закруглення копійок під час виплати).
Відтак, матеріальний збиток позивача у вигляді фактично понесених витрат на ремонт пошкодженого транспортного засобу з урахуванням виплаченої суми страхового відшкодування становить 31 714,29 грн (54 772,61 - 23 058,32) і обов'язок сплатити зазначену різницю заподіяної майнової шкоди слід покласти на відповідача, як винуватця ДТП.
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 12 грудня 2022 рокупозов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суму коштів у загальному розмірі 43 206,69 грн, з яких: 31 714,29 грн - розмір завданої матеріальної шкоди; 992,40 грн - витрати зі сплати судового збору; 10 500 грн - витрати на професійну правничу допомогу.
Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, відповідач в особі представника - адвоката Карапетяна А.Р. звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати з мотивів неповного з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, та неправильного застосування норм матеріального права, і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.
В доводах апеляційної скарги наголошує на тому, що завдані позивачу збитки внаслідок ДТП мала відшкодувати страхова компанія, оскільки заявлений розмір майнової шкоди не перевищував ліміт відповідальності страховика, який становить 130 000 грн.
Крім того, у відповідача є обґрунтовані підстави сумніватися у правильності нарахованої суми страхового відшкодування навіть з урахуванням значення коефіцієнта фізичного зносу транспортного засобу, оскільки такий знос було розраховано оцінювачем щодо всього автомобіля, а не його складників, які підлягали заміні. У звіті про оцінку КТЗ Citroen СЗ, держномер НОМЕР_1 , який був зроблений ТОВ «Гарант-Асістанс» на замовлення ПАТ «НАСК «Оранта» допущені численні навмисні або випадкові порушення законодавства та вимог до складання відповідного звіту, що істотно вплинуло на суму відшкодованої шкоди позивачу, а відповідно і на позовні вимоги. Саме тому у відповідача є всі підстави вважати позовні вимоги безпідставними. Втім, суд першої інстанції не надав належної оцінки вищезазначеному звіту, внаслідок чого було зроблено невірні висновки щодо наявність делікатних зобов'язань відповідача перед позивачем.
Також вважає, що квитанції № ПП5367377 та № ПН5627391, надані позивачем на підтвердження проведення розрахунків за ремонтні роботи, не відповідають вимогам законодавства, на жодній з них нема власноручного підпису користувача та працівника надавача платіжних послуг, а також позивачем не було надано доказів використання кваліфікованого електронного підпису, що не було враховано судом першої інстанції при дослідженні відповідних доказів.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач в особі представника - адвоката Лаврентьєва Д.О.просить вказану апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, посилаючись на те, що доводи відповідача є безпідставними, оскільки суд першої інстанції забезпечив повний та всебічний розгляд справи, надав належну оцінку наданим позивачем доказам та обставинам справи, ухвалив законне й обґрунтоване рішення з додержанням норм матеріального права.
Позивач не погоджується із доводами апеляційної скарги про те, що ТОВ «Гарант-Асістанс» невірно розраховано фізичний знос та невірно ідентифікований КТЗ позивача, адже в пункті 3.5 звіту № 66559 визначено вартість відновлювального ремонту автомобіля Сітроен СЗ з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу складових, що підлягають заміні (СВРЗ), яка складає 23 058,32 грн, а пунктом 3.4 звіту визначено, що коефіцієнт фізичного зносу автомобіля складає 0,60. Отже, як вбачається зі звіту № 65559, при визначенні вартості відновлювального ремонту оцінювач застосував коефіцієнт фізичного зносу до складників КТЗ, які належать до заміни. Таким чином, розрахунок вартості відновлювального ремонту розраховано правильно та з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу складових, які належать до заміни, за відповідною формулою, визначеною Методикою.
З приводу тверджень відповідача щодо недостовірності доказів, квитанцій про оплату за ремонт автомобіля, оскільки останні не відповідають Інструкції, сторона позивача зазначає, що вказана Інструкція стосується банків та надавачів платіжних послуг й визначає обов'язкові вимоги до касових документів. Надані позивачем квитанції містять печатку та підпис касира і є належними доказами здійснення платіжної операції. Вимоги, визначені в пункті 104 Інструкції, стосуються примірника квитанції, який залишає банк у себе і який містить підпис платника. Банк на виконання вимог Інструкції видав позивачу примірники квитанцій з підписом касира та печаткою банку, які містять необхідні реквізити та є належними доказами здійснення оплати позивачем.
Також у відзиві з посиланням на норми матеріального права та судову практику позивач спростовує доводи відповідача щодо того, що заявлену в позові шкоду має відшкодовувати ПАТ «НАСК «Оранта», оскільки розмір цієї шкоди не перевищує ліміту відповідальності.
Представник відповідача - адвокат Карапетян А.Р. подав до апеляційного суду заяву про поворот виконання рішення суду, в якій просить у разі задоволення апеляційної скарги та скасування рішення Дарницького районного суду м. Києва від 12 грудня 2022 року у порядку повороту виконання зазначеного рішення стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 43 206,69 грн, які були примусового стягнуті з останнього в межах виконавчого провадження № 70823303.
Згідно із частиною першою статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Частиною першою статті 7 ЦПК України встановлено, що розгляд справ у судах проводиться усно і відкрито, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Такий випадок передбачено у частині тринадцятій статті 7 ЦПК України, згідно з якою розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
У зв'язку з наведеним та на підставі ухвали апеляційного суду про призначення справи до судового розгляду у порядку письмового провадження, перегляд справи в апеляційному порядку здійснено без повідомлення (виклику) учасників справи.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.
За правилом частин першої, другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Судом першої інстанції встановлено, що 07 листопада 2021 року в м. Бориспіль Київської області по вул. Горбатюка, 2 сталася ДТП за участю автомобіля «Citroen C3 Picasso», д.н.з. НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_2 , та автомобіля «Skoda Octavia», д.н.з. НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_1 , в результаті якої належний позивачу на праві власності транспортний засіб марки «Citroen C3 Picasso» отримав механічні пошкодження.
Постановою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 22 листопада 2021 року у справі № 359/11360/21, яка набрала законної сили 02 грудня 2021 року, ОСОБА_1 визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП, та притягнуто до адміністративної відповідальності y вигляді штрафу.
Цивільно-правова відповідальність відповідача, як водія транспортного засобу марки «Skoda Octavia», на момент ДТП була застрахована у ПАТ «НАСК «Оранта» згідно з полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № 202891436 від 21 лютого 2021 року.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем до представництва страховика було подано заяву про виплату страхового відшкодування та ряд інших необхідних у такому випадку документів.
23 грудня 2021 року ПАТ «НАСК «Оранта» визначило суму страхового відшкодування у розмірі 16 658,21 грн та здійснило його виплату на користь позивача, що підтверджується заявою на видачу готівки № 3329340711 від 23 грудня 2021 року.
Для проведення ремонтних робіт по відновленню автомобіля «Citroen СЗ Picasso» ОСОБА_2 звернувся до ТОВ «Ніко Мегаполіс», яке виконало рихтувально-малярні роботи на загальну суму 54 772,61 грн з ПДВ, що підтверджується нарядом-замовленням № ТМ002418 від 20 січня 2022 року, який є актом виконаних робіт.
25 листопада 2021 року позивачем здійснено платіж на користь ТОВ «Ніко Мегаполіс» за ремонтно-відновлювальні роботи транспортного засобу в сумі 20 000 грн, а 20 січня 2022 року здійснено доплату грошових коштів у розмірі 34 772,60 грн, що підтверджується відповідними квитанціями № ПП5367377 від 25 листопада 2021 року та № ПН5627391 від 20 січня 2022 року.
25 січня 2022 року ОСОБА_2 звернувся до ПАТ «НАСК «Оранта» із заявою, в якій просив здійснити перерахунок суми страхового відшкодування на підставі понесених фактичних витрат згідно акту виконаних робіт.
21 лютого 2022 року оцінювачем ТОВ «Гарант-Асістанс»Куреченком К.П. складено звіт № 66559 про оцінку КТЗ Citroen СЗ, держномер НОМЕР_1 , відповідно до якого вартість матеріального збитку, завданого власникові зазначеного КТЗ, в результаті його пошкодження при ДТП складає 23 058,32 грн, а вартість відновлювального ремонту - 42 332,08 грн.
30 березня 2022 року ПАТ «НАСК «Оранта» визначило додаткову суму страхового відшкодування у розмірі 6 400,11 грн та здійснило відповідну доплату на користь позивача, що підтверджується заявою на видачу готівки № 7386315117 від 30 березня 2022 року.
Таким чином суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_2 отримав від ПАТ «НАСК «Оранта» суму страхового відшкодування у загальному розмірі 23 058,32 грн, а для відновлення пошкодженого транспортного засобу (фактичні витрати на відновлення) сплатив 54 772,61 грн з ПДВ на користь ТОВ «Ніко Мегаполіс», яке виконало рихтувально-малярні роботи на вказану суму, що підтверджується нарядом-замовленням № ТМ002418 від 20 січня 2022 року, який є актом виконаних робіт.
Як вбачається із вказаного наряду-замовлення № ТМ002418, вартість робіт (Ср) складає 15 601,44 грн, вартість матеріалів (См) - 5 775,47 грн, а вартість складових, що підлягають заміні під час ремонту (Сс) - 33 395,70 грн.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що транспортний засіб позивача було пошкоджено з вини відповідача, тому він зобов'язаний сплатити позивачу різницю між фактичним розміром майнової шкоди (понесеними витратами на відновлення пошкодженого автомобіля) і страховою виплатою (страховим відшкодуванням), що здійснена його страховиком на підставі договору (полісу) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, у розмірі 31 714,29 грн.
Колегія суддів погоджується із таким висновком суду першої інстанції виходячи з такого.
Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, в тому числі і відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
Відповідно до частини першої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
За змістом вказаної норми, за загальним правилом: по-перше, в повному обсязі; по-друге, особою, яка безпосередньо її завдала, шкода підлягає відшкодуванню.
Згідно з частинами першою, другою статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою (пункт 1 частини першої статті 1188 ЦК України).
Проте із вказаних правил є винятки, передбачені законом. Одним з таких винятків є страхування особою цивільно-правової відповідальності.
Страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів (стаття 1 Закону України «Про страхування»).
За договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (стаття 979 ЦК України).
Предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов'язані, зокрема, з відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності) (стаття 980 ЦК України).
Види обов'язкового страхування в Україні визначені у статті 7 Закону України «Про страхування». До них пункт 9 частини першої вказаної статті відносить страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Відносини у цій сфері регламентує, зокрема Закон України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон № 1961-IV).
Згідно зі статтею 999 ЦК України до відносин, що випливають із обов'язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.
Саме на забезпечення таких зобов'язань було ухвалено Закон № 1961-IV, яким визначено як засади, так і процедури отримання потерпілими особами за наслідками ДТП, відшкодування заподіяної шкоди.
Згідно з статтею 3 Закону №1961-IV обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів здійснюється, зокрема, з метою забезпечення відшкодування шкоди майну потерпілих внаслідок ДТП та захисту майнових інтересів страхувальників.
У разі настання страхового випадку страховик (страхова компанія) у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров'ю, майну третьої особи (абзац 1 пункту 22.1 статті 22 Закону № 1961 IV).
Відшкодування шкоди особою, яка її завдала, можливе лише за умови, що згідно із Законом № 1961-IV у страховика (страховика) не виник обов'язок з виплати страхового відшкодування, чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Покладання обов'язку з відшкодування шкоди в межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону № 1961 IV). Уклавши договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов'язання бере на себе у межах суми страхового відшкодування виконання обов'язку страхувальника, який завдав шкоди (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц та від 03 жовтня 2018 року у справі № 760/15471/15-ц з урахуванням постанови Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі №147/66/17).
Таким чином Велика Палата Верховного Суду послідовно наголошувала, що основний тягар відшкодування шкоди, спричиненої за наслідками ДТП, повинен нести страховик та саме він є належним відповідачем у справах за позовами про відшкодування шкоди в межах страхової суми.
Водночас відповідно до частини третьої статті 988 ЦК України страхова виплата за договором майнового страхування і страхування відповідальності (страхове відшкодування) не може перевищувати розміру реальних збитків. Інші збитки вважаються застрахованими, якщо це встановлено договором.
За положеннями статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Вказана норма у главі 82 ЦК України визначає особливості розподілу повної відповідальності (стаття 1166 ЦК України) між особою, яка заподіяла шкоду та її страховиком. Стаття 1194 ЦК України, встановивши межі відповідальності особи, яка заподіяла шкоду та застрахувала свою цивільну відповідальність у розмірі, що перевищує страхове відшкодування, тим самим покладає решту відповідальності на страховика.
З огляду на вказане, стаття 1194 ЦК України застосовується до будь-яких правовідносин, в яких бере участь особа, яка заподіяла шкоду та застрахувала свою цивільну відповідальність.
Колегія суддів звертає увагу на те, що як право потерпілого на відшкодування заподіяної шкоди так і кореспондуючий обов'язок страховика (страхової компанії) здійснити його відшкодування виникає на підставі настання страхового випадку - ДТП.
При цьому зазначений закон встановлює як підстави відшкодування шкоди і відмови страховика у такому відшкодуванні, так і процедури, за якими така шкода відшкодовується.
Отже, відшкодування шкоди власником транспортного засобу або винуватцем дорожньо-транспортної пригоди, відповідальність якої застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, якщо у страховика не виник обов'язок з виплати страхового відшкодування, або розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.
Виходячи з наведеного, слід дійти висновку, що внаслідок заподіяння під час ДТП шкоди виникають цивільні права й обов'язки, пов'язані з її відшкодуванням. Зокрема, потерпілий набуває право отримати відшкодування шкоди, а обов'язок виплатити відповідне відшкодування за Законом № 1961-IV виникає у страховика особи, яка застрахувала цивільну відповідальність та в особи, яка застрахувала цивільну відповідальність, якщо розмір завданої нею шкоди перевищує розмір страхового відшкодування, зокрема на суму франшизи, чи якщо страховик за Законом №1961-IV не має обов'язку здійснити страхове відшкодування (регламентну виплату).
Тобто внаслідок заподіяння під час ДТП шкоди (настання страхового випадку) винуватець ДТП не звільняється від обов'язку відшкодувати завдану шкоду, але цей обов'язок розподіляється між ним і страховиком.
Аналогічний правовий висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 14 грудня 2021 року у справі № 147/66/17 (провадження № 14-95цс20).
Відтак, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої шкоди, суд на підставі статті 1194 ЦК України постановляє стягнути з винної особи, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, на користь потерпілої особи різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
У даному випадку позивачем як потерпілою особою (власником майна) пред'явлено вимогу до відповідача як винуватця ДТП про відшкодування залишку між фактичним розміром збитків та сумою страхового відшкодування, яку виплатив його страховик, для повного відшкодування завданої майнової шкоди у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу в ДТП, розмір якої встановлено, зокрема складеним на замовлення страхової компанії висновком про вартість майна № 66559 від 21 лютого 2022 року кваліфікованим оцінювачем СОД ТОВ «Гарант-Асістанс» Куреченком К.П. за результатом проведення огляду і оцінки автомобіля позивача.
В апеляційній скарзі відповідач вказує, що обов'язок з відшкодування завданих позивачу внаслідок ДТП збитків слід покласти саме на страховика, оскільки заявлений розмір майнової шкоди не перевищував ліміт відповідальності страховика, а також наявні підстави сумніватися у правильності нарахованої суми страхового відшкодування навіть з урахуванням значення коефіцієнта фізичного зносу транспортного засобу.
Таким чином, за заявленими вимогами позивача та за запереченнями відповідача предметом доказування у цій справі на стадії її апеляційного перегляду є розмір страхового відшкодування, яке здійснило ПАТ «НАСК «Оранта» на користь ОСОБА_2 на підставі договору (полісу) у зв'язку з пошкодженням його автомобіля «Citroen C3 Picasso», д.н.з. НОМЕР_1 , в результаті ДТП, що сталась 07 листопада 2021 року.
У частині третій статті 12, частині першій статті 81 ЦПК України закріплено загальне правило розподілу обов'язків з доказування, а саме кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, у тому числі випадків наявності підстав звільнення від доказування. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до частини першої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Збитками, зокрема, є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки) (пункт 1 частини другої статті 22 ЦК України).
Згідно із статтею 1192 ЦК України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі.
Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Тобто, розмір збитків визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент ДТП або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
У пункті 14 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 березня 2013 року № 4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» судам роз'яснено, що при визначенні розміру та способу відшкодування шкоди, завданої майну потерпілого, судам слід враховувати положення статті 1192 ЦК України. Наприклад, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ такого ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Коли відшкодування шкоди в натурі неможливе, потерпілому відшкодовуються в повному обсязі збитки відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі. Як при відшкодуванні шкоди в натурі, так і при відшкодуванні реальних збитків потерпілий має право вимагати відшкодування упущеної вигоди.
Статтями 28, 29 Закону № 1961-IV передбачено, що шкода, заподіяна в результаті ДТП майну потерпілого - це шкода, пов'язана: з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу; з пошкодженням чи фізичним знищенням доріг, дорожніх споруд, технічних засобів регулювання руху; з пошкодженням чи фізичним знищенням майна потерпілого; з проведенням робіт, які необхідні для врятування потерпілих у результаті ДТП; з пошкодженням транспортного засобу, використаного для доставки потерпілого до відповідного закладу охорони здоров'я, чи забрудненням салону цього транспортного засобу; з евакуацією транспортних засобів з місця ДТП.
При цьому у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.
Відновлювальний ремонт (або ремонт) - комплекс операцій щодо відновлення справності або роботоздатності колісного транспортного засобу чи його складника та відновлення їхніх ресурсів. Ремонт здійснюється методами відновлення чи заміни складових частин (пункт 1.6 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24 листопада 2003 року № 142/5/2092).
Відповідно до пункту 2.4 указаної Методики вартість матеріального збитку (реальні збитки) визначається як вартісне значення витрат, яких зазнає власник у разі пошкодження або розукомплектування КТЗ, з урахуванням фізичного зносу та витрат, яких зазнає чи може зазнати власник для відновлення свого порушеного права користування КТЗ (втрати товарної вартості).
Згідно із вимогами пункту 8.2 цієї Методики вартість відновлювального ремонту з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу транспортного засобу розраховується за формулою: Сврз = С р+ С м+ С сХ (1- Е З), де: С р- вартість ремонтно-відновлювальних робіт, грн; С м- вартість необхідних для ремонту матеріалів, грн; С с- вартість нових складників, що підлягають заміні під час ремонту, грн; Е З- коефіцієнт фізичного зносу.
Таким чином, якщо для відновлення пошкодженого у ДТП транспортного засобу ремонт здійснюється методом заміни складових частин, що були пошкоджені, на нові, страховик за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності відшкодовує не повну вартість цих складових частин, а з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу складників аварійно пошкодженого транспортного засобу.
З огляду на наведене вище, обов'язком страховика заподіювача шкоди є відшкодування витрат, пов'язаних з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, тому за обставин цієї справи у нього не виникло обов'язку повного відшкодування шкоди в межах ліміту відповідальності.
У справі, яка переглядається, позивачем, як потерпілою особою, пред'явлено вимогу до винуватця ДТП про відшкодування непогашеної частини його страховиком повної вартості відновлювального ремонту транспортного засобу без урахування коефіцієнта фізичного зносу складників пошкодженого транспортного засобу.
Посилання відповідача в апеляційній скарзі на те, що суб'єктом оціночної діяльності коефіцієнт фізичного зносу транспортного засобу позивача було розраховано щодо всього автомобіля, а не його складників, є необґрунтованими, адже відповідно до розділу 3.5 звіту № 66559 вартість відновлювального ремонту автомобіля була визначена з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу складових, що підлягають заміні (СВРЗ) з наведенням відповідної формули, а також з визначенням коефіцієнту фізичного зносу на рівні 0,60 у розділі 3.4 звіту.
Таким чином, розрахунок вартості відновлювального ремонту розраховано з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу складових, які належать до заміни, за відповідною формулою, визначеною згідно пункту 8.2 Методики.
Колегія суддів в оцінці обставин справи виходить з того, що якщо для відновлення попереднього стану речі, що мала певну зношеність (наприклад, автомобіля), були використані нові вузли, деталі, комплектуючі частини іншої модифікації, що випускаються взамін знятих з виробництва однорідних виробів, особа, відповідальна за шкоду, не вправі вимагати врахування зношеності майна або меншої вартості пошкоджених частин попередньої модифікації. Зношеність пошкодженого майна враховується у випадках стягнення на користь потерпілого його вартості (при відшкодуванні збитків).
Тобто, якщо позивачу недостатньо страхового відшкодування, він має право вимоги до винної у ДТП особи на різницю між фактичним розміром шкоди і страховим відшкодуванням (висновок Верховного Суду, висловлений у постановах від 21 березня 2018 року у справі № 333/1050/15-ц та від 22 квітня 2021 року у справі № 759/7787/18).
Крім того, у постанові Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року у справі № 6-691цс15 зроблено висновок про те, що правильним є стягнення з винного водія різниці між фактичною вартістю ремонту з урахуванням заміни зношених деталей на нові (без урахування коефіцієнта фізичного зносу) та страховим відшкодуванням, виплаченим страховиком у розмірі вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням зносу деталей, що підлягають заміні, оскільки в цьому випадку у страховика не виник обов'язок з відшкодування такої різниці незважаючи на те, що вказані збитки є меншими від страхового відшкодування (страхової виплати).
Вказаний висновок підтверджений Верховним Судом, зокрема і в постанові від 22 квітня 2021 року у справі № 759/7787/18, який підлягає врахуванню в силу частини четвертої статті 263 ЦПК України, відповідно до якої при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Отже, якщо сплачене страховиком відшкодування не покриває розмір збитків завданих потерпілому, він має право пред'явити до винної особи вимогу про відшкодування різниці між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 31 714,29 грн в якості різниці між сумою фактичної вартості відновлювального ремонту та страховою виплатою, здійсненою в межах ліміту відповідальності.
Посилання відповідача на те, що покладання на нього обов'язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальностіне заслуговують на увагу з огляду на таке.
За змістом статей 9, 22-28, 35 Закону № 1961-IV настання страхового випадку є підставою для здійснення страховиком виплати страхового відшкодування потерпілому відповідно до умов договору страхування та в межах страхової суми. Страховим відшкодуванням у цих межах покривається оцінена шкода, заподіяна внаслідок ДТП, зокрема майну третьої особи, в тому числі й шкода, пов'язана з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу. Для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, подає страховику заяву про страхове відшкодування.
Вказаним Законом № 1961-IV визначений порядок розрахунку шкоди, пов'язаної з пошкодженням транспортного засобу. Зокрема, відповідно до статті 29 цього Закону у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством. Такий розрахунок здійснюється згідно з Методикою.
Наведене дає підстави для висновку, що розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі (частина друга статті 1192 ЦК України), тоді як розмір страхового відшкодування, що підлягає стягненню зі страховика, відповідно до статті 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» - виходячи з витрат, пов'язаних з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням фізичного зносу транспортного засобу.
Зазначене узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 25 квітня 2018 року у справі № 760/5618/16-ц (провадження № 61-4463св18), від 22 квітня 2019 року у справі № 761/14285/16-ц (провадження № 61-34581св18).
Відносини між ОСОБА_1 як водієм забезпечувального автомобіля та його страховиком ПАТ «НАСК «Оранта» регулюються умовами, визначеними у договорі (полісі) ОСЦПВВНТЗ, та правилами статті 29 Закону № 1961-IV, згідно з якою у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.
Оскільки ПАТ «НАСК «Оранта» виплатило на користь ОСОБА_2 страхове відшкодування у розмірі, визначеному статтею 29 Закону № 1961-IV, а саме вартість відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням фізичного зносу, то у страховика не виникло обов'язку з відшкодування різниці між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою, незважаючи на те, що збитки є меншими від страхової суми (ліміту відповідальності).
Відступаючи від правового висновку Верховного Суду України, наведеного у постанові від 20 січня 2016 року у справі № 6-2808цс15, згідно з яким право потерпілого на відшкодування шкоди її заподіювачем є абсолютним і за вибором потерпілого вимога про відшкодування шкоди може бути пред'явлена безпосередньо до винної особи, навіть якщо його цивільно-правова відповідальність застрахована, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц вказала, що покладання обов'язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»). Відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, якщо згідно з цим договором або відповідно до Закону № 1961-IV у страховика не виник обов'язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.
Таким чином, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої шкоди, суди на підставі статті 1194 ЦК України постановляють стягнути з винної особи, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, на користь потерпілої особи різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). При вирішенні спорів щодо відшкодування шкоди, заподіяної у результаті пошкодження транспортного засобу, у більшості випадків ця різниця утворюється внаслідок того, що за договорами (полісами) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів страхові компанії вартість відновлювального ремонту обраховують з урахуванням коефіцієнту зносу транспортного засобу, тоді як фактичні витрати на ремонт здебільшого перевищують зазначену суму.
Принцип повного відшкодування шкоди, закріплений у статті 1166 ЦК України, реалізується у відносинах страхування через застосування положень статті 1194 цього Кодексу. Вказана норма передбачає, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди за загальним правилом зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
При цьому якщо потерпілий звернувся до страховика й одержав страхове відшкодування, але його недостатньо для повного відшкодування шкоди, деліктне зобов'язання зберігається до виконання особою, яка завдала шкоди, свого обов'язку згідно зі статтею 1194 ЦК України відшкодування потерпілому різниці між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою (страховим відшкодуванням), яка ним одержана від страховика.
З огляду на наведене, розмір страхової виплати (страхового відшкодування), якщо страховик визначає його меншим страхової суми (ліміту його відповідальності), може бути оспорений особою, яка завдала шкоди, якщо ця особа виконала свій обов'язок перед потерпілим, у тому числі й частково відшкодувала шкоду згідно зі статтею 1194 ЦК України, але вважає, що страховик порушив умови договору, здійснив потерпілому страхову виплату (страхове відшкодування) не в повному обсязі, що призвело до безпідставного збільшення обсягу її (особи, яка завдала шкоди), відповідальності.
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 20 січня 2016 року у справі № 6-2808цс15, з якою погодився і Верховний Суду у постанові від 14 лютого 2018 року у справі № 754/1114/15-ц.
Зважаючи на викладене та установивши, що вартість майнового збитку, завданого власнику пошкодженням автомобіля внаслідок ДТП, яка сталася з вини відповідача, перевищує виплачений на користь позивача розмір страхового відшкодування, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що ОСОБА_2 має право вимагати стягнення з ОСОБА_1 різниці між фактичною вартістю ремонту транспортного засобу та страховим відшкодуванням, виплаченим ПАТ «НАСК «Оранта», що становить 31 714,29 грн (54 772,61 - 23 058,32).
Стягнення різниці між сумою фактично понесених витрат на ремонт пошкодженого транспортного засобу та виплаченою сумою страхового відшкодування страховою компанією з відповідача, як з винної особи, у даному випадку відповідає обставинам справи та вимогам законодавства.
Аргументи відповідача як на підставу для відмови у стягненні майнової шкоди на те, що позивач не надав доказів на підтвердження факту оплати ним, як потерпілою особою, відновлювального ремонту транспортного засобу, тобто здійснення ним фактичних витрат шляхом сплати відповідної суми, є необґрунтованими.
Так, позивачем було заявлено вимоги про відшкодування заподіяної відповідачем шкоди (збитків), до яких законом віднесено як витрати, що особа вже зробила так і ті, які мусить зробити для відновлення свого порушеного права.
Позивачем надано належні і допустимі докази на підтвердження завданих збитків, внаслідок ДТП, що сталась з вини відповідача, у вигляді витрат, які власник пошкодженого автомобіля мусив зробити, для відновлення свого майна (вартості відновлювального ремонту), а відповідачем вказаний розмір збитків не спростовано.
Зазначене узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 25 квітня 2018 року у справі № 760/5618/16-ц (провадження № 61-4463св18), від 22 квітня 2019 року у справі № 761/14285/16-ц (провадження № 61-34581св18), від 21 липня 2021 року у справі № 757/33065/18-ц (провадження № 61-691св21).
Відповідач у своєму відзиві на позовну заяву не ставив під сумнів надані позивачем квитанції № ПП5367377 від 25 листопада 2021 року та № ПН5627391 від 20 січня 2022 року, на підтвердження проведення розрахунків за ремонтні роботи, отже ані у позивача не було підстав для спростування таких доводів відповідача, ані у суду не виникло обов'язку перевіряти відповідність наданих доказів вимогам Інструкції про порядок організації касової роботи банками та проведення платіжних операцій надавачами платіжних послуг в Україні.
Позивач надав суду квитанції, які він отримав від банку і які надав до ПАТ «НАСК «Оранта» для проведення страхової виплати. Вказані квитанції мають всі необхідні реквізити, за якими можна встановити, коли, ким і кому, в якій сумі були перераховані грошові кошти, а саме: номер, дату проведення операції, суму, назву платника та одержувача, зазначення банків платника та отримувача, печатку банку. Підстав ставити під сумнів вказані докази колегія суддів не вбачає.
Отже, аргументи апеляційної скарги відповідача ґрунтуються на власному тлумаченні і розумінні ним спірних правовідносин, положень чинного законодавства та судової практики, вони не спростовують правильність висновків суду першої інстанцій і не дають підстав вважати, що районним судом порушено норми процесуального права та/або неправильно застосовано норми матеріального права, які передбачені статтею 376 ЦПК України, як підстави для скасування рішення суду.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення («Серявін та інші проти України», № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
У контексті вказаної практики колегія суддів вважає вищенаведене обґрунтування цієї постанови достатнім, а висновки суду першої інстанції по суті спору визнає більш логічно обґрунтованими та послідовними, аніж аргументи апеляційної скарги відповідача.
За таких обставин, суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявленого позову, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 13, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційних скаргах, відсутні.
Згідно із пунктом 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до вимог статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, то відсутні підстави, передбачені статтею 444 ЦПК України, для задоволення заяви ОСОБА_1 про поворот виконання рішення Дарницького районного суду м. Києва від 12 грудня 2022 року у даній справі.
Зважаючи на положення частини третьої статті 389 ЦПК України, судові рішення у малозначних справах касаційному оскарженню не підлягають, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Керуючись статтями 367 - 369, 374, 376, 381 - 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 12 грудня 2022 року у даній справі залишити без змін.
Заяву ОСОБА_1 про поворот виконання рішення Дарницького районного суду міста Києва від 12 грудня 2022 року залишити без задоволення.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Судді: С.А. Голуб
Т.А. Слюсар
Д.О. Таргоній