08 січня 2024 року
м. Київ
єдиний унікальний номер судової справи 752/20033/20
номер провадження №22-ц/824/3573/2024
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - суддіЛапчевської О.Ф.,
суддівБерезовенко Р.В., Мостової Г.І.,
розглянуву порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника приватного акціонерного товариства «Страхове товариство «Гарантія» Ходики Євгена Максимовича
на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 22 листопада 2022 року /суддя Плахотнюк К.Г./
у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , приватного акціонерного товариства «Страхове товариство «Гарантія» про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди , -
У жовтні 2020 року позивач ОСОБА_1 , звернувся до суду з вказаним позовом, просив стягнути з відповідачів солідарно завдану йому матеріальну шкоду в розмірі 86780,80 грн. та моральну шкоду в розмірі 10 000 грн.
Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 22 листопада 2022 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Приватного акціонерного товариства «Страхове товариство «Гарантія» про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, задоволено частково.
Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Страхове товариство «Гарантія» на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду, завдану внаслідок дорожньо-транспортної пригоди в розмірі 23021 (двадцять три тисячі двадцять одна) гривня 96 копійок.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду, завдану внаслідок дорожньо-транспортної пригоди в розмірі 11345 гривень 12 копійок та моральну шкоду в розмірі 10000 гривень, що разом складає належну до стягнення суму 21345 (двадцять одну тисячу триста сорок п'ять) гривень 12 копійок.
Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Страхове товариство «Гарантія» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 450 (чотириста п'ятдесят ) гривень 31 копійка.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 417 (чотириста сімнадцять) гривень 50 копійок.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. /а.с. 79-87/
Не погоджуючись з вказаним рішенням, представник ПАТ «Страхове товариство «Гарантія» Ходико Є.М. звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив рішення в частині вимог до страхової компанії скасувати, відмовивши у вимогах.
На підтвердження вимог, викладених в апеляційній скарзі, апелянт посилався на необґрунтованість висновків суду першої інстанції. Вважає, що судом першої інстанції не враховано положення ст. 35 ЗУ «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», про те, що для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику заяву про страхове відшкодування з переліком (додатком) документів визначених Законом. Отже, виключно підставою для виплати (отримання) страхового відшкодування є заява потерпілого про здійснення такої виплати, ОСОБА_1 до 24 вересня 2020 року (майже через три роки) до страховика не звертався, незважаючи, що страховиком неодноразово на його ім'я надсилались повідомлення з додатком незаповненого бланку заяви про виплату страхового відшкодування. У відповідності до вимог ст. 36, 37 Закону №1961-IV, страховик (ПрАТ «СТ «Гарантія») листом від 31 жовтня 2018 року за №1572/18 повідомив позивача ( ОСОБА_1 ) про відмову у виплаті страхового відшкодування, у зв'язку з неподанням заяви про виплату страхового відшкодування протягом одного року з моменту настання дорожньо-транспортної пригоди. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 жовтня 2018 року справа №753/5293/16-ц зазначає, що неподання заяви про страхове відшкодування продовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого є підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування. Зазначений у пункті 37.1.4 ст.37 Закону №1961-IV строк є присічним і поновленню не підлягає. Отже, судом першої інстанції помилково стягнуто зі страхової компанії страхове відшкодування.
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про розгляд справи в порядку письмового провадження поінформовані належним чином, за єдиними відомими суду адресами, що містяться у матеріалах справи, з відзивом на апеляційну скаргу до суду не звертались.
Частиною 1 ст. 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Враховуючи доводи та вимоги апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції переглядається в частині його оскарження - вимог до ПАТ «Страхове товариство «Гарантія».
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, матеріали справи в межах апеляційного оскарження, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а судове рішення скасуванню в частині вимог до ПАТ «Страхове товариство «Гарантія» з відмовою у позові в цій частині, на підставі наступного.
Судом встановлено, що 13 жовтня 2017 року, о 22 год. 30 хв., по просп. Голосіївському в м. Києві, сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобілів Daewoo Lanos, номерний знак НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_2 , та Subaru, номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_1 .
Постановою судді Голосіївського районного суду м. Києва від 7 листопада 2017 року у справі № 752/22035/17, яка набрала законної сили, ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП та піддано адміністративному стягненню у виді штрафу у розмірі 20 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 340 грн. (а.с. 3).
В результаті вказаної ДТП автомобіль Subaru, номерний знак НОМЕР_2 отримав механічні пошкодження.
Цивільно-правова відповідальність водія автомобіля Daewoo Lanos, номерний знак НОМЕР_1 ОСОБА_2 була застрахована в ПрАТ «СТ «Гарантія» за полісом АК 5899272.
14 грудня 2017 року позивач звернувся до відповідача ПрАТ «СТ «Гарантія» із заявою, в якій, для узгодження суми виплати, просив надати йому експертну оцінку, завірену печаткою, надав перелік робіт та матеріалів по ремонту автомобіля, отриманого на СТО. (а.с. 4).
Як зазначив у позовній заяві позивач та у відзиві на позовну заяву представник відповідача на замовлення страховика ПрАТ «СТ «Гарантія» суб'єктом оціночної діяльності СПД ОСОБА_3 проведено огляд пошкодженого в ДТП, яка сталася 13 жовтня 2017 року, автомобіля Subaru Impreza, номерний знак НОМЕР_2 , який належить ОСОБА_1 , та складено звіт про оцінку № 2966 від 24 жовтня 2017 року, згідно якого матеріальний збиток завданий власнику вищезазначеного автомобіля склав 23021,96 грн. При проведенні огляду був присутній власник даного автомобіля ОСОБА_1 (а.с. 30).
Як зазначив у позовній заяві позивач, він не погодився із вказаною сумою матеріального збитку, оскільки суб'єктом оціночної діяльності СПД ОСОБА_3 при складанні звіту про оцінку № 2966 від 24 жовтня 2017 року не були враховані скриті пошкодження, про що він повідомив страховика 14 грудня 2017 року під час ознайомлення з результатами оцінки.
24 вересня 2020 року позивач звернувся до відповідача ПрАТ «СТ «Гарантія» із заявою про виплату вартості автомобіля та коштів витрачених на придбання запасних частин (а.с. 6).
Листом від 15 жовтня 2020 року за № 1029/20 ПрАТ «СТ «Гарантія» повідомило позивача про відмову у виплаті страхового відшкодування, у зв'язку з неподанням заяви про виплату страхового відшкодування протягом року (а.с. 36).
Також встановлено, що на підтвердження пошкодження автомобіля Subaru Impreza, номерний знак НОМЕР_2 , позивачем були надані копії чеку № RV220C018260 від 18 серпня 2020 року (а.с. 7), накладної № ТК00003318 від 21 липня 2020 року (а.с. 8), акту виконаних робіт № 20003211 від 19 листопада 2020 року на суму 83026 грн. (а.с. 44), квитанції до прибуткового касового ордера № 126 від 19 листопада 2020 року на суму 83026 грн. (а.с. 45), Звіт № 40-22-FO про оцінку вартості матеріального збитку, завданого власнику колісного транспортного засобу від 9 лютого 2022 року (а.с. 63-65).
Відповідно до вказаного Звіту № 40-22-FO від 9 лютого 2022 року вартість матеріального збитку, завданого власнику автомобіля Subaru Impreza, номерний знак НОМЕР_2 становить 34367,08 грн.
Стягуючи з ПАТ «СТ «Гарантія» 23 021, 96 грн, суд першої інстанції керувався нормами ст. 6 ЗУ «Про обов'язкове страхування цивільно - правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» про те, що страховим випадком є дорожньо - транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно - правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.
Внаслідок заподіяння під час ДТП шкоди виникають цивільні права й обов'язки, пов'язані з її відшкодуванням. Зокрема, потерпілий набуває право отримати відшкодування шкоди, а обов'язок виплатити відповідне відшкодування за Законом №1961-IV виникає у страховика особи, яка застрахувала цивільну відповідальність (у визначених Законом №1961-IV випадках - МТСБУ) та в особи, яка застрахувала цивільну відповідальність, якщо розмір завданої нею шкоди перевищує розмір страхового відшкодування, зокрема на суму франшизи, чи якщо страховик (МТСБУ) за Законом №1961-IV не має обов'язку здійснити страхове відшкодування (регламентну виплату). Тобто внаслідок заподіяння під час ДТП шкоди (настання страхового випадку) винуватець ДТП не звільняється від обов'язку відшкодувати завдану шкоду, але цей обов'язок розподіляється між ним і страховиком (МТСБУ).
За змістом частини першої статті 28, статті 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» шкода, заподіяна в результаті ДТП майну потерпілого, - це шкода, пов'язана, зокрема, з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу. У зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок ДТП, з евакуацією транспортного засобу з місця ДТП до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент ДТП, чи до місця здійснення ремонту на території України.
Таким чином, обов'язком страховика є відшкодування витрат потерпілого, пов'язаних з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, у межах страхового відшкодування.
Згідно з пунктом 36.1 статті 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ), керуючись нормами цього Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) або про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати). Рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв'язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду, у разі якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку. Якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати (регламентної виплати) за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.
Відповідно до підпункту 37.1.4 статті 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров'ю або життю потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2021 року у справі № 147/66/17 зазначено, що підпункт 37.1.4 статті 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначає наслідком пропуску потерпілою особою річного строку подання заяви до страховика про страхове відшкодування, право страховика на відмову у виплаті регламентних виплат. Разом з тим, ані Закон України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», ані ЦК України, ані будь-який інший закон не передбачає в цьому випадку припинення взагалі права потерпілою особи на отримання відшкодування або на задоволення позову як, наприклад, передбачено ЦК України при пропуску позовної давності. Водночас ЦК України передбачається також поновлення, зупинення, переривання позовної давності (статті 263-264, стаття 267 ЦК України). Сплив строку, протягом якого потерпіла особа може реалізувати своє суб'єктивне право (у цьому випадку протягом одного року) за рахунок страховика (страхової компанії), призводить до неможливості отримання страхового відшкодування від особи, що застрахувала відповідальність винної в ДТП особи в позасудовому порядку. Однак законодавством не передбачено в цьому випадку припинення взагалі права на відшкодування шкоди, ані у повному обсязі, ані в обсязі страхового відшкодування. Тоді як згідно із частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявила сторона у спорі, є підставою для відмови в позові. Крім того, немає підстав вважати, що річний строк звернення з заявою про виплату страхового відшкодування є спеціальним строком позовної давності, передбаченим статтею 258 ЦК України, оскільки це суперечить змісту зазначеної норми, яка не передбачає встановлення спеціальної позовної давності в інших випадках, ніж випадки, передбачені в цій норми. З огляду на те, що пропуск річного строку звернення із заявою до страховика (страхової компанії) не зазначений у законодавстві (стаття 12 ЦК України) як підстава для припинення матеріального права, цей строк не може бути розцінений як преклюзивний і такий, що припиняє існуюче право на отримання відшкодування шкоди в розмірі регламентних виплат взагалі. Аналізуючи норми законодавства стосовно добросовісної поведінки всіх учасників правовідносин (стаття 13 ЦПК України) та принципу повного відшкодування шкоди (стаття 1166 ЦК України), Велика Палата Верховного Суду з огляду на відсутність норми закону, що передбачає припинення в цьому випадку цивільного права на відшкодування, та з урахуванням загального права особи на захист права в суді (стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод), дійшла висновку, що при добросовісній поведінці потерпілої особи та доведеності, що річний строк пропущено через незалежні від потерпілої особи причини, особа може отримати таке відшкодування, пред'явивши вимогу до страховика (страхової компанії) в судовому порядку протягом строку позовної давності.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала, що основний тягар відшкодування шкоди, спричиненої за наслідками ДТП, повинен нести страховик, та саме він є належним відповідачем у справах за позовами про відшкодування шкоди в межах страхової суми, а у випадку, зазначеному у пункті 80 цієї постанови - винною особою. Уклавши договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов'язання бере на себе в межах суми страхового відшкодування виконання обов'язку страхувальника, який завдав шкоди (постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц, від 03 жовтня 2018 року у справі № 760/15471/15-ц, від 22 лютого 2022 року по справі № 201/16373/16-ц).
Враховуючи викладене, суд першої інстанції вважав, що неподання позивачем заяви про виплату страхового відшкодування протягом одного року не може бути підставою припинення його права на отримання відшкодування.
Як зазначив у відзиві представник відповідача ПрАТ «СТ «Гарантія» відповідно до звіту про оцінку № 2966 від 24 жовтня 2017 року, виконаного суб'єктом оціночної діяльності СПД ОСОБА_3 на замовлення страховика ПрАТ «СТ «Гарантія», матеріальний збиток завданий власнику вищезазначеного автомобіля склав 23021,96 грн.
Тому суд першої інстанції вважав, що з ПрАТ «СТ «Гарантія» на користь ОСОБА_1 слід стягнути страхове відшкодування в розмірі 23021,96 грн.
Однак з таким висновком суду погодитись не можна з наступних підстав.
Встановлено, що 13 жовтня 2017 року сталася дорожньо-транспортна пригода.
14 грудня 2017 року позивач звернувся до відповідача ПрАТ «СТ «Гарантія» із заявою, в якій, для узгодження суми виплати, просив надати йому експертну оцінку, завірену печаткою, надав перелік робіт та матеріалів по ремонту автомобіля, отриманого на СТО (а.с. 4).
Листами від 15 грудня 2017 р. (а.с. 31), від 12.06.2018 р. (а.с. 32), від 07.09.2018 р. (а.с. 33), від 31.10.2018 р. (а.с. 34) позивачеві запропоновано подати заяву про страхове відшкодування.
24 вересня 2020 року позивач звернувся до відповідача ПрАТ «СТ «Гарантія» із заявою про виплату вартості автомобіля та коштів витрачених на придбання запасних частин (а.с. 6).
Листом від 15 жовтня 2020 року за № 1029/20 ПрАТ «СТ «Гарантія» повідомило позивача про відмову у виплаті страхового відшкодування, у зв'язку з неподанням заяви про виплату страхового відшкодування протягом року (а.с. 36).
Отже в даному випадку, суду першої інстанції необхідно було досліджувати питання правомірності відмови у виплаті страхового відшкодування, а не право позивача на звернення до суду в межах загального строку позовної давності, оскільки жодних дій, окрім звернення до страхової компанії у грудні 2017 року аж до 24 вересня 2020 року позивач не вчиняв.
При цьому, звертаючись 24.09.2020 р., позивач вказує, що спливає термін позовної давності, при цьому, ігнорує спеціальні положення ст. 35 ЗУ «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», про те, що для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику заяву про страхове відшкодування.
Вперше, з заявою про виплату, зазначенням банківського рахунку, позивач звертається саме 24.09.2020 р. (а.с. 35)
Отже, строк для отримання страхового відшкодування пропущено, при цьому, позивачем повістю проігноровані листи страхової компанії щодо подачі заяви про відшкодування, а тому, страховою компанією прийнято законне рішення щодо відмови у виплаті відповідно до підпункту 37.1.4, пункту 37.1, ст.37 Закону №1961-IV - неподання заяви продовж одного року.
Посилання суду першої інстанції на правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2021 року у справі № 147/66/17, не є релевантним до даної судової справи, оскільки в даному випадку потерпіла особа не вжила всіх заходів, від неї залежних задля отримання страхового відшкодування.
Так, добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Відповідно до статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
За змістом статті 13 ЦК України, цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором та/або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Відповідно, у разі вчинення дій, які не врегульовані нормами цивільного законодавства, перед судом може постати завдання оцінки таких дій.
Виходячи з формулювання статті 11 ЦК України, можна зробити висновок, що такі дії повинні відповідати загальним засадам цивільного законодавства України, які закріплені в статті 3 ЦК України.
Отже, принцип добросовісності передбачає, що сторони повинні діяти добросовісно під час реалізації своїх прав та передбаченого договором та/або законом виконання своїх зобов'язань.
У постанові, на яку посилається суд першої інстанції, аналізуючи норми законодавства стосовно добросовісної поведінки всіх учасників правовідносин (стаття 13 ЦПК України) та принципу повного відшкодування шкоди (стаття 1166 ЦК України), Велика Палата Верховного Суду з огляду на відсутність норми закону, що передбачає припинення в цьому випадку цивільного права на відшкодування, та з урахуванням із загального права особи на захист права в суді (стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод) дійшла висновку, що при добросовісній поведінці потерпілої особи та доведеності, що річний строк пропущено через незалежні від потерпілої особи причини, особа може отримати таке відшкодування, пред'явивши вимогу до страховика (страхової компанії) в судовому порядку протягом строку позовної давності.
Аналізуючи зазначене законодавство в сукупності з загальними принципами цивільного права, як то добросовісність поведінки та спрямованість на відновлення порушеного права, ВП дійшла висновку, що потерпіла особа при відмові страховика (страхової компанії) у виплаті регламентних платежів у зв'язку з пропуском річного строку, має право на пред'явлення вимоги до страховика (страхової компанії) винної у спричиненні шкоди особи про відшкодування шкоди в межах страхової суми протягом строку позовної давності.
У випадку, якщо потерпіла особа звернеться до страховика (страхової компанії) за відшкодуванням шкоди з пропуском встановленого річного строку, однак доведе, що нею здійснено розумних заходів для отримання відшкодування за рахунок страховика, та строк пропущено через незалежні від потерпілої особи причини, вона має право на відшкодування шкоди в межах страхової суми за рахунок страховика (страхової компанії) винної у спричиненні шкоди особи, у тому числі у судовому порядку.
Жодних дій ОСОБА_1 впродовж майже трьох років вчинено не було, як і не зазначено обґрунтування щодо підстав пропуску річного строку на подання заяви про страхове відшкодування, з урахуванням встановлення винної особи, здійсненої страховою компанією оцінки та незгоди з нею з боку позивача.
Отже, рішення суду першої інстанції в частині вимог до приватного акціонерного товариства «Страхове товариство «Гарантія» підлягає скасуванню, позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.
Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права.
Крім того, відповідно до ст. 141 ЦПК України, розподілу підлягають судові витрати, за розгляд справи в суді апеляційної інстанції з ОСОБА_1 на користь апелянта підлягає 1301, 62 грн.
Керуючись ст.ст. 376, 381, 382 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу представника приватного акціонерного товариства «Страхове товариство «Гарантія» Ходики Євгена Максимовича на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 22 листопада 2022 року - задовольнити.
Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 22 листопада 2022 року в частині вимог до приватного акціонерного товариства «Страхове товариство «Гарантія» - скасувати, відмовивши у стягненні з приватного акціонерного товариства «Страхове товариство «Гарантія» матеріальної шкоди та судового збору.
Судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції розподілити наступним чином:
Стягнути з ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , паспорт НОМЕР_3 ) на користь приватного акціонерного товариства «Страхове товариство «Гарантія» (місцезнаходження: 01601 м. Київ, вул. Печерський узвіз, 3, код ЄДРПОУ 14229456) 1301, 62 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції касаційному оскарженню не підлягає.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.
Головуючий: Судді: