27 грудня 2023 року колегія суддів Судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду в складі:
суддів ОСОБА_1 ,
ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
обвинуваченої ОСОБА_6 ,
захисника ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Києві кримінальне провадження за апеляційною скаргою обвинуваченої ОСОБА_6 на вирок Шевченківського районного суду міста Києва від 29.06.2023, яким
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженку м. Херсон, зареєстровану за адресою: АДРЕСА_1 ; проживаючу за адресою: АДРЕСА_2 ,
визнано винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.7 ст.111-1 КК України, та призначено їй покарання із застосуванням ст.69 КК України у виді 5 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади в правоохоронних органах строком на 10 років, без конфіскації майна,
Вказаним вироком встановлено, що ОСОБА_6 , не погоджуючись з політикою чинної влади в Україні та підтримуючи входження тимчасово окупованих територій України до складу рф, у невстановлений час, але не пізніше 23 червня 2022 року, з метою увійти в коло довіри представників окупаційної адміністрації для подальшого незаконного працевлаштування в лавах так званих правоохоронних органів рф, перебуваючи у м. Херсон (більш точне місце не встановлено), прийняла рішення сприяти окупаційній адміністрації та виконувати їх злочинні накази.
З цією метою ОСОБА_6 23 червня 2022 року, будучи обізнаною про факт ведення рф агресивної війни проти України, невизнання вказаною державою поширення державного суверенітету України на тимчасово окупованій території України, у тому числі Херсонської області, з метою встановлення та утвердження тимчасової окупації частини території України, підтримки рішень та дій держави-агресора, збройних формувань, окупаційної адміністрації держави-агресора, співпраці з державою-агресором, збройними формуваннями та окупаційною адміністрацією, умисно, усвідомлюючи протиправний характер своїх дій, які за результатом їх реалізації завдадуть шкоди суверенітету, територіальній цілісності та недоторканності України, перебуваючи у м. Херсон (більш точне місце не встановлено) погодилась на пропозицію невстановлених осіб, які входили до складу так званої «Херсонської військово-цивільної адміністрації рф», зайняти посаду у незаконному правоохоронному органі так званому «главное управление министерства внутрених дел херсонской области».
В подальшому, ОСОБА_6 , перебуваючи на тимчасово окупованій території Херсонської області, зокрема, на території Херсонської міської територіальної громади, добровільно займала посади у період з 23 червня 2022 року по 30 червня 2022 року «Временно исполняющая обязаности инспектора групы кадрового обеспечение экспертно-криминалистического центра» в незаконному правоохоронному органі «главное управление министерства внутрених дел Херсонской области», з спеціальним званням капітан поліції, у період з 30 червня 2022 року по 19 липня 2022 року «Временно исполняющая обязаности начальника групы кадрового обеспечение экспертно-криминалистического центра» в незаконному правоохоронному органі «главное управление министерства внутрених дел Херсонской области», з спеціальним званням капітан поліції, у період з 19 липня 2022 року по 12 вересня 2022 року «Временно исполняющая обязаности заместителя начальника управления по работе с личным составом» в незаконному правоохоронному органі «главное управление министерства внутрених дел Херсонской области», створеному окупаційною владою рф на тимчасово окупованій території Херсонської області, з спеціальним званням капітан поліції.
За таких обставин, ОСОБА_6 , будучи громадянкою України, добровільно займала посади у період з 23 червня 2022 року по 12 вересня 2022 року «Временно исполняющая обязаности инспектора групы кадрового обеспечение экспертно-криминалистического центра» в незаконному правоохоронному органі «главное управление министерства внутрених дел Херсонской области», з спеціальним званням капітан поліції, «Временно исполняющая обязаности начальника групы кадрового обеспечение экспертно-криминалистического центра» в незаконному правоохоронному органі «главное управление министерства внутрених дел Херсонской области», з спеціальним званням капітант поліції, «Временно исполняющая обязаности заместителя начальника управленияпо работе с личным составом» в незаконному правоохоронному органі «главное управление министерства внутрених дел Херсонской области», створеному окупаційною владою рф на тимчасово окупованій території Херсонської області, зі спеціальним званням капітан поліції.
Обвинувачена ОСОБА_6 подала апеляційну скаргу, в якій просить вирок суду змінити в частині призначеного покарання та призначити їй покарання із застосуванням ст. 75 КК України.
В обґрунтування поданої апеляційної скарги обвинувачена зазначає, що призначене їй покарання є занадто суворим, оскільки суд не врахував всіх пом'якшуючих обставин і не застосував ст. 75 КК України. Звертає увагу, що суд призначив суворіше покарання, ніж те, яке просив прокурор в судових дебатах.
Заслухавши доповідь судді, доводи учасників апеляційного розгляду, провівши судові дебати, заслухавши останнє слово обвинуваченої, вивчивши матеріали справи, обговоривши і перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до таких висновків.
Відповідно до ч.3 ст.349 КПК України суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. При цьому суд з'ясовує, чи правильно розуміють зазначені особи зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності їх позиції, а також роз'яснює їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.
Як вбачається з оскаржуваного вироку, суд першої інстанції розглянув кримінальне провадження щодо ОСОБА_6 в порядку, визначеному ч.3 ст.349 КПК України, обмеживши обсяг доказів, що підлягають дослідженню, допитом обвинуваченої та дослідженням матеріалів справи, що характеризують особу обвинуваченої.
Однак в ході апеляційного розгляду, колегією суддів було встановлено, що суд не дотримався вимог ч.3 ст.349 КПК України.
Так, в ході судового розгляду суд першої інстанції з'ясував у обвинуваченої, чи не заперечує вона щодо розгляду справи в порядку ч.3 ст.349 КПК України та роз'яснив їй обмеження, які застосовуються під час оскарження рішення, постановленого за результатами такого судового розгляду.
Однак, суд не звернув увагу на те, що фактичні обставини кримінального провадження, які містяться в обвинувальному акті, і обставини, які обвинувачена виклала під час надання показань в суді, є різними.
Зокрема, як вбачається з журналу судового засідання Шевченківського районного суду м. Києва від 28.06.2023 та технічного запису судового засідання, ОСОБА_6 хоч і повідомила, що визнає вину у висунутому їй обвинувачені, але надала показання, в яких фактично вказала, що погодилась займати посади у правоохоронному органі окупаційної влади не добровільно, а під психологічним тиском та погрозами розправи над нею та членами її родини з боку представників окупаційної влади.
Під час апеляційного розгляду ОСОБА_6 також наполягала на тому, що вимушена була працевлаштуватись до правоохоронного органу окупаційної влади під психологічним тиском представників окупаційної влади.
Відповідно до змісту диспозиції ч.7 ст.111-1 КК України відповідальність за зайняття громадянином України посади у незаконному правоохоронному органі, створеному на тимчасово окупованій території, настає лише у тому випадку, коли такі дії були вчинені добровільно.
Наведене дає підстави вважати, що в суді першої інстанції ОСОБА_6 фактично не погодилась з висунутим їй обвинуваченням та заперечила викладені в обвинуваченні фактичні обставини в частині добровільності вчинених нею дій.
Отже у суду першої інстанції не було підстав для застосування положень ч.3 ст.349 КПК України та обмеження дослідження доказів в цій частині обвинувачення допитом обвинуваченої.
Згідно з ч.1 ст.412 КПК України істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
На думку колегії суддів, безпідставне обмеження дослідження доказів у кримінальному провадженні призвело до істотного порушення права обвинуваченої на захист та могло перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.409 КПК України істотне порушення вимог кримінального процесуального закону є підставою для скасування або зміни вироку.
Частиною 2 статті 404 КПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції вправі вийти за межі апеляційних вимог, якщо цим не погіршується становище обвинуваченого.
З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що в порядку ст. 404 КПК України вирок суду першої інстанції підлягає скасуванню з призначенням нового розгляду в суді першої інстанції.
Призначаючи новий розгляд кримінального провадження в суді першої інстанції, колегія суддів враховує норми ч.2 ст.415 КПК України, відповідно до яких суд апеляційної інстанції не має права вирішувати наперед питання про доведеність чи недоведеність обвинувачення, достовірність або недостовірність доказів, переваги одних доказів над іншими, застосування судом першої інстанції того чи іншого закону України про кримінальну відповідальність та покарання.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга обвинуваченої, в якій вона оспорює правильність застосованого до неї покарання, задоволенню не підлягає.
Відповідно до ч.1 ст.419 КПК України суд апеляційної інстанції, приймаючи за результатами розгляду апеляційних скарг рішення у формі ухвали, повинен прийняти рішення щодо запобіжного заходу.
Оскаржуваним вироком обраний щодо ОСОБА_6 запобіжний захід у виді тримання під вартою залишено без змін до набрання вироком законної сили.
Оскільки вирок суду підлягає скасуванню з призначенням нового розгляду в суді першої інстанції, колегія суддів відповідно до п.3 ч.1 ст.419, ч.3 ст.331 КПК України вважає за необхідне розглянути питання щодо продовження запобіжного заходу обвинуваченій.
Відповідно до п.4 ч. 2 ст. 183 КПК України до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад 5 років, може бути застосований запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Відповідно до ч.6 ст.176 КПК України під час дії воєнного стану до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями109-114-1, 258-258-5, 260, 261, 437-442 Кримінального кодексу України, за наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, застосовується запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті (тримання під вартою).
Вирішуючи дане питання, колегія суддів враховує, що ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого кримінального правопорушення, яке входить до переліку злочинів, визначених ч.6 ст.176 КПК України, у зв'язку з чим продовжують існувати обґрунтовані ризики, визначені ст. 177 КПК України, а тому вважає за необхідне продовжити обвинуваченій ОСОБА_6 запобіжний захід у виді тримання під вартою в ДУ «Київський слідчий ізолятор» на строк 60 днів, тобто до 24.02.2024 включно.
Керуючись ст.ст. 404, 405, 407 КПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу обвинуваченої ОСОБА_6 залишити без задоволення.
На підставі ст. 404 КПК України вирок Шевченківського районного суду міста Києва від 29.06.2023 щодо ОСОБА_6 скасувати і призначити новий розгляд в суді першої інстанції.
Продовжити обвинуваченій ОСОБА_6 запобіжний захід у виді тримання під вартою на 60 днів, до 24.02.2024 включно.
Ухвала апеляційного суду оскарженню не підлягає.
_________________ _________________ _________________
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3